Історія: Україна і світ. 11 клас. Мудрий - Нова програма

Розділ 5

Революційні зміни в Європі. Проголошення незалежності України

Головною подією світової історії кінця ХХ ст. став розпад СРСР. На початку 1980-х років системна криза охопила всі сфери життя радянського суспільства. За фасадом «розвинутого соціалізму» ховалися побутова невлаштованість, зневіра й лицемірство. Спроба групи реформаторів на чолі з Михайлом Горбачовим модернізувати країну, вдихнути в неї нове життя на практиці привела до розпаду СРСР та утворення п'ятнадцяти незалежних держав. Національне питання, яке радянське керівництво вважало вирішеним, несподівано для багатьох вибухнуло з великою силою. Розпад СРСР мав далекосяжні геополітичні наслідки. Завершилася «холодна війна». Протистояння двох систем заступила гегемонія США. У світі це сприйняли по-різному: хтось із надією, інші - з розчаруванням і навіть роздратуванням. Країни Центрально-Східної Європи відмовилися від «будівництва соціалізму» й приєдналися до табору західних демократій. Об’єднання Німеччини підвело символічну риску під наслідками Другої світової війни. Руйнування пострадянського й загалом постсоціалістичного простору не було легким. Призвичаєні до життя в закритих системах, люди важко давали собі раду з вільним ринком і соціальною незахищеністю. Кожній країні доводилося самотужки долати проблеми, між деякими з них виникали конфлікти. Утім дух свободи став тією цінністю, від якої вже неможливо було відмовитися.

ПРАЦЮЄМО ТВОРЧО

1. Розпитайте родичів або знайомих про соціально-економічну кризу зламу 1980-1990-х років. Підготуйте тези виступу про повсякдення мешканців України в період «перебудови».

2. Підготуйте презентацію «Проголошення незалежності України у спогадах сучасників». Як Ви розумієте твердження, що мемуарна література є соціокультурним явищем?

3. Підготуйте есе про творців незалежної України. За епіграф візьміть слова Папи Римського Івана Павла ІІ: «Ніколи, ніколи не втрачайте надії, не майте сумнівів, ніколи не втомлюйтеся і ніколи не сумуйте. Не бійтеся!».

Берлінський мур. Листопад 1989 р.

§ 27. «Прискорення», гласність, «нове мислення»

1. Політика «перебудови»: цілі, напрями, етапи. Михайло Горбачов

«Перебудова» була спробою подолати соціально-економічну кризу й модернізувати радянське суспільство реформою «згори», поєднати соціалізм і демократію. Інерція екстенсивного зростання з наголосом на сировинних галузях, яка опанувала радянську економіку, призвела до глибокої стагнації. Єдиний господарський комплекс СРСР уже не забезпечував елементарних потреб, бракувало товарів широкого вжитку. У першій половині 1980-х років через перевиробництво падали ціни на нафту, яка була важливим джерелом експорту. Економіку СРСР підривала «гонка озброєнь». Погіршувався морально-психологічний клімат у суспільстві (зокрема й серед вищого керівництва, для якого комуністичні гасла втратили зміст). Комуністична ідеологія асоціювалася з бездіяльністю, всевладдям чиновників і розкраданням державного майна.

Загальне відчуття того, що влада й суспільство опинилися в глухому куті, створило передумови для появи біля керма держави реформатора. У березні 1985 р. після смерті Костянтина Черненка генеральним секретарем ЦК КПРС обрано 54-річного Михайла Горбачова. На цей час у суспільстві й владних кабінетах наростало невдоволення від засилля старших політиків (середній вік членів політбюро ЦК КПРС тоді перевищував 70 років). Тож появу відносно молодого енергійного й освіченого лідера, який заговорив про зміни, сприйняли в суспільстві як ковток свіжого повітря. На зустрічі з партійним активом у Ленінградському міськкомі партії Горбачов сказав: «Мабуть, товариші, всім нам потрібно перебудовуватися». Відтоді підхоплене пресою слово «перебудова» стало символом часу, дало назву історичному періоду. Концепцію нової політики Горбачов виклав у квітні 1985 р. на пленумі ЦК КПРС у доповіді «Про скликання чергового XXVII з'їзду КПРС та про завдання, пов'язані з його підготовкою та проведенням».

