Історія: Україна і світ. 11 клас. Мудрий - Нова програма

Розділ 1

Повоєнне врегулювання

У цьому розділі йтиметься про перші роки після Другої світової війни. Цей час важливий не тільки з погляду подій і рішень, які переорієнтовували життя світу від війни до миру. Завершення війни не принесло бажаного спокою - виринали нові конфлікти, які знову почали наповнювати світ агресією і тривогою. У палкому бажанні прискорити кінець війни вчені створили атомну бомбу. Як писав у щоденнику 15 серпня 1945 р. Олександр Довженко, «зникли з неба смертоносні самолети, та не прояснилося небо». Щоразу більше ставав очевидним поділ світу на два блоки. Сталін намагався приборкати Східну Європу, і «залізна завіса», яка відмежовувала її від Заходу, поступово набувала реальних обрисів. А ще повоєнна Європа зіткнулася з величезними хвилями втікачів, брутальними етнічними чистками й депортаціями, кинутими напризволяще військовими, нещадним використанням праці військовополонених. Дуже складно було відновити віру в справедливість: не тільки злочинці, які боялися помсти чи покарання, а й більшість жертв війни як форму існування обрали мовчання. Вони сховали біль усередині. Жах пережитого під час Другої світової війни змусив шукати нові механізми протидії та покарання за злочини. З'явилися люди, які повірили (більш ніж коли-небудь раніше) у силу законів робити добро, захищати людей і в потребу змінити ці закони, аби досягти цієї мети. Вони визнавали цінність життя окремої людини і важливість бути частиною громади. Це був час людської надії, страждання, розчарувань та гідності.

ПРАЦЮЄМО ТВОРЧО

1. За результатами вивчення розділу укладіть сценарій короткометражного документального фільму про українську проблематику в процесі повоєнного облаштування Європи. Особливу увагу зверніть на вибір назви для фільму.

2. Енн Епплбом, американська журналістка і політичний аналітик, у книжці «Залізна завіса. Приборкання Східної Європи. 1944-1956» написала: «Кінець війни, хоч би де і коли він настав, завжди несе із собою моторошну тишу». Як Ви розумієте ці слова?

3. Підготуйте есе на тему «Доля людини, яка пережила війну», скориставшись спогадами учасників тих подій (як-от: Марія Савчин. Тисяча доріг. Спогади жінки - учасниці підпільно-визвольної боротьби під час і після Другої світової війни. Київ, 2017).

Відбудова Дрездена. 1948 р.

§ 2. Підсумки війни: деконструкція фашизму і нацизму

1. Ялтинська та Потсдамська конференції: домовленості лідерів «Великої трійки» про післявоєнне облаштування світу

На початку 1945 р. уже ніхто не сумнівався в близькому завершенні війни. Третій райх ставав історією. Для вирішення ключових питань, пов'язаних із закінченням Другої світової війни та повоєнним устроєм світу, було скликано Кримську (Ялтинську) конференцію. Зустріч голови РНК СРСР і генерального секретаря ЦК ВКП(б) Й. Сталіна, президента США Ф. Рузвельта і прем'єр-міністра Великої Британії В. Черчілля відбулася 4—11 лютого 1945 р. Також були присутні міністри закордонних справ, начальники вищих штабів союзних держав, численні державні радники. Під час обговорення розгорнулася гостра політична боротьба. Головними питаннями конференції були: а) заснування Організації Об'єднаних Націй; б) повоєнна доля Німеччини (окупаційні зони, репарації); в) уряд та майбутня територія Польської держави; г) продовження бойових дій на Далекому Сході за участю СРСР (питання війни з Японією найдужче непокоїло Рузвельта).

Репарації (лат. reparatio - відновлення) - у міжнародному праві форма матеріальної відповідальності держави-агресора, що полягає в наданні державі, що постраждала від агресії, відшкодування матеріальної шкоди грошима, натурою або послугами. Міжнародно-правові норми, які врегульовували стягнення репарацій, уперше зафіксовано у Версальському мирному договорі 1919 р. за підсумками Першої світової війни. Історичним попередником репарацій у міжнародному праві були контрибуції: обов'язок виплат переможеної у війні сторони переможцеві без урахування підстав розв'язання війни та реальної суми збитків, понесених переможцем.

Репатріація (лат. repatriate - повернення на батьківщину) - повернення в країну громадянства, постійного проживання чи походження осіб, які за різних причин опинилися на території інших держав. Репатріаційні потоки зазвичай супроводжують значні геополітичні зміни, зникнення одних і утворення інших держав.

