Історія: Україна і світ. 11 клас. Мудрий - Нова програма

§ 22. Економічні та соціальні зміни у світі в 1960-1980-х роках

1. Енергетична криза 1970-х років та її наслідки. Технократи в постіндустріальному суспільстві. Середній клас

Енергетична криза 1973 р., відома як нафтова криза чи нафтове ембарго, мала політичні причини й підтексти. Вона безпосередньо випливала з чергового загострення арабо-ізраїльського протистояння. У розпалі війни Судного дня 17 жовтня 1973 р. арабські країни-експортери нафти (об'єднані в групу ОАПЕК) повідомили про намір скоротити, а в перспективі припинити постачання нафти до країн, які підтримували Ізраїль. До ОАПЕК входили десять арабських країн: Абу-Дабі, Алжир, Бахрейн, Єгипет, Ірак, Катар, Кувейт, Лівія, Саудівська Аравія, Сирія. До списку «недружніх країн» зараховано США, країни Західної Європи, Японію. Від них вимагали змінити позицію й висловити підтримку «арабській справі». Це був перший випадок, коли економічні важелі так широко використано як засіб політичного тиску.

Ці дії показали рівень залежності розвинутих економік від експорту нафти, спровокували економічний спад у світі. На практиці арабські країни тільки призупинили обсяги зростання нафтових поставок, однак цього було досить, щоби ціни на нафту різко зросли - з 2-3 доларів за барель* у 1972 р. до 13-14 доларів у 1974 р. Президент США Річард Ніксон закликав американців економити ресурси, обмежити використання автомобілів. Після кризи було створено Стратегічний нафтовий резерв США, цей приклад наслідували й інші країни, що згодом дало змогу мінімізувати подібні загрози. Залежність від закордонних експортерів зменшилася й унаслідок відкриття покладів нафти й газу в Північному морі біля узбережжя Шотландії та Норвегії.

* Барель - одиниця виміру об'єму нафти, що дорівнює 158,987 літра.

Від енергетичної кризи 1973 р. суттєво виграв Радянський Союз, який збільшив обсяги видобутку нафти для експорту. Це забезпечило країні надходження валюти й відносну економічну стабільність у період брежнєвського «застою». Головним наслідком нафтової кризи для розвинутих країн став значний поштовх для відмови від старої енергоємної системи промислового виробництва, на яку в основному спиралося повоєнне економічне піднесення. Країни Заходу почали структурні економічні перетворення, збільшили фінансування для розробки передових технологій, працювали над енергозбереженням. Набула розвитку ядерна енергетика.

Акція «день без автомобіля» в Нідерландах

Перехід до високотехнологічного виробництва актуалізував дискусії про роль у суспільстві технократів - технічних спеціалістів, зокрема інженерів. Вони могли своїми знаннями впливати на суспільство, оскільки технології поширилися й на сферу управління, а їхнє знання відкривало людині шлях до керівних посад. Технократична еліта почала відігравати значну роль в ухваленні рішень, у тому числі політичних. Ця група потрапила в поле зору політологів, які заговорили про ймовірність переходу влади від політиків до технократів. Утім припущення про такий перехід ніяк не пояснювали механізму їхнього перетворення на політичний клас. Зрештою, на практиці вони поки що не підтвердилися.

Унаслідок зумовлених економічною кризою 1970-х років реформ у розвинутих країнах зросла частка так званого середнього класу - соціальної групи, представники якої мають стійкі доходи для забезпечення широкого кола матеріальних і соціальних потреб. Середній клас складали основні виробники матеріальних благ - дрібні та середні власники, фермери, менеджери, державні службовці, учені, лікарі, адвокати, високооплачувана частина інженерно-технічних працівників і кваліфікованих робітників, люди вільних професій (актори, спортсмени, музиканти, письменники тощо). Наявність середнього класу є свідченням добрих перспектив розвитку держави.

