Підручник з Технології. 10 (11) клас. Ходзицька - Нова програма

Навчальний модуль:

КРЕСЛЕННЯ

За результатами опанування матеріалу навчального модуля ви навчитеся використовувати здобуті знання у практичній діяльності.

Ви дізнаєтеся про:

• види конструкторських документів;

• особливості побудови креслеників (у тому числі технічних);

• основні методи проеціювання предметів;

• вимоги до видів на кресленику;

• особливості виконання на креслениках розрізів та перерізів.

Ви навчитеся:

• розпізнавати основні види графічних конструкторських документів;

• будувати проекції предметів на площини проекцій;

• визначати раціональну кількість видів на кресленику;

• компонувати зображення на кресленику;

• виконувати кресленики деталей із застосуванням розрізів та перерізів.

Ви оволодієте:

• навичками розміщення видів зображення предмета в проекційному зв’язку;

• навичками виконання ескізних креслеників нескладних деталей.

Ви застосовуватимете:

• різні види проектної графіки в процесі виконання власного проекту.

Графічні зображення

Сьогодні будь-яку річ можна намалювати, сфотографувати, описати, накреслити, тобто відобразити її на папері. Усе це — приклади графічних зображень.

Графічне зображення в кресленні — це графічне відображення предмета на площині кресленика, що складається з ліній, штрихів, точок і виконується олівцем або тушшю. Основним графічним зображенням є кресленик деталі (виробу) (мал. 1).

Мал. 1. Кресленик

Кресленик — графічний конструкторський документ, що містить зображення виробу, визначає його конструкцію та містить дані, згідно з якими розробляють, виготовляють, контролюють, монтують, експлуатують та ремонтують виріб.

Одним із видів креслеників є наочне зображення (мал. 2). Це зображення, на якому показано видимими три сторони предмета. Якщо на наочне зображення нанести розміри, за ним можна виготовити нескладний виріб.

Мал. 2. Наочні зображення геометричних фігур

Зображення предмета, виконане від руки із додержанням його пропорцій у розмірах на око, називають технічним рисунком. На технічному рисунку розміри не проставляють (мал. 3, а, б). Ним користуються тоді, коли потрібно швидко й зрозуміло показати на папері форму предмета. Проте, якщо на ньому проставити розміри, за ним також можна виготовити виріб.

Для відображення задуму нового виробу часто використовують інше графічне зображення, що виконане спрощено — від руки, без застосування креслярських інструментів але з дотриманням пропорцій між частинами виробу. Таке зображення призначене для разового використання. Його називають ескізним конструкторським документом або, по-іншому, ескізом (мал. 3, в, г). За допомогою ескіза втілюють на папері свої ідеї архітектори, проектувальники, конструктори, раціоналізатори.

Мал. 3. Технічний рисунок (а, б) та ескіз (в, г)

Для виробів, які містять велику кількість деталей, необхідно мати графічне зображення виробу в складеному вигляді з усіма деталями. Зображення такого виробу називають складальним креслеником. Складальний кресленик, або кресленик складальної одиниці, — це конструкторська документація у вигляді кресленика, який являє собою зображення складальної одиниці та інші дані, необхідні для її виготовлення й контролю.

Державні стандарти

Для того щоб можна було використати графічні зображення в будь-якій галузі виробництва, дотримуються єдиних правил їх виконання. Разом із цим, у кожній країні розробляють комплекс національних стандартів, що обов’язкові до виконання в цій країні. Система конструкторської документації (скорочено СКД) — це комплекс національних стандартів, які встановлюють взаємопов’язані правила розроблення, оформлення та обігу конструкторської документації.

В Україні СКД ґрунтується на Єдиній системі конструкторської документації (скорочено ЄСКД), тобто комплексі державних та міждержавних стандартів, що застосовують у машинобудівному кресленні та інших галузях.

Лінії креслеників

Лінії є основними елементами графічної мови, з їх допомогою здійснюють обмін інформацією не тільки в техніці, а й в інших галузях діяльності людини. Так, у швейному виробництві використовують різні типи ліній для виконання викрійок, що являють собою кресленики розгорток деталей одягу (мал. 4, а). У картографії, топографії лінії також мають великий смисловий зміст, умовно позначаючи паралелі та меридіани, межі материків, держав, шарів атмосферних мас тощо (мал. 4, б).

Мал. 4. Використання ліній: а — у швейному виробництві; б — картографії

Кожна лінія має своє призначення. Державним стандартом встановлено дев’ять типів ліній для виконання графічних робіт. Для виконання технічних креслеників найчастіше застосовують вісім типів ліній. На уроках трудового навчання ви вже використовували деякі з них. Це такі лінії, як суцільна товста основна, суцільна тонка, суцільна хвиляста, штрихова, штрихпунктирна, штрихпунктирна потовщена, штрихпунктирна з двома точками, розімкнена.

