Історія: Україна і світ. 11 клас. Мудрий - Нова програма

Розділ 6

Україна в сучасному світі

Сучасний світ швидко змінюється. Науково-технічний прогрес відкрив можливості, які раніше здавалися фантастикою. Межі пізнання світу й реалізації людини як творчої особистості розширюються. Водночас виникла низка глобальних проблем і загроз. Їхнє вирішення вимагає від людства усвідомлення відповідальності перед нинішнім і прийдешніми поколіннями. Як досягти сталого розвитку в майбутньому, якщо природні ресурси планети обмежені? Концентрація багатства і політичної влади в руках відносно невеликої кількості населення тільки підкреслює нерівності й часто робить неможливим прийняття спільних цінностей. У світі не припиняються війни, мільйони людей втрачають домівки і стають біженцями, цілі регіони потерпають від бідності й голоду. Можливості сучасного інформаційного простору одночасно заворожують і лякають. «Віртуальна реальність», яка дає змогу спостерігати за подіями в режимі реального часу, одночасно зближує й розділяє людей, стирає грані між дійсністю та уявою. Потужним інструментом впливу стали соціальні мережі. Яким буде новий світовий порядок? Як знайти своє місце у світі, що стрімко змінюється, не помилитися у виборі союзників, навчитися відокремлювати хвилеві цілі й амбіції від базових цінностей? Як пов'язані політичні впливи країн з їхнім економічним розвитком, готовністю вкладати кошти в науку, освіту, культуру? На ці та інші питання довелося шукати відповіді також владі й громадянам незалежної України. Мрія багатьох поколінь, яка здійснилася, перетворилася на велику відповідальність.

ПРАЦЮЄМО ТВОРЧО

1. Розпитайте рідних і близьких, як змінилося їхнє повсякдення впродовж останніх десятиліть, та підготуйте презентацію «Повсякденне життя в сучасній Україні».

2. Зберіть матеріал про життя українців у світі. Якою була участь представників діаспори в державному будівництві України?

3. Підготуйте есе про «гарячі точки» сучасного світу, взявши за епіграф слова генерала Віктора Муженка: «В Іраку не було відчуття, що війна точиться у тебе вдома. <...> Коли розпочалася війна в Україні, то лезом різонули по мені особисто».

Мурал «Відродження» у Києві. Автори - Ж. Маллан, О. Кислов

§ 32. Україна: труднощі та здобутки державного будівництва

1. Економіка: між ринком і державним капіталізмом. Кроки до інтеграції України в європейський і світовий економічний простір. Соціально-майнові контрасти

На початку 1990-х років багато мешканців України сподівалося, що в умовах державної незалежності відразу почнеться економічне піднесення, зросте добробут. Вважали, що порівняно з іншими республіками колишнього СРСР Україна має переваги: сприятливий для сільського господарства клімат, розвинену промисловість, науково-технічний потенціал. Водночас перебудова економіки на ринкових засадах передбачала серйозні структурні зміни, адже Україна була повністю інтегрована в господарський (зокрема військово-промисловий) комплекс СРСР. У жовтні 1991 р. Верховна Рада України ухвалила постанову «Основні напрями економічної політики України в умовах незалежності». У ній визначено стратегічні цілі: створення індустріального споживчого сектору економіки, подолання структурної незбалансованості (розвиваючи харчову, легку, обробну й будівельну галузі), розвиток машинобудування (для потреб агропромислового сектору, легкої й харчової промисловості), скорочення військових витрат, припинення фінансування збиткових і неефективних підприємств для накопичення ресурсів у споживчій сфері.

Демонтаж планової економіки був болючим. Унаслідок закриття підприємств працівники опинялися без засобів до існування. У державному секторі зростала заборгованість по виплаті заробітної плати, що подекуди сягала року. Недоступними стали й заощадження: спочатку через ліквідацію Ощадного банку СРСР, а згодом гіперінфляцію, яка повністю їх знецінила. На початку 1992 р. замість радянських рублів уведено українські купоно-карбованці, які були в обігу п'ять років і прийняли на себе інфляційний удар. Знецінення купоно-карбованця становило в середньому 140 % на місяць. У першій половині 1990-х років Україна втратила 45,6 % ВВП. Ініціативним людям бракувало стартового капіталу для відкриття власного бізнесу. Ті ж, хто зважувався зайнятися дрібним бізнесом, не могли почувати себе захищеними, позаяк стикалися з розгулом кримінальних структур. Чимало мешканців України задля виживання вдалися до так званого човникарства - купівлі товарів в одному місці (часто за кордоном) і перепродажу в іншому. Символом часу стала «кравчучка» - візок на колесах для ручного перевезення товарів, до якого кріпили велику, здебільшого клітчасту торбу.

Кравчучка. Худ. О. Садовський. 1998 р.

На тлі економічної кризи президентом України в 1994 р. став Леонід Кучма. Його програма, спрямована до парламенту, називалася «Шляхом радикальних економічних реформ». У цей час економіки сусідніх країн (з колишнього соціалістичного табору) після так званих шокових терапій показували перші ознаки зростання. Тож політичне керівництво України заговорило про скорочення соціальних виплат задля структурних реформ. Основна ідея реформ полягала в макроекономічній стабілізації через приватизацію, розвиток дрібного й середнього підприємництва, перехід до ринкової економіки. Скасовано державне замовлення для підприємств: вони отримали змогу самостійно виходити на ринки, у тому числі зовнішні. Однак зусилля реформаторів наштовхувалися на інтереси впливових груп. Задум створити клас власників-акціонерів через ваучерну приватизацію (у середині 1990-х років усі громадяни України отримали так звані ваучери, які могли обміняти на акції підприємств) не дав результату. Навпаки, ваучерна приватизація призвела до того, що контроль над підприємствами закріпили «червоні директори». У 1995 р. дозволено створювати фінансово-промислові групи, які об'єднували банки й підприємства в найважливіших секторах економіки, мали підтримку держави. Були серед них і транснаціональні (здебільшого українсько-російські) комплекси. Фінансово-промислові групи легалізували великий капітал і водночас розвинули тіньову економіку.