Рішення Ялтинської конференції

• Провести установчу конференцію Організації Об'єднаних Націй у місті Сан-Франциско (США);

• Залучити Францію до вирішення повоєнної долі Німеччини;

• Стягнути з Німеччини репарації, демілітаризувати й денацифікувати країну;

• Встановити повоєнні кордони Польщі зі зміщенням держави на захід (через примусове виселення кількох мільйонів німців; на сході ж кордон мав пролягти по так званій лінії Керзона, що назагал розділяла українську й польську етнічні території); сформувати єдиний польський уряд (фактично під радянським контролем);

• Підтверджено вступ СРСР у війну з Японією за два-три місяці по тому, як скінчиться війна в Європі;

• Уточнено розмежування сфер впливу на Балканах (контроль над Грецією отримували західні держави, над Болгарією - СРСР, а над Югославією - мав бути спільним);

• Розглянуто питання репатріації близько 2,5 млн радянських громадян, які на момент закінчення війни опинилися на території, зайнятій арміями Великої Британії та США.

Підсумки Другої світової війни в Європі підвела Потсдамська (Берлінська) конференція глав урядів трьох союзних держав - Й. Сталіна, Г. Трумена (обійняв посаду президента США після смерті Ф. Рузвельта) і В. Черчілля (під час конференції його замінив новий прем'єр-міністр К. Еттлі). Вона відбувалася з 17 липня по 2 серпня 1945 р., коли на Тихому океані війна ще тривала. Та й у Європі залишалися вогнища опору - тепер уже проти радянської окупації. На час відкриття конференції Німеччину було поділено на чотири зони окупації (американську, британську, радянську, французьку), а верховна влада в країні належала Союзницькій контрольній раді на чолі з головнокомандувачами окупаційних військ. Учасники конференції зосередилися на практичних питаннях - про зони окупації Німеччини, забезпечення господарського життя, підготовку мирних договорів тощо. Водночас було важко приховати взаємну недовіру всередині «Великої трійки». Сталін підозрював, що недавні західні союзники можуть повернутися проти нього, але вдавав упевненість. Коли Трумен між іншим заявив про успішне випробування у США атомної бомби, Сталін зобразив повну байдужість. Незгода була така велика, що початкову думку організувати мирну конференцію довелося полишити.

Рішення Потсдамської конференції

• Демілітаризація Німеччини - повне роззброєння і розпуск німецьких збройних сил, ліквідація військової промисловості;

• Денацифікація Німеччини - ліквідація націонал-соціалістичної партії, звільнення її активних членів з усіх посад, заборона пропаганди нацистських і мілітаристських доктрин, арешт і передача під суд воєнних злочинців;

• Демократизація Німеччини - реорганізація на демократичних засадах системи освіти, забезпечення свободи слова, преси, релігії, створення демократичних партій, профспілок та інших громадських організацій;

• Декартелізація Німеччини - ліквідація промислових монополій, децентралізація економіки, переведення промислового виробництва повністю на мирні рейки;

• Відшкодування збитків державам, які зазнали німецької агресії; виплата Німеччиною репарацій державам-переможницям переважно промисловим устаткуванням, постачанням товарів і закордонних активів;

• Визначено західний кордон Польщі по лінії Одер-Ниса Лужицька і включено до її складу частину території колишньої Східної Пруссії (винятком став Кенігсберг, який включено до складу СРСР);

• Ухвалено декларацію з вимогою беззастережної капітуляції Японії, підтверджено участь радянських військ у бойових діях проти Японії;

• Утворено Раду міністрів закордонних справ (Велика Британія, Китай, СРСР, США, Франція) для підготовки мирних договорів з союзницями Німеччини та врегулювання всього комплексу німецьких проблем; утворено Міжнародний трибунал для суду над головними воєнними злочинцями.

Потсдамська конференція започаткувала консультації щодо підготовки мирних договорів з сателітами Німеччини - Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною, Фінляндією. Після складних і тривалих переговорів 10 лютого 1947 р. у Парижі було підписано п'ять договорів. У них ішлося про кордони, репарації, збройні сили цих держав. Румунія, Болгарія й Угорщина остаточно потрапили в радянську сферу впливу. Стосовно територіальних втрат, то найбільшими вони були у Фінляндії, яку до зближення з Німеччиною в 1940 р. підштовхнула агресія СРСР. Відтак Сталін вирішив сповна скористатися статусом переможця: Фінляндію позбавлено виходу до Північного Льодовитого океану, на суходолі за рахунок колишньої фінської території з'явилася ділянка радянсько-норвезького кордону.