Приклад застосування різного типу ліній подано на малюнку 5.

Мал. 5. Приклад застосування типів ліній на кресленику

Написи на креслениках

Важливою складовою кресленика є написи: назви виробів і деталей, розміри, дані про матеріал, указівки щодо обробки й покриття тощо. Усі написи виконують креслярським шрифтом. Це робить кресленик чітким і виразним, полегшує його читання.

Шрифтом називають графічну форму букв і цифр. Чинний в Україні Державний стандарт визначає конструкцію літер і цифр. Ним встановлено начерки літер українського й латинського алфавітів, великих і малих арабських та римських цифр, деяких знаків для умовних позначень на креслениках. Згідно з вимогами стандарту, шрифт буває без нахилу та з нахилом під кутом 75° до горизонту (мал. 6). На креслениках усі написи рекомендовано виконувати саме з нахилом літер.

Мал. 6. Літери шрифту: а — без нахилу; б — з нахилом

Нанесення розмірів на кресленик

Для того щоб за креслеником можна було зробити висновок про величину зображеного виробу або будь-якої його частини, на нього наносять розміри (мал. 7, а).

Розміри поділяють на лінійні (довжина, ширина, значення радіуса, діаметра тощо) та кутові (розміри кутів). Процес нанесення розмірів складається з двох операцій: проведення виносних і розмірних ліній та написання розмірного числа.

Важливо знати! Загальна кількість розмірів має бути мінімальною, але достатньою для виготовлення виробу.

Залежно від розміру зображення, виносна лінія може виходити за стрілку на 1-5 міліметрів. Стрілка має дотикатися до виносної лінії (мал. 7, б).

Мал. 7. Розміри на кресленику (а) та розміщення розмірної, виносної лінії та розмірного числа (б)

Розмірну лінію з обох боків обмежують стрілками. Під час нанесення виносних ліній, вони не повинні розділятися й перетинатися (мал. 8).

Мал. 8. Розміщення виносних та розмірних ліній: а — неправильне; б — правильне

Розмірні числа наносять над розмірною лінією якомога ближче до її середини. Лінійні розміри на креслениках указують у міліметрах без позначення одиниці фізичної величини.

Масштаб

Часто доводиться робити кресленики великих або дуже дрібних предметів. Великі предмети не можна зобразити на аркуші паперу, не зменшивши їхніх розмірів у кілька разів. Дрібні, навпаки, неможливо накреслити без збільшення розмірів зображення. Тому зображення деталі на креслениках може бути більшим або меншим від самої деталі. Про таке зображення говорять, що воно виконане в масштабі.

У загальному значенні масштаб — це співвідношення розмірів об’єкта, виконаних без спотворень, до інших номінальних значень (мал. 9). Масштаб визначається в цифровому відношенні.

Мал. 9. Співвідношення розмірів об'єкта до номінального: а — номінальний; б — зменшений; в — збільшений

Масштаб — це число, що може бути більше одиниці, і його називають масштабом збільшення (наприклад, 2:1), число менше за одиницю — масштабом зменшення (наприклад, 1:2). Масштаб зі співвідношенням 1:1 називають масштабом натуральної величини.

Інакше кажучи, масштаб — це співвідношення розмірів предмета, зображеного на кресленику, до його дійсних розмірів. Масштаб на графічних зображеннях позначають літерою М, наприклад: М1:1; М1:2; М2:1.

Важливо знати! За будь-якого масштабу на кресленику проставляють дійсні розміри, тобто розмірні числа, які вказують натуральні розміри зображеного предмета.

Аналіз графічного складу зображень на креслениках

Контури зображень предметів на креслениках утворюються прямолінійними та криволінійними відрізками. За допомогою прямолінійних відрізків відображають обриси різних геометричних фігур, сторони яких можуть бути паралельними, перпендикулярними або утворювати між собою різні кути. Криволінійні відрізки найчастіше є дугами кіл.

Кожна геометрична побудова визначає взаємне положення кількох елементів контуру зображення, тому, перш ніж почати виконувати зазначені графічні зображення, необхідно з’ясувати, які геометричні побудови слід застосувати на ньому.

Визначення геометричних побудов, необхідних для виконання кресленика, називають аналізом графічного складу зображення.

Цей аналіз ґрунтується на розчленуванні процесу побудови контуру зображення на окремі геометричні побудови.