Державний капіталізм - пряма участь держави в регулюванні багатоукладної економіки країн, що розвиваються; здебільшого виникає в умовах слабкості приватного капіталу, якому не під силу споруджувати великі промислові підприємства, об'єкти інфраструктури, захищатися від іноземної конкуренції.

Ринкова економіка - система економічних і правових відносин, пов'язаних з обміном товарів і послуг, у результаті яких формуються попит, пропозиція, ціна. Ґрунтується на принципах вільного підприємництва, різноманітності форм власності на засоби виробництва, ринкового ціноутворення, саморегулювання економічних процесів.

Важливим елементом реформ стала лібералізація й упорядкування фінансового ринку. У 1994-1995 рр. відкрито Міжбанківську валютну біржу, запроваджено єдиний обмінний валютний курс, який регулювали грошовими інтервенціями Національного банку України. У вересні 1996 р. введено національну валюту - гривню (курс до американського долара встановлено 1 : 1,8). Жорстка фінансова політика, обмеження емісії, замороження зарплат і пенсій дали змогу приборкати інфляцію й стабілізувати макрофінансові показники. Однак виникли й нові проблеми: украй великою в експорті залишалася частка важкої промисловості, у сільському господарстві практикували взаємозаліки боргів і бартер (замість грошових розрахунків), через низькі доходи населення вузьким був внутрішній ринок. Криза неплатежів і ухиляння від сплати податків не давали змоги наповнювати бюджет. У 1998 р. Україні довелося долати наслідки світової економічної кризи й дефолту, тобто неспроможності виконувати фінансові зобов'язання, в Росії. У 1999 р. ВВП України становив усього 40,8 % від рівня 1990 р., а реальні доходи населення впали до 32,9 %. Це було рекордне падіння економіки України для мирного часу.

На початку 2000-х років нову спробу реформ здійснив уряд Віктора Ющенка. Хоча закон України «Про селянське (фермерське) господарство» ухвалили ще в 1991 р., поступальних змін у аграрному секторі не було. У 1999 р. президент підписав указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки». Уряд енергійно впроваджував поділ колгоспних і радгоспних земель на паї, що переходили до селян. Сільськогосподарське виробництво почало зростати, з'явилися фермерські господарства, однак швидкі темпи відчуження паїв у селян змусили парламент увести мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. У паливно-енергетичному комплексі й промисловості уряд чинив тиск для припинення взаємозаліків і бартеру, що збільшило надходження до бюджету. Запрацювало спрощене оподаткування для малого бізнесу і приватних підприємців.

Ех libris

Погляд історика

Минулі роки незалежності України не були використані для реструктуризації економіки та переведення її на інвестиційно-інноваційний шлях розвитку. Окремі спроби ставити і розв'язувати такі завдання наштовхувалися на приватні інтереси і губилися в загальному невпорядкованому суперечливому русі. Головною причиною неефективності суспільних змін стала спотворена система політичної влади з домінуванням груп впливу і конкурентною боротьбою між ними, перетворенням державних органів на засіб отримання специфічної ренти. Такий характер організації влади спричинив вибух корупції, поширення тіньових і навіть кримінальних процесів в економіці й управлінні, спровокував фундаментальне руйнування ціннісної структури українського суспільства. Зростання протягом 2000-2008 рр. відбувалося головним чином у руслі відновних процесів, базувалося на використанні створених ще за радянських часів потужностей, консервувало застарілу виробничу структуру і закріплювало економіку України як сировинний придаток більш розвинених економік. Залучення іноземних фінансових ресурсів використовувалося переважно не на розвиток вітчизняного виробництва, а на зростання споживання імпортних товарів, що посилювало структурні диспропорції.

Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави: національна доповідь / НАН України, Секція суспільних і гуманітарних наук; за заг. ред. В. М. Гейця. Київ, 2009. С. 6.

Наступний прем'єр-міністр Віктор Янукович переніс акцент на розвиток експортних галузей, насамперед металургійної та хімічної промисловості. Деякий час це давало змогу наповнювати бюджет, інвестувати в інші галузі виробництва й соціально-культурну сферу. Водночас це зміцнювало фінансово-промислові групи, відбувалося злиття влади й великого бізнесу. Утім у 2000-2008 рр. економіка України повільно зростала: ВВП сягнув 74,1 % від рівня 1990 р., а реальні доходи населення - 101,3 %. Цей поступ, досягнутий більше директивними, ніж економічними методами, перервала світова фінансова криза 2008 р., яка проявилася в Україні стрімким знеціненням гривні, зростанням зовнішнього боргу, падінням купівельної спроможності населення. Кризові явища показали помилковість курсу на експорт сировини й товарів важкої промисловості. Додатковим ускладненням став російсько-український газовий конфлікт 2008-2009 рр., який призвів до різкого здорожчання газу, що важким тягарем лягло на українських споживачів.

Після розпаду єдиного економічного простору СРСР інтеграція економіки України у світову (а метою інтеграції є вільне переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили) відбувалася в кількох напрямах. Спершу нові держави на пострадянському просторі намагалися налагодити економічну співпрацю в межах СНД. Утім краще працювали двосторонні зв'язки. У 1991-2018 рр. частка країн СНД у зовнішньоторговельному обороті України скоротилася у вісім разів. У 2011 р. у Санкт-Петербурзі підписано договір про зону вільної торгівлі СНД, який стосувався насамперед Росії, України та Білорусі й мав на меті збільшити товарообіг між ними. Однак агресія Російської Федерації проти України зняла це питання. Так само втратила актуальність російська ідея митного союзу, який мав обмежити національні економічні суверенітети. Натомість налагоджується економічна співпраця України з Європейським Союзом (ЄС). Хоча це відбувається не без труднощів: вони пов'язані з адаптацією законодавства до вимог ЄС та потребою підвищити конкурентність українських товарів. У 2008 р. Україна набула членство у Світовій організації торгівлі (СОТ). Частка країн ЄС у зовнішньоторговельному обороті України зростає. Основними торговельними партнерами України є Німеччина, Італія, Велика Британія, Польща, Угорщина. Утім в експорті України частка високотехнологічних товарів залишається невисокою. Створення зони вільної торгівлі є частиною Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, укладеної в 2014 р.