Ex libris

Погляд історика

У змаганні країн ринкової економіки з країнами державного планування за військово-технічну перевагу і вплив на світові процеси перше місце належить Заходу, насамперед завдяки більш ефективній організації економіки та всього суспільного життя. Державницький соціалізм час від часу демонстрував здатність сконцентрувати всі зусилля на розв'язанні ключових проблем і добитися визначних успіхів. Проте ринкова економіка, режим вільної критики й політичної свободи <...> щоразу дозволяли легко надолужити згаяне на більш широких і здорових засадах. Прорив у електронно-обчислювальній техніці й теоретичній та технічній кібернетиці, здійснений в США, Японії та Європі повоєнного часу, був лише одним із проявів високої організації та впорядкованості, здатності придушувати хаос у різних сферах громадського життя. Комп'ютерна техніка та новітні засоби зв'язку були життєво необхідними для динамічного ринкового світу, натомість у нас всі новації в цих галузях треба було «впроваджувати» згори, насильницьким шляхом. А насильство в техніко-економічних умовах ХХ ст. ставало дедалі менш ефективним.

Попович М. Нарис історії культури України. Київ, 1999. С. 662.

Поясніть причини, характер і наслідки енергетичної кризи 1973 р. Обґрунтуйте висловлювання філософа й історика Мирослава Поповича: «Нова доба наочно показала, що існують відносно незалежні від енергетичних інформаційні виміри, які характеризують систему саме з погляду її впорядкованості, якості її самоорганізації, здатності протистояти хаосу. <...> Більша затрата енергії не гарантує кращого результату».

2. Зміна ролі держави в економічному й соціальному регулюванні: тетчеризм, рейганоміка. Маргарет Тетчер і Рональд Рейган

До енергетичної кризи 1973 р. і зумовленого нею спаду виробництва в економічній політиці США переважала концепція глобального регулювання. Вона спиралася на теорію Джона Мейнарда Кейнса, що передбачала втручання держави в макроекономічну діяльність для стимулювання попиту (як-от через великі державні замовлення): підприємства розширювали виробництво, наймали працівників, виплачували заробітну плату, а робітники, своєю чергою, витрачали її, збільшуючи попит на інші товари й послуги. В іншому ж випадку, як уважали, люди були схильні заощаджувати, що провадило економіку до стагнації. З критикою кейнсіанства виступив Мілтон Фрідман, творець теорії монетаризму. На думку економіста, головний чинник розвитку економіки - кількість грошей, яка перебуває в обігу. Тому втручання держави в економіку має обмежитися контролем над грошовою масою (задля стримування інфляції вона мала бути співмірною з ВВП). Через непопулярну соціальну політику (обмеження видатків на соціальні програми) погляди монетаристів не відразу здобули визнання.

Попри зусилля, упродовж 1970-х років економічну кризу в США урядові подолати не вдалося. Збільшувалося безробіття, а з ним зростала соціальна напруга. Прогресивна система оподаткування, яка передбачала перерозподіл доходів на користь найбідніших, перестала відігравати позитивну роль. Це змусило уряд вдатися до рішучих заходів. Економічні реформи запровадив президент Рональд Рейган (1981-1989). Він заговорив про потребу подолати споживацьку психологію, яка склалася в період стимулювання попиту, усвідомити, що суспільство не може жити в кредит, а обмеження витрат необхідне для налагодження фінансової системи. Американці також зробили висновки, що стосувалися не тільки організації економіки, а й усієї науково-технічної культури. Насамперед це вимагало зміни співвідношення прикладних і фундаментальних досліджень, а в галузі виробництва - різкого покращення якості та зниження видатків.

Personalia

Рональд Вілсон Рейган (1911-2004) - 40-й президент США (1981-1989 рр.). Народився в м. Тампіко, штат Іллінойс. Працював рятувальником на воді. Вивчав економіку й соціологію, згодом був ведучим на радіо. Кіноактор. До політики прийшов, беручи участь у президентських кампаніях республіканців Д. Ейзенхауера й Р. Ніксона. Писав і виголошував політичні промови. У 1967-1975 рр. - губернатор штату Каліфорнія. На президентські вибори 1980 р. йшов під гаслами обмеження втручання держави в життя громадян, забезпечення свободи особистості, зниження податків для стимулювання економіки, розширення прав штатів, зміцнення національної оборони. Як протестант апелював до релігійних почуттів американців. У 1981 р. пережив замах на життя (був поранений). Прогнозував падіння комунізму. Спершу загострив «холодну війну», назвав Радянський Союз «імперією зла», однак після приходу до влади в СРСР М. Горбачова разом із ним сприяв розрядці міжнародної напруги. Після президентства, довідавшись про хворобу Альцгеймера, символічно попрощався з нацією. Дружина Ненсі також була акторкою. Подружжя виховало двох дітей.