Розгляньмо приклад зображення контура плоскої деталі (мал. 10). Щоб зробити її кресленик, потрібно виконати такі побудови:

Мал. 10. Зображення контура плоского предмета

• провести дві взаємно перпендикулярні центрові лінії;

• побудувати прямокутник за заданими розмірами, який обмежить контури майбутньої деталі;

• у місці перетину взаємно перпендикулярних центрових ліній прямокутника провести коло діаметром 30 мм;

• провести дві вертикальні лінії на відстані 30 мм одна від одної на висоту 10 мм;

• провести півколо на вертикальній центровій лінії радіусом 5 мм.

Аналіз геометричної форми предмета

Якщо уважно придивитися до предметів, що нас оточують, то в більшості випадків їхню форму можна порівняти з формами простих геометричних тіл. Так, будинок має форму чотирикутної призми, бджолині соти та альтанка мають форму шестигранної призми. Єгипетські піраміди та гірські кристали відповідають формі піраміди, а форму циліндра нагадують ангари, домашній посуд. Форму конуса ми можемо побачити, розглянувши зерносховища, терикони, деревні насадження тощо (мал. 11).

Мал. 11. Форми геометричних тіл у природі

Таке порівняння часто застосовують у техніці. Форми геометричних тіл використовують і для опису більш складних деталей.

Будь-яка проста форма технічної деталі може бути представлена також як форма геометричного тіла (наприклад, форма технічної деталі «вісь» чи «ролик» може бути зображена у формі циліндра (мал. 12, а, в), «основа» — у формі паралелепіпеда (мал. 12, б).

Мал. 12. Прості технічні деталі: а — вісь; б — основа; в — ролик

Деталі складнішої форми можуть поєднувати в собі декілька різних геометричних тіл. Наприклад, форма заготовки болта (мал. 13, а) утворена з поєднання циліндричного стрижня і шестигранної головки, а валик утворився в результаті додавання до циліндра іншого циліндра менших розмірів (мал. 13, б).

Мал. 13. Технічні деталі складнішої форми: а — болт; б — валик

Щоб визначити форму предмета (наприклад, підставки) на кресленику, його уявно розчленовують на окремі складові частини, що мають форму простих геометричних тіл (мал. 14). У нашому прикладі це означає, що підставка складається з прямокутного паралелепіпеда 1, двох напівциліндрів 2 і 3, зрізаного конуса 4, у якому є отвір, та стрижня циліндричної форми 5.

Мал. 14. Уявне розчленування предмета на складові

Уявне розчленування предмета на геометричні тіла, з яких він складається, називають аналізом геометричної форми предмета.

Особливості утворення креслеників у системі прямокутних проекцій

У світлу й сонячну погоду ми зазвичай спостерігаємо утворення тіні від об’єктів — темного відбитка на дорозі, стіні або екрані, внаслідок освітлення об’єкта з протилежного боку (мал. 15).

Мал. 15. Природа темного відбитка об'єкта освітлення

Властивість утворення тіні від освітлених предметів застосовують у кресленні. Для того щоб виготовити виріб, необхідно мати його графічне зображення. Із цією метою в кресленні використовують природні способи утворення тіні.

Утворення зображення предмета на кресленику уявними проекційними променями називають проеціюванням.

Якщо за джерело світла взяти лампу, віддалену на значну відстань від об’єкта, то можна говорити про те, що контур предмета та контури тіні будуть однаковими за розмірами (мал. 16, а). У випадку близько розміщеного джерела світла, тінь буде більшою за предмет (мал. 16, б).

Якщо проеціюючі промені паралельні між собою (мал. 16, а), то проеціювання називають паралельним, а одержану проекцію — паралельною. Якщо уявні проеціюючі промені виходять з однієї точки, то таке проеціювання називається центральним (мал. 16, б).

Мал. 16. Утворення тіні

Для того щоб отримати уявлення про предмет, його проеціюють на площини. У кресленні використовують три площини проекцій: горизонтальну, фронтальну й профільну. Кількість проекцій залежить від складності предмета. Якщо, наприклад, за двома проекціями не можна точно уявити його форму, це явище називають невизначеністю об’ємної форми предмета. Тоді користуються трьома проекціями (мал. 17).

Мал. 17. Три площини проеціювання (а) та їх суміщення (б)

Площини проеціювання позначають великими латинськими літерами: горизонтальна — Н, фронтальна — V, профільна — W. Перетин площин проекцій утворюють три осі проекцій, що виходять зі спільної точки О : x, y, z.

Проекції, що дають уявлення про видимі частини поверхонь предметів, називають видами.

Отже, вид (предмета) — це зображення повернутої до спостерігача видимої частини предмета.

