Зарубіжна література. 11 клас. Ісаєва

Реквієм

Переклад із російської Володимира Затуливітра

Ні, не під чужинним небозводом

Вирієм я тішила судьбу —

Я тоді, була з своїм народом.

Там, де мій народ, на лихо, був.

1961

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ

У страхітливі роки єжовщини1 я простояла сімнадцять місяців у в'язничних чергах у Ленінграді. Одного разу хтось «упізнав» мене. Тоді жінка з голубими губами, яка стояла за мною і яка, звісно, ніколи в житті не чула мого імені, спам’яталася від заціпеніння, що ним усі ми були скуті, і запитала мене на вухо (там усі розмовляли пошепки):

— А це ви можете описати?

І я сказала:

— Можу.

Тоді щось схоже на посмішку промайнуло тим, що колись було її обличчям.

1 Єжовщина — період, коли були різко посилені сталінські репресії. Назва походить від прізвища Миколи Єжова (1895-1940) — народного комісара внутрішніх справ, однієї із найбільш зловісних фігур в оточенні Сталіна.

1 квітня 1957 р. Ленінград

ПОСВЯТА

У такому горі никнуть гори,

Кам'яніє тікищем ріка.

Незворушні лиш в'язниць затвори,

Поза ними «каторжанські нори»

І журба, як смерть, гірка.

Ще для когось, може, віє легіт.

Ніжне сонце за Неву спада —

Ми не знаєм, будневі підлеглі,

Чуєм лиш ключів іржавий скрегіт

Та важкий, державний крок солдат.

Дзвонять нам заутрені зловіщі.

Брук столичний одичів, знімів.

Збіжимось — мерці од нас живіші!

Сонце низько, та Нева у вічі

Зблискує надією в імлі.

Врешті — вирок... Сльози рятували:

Назавжди відрізнена од всіх,

Мов на площі — навзнак — зґвалтували,

Пси у підворітні недорвали, —

Йдеш, немов сновида... В мертвий світ...

Де тепер сестриці безталанні

Двох моїх осатанілих літ?

Сніг сибірський, може, їм востаннє

Шелестить з-під місяця й не тане?

Всім їм шлю прощальний свій привіт.

Березень 1940 р.

ВСТУП

Це було в ті часи, як всміхався

Тільки мрець: розквитався — і рад.

Наче зайвий доважок, гойдався

При в'язницях своїх Ленінград.

А коли, одурілі від муки,

Уже ткалися в'язнів полки,

Їм уривчасту пісню розлуки

Паровозні ридали гудки.

Зорі смерті стояли над нами,

І безвинна судомилась Русь

Під кривавими каблуками

І під шинами чорних «марусь»1.

1 «Марусями» в народі називали машини, які перевозили в’язнів.

І

Забирали тебе на світанку,

Мов на цвинтар, тебе провела.

Плачуть діти тобі наостанку.

На божниці свіча опливла.

На устах твоїх — крига ікони,

Смертний піт на чолі... Смертна мить...

Як стрілецькі знеславлені жони1,

Під Кремлем буду вити і вить!

Осінь 1935 р. Москва

1 Стрілецькі жони — дружини стрільців. Вони оплакували своїх чоловіків, яких було жорстоко страчено під стінами Кремля через Стрілецький бунт (1698). Ця подія зображена на картині В. Сурикова «Ранок стрілецької страти».

II

Тихо плине тихий Дін,

Жовтий місяць входить в дім.

Входить в шапці набакир.

Хлібний місяць, лютий мир.

В домі — голод і пітьма.

Хвора жінка в нім. Сама.

Мужа вбито. Син в тюрмі.

Хто заплаче по мені?

III

Ні, не я, це за мене хтось інший страждає,

Я б так не могла, а лицедійство

Хай запинала чорні заступлять.

І хай винесуть ліхтарі...

Ніч.

