Історія: Україна і світ. 11 клас. Мудрий - Нова програма

§ 20. Етносоціальна структура населення і повсякденне життя

1. Формування контурів української політичної нації. Національний склад населення УРСР

Політичною нацією називають спільноту, яка об'єднує всіх громадян держави незалежно від етнічного, соціального походження, культурно-мовних та інших особливостей. Попри те що Українська РСР суверенною державою не була, завдяки громадянській активності від 1950-х років у ній формувалися контури української політичної нації. Така нація мала виступати як своєрідне співгромадянство. Для політичної нації, крім спільності території, мови, культури, економічних зв'язків, психологічних особливостей, самоідентифікаційних характеристик, велике значення мають такі фактори, як суверенізація й політична воля до спільної діяльності впродовж тривалого часу. Це - одні з основних атрибутів сучасної держави. Тому-то імперські тоталітарні, недемократичні режими будь-якими способами протистоять консолідації національних спільнот на територіальній основі.

Політична нація - це сукупність громадян країни, які незалежно від соціального статусу, мови, віросповідання, походження та інших соціально-групових відмінностей мають рівні права і на основі демократичних інститутів політичної влади та форм політичної участі, законодавчо встановлених норм і процедур здійснюють державне самоврядування, мають політичний і юридичний суверенітет, поєднані почуттями солідарності та ідеологією патріотизму.

Комуністичний режим у СРСР чинив перепони для формування української політичної нації, вдаючись до переслідування інакодумців і політики переміщення населення. У прагненні підірвати соціальну базу для національних рухів влада штучно формувала багатонаціональність республік. Найголовнішими важелями, за допомогою яких центральний уряд впливав на національний склад населення, були промислове будівництво та розміщення військових частин. Загалом національний склад населення України змінювався внаслідок таких основних чинників: внутрішньосоюзних міграційних процесів; відтоку єврейського населення за кордон; асиміляційних процесів усередині окремих етнічних спільнот; різниці в народжуваності, яка пояснювалася національними традиціями і ступенем урбанізації кожної спільноти.

У 1970 р. чисельність населення в УРСР досягла 47,1 млн осіб. Зростання відбулося за рахунок не так природного приросту, як міжреспубліканської міграції. Це означало, що приріст населення України був забезпечений більшою мірою за рахунок росіян, а не українців. Особливо швидко частка росіян зростала у східних і південних регіонах України. Там почало переважати російськомовне населення. Попри це, перспективи для консолідації суспільства в межах УРСР залишалися. Навіть забуваючи рідну мову, українці здебільшого не змінювали національну самосвідомість, тобто не називали себе росіянами.

Національний склад населення України (1959-1970 рр.)

Національності

1959 р., у тис. (% від усього населення)

1970 р., у тис. (% від усього населення)

Українці

32 159 (76,8 %)

35 284 (74,9 %)

Росіяни

7 091 (16,9 %)

9 126 (19,4 %)

Євреї

840 (2,0 %)

777 (1,6 %)

Інші

1 779 (4,3 %)

1 940 (4,1 %)

Разом

41 869

47 127

Значним був внесок у формування основ української політичної нації інтелігенції, особливо шістдесятників і дисидентів, які шукали способи гармонізації загальнолюдських і національних цінностей. У 1966 р. Іван Дзюба разом з єврейськими активістами виступив на мітингу з нагоди 25-ї річниці початку масових розстрілів у Бабиному Яру (текст його промови було незабаром оприлюднено на Заході). Режисером фільму «Тіні забутих предків» став вірменин Сергій Параджанов. Серед тих, хто виступав за відновлення прав кримськотатарського народу, був українець Петро Григоренко, згодом один з членів Української Гельсінської групи. Визнання прав людини як першочергового пріоритету в протистоянні з радянським режимом провадило українських дисидентів до висновку про потребу боротьби всіх пригноблених народів, що проживають на території України.

Сергій Параджанов

Петро Григоренко

Схарактеризуйте зміни в національному складі населення УРСР у 1959-1970 рр. Як Ви гадаєте, чим вони були зумовлені?

