Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Ісаєва

• Пригадайте, які твори літератури Сходу ви вже читали. Які з них справили на вас найбільше враження й чому?

• Розкажіть, що вам відомо з історії кримськотатарського народу. Поміркуйте, які історичні й культурні події об'єднують український і кримськотатарський народи.

Це величезний пласт культури, який треба вивчати.

Наріман Абдульваапов, кримськотатарський історик і літературознавець

«МИ — ЖИВІ, МИ НЕ ВМЕРЛИ, МИ — Є!»

(Кримськотатарська література: повернення із забуття)

Кримськотатарська література належить до давньописемних і бере свій початок ще в далекому VI столітті. Водночас, незважаючи на свою давню історію, вона й досі залишається мало відомою широкому колу читачів. Це можна пояснити тим, що літературна спадщина кримців віддзеркалює ті трагедії, які випали на їхню долю. І хоча багато чого з кримськотатарської літератури було свідомо знищено і втрачено, спробуємо розібратися, у чому ж її особливість...

Кримськотатарська література є однією з тюркомовних літератур і має кілька етапів свого розвитку. Одна із стародавніх пам'яток кримськотатарської писемної літератури належить Махмуду К'иримли, який жив приблизно в другій половині XII - першій чверті XIII століть. Його поему «Юсуф і Зеліха» дослідники визначають як найстарішу з письмових пам'яток літератури, створених тюркською мовою.

Розквіт кримськотатарської літератури припадає на ханський період. Багато з ханів самі були талановитими поетами, наприклад, Менглі Гірай І (1445-1515), Борагази Гірай ІІ (1552-1607), відомий також під іменем Газайї. У народі особливим успіхом користувалися поеми Газайї «Троянда й соловей» і «Млинове колесо», перекладені українською Іваном Франком.

Пізніше у кримських татар була популярною творчість мандрівних поетів, які виконували свої вірші в супроводі музичного інструмента — саза. Найвидатнішими з них були Ашик Умер (1621-1707) і Мустафа Джевхері (?-1715).

Володимир Слєпченко. Портрет Ісмаїла Гаспринського (2014)

Період нової кримськотатарської літератури справедливо пов'язують із діяльністю великого просвітителя, письменника, педагога Ісмаїла Гаспринського (1851-1914). Його вважають справжнім «патріархом кримськотатарської писемності», творцем нової кримськотатарської літератури, оскільки саме він заклав у ній основи оповідання та роману. Перу І. Гаспринського належать такі романи і повісті, як «Молла Аббас», «Арслан-к’из», «Сто років потому» та інші. Писав Гаспринський і вірші. Зокрема, рідній землі він присвятив поезію «Крим»:

«Зелений острів» — так зве його кожен.

Чудовий острів, чарівний Крим!

Крим наш на чайку крилату схожий,

Що понад морем летить голубим.

Тут все, як в легенді:

Печери, скелі,

Лоз виноградних зміїний згин,

Річки, озера, людські оселі,

Чорні папахи стрімких вершин.

Тут давню казку нашіптує море,

Тут — в танці й музиці пам'ять племен. [...]

Переклад із кримськотатарської Данила Кононенка

І. Гаспринський видавав газету «Терджиман» («Перекладач»), в якій з'являлися твори багатьох молодих і талановитих кримськотатарських письменників початку ХХ століття. Ідеї цього письменника і громадського діяча вплинули на реформу кримськотатарської школи, сприяли появі перших національних підручників. Авторитет Гаспринського у світі був таким великим, що 1910 року його кандидатуру за соціально-політичну та культурно-просвітницьку діяльність французький журнал «Revue du monde musulman» висунув на здобуття Нобелівської премії. Як зазначає дослідниця Гульнара Бекірова, сьогодні актуально звучить відоме гасло Гаспринського «Тільда, фікірде, іште Бірлік» — «Єдність у мові, вірі та справах».

В історію кримськотатарської літератури часів Російської імперії назавжди увійшов видатний син цього народу Номан Челебіджихан (1885-1918), один із організаторів першого Курултаю1, перший голова уряду проголошеної в 1917 році Кримської народної республіки. У його найвідомішому творі — оповіданні «Молитва ластівок» — від імені учня розповідається про закриття кримськотатарських шкіл.

1 Курултай — у тюркських народів загальнонаціональний з'їзд, під час якого вирішують найважливіші проблеми нації. Початково означав збори князів, пізніше — збори народу.

Н. Челебіджихан — автор вірша «Я присягнувся!» («Ant etkenmen!»), що став національним гімном кримських татар, в якому є такі рядки:

Я поклявся, мій народе, що зцілю тебе від ран.

Не бур'ян ви, браття милі, — чом зогнити вам дотла?

А не стане в мене духу йти на муку задля вас —

Хай гаряча кров у серці запечеться, мов смола.