IV

Уявити б тобі, насмішнице,

Чарівнице в своїм гурті,

Царськосільська весела грішнице,

Що тобі судилось в житті —

Під Хрестами2, із передачею,

Дням і чергам втративши лік,

І твоєю сльозою гарячою

Новорічний скипається лід.

Осокір в'язничний гойдається,

Ні шелесне, а скільки там

Безневинних доль обривається...

2 «Хрести» — в’язниця у Санкт-Петербурзі, що складається із двох будівель у формі хрестів. У роки сталінського терору у «Хрестах» тримали людей, яких звинувачували в контрреволюційній діяльності.

V

Сімнадцять місяців молю,

Чекаю без надій,

Але не знає кат жалю,

Жаданий сину мій.

Все переплуталось навік,

Не тямлю білий світ,

Хто звір у нім, хто чоловік,

Коли мій смертний звіт.

Лиш квіти, як цвіли, цвітуть.

Кадильний подзвін. І ведуть

У небуття сліди.

Пече в зіниці і зорить

Зловісний знак мені згори

Великої звізди.

1939

VI

Тижні плинуть перебіглі,

Що стряслося, не збагну.

Синку, як тобі в тюрму

Надивлялись ночі білі,

Все ще цідяться ущерть

Вірлим оком і жорстоким

Над твоїм хрестом високим

І нашіптують про смерть.

1939

VII

ВИРОК

І діждала слова кам'яного,

Придавило груди, ще живі.

Що ж, була готова я до всього,

Здужаю і владу слів.

Нині в мене днина клопітлива:

Треба вбити пам'ять і любов,

Треба, щоб душа закам'яніла,

Треба вивчитися жити знов.

Що ж бо інше? Літо палко шепче,

Ніби свято за вікном гуде.

Здавна я передчувала все це —

Дім осиротілий, світлий день.

Літо 1939

VIII

ДО СМЕРТІ

Ти ж неминуче прийдеш — чом би й не тепер

Зарадити в страшній годині?

Чекаю. Двері навстіж. І вогонь помер.

Тобі що варт, простій і дивній,

Личину будь-яку нацупити? Прийди,

Ввірвись отруєним снарядом,

Чи з гиркою підстережи, немов бандит,

Чи задуши тифозним чадом.

Чи милу казку вигадай собі,

Майстриня, вправна в словоблудді, —

Бодай околиші побачу голубі

Й до смерті переляканих кербудів.

Мені вже все дарма. Клубочить Єнісей.

Вгорі Північна зірка сяє.

І синій виблиск люблених очей

Останнім жахом застилає.

19 серпня 1939 р. Фонтанний. Дім

IX

Вже чорне безуму крило

Душі вгорнуло половину,

Вогненне ллє мені вино

І в чорну зваблює долину.

І я збагнула: переміг,

Йому я поступитись мушу,

Хоч безум наче вже й не мій,

Але мою конає душу.

В собі ні крихітки свого

Не дасть мені він врятувати

(Намарне впрохувать його,

На милосердя уповати):

Ні синову страшну сльозу,

Що випекла мені зіниці,

Ні день, який наслав грозу,

Ні мить побачення в в'язниці,

Ні прохолоду любих рук,

Ані розхвильні тіні липи,

Ні лагідний далекий звук —

Останні передсмертні схлипи.

4 травня 1940 р. Фонтанний Дім

X

РОЗПЯТТЯ

Не рыдай Мене, Мати, во гробе зрящи1...

1 Назва ікони, яка присвячена оплакуванню Христа Богородицею.

1

Хор янгольський великий час возславив,

Небесна твердь отверзлася вогнем.

Вітцю сказав: «Пощо Мене зоставив?!»

А матері: «О, не ридай Мене...»

2

Мигдалина билася, ридала,

Любий учень в горі кам'янів,

Лиш на Матір, що, німа, стояла,

Аніхто поглянути не смів.