2. Соціальні реформи 1950-1960-х років та зміни у становищі основних верств населення України. Політика зросійщення

Повоєнна індустріалізація, урбанізація та модернізація неабияк змінили соціальну структуру населення України. На 1970 р. робітництво становило половину її населення, службовці - п'яту частину, а селяни - менш як третину. З 16 млн працездатного населення близько двох третин були робітниками в промисловості. За одне покоління робітники перетворилися з меншості на більшість робочої сили України. Робітництво ставало й більш українським. У 1960-х роках в Україні значно зросла (фактично подвоїлася) кількість осіб з вищою освітою, з'явилося чимало спеціалістів високої кваліфікації. Однак серед них великою була частка росіян. Українці, на яких припадало 75 % населення республіки, складали тільки 60 % студентів. Давалася взнаки велика частка українського населення в селах, а також менша, аніж могла би бути, кількість української інтелігенції в містах. До того ж значну частину випускників-українців, які ставали спеціалістами, скеровували на роботу поза межі України.

Соціальна структура населення України (1959-1970 рр.)

Соціальна верства

1959 р.

1970 р.

Загальна кількість, у тис.

% (від усього населення)

Загальна кількість, у тис.

% (від усього населення)

Робітники

17 123

40,9

23 430

49,8

Службовці

7 253

17,3

9 281

19,3

Селяни

17 472

41,7

14 230

30,3

Соціальна структура українського населення в УРСР (1959-1970 рр.)

Соціальна верства

1959 р., у %

1970 р., у %

Робітники

34

47

Службовці

13

16

Селяни

53

37

Частка українців у соціальних верствах (1959-1970 рр.)

Соціальна верства

1959 р., у %

1970 р., у %

Робітники

69,5

73,6

Службовці

58,7

59,9

Селяни

95,5

93,3

Радянські ідеологи постсталінської доби намагалися зробити наголос не на національних особливостях народів, а на їхніх спільних радянських рисах. Найважливішими були чотири поняття, якими окреслювали національну політику: розквіт - твердження, що за радянської влади всі народи СРСР переживають небувалий прогрес; зближення, що відбувається між народами внаслідок створення в СРСР спільних політичних, економічних і культурних установ; злиття радянських народів в один і поява нового типу історичної спільності - радянського народу. За цією новомовою приховувалася політика русифікації. Влада мала в розпорядженні чимало прямих і непрямих засобів, щоб змусити людей вживати російську мову: від книжкового й газетно-журнального асортименту до ставлення кар'єри в залежність від мовних уподобань людини. У 1960-1970-х роках частка книжок, які публікували в УРСР українською, зменшилася з 60 до 24 %. Між 1959 і 1979 рр. кількість українців, які вважали українську рідною мовою, так само зменшилася - з 93,4 до 89,1 %. Інший метод зросійщення полягав у заохоченні переселення в Україну росіян і виселенні українців. Цю політику проводили під гаслом обміну спеціалістами між республіками. Тому-то русифікація викликала найбільші протести українських дисидентів.

Як соціальні реформи 1950-1960-х років змінили становище основних верств населення України? Схарактеризуйте політику влади, спрямовану на русифікацію України.

3. Повсякденне життя міського та сільського населення

Рівень життя в СРСР, зокрема в Українській РСР, суттєво відставав від розвинених західних країн. Радянська економічна система була не в змозі задовольнити матеріальні потреби людей так, як це робила західна економіка. Цього відставання не могла компенсувати ні безкоштовна вища освіта, ні медичне обслуговування (зрештою, ця безоплатність нерідко була декларативною). У 1970 р. рівень споживання на душу населення в СРСР складав лише близько половини рівня США. І це без урахування якості товарів і послуг, яка в СРСР була значно нижчою. Водночас треба брати до уваги, що в 1960-х роках серед населення був високий оптимізм щодо здатності наздогнати Захід за рівнем життя, тому очевидні вади радянської економіки населення не сприймало тоді так гостро.

Наявність в Україні надлишку робочої сили зумовлювала нижчу, ніж деінде, заробітну платню (приблизно на 10 % порівняно з середньою по СРСР). У 1960-х роках радянський уряд намагався зменшити різницю в оплаті праці робітників і селян. За десятиріччя заробітна платня колгоспників зросла на 182 %, тоді як у промислових робітників - на 38 %. Таке вирівнювання було на користь українців, велику частку яких складали селяни. Дистанція між містом і селом, центром і провінцією зменшувалася. Це послаблювало недовіру до міста, замкненість у традиційних етнічних формах, властиве минулому протистояння українського села російськомовному місту. Однак, з другого боку, місто творило свою масову культуру, культуру доволі низьких стандартів. І ця невибаглива загальноімперська культура була переважно російськомовною.