Проаналізуйте графік відносного росту українського ВВП у постійних цінах за даними МВФ. Поясніть відображені в ньому дані.

Кризу в економіці України й досі не подолано. Важким тягарем для державного бюджету є зовнішній борг. За даними Національного банку України, на середину 2018 р. валовий обсяг зовнішнього боргу країни становив 113,8 млрд доларів. Основним кредитором України є Міжнародний валютний фонд, співпрацю з яким розпочато в 1994 р. В умовах нестабільності світової економіки значною загрозою є збереження низькотехнологічного виробництва. Проблемою залишається низька купівельна спроможність населення, що не дає змоги розвинути внутрішній ринок. Не вдається приборкати інфляцію. Через низький рівень оплати праці в Україні значного поширення набула трудова міграція за кордон. Попри спрощення низки бюрократичних процедур, умови для ведення дрібного бізнесу не можна назвати сприятливими.

Ех libris

Погляд сучасника

З якого це дива європейські громадяни мають нас годувати? Дати можемо тільки ми самі собі. Маємо більше виробляти, а також перестати вірити байкам, що можна не працювати, бо за всіх подбає держава. <...> Наша економіка за підсумками 2016 року виробляє 4 700 гривень продукції на одну людину (в місяць це 180 доларів, в рік - 2150). Ми хочемо рівнятися на зарплати у США, Канаді?.. У США рівень мінімального ВВП на душу населення становить 57 436 доларів у рік. <...> То потрібно зрозуміти беззаперечну істину: не можна спожити те, чого немає. <...> Бізнес не потребує ні особливих преференцій, ні додаткових стимулів від держави. Дайте йому стабільні й однакові правила гри! Саме різні правила гри вбивають бажання інвестувати. До того ж вони створюють сприятливі умови для корупції. <...> Держава має привести свої фінанси в порядок, навчитися робити це так, як роблять прості українці. Українська сім'я живе в рамках того, що вона заробляє, не дозволяючи собі жити в борг. Жодне покоління українських політиків не хоче керуватися цим простим, здоровим принципом. Ми живемо в борг.

Фляжніков А. Віктор Пинзеник: «Мусимо навчитися жити за доходами» // Persona. 2017. 6 вересня.

Віктор Пинзеник

Україна залишається державою соціально-майнових контрастів. У 2017 р. лише 15 % українців ствердили, що мають достатньо коштів на життя, третина заявила про власну бідність. Водночас на іншому соціальному полюсі є особи, кожна з яких володіє мільярдними статками. Середня зарплата в Україні на серпень 2018 р. становила 264 євро, що є одним із найнижчих показників у Європі. Високі ціни на комунальні послуги змушують багатьох українців звертатися за субсидіями: на жовтень 2018 р. їх отримували 1,5 млн домогосподарств. Суттєвою проблемою є зрівнялівка в оплаті праці, без урахування рівня кваліфікації. Не вдається уповні подолати так звані зарплати в конвертах, які практикують роботодавці, щоб уникнути сплати податків. Розрив між високою вартістю життя і низькою ціною праці - найгостріша соціальна проблема України.

Суттєвих збитків економіка України зазнала внаслідок російської агресії. Втрати лише від анексії Криму оцінюються у близько 1,2 трлн грн. Під російський контроль перейшли українські державні компанії «Чорноморнафтогаз», «Укртрансгаз», 17 родовищ Чорноморського шельфу, з них 11 газових і 2 нафтових. На непідконтрольних територіях Донецької та Луганської областей, за оцінками міжнародних експертів, Україна втратила 5,9 % ВВП, у тому числі в промисловому виробництві - 3,7 %. Найбільших втрат зазнала вугільна, металургійна, коксохімічна та машинобудівна галузі. Близько 40 шахт Донбасу вже не можна відновити. Знищено або пошкоджено десятки тисяч об'єктів виробничої та соціальної інфраструктури, зокрема житлові будинки, лінії електропередач, системи водо- й газопостачання. Ущент зруйновано Донецький і Луганський аеропорти. Потребує витрат облаштування внутрішньо переміщених осіб з тимчасово окупованих територій. Російська агресія змушує спрямовувати на оборону значні кошти, шкодить інвестиційному клімату, необхідному для економічного зростання.

Проаналізуйте соціально-економічні перетворення в незалежній Україні. Визначте їхні здобутки й невдачі.

2. Конституційний процес

Конституцію незалежної України було ухвалено не відразу. Політичні сили гостро дискутували про поділ повноважень між гілками влади. Ліві прагнули обмежити повноваження президента або й повернутися до влади рад. У жовтні 1994 р. було створено конституційну комісію, співголовами якої були президент України Леонід Кучма і голова Верховної Ради Олександр Мороз. Найгостріші дискусії виникли щодо двопалатного парламенту (на цьому за російським зразком наполягав Кучма), статусу Криму, національної символіки - прапору, гербу й гімну (проти історичних національних символів протестували ліві сили, передусім комуністи). Урешті-решт після напруженої безсонної ночі, під час якої тривало засідання Верховної Ради України, ціною компромісів уранці 28 червня 1996 р. парламент ухвалив Конституцію України.

Конституція складалася з преамбули, 14 розділів, 161 статті, а також розділу з прикінцевими положеннями. Відповідно до конституції Україна є суверенна і незалежна, демократично-правова і соціальна, унітарна держава, республіка. До її складу входять Автономна Республіка Крим, 24 області, міста Київ та Севастополь, що мають особливий статус. Носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні - народ, державна мова - українська, водночас держава гарантує вільний розвиток мов національних меншин. Зазначено, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності; цензуру заборонено. Оборону держави, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності покладено на Збройні сили України. Формами народного волевиявлення визначено вибори на основі загального, рівного та прямого виборчого права й таємного голосування, а також референдум (виключно всеукраїнський референдум вирішує питання про зміну території України). Конституція закріпила широкі права й свободи людини і громадянина. Було визначено державні символи України - прапор, герб і гімн.