Ех libris

Погляд сучасника

Хоча квітневий Пленум був, без сумніву, проривом у майбутнє, на ньому лежав відбиток часу. Уся ставка робилася на КПРС, її «керівну роль». Тема демократії звелася до декларації, що «вирішити складні й масштабні завдання... можна тільки спираючись на живу творчість народу». Взявшись за вирішення історичного завдання оновлення суспільства, реформатори, звісно ж, не могли відразу звільнити свою свідомість від колишніх шор і кайданів. Ми, як, мабуть, усі політичні лідери в переломні моменти історії, повинні були разом з народом пройти шляхом болісних пошуків. Тут, мені здається, немає предмету для іронізування, цинічних насмішок.

Горбачев М. Жизнь и реформи: в двух книгах. Москва, 1995. Кн. 1. С. 281.

Personalia

Михайло Горбачов (нар. 1931 р.) - генеральний секретар ЦК КПРС у 1985-1991 рр., президент СРСР у 1990-1991 рр. Народився в с. Привольне Ставропольського краю в російсько-українській сім'ї колгоспників. Значний вплив на його формування мав дід Пантелей Гопкало, якого в 1930-х роках було репресовано. За свідченням М. Горбачова, саме розповіді діда прищепили критичне ставлення до радянського режиму. Закінчив юридичний факультет Московського державного університету ім. М. Ломоносова. Працював на комсомольській, згодом - партійній роботі у Ставрополі. Розробив програму довгострокового розвитку краю. Завдяки своїй ініціативності здобув підтримку Юрія Андропова, а дещо пізніше - й Андрія Громика. У 1978 р. обраний секретарем ЦК КПРС. Займався питаннями сільського господарства, багато подорожував країною й за кордоном. У березні 1985 р. обраний генеральним секретарем ЦК КПРС. Ініціатор масштабного реформування радянської системи, яке завершилося розпадом СРСР. Сприяв завершенню «холодної війни», лауреат Нобелівської премії миру 1990 р. Після утворення СНД, не дочекавшись протестів проти розпаду СРСР, пішов у відставку з посади президента вже не існуючої держави. Створив Міжнародний фонд соціально-економічних і політологічних досліджень (Горбачов-фонд). Дружина - Раїса - теж походила зі змішаної російсько-української родини, філософиня за освітою, кандидатка наук, викладачка. Успішно виконувала представницькі функції «першої леді», ламаючи стереотипи про радянське керівництво.

Михайло і Раїса Горбачови

У баченні Горбачова цілями й напрямами «перебудови» були:

• подолання застійних процесів, створення механізму прискорення соціально-економічного розвитку суспільства;

• розвиток демократії, самоуправління, заохочення ініціативи, зміцнення дисципліни, розширення гласності, критики і самокритики; повага до цінності й гідності особи;

• відмова від командно-адміністративної системи та запровадження економічних важелів управління господарством;

• поєднання досягнень науково-технічної революції з плановою економікою;

• увага до соціальної (створення гідних умов праці, побуту, відпочинку, освіти й медичного обслуговування), духовної та культурної сфер;

• забезпечення соціальної справедливості, підтримка чесної та якісної праці, відхід від зрівнялівки в її оплаті.

«Перебудова» передбачала перетворення радянського суспільства при непорушності комуністичного ладу й збереженні статусу СРСР як світової держави. Головною метою змін Горбачов визнав усунення всього, що перешкоджало руху до «розвинутого соціалізму», насамперед зашкарублої бюрократичної системи. Доволі швидко старі брежнєвські кадри замінила нова група управлінців. До керівництва країною залучили Олександра Яковлєва, Єгора Лігачова, Миколу Рижкова, Бориса Єльцина, Анатолія Лук'янова. Частина нових лідерів походила зі створеної ще Юрієм Андроповим групи, яка готувала економічні реформи. «Архітектори перебудови», як називали горбачовську команду реформаторів, не одразу усвідомили необхідність перебудови національних відносин, адже вважали, що національне питання в СРСР вирішене. Та й загалом, починаючи реформи, ні Горбачов, ні його однодумці не мали завершеного плану дій, як і уявлень, до чого вони можуть призвести, довго залишалися в полоні радянсько-комуністичних ідеологічних догм, намагалися поєднати гасла демократії й соціалізму.