Рональд і Ненсі Рейгани

Економічна програма Рональда Рейгана передбачала:

• реформування податкової системи з метою стимулювання заощаджень і розширення інвестиційних фондів;

• скорочення дефіциту бюджету шляхом обмеження витрат (крім видатків на оборону);

• обмеження втручання держави в економічну діяльність, відновлення ринкових механізмів для пожвавлення підприємництва;

• монетаристську політику контролю за грошовою масою (задля стимулювання виробництва й попиту і водночас стримування інфляції).

Насамперед у період президентства Рейгана розпочато боротьбу за ліквідацію бюджетного дефіциту. Уже в перший рік його президентства Конгрес затвердив програму скорочення витрат майже за всіма статтями, крім видатків на оборону, соціальне страхування і медичне обслуговування. Закрито кілька програм соціальної допомоги, ліквідовано низку дотацій та субсидій. Новостворена служба контролю за бюджетними видатками запропонувала перевести багато державних служб і підприємств на самоокупність відповідно до правила: за послуги платить той, хто ними користується, а не платники податків.

Утілення економічної програми, яка увійшла в історію як рейганоміка, почалося з припинення зростання грошової маси. Це було важливою умовою протидії інфляції. Раніше заробітна плата постійно зростала через інфляційні очікування. Тепер таке зростання зупинили, а мінімальний рівень зарплати заморозили. Це розірвало зв'язок між заробітною платою й інфляцією, який досі не вдавалося здолати. Вільні кошти почали використовувати для фінансування реальної економічної діяльності. Від 1983 р., як і передбачали автори «економіки пропозиції», почалося економічне пожвавлення на тлі спаду рівня інфляції та зміцнення долара.

Збільшити інвестиції у виробництво планували також через зменшення податків. Передусім знижено податки з особистих доходів. Для корпорацій запроваджено пільги. Стимулами для заощаджень ставали неоподатковувані сертифікати й особисті пенсійні рахунки за умови, якщо розміщені на них кошти не використовували певний час. У 1986 р. Конгрес ухвалив закон про податкову реформу, який передбачав посилення ринкових механізмів і обмеження фіскальної політики держави. Повернення до неінфляційного економічного зростання було болісним, із масовими банкрутствами й безробіттям. Але згодом ці явища вдалося приборкати, а зростання реальних доходів викликало довіру суспільства. Державні видатки переорієнтували на великі програми у сфері космічних досліджень, воєнно-промислового комплексу, інноваційних технологій. Рейганоміка дала змогу подолати стагнацію, посилила гнучкість і динамізм економіки.

Personalia

Маргарет Гільда Тетчер (1925-2013) - прем'єр-міністерка Великої Британії в 1979-1990 рр. від Консервативної партії, перша жінка на цій посаді. Народилася в м. Грантем у родині бакалійника й кравчині. Вивчала хімію в Оксфорді, працювала в дослідницьких лабораторіях, одночасно розпочала політичну діяльність у лавах консерваторів. Після заміжжя й народження двох дітей зайнялася адвокатською практикою, спеціалізувалася на податкових справах. У 1959 р. стала депутаткою Палати громад. У 1970-1974 рр. - міністерка освіти. У 1975 р. очолила Консервативну партію. Вела жорстку економічну політику, яка сприяла структурній модернізації британської економіки. Однією з перших західних політиків підтримала реформаторські плани Михайла Горбачова. Американський журнал «Time» включив М. Тетчер до сотні найвпливовіших людей ХХ ст.