Під стінами Верховної Ради України після ухвалення конституції 28 червня 1996 р.

Закон Верховної Ради України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р., що став наслідком Помаранчевої революції, передбачав обов'язкове створення у перший місяць роботи Верховної Ради парламентської більшості - коаліції депутатських фракцій, яка мала запропонувати президентові кандидатуру прем'єр-міністра. Передбачалося, що вихід депутата з фракції матиме наслідком складання мандата (на практиці це положення не виконували). Керівник уряду міг конкурувати з президентом за політичний вплив. 30 вересня 2010 р., уже за президента Януковича, Конституційний Суд скасував ці поправки. 21 лютого 2014 р. під час Революції гідності Верховна Рада відновила чинність конституційних положень 2004 р. Згідно з цим рішенням коаліцію могли формувати парламентські фракції й окремі народні депутати. У вересні 2018 р. президент Петро Порошенко запропонував закріпити в конституції положення про стратегічний курс держави на повноправне членство в Європейському Союзі та НАТО. Відповідний законопроект парламент схвалив у першому читанні в листопаді 2018 р.

Ad fontes

Витяг з Конституції України 1996 р.

Розділ ІІ. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними і непорушними. <...>

Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, і має обов'язки перед суспільством, у якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується наданням жінкам з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї <...>

Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. <...>

Стаття 27. Кожна людина має невід’ємне право на життя. <...> Обов’язок держави - захищати життя людини. <...>

Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності. <...>

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр

Спираючись на текст Конституції України, проаналізуйте основні цінності та громадянські свободи, які покладено в її основу.

3. Влада та опозиція. Політичні кризи

Політичний розвиток України визначали, з одного боку, становлення інститутів державної влади, зокрема визначення їхніх функцій, а з другого - формування громадянського суспільства, що прагнуло контролювати владу. Становлення системи представницької демократії, багатопартійність, поява численних ЗМІ показували, що кожний громадянин може впливати на владу. Правда, були періоди й тиску влади на громадських активістів і свободу слова, намагання нейтралізувати політичну опозицію. До конституційної реформи 2004 р. Україна була президентсько-парламентською республікою: основна лінія політичного протиборства в Україні проходила між президентом і парламентом, а опозиція не була структурована. Президент призначав прем'єр-міністра й голів місцевих державних адміністрацій, контролював силові й правоохоронні структури - Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Службу безпеки та Генеральну прокуратуру України. Постійно розширювалися функції Адміністрації Президента України, яка з технічної канцелярії перетворилася на велику бюрократичну установу, що впливала на інформування президента й кадрові призначення.

Опозиція - сукупність політичних сил, що протиставляють одні погляди чи дії в політиці іншим або протидіють офіційному державному курсу та пропонують альтернативні шляхи вирішення питань. Політична опозиція є своєрідним віддзеркаленням чинної влади. Взаємодія влади та опозиції - свідчення політичного та ідейного плюралізму, дотримання демократичних стандартів і свободи слова.

Ех libris

Погляд історика

Опозиція фактично від самого початку свого існування вирізнялася певною «амбівалентністю» у відносинах з владою, викликаною її спорідненістю з останньою. Якщо не рахувати кількох організацій крайньо правого спектру (які теж періодично входили до сфери співпраці з владою у питаннях української мови та культури), в Україні ніколи не було потужної чітко структурованої, ідеологічно виразної опозиції, яка б мала з владою радикальні світоглядні розбіжності (бо у влади взагалі було сутужно зі світоглядом) та була б здатна запропонувати свою чітко сформульовану програму розвитку країни і суспільства. Опозицію можна умовно розділити на «традиційну» та «нову». До «традиційної» варто віднести сформовані наприкінці 1980-х групи, партії та рухи національно-демократичної та націоналістичної орієнтації, а також «ліві» партії - комуністів і соціалістів. До «нової» - сформовані наприкінці 1990-х років - ідеологічно та соціально аморфні рухи, що виникли як виборчі проекти - «Блок Юлії Тимошенко» і «Наша Україна».

Касьянов Г. Україна 1991-2007. Нариси новітньої історії. Київ, 2008. С. 219-220.

Президент Леонід Кравчук працював із парламентом, обраним ще в 1990 р. в УРСР. Якщо раніше він дискутував з Народним рухом України, то після проголошення незалежності рухівці стали чи не головними його союзниками. Роль опозиції перебрали ліві сили - соціалісти й комуністи. У 1993 р. було відновлено діяльність Комуністичної партії України, яку очолив Петро Симоненко. Урешті-решт гостра соціально-економічна криза призвела до позачергових парламентських і президентських виборів. Парламентські вибори 1994 р. відбувалися за мажоритарною системою. Понад третина депутатів були безпартійними, що свідчило про нерозвинуту політичну структуру. З-поміж політичних сил найбільше мандатів (90) здобули комуністи, другими були рухівці (20). На чергових виборах до Верховної Ради в 1998 р. кількість безпартійних депутатів зменшилася. Ці вибори відбулися за змішаною системою: половину депутатів обирали від партій на пропорційній основі в загальнодержавному окрузі, інших - у 225 одномандатних територіальних округах. Необхідний 4-відсотковий бар'єр подолали вісім партій. Комуністи зберегли першість (121 мандат), другим знову став Народний рух України (46 мандатів). На виборах президента України в 1994 р. Леонід Кучма переміг у другому турі Леоніда Кравчука, а на виборах 1999 р., коли було розіграно сценарій загрози комуністичного реваншу, - Петра Симоненка.

Шахтарі страйкують. Червень 1993 р.

У червні 1993 р. через підвищення цін на продукти почався масовий страйк шахтарів Донбасу (незабаром поширився й на інші галузі), які висунули не тільки економічні, а й політичні вимоги, зокрема провести референдум про довіру президенту й парламенту. Поміркуйте про взаємозалежність соціально-економічних і політичних процесів.

