Цікаві факти з історії давніх часів. 5-6 клас. Бандровський

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Неповторний Схід

Країна слонів. Міста в джунглях

У давнину Індією (Індійською країною) називали всі землі на схід від річки Інд. Зараз це територія не лише держави Індія, а й сусідніх держав - Пакистану, Непалу і Бангладеш. В Індії є дві великі річки - крім Інду, на сході протікає річка Ганг. На відміну від Нілу, Тигру та Євфрату, ці річки мають багато притоків. Спільним є те, що вони зволожують землю та несуть родючий мул на землі, що їх оточують.

Природа Індії дуже відрізняється від пустель і степів Африки та Передньої Азії. У долині Інду рідко випадають дощі, розливи його трапляються тільки під час танення снігів у горах. Лише тоді природа оживає. У долині Гангу, навпаки, в умовах тропічних джунглів навіть забагато опадів. Протягом трьох місяців (червень-серпень) тут ідуть безперестанні мусонні дощі. Коли вони затягуються, виникають страшні повені. Навіть уночі спека не відпускає людей і тварин. У давнину цей район був справжнім раєм для мисливців. Тут водилися тигри, пантери, носороги, слони, багато птахів і змій.

Археологічні розкопки у 20-х роках минулого століття в Індії довели, що в III тисячолітті до н. е. тут існувала розвинута цивілізація. За назвою знайденого поселення вона отримала назву - хараппська. На сьогодні вчені відкрили понад 500 поселень, з яких найбільш досліджені Мохенджо-Даро та Хараппа. За підрахунками вчених, індська цивілізація займала площу в чотири рази більшу за Шумер.

Народ, що створив цю цивілізацію, мав свою писемність. Але прочитати жоден з тисяч написів, що знайшли археологи, досі не вдалося. Відомо, що жителі Хараппи писали справа наліво. У їхньому письмі було близько 400 малюнкових знаків, якими позначали слова, поняття та склади.

Учені не змогли знайти ключ до розгадки невідомих написів.

На таких невеликих каменях малюнок завжди супроводжувався коротким текстом.

У найбільших містах проживало до 100 тисяч осіб. Міста складалися з двох частин - «верхнього» і «нижнього» міст. У «верхньому» - проживала міська верхівка. Будинки менш заможних жителів, майстерні ремісників і ринки розташовували в «нижньому» місті. Ширина головних вулиць «нижнього» міста могла сягати 10 метрів. Вони перетиналися під прямим кутом з дуже вузькими провулками.

Фасади будинків було вирівняно в одну лінію, уздовж неї простягався тротуар, а на перехрестях кути було заокруглено, щоб колісний транспорт міг безпечно повернути вбік. У цих містах були навіть переходи у вигляді прямокутних каменів. Пішохід переходив по них, ніби через річку, не спускаючись з тротуару на проїжджу частину. А колеса повозки проходили між каменями.

Міста було захищено мурами, до того ж вони мали ще й внутрішні укріплення. У верхній частині розміщувалися палац правителя та критий ринок, дво-, триповерхові будинки заможних містян. Нижню частину міста було відокремлено, і потрапити з неї до верхньої можна було через спеціальні ворота. Вікон у будинках не було, а свіже повітря надходило в житлові приміщення через вузькі отвори у верхній частині стін. Основним будівельним матеріалом слугувала обпалена цегла з глини. Дахи вкривали землею та використовували як спальні. Каналізація в стародавніх індійських містах була найдосконалішою на всьому Стародавньому Сході. Існували спеціальні водовідстійники, де збиралася брудна вода, а потім підземними каналами відводилася за межі міста.

У великих будинках на нижньому поверсі розміщалися кухня, кімната для обмивань, колодязь, приміщення для зберігання продуктів. Усі житлові кімнати розташовували на другому поверсі. Стіни вкривали шаром мулу, змішаного з травою, і обмазували глиною. Над внутрішнім двориком уздовж кімнат простягався дерев’яний балкон. Дах був плоский, і влітку, у душні, спекотні ночі, там спали і дорослі, і діти.

Провулок Мохенджо-Даро.

Руїни Мохенджо-Даро. Сучасне фото.

Давнє місто Хараппа. Сучасне фото.

У західній частині міста знайшли дві будівлі, зовсім не схожі на інші. Одна являла собою великий квадратний зал. Усередині залу 20 цегляних стовпів підтримували плоску покрівлю. Звичайно, у цьому будинку навряд чи хтось мешкав. Тут, мабуть, збиралися міські жителі для жертвоприношень і проведення спільних свят. А другою спорудою, яка викликає здивування, був великий басейн. Довжина басейну - 32 метри, ширина - 7 метрів. Завглибшки він був близько трьох метрів. З декількох боків у басейн спускалися невеличкі цегляні сходи, що закінчувалися маленькими майданчиками. їх зробили для тих, хто не хотів плавати у глибокій частині басейну. Дно водоймища складалося з кількох шарів цегли, перекладеної шаром водонепроникної смоли.

У багатьох будинках археологи знайшли речі, рештки їжі, знаряддя для письма (чорнильниці, пір’я), посуд, різноманітні гирі. У коморах виявили залишки пшениці, ячменю, фінікової пальми й овочів.

Але, що дивно, у жодному з міських будинків археологи не знайшли жодної мотики, рала, серпа. Проте було багато ремісничих інструментів. Мабуть, жителі міста були ремісниками, а землеробська праця була притаманна сільським жителям. Жителі сільської місцевості вирощували, крім зернових, горох, диню, бавовник, у вологіших районах сіяли рис.

Жителі міста займалися мисливством і скотарством. Місто було оточене джунглями, у яких водилися тигри, носороги, буйволи, ведмеді та антилопи. Улюбленою здобиччю мисливців був гавіал, особливий вид крокодила з вузькими щелепами, що не становив загрози для людей. У той час жителі приручили багатьох тварин: корів, буйволів, овець, кіз, свиней, віслюків і різні види домашньої птиці.

Так виглядав житель найдавніших міст Індії.

Слони в Індії. Сучасні фото.

Близько 2000 року до н. е. індійці приручили слона. Використовувати слонів було надзвичайно вигідно, незважаючи на труднощі, пов’язані з прирученням цієї тварини. Адже слони живуть до 48 років, і за своє життя вони могли служити двом чи трьом поколінням людей.

Швидкий розквіт індської цивілізації, однієї з найдавніших у світі, був перерваний з невідомих причин: міста та поселення стали полишати люди. Міста зникли, а на їхньому місці виросли буйні тропічні ліси. Навіть зараз у хащах і джунглях Індії знаходять залишки цих мертвих поселень. Причини цього занепаду тривалий час були незрозумілими.

Спочатку вчені вважали, що країну знищили завойовники, проте слідів зіткнень, зброї, підпалів не було знайдено. Висловлювалися думки про повстання й розбрат, про стихійні лиха, що пов’язані зі зміною клімату, русла Інду чи землетрусом. Археологи, вивчаючи давні поховання, дійшли висновку, що однією з причин масової загибелі була малярія. Це була перша в історії людства епідемія. Люди почали масово вмирати, і це стало причиною переселення в південну Індію.

На їхнє місце прийшли нові народи, що не знали писемності й були кочовими скотарями. Себе вони називали аріями. У Середній Азії частина аріїв (індоіранці) пішла в бік Іранського нагір’я (мідійці та перси). Та частина, яка продовжила рухатися в напрямку Індії, отримала назву індоарійці. Ці племена прийшли на землі Індії близько 1500 року до н. е.

Порівняй відомі тобі факти про трипільську культуру та культуру індської цивілізації. Зроби висновки.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.