Для будь-якого предмета можна отримати три види (мал. 18, а).

Для цього перед площинами проеціювання розміщують предмет. Його розташовують так, щоб якомога більше число граней були паралельними або перпендикулярними до площин проеціювання (мал. 18, б). Щоб отримати прямокутні проекції зображуваного предмета на фронтальній V, профільній W та горизонтальній H площинах, необхідно провести проеціювальні промені перпендикулярно до цих площин. З’єднавши точки перетину на площинах, отримаємо, відповідно, фронтальну, профільну та горизонтальну проекції.

Мал. 18. Розміщення видів на площинах проеціювання (а); проеціювання предмета на три площини проекцій (б)

Побудова видів. Вимоги до головного виду

Під час виконання кресленика необхідно правильно визначити кількість зображень і положення деталі на ньому. Предмет намагаються розташувати так, щоб більша частина його елементів на головному виді була зображена як видима.

Головний вид — основний вид предмета на фронтальній площині проекцій, який дає найповнішу уяву про його форму й розміри, відносно якого розташовують інші основні види.

Важливо знати! Кількість зображень має бути найменшою і давати найбільш повне уявлення про форму та розміри предмета.

З метою скорочення кількості зображень на креслениках встановлено ряд умовностей і спрощень, що полегшують їх виконання. Для деталей, що мають форму тіл обертання, достатньо одного виду. Наприклад, деталь, зображена на малюнку 19, а, складається із циліндра, конуса й кулі, розташованих на одній осі.

Тому за головне зображення (головний вид) можна прийняти проекцію деталі на площину, паралельну осі, що є загальною для всіх елементів деталі. Цю вісь розташовують горизонтально, оскільки деталь може виготовлятися або оброблятися на токарному верстаті (мал. 19, б). Якщо перед розмірними числами діаметрів нанести знаки «діаметр», а перед розміром діаметра кульової частини написати «сфера», то стає очевидним, що одне це зображення повністю визначає і форму, і розміри цієї деталі, а отже, інших зображень не потрібно.

Мал. 19. Зображення деталі з однією віссю симетрії

Якщо ж циліндричний кінець деталі перетворити на паралелепіпед із квадратною основою, то на головному виді цю поверхню слід розташувати так, щоб максимально можливе число граней виявилися видимими.

Для таких деталей слід виконати вже два зображення. На головному виді показуємо на гранях суцільними тонкими лініями діагоналі. Для точного визначення форми й розмірів граней поверхні виконуємо місцевий вид — вид А, на якому показуємо знак, із вказівкою на те, що виступ має «квадратну» форму (мал. 20, а).

Якщо від кульового елемента деталі відрізати двома площинами, паралельними осі, симетричні частини й просвердлити отвір, а у квадратній основі просвердлити ще один отвір, вісь якого буде перпендикулярною до отвору в круговому елементі, то на головному виді необхідно накреслити ще дві окружності — проекції лінії зрізу сфери й контура отвору (мал. 20, б).

Мал. 20. Деталь із квадратною основою

Однак на головному виді ці кола не будуть зрозумілими: вони можуть означати як наявність поглиблення, так і виступи різної висоти. Тому головний вид виявляється недостатнім для однозначного виявлення форми й розмірів кульової частини. Для цього потрібно ще одне зображення деталі, яке буде подумки повернуте навколо її осі на 90°. На ньому покажемо видимим отвір на квадратній основі та зобразимо невидимий контур отвору у сфері та покажемо видимими зрізи.

Місцевий та допоміжний види

Зображення окремої, обмеженої ділянки поверхні предмета називають місцевим видом. Його отримують під час проеціювання на одну з основних площин проекцій (мал. 21).

Мал. 21. Зображення місцевого виду

Основні та місцевий види дають реальне, тобто не спотворене, зображення проекції предмета, що утворюється, коли частини предмета розміщені паралельно до площин проеціювання.

Але як бути, коли окремі площини деталі не паралельні до основної площин проеціювання? У цьому випадку під час проеціювання на площину, яка паралельна до одного з видів, утворюється спотворена проекція цієї частини деталі (мал. 22, а).

Як же отримати реальну проекцію певного елемента? Для цього стандартами передбачені спеціальні побудови. А саме: якщо певна частина предмета не може бути показана на жодному з основних видів без спотворення її форми і розмірів, то слід застосовувати допоміжні види, які утворюють на площинах, що не паралельні до жодної з основних площин проекцій (мал. 22, б).