Група робітників Центральної ремонтної механізованої майстерні в м. Ківерці Волинської обл. 1960-ті роки

У містах найгострішою була проблема житла. У 1954 р. почалося масове будівництво п'ятиповерхових малогабаритних будинків - «хрущовок», які попри низьку якість усе ж вирішували на деякий час житлову проблему. У багатьох відношеннях життя містян ставало комфортнішим. З'явилася система громадського харчування, яка внесла зміни в повсякденний раціон. «Столовки» пропонували шніцелі, котлети, плов, шашлики, гуляш, харчо та інші страви. Частіше в раціоні почали з'являтися помідори, солодкий перець, баклажани. Розширилися можливості для дозвілля. У 1951 р. розпочав мовлення Київський телецентр (він був третім - після Москви і Ленінграда - у Радянському Союзі). Утім аудиторія телеглядачів тоді була дуже малою. Вона почала стрімко зростати тільки від середини 1960-х років. Завдяки будівництву шляхів сполучення й розвитку громадського транспорту зростала рухливість населення. У 1950 р. автобуси перевезли 60 млн пасажирів, у 1960 р. - 1,4 млрд, у 1970 р. - 5 млрд. Водночас проблемою був дефіцит багатьох товарів, низька якість послуг. Тільки одиниці могли дозволити собі купити автомобіль чи побутову техніку.

У 1950-1960-ті роки повсякденне життя села зазнавало дедалі більшого впливу міста. У сфері виробництва повністю зникла традиційна техніка, за винятком того, що було необхідне для присадибної ділянки. Уся техніка сільськогосподарського виробництва стала заводською. Село в 1950-ті роки цілком перейшло на міський одяг. Найперше міського вигляду набув чоловічий костюм, згодом зник традиційний жіночий одяг. Харчування в селі залишалося більш традиційним. «Міські» страви, особливо м'ясні, у селі готували не часто, переважно на свята й гостини. Завдяки присадибним ділянкам селяни не так гостро, як містяни, відчували дефіцит продовольства. У селі, незважаючи на сильну антирелігійну пропаганду й переслідування, напівлегально святкували найважливіші дати церковного календаря, зберігалася традиційна обрядовість. Хоча вже тоді була помітною поступова радянізація обрядовості, особливо святкової. Не обминув сільське повсякдення й хрущовський волюнтаризм. Хрущов зменшив особисті земельні ділянки колгоспників наполовину, вважаючи, що це дасть селянам більше часу для відпочинку, - а звільнившись від домашнього господарства, селяни матимуть більше часу й енергії для роботи в колгоспах.

Схарактеризуйте повсякденне життя міського та сільського населення України в 1950-1960-х роках. Про що свідчили зміни, які відбулися у тогочасному повсякденні?

4. Інтелектуальні та світоглядні орієнтири української радянської інтелігенції. Духовне життя і моральні цінності українського суспільства

Більшість мешканців Української РСР з другої половини 1950-х років відчувала себе частиною радянського простору й шукала способів самореалізації в ньому. Зважаючи на викривлену інформацію й пропаганду, радянські громадяни мали тоді нечіткі уявлення про масштаби проблем, які переживав СРСР. Здавалося, що бажаний автономізм стає реальністю. Ця тенденція зберігала силу від середини 1950-х до початку 1970-х років, коли понад 75 % усіх керівних посад у республіканському партійному й державному апараті займали українці. Утім більший вплив на людей мали події повсякденного життя, особливо у сфері розгорнутої Микитою Хрущовим соціальної політики. Але й з цим позитивним ставленням до радянської системи перепліталися елементи реального чи потенційного невдоволення (про це свідчили робітничі заворушення в Новочеркаську 1962 р.). Чутливим індикатором настроїв суспільства була інтелігенція.

