Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Ісаєва

Поєднуючи істини всього світу: про постмодернізм як одне з найяскравіших мистецьких явищ

Постмодернізм — це така світова культурна ситуація, від якої нікуди не подітися, тому всі ми є постмодерністами.

Юрій Андрухович, український письменник

На межі ХХ—ХХІ віків у суспільстві відчувається вичерпаність культурних традицій минулого. Система звичних цінностей швидко руйнується, а усталені норми та стереотипи поведінки зникають. Людина знов, як і на початку ХХ століття, залишається сам на сам з усіма проблемами суспільства. Падіння «залізної завіси» на пострадянському просторі, руйнування Берлінської стіни в Німеччині — ці та інші демократичні процеси принесли не тільки довгоочікувану свободу в суспільство, а й певну розгубленість звичайній людині, яка на очах втрачала ті орієнтири й ідеали, за якими вона жила раніше.

Культурну ситуацію цього періоду можна схарактеризувати як культурний хаос. Ціннісні орієнтири в суспільстві переплуталися настільки, що в єдиному просторі стали співіснувати іноді абсолютно несумісні речі. «Високе» і «низьке» час від часу замінялося одне одним.

Рубіж 1990-2000-х років став періодом справжнього розквіту масової культури, за допомогою якої людству подекуди нав'язуються певні стереотипи. «Масова культура — це мрія, що стала кітчем», — слушно зауважив відомий німецький філософ Вальтер Беньямін. Тобто твори масової культури не потребують особливих зусиль для сприйняття, для них характерні поганий смак і банальність.

Водночас поняття масової культури не завжди є синонімом чогось низькопробного. Так, у 1970-1990-і роки на Заході виникла «middle cult» — культура середнього класу, культура менеджерів, так званих «білих комірців», яка висуває високі вимоги до продукції масової культури.

Дедалі більше зростає і роль інформації в сучасному світі. Змінюється не тільки кількість інформації, а й її форма презентації. Сьогодні можна говорити про тотальну візуалізацію інформації. Стрімке поширення Інтернету надає можливість швидко отримувати велику кількість інформації за короткий проміжок часу. З появою Інтернету виникає новий вид художньої творчості — медіамистецтво, що засноване на комп'ютерних мережевих і медіатехнологіях. Митці використовують Всесвітню павутину як віртуальний виставковий майданчик, що є альтернативним до традиційних музеїв і галерей. Спробувати свої сили в таких медіапроєктах мають можливість не тільки професіонали, а й кожна творча людина, яка володіє комп'ютерними технологіями і якій є що сказати та показати своїм сучасникам.

Від усього, що так стрімко звалилося на людину, вона переживає справжній «інформаційний шок».

У таких змінених культурних умовах розвивається і література межі ХХ—ХХІ століть, для якої характерні:

  • пошуки нових форм осмислення дійсності;
  • роздуми про роль творчої особистості в цьому перенасиченому інформацією світі;
  • прагнення до більшої достовірності, документалізму;
  • розмитість меж між «високою» та «масовою» літературою.

Безумовною домінантою в літературі цього періоду стає постмодернізм. У буквальному сенсі цього слова «постмодернізм» — це те, що приходить після епохи модернізму і пов'язане з переосмисленням минулих тенденцій у культурі.

Постмодернізм (від лат. слова post — «після» і модернізм) — сукупна назва художніх тенденцій, що особливо чітко були виявлені в 1960—1970-і роки та характеризуються радикальним переглядом позицій модернізму й авангардизму.

Постмодернізм став формою протесту проти звичних цінностей. Відомий український філософ Мирослав Попович зазначав: «Постмодернове гасло полягає в тому, що я не хочу, не змиряюся з цією реальністю. “Я не хочу, щоб так було, і все!” Оце, власне кажучи, те, що може об’єднувати дуже різні за своїм характером постмодернові течії».

Основними естетичними категоріями для постмодерністів стають фрагментарність, заперечення канонів, неоднозначність тощо. Важливою рисою постмодерністської естетики була і відмова від поняття «вічні цінності». Теоретики постмодернізму розглядали їх як такі, що стримують творчість автора.

Водночас провідною стає ідея «смерті автора». Зокрема, французький учений Ролан Барт уводить поняття скриптора. Таким чином, письменник проголошується мертвим, тобто не здатним створити щось нове, він лише цитує інші тексти, що були створені до нього, а зміст, душу в художній твір вдихає не автор, а читач.

Поняття художній твір постмодерністи замінили поняттям текст. Так, французька дослідниця болгарського походження Юлія Кристєва ввела поняття інтертекстуальність, що означає «діалог текстів», тобто включення в текст фрагментів, цитат з інших текстів.