Personalia

Леонід Кучма - 2-й президент України (1994-2005 рр.). Народився в 1938 р. у с. Чайкине Новгород-Сіверського р-ну Чернігівської обл. Батько загинув у Другій світовій війні, мати була колгоспницею. Здобув вищу освіту інженера-механіка в галузі ракетної техніки у Дніпропетровському університеті. Понад 20 років працював на космодромі «Байконур», згодом - у конструкторському бюро «Південне», а в 1986-1992 рр. - генеральний директор Південного машинобудівного заводу у Дніпропетровську. Депутат Верховної Ради України першого скликання, у 1992-1993 рр. - прем'єр-міністр України. Прихильник «багатовекторної» зовнішньої політики України, автор книги «Україна - не Росія». Проводив економічні реформи, які дали змогу стабілізувати економіку України, але водночас забезпечили стрімке збагачення небагатьох родин. Під час Помаранчевої революції не вдавався до силових методів, урешті-решт передав владу обраному в третьому турі Вікторові Ющенку, завдяки чому після відставки залишився впливовою політичною фігурою. У 2014-2018 рр. представляв Україну у тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на Сході України.

Леонід Кучма з дружиною Людмилою і донькою Оленою

Леонід Кучма намагався зміцнити президентську владу. Якщо в перші роки це пояснювали потребою реагувати на кризові явища в економіці (за спогадами сучасників, рішення ухвалювали на щотижневих нарадах за участі 5-6 осіб), то пізніше це стало інструментом тиску на опозицію, суперечило потребам демократизації суспільних відносин. Опозиційність комуністів і соціалістів виявилася позірною: дотримуючись популістської риторики, у парламенті вони нерідко підтримували провладні рішення. У другій половині 1990-х років в українській політиці зросло значення олігархічних «груп впливу», які прагнули доступу до державних ресурсів. З'явилися також загрози громадянським свободам. У лютому 1999 р. розкололася найбільша правоцентристська партія - Народний рух України, а 25 березня загинув її лідер В'ячеслав Чорновіл. На трасі поблизу Борисполя його машина зіткнулася з вантажівкою. Похорон Чорновола в Києві за участі близько 200 тис. осіб став наймасовішою акцією в тогочасній Україні, провісником майбутніх протестів на майдані Незалежності.

Удруге ставши президентом (1999 р.), Кучма продовжив зміцнювати президентську владу. Однак у суспільстві визрів опір такому наступу на демократію. У квітні 2000 р. з'явилося інтернет-видання «Українська правда», яке спеціалізувалося на політичних новинах і гостро критикувало владу. Його засновником і головним редактором став Георгій (Гія) Гонгадзе. У відкритому листі до генерального прокурора він повідомляв про стеження за ним. 16 вересня 2000 р. журналіст вийшов з роботи і зник, а 2 листопада того ж року в лісі біля Таращі виявили труп, у якому близькі впізнали Гонгадзе. Невдовзі лідер Соціалістичної партії України Олександр Мороз оприлюднив так звані плівки майора Управління державної охорони Миколи Мельниченка, які могли свідчити про причетність вищих посадових осіб, зокрема президента, до вбивства Георгія Гонгадзе.

Георгій Гонгадзе з дружиною Мирославою і доньками Наною та Соломією

«Касетний скандал» призвів до організованих опозицією протестів «Україна без Кучми». Їхні учасники встановлювали намети на майдані Незалежності й Хрещатику, проводили масові демонстрації. У лютому 2001 р. активісти створили громадську ініціативу «Форум національного порятунку», до якої увійшли Юлія Тимошенко, Олександр Турчинов, Тарас Чорновіл, Олександр Мороз, Сергій Головатий, Левко Лук'яненко. Вони вимагали почати процедуру імпічменту. 8-9 березня 2001 р. акцію придушено силовими методами, низку активістів затримано. Акція «Україна без Кучми» стала першою спробою об'єднати українську політичну опозицію навколо демократичних цінностей. У квітні 2001 р. Верховна Рада України проголосувала за недовіру уряду Ющенка. Залишаючи посаду прем'єра зі словами «Я йду, щоб повернутись», він став символом надій українського суспільства на демократичні перетворення та ринкові реформи, подолання корупції та інтеграції України з Європейським Союзом.

Акція «Україна без Кучми»

• Проаналізуйте шляхи й методи зміцнення президентської влади в Україні за Леоніда Кучми. Визначте причини й поясніть зміст акції «Україна без Кучми».

4. Помаранчева революція

На демонтаж командно-адміністративної системи в Україні була спрямована Помаранчева революція 2004 р. Це була масштабна акція громадянської непокори, викликана обуренням багатьох українців спробою фальсифікувати результати президентських виборів. На початку 2000-х років в Україні швидко зростали протестні настрої. На тлі падіння авторитету президента міцніла опозиція. У 2001 р. Верховна Рада України ухвалила закон «Про політичні партії в Україні», який гарантував партіям і блокам свободу опозиційної діяльності. Суспільні настрої віддзеркалили парламентські вибори 2002 р. З політичних сил, які здолали 4-відсотковий бар'єр, першість здобув національно-демократичний блок «Наша Україна» на чолі з Віктором Ющенком (24 % голосів). Після виборів опозиційні сили почали протести під гаслом «Повстань, Україно!». Їхньою метою була відставка Кучми. Відповіддю президента, який втратив довіру на Заході, стало призначення восени 2002 р. прем'єр-міністром України голови Донецької облдержадміністрації Віктора Януковича. У зовнішній політиці намітилося зближення з Росією.