1940-1943

ЕПІЛОГ

1

Пізнала все: які спадають лиця,

Який з-під вік тече липучий страх,

Які страшні, незгойні запеклися

Клинописи страждання на щоках,

Який вівсяні і смолисті скроні

Зненацька осипає срібний сніг,

Догідно кривляться вуста безкровні,

Пересипає страх сухенький сміх.

Не милосердя лиш собі одній,

Для всіх благаю, хто стояв зі мною

Під люті стужі і в липневі дні

Під красною осліплою стіною.

2

Надходить урочий для помину час.

Я бачу, я чую, вчуваю всіх вас:

І ту, що надсилу до кватирки тяглась.

І ту, що недовго топтатиме ряст,

І ту, що легеньким волоссям — як дим —

Стріпнула: «Ходжу, як додому, сюди!»

Хотіла б згадати я всі імена,

Та віднято список, а де він — хто зна?

Широкий покровець зіткала я всім

Із бідних, у них же підслуханих слів.

Про них пам'ятатиму всюди й завжди,

Якої б мені не приспіло біди.

Коли ж мені стиснуть змордований рот,

Яким прокричав стомільйонний народ,

Хтось, може, нівроку, згадає мене,

На проводи тихо мене пом'яне.

Якщо ж у вітчизні, у нашій, трудній,

Поставити пам'ятник схочуть мені,

Я згодна, але заповіту мого

Не руште: край моря не ставте його,

Де я народилась, де сонце й пісок:

Останній урвався із морем зв'язок,

Ні в царськім саду, при таємному пні,

Де постать дівоча ще мріє мені,

Поставте ось тут, де я триста годин

Стояла — й замок не відкривсь ні один.

Ось тут, бо і в смерті спасенній боюсь

Забути про гуркіт зловісних «марусь»,

Про двері, розчахнуті нагло у двір,

Про жінку, що вила, мов ранений звір.

Нехай мені з бронзових мертвих повік,

Як сльози, підталий покрапує сніг,

І голуб в'язничний туркоче в імлі,

І тихо Невою ідуть кораблі.

Березень 1940 р.

ДЖЕРЕЛО: Анна Ахматова «Реквієм»: ФРН: Сучасність, 1973.

Ілюстрації до поеми «Реквієм». Художники Юрій Аннєнков, Володимир Сисков

ЧИТАЄМО, РОЗМІРКОВУЄМО, ОБГОВОРЮЄМО...

1. Які з віршів поеми справили на вас найбільше враження? Чому?

2. Розкрийте біографічну основу поеми.

3. Виразно прочитайте «Посвяту». Кому присвятила Ахматова свій твір?

4. Схарактеризуйте особливості композиції поеми.

5. Роздивіться інформаційний плакат1, присвячений «Реквієму» А. Ахматової. Чи погоджуєтесь ви з тим, що поему Ахматової можна назвати «голосом пам’яті»? Як у ньому звучить особиста трагедія поетеси і трагедія всього народу? Прослідкуйте, як переживання ліричної героїні вплітаються в історичний, національний, християнський контексти. Наведіть приклади образів, що увиразнюють кожний із цих контекстів. Як ви думаєте, чому на плакаті зображено пам’ятник поетесі, який установлено біля в’язниці «Хрести» у Санкт-Петербурзі?

6. Усно намалюйте портрет ліричної героїні. Яке значення має уподібнення героїні до Богоматері?

7. За допомогою яких художніх засобів створюється ефект багатоголосся у поемі?

8. Виразно прочитайте епілог «Реквієму». Як інтерпретується у ньому тема пам’ятника?

9. Прокоментуйте епіграф до поеми. Як він перегукується із змістом твору? Чи можна стверджувати, що епіграф виражає ідею «Реквієму»?

10. Прослухайте, як читає свій твір Ахматова: https://www.youtube.com/watch?v=P--7yKgBfro. Яке враження справило на вас авторське виконання? Що нового воно привнесло у вашу інтерпретацію поеми?