Маргарет і Деніс Тетчери

У Європі подібним до рейганоміки був тетчеризм. Ця економічна політика отримала назву від імені Маргарет Тетчер - прем'єр-міністерки Великої Британії в 1979-1990 рр. Поділяючи принципи монетаризму, скорочення державних витрат на соціальні потреби населення, уряд Тетчер наголошував на розвитку вільного підприємництва, розширенні особистої ініціативи. Важливим напрямом реформ стала приватизація державних підприємств. У середині 1980-х років у приватну власність було передано дев'ять найважливіших концернів, або близько третини всієї власності держави в промисловості. Приватизовано підприємства нафтової, газової, сталеливарної, авіакосмічної промисловості, транспорту, телекомунікації. Державні підприємства втратили підтримку уряду й мали діяти в умовах вільної конкуренції.

Загальний страйк шахтарів у Великій Британії. 1984 р.

Розвиток приватного підприємництва стимулювала податкова й загалом фінансова політика. Було знижено податки великих корпорацій, збільшено кредити й податкові пільги. Натомість скорочено державний апарат і кошти на його утримання. Акцент перенесено з прямих податків на непрямі: ставка податку на додану вартість зросла з 8 до 15 %. Результатом жорсткого контролю над грошовою масою стало зниження інфляції протягом 1980-х років з 16 % до 3 % на рік. Систему соціальних гарантій було змінено відповідно до принципу «кожний за себе». Відбулися зміни й у соціальній структурі суспільства: зменшилася кількість зайнятих на виробництві робітників, зросла кількість власників дрібних фірм і високооплачуваних менеджерів середнього рівня, загалом розширено середній клас. Одним із підсумків рейганоміки й тетчеризму стало стрімке зростання доходів заможних верств.

Nota bene!

У громадському житті Великої Британії 1980-х років помітною була постать Діани (1961-1997), принцеси Уельської, дружини принца Чарльза. Вона докорінно змінила уявлення про публічну й доброчинну діяльність членів королівської родини: займалася благодійними й миротворчими проектами, зокрема за припинення виробництва протипіхотних мін, боротьбою зі СНІДом. Як одна з найпопулярніших жінок свого часу отримала характеристику «королеви людських сердець».

Прикметою прем'єрства Тетчер було протистояння з профспілками. Прем'єрка намагалась обмежити діяльність і політичні впливи профспілок, вважаючи, що організовані ними страйки негативно позначаються на виробництві. Попри протести профспілок, Тетчер не відступала: ухвалено закони про заборону примусу при вступі до профспілки, заборонено «страйки солідарності». Профспілки зобов'язано проводити таємне голосування при ухваленні рішення про страйк, повідомляти роботодавців про його початок. Скасовано право переваги при прийомі на роботу для членів профспілки підприємства. Представників профспілок виключили з урядових комісій з питань економічної та соціальної політики. Ці заходи Тетчер пояснювала потребою демократизації профспілок. Найбільшим зіткненням профспілок з урядом був страйк шахтарів у 1984-1985 рр. Приводом до нього стало закриття кількох десятків шахт і звільнення 20 тис. працівників. Страйк охопив дві третини шахтарів Великої Британії, до нього приєдналися працівники транспорту й металурги. Хоча страйк завдавав втрат економіці країни, уряд знову не відступив. Урешті-решт більшість вугільних шахт таки було закрито, а решту передано в приватну власність. Маргарет Тетчер увійшла в історію як «залізна леді».

Порівняйте рейганоміку й тетчеризм, визначте їхні спільні й відмінні риси. По міркуйте про ефективність такої економічної політики.

3. Економіка споживання. Зростання сфери послуг. Західна і радянська системи розподілу суспільних благ. Шведська соціальна модель

Після Другої світової війни країни Західної Європи, США, Канада, Японія зазнали економічного піднесення. Значну роль у цьому, крім фінансових передумов, відіграло утвердження принципів демократії та прав людини, яке сприяло розвитку атмосфери вільного підприємництва. У 1964 р. рівень промислового виробництва в Західній Європі в 2,5 раза перевищував показники 1938 р. У постіндустріальній економіці зорієнтоване на кількість виробництво в галузях важкої промисловості відходило на другий план, натомість розширювалася сфера послуг. Послуги, на відміну від товарів, неможливо накопичувати і зберігати. Також вони взаємопов'язані: одна послуга зумовлює попит на кілька інших. Так, до прикладу, придбання путівки на курорт зумовлює купівлю їжі, екскурсій, заходів для проведення дозвілля тощо.

