Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Кадоб’янська

7.4.1 Життя і творчість Хуліо Кортасара

Хуліо Кортасар (справжнє ім’я — Хулес Флоренсіо Кортасар) народився 26 серпня 1914 року в Бельгії у сім’ї співробітника аргентинського торгового представництва. З окупованого німецькими військами Брюсселя родина переїхала до Швейцарії, де у 1915 році в Цюриху народилася Офелія, єдина сестра Хулеса. Після закінчення війни у 1915 році родина на кілька років переїхала до Барселони (Іспанія), а потім у 1918 році повернулася до Аргентини, у Банфільд біля Буенос-Айреса. Невдовзі батько залишив родину, яка опинилася у складній фінансовій ситуації.

З раннього дитинства Хулес пристрасно читав, потім із захопленням сам почав писати вірші та оповідання.

У Банфільді Хулес жив до 17 років. Закінчивши школу, Кортасар вступив до Педагогічного училища й отримав диплом учителя середньої школи.

У 1936 році юнак вступив на літературно-філософський факультет столичного університету. Соціально-економічна ситуація в Аргентині була нестабільною: військова диктатура в країні на тлі світової кризи, збагачення олігархів та збідніння народу. Усе це вплинуло на долю молодого Кортасара: через брак коштів він за рік залишив навчання і сім років пропрацював учителем у Національному коледжі в невеличкому містечку Болівар, потім сільським учителем. Молодий Кортасар захоплювався джазом, безупинно читав, писав вірші й оповідання, які нікому не показував.

Хуліо Кортасар дебютував у 1938 році як поет-символіст збіркою сонетів «Присутність» під псевдонімом Хуліо Диніс. Він продовжував складати вірші впродовж усього життя, але не публікував їх; лише посмертно була видана лірична книга «Тільки сутінки» (1984), куди увійшли вірші й поеми, створені від початку 1950-х до 1983 року.

У 1944—1948 роках Кортасар без університетського диплома читав курс англійської та французької літератури в університеті міста Мендос. А ще брав активну участь в антидиктаторських виступах інтелігенції, був вимушений залишити педагогічну діяльність і повернутися в Буенос-Айрес, де працював у Книжковій палаті. Потім він склав екстерном курси перекладачів з англійської та французької мов і почав займатися літературними перекладами.

Отримавши в 1951 році літературну стипендію французького уряду, Кортасар виїхав до Європи. До кінця своїх днів він жив у Парижі, довгі роки працював перекладачем при ЮНЕСКО. Багато хто вважав, що письменник залишив Батьківщину через політичні погляди. Насправді ж Хуліо Кортасар використав унікальну можливість переїхати до Парижа, бо в усі часи це «містичне» місто зачаровувало й притягувало до себе творчі особистості.

Проте й політика цікавила письменника. Через це він багато мандрував Мексикою, Аргентиною, Перу, Еквадором, Чилі, а в 1973 році відвідав післяреволюційну Кубу. Кортасар читав лекції про латиноамериканську літературу, власні твори, брав участь у роботі Міжнародної комісії з вивчення злочинів воєнної хунти в Чилі.

ВИСОКА ПОЛИЦЯ

Уже ставши «майстром пера», Кортасар отримав безліч нагород і звань: премія Кеннеді (Аргентина); премія Медічі серед зарубіжних письменників (Франція); кавалер Золотого Орла на фестивалі в Ніцці; орден Незалежності культури Рубена Даріо (Нікарагуа); орден Марка Твена; звання члена-кореспондента Академії літератури НДР, а також почесного доктора університетів Мехіко, Пуатьє (Франція), Менендеса Пелайо (Іспанія).

У 1981 році, проживши у Франції тридцять років, Кортасар нарешті отримав французьке громадянство, але не анулював аргентинського. Тоді ж у письменника виникли проблеми зі здоров’ям, лікарі діагностували у нього лейкемію. 12 лютого 1984 року Хуліо Кортасар помер у Парижі. Письменника поховано на «Монпарнасі» — одному з найвідоміших паризьких кладовищ.