11. Поясніть, як ви розумієте назву твору.

1 В інформаційному плакаті використано портрет А. Ахматової роботи художника Юрія Аннєнкова, фотографію пам’ятника поетесі навпроти в’язниці «Хрести» у Санкт-Петербурзі (скульпторка Галина Додонова).

Плакат виконано за допомогою онлайн-сервісу графічного дизайну CANVA: https://www.canva.com/

Цитати для душі від Анни Ахматової

• Дар поета неможливо відібрати, окрім таланту йому нічого не треба.

• Ржавіє золото, і зотліває сталь,

І мармур кришиться — до смерті все готово.

Всього тривкіше на землі — печаль,

А довговічніш — царственнеє Слово.

(Переклад із російської Валерія Лисенка)

• Я часто думаю о том,

Что все на свете мы живём,

Чтоб перекрасить этот мир,

В цвет роз из цвета чёрных дыр.

• А каждый читатель как тайна,

Как в землю закопанный клад,

Пусть самый последний, случайный,

Всю жизнь промолчавший подряд.

Поетичне відлуння

Николай ГУМИЛЁВ

Ангел лег у края небосклона,

Наклоняясь, удивлялся безднам.

Новый мир был темным и беззвездным.

Ад молчал. Не слышалось ни стона.

Алой крови робкое биенье,

Хрупких рук испуг и содроганье,

Миру снов досталось в обладанье

Ангела святое отраженье.

Тесно в мире! Пусть живет, мечтая

О любви, о грусти и о тени,

В сумраке предвечном открывая

Азбуку своих же откровений.

Микола Гумільов

Мария ПЕТРОВЫХ

Анне Ахматовой

День изо дня и год из года

Твоя жестокая судьба

Была судьбой всего народа.

Твой дивный дар, твоя волшба

Бессильны были бы иначе.

Но ты и слышащей и зрячей

Прошла сквозь чащу мертвых лир,

И Тютчев говорит впервые:

Блажен, кто посетил сей мир

В его минуты роковые.

Марія Петрових

Марина ЦВЕТАЕВА

О, Муза плача, прекраснейшая из муз!

О ты, шальное исчадие ночи белой!

Ты чёрную насылаешь метель на Русь,

И вопли твои вонзаются в нас, как стрелы.

И мы шарахаемся и глухое: ох! —

Стотысячное — тебе присягает: Анна

Ахматова! Это имя — огромный вздох,

И в глубь он падает, которая безымянна.

Мы коронованы тем, что одну с тобой

Мы землю топчем, что небо над нами — то же!

И тот, кто ранен смертельной твоей судьбой,

Уже бессмертным на смертное сходит ложе.

В певучем граде моём купола горят,

И Спаса светлого славит слепец бродячий...

И я дарю тебе свой колокольный град,

— Ахматова! — и сердце своё в придачу.

Марина Цвєтаєва

Літературні нотатки подорожнього

У центрі Санкт-Петербурга у Фонтанному домі (північному флігелі шедевра архітектури російського бароко — Шереметьєвського палацу) приймає відвідувачів музей Анни Ахматової. Його відкрили у 1989 році, до столітнього ювілею поетеси. Експозиційне рішення розділяє музейний простір на дві частини: меморіальну, де ми можемо побачити, який вигляд мала квартира у 1920-40-х роках, і літературно-історичну, де представлені твори Ахматової, її портрети, документи епохи тощо.

«Тридцять п’ять років я прожила в одному з найчудовіших Петербурзьких палаців (Фонтанному Домі Шереметьєвих) ... і раділа досконалості пропорцій цієї споруди XVIII століття», — згадувала Анна Андріївна.

А через 40 років після смерті Ахматової, у саду біля музею з’явився незвичайний пам’ятник. Це частина стіни із зображенням постаті поетеси, яка велично пливе над землею. Анна Андріївна вірила, що Шереметьєвський сад відвідують тіні великих людей. Якось, гуляючи садом, вона пророче написала:

И неоплаканною тенью

Я буду здесь блуждать в ночи...