Суспільні відносини, зорієнтовані на масове споживання матеріальних благ і формування відповідної системи цінностей, називають суспільством споживання. Зростання доходів, скорочення тривалості робочого дня й, навпаки, збільшення часу для дозвілля призвело до змін у структурі споживання. Споживання вийшло за межі боротьби за фізичне існування людини, товари й послуги стали зорієнтованими на задоволення найрізноманітніших потреб і бажань. Зросла роль великих торгових центрів, які стали місцем дозвілля. Економіка переплелася з культурою споживання, бізнес почав диктувати моду, смаки, інтереси. Важлива роль у цьому належала рекламі. Людина в «суспільстві споживання», з одного боку, зорієнтована на те, аби бути «як усі», мати можливість придбати для себе все те, що мають інші. З другого боку, вона потребує виявити індивідуальність. Змінилася структура власності товарів і послуг. У ціну товару почала входити оплата за «бренд», тобто торгову марку. Набула популярності купівля товарів у кредит. Речі й побутова техніка почали швидше виходити з ладу або й моди, що стимулювало нові покупки.

Інтер'єр радянської квартири. 1960-ті роки

Західна й радянська системи розподілу суспільних благ істотно різнилися. У СРСР людина не мала можливості займатися бізнесом. Заробітні плати працівників різних сфер і рівнів кваліфікації не надто різнилися. Вищий рівень життя партійної номенклатури був зумовлений не зарплатами, а привілеями. Побутовий ідеал радянської людини 1960-1980-х років - «квартира, машина, дача». Однак досягнути його було складно. Черги на квартиру сягали двадцяти й більше років. Трохи покращило житлову ситуацію масове будівництво так званих хрущовок - п'ятиповерхових панельних або цегляних будинків з малогабаритними помешканнями. Багато містян урешті-решт змогли залишити комунальні квартири й робітничі бараки. Квартири в СРСР були у власності держави й не підлягали приватизації, людина користувалася наданим помешканням на правах пожиттєвої оренди. З 1962 р. дозволено створювати житлово-будівельні кооперативи й споруджувати багатоквартирні будинки на засадах пайової участі. Існував і приватний сектор. У власність можна було придбати невеликий будинок, але зробити це містянину було вкрай складно. Для дачних господарств виділяли в приміських зонах ділянки площею 0,04-0,06 га. Легковий автомобіль можна було придбати також тільки за чергою й тільки радянського виробництва.

Радянська дача

У країнах соціалістичного табору існувала планова економіка з характерним постійним дефіцитом товарів і послуг. Навіть маючи кошти, люди не могли купити бажане. В умовах браку конкуренції, фіксованих державних роздрібних цін виробники не були зацікавлені в якості продукції, привабливому дизайні, рекламі. Якість товарів була низькою, час від часу з продажу зникали товари першої необхідності. Хронічні дефіцити відчували не тільки звичайні споживачі, а й керівники великих підприємств, яким було доволі складно збирати необхідні для виробництва деталі по всій країні. На відміну від західної, радянська «економіка споживання» діяла так, що наявність товарів визначав не попит, а виробництво. Дефіцит товарів зумовлював постійні черги, у яких радянська людина проводила багато часу. Рівень товарного забезпечення відрізнявся за категоріями населених пунктів: найбільше різних товарів можна було придбати в Москві. Дефіцитом були також книжки (зокрема видання творів світової літератури) й журнали не пропагандистського змісту. Начебто рівне і справедливе соціальне забезпечення існувало тільки на папері, а в реальному житті людина стикалася з невлаштованістю лікарень, бюрократичною тяганиною, хабарництвом і відчуттям незахищеності.