На виборах президента України 2004 р. Янукович виступав як кандидат від влади. Численні спостерігачі фіксували правопорушення: використання адмінресурсу на підтримку одного кандидата, тиск на ЗМІ, фальшування списків виборців, спроби підкупу. Особливого резонансу набуло зникнення Ющенка та його повернення зі спотвореним обличчям, що дало підстави говорити про спробу отруєння діоксином. Днем початку Помаранчевої революції (назва походила від кольору символіки «Нашої України») стало 22 листопада 2004 р., коли у відповідь на оприлюднення результатів голосування прихильники Ющенка оголосили про початок протестів. Увечері того ж дня на майдані Незалежності зібралося близько 100 тис. людей. Центральна виборча комісія (ЦВК) оголосила результати другого туру виборів, згідно з якими Янукович набрав 49,4 % голосів, а Ющенко - 46,7 %. Ці результати, які розходилися з даними екзитполів, не визнала ні значна частина виборців, ні західні спостерігачі.

Майдан Незалежності в Києві під час Помаранчевої революції

Ad fontes

З виступу Віктора Ющенка на Європейській площі 18 вересня 2004 р.

Я аплодую кожному з вас, хто прийшов на цей майдан. Знаю, що дорога багатьох сюди не була легкою. <...> Хотів би сказати окремі «компліменти» до влади: ви нас не отруїте! У вас не вистачить куль та КАМАЗів! Нас вам не зламати! <...> Ми хочемо змін! Ми, громадяни України, прагнемо жити по-людськи. Ми, народ України, вимагаємо того, що належить нам по праву. Люди хочуть спокою і достатку, миру і справедливості. Народ хоче змінити злочинну владу, яка насаджує на нашій землі цинізм і беззаконня. <...> Нас ділять на «східняків» і «західняків», ділять за національністю і мовою, ділять історією і вірою. Не вийде! Ми - єдиний український народ. На Заході і на Сході, на Півночі і на Півдні всім однаково болять бідність і безправ'я.

Українська правда. 2004. 18 вересня.

Напруга зростала. 27 листопада Верховна Рада України ухвалила постанову «Про політичну кризу в державі, яка виникла у зв'язку з виборами Президента України», де визнала недійсними результати другого туру й оголосила ЦВК недовіру. Двома днями пізніше в місті Сєверодонецьк Луганської області прихильники Януковича скликали з'їзд депутатів усіх рівнів, на якому чулися гасла федералізації України, автономії Донецької та Луганської областей, утворення «Південно-східної української автономної республіки», припинення відрахувань у державний бюджет, звертання за допомогою до Росії. Позаяк більшість прихильників Ющенка зосереджувалися на заході й у центрі України, а Януковича - на сході та півдні, у світі заговорили про загрозу розколу України. Однак під тиском протестувальників влада поступилася. 3 грудня Верховний Суд України, зваживши на численні зловживання на виборах, призначив повторне голосування. Воно відбулося 26 грудня і дало перемогу Віктору Ющенку. Масове піднесення під час Помаранчевої революції (тоді в акціях протесту взяло участь 5-6 млн осіб) свідчило про нову якість української політики. Важливу роль у цих подіях відіграв середній клас. Помаранчеві сили здобули велику довіру в суспільстві й обійняли ключові посади в державі.

Personalia

Віктор Ющенко - 3-й президент України (2005-2010 рр.). Народився в 1954 р. у с. Хоружівка Недригайлівського р-ну Сумської обл. у сім'ї учителів. Закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут. Працював бухгалтером, згодом у банківській сфері. У 1993-1999 р. - голова правління Національного банку України, проводив грошову реформу із запровадження гривні. Кандидат економічних наук. У 1999-2001 рр. - прем'єр-міністр України, згодом - лідер опозиції та політичного блоку «Наша Україна», лідер Помаранчевої революції.

Віктор і Катерина Ющенки

Президентство Віктора Ющенка не виправдало всіх очікувань. Більшість реформ залишилися декларативними. Уже восени 2005 р. чвари в помаранчевій команді завершилися відставками Юлії Тимошенко (з посади прем'єр-міністерки), Петра Порошенка (голови Ради національної безпеки та оборони) і керівника президентської адміністрації, одного з ідеологів Помаранчевої революції Олександра Зінченка, який звинуватив оточення Ющенка в корупції та зловживанні довірою виборців. Рейтинг президента падав. Спроби перевести увагу на питання національної історії та культури не були вдалими. Прихильники Януковича не змирилися з поразкою й прагнули реваншу. Ці настрої використовували політики для поглиблення суперечностей між регіонами й маніпулювання суспільною свідомістю. У 2006 р. відбулися вибори до Верховної Ради України, які проходили за пропорційною системою в єдиному загальнодержавному окрузі (прохідний бар'єр становив 3 %). Найкращий результат здобула Партія регіонів на чолі з Януковичем (32 %), далі розташувалися колишні союзники по Помаранчевій революції - Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) (22 %) і «Наша Україна» (14 %), замикали список переможців Соціалістична (5,5 %) і Комуністична (3,5 %) партії України. Партія регіонів схилила на свій бік симпатії багатьох прихильників лівих сил. Хоча помаранчеві й виграли вибори, порозумітися не зуміли. Було створено «Антикризову коаліцію» з регіоналів, комуністів і соціалістів, а прем'єром став Віктор Янукович. Хоча «Наша Україна» не увійшла в коаліцію, вона зберегла кілька міністерських посад. Однак цей союз виявився нежиттєздатним.

Протистояння між президентом, урядом і парламентом не вщухало. Довільне розуміння депутатами фракційної приналежності, що спотворювало результати виборів, призвело до розпуску Верховної Ради й дострокових виборів. Парламентські вибори в 2007 р. трохи змінили розклад сил, показали неприхильність виборців до кулуарних домовленостей. Трійка переможців була така: Партія регіонів (34,5 %), Блок Юлії Тимошенко (31 %), «Наша Україна - Народна самооборона» (14 %). БЮТ і «Наша Україна» створили «Демократичну коаліцію», яка привела до прем'єрства Тимошенко (2007-2010 рр.). Уряд діяв в умовах політичних протистоянь, світової економічної кризи 2008 р., «газових війн» з Росією. Уже через рік «Демократична коаліція» розпалася. Причиною стали спільні голосування БЮТ і Партії регіонів. Напруги додавало вторгнення Росії в Грузію. Якщо президент Ющенко й «Наша Україна» засудили агресію, то інші парламентські сили уникали визначеності. Восени 2008 р. Ющенко спробував знову розпустити парламент, однак «Демократичну коаліцію» зберегли завдяки меншим фракціям. У 2009 р. відбувалися переговори між Партією регіонів і БЮТ навколо утворення «широкої коаліції» й обмеження повноважень президента, якого планували обирати у Верховній Раді. Однак вони не мали результату.