Проаналізуйте рішення Ялтинської та Потсдамської конференцій. Визначте сильні й слабкі сторони цих рішень. Поміркуйте, яких рішень тоді забракло.

2. Нюрнберзький і Токійський судові процеси

Для покарання німецьких воєнних злочинців було створено Міжнародний воєнний трибунал. Він підготував судовий процес, який відбувся в листопаді 1945 - жовтні 1946 р. у Нюрнберзі - місці проведення з'їздів нацистської партії. До суду було віддано 24 вищих державних та військових діячів Третього райху. Обвинувачення підтримував міжнародний комітет із представників Великої Британії, Франції, СРСР і США. Засідання трибуналу були відкритими, підсудним надано можливість захищатися від звинувачень. Трибунал визнав підсудних винними у злочинах проти миру (розв'язуванні та веденні агресивних воєн), у воєнних злочинах (порушенні звичаїв і законів війни), злочинах проти людяності (убивстві, переслідуванні та знищенні людей за расовими, політичними, релігійними мотивами). Дванадцять підсудних засуджено до страти, семеро - до тривалих термінів або довічного ув'язнення, трьох виправдано, один покінчив життя самогубством ще до початку процесу і проти одного справу було припинено через його хворобу. Трибунал визнав злочинними організаціями націонал-соціалістичну партію, її воєнізовані формування (СС), політичну поліцію (гестапо), службу безпеки (СД).

Нюрнберзький процес. Обвинувачені на лаві підсудних. У першому ряду (зліва направо): Герман Герінг, Рудольф Гесс, Йоахім фон Ріббентроп, Вільгельм Кейтель

Перегляньте документальний фільм «Nurenberg» («Нюрнберг», 1950 р., англ. мовою) і підготуйте відгук на нього.

Судовий процес над головними японськими воєнними злочинцями відбувся в Токіо у Міжнародному воєнному трибуналі для Далекого Сходу в травні 1946 - листопаді 1948 р. Цей трибунал створено за угодою між урядами США, СРСР, Великої Британії, Франції, Китаю, Нідерландів, Канади, Нової Зеландії та Австралії (згодом приєдналися Індія й Філіппіни). До суду було віддано 28 осіб, серед яких найвищі урядовці Японії (колишні прем'єр-міністри, міністри, представники вищого генералітету, дипломати). Трибунал визнав підсудних винними в підготовці й розв'язуванні протягом 1928-1945 рр. агресивних війн проти Китаю, США, СРСР, Великої Британії та інших країн; реалізації планів світового панування Японії; вчиненні численних воєнних злочинів. Командувач американських окупаційних сил у Японії генерал Д. Макартур не допустив притягнення до суду імператора Гірохіто, побоюючись масових заворушень у країні. Сімох обвинувачених трибунал засудив до смертної кари, інших - до тривалих термінів ув'язнення.

З якою метою було створено Міжнародний воєнний трибунал? Чи погоджуєтеся Ви з твердженням, що Нюрнберзький і Токійський судові процеси сприяли розвиткові міжнародного права?

3. Організація Об'єднаних Націй (ООН). Спеціалізовані організації під егідою ООН

Ідея створення міжнародної організації для підтримання миру і безпеки в усьому світі та основні принципи її діяльності були викладені в Атлантичній хартії (1941 р.) і Декларації об'єднаних націй (1942 р.). Поняття «Організація Об'єднаних Націй» як термін для позначення союзних країн увів Франклін Делано Рузвельт. Статут ООН, попередньо узгоджений Великою Британією, Китаєм, СРСР і США, 50 держав-засновниць підписали під час установчої конференції в Сан-Франциско, яка відбулася 25-26 квітня 1945 р. Фактично організація розпочала діяльність 24 жовтня цього ж року, коли документ набув чинності. Цей статут, на відміну від статуту Ліги Націй, був реалістичніший, бо базувався не на моральних і правових теоріях, а на дійсній рівновазі сил. Сьогодні членами ООН є 193 країни. Штаб-квартира організації знаходиться в Нью-Йорку. Головними органами ООН є Генеральна Асамблея і Рада Безпеки. Офіційні мови - англійська, іспанська, китайська, російська, французька, арабська.