Переклад із кримськотатарської Галини Михайловської

Бекір Чобан-заде (фото 20-х рр. ХХ ст.)

До визначних поетів кримськотатарської літератури ХХ століття належить Бекір Чобан-заде (1893-1937). Цей видатний син кримськотатарського народу, його справжня гордість, був не тільки автором багатьох віршів, що увійшли до золотого фонду кримськотатарської літератури, а й ученим-тюркологом зі світовим ім'ям, який здійснив неоціненний внесок у вивчення мови й літератури багатьох тюркських народів. І хоча цей унікальний поет і вчений прожив всього 44 роки, оскільки був репресований і знищений сталінською владою, його спадщина й сьогодні залишається надзвичайно актуальною. Як зазначає український учений Дмитро Урсу, «наче міст між цивілізацією Сходу та Заходу, він з’єднав мудрість і споглядальність із витонченим аналітичним розумом, невгамовною енергією та прагматизмом». Так, наприклад, у вірші Бекір Чобан-заде «Рідна мова», є рядки, що близькі не тільки кожному кримському татарину, а й усім, кому дорога його рідна мова:

До рідної мови душа потяглась,

Любов'ю синівською перейнялась.

О, мово, ти — віра моя в боротьбі

На струнах твоїх я співаю тобі.

Без тебе, кохана, під небом чужим

Загинув би я, одинак-пілігрим.

Переклад із кримськотатарської Данила Кононенка

Депортація кримських татар 1944 року до Середньої Азії, Сибіру та Уралу перервала літературну традицію кримців і назавжди залишиться «живою раною» в душі кожного з них. Фактично до 70-х років ХХ століття радянська влада робила все можливе, щоб про цю літературу ніхто не знав. Як пояснює поет і перекладач Шакір Селім (1942-2008), «найбільш обдаровані, найвідоміші наші літератори були забуті разом зі своїми творами, і заборонялося навіть згадувати їхні імена». Тому не дивно, що темі примусового переселення і, по суті, прагнення радянської влади повністю знищити цей багатостраждальний народ, присвячено чимало творів. Так, поет Ешреф Шемьї-заде (1908-1978) ще в депортації написав про цю трагедію поему «Стіна сліз» (1969). Цю тему висвітлює і відомий письменник ХХ століття Шаміль Алядін (1912-1996) в автобіографічному оповіданні «Я ваш цар і бог».

Поет Аблязіз Велієв (нар. 1939), який пережив депортацію, в інтерв'ю згадував: «Нам, вигнанцям, забороняли промовляти слова “Крим”, “кримські татари”, “кримськотатарська мова”. Лише через кілька років по смерті Сталіна було дозволено видавати газети кримськотатарською мовою. Саме з газет ми дізналися, який у нас алфавіт, яка у нас мова, бо до того часу знали мову лише на побутовому рівні. У школі й університеті навчання велося узбецькою мовою. Тому я самотужки за допомогою газет вивчив рідну мову і став кримськотатарським журналістом, незважаючи на те, що я не відвідував жодного уроку з рідної мови. Живучи на чужині, я тільки й мріяв, як би повернутися до Криму, на свою батьківщину, з якої нас було насильно депортовано».

Біль і трагедію свого народу А. Велієв передає у вірші «Моєму народу», зокрема в таких рядках:

Як над нами знущались,

Глумились і люто ганьбили

Коменданти і їхні прислужники

Ситі, пихаті і злі.

Слово «кримський татарин»

Навіть згадувать заборонили,

Начеб кримських татар

Не було і нема на землі!

Але вистояв ти,

мій народе,

На зло всім намовам.

І легкого шляху

Не шукав у своєму житті.

Не зламали борців

Ні тюремні іржаві закови,

Ні Сибір, ні ГУЛАГи,

Ні етапи жорстокі й круті.

Скільки їх,

Тих, хто мужньо боровсь

За свободу,

Полягло у борні

За священне за право своє!

Щоб вернуть на віки

Чесне ім'я мойого народу

І сказати усім:

Ми — живі,

Ми не вмерли, ми — є!

Переклад із кримськотатарської Данила Кононенка

Для сучасної кримськотатарської прози характерно відродження національних культурних традицій, збереження історичної пам'яті свого народу. Сучасні кримськотатарські поети й прозаїки: Шакір Селім, Юнус Кандим, Сейран Сулейман, Ервін Умеров, Таїр Халілов, Гульнара Усеїнова, Ліля Буджурова, Лейля Алядінова, Юсуф Болат та інші — розкривають у своїх творах ті думки та почуття, які найбільше хвилюють особистість сьогодення.

За умов нової окупації Криму Росією кримськотатарська література продовжує свій тернистий шлях і кожним новим своїм твором проголошує до всього світу: «Ми — живі, ми не вмерли, ми — є!».