Інтертекстуальність (від фр. intertextualite — міжтекстовість) — художній прийом, що полягає у відтворенні в тексті художнього твору конкретних літературних явищ інших творів або явному наслідуванні стилів інших письменників, літературних шкіл і напрямів.

Однією з найважливіших ознак інтертекстуальності є те, що вона розмиває традиційні межі між мистецтвом і реальністю.

Постмодерністи у своїх творах відмовляються від тлумачення реальності як певної визначеності, що може бути логічно пояснена. Вони відмовляються і від поняття «характер», оскільки характер людини може бути пояснений умовами його формування. Письменники-постмодерністи не прагнуть до пошуків істини, заперечуючи саме існування істини. Жодне явище, на думку постмодерністів, не можна розтлумачити однозначно.

Для літератури постмодернізму характерні також так звані симулякри (від лат. simulo — робити вигляд, прикидатися) — «копії», що не мають оригіналу в реальності, репрезентація чогось, чого насправді не існує. Варто зазначити, що для постмодерністської літератури будь-яка реальність фіктивна, вона залежить від поглядів на неї.

Отже, серед головних рис постмодернізму варто звернути увагу на такі:

  • визнання умовності будь-яких ідей і настанов;
  • відмова від зображення реальної дійсності;
  • відсутність позитивного героя;
  • прагнення автора до повної свободи самовираження;
  • заперечення канонів;
  • експерименти зі стилем і формою.

Таким чином, література постмодернізму виражає особливе постмодерністське світосприйняття і пов'язана із зародженням літератури нового типу — літератури «третього тисячоліття», що значно відрізняється від класичних творів красного письменства.

Доцільно звернути увагу на творчість таких найяскравіших представників постмодерністської прози, як італієць Умберто Еко, англієць Джон Фаулз, серб Мілорад Павич, аргентинець Хуліо Кортасар, американець Джозеф Хеллер, італієць Італо Кальвіно, німець Патрік Зюскінд, австрієць Крістоф Рансмайр, франко-чеський письменник Мілан Кундера та ін.

Сучасна світова література настільки різнобарвна, настільки незвична й нетрадиційна, що сьогодні і в літературознавчій науці, і серед шанувальників постмодерністського письменництва не стихають дискусії щодо її існування та подальших шляхів розвитку.

На сторінках цього розділу підручника ми пропонуємо вам докладніше дізнатися про твори літератури постмодернізму.

  • 1. Схарактеризуйте культурну ситуацію, що склалася в історії людства наприкінці ХХ - початку ХХІ століть.
  • 2. Поясніть, як ви розумієте, що таке масова культура. Розкажіть, яку функцію виконує масова культура в сучасному суспільстві.
  • 3. У класі проведіть дебати на тему «Масова культура: “за” чи “проти”?».
  • 4. Розкрийте, що таке медіамистецтво. Наведіть приклади відомих вам творів медіамистецтва.
  • 5. Розкажіть, які тенденції характерні для літератури межі ХХ—ХХІ століття.
  • 6. Підготуйте мультимедійну презентацію, присвячену зарубіжному письменнику-постмодерністові (на ваш вибір), і представте її в класі.
  • 7. Прокоментуйте інформаційний плакат на тему «Постмодерністське мистецтво», створений на основі роботи відомого німецького художника-постмодерніста Зігмара Польке «Human Snake».

Мистецькі передзвони

У сучасному суспільстві розширюються форми презентації мистецтва. Сьогодні з багатьма творами ми можемо ознайомитися не тільки в музеях та на виставках, а й навіть безпосередньо на вулицях міста. Стати співучасниками розвитку мистецтва сьогодні можна завдяки новим цифровим технологіям, які використовують сучасні митці. Так, наприклад, багатьом із нас подобаються різноманітні лазерні шоу, іноді ми можемо спостерігати із зацікавленістю за відеорядом, що представлений на екранах великих міст, або захоплено роздивлятися мурали чи всілякі витвори графіті на вулицях.

Яскравою сторінкою сучасного світового мистецтва став «відео-арт» — мистецтво, що для відображення художньої концепції митця використовує можливості відеотехніки, комп'ютерного й телевізійного зображення. Воно виникло як знак протесту проти масової культури, найвище уособлення якої — телебачення. Так, наприклад, один із засновників відео-арту Вольф Фостель влаштовував ексцентричні міні-вистави, під час яких телевізори закидали кремовими тортами, обв'язували колючим дротом і урочисто «ховали». Інший відомий американо-корейський художник Нам Чжун Пайк створив моделі живих істот із головою, руками й тулубом із моніторів різного розміру і відповідними зображеннями.

Відео-арт від Нам Чжун Пайка