Nota bene!

Сучасні історичні оцінки «перебудови» й постаті М. Горбачова суттєво різняться. На Заході сформувався образ Горбачова як одного з ключових політиків світу ХХ ст., ліберального реформатора, який поклав край «холодній війні» та протистоянню двох систем. Натомість в офіційній ідеології сучасної Російської Федерації Горбачова засуджують за розвал СРСР, порушення геополітичного балансу у світі, що нібито призвело до появи на карті багатьох «гарячих точок», безконтрольного домінування США на світовій арені. В Україні зі здобуттям незалежності постать Горбачова відійшла на другий план, українських політиків і суспільство захопили проблеми національного відродження і державотворення. Загалом же є очевидною вирішальна історична роль Горбачова в демонтажу «залізної завіси» й комуністичних ілюзій. Він розширив для свого часу межі можливого, дав поштовх для революційних реформ.

Сатиричний плакат з періоду «перебудови»

Етапи «перебудови»:

1. Березень 1985 - 1986 р. - проголошення курсу на «перебудову» (передусім на прискорення соціально-економічного й науково-технічного розвитку); підготовка економічної реформи (боротьба за зміцнення виробничої дисципліни й підвищення якості продукції, антиалкогольна кампанія); початки гласності й перші прояви загострення національних відносин;

2. 1987 - середина 1988 р. - старт реформи політичної системи (з полемікою в пресі, формуванням радикальної та консервативної опозиції, демократизацією внутрішньопартійних відносин); перехід до економічної реформи (призвів до фінансових труднощів і дефіциту на споживчому ринку); критичне переосмислення радянської історії; загострення національних відносин (розгортання вірмено-азербайджанського конфлікту щодо Нагірного Карабаху, наростання відцентрових настроїв у Прибалтиці, вимоги з боку республік економічної самостійності);

3. Середина 1988 - середина 1990 р. - реорганізація політичної влади (розмежування державних і партійних функцій, перехід до президентської форми правління); гальмування економічних реформ і загострення соціальних проблем (зокрема розгортання страйкового руху); відміна цензури, розквіт гласності й свободи слова;

4. Середина 1990 - 1991 р. - поляризація суспільства (з одного боку, поширення ліберальних настроїв, а з другого - формування консервативної антипрезидентської опозиції); розвал фінансової системи та економічних зв'язків, стрімке падіння життєвого рівня населення; невдалі спроби укласти новий союзний договір і розпад СРСР.

Чому виникла потреба в «перебудові»? Проаналізуйте наміри реформаторів. Зберіть додаткові відомості до біографії М. Горбачова.

2. Спроби реформування радянської економіки

Реформування економіки мало відбуватися шляхом прискорення соціально-економічного розвитку й науково-технічного прогресу. На початку економічних перетворень Горбачов більше говорив не про модернізацію, а використання «прихованих резервів», до яких відносив максимальне завантаження виробничих потужностей, роботу в кілька змін, зміцнення трудової дисципліни, врахування пропозицій раціоналізаторів. Для контролю за якістю продукції було запроваджено «держприймання». На практиці це призвело лише до розширення бюрократичного апарату, а на якості товарів ніяк не позначилося. Економічну модернізацію мала забезпечити нова інвестиційна і структурна політика. Уряд планував покінчити з практикою незавершених довгобудів і зосередитися на технічному переобладнанні наявних підприємств. Першочерговим завданням було визнано прискорений розвиток машинобудування. На XXVII з'їзді КПРС у 1986 р. лунали обіцянки подвоїти до кінця століття економічний потенціал, у 2,5 рази підвищити продуктивність праці, забезпечити кожну сім'ю квартирою. Планові показники й стрімке подолання технічного відставання від Заходу не виглядали реальними. Провалився й план швидкої комп'ютеризації країни.

Прискорення - спроба модернізації радянської соціально-економічної системи в період «перебудови». Мало навздогінний і захисний характер: передбачало перехід до сучасного індустріального суспільства, «європеїзацію» СРСР шляхом вибіркового запозичення західних технологій та економічних практик без запровадження західних громадянських інститутів.

Для подолання соціально-економічної кризи реформатори сподівалися активізувати суспільство. Аби поліпшити якість робочої сили, у 1985 р. ухвалено постанову ЦК КПРС про заходи щодо подолання пияцтва й алкоголізму. Однак здолати це намагалися єдиним зрозумілим керівництву способом - командно-адміністративними заборонами. У результаті антиалкогольної кампанії до кінця 1986 р. виробництво спиртних напоїв скоротилося вдвічі (при тому було вирубано виноградники в Криму, Закарпатті, Закавказзі, Молдові). Однак у побуті споживання алкоголю не зменшилося - його виробництво замінило нелегальне самогоноваріння. Через різке скорочення продажу спиртних напоїв потерпав бюджет. Подібну спрямованість мала ухвалена в 1986 р. постанова про заходи щодо боротьби з нетрудовими доходами, яка дала підстави для переслідування торгівців квітами й городиною. Ці заходи тільки негативно налаштували до «перебудови» населення.

Глибше реформування радянської економіки почалося в 1987 р. Якщо доти зміни не торкалися основ соціалістичного ладу, то тепер визнали, що чимало проблем коріняться саме в ньому. Отож вирішено поєднати соціалізм з ринковою економікою. З ухваленням закону «Про державне підприємство (об'єднання)» підприємства отримували деяку економічну самостійність і могли конкурувати між собою. Центральні органи, які досі визначали й контролювали весь обсяг планової продукції, обмежувалися державним замовленням. Продукцію, вироблену понад держзамовлення, підприємства могли реалізувати на вигідних ринкових умовах. Вони могли самостійно визначати кількість робітників, заробітну плату, торгових партнерів, а за трудовими колективами закріплено навіть право вибору адміністрації.

Закон швидко загальмував. Причина була у відсутності ринку товарів, послуг і ресурсів. Через це керівники підприємств боялися йти у «вільне плавання», воліючи домовитися про держзамовлення. Замість оновлення виробництва вони спрямовували вільні кошти на підвищення зарплат. Розбалансованість швидко призвела до товарного дефіциту. І раніше не надто наповнені полиці радянських магазинів тепер цілком спорожніли. За всіма товарами вишиковувалися довжелезні черги. Водночас через відсутність механізму банкрутства нерентабельні підприємства продовжували працювати. Чималу проблему становило й те, що громадяни СРСР не мали жодних уявлень про економічну ініціативу й підприємливість, не були готові використовувати можливості, які відкривалися.

Реформатори спробували створити приватний сектор економіки. У 1986 р. ухвалено закон про індивідуальну трудову діяльність. Він легалізував тіньове підприємництво, яке існувало й до «перебудови». Було дозволено займатися будівельними роботами, побутовим ремонтом, репетиторством, перевезеннями, відкривати фотосалони й салони краси тощо. Однак це не могло відбуватися з найманими робітниками (лише за допомогою членів родини) і бути пов'язаним з роботою на державному підприємстві. У 1988 р. ухвалено закон про кооперацію, який започаткував «кооперативну лихоманку». На початку 1991 р. понад 7 млн осіб були зайняті в кооперативному секторі, а мільйон займалися індивідуальною трудовою діяльністю. У селах поряд із колгоспами й радгоспами дозволено діяльність агрокомбінатів, орендних кооперативів і фермерських господарств. Селяни могли брати землю в оренду й розпоряджатися продукцією, однак переходити на нові форми господарювання не поспішали.

В економіці наростала криза. Виробництво сільськогосподарської й промислової продукції падало. На деякі продукти запроваджено нормований розподіл, чого не було з повоєнних років. Зростала недовіра до влади. Улітку 1989 р. в СРСР почалися масові страйки робітників. Аби уникнути соціального вибуху, у 1990 р. розроблено одразу дві програми економічних реформ: урядову створено під керівництвом прем'єр-міністра Миколи Рижкова, а радикальнішу програму «500 днів» - групою економістів на чолі зі Станіславом Шаталіним, Григорієм Явлінським, Андрієм Вавіловим. Обидві програми передбачали перехід до ринкової економіки, визнання приватної власності (зокрема через роздержавлення, але зі збереженням у державній власності базових галузей - паливно-енергетичної, транспортної), лібералізацію цін.

Порожні полиці в магазинах і черги за продуктами в СРСР у період «перебудови»

Створити компромісну програму економічних реформ не вдалося. Наприкінці 1990 р. Рижков пішов у відставку. Уряд його наступника Валентина Павлова провів конфіскаційну грошову реформу (у триденний строк підлягали обміну купюри 50 і 100 рублів), обмежив доступ населення до вкладів в Ощадбанку СРСР і в квітні 1991 р. постановою Кабміну СРСР у кілька разів підняв ціни на основні споживчі товари й послуги. У країні вибухнув багатотисячний шахтарський страйк, який охопив майже 40 % усіх шахт. На ньому вперше лунали політичні вимоги про відставку президента й уряду. Кількість товарів на прилавках швидко зменшувалася, а невдоволення населення зростало. Одночасно приходило й усвідомлення розпаду держави. Символічним провісником змін стало відкриття в Москві на Пушкінській площі ресторану швидкого харчування «Макдональдс». У перший день ресторан обслужив 30 тис. відвідувачів, встановивши рекорд у мережі.

Eх libris

Погляд сучасника

Побутує думка, що розвал Радянського Союзу був наслідком перемоги Америки в «холодній війні». Це грубе спрощення. Я [Родрик Брейтвейт - посол Великої Британії в СРСР у 1988-1992 рр.] вважаю, що Радянський Союз розпався через внутрішні причини, тому що система стала нежиттєздатною. Суперництво з Америкою було важливим чинником, бо воно додавало суттєвий зовнішній тиск до тієї напруги, яку вже генерувала сама система. Однак це не було головною причиною. <...>

Грандіозні й неймовірно дорогі інвестиційні проекти роками, а інколи й десятиріччями залишалися незавершеними. Товари низької якості, які відмовлялися купувати навіть багатостраждальні радянські покупці, накопичувалися на складах. Соціальна сфера не отримувала достатнього фінансування. Сільське господарство шкутильгало від однієї кризи до іншої. Росло приховане безробіття. Передові технології, які розробляли блискучі радянські вчені й технічні спеціалісти, залишалися в кресленнях, тому що не було активного механізму для їхнього впровадження у виробництво. <...>

Варто було від'їхати від Москви всього на кілька кілометрів, щоб побачити, як бідно насправді живе радянський народ. <...>

Навіть партійні чиновники почали втрачати впевненість мірою того, як до них доходили масштаби й характер кризи. <...>

Наприкінці 80-х років за споживанням на душу населення Радянський Союз був на сімдесят сьомому місці у світі. <...> Що б сьогодні в Росії не говорили критики Горбачова, радянська соціально-економічна система прийшла в занепад задовго до того, як він здійснив спробу її полагодити.

Брейтвейт Р. Горбачев и перестройка: Парадоксы ретроспективного взгляда // Прорыв к свободе: О перестройке двадцать лет спустя (критический анализ) / сост. В. Кувалдин. Москва, 2005. С. 229-232.

Схарактеризуйте спроби реформування радянської економіки в період «перебудови». Чому ці спроби були невдалими?

3. Суперечливість політики гласності

Поняття «гласність» увійшло в суспільний вжиток у 1987 р. Спочатку гласність, яка стала частиною політики «перебудови», розуміли як можливість відкрито обговорювати важливі соціальні й політичні питання. Проте й тоді залишалися теми, закриті для вільної дискусії. Гласність не дорівнювала свободі слова. Утім вона швидко вийшла за первісно задані межі: її почали розуміти як усунення всіх інформаційних заборон. Ідеологом політики гласності був завідувач відділу пропаганди ЦК КПРС Олександр Яковлєв, історик за освітою, який спеціалізувався на історії США, працював послом СРСР у Канаді. На ХІХ Всесоюзній конференції КПРС (1988 р.) комісія на чолі з Яковлєвим підготувала резолюцію «Про гласність». Урешті-решт у конкретних історичних умовах пізнього СРСР розширення завдяки гласності сфери публічних дискусій поставило під сумнів самі його ідеологічні основи й завершилося розпадом СРСР.

Eх libris

Погляд сучасника

<...> Холодний грудень 1985 року, а для мого душевного світу настала весна. Я ніби помирився із совістю, коли виклав своє особисте бачення характеру й шляхів суспільних перетворень, так як розумів їх тоді. Реформація ще тільки прокльовувалася як пташеня з яйця. Влада КПРС ще здавалася непорушною. У преамбулі до тієї записки я, звичайно, писав, що пропоновані заходи приведуть до зміцнення соціалізму й партії, хоча розумів, що радикальні зміни в структурі суспільних відносин набудуть власної логіки розвитку, передбачити яку неможливо, але в будь-якому випадку єдиновладдю партії та сталінському соціалізму місця там не залишиться. <...>

Від минулого брехнею не сховаєшся. Мертві все одно наздоженуть живих і жорстко вимагатимуть морального покаяння. Так, від минулого не сховаєшся, від себе самих - також. Нам не обійтися без нового прочитання багатьох історичних явищ і подій, дуже важких і суперечливих процесів, імена яким - революція, контрреволюція та еволюція, свобода й анархія, влада й насильство, совість і байдужість. <...>

Ми, в Росії, не хочемо зрозуміти й визнати, що моральний борг перед жертвами катівської влади Ульянова (Леніна) і Джугашвілі (Сталіна) болісно важкий, однак вічний. Це наш борг, кожного з нас. І не буде прощення ні нам, ні нашим нащадкам за вчинені злодіяння, якщо ми не очистимо правдою нашу зранену пам'ять, не відкриємо наші душі для покаяння.

Яковлев А. Сумерки: Изд. 2-е, доп. и перераб. Москва, 2005. С. 12—13, 16-17.

У межах політики гласності відбувалося повернення історичної пам'яті. Насамперед предметом обговорення в засобах масової інформації стали сталінські репресії. Набуло популярності поняття «білі плями в історії», під яким розуміли важливі сюжети, які потрібно було дослідити й розповісти про них. Заговорили про повернення населеним пунктам і вулицям історичних назв. Послаблено заборони на ввезення літератури з-за кордону, відкрито спецфонди в бібліотеках (де зберігали раніше заборонену літературу) і доступ до архівів. На ІІ З'їзді народних депутатів СРСР (1989 р.) на підставі доповіді Яковлєва було ухвалено резолюцію, у якій уперше визнано наявність таємних протоколів до пакту Молотова-Ріббентропа та засуджено їхнє підписання.

Велику роль у відновленні історичної пам'яті відігравало видання раніше заборонених творів, зокрема «Доктор Живаго» Бориса Пастернака, «Життя і доля» Василя Гроссмана, «Реквієм» Анни Ахматової, «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина. Центральні редакції очолили особи, які прагнули демократичних перетворень. Газети й журнали (як-от «Огонек» під орудою Віталія Коротича) порушували гострі суспільні й історичні теми, критикували номенклатуру. Їхні наклади стрімко зростали (наприклад, тираж тижневика «Аргументи и факти» сягнув рекордних 30 млн примірників). У 1990 р. набув чинності закон про друк, яким відмінено цензуру. На телебаченні неабияку популярність здобула створена за західними взірцями молодіжна програма «Погляд» («Взгляд»), яка жваво реагувала на актуальні теми. Одного з її ведучих Владислава Лістьєва в 1995 р. було вбито (ця справа досі не розслідувана). З'являлася неформальна преса (самвидав), виникали дискусійні клуби й об'єднання, у яких згодом сформувалася політична опозиція.

Олександр Яковлєв і Віталій Коротич

Поширення гласності та свободи слова викликало опір консервативно налаштованих комуністів. Свої погляди вони оприлюднили в березні 1988 р. на шпальтах газети «Советская Россия». Під статтею «Не можу поступатися принципами» підписалася викладачка Ленінградського технологічного інституту Ніна Андреєва. У статті засуджувалася критика соціалізму й неолібералізм, містилися натяки на вплив західної пропаганди, відбілювалася особа Сталіна. Уже тоді вважали, що статтю інспірувала внутрішньопартійна опозиція проти політики «перебудови», згуртована навколо секретаря ЦК КПРС з ідеології Єгора Лігачова. Цей виступ не мав безпосередніх наслідків, однак показав, що є сили, які прагнуть повернути старі часи. Наслідком політики гласності було те, що об'єктом критики стало саме радянське керівництво на чолі з Горбачовим.

Владислав Лістьєв зустрічає перший регулярний авіарейс Нью-Йорк - Москва

Схарактеризуйте політику «гласності» в СРСР. Визначте значення та поясніть суперечливість цієї політики.

4. «Нове мислення» у зовнішній політиці СРСР

Розробка нового зовнішньополітичного курсу була важливою частиною політики «перебудови». Спонукальним мотивом для радянського керівництва було припинення «гонки озброєнь», що мало вивільнити кошти на соціально-економічні перетворення. Сигналом послужили кадрові зміни: замість Андрія Громика, відомого на Заході як «містер Ні», зовнішньополітичне відомство очолив Едуард Шеварднадзе. Важливу роль у формуванні нового зовнішньополітичного курсу відігравав Яковлєв. Невдовзі після приходу до влади Горбачов оголосив односторонній мораторій на проведення підземних ядерних випробувань. Головним посилом «нового мислення» було те, що в ядерній війні виграти неможливо.

«Нове мислення» (або «нове політичне мислення») - програма зовнішньополітичної діяльності СРСР періоду «перебудови». Базувалася на тезі про єдність людської цивілізації, пріоритеті загальнолюдських цінностей, ідеї мирного співіснування, ядерного роззброєння, гласності та плюралізму. Термін поширився в 1987 р., з виходом у світ книги М. Горбачова «Нове політичне мислення для нашої країни і для всього світу». Програма передбачала відмову від висновку про розкол сучасного світу на дві протилежні суспільно-політичні системи (соціалістичну й капіталістичну), визнання світу єдиним і взаємозалежним, проголошення універсальним засобом розв’язання міжнародних проблем дотримання балансу інтересів різних держав, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над будь-якими іншими (класовими, національними, релігійними тощо).

Ех libris

Погляд сучасника

Вступивши в ядерний вік, коли енергії атома надали воєнного призначення, людство втратило безсмертя. Були війни, страшні війни. Вони забирали життя мільйонів і мільйонів людей, залишали на місці міст і сіл руїни і попіл, винищували цілі народи з усією їхньою культурою. Але продовження роду людського не ставилося під знак запитання. Нині ж, як вибухне ядерна війна, все живе буде зметено з лиця Землі.

Технічно можливим стало навіть логічно неможливе, а саме багаторазове знищення людства. <...>

Виграти гонку озброєнь, як і саму ядерну війну, не можна. <...> Обстановка в світі може набути такого характеру, коли вона вже не залежатиме від політиків. Вона опиниться в полоні випадковості. <...>

Настав час покінчити з поглядами на зовнішню політику з імперських позицій. Ні Радянському Союзові не вдасться нав'язати комусь своє, ні Сполученим Штатам не вдасться. <...> Отже, залишається одне - рівні відносини. <...>

Ось він, наш світ: складний, але небезнадійний. Ми вважаємо, що все можна вирішувати, але треба переосмислювати кожному свою роль у цьому світі й поводити себе відповідально.

Горбачов М. Перебудова і нове мислення для нашої країни і для всього світу. Київ, 1987. С. 140-141.