Прапор Організації Об’єднаних Націй

Серед співзасновниць ООН була й Українська РСР. Ще на Ялтинській конференції - після гострої дискусії між Й. Сталіним, Ф. Рузвельтом і В. Черчіллем (позаяк радянська делегація домагалася членства всіх республік, американська - усіх штатів, британська - усіх домініонів) - було вирішено, що серед країн-засновниць ООН, крім самого СРСР, будуть дві радянські республіки. Ними стали Українська РСР і Білоруська РСР - як визнання їхньої значущості для Європи і світу за чисельністю населення й розмірами територій, значних втрат під час війни та наявності в них номінально незалежних міністерств (наркоматів) закордонних справ та оборони, запроваджених у 1944 р. Першим керівником української делегації в ООН став нарком закордонних справ УРСР Дмитро Мануїльський, у недалекому минулому - активний впроваджувач сталінської політики в Україні.

Генеральна Асамблея ООН складається з усіх держав-членів і може розглядати будь-які питання або справи, які входять до компетенції ООН (за винятком тих, які віднесені до повноважень Ради Безпеки), надавати рекомендації членам ООН і Раді Безпеки, розглядати загальні принципи співробітництва щодо підтримання миру й безпеки, сприяти міжнародній співпраці. Рада Безпеки відповідає за підтримку миру. До неї входять п'ять постійних (Велика Британія, Китай, Російська Федерація, США, Франція) і десять непостійних членів, які обираються на дворічний термін. Рішення в Раді не може бути ухвалене, якщо хтось із постійних членів голосує проти (право вето). Рада може виступати посередником у врегулюванні конфліктів, скеровувати миротворчі місії для запобігання збройних конфліктів, припинення вогню і примирення протиборчих сторін, накладати економічні санкції або застосовувати колективні військові заходи як примус до виконання рішень.

Голуб миру. Худ. П. Пікассо. 1949 р.

Захист миру - не єдина мета діяльності ООН. Серед цілей організації - співробітництво для розв'язання міжнародних проблем економічного, соціального, культурного та гуманітарного характеру. Під егідою організації діє низка спеціалізованих міжнародних установ, учасницею яких є також Україна:

• Міжнародна організація праці (МОП) своїми першочерговими завданнями визначає підтримку демократії та соціального діалогу, боротьбу з бідністю й безробіттям, заборону дитячої праці;

• Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) покликана сприяти ліквідації неписьменності, розвитку національних культур, охороні пам'яток культури;

• Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) опікується проблемами охорони здоров'я у світовому масштабі, зокрема боротьбою з тяжкими інфекційними захворюваннями;

• Міжнародний валютний фонд (МВФ) регулює валютно-кредитні відносини, зокрема допомагає країнам-членам кредитами при дефіциті платіжного балансу;

• Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) кредитує проекти економічного розвитку.

Коли і з якою метою було створено ООН? Підготуйте повідомлення про роль України в заснуванні ООН.

4. Загальна декларація прав людини (1948 р.). Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (1948 р.). Міжнародні пакти про права людини (1966 р.)

Друга світова війна змусила людство усвідомити, що насправді глобальні події відбуваються на близькій відстані. Нагальним стало універсальне міжнародно-правове регулювання прав людини. Загальну декларацію прав людини було ухвалено Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. (цей день у багатьох державах відзначають як День прав людини). Завданням комісії, яка працювала над текстом два роки, було створити документ з переліком прав і свобод, які, на думку світового співтовариства, складали б ідеал вільної людини. У декларації, яка нараховує 30 статей, обґрунтовується право людини на життя, свободу й особисту недоторканність, на рівність усіх перед законом, право вільного пересування й обрання місця проживання, право володіти майном, право на свободу думки, совісті й релігії, на свободу переконань, мирних зборів та асоціацій, на соціальне забезпечення, працю, вільний вибір професії, справедливу винагороду за працю, на відпочинок і дозвілля, на достойний рівень життя, на безплатну освіту. Декларацію ратифікувала більшість держав світу, зокрема й Україна.