Визначте і проаналізуйте причини Помаранчевої революції. Як Ви гадаєте, чому президентство Віктора Ющенка не виправдало всіх очікувань виборців?

5. Культурне життя українського суспільства. Церква в сучасній Україні

Політична незалежність України дала потужний імпульс для розвитку національної культури, особливо гуманітаристики. Повернення в науковий і культурний простір імен і здобутків визначних учених, митців, політиків, відкриття архівів, налагодження контактів українських учених із провідними науковими центрами у світі, атмосфера вільного обміну інформацією й думками - усе це створило передумови для ґрунтовних досліджень. У науковій сфері продовжили працювати інституції з тривалою традицією (Національна академія наук України, університети у Львові, Харкові, Києві, Одесі, Чернівцях; із-за кордону в Україну повернулося й Наукове товариство імені Шевченка), виникали також нові установи. Водночас головною проблемою української науки стало недостатнє державне фінансування. Особливо дошкульно це відчули ті напрями, які для розвитку потребують складного обладнання. Загрозу становить виїзд учених за кордон, недостатня підтримка молоді. Попри це інтелектуальний потенціал України залишається високим. Важливим напрямом залучення українських учених до роботи в провідних наукових осередках є участь України в найбільшій рамковій програмі ЄС з фінансування науки та інновацій «Горизонт-2020».

Провідними вишами України за кількістю напрямів підготовки і студентів є Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Львівський національний університет імені Івана Франка, Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут» імені Ігоря Сікорського, Національний університет «Львівська політехніка». Здобули популярність також нові заклади вищої освіти - Національний університет «Києво-Могилянська академія», Український католицький університет у Львові. У 2005 р. Україна приєдналася до Болонської декларації, зобов'язавшись запровадити у вищій освіті європейські стандарти. Студенти отримали можливість у межах програм академічних обмінів навчатися в університетах за кордоном. Ухвалений у 2014 р. закон «Про вищу освіту» передбачив автономію навчальних закладів, підтримку наукової діяльності університетів і дотримання принципів академічної доброчесності. У 2018 р. стартувала «Нова українська школа», спрямована на реалізацію засад компетентнісно орієнтованого навчання, зокрема розвиток критичного мислення і творчих здібностей учнівства, формування приязного шкільного середовища, посилення вимог до учительства.

Руслана Лижичко - переможниця пісенного конкурсу Євробачення-2004

Реалізацію державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам'яті українського народу покладено на Український інститут національної пам'яті, утворений у 2006 р. Важливою для національно-культурного розвитку є державна підтримка української мови. Мова - ключовий маркер національної ідентичності. Під час перепису 2001 р. 67,5 % мешканців України назвали українську мову рідною, водночас сильними залишалися позиції російської мови. Частка тих, хто розмовляв українською вдома, була вищою, ніж тих, хто спілкувався нею в публічному просторі. У 1989 р. ухвалено закон «Про мови в Українській РСР», згідно з яким українській мові надано статус державної, водночас українську, російську й інші мови було визнано мовами міжнаціонального спілкування. Цей закон був чинним до 2012 р. На його підставі відбувалося поступове зміцнення позицій української мови в державному управлінні, офіційному діловодстві, освіті. Якщо на час здобуття Україною державної незалежності українською навчалося близько половини школярів, то на 2012 р. цей показник сягнув 82 %. У 2012-2018 рр. в Україні був чинним закон «Про засади державної мовної політики», ухвалений з порушенням процедури на вимогу проросійських сил (урешті-решт скасований Конституційним Судом). Питання мови ставало інструментом у руках деяких політиків, які прагнули внести в суспільство розкол.

Джамала - переможниця пісенного конкурсу Євробачення-2016

Nоta bene!

Проект «Простір синагог» спрямовано на вшанування історії євреїв у Львові та краще розуміння спільної міської історії. Його ініціювали Львівська міська рада, Центр міської історії Центрально-Східної Європи, Німецьке товариство міжнародного співробітництва, єврейські організації. Було оголошено міжнародний архітектурний конкурс, у якому переміг берлінський архітектор Франц Решке. У 2016 р. відкрито першу частину проекту, яка включає консервацію залишків синагоги «Золота Роза», маркування фундаменту єврейської школи «Бейт Гімадраш» і встановлення меморіальної інсталяції «Увіковічнення».

Фрагмент меморіального комплексу «Простір синагог» у Львові

Для представників творчих професій, діячів культури, критиків у незалежній Україні було створено вільні умови для творчості. Літератори й митці, працюючи в різних напрямах постмодернізму, порушували соціально значущі теми, зверталися до історії, висвітлювали внутрішній світ людини та шукали відповіді на одвічне питання про сенс життя. Символами покоління письменників зі зламу ХХ-ХХІ ст. стали Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Юрій Іздрик, Тарас Прохасько, Оксана Забужко, Любко Дереш, Василь Шкляр, Люко Дашвар, Юрій Винничук, Марія Матіос, Олександр Ірванець, Кость Москалець. У той час в Україні діяло близько 130 професійних театрів, серед художніх керівників яких - Богдан Ступка й Федір Стригун. Розвивалося українське художнє й документальне кіно. У світі стали відомими роботи художників Анатолія Криволапа, Арсена Савадова, Василя Цаголова, Олександра Ройтбурда, Іллі Чічкана, Олеся Тістола, Олександра Гнилицького. З-поміж реалізованих архітектурних проектів - театр на Подолі, патріарший собор Воскресіння Христового УГКЦ, спортивний комплекс «Олімпійський» у Києві, Центр імені митрополита Андрея Шептицького, меморіальний комплекс «Простір синагог» у Львові.