Микола Бажан

Олесь Гончар

Ех libris

Погляд історика

Поетична й політична майстерність Миколи Бажана (1904-1983 рр.) ще має бути оцінена. М. П. Бажан був літературно-політичним діячем навіть більшою мірою, ніж поетом, хоча його високій поетичній культурі зобов'язані своїми досягненнями цілі покоління молоді. Після смерті Сталіна О. Є. Корнійчук залишив посаду голови Спілки письменників України, хоча й зберіг високі позиції і великий вплив, особливо на театральну культуру. Впродовж 1953-1959 рр. Спілку письменників очолював М. П. Бажан. З 1958 р. М. П. Бажан став на чолі роботи по виданню Української Радянської Енциклопедії. Сьогодні неймовірним кентавром здається ця титанічна праця, в якій перемішане офіційне славослов'я комуністичній диктатурі з крихтами правди про Україну, її історію і культуру. Хоч би як воно було, величний образ України вдалося зібрати в якусь енциклопедичну мозаїку і залишити людям. Бажан набагато більше і глибше розумів, ніж міг голосно сказати; він мав великі пов'язання у владних колах і багато зробив для підтримки національної культури. Цілісне бачення культури знайшло вираз у його передмові до твору Сартра. Ця напівмемуарна, напівфілософська книга вийшла у Франції 1964 р., коли Сартр відвідав Київ як учасник Міжнародного форуму діячів культури; 1966 р. «Слова» вийшли вже у Москві в російському перекладі з передмовою Бажана, а наступного року в журналі «Всесвіт» надруковано статтю Бажана «В пошуках надії і свободи», присвячену Сартру. Це - чи не найглибший в тодішній літературі аналіз усієї проблематики, яка постала перед світовою культурою в середині нашого століття. Незадовго до смерті М. П. Бажан видрукував передмову до збірника українських перекладів із Шолом-Алейхема, де в дуже обережній формі, з урахуванням усіх необхідних комуністично-партійних ритуалів сформулював позиції, що фактично ближчі до ідеології національної демократії, ніж до пануючої тоді версії «пролетарського інтернаціоналізму». «Не можна служити людству інакше, як не через свій народ. <...>».

Попович М. Нарис історії культури України. Київ. 1999. С. 699-700.

Серед інтелігенції найбільші інтелектуальні очікування в 1950-1960-х роках були пов'язані з науково-технічною революцією, яка в СРСР проявляла себе майже винятково у військово-промисловому комплексі. У системі наукових інститутів головною була робота на провідні військові галузі, у центрі яких знаходилася ядерна зброя. В Україні працювали такі знакові постаті науки як Борис Патон (електрозварювання), Олег Антонов (літакобудування), Михайло Янгель (військове ракетобудування), Віктор Глушков (кібернетика). На зламі 1950-1960-х років у СРСР розгорілася дискусія, яка захопила й українських учених, між прихильниками технічної й гуманітарної сфери. Вона виявила серйозні недоліки в радянській інтелектуальній культурі. Велика частина її представників була певна, що науковий прогрес розв'яже всі проблеми і що тільки неприємні пережитки минулого заважають рухові вперед. Таке наполягання на раціональному характері цінностей нового часу не давало змогу побачити людське.

Гуманітарна культура була більш чутлива до емоційних станів суспільства, його настроїв. Вона користувалася в той час імпульсами, які йшли як від науково-технічної раціональної культури (в Україні особливо сильно розвиненої), так і від художньої в найширшому значенні цього слова культури. На тлі офіційного парадного радянського мистецтва почало з'являтися щось людяніше: у живописі це були теплі й вишукані пейзажі Олексія Шовкуненка й Миколи Глущенка, майже пейзажем у літературі стала Довженкова «Зачарована Десна», виразні й щирі, трохи сентиментальні поезії Андрія Малишка й пісні Платона Майбороди, останні наче сповіді твори Павла Тичини, Миколи Бажана, Максима Рильського.

Nota bene!

Музичними символами України другої половини ХХ ст. стали пісні Платона Майбороди (1918-1989). Майбутній композитор народився на Полтавщині в селянській родині, яка славилася музичними талантами. Від Голодомору сім'я врятувалася в Запоріжжі. Згодом вступив до Київської консерваторії. Левко Ревуцький, у класі якого навчався, заохочував вивчати українську народну пісенність. На початку німецько-радянської війни воював під Києвом, де мало не загинув, потрапив у німецький полон. Після війни працював у Києві. Свої найкращі пісні написав на слова Андрія Малишка: «Київський вальс» (1954 р.), «Рідна мати моя» («Пісня про рушник», 1958 р.), «Пісня про вчительку» (1967 р.), «Моя стежина» (1970 р.). «Над усе любив добірне товариство, своїх земляків і друзів, часто ходив на людні базари, де охоче спілкувався з колоритними і працьовитими селянами, - згадувала дружина Тетяна Майборода. - Він бував і ніжним, і тривожним. А найбільше сердився, коли стрічав людину без високої національної гордості».