На додатковій площині утворюється реальне зображення проекції цієї частини предмета. На креслениках його розміщують під частиною, що проеціюється, у положенні, яке відповідає площині проеціювання. Коли допоміжний вид розташований безпосередньо близько до проекційного зв’язку з відповідним зображенням, допускається не робити написів і вказівок стрілкою над видом (мал. 22, в).

На зображенні, пов’язаному з допоміжним видом предмета, має бути поставлена стрілка, що вказує напрямок погляду, з відповідним літерним позначенням українського алфавіту, наприклад А (мал. 22, г).

Мал. 22. Утворення допоміжного виду

Отже, допоміжні види отримують під час проеціювання предмета на площини, що не паралельні жодній з основних площин проекцій.

Утворення аксонометричних проекцій

Проеціюванням предмета на площини отримують зображення, що дає нам уявлення про форму цього предмета тільки з однієї сторони (боку). Щоб створити уявлення про форму предмета в цілому, потрібно проаналізувати й порівняти між собою окремі види. Це завдання складне, тому такий предмет можна спроеціювати на площину проекцій таким чином, щоб на отриманому зображенні було видно декілька його сторін (мал. 23). Таке зображення називають наочним.

Мал. 23. Види та наочне зображення предмета

Наочні зображення часто використовують для відображення й відтворення технічного задуму автора під час вирішення завдань із проектування й конструювання нових виробів. На наочному зображенні має бути видно найбільшу кількість складових частин предмета, які виявлятимуть його форму в цілому. Окремі частини предмета не повинні повністю загороджувати інші його частини (мал. 24).

Мал. 24. Застосування наочних зображень

Якщо точку, лінію чи предмет із віднесеними до нього осями прямокутних координат x, у і z розташувати перед певною площиною α і спроеціювати його паралельними променями на цю площину, то отримаємо аксонометричну проекцію (мал. 25, а). Площину, на яку проеціюють, називають площиною аксонометричних проекцій (мал. 25, б). А проекції координатних осей — аксонометричними осями.

Мал. 25. Утворення: а — аксонометричної проекції точок та прямої; б — аксонометричної проекції предмета

Отже, аксонометричною проекцією називають зображення, отримане під час паралельного проеціювання предмета разом із вісями прямокутних координат, яке дає нам наочне зображення предмета.

Відповідно до системи конструкторської документації Національного стандарту України, використовують такі аксонометричні проекції: прямокутну ізометричну, прямокутну диметричну, косокутну фронтальну ізометричну, косокутну горизонтальну ізометричну, косокутну фронтальну диметричну.

Аксонометричне зображення може бути утворене прямокутним і косокутним проеціюванням. Якщо проеціюючі промені перпендикулярні до площини, то проекцію називають прямокутною. Якщо проеціюючі промені під нахилом до неї, то проекцію називають косокутною. Найбільш уживаними в техніці аксонометричними проекціями є: з прямокутних — ізометрична, а з косокутних — фронтальна диметрична.

У прямокутній ізометричній проекції об’єкт відображається з усіх трьох головних напрямків — спереду, збоку і зверху — однаково. Предмет розміщують так, щоб три його боки з осями x, y і z були нахилені до площини аксонометричних проекцій під однаковими кутами. Проеціювання здійснюють паралельними променями, які спрямовують перпендикулярно до площини аксонометричних проекцій.

Цей вид проекцій застосовують у тих випадках, коли необхідно показати форму предмета, добре видиму за трьома головними напрямами. Недоцільно зображувати у цій проекції геометричні тіла й деталі, що мають форму куба, правильної чотирикутної призми й піраміди, оскільки їх ребра і грані можуть зливатися в одну лінію, і через це буде погіршуватися наочність зображення (мал. 26, а).

Під час утворення аксонометричного зображення косокутним проеціюванням (мал. 26, б) предмет розміщують так, щоб його передній і задній боки, а також осі x, у і z, із якими він суміщений, були паралельними до площини аксонометричних проекцій. Проеціювання здійснюють паралельними променями під гострим кутом (меншим за 90°) до площини аксонометричних проекцій. На отриманій аксонометричній проекції передній бік предмета зображується в натуральну величину, а лівий і верхній будуть дещо спотвореними. Утворену косокутним проеціюванням аксонометричну проекцію називають фронтальною диметричною проекцією.

Мал. 26. Утворення аксонометричної проекції: а — прямокутним проеціюванням; б — косокутним проеціюванням

Косокутні фронтальні проекції застосовують у тих випадках, коли необхідно зберегти натуральну форму фігур, що мають складні криволінійні обриси (окружності, сполучення, лекальні криві тощо).