Сьогодні тінь самої Ахматової можна побачити у бронзі. На пам’ятнику у дзеркальному відображенні викарбувані слова про Шереметьєвський палац з «Поеми без героя»: «Тень моя на стенах твоих...». Ця незвичайна споруда й отримала назву — пам’ятник-тінь.

ЗІ СКАРБНИЦІ ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНОЇ ДУМКИ

...За ім’ям Анни Ахматової стояв увесь народ, чим пояснюється її популярність, що дало їй право говорити від імені всіх людей... Її поезія, яку читали, цькували, замуровували, належала людям. Вона дивилася на світ спочатку крізь призму серця, потім крізь призму живої історії.

Йосип Бродський, російський і американський поет, письменник, лауреат Нобелівської премії

Анна Ахматова повернула російській поезії — замість тієї музи, що була вже змучена і розтерзана, у крові і січена батогами, — повернула цій поезії шляхетні красу і гідність, сувору гармонію і благородство античної музи.

Ліна Костенко, українська письменниця і поетеса

Підсумовуємо вивчене

  • 1. Як ви думаєте, чому Марина Цвєтаєва назвала Ахматову «Златоустою Анною»?
  • 2. Літературознавець Віктор Жирмунський назвав вірші Ахматової новелами. Поясніть думку вченого.
  • 3. За допомогою інформаційного плаката1 розкрийте основні особливості ранньої лірики А. Ахматової. Прокоментуйте їх на прикладі прочитаних вами віршів.

  • 4. Знайдіть в інтернеті та прослухайте фрагмент «Реквієму» В. А. Моцарта (Lacrimosa). Порівняйте поетичний і музичний «Реквієми».
  • 5. Літературознавець Борис Зайцев назвав «Реквієм» Анни Ахматової «мовчазним вироком звірству». Чи поділяєте ви думку дослідника? Поясніть свою відповідь.
  • 6. Уявіть, що вам запропонували видати збірку віршів Ахматової. Які вірші відберете? У чиїх перекладах? Чи вмістите твори мовою оригіналу? Чи станете включати переклади і літературознавчі статті Ахматової? Які ілюстративні матеріали використаєте? Як оформите обкладинку? Що напишете у передмові?
  • 7. За матеріалами сайтів, присвячених Ахматовій (у тому числі, що рекомендовані у цьому розділі підручника), підготуйте віртуальну екскурсію «Українські стежини Анни Ахматової». Проведіть таку екскурсію у класі.
  • 8. Підготуйте мультимедійну презентацію «Анна Ахматова в образотворчому мистецтві». Прослідкуйте і прокоментуйте хронологію образу мисткині.
  • 9. Роздивіться портрети Миколи Гумильова та Анни Ахматової роботи художника Володимира Сискова. Як у деталях портретів увиразнено факти біографії і особливості творчості поетів?

Володимир Сисков. Микола Гумильов. Анна Ахматова

  • 10. Напишіть твір на одну з тем: «Любов'ю ми живі одною...» (за ранньою поезією А. Ахматової), «Я тоді, була з своїм народом. Там, де мій народ, на лихо, був», «Мої улюблені сторінки лірики Анни Ахматової».
  • 11. Розтлумачте інформаційний плакат2, присвячений творчості Анни Ахматової. Зверніть увагу на подвійний портрет поетеси. Як ви думаєте, яким був задум художника? Поясніть, у чому полягали особливості ранньої і пізньої творчості Ахматової. Назвіть твори кожного з періодів.

1 Плакат створено на основі репродукції картини Натана Альтмана «Портрет А. Ахматової» (1914).

2 У плакаті використано автографи віршів А. Ахматової, портрет Ахматової роботи художника В. Янкілевського.