Українська гуманітарна культура шукала поєднання з європейськими джерелами (до найбільш популярних і читаних українських видань тієї пори належав журнал перекладів з іноземної літератури «Всесвіт»). Усе ж головними залишалися громадянські мотиви. Вони виразно проступали як у творчості середнього покоління письменників (яскравим прикладом якого був Олесь Гончар, автор знаменитого роману «Собор», публікація якого в 1968 р. викликала нищівну кампанію критики з боку влади), так і представників молодшого покоління - шістдесятників. Культура посттоталітарної України проявила себе не лише у сфері літератури, а й у живописі, театральному мистецтві й, безумовно, кінематографі. Справжнім світовим явищем став фільм Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» (1965 р.), у створенні якого брала участь тодішня українська молода культурна еліта. Так з'явилося «українське поетичне кіно».

Ех libris

Погляд сучасника

Не змовляючись, ми написали з Гончаром у той самий рік романи про собори, про храми. <...> Чому ідея храму, його загибелі й потреби відродження, як фенікса з попелу, зродилася в нашій пам'яті одночасно, в той самий рік, - це теж знаходило своє пояснення. Ми писали свої романи в 1967 році серед неймовірного галасу й політичної тріскотняви: святкування п'ятдесятилітнього ювілею радянської влади. Тієї самої влади, продуктом і вихованцями якої ми були, всіма досягненнями якої мали право пишатися, але й за всі злочини, за все лихо і всю неправду якої повинні були нести сумарну відповідальність <...> Доля романів склалася непросто. Моє «Диво» півроку лежало у видавництві, поки його читала послана Шелестом (за доносом одного «прозаїка») комісія, тоді мене «проробляли» на письменницьких партзборах, тоді кілька років мовчання критики <...> Але я був надто дрібною мішенню. Тому вся великокаліберна партійно-критична зброя спрямовувалася на «Собор» Гончара, і творилося тоді довкола імені видатного письменника таке незбагненно-злочинне дійство, що ставало страшно за світ, в якому живемо, і вже ніхто не міг сказати, куди йде горе того світу і надії його. Мені це нагадувало церкву у Великий четвер, коли, слухаючи «Страсті», вся церква тихо плаче, і не збагнеш, чи плаче хтось над своїм невдалим життям, чи над стражданнями Спасителя.

Загребельний П. Думки нарозхрист. Київ, 1998. С. 54-55.

Якими були інтелектуальні та світоглядні орієнтири української радянської інтелігенції? Поясніть відмінності між науково-технічною та гуманітарною культурою в тогочасній Україні. Підготуйте повідомлення про «українське поетичне кіно» - мистецьку течію, яка виникла на противагу радянському реалізму.

Ad disputandum

Латаття. Худ. М. Глущенко. 1956 р.

Ознайомтеся з біографією й творчістю художника Миколи Глущенка (1901-1977), одного з найкращих європейських пейзажистів. Обговоріть у групах роль образотворчого мистецтва в суспільних процесах. Чи можна вважати творчість художника відображенням свого часу?

Repetitio est mater studiorum

1. Укладіть у хронологічній послідовності факти, які характеризують етносоціальну структуру населення й повсякденне життя мешканців України в 1950-1960-х роках.

2. Знайдіть відомості про тогочасне повсякдення рідного краю. Проведіть опитування (інтерв'ювання) рідних і близьких, які пам'ятають хрущовську добу.

3. Проаналізуйте за додатковими джерелами інформації біографії представників української радянської інтелігенції. Спробуйте словесно укласти її колективний портрет.

4. Визначте напрями змін у соціальній структурі населення та повсякденному житті України в 1950-1960-х роках. Як вони співвідносилися зі змінами у світі?

5. Поміркуйте про обставини, які сприяли та які гальмували формування української політичної нації.