Осі аксонометричних проекцій

Для побудови аксонометричних проекцій розміри зображень відкладають уздовж аксонометричних осей x, y і z. Тому побудову аксонометричної проекції починають із проведення аксонометричних осей. Осі фронтальної диметричної проекції розміщують, як показано на малюнку 27, а: вісь x — горизонтально, вісь z — вертикально, вісь y — під кутом 45° до горизонтальної лінії.

Положення осей в ізометричній проекції показано на малюнку 27, б: вісь z проводять вертикально, а осі x і y — під кутом 30° до горизонтальної лінії. Таким чином між осями отримаємо кут 120°.

Мал. 27. Проведення осей за допомогою косинця: а — фронтальної диметричної проекції; б — ізометричної проекції

Спосіб побудови аксонометричних проекцій

Розрізняють декілька способів побудови аксонометричних проекцій геометричних тіл:

• від формоутворюючої грані;

• способом послідовного видалення об’ємів (частин);

• способом додавання об’ємів (частин);

•комбінований.

Спосіб побудови аксонометричної проекції деталі від формоутворюючої грані використовують для деталей, форма яких має плоску грань. Таку грань називають формоутворюючою. Ширина (товщина) деталі на всій довжині однакова, на бічних поверхнях відсутні пази, отвори й інші елементи (мал. 28, с. 194).

Мал. 28. Побудова проекції деталі від формоутворюючої грані

Спосіб побудови аксонометричної проекції об’єкта на основі послідовного видалення частин (об’ємів) використовують у тих випадках, коли форма деталі отримана в результаті видалення певних об’ємів із вихідної форми (мал. 29).

Мал. 29. Побудова проекції на основі послідовного видалення об'ємів

Спосіб послідовного додавання об’ємів застосовують для виконання аксонометричного зображення деталі, форма якої отримана з декількох об’ємів, з’єднаних певним чином один з одним (мал. 30).

Мал. 30. Побудова проекції на основі послідовного додавання об'ємів

Аксонометричну проекцію деталі, форма якої отримана в результаті поєднання різних способів формоутворення, виконують, використовуючи комбінований спосіб побудови (мал. 31).

Мал. 31. Використання комбінованого способу побудови аксонометричної проекції деталі

Перерізи. Розрізи

Купуючи техніку, меблі або вибираючи нову квартиру чи заміський будинок, ми вивчаємо й розглядаємо кресленики або інші зображення, які містять перерізи або розрізи. Із перерізами та розрізами ми стикаємося, коли потрібно побачити не тільки зовнішній вигляд, але й внутрішню частину предмета. Так, перш ніж почати будівництво об’єкта, вивчають ґрунт ділянки землі під забудову (розріз ґрунту землі), на уроці трудового навчання за допомогою перерізів аналізують будову деревини, на уроці біології — внутрішню будову організмів, у магазині — дізнаються вміст торта, будову склопакета тощо (мал. 32).

Мал. 32. Застосування перерізів та розрізів у повсякденному житті людини

Щоб отримати переріз предмета, його умовно розрізають уявною площиною в тому місці, де необхідно виявити форму предмета. Цю уявну площину називають січною.

Щоб побачити фігуру перерізу, частину предмета, яка розміщена між січною площиною А і спостерігачем, умовно відкидають (мал. 33, а). На уявній січній площині чітко видно фігуру утвореного перерізу (мал. 33, б). Утворену на січній площині фігуру суміщають із площиною кресленика і викреслюють її.

Мал. 33. Утворення перерізу: а — переріз предмета січною площиною; б — утворення перерізу; в — зображення фігури перерізу

Зображення фігури, утвореної уявним перетином предмета однією чи кількома січними площинами, називають перерізом.

На перерізі показують тільки те, що є в січній площині. Усе, що міститься перед цією площиною і поза нею, вважають уявно видаленим.

Щоб якнайчіткіше показати на креслениках обриси внутрішніх контурів предметів, застосовують зображення, яке називають розрізом. Він утворюється аналогічно до перерізу уявним розрізом предмета уявною січною площиною (мал. 34).

Мал. 34. Утворення розрізу уявною площиною

Проте розріз містить у собі переріз та зображення деталі поза січною площиною. Тобто в розрізі можна показати не лише фігуру перерізу, а й ті елементи деталі, що розташовані за січною площиною.

Частину предмета, яка розміщена в січній площині, на розрізі виділяють штриховкою (мал. 35). Отже, розріз — це зображення предмета, який цілком або частково уявно розрізано однією чи кількома січними площинами, щоб показати його невидимі поверхні.

Мал. 35. Зображення предмета в січній площині

На розрізі зображають те, що утворюється в січній площині й поза нею.

