7.1.1 Огляд здобутків митців

Постановка драми Ежена Йонеско (1912—1994) «Голомоза співачка» у 1950 році вважається датою виникнення «театру абсурду». Постановка приголомшила глядачів: у ній усе було абсурдно, починаючи з назви, бо ні про яку голомозу співачку в драмі не йдеться. Персонажі ведуть тут безглузді розмови під акомпанемент годинника, який б’є то сім разів, то три, а то й зовсім замовкає.

У наступній п’єсі «Носороги» письменник створює гротескне зображення будь-якого різновиду фанатизму, який позбавляє людину здатності жити поза стадом. Перетворення на носорогів обивателі сприймають як чергову необхідність, якій треба підкорятися, щоб тебе не запідозрили у неблагонадійності. Першими «змінили шкіру» чиновники, для них уміння підкорятися не роздумуючи є вищою чеснотою. На відміну від своїх співгромадян, які всі перетворилися на носорогів, головний герой п’єси Беранже залишається людиною. Він у відчаї, коли дізнався, що серед носорогів опинилась його кохана. П’єса закінчується повним відчаю монологом Беранже, але в ньому звучить непохитна воля людини, яка вирішила не капітулювати, навіть якщо вона залишилась одна проти всіх.

У п’єсі досліджується психологія насилля і підкорення, якому слугує сучасна масова свідомість.

Завоювання «театром абсурду» світової сцени, спочатку скандальне, а потім тріумфальне, забезпечило Семюелю Беккету (1906—1989) славу класика XX століття. Беккет — ірландець за походженням, більшу частину життя він провів у Франції, кілька років був особистим секретарем Джеймса Джойса, який вплинув на його творче становлення. Писав Беккет і англійською, і французькою мовами. Він автор збірки оповідань, чотирьох романів і великої кількості есеїв. П’єси Семюель Беккет почав писати тільки із середини 1950-х років. Сценічний світ його населений істотами-каліками, які не здатні самостійно пересуватися. Так у зорових образах втілюється думка автора про безсилля людини. У п’єсі «Ендшпіль» дія замкнена чотирма стінами кімнати, а герої — каліки й старі люди. У «Грі» персонажі не мають імен. У «Качі-Кач» образ статичного руху створюється кріслом-качалкою, яке, не зупиняючись, не рухається з місця. Світ Беккета — це світ вічного повторення, кожний новий день схожий на попередній, ніколи жодних змін. Персонажі Беккета, проте, здатні бачити смішні відтінки свого становища, у його п’єсах немає чіткого розмежування між сміхом та сльозами.

Ежен Йонеско

Семюель Беккет

Макс Фріш

П’єса «У чеканні Годо» була визнана одним із шедеврів «театру абсурду». Цю п’єсу можна вважати відгуком на цілком конкретні події: Беккет під час війни разом із дружиною брав участь у французькому Опорі та переховувався від нацистів. Мотив чекання, нескінченні розмови у вимушеному усамітненні стали змістом драматичного твору, у якому Беккет поступово відкинув всі конкретні деталі. Він створив двохактну п’єсу, майже позбавлену зовнішньої дії, де всього чотири персонажі. Головні герої, Володимир і Естрагон, чекають на якогось пана Годо, який має розв’язати всі їхні проблеми. Самотні, безпорадні, безпритульні й голодні, вони кожного ранку приходять на умовлене місце зустрічі, а ввечері йдуть ні з чим. Страх і відчай не раз наводять їх на думку про самогубство, не раз вони вирішують покинути місце зустрічі. Але хто ж тоді зустріне Годо? Чекання таємничого Годо, який так і не з’явився, — символ невимовного, яке, з точки зору Беккета, неможливо виразити словами. На питання, кого він мав на увазі, письменник відповів: «Якби я знав, я написав би про це в п’єсі».

Проблема людини, яка втратила себе або ж поривається стати іншою, виглядати інакше, жити по-іншому, проходить крізь усю творчість швейцарського письменника Макса Фріша (1911—1991). Цій темі присвячений і перший серйозний твір Фріша для театру — п’єса «Санта Крус».

Фріш назвав свою п’єсу «романсом» — ніби лише історією про кохання двох диваків Пелегріна та Ротмістра до дівчини Ельвіри. Та насправді «Санта Крус» — сумна оповідь про самотність людини, про її внутрішній розлад, про недосяжність щастя. Драматург детально змалював картину внутрішньої душевної втоми героїв, які давно відмовилися від повноцінного життя й поховалися у своїх закутках — у «замку» (Ротмістр) і в «піратстві» (Пелегрін).

У кінці п’єси кожен із героїв усвідомив і прийняв власну долю як хрест: «святий хрест» (саме так перекладається назва порту Санта Крус, а отже, й п’єси) дивного людського життя. «Санта Крус» закінчується торжеством хаотичних начал: у природі (сніг, що переріс у справжній катаклізм) і в людських почуттях — така сама безупинна віхола нездійсненних бажань.

Фрідріх Дюрренматт

Швейцарець Фрідріх Дюрренматт (1921—1990) був не тільки письменником, а й художником, більшість своїх книг він ілюстрував власними малюнками. Слава прийшла до нього з п’єсою «Візит старої дами». Це жорстокий фарс, який автор радив грати з усією людяностю й обов’язково з гумором. Стара дама — тепер американська мільярдерша Клара Цаханасьян — повертається до рідного містечка, де колись її зрадив коханий, а сама вона опинилася на панелі. Тепер вона хоче, щоб за мільярд доларів був убитий той, хто колись спокусив її. Мер відповідає їй під бурхливі овації городян, що мешканці міста поки що живуть у Європі, вони християни й відкидають цю пропозицію. Стара дама спокійно вимовляє: «Я почекаю». У п’єсі діють не чудовиська, а звичайні люди, та їм невдовзі стає зрозуміло, що благородство не можуть замінити ні високі прибутки, ні можливість дати освіту дітям. І гроші роблять свою справу: крамаря Альфреда Ілла вбивають.

Усі твори Дюрренмата написано із властивим письменнику моторошним гумором.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Поясніть умови появи «театру абсурду» в країнах Європи.
2. Назвіть та поясніть головні ознаки «абсурдистських» творів.
3. Перерахуйте характерні прикмети мистецтва абсурдистів.
4. Розкрийте важливі філософські проблеми, які проглядають крізь видимий абсурд у мистецтві абсурдистів.
5. Поміркуйте, чому «театр абсурду» став класикою світового мистецтва.
6. Проаналізуйте, чи можна стверджувати, що на прикладі творів «абсурдистів» спостерігається поширена розбіжність між декларацією творчості і самою творчістю: їхні п’єси, написані за законами «театру абсурду», переросли авторський задум і стали чимось більшим, ніж пародія на театр.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

Об’єднайтеся у групи й підготуйте повідомлення або презентацію на теми: