Історія: Україна і світ. 11 клас. Мудрий - Нова програма

§ 24. Комуністичні режими

1. Економічні, соціальні та політичні ознаки кризи в СРСР. Леонід Брежнєв

У 1964 р., коли було усунуто від влади Микиту Хрущова, зміну вищого керівництва в СРСР уже не сприймали так драматично, як після смерті Сталіна. Хрущовські реформи, не завжди послідовні й продумані, втомили багатьох. На початку Леонід Брежнєв, який опинився на вершині влади, багато кому подобався. Іззовні він здавався добродушним, умів викликати симпатії співрозмовників. Щоправда, й умів домагатися свого - доволі брутально відсунув від влади конкурентів. Одним з перших його публічних посилів до суспільства стала згадка про Сталіна як переможця у Другій світовій війні. Політбюро ЦК КПРС кілька разів обговорювало питання, яку позицію зайняти щодо пам'яті про Сталіна. Засудити рішення ХХ з'їзду тоді не наважилися, однак «перегини» хрущовської десталінізації Брежнєв таки вирішив усунути - так було спокійніше.

Personalia

Леонід Брежнєв (1906-1982) - генеральний секретар ЦК КПРС у 1964-1982 рр. Народився в м. Кам'янське на Дніпровщині в сім'ї робітника-металурга. Працював землевпорядником, брав участь у створенні колгоспів і розкуркуленні селянства на Уралі. Закінчив Кам'янський металургійний інститут. Другу світову війну завершив у званні генерал-майора. У 1945-1946 рр. - начальник політуправління Прикарпатського військового округу, брав участь у боротьбі проти УПА. Працював першим секретарем Запорізького й Дніпропетровського обкомів КПРС. Прийшов до влади внаслідок заколоту проти Микити Хрущова. Ухвалював рішення про вторгнення радянських військ у Чехословаччину, а згодом в Афганістан. За його правління виразно проявилися симптоми соціального занепаду. Мав безліч орденів і медалей, якими фактично сам себе нагороджував.

В особі Леоніда Брежнєва до влади в СРСР прийшла партійно-господарська номенклатура. Тоталітарна політична система вже знаходилася на етапі розкладу, тож верхівка влади набула олігархічних рис. За брежнєвського правління номенклатура перетворилася на замкнуту групу суспільства. Великого значення набували кланові й патрон-клієнтські зв'язки, коли навколо одного лідера творилося коло наближених осіб, яких він згодом «просував» на вищі посади. Період 1970-х і початку 1980-х років увійшов в історію як епоха «застою». Тільки одиниці наважувалися виступати проти влади відкрито. Символами опору з боку російської інтелігенції стали в той час письменник Олександр Солженіцин і фізик Андрій Сахаров, які відстоювали право на інтелектуальну свободу. Опонентів режиму ув'язнювали. Широко вживаним способом боротьби проти інакомислення було примусове «лікування» опонентів у психіатричних лікарнях. Гуманітарні дослідження згорнуто. У школах вивчали «єдино правильну» версію історії СРСР з наголосом на начебто одвічній спільності всіх його народів.

Ex libris

Погляди сучасників

Непохитна принциповість ученого-політика Сахарова - найвидатніше явище кінця імперії. <...> Людина точних наукових понять, Сахаров приніс і в політику морально-правовий лад, а також динамічну думку і пошук нових концепцій. Але все ж таки головним у його позиції був пошук загублених старих - моральних. Тільки він умів їх прикладати до кожної живої ситуації, і це творило навколо його особи вічний неспокій. <...>

У час, коли він відкрив для себе і почав відкривати для нас проблему прав людини, ця проблема «валялася на смітнику історії» разом із поняттями релігійними, правовими, філософськими - як буржуазний реквізит. <...>

Андрій Сахаров - рідкісна людина кінця ХХ віку, нонконформіст і правдолюб, який обрав дорогу правди проти сили - дорогу поразок. Коли в 1979 році я посилав йому із заслання свій «талісман» - «Соняшні зайчики» - доньчин дитячий малюнок, на якому справді від сонця стрибали вниз барвисті «живі» зайчики - то разом з усіма відчував тоді, що йому потрібне для порятунку диво.

Сверстюк Є. Світлі голоси життя. Київ, 2015. С. 677-679.

Ми так безнадійно розлюднилися, що за нинінішню скромну годівницю віддамо всі принципи, душу свою, всі зусилля наших предків, усі можливості для нащадків - тільки б не розладнати свого нещасного існування. Не залишилося в нас ні твердості, ні гордості, ні сердечного жару. Ми навіть загальної атомної смерті не боїмося, третьої світової не боїмося (може, у шпарину заховаємося), - ми тільки боїмося кроків громадянської мужності! Нам тільки б не відірватися від стада, не зробити кроку наодинці - і раптом опинитися без білих батонів, без газової колонки, без московської прописки. <...>

Коли насильство вривається в мирне людське життя - його обличчя палає від самовпевненості, воно так і на прапорі несе, і кричить: «Я - Насильство! Розійдися, розступися, роздавлю!» Але насильство швидко старіє, кілька років - і воно вже не впевнене в собі, і, щоб триматися, щоб виглядати пристойно, - неодмінно кличе до себе в союзники Брехню. <...>

Наш шлях: ні в чому не підтримувати брехні свідомо!

Солженицин А. Жить не по лжи! // Русская мисль (Париж). 1974. 21 марта. С. 3.

Іззовні ж ситуація в радянському суспільстві 1970-х років виглядала стабільною. Доступна освіта, як здавалося, відкривала перспективи. Відносно задовільне соціальне забезпечення давало змогу займатися повсякденними справами. Водночас на зміну вірі й страху попередніх поколінь приходили цинізм і кар'єризм, відбувалося знеособлення, затирання людини. Утім не бракувало в СРСР і патріотів радянського штибу. Вважають, що на початку 1960-х років було сформовано «світ радянської людини». Реалії радянського ладу сприймали як норму навіть ті, хто не вірив у будівництво комунізму, адже у сприйнятті радянської людини Захід мав ще більше недоліків. В атмосфері «холодної війни» радянська пропаганда представляла капіталістичний світ як ворога. Для згуртування суспільства проти уявленого Заходу активно експлуатували пам'ять про перемогу СРСР у війні. Правда, і тут вдалося на деякий час досягти пом'якшення міжнародної напруги (це була так звана політика розрядки), головним чином завдяки німецькому канцлеру Віллі Брандту й американському президенту Річарду Ніксону, який у 1972 р. приїхав до Москви і підписав із Брежнєвим договір про обмеження стратегічних озброєнь.

Церемонія закриття XXII Літніх Олімпійських ігор у Москві. 1980 р.

Перші помітні суспільству тривожні симптоми політичної кризи з'явилися під кінець 1970-х років. Вони виникли у зв'язку з введенням у 1979 р. «обмеженого контингенту радянських військ» до Афганістану. Уже за рік-два похоронки й цинкові труни, які надходили із цієї далекої країни, було важко приховати. Про реальну ситуацію в Афганістані розповідали західні інформаційні агентства, мовлення яких вдавалося вловлювати на радіоприймачах у СРСР. На знак протесту проти радянської інтервенції в Афганістан США, ФРН, Японія, а також більшість ісламських країн бойкотували ХХІІ Літні Олімпійські ігри в Москві 1980 р. У суспільстві наростало відчуття безсилля перед владою, подальші дії якої виглядали непередбачуваними. Навіть деякі вищі партійці втрачали впевненість у комуністичному майбутньому й шукали ідеологічні альтернативи.

Тоді ж помітними стали кризові явища й у радянській економіці. Головним гальмом модернізації було планово-директивне господарство. Підприємства працювали за інерцією, не дбали про продуктивність, випускали застарілу продукцію, яка не мала попиту. Мотивів для конкуренції й отримання прибутку взагалі не було. Засобом збагачення стала корупція, яка охопила державний апарат. Ще інші можливості відкривалися перед працівниками торгівлі - продавати за завищеними цінами дефіцитні товари. На кінець 1970-х років виникли диспропорції у соціальній структурі суспільства. Було сформовано надлишок інженерів, педагогів, натомість фактично припинилося освоєння робітничих спеціальностей молоддю із села, оскільки потенціал урбанізації було вичерпано. Критичний стан економіки країни був очевидним, але ніхто не знав, як це подолати. Країна існувала за рахунок нещадної експлуатації природних і людських ресурсів.

Леонід Брежнєв помер у 1982 р. Упродовж вісімнадцятирічного правління він майже не змінював оточення. За інерцією СРСР ще кілька років намагався рухатися звичним шляхом. Країною спершу керував Юрій Андропов (1982-1984), у минулому голова КДБ, а тоді Костянтин Черненко (1984-1985). Обидва керівники обіймали найвищі посади в похилому віці, хворіли й невдовзі вмирали. Це посилювало в людей відчуття абсурду при владі. Падіння відчувалося на всіх рівнях. Особливо дошкульним для радянської економіки виявилося зниження світових цін на нафту. У країні зростала соціальна напруга: підвищено ціни, розпочалися перебої з постачанням продуктів харчування, у дефіциті були промислові товари, що зумовлювало довжелезні черги. Спроба подолати стагнацію, запустивши так звану Продовольчу програму (1982 р.), успіху не мала. Суспільство загального добробуту й достатку, як обіцяв Хрущов, не відбулося. У 1983 р. американський президент Рональд Рейган назвав СРСР «імперією зла» (а також «центром зла в сучасному світі») й оголосив своїм головним завданням боротьбу з ним.

Схарактеризуйте стан СРСР у період брежнєвського «застою». Поміркуйте про дилеми російської інтелігенції у той час. Як Ви розумієте фразу з есею О. Солженіцина «Жити не за брехнею!» (1974 р.): «найпростіший, найдоступніший ключ до нашого звільнення: особиста неучасть у брехні!»? Відомо, що після розпаду Радянського Союзу Солженіцин виступав з антиукраїнських позицій, зокрема заперечував Голодомор і взагалі право українців на державність. Як Ви можете пояснити цю суперечність у поглядах?

2. Реформи Ден Сяопіна в Китаї

Після смерті Мао Цзедуна (1976 р.) і нетривалого протистояння в колі вищого державного керівництва всю владу в Китаї в 1977 р. зосередив Ден Сяопін. Невдовзі його прихильників з так званого крила прагматиків призначено на ключові посади в державі. І це відкрило шлях для реформ. Сам Ден Сяопін вищих державних посад не обіймав, однак його беззастережно сприймали як національного лідера. У той час Китай унаслідок «культурної революції» переживав глибокі внутрішні протиріччя. У першу чергу Ден Сяопін усунув результати «культурної революції» й дозволив її критикувати. Він не ставив під сумнів соціалізм у Китаї, однак уважав, що соціалізм не може бути злиденним, тому прагнув підняти рівень життя китайців, створити міцний середній клас. Реформи здійснювали в межах курсу «чотирьох модернізацій», які передбачали перетворення в сільському господарстві, промисловості, науці й техніці, а також у сфері оборони.

Ден Сяопін з дружиною Чжо Лінь у космічному центрі ім. Ліндона Джонсона під час візиту в США. 1979 р.

Ден Сяопін став ініціатором економічних реформ, які відбувалися під гаслом «соціалізм з китайською специфікою». На міжнародній арені було проголошено політику «відкритих дверей». Завдяки цьому Китай отримав міжнародні інвестиції, став частиною світового ринку. У 1979 р. країна встановила дипломатичні відносини зі США. Ден Сяопін визнавав потребу наукових досліджень і освіти, відкриття для талановитої молоді можливостей навчатися за кордоном, а згодом долучатися до реформування держави. Основна ідея реформ полягала в наданні компаніям економічної свободи, зменшенні державного втручання, регулюванні цін ринковими методами. У селах ліквідовано «народні комуни», після чого сільськогосподарське виробництво різко пішло вгору. Військова реформа передбачала створення сучасної армії, розробки ракетно-ядерної зброї.

Із часом економічні реформи, які поступово привели до впровадження ринкових елементів, зумовили появу політичної опозиції. Невдоволення політичним режимом, насамперед всевладдям комуністичної партії, особливо охоплювало молодь. У 1980-х роках хід історії особливо прискорився. Після жорстокого придушення студентських виступів у Пекіні на площі Тяньаньмень у 1989 р., які вразили цивілізований світ (протестувальників розігнали танками, були сотні вбитих), Ден Сяопін офіційно відійшов від керівництва державою, однак на практиці зберігав політичні впливи аж до смерті в 1997 р. Водночас економічна модернізація країни забезпечила входження економіки Китаю до найпотужніших економік світу. Наступникам Ден Сяопін радив зберігати послідовність у досягненні основних цілей, але бути поміркованими в діях.

Схарактеризуйте реформи Ден Сяопіна. Поясніть особливості «соціалізму з китайською специфікою». Поміркуйте про взаємозалежність між економічними й політичними процесами.

3. Посилення відцентрових тенденцій в Югославії. Виникнення «Солідарності» та запровадження воєнного стану в Польщі

До кінця 1970-х років в Югославії нагромадилися суперечності, зумовлені вадами моделі самоврядного соціалізму. Цю модель так і не вдалося вмонтувати в однопартійну політичну систему. Кризові явища проявилися відразу після смерті президента Йосипа Броз Тіто в 1980 р. На тлі економічних негараздів стали очевидними вади югославського федералізму: слабнули економічні зв'язки між республіками, загострювалися міжетнічні відносини. Найнеспокійніше було в автономному краї Косово, де відбувалися мітинги албанців під гаслом «Косово - Республіка!» Навесні 1981 р. тут запроваджено надзвичайний стан. Автономістським виступам у Косово активно протидіяв лідер сербських комуністів Слободан Мілошевич. Натомість у Словенії й Хорватії критикували дії сербських політиків. Єдність федерації було розхитано. Рішення центральних органів влади - зміцнити управління, розпочати ринкові реформи - не розв'язували основної проблеми. У 1990 р. ситуація в Косово знову загострилася. Сербське керівництво розпустило крайовий парламент - Скупщину, а у відповідь його депутати проголосили Косово республікою.

У Польщі, де основною формою опозиційної діяльності були робітничі страйки та акції протестів, у 1976 р. кілька десятків раніше розрізнених інтелектуалів об'єдналися в Комітет захисту робітників. Протягом кількох наступних років у країні тривало активне створення опозиційних об'єднань, які відновлювали інститути громадянського суспільства. Особливого ентузіазму полякам додало обрання Папою Римським у 1978 р. краківського архієпископа Кароля Войтилу, який взяв ім'я Івана Павла ІІ. Уже наступного року він відвідав керовану комуністами Польщу, де його вітали мільйони вірян. Польське суспільство повірило у свої сили. На середину 1980 р. до організованої опозиції входило вже близько 15 тис. осіб. Поштовхом до початку активних протестів стало рішення уряду в 1980 р. підвищити ціни на м'ясні продукти. У серпні страйкували близько 750 тис. Вимоги спершу були економічні: покращення постачання і побутових умов, підвищення зарплат тощо. Страйк на суднобудівному заводі у Гданську, який поширився на міста Балтійського узбережжя, очолив електрик Лех Валенса. Представники клубів католицької інтелігенції - Яцек Куронь, Броніслав Ґеремек, Тадеуш Мазовецький та інші - надали акції політичного характеру.