У реалізації політики «нового мислення» найважливішу роль відігравали радянсько-американські відносини. Протягом шести років перебування при владі Горбачов декілька разів зустрічався з президентами США Рональдом Рейганом і Джорджем Бушем-старшим. Зустрічі з Рейганом відбулися в Женеві (уже в листопаді 1985 р.), Рейк'явіку, Вашингтоні й Москві. Було досягнуто домовленості про припинення встановлення нових ракет середньої дальності в Європі. Урешті-решт під час візиту Рейгана в Москву в червні 1988 р. підписано договір про знищення ракет середньої та меншої дальності. У липні 1991 р. у Москві Буш-старший і Горбачов підписали договір про скорочення й обмеження стратегічних наступальних озброєнь - СНО-1. Його реалізацію ускладнив розпад СРСР, внаслідок якого правонаступницею ядерного арсеналу стала Російська Федерація, тоді як ядерна зброя знаходилася також на території України, Білорусі та Казахстану. У 1992 р. ці країни підписали Лісабонський протокол до договору СНО-1, яким засвідчили приєднання до договору про нерозповсюдження ядерної зброї, тобто фактично позбулися своїх арсеналів.

Під час візиту президента США Рональда Рейгана в Москву. 1988 р.

Едуард Шеварднадзе

Частиною нової зовнішньополітичної доктрини СРСР стало виведення радянських військ з Афганістану. У квітні 1988 р. міністри закордонних справ Афганістану, Пакистану, СРСР і США підписали документи про врегулювання ситуації в Демократичній Республіці Афганістан. «Обмежений контингент радянських військ» мав залишити афганську територію до 15 лютого 1989 р. Війна в Афганістані увійшла в історію як велика зовнішньополітична авантюра радянського керівництва. Цілі й причини перебування в далекій країні радянські солдати (а більшість із них становили мобілізовані 18-річні хлопчаки) не розуміли. Заяви радянських пропагандистів про «виконання інтернаціонального обов'язку» (попри мужність багатьох військовослужбовців) навряд чи були переконливі. Через горнило Афганської війни пройшло понад 160 тис. українців, з них 2 378 загинули. Усього ж, за офіційними даними, в Афганістані загинуло 14 597 військовослужбовців Радянської армії. Повернувшись додому, воїни-афганці застали іншу країну, де чулися покинутими й забутими. Утім через чверть століття загострене почуття справедливості привело багатьох з них до участі в Революції гідності та захисті України від російської агресії.

Виведення радянських військ з Афганістану. 1989 р.

Схарактеризуйте сутність політики «нового мислення». Чому радянсько-американські відносини в період «перебудови» стали ключовими? Як Ви гадаєте, що мав на увазі М. Горбачов, коли стверджував, що «втеча в минуле - не відповідь на виклик майбутнього»?

Ad disputandum

• Зберіть додаткову інформацію про участь «обмеженого контингенту радянських військ» у війні в Афганістані. Поміркуйте в групах (парах) про цілі радянської інтервенції в Афганістан, а відтак про ставлення в радянському суспільстві до воїнів-афганців. За відправне твердження візьміть цитату з книги білоруської письменниці Світлани Алексієвич «Цинкові хлопчики»: «Настанова замполіта перед поверненням додому: про що можна говорити, про що - ні. Про загиблих не можна, тому що ми велика й сильна армія. Про нестатутні відносини не розповідати, тому що ми велика, сильна й морально здорова армія. Плівки знищити. Ми тут не стріляли, не бомбили, не отруювали, не підривали. Ми - велика, сильна й найкраща армія у світі».

Repetitio est mater studiorum

1. Укладіть у хронологічній послідовності події, які характеризують початок і розгортання в СРСР політики «перебудови».

2. Поясніть зв'язок між соціально-економічною та суспільно-політичною кризою в СРСР, з одного боку, і курсом на «перебудову», з другого.

3. На підставі наведених у підручнику і додаткових матеріалів співставте результати перетворень із намірами радянського керівництва на початку реформ.

4. Визначте зміст понять «перебудова», «прискорення», «гласність», «нове мислення». Чому ці поняття стали загальновживаними?

5. Поміркуйте, яку роль у політиці «перебудови» відіграло повернення до загальнолюдських цінностей і впровадження демократичних свобод.