  • 1. Розкажіть, які факти з історії кримськотатарської літератури справили на вас найбільше враження й чому.
  • 2. Самостійно знайдіть інформацію про одного з видатних діячів кримськотатарської культури та презентуйте її в класі.
  • 3. Розкрийте, що вам відомо про українсько-кримськотатарські літературні зв'язки.
  • 4. На основі статті підручника, інформаційного плаката, поданого на попередній сторінці, а також матеріалів рубрики «Дізнаємося про видатну особистість» підготуйте розгорнуте повідомлення про історію кримськотатарської літератури.

ДІЗНАЄМОСЯ ПРО ВИДАТНУ ОСОБИСТІСТЬ

Син двох народів Агатангел Кримський.

Ну, хто сказав, що ми не земляки?!

Татарин він навіки український,

Вкраїнець він татарський на віки!

Данило Кононенко

Ці поетичні рядки присвячені справжній гордості кримськотатарського й українського народів, унікальному вченому, перекладачеві й письменникові — Агатангелу КРИМСЬКОМУ (1871-1942). Його ім'я 16 сесією Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО затверджено у переліку видатних діячів світу. І це не випадково, адже А. Кримський вважається одним із найвідоміших учених-сходознавців у всьому світі. За різними джерелами, Кримський володів близько 60 мовами світу. У радянські часи будь-яка інформація про нього замовчувалася з ідеологічних причин аж до 1980 року. У 30-і роки ХХ століття він був звинувачений за антирадянську націоналістичну діяльність, за що перебував у Кустанайській тюрмі (зараз Казахстан), де на початку 1942 року помер, за однією із версій — від виснаження, а за іншою — унаслідок жорстоких тортур. Прах цього справжнього титана культури і науки покоїться десь у кустанайських степах.

Саме А. Кримський першим дав характеристику кримськотатарської літератури від ХІІ і до ХХ століття, був ініціатором створення «Короткої антології кримськотатарської поезії», видання якої стало справжнім явищем в історії кримськотатарської й української культур. Антологію було внесено до фундаментальної праці «Студії з Криму» (1930). Окремим розділом у цих студіях було дослідження «Література кримських татар».

А. Кримський вважав себе кримським татарином. Його родовід бере початок із давнього кримськотатарського роду з Бахчисараю. Але в XVII столітті його пращур виїхав із місць Кримського ханства, оселився на території сучасної Білорусі, змушений був змінити віросповідання. Оскільки він був із Криму, охрестили його Кримським.

УКРАЇНСЬКІ СТЕЖИНИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Українсько-кримськотатарські літературні зв'язки дуже міцні. Крилатий вислів Павла Тичини «Ми — зорі одного неба» яскраво увиразнює духовну близькість українського і кримськотатарського народів.

Кримськотатарська тематика знайшла своє відображення у творах таких корифеїв української літератури, як Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Павло Тичина та інших. Так, у великого новеліста української літератури Михайла Коцюбинського є низка творів («Під мінаретами», «В путах шайтана», «У грішний світ», «На камені»), створених під враженнями від перебування в Криму. «Справжнє татарське царство без впливу московщини», — так охарактеризував кримський півострів письменник. М. Коцюбинський створив своєрідні «записки мандрівника», які вражають красою та образністю. Зокрема, «На камені» (1902) Іван Франко назвав однією з найкоштовніших перлин української літератури. Цікаво, що в оповіданні «Під мінаретами» в образі вчителя Рустема багато хто з дослідників бачить великого кримськотатарського просвітителя Ісмаїла Гаспринського.

Безперечно, що зміцнюють українсько-кримськотатарські літературні зв'язки і художні переклади. Багато творів кримськотатарських письменників перекладені українською мовою, зокрема зусиллями Миколи Мірошниченка, Данила Кононенка, Володимира Даниленка, Оксани Керимової та інших. Твори українських письменників на кримськотатарську перекладали такі поети, як Шакір Селім, Юнус Кандим, Аблязіз Велієв, Іса Абдураман та інші.

Читачеві ХХІ століття

1944 рік трагічним відблиском назавжди увійшов в історію кримськотатарського народу. Протягом 18-20 травня, тільки за офіційними даними радянської влади, було примусово виселено 191044 осіб. Історики, пов'язані з кримськотатарським національним рухом, наводять інші вражаючі цифри: 423 000 виселених, з яких 195 тисяч осіб загинуло в дорозі та протягом перших півтора року життя у спецпоселеннях (це становить понад 46 відсотків). Експертка Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталія Беліцер стверджує: «Трагічні події, пов’язані з тотальною депортацією кримськотатарського народу в травні 1944 року і наступними десятиріччями насильницького утримання в місцях вигнання, були одним із широкомасштабних злочинів радянського режиму».

Рустем Емінов. Потяг смерті (1996)