Виступ Леха Валенси під час страйку в гданській корабельні. Серпень 1980 р.

Польське суспільство в цей час виступило одностайно - як ніколи доти в ПНР. Робітників підтримували численні митці, письменники, актори, науковці й журналісти, які не хотіли далі жити у брехні. Комуністична влада намагалася деякими змінами у верхівці зменшити напругу. Під тиском страйкового руху відбулися перестановки в керівництві ПНР. Першим секретарем ЦК ПОРП замість Едварда Герека став Станіслав Каня, а прем'єр-міністром - генерал Войцех Ярузельський, який зберіг також посаду міністра оборони. У вересні 1980 р. в Гданську представники заводських страйкових комітетів ухвалили створити загальнопольську самоврядну, тобто незалежну від партійно-державної влади, профспілку «Солідарність» на чолі з Валенсою. Уже через рік вона мала більше 9 млн членів. Поява «Солідарності» ознаменувала початок кінця системи. Ця профспілка вимагала усунути командно-адміністративну практику в економіці, дозволити політичний плюралізм, провадила боротьбу за історичну пам'ять.

Тим часом розмах антикомуністичного руху в Польщі викликав неабияке стурбування в керівництва СРСР. Над Польщею нависла загроза радянської військової інтервенції. Для приборкання опозиційних настроїв на території Польщі й Білорусі поспіхом організували військові навчання «Союз-81» і «Захід». Радянське керівництво вдалося до економічного шантажу й повідомило, що поставки нафти й сировини до Польщі відбудуться на рівні третини (а то й чверті) від запланованого. Погрожуючи військовим вторгненням, Кремль підштовхував Ярузельського до рішучих дій. Водночас керівництво «Солідарності» вирішило домагатися зміни влади й розпочати підготовку до всенародного референдуму. У відповідь у ніч з 12 на 13 грудня 1981 р. на території Польщі було запроваджено воєнний стан. Владу перебрала на себе Військова рада національного порятунку на чолі з Ярузельським. Частину опозиціонерів заарештували, інші перейшли на нелегальне становище; обмежено громадянські свободи (зокрема, таємницю листування чи недоторканність житла). Досі в польському суспільстві немає єдиної думки щодо доцільності тодішнього запровадження воєнного стану: одні акцентують на пов'язаних із ним обмеженнях, інші вважають, що це рішення запобігло вторгненню радянських військ.

Схарактеризуйте політичну та економічну ситуацію в Югославії та Польщі на зламі 1970-1980-х років. Зберіть додатковий матеріал про діяльність Леха Валенси як засновника «Солідарності».

Ad disputandum

• Учені висловлюють думку, що приреченість комуністичних режимів, принаймні в Європі, була очевидною після 1968 р., тобто після військового вторгнення країн Варшавського договору в Чехословаччину й придушення «Празької весни». Спробуйте знайти аргументи для такого твердження. Об'єднавшись у групи, поміркуйте про можливості виходу країн соціалістичного блоку з економічної та суспільно-політичної кризи зламу 1970-1980-х років. Спробуйте запропонувати програму перебудови цих країн.

Repetitio est mater studiorum

1. Укладіть у хронологічній послідовності події, які характеризують комуністичні режими в 1970-1980-х роках (на прикладі СРСР, Китаю, Югославії, Польщі).

2. Спираючись на текст підручника й додаткові джерела інформації (зокрема картографічні), схарактеризуйте міжнаціональні відносини в Югославії.

3. Створіть колективний портрет політичного керівництва СРСР початку 1980-х років. Використайте для цього додаткові тексти та візуальні джерела.

4. Чому комуністичні режими опинилися у кризовій ситуації? Спробуйте визначити як загальні причини цього, так і конкретні обставини, характерні для окремих країн.

5. Визначте ціннісні орієнтири представників компартійно-радянської номенклатури в період брежнєвського «застою». Як Ви розумієте поняття «світ радянської людини»?