Переріз являє собою тільки ту фігуру, що безпосередньо перебуває в січній площині, а на розрізі, крім фігури перерізу, показують ще й те, що знаходиться за січною площиною. Тож слід пам’ятати, що розріз вміщує переріз.

Залежно від положення січної площини прості розрізи поділяють на вертикальні, горизонтальні й похилі, а також на поздовжні й поперечні.

Розріз називають поздовжнім, якщо січна площина проходить уздовж довжини або висоти предмета (мал. 36, а). Якщо січна площина проходить перпендикулярно до довжини чи висоти предмета, то розріз називають поперечним (мал. 36, б).

Мал. 36. Розрізи: а — поздовжній, б — поперечний

Щоб показати на кресленику внутрішню будову предметів у певних обмежених місцях, застосовують розрізи, які називають місцевими. Місцеві розрізи використовують на креслениках суцільних деталей, які містять невеликі заглиблення чи отвори (мал. 37). Виконувати повні розрізи для таких деталей недоцільно.

Мал. 37. Місцевий розріз

У деяких випадках на креслениках замість повного виду можна зобразити його частину, тобто показати форму й розміри окремих елементів деталі (предмета). Це значно спрощує побудову зображення предмета.

Поєднання розрізу та виду

У багатьох випадках форма деталей на креслениках не може бути відображена побудовою тільки видів або розрізів. Наприклад, кресленик виду спереду не дає можливість виявити конструктивні особливості внутрішньої (кресленик А), а розрізу — зовнішньої (кресленик Б) форми деталі (мал. 38).

Мал. 38. Наочне зображення деталі (а) та кресленики деталі (б)

Виконувати два зображення — вид і розріз — нераціонально. Тому для зменшення кількості зображень на креслениках допускається поєднання на одному зображенні частини виду і частини відповідного розрізу. Розділяють їх суцільною хвилястою лінією, яку проводять від руки (мал. 39).

Мал. 39. Наочне зображення деталі (а) та поєднання частини виду й частини розрізу на кресленику (б)

У такому випадку замість двох окремих зображень (виду й розрізу) на кресленику одержують одне зображення, яке називають поєднанням частин виду та розрізу.

У симетричних деталях доцільно поєднувати половину виду та половину відповідного розрізу. Це дає можливість отримати повне уявлення про зовнішню й внутрішню форму деталі за найменшої кількості зображень.

Якщо з’єднують половину виду і половину розрізу, кожен із яких є половиною симетричної фігури (мал. 40, а), то межею їх поділу стає вісь симетрії — штрихпунктирна тонка лінія (мал. 40, б).

Мал. 40. Наочне зображення розрізу на деталі (а) та поєднання половини виду і половини розрізу на кресленику (б)

Для циліндричних деталей з елементами симетричної форми раціональним зображенням є з’єднання половини виду над віссю обертання з половиною розрізу, який розташовують під віссю обертання (мал. 41).

Мал. 41. Розташування зображення виду та розрізу на симетричній деталі

Умовності та спрощення на креслениках

У тих випадках, коли під час виконання кресленика предмета є можливість графічно простіше виконати зображення, не погіршуючи при цьому ясність кресленика, допускають умовності й спрощення.

Наприклад, якщо під час виконання кресленика предмета трапляються повторювані однакові елементи, то рекомендують викреслювати один або кілька таких елементів, а розташування інших елементів показувати умовно (мал. 42). При цьому на зображенні зазначають їхню кількість та розміри.

Мал. 42. Спрощене зображення однакових елементів на предметах

Для зображення предметів або їх елементів великої довжини однакової форми перетину застосовують умовні розриви (мал. 43). Для зображення місця розриву використовують суцільну тонку хвилясту лінію.

Мал. 43. Умовний розрив на зображенні предмета

Якщо зображення є симетричною фігурою, то допускається викреслювати його не повністю, а лише половину зображення, обмежуючи його осьовою лінією (мал. 44), або трохи більше половини. У такому випадку зображення обмежують лінією розриву (суцільною хвилястою лінією).

Мал. 44. Зображення симетричних предметів

Часто на креслениках доводиться викреслювати деталі, які завдяки конструктивним особливостям мають плавні переходи від однієї поверхні до іншої (мал. 45, а). Такі переходи можна показувати умовно (мал. 45, б) або ж не показувати зовсім (мал. 45, в).

Мал. 45. Ручка меблева: а — зовнішній вигляд; б — вказані лінії переходу; в — без ліній переходу

На креслениках предметів, що мають у своєму складі такі елементи, як сітки, плетінки, рельєфи, орнаменти, накатки тощо, допускається часткове їх відображення (за можливості спрощене) (мал. 46, а).