Кардинал Любомир Гузар

Відносини між церквою і державою в Україні регулює ухвалений ще в 1991 р. закон «Про свободу совісті і релігійні організації». У 2014 р. в країні налічувалося понад 35 тис. релігійних громад (парафій). Більшість вірян України відносить себе до православ'я східного обряду. На зламі 1980-1990-х років Православна церква в Україні розкололася. У 1990 р. архієрейський собор Російської православної церкви (РПЦ) надав Українській православній церкві (Московського патріархату; УПЦ МП) право самостійного управління у своїй структурі. Після проголошення незалежності України митрополит УПЦ Філарет (Михайло Денисенко) скликав помісний собор, який ухвалив рішення про незалежність (автокефалію). Наступного року архієрейський собор РПЦ за «самочинні дії» позбавив Філарета священства, однак той не підпорядкувався, а в 1995 р. його обрали патріархом Київським і всієї Русі-України. Так в Україні виникли дві православні церкви - Московського і Київського патріархатів. У 1990 р. проголошено теж відновлення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), патріархом якої обрано Мстислава (Степана Скрипника). УПЦ КП боролася за канонічне визнання. У 2018 р. Константинопольська православна церква (Вселенський патріархат) погодилася надати Православній церкві в Україні автокефалію. 15 грудня 2018 р. у Софійському соборі в Києві відбувся об'єднавчий собор українських православних церков, який обрав предстоятелем Епіфанія (Сергія Думенка). РПЦ не визнала й засудила ці дії. 5 січня 2019 р. Вселенський патріарх Варфоломій у своїй резиденції - соборі Святого Георгія у Стамбулі - підписав Томос про автокефалію Православної церкви України (ПЦУ).

Патріарх Філарет

Еx libris

Погляд сучасника

Якою буде наша рідна Україна - залежить від нас, від кожного з нас. Що маю на думці? Усе залежить від того, скільки добра ми бажаємо всім громадянам нашої Батьківщини і скільки зусиль готові докласти, щоб те всенародне благо стало дійсністю. Не милозвучні слова, а конкретні позитивні вчинки - це основа відповіді на поставлене запитання. Іншими словами: Україна буде такою, якою ми її зробимо. Хочу підкреслити - ми, усі ми, на служінні правди, добра і краси. Кожний громадянин повинен старатися якнайкраще виконувати свої завдання. При цьому слід пам'ятати, що кожний із нас також неповторний і має особливі таланти: те, що може зробити одна особа, не зробить за неї ніхто інший.

Гузар Л. Якою я бачу майбутню Україну? // Українська правда. 2016. 19 грудня.

Горбачовська «перебудова» дала змогу вийти з підпілля Українській греко-католицькій церкві. 17 вересня 1989 р. відбувся багатотисячний молитовний похід віруючих до собору Святого Юра у Львові, а в грудні того ж року питання про легалізацію УГКЦ порушив Папа Римський Іван Павло ІІ на зустрічі з Михайлом Горбачовим. У результаті було відновлено структуру УГКЦ, монастирське життя, діяльність семінарій та Львівської богословської академії, розпочато повернення майна, що подекуди на початку 1990-х років призводило до конфліктів з іншими релігійними громадами. Предстоятелями УГКЦ були Мирослав Іван кардинал Любачівський, кардинал Любомир Гузар, а з 2011 р. - Святослав Шевчук. Вплив УГКЦ є найбільшим у західних областях України. Попри це в 2005 р. патріарший престол було перенесено до Києва. Також в Україні діють Римо-католицька церква, протестантські конфесії. Кримські татари в більшості є мусульманами-сунітами. Після окупації Криму Росією виникли проблеми з організацією їхнього релігійного життя. В умовах російсько-української війни виник інститут військового капеланства. Загалом релігійні процеси в сучасній Україні характеризуються толерантністю. За даними соціологів, протягом усього періоду незалежної України церква мала один із найвищих рівнів довіри населення.

Схарактеризуйте умови й основні тенденції розвитку культури в сучасній Україні. Поміркуйте про роль національної культури та культурної багатоманітності. Прокоментуйте вислів зі звернення групи українських політиків та інтелектуалів до польського суспільства в 2016 р.: «Використання спільного болю для політичного порахунку зробить безконечними взаємні звинувачення. Кривда, відтак, повертатиметься завжди - і проти могил, і проти пам'яті, і проти майбутнього».

Ad disputandum

• Зберіть додаткову інформацію про історію православ’я в Україні. Поміркуйте в групах (парах) про історичне значення надання томосу про автокефалію для ПЦУ. За відправну точку візьміть вислів патріарха Філарета: «Без української церкви, тобто міцного духовного фундаменту, держава довго проіснувати не зможе. І ми це бачимо на своїй власній історії. Коли у ХХ ст. утворилася Українська Народна Республіка, потім разом із нею - автокефальна православна церква, то знищивши цю церкву, радянська влада знищила потім і УНР. Тому нинішні президенти зрозуміли, що поки не буде в Україні своєї незалежної церкви, ми будемо знаходитися у стані: будемо державою чи ні». Поясніть зміст поняття «релігійна толерантність».

Repetitio est mater studiorum

1. Укладіть у хронологічній послідовності події, які характеризують державне будівництво в Україні в 1991-2018 рр.

2. Поясніть взаємозв'язок між економічним і політичним розвитком України. Під цим кутом зору визначте регіональні відмінності.

3. Схарактеризуйте діяльність Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми, Віктора Ющенка. Спробуйте розмежувати наміри, результати, критику з боку опозиції та історичне значення їхньої діяльності.

4. Як Ви гадаєте, чому протести в Україні наприкінці 2004 р. називають революцією (Помаранчева революція)? Відповідь обґрунтуйте.

5. Поміркуйте про труднощі й здобутки державного будівництва, зосередившись над питанням про становлення України як демократичної держави.