У Західній Європі найуспішнішими прикладами соціально зорієнтованої ринкової економіки вважають німецьку і шведську моделі. Шведська модель мала більшу зорієнтованість на кожного громадянина і бажання досягнути максимальної соціальної справедливості. Термін «шведська економічна модель» з'явився в 1960-х роках. Саме тоді дослідники почали спостерігати в Швеції поєднання економічного росту з відносною безконфліктністю в суспільстві. Шведська модель отримала назву «демократичний соціалізм». Вона поєднувала ринкову економіку з приватною власністю (понад 90 % підприємств країни належить приватним власникам) і мала соціально зорієнтований розподіл національного доходу через податково-трансферний механізм. Перерозподіл відбувався за рахунок вищого оподаткування громадян з більшим достатком.

Так звані рекордні роки шведського економічного піднесення пов'язані з іменами двох прем'єрів - Таге Ерландера (1946-1969 рр.) й Улофа Пальме (1969-1976 і 1982-1986 рр.). Обидва були соціал-демократами. Головний принцип шведської економіки Ерландер визначав так: «Людина повинна мати можливість використовувати свої здібності для іншого, ніж боротьба за існування. Єдність мети, повага до ближнього, відчуття причетності до загальних цілей і завдань, вплив на життя суспільства так само важливі для існування людини, як і зростання матеріального добробуту». Тож Швеція як держава декларувала, що кожен громадянин має рівні можливості для участі в усіх сферах життя суспільства. Важливі прикмети шведської соціально-економічної моделі - повна зайнятість і вирівнювання доходів, недопущення порушення людських прав. Утім навіть така досконала соціальна модель не стала запобіжником від екстремізму й насильства: у 1986 р. невідомий застрелив Улофа Пальме в центрі Стокгольма.

Спрямовану на розвиток особистості рівність шведська держава досягала через надання безкоштовних або дешевих послуг. Особлива увага державних органів була спрямована на ціноутворення в аграрному секторі. Справедлива соціальна система (у 1956 р. в країні ухвалено закон про соціальну допомогу) включала страхування на випадок втрати працездатності чи безробіття, безкоштовну освіту й медичне обслуговування через загальнообов'язкове медичне страхування, що діє в країні з 1955 р. Ще з кінця 1940-х років по досягненню відповідного віку кожен громадянин отримував пенсійні виплати, як правило, на рівні двох третин від середньої максимальної зарплати за 15 років трудового стажу. Швеція займає перші місця у світі за рівнем фінансування наукових досліджень, а економічні успіхи великою мірою ґрунтуються на впровадженні у виробництво високих технологій.

Порівняйте західну й радянську моделі розподілу соціальних благ. Чому західна модель була ефективнішою? Схарактеризуйте шведську соціально-економічну модель.

Ad disputandum

• У Другій половині ХХ ст. набуло поширення поняття «середній клас». Відразу розгорнулася дискусія щодо визначення характеристик цього соціального прошарку. Об'єднавшись у групи, поміркуйте, представників яких соціальних груп найчастіше відносять до середнього класу. Чи погоджуєтеся Ви з твердженням, що матеріальний статок не є достатньою характеристикою середнього класу, що його представники мають бути носіями певної традиції й поведінки (як-от прав і свобод особистості, індивідуалізму, приватної ініціативи, культу сім'ї)? Не менш дискусійним є визначення рівня достатку. Чи згодні Ви з твердженням, що рівень достатку має вимірюватися не як середній, а як достатній для базових соціальних цінностей, таких як приватне житло, якісне харчування, освіта, відпочинок, одяг, лікування, вільне пересування, фінансові накопичення? Чому представники середнього класу назагал підтримують помірковані політичні настрої?

Repetitio est mater studiorum

1. Укладіть у хронологічній послідовності події, які можуть характеризувати економічні та соціальні зміни у світі в 1960-1980-х роках.

2. Поясніть причини, які змушували економістів і політиків дискутувати про роль держави в економічному й соціальному регулюванні.

3. Розпитайте рідних і знайомих про повсякденне життя в СРСР у 1960-1970-х роках. Підготуйте тези виступу на цю тему.

4. Поясніть значення поняття «технократи». Спробуйте сформувати власну позицію щодо можливості переходу політичної влади до технократів.

5. Як Ви розумієте поняття «соціальна справедливість»? Хто і як, на Вашу думку, повинен забезпечувати соціальну справедливість?