У тих випадках, коли на креслениках потрібно виділити пласкі поверхні предметів, на певній ділянці по діагоналі викреслюють суцільні тонкі лінії (мал. 46, б).

Мал. 46. Умовності на креслениках: а — часткове відображення рельєфу; б — позначення плоских предметів

Технічний рисунок як вид графічного зображення

Найчастіше технічний рисунок використовують під час створення нових об’єктів. Якщо народжується нова ідея чи виникає новий образ об’єкта, вони вимагають негайного закріплення. Найбільш простою й зручною формою фіксації творчого задуму є саме технічний рисунок (мал. 47).

Мал. 47. Технічний рисунок нового об'єкта: а — будинок; б — автомобіль

Технічний рисунок дозволяє одразу побачити перевагу нових конструкційних удосконалень і є підґрунтям до переобладнання або заміни окремих деталей тощо. Але головна мета технічного рисунка полягає в тому, що він активізує творчу думку, змушує автора йти далі, удосконалювати свій задум.

Технічний рисунок — це наочне зображення виробу, деталі тощо, що виконується без застосування креслярського приладдя, в окомірному масштабі, із дотриманням пропорцій.

Технічний рисунок рекомендують виконувати на папері в клітинку (або міліметровому папері) в аксонометричній проекції. Зазвичай його виконують в ізометричній та фронтальній диметричній проекціях. Для його виконання можна скористатися умовною координатною сіткою, у якій лінії розграфлені під певними кутами (мал. 48).

Мал. 48. Послідовність побудови технічного рисунка за допомогою координатної сітки

Головною особливістю технічного рисунка є виявлення об’єму предмета штрихуванням. При цьому передбачають, що світло падає на предмет зліва зверху. Освітлені поверхні залишають світлими, а затінені покривають паралельним (рис. 49, а) або подвійним штрихуванням (шрафіровка) у вигляді сітки (рис. 49, б), причому чим темніша поверхня предмета, тим густіше штрихування. Технічний рисунок можна також тушувати (рис. 49, в).

Рис. 49. Світлотінь на технічних креслениках: а — штрихування; б — шрафіровка, в — тушування

Складальний кресленик

Багато предметів, що нас оточують, складаються з окремих деталей, з’єднаних між собою певним способом. Кожна із цих деталей має своє призначення (виконує певні функції). Такі деталі (частини) виготовляють окремо на виробництвах за окремими креслениками і називають складальними одиницями. Потім їх з’єднують у виріб за складальним креслеником. Тож на складальному кресленику виріб зображують у складеному вигляді з усіма деталями, що до нього входять.

Складальний кресленик — документ, який містить зображення складальної одиниці, що дає уявлення про розташування і взаємозв’язок складових, з’єднаних між собою, та забезпечує можливість здійснення збирання складальної одиниці.

За складальним креслеником можна виконати кресленик усіх деталей. Такий процес називають деталюванням. Сам процес деталювання передбачає умовне розчленування виробу на окремі деталі й виконання кресленика кожної з них (мал. 50, с. 200). За цими креслениками виготовляють деталі, а потім із них складають виріб.

Мал. 50. Складальний кресленик

У правому нижньому куті складального кресленика, як і на всіх інших креслениках, розміщують основний напис, де зазначають назву виробу та інші відомості про нього.

Потрібну інформацію про кожну деталь — назву, кількість у виробі, матеріал, порядковий номер на кресленику — заносять у спеціальну таблицю, яку називають специфікацією. Щоб скласти специфікацію, кожній деталі присвоюють порядковий номер, який проставляють на поличках ліній виносок. Ці номери називають позиціями.

Специфікацію можна виконувати на окремих аркушах (одному або декількох), якщо не достатньо місця на основному форматі для її розміщення.

На складальних креслениках можуть бути види, розрізи та перерізи. Види розташовують у проекційному зв’язку. Крім основних видів, використовують, за потреби, додаткові та місцеві.

Послідовність читання кресленика загального виду

За даними, що містяться в основному написі, і описом роботи виробу з’ясовують найменування, призначення та принцип роботи кожної складальної одиниці.

За специфікацією визначають, із яких складальних одиниць, оригінальних і стандартних виробів складається виріб. Знаходять на кресленику ту кількість деталей, яка зазначена у специфікації.

За креслеником уявляють геометричну форму, взаємне розташування деталей, способи їх з’єднання та можливість відносного переміщення, тобто як працює виріб. Для цього необхідно розглянути на кресленику загального виду складальної одиниці всі зображення кожної деталі: додаткові види, розрізи, перерізи, виносні елементи.

Визначають послідовність складання та розбирання виробу.