Personalia

Рафаель Лемкін (1900-1959) - польський та американський науковець-правник єврейського походження, автор терміну «геноцид». Юридичну освіту здобув у Львівському і Гайдельберзькому університетах. У 1930-х роках на прикладі трагедії винищення вірмен турками сформулював правовий термін «злочини варварства». Тоді ж представив у Лізі Націй пропозиції щодо міжнародних юрисдикцій як проти тероризму, так і проти нищення національних, релігійних і расових груп. Під час Другої світової війни, втікаючи від нацистів, перебрався спочатку до Швеції, а пізніше до США. У 1944 р. опублікував працю «Axis rule in occupied Europe: laws ofoccupation, analysis of government, proposals for redress» («Правління держав Осі в окупованій Європі: закони окупації, аналіз влади, пропозиції щодо відшкодування»), в якій уперше вжив термін «геноцид» і сформулював його поняття. Під час війни від рук нацистів втратив 49 родичів. У 1945-1946 рр. був радником Верховного суду США на Нюрнберзькому процесі. Уведений ним термін «геноцид» здобув міжнародне визнання і, зокрема, був використаний головним обвинувачем від США Робертом Джексоном на Нюрнберзькому процесі. Підтримував дружні зв'язки з українцями в американській діаспорі. Першим з фахівців міжнародного права визначив злочини сталінського комуністичного режиму проти українців як геноцид. Зробив це в 1953 р. у зверненні «Радянський геноцид в Україні» до 30-тисячної аудиторії, що зібралася в Манхеттен-центрі в Нью-Йорку на поминальне вшанування жертв Голодомору. «Це не просто масове вбивство. Це - геноцид, винищення не лише окремих осіб, але й культури і нації», - заявив тоді.

Днем раніше, 9 грудня 1948 р., Генеральна Асамблея ООН ухвалила Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Це був результат багаторічної роботи польського та американського юриста Рафаеля Лемкіна. Конвенція визначила геноцид як «будь-які з наступних дій, здійснюваних з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку: a) убивство членів цієї групи; б) нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи; в) навмисне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи; г) дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи; д) насильницька передача дітей цієї групи іншій групі». Конвенція передбачає покарання не тільки за злочин геноциду, а й за підбурювання до його здійснення та співучасть у ньому. Перша редакція Конвенції включала також вбивства з політичних мотивів, проте СРСР та низка інших держав відмовилися визнавати геноцидом дії проти груп за політичною чи соціальною ознакою.

Поряд із Загальною декларацією прав людини основними нормативними документами в галузі міжнародних прав людини є Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права й Міжнародний пакт про громадянські й політичні права. Для підписання вони були відкриті з 1966 р. Ці три документи, разом узяті, отримали назву Міжнародний білль про права людини. У Радянському Союзі, зокрема й УРСР, їх також ратифіковано (набули чинності в 1973 р.), однак діяли вони формально. Яскравим свідченням цього стали переслідування радянською владою представників дисидентського руху. Назагал уважають, що найважливішою умовою дотримання прав людини є досягнення певної гармонії між громадянином, суспільством і державою, тобто розвиток громадянського суспільства.

Nota bene!

Одним з авторів концепції прав людини як норми міжнародного права був Герш Лаутерпахт (1897-1960), виходець з Галичини. Автор терміну «злочини проти людяності», прийнятого на Нюрнберзькому процесі. Лаутерпахт студіював право у Львівському університеті. Згодом виїхав до Лондона. У 1937-1954 рр. - професор міжнародного права в Кембриджському університеті, у 1955-1960 рр. - суддя Міжнародного суду ООН. Зусиллями Лаутерпахта захист окремої особи та ідея індивідуальної кримінальної відповідальності за найстрашніші злочини стали частиною нового правопорядку. Від цієї відповідальності, принаймні теоретично, уже не можна було ухилитися, сховавшись за суверенітет власної держави.

Прочитайте повний текст Загальної декларації прав людини (див. http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015). Поміркуйте, чому багато проблем у міжнародних відносинах виникає в процесі взаємодії прав людини і прав народів. Як Ви гадаєте, чи може захист одних прав людини призвести до порушення інших прав і свобод?

Ad disputandum

• Відомо, що на адресу Нюрнберзького процесу лунало чимало критики. Незгодні були обурені тим, що суд не був незалежним (союзні держави призначали і суддів, і обвинувачів). Хтось висловлював побоювання, що відповідачів (воєнних злочинців) перетворять на мучеників. Ще інші звертали увагу на те, що процес був обмежений злочинами, які скоїв переможений ворог, і ця обставина стала нездоланною перешкодою для повного й об'єктивного розслідування воєнних злочинів і злочинів проти людства. Історики дотепер звертають увагу, що Нюрнберзький процес, попри обґрунтоване доведення реальності нацистських злочинів, породив хибне уявлення, ніби всі злочинці покарані й надалі немає чого з'ясовувати. Обговоріть ці питання у групах. Спробуйте пояснити позиції як прихильників Нюрнберзького процесу, так і його критиків.

Repetitio est mater studiorum

1. Укладіть хронологію подій, пов'язаних із завершенням Другої світової війни та деконструкцією фашизму і нацизму.

2. Поміркуйте про світовий вимір питань, пов'язаних з викоріненням фашизму і нацизму. Як Ви гадаєте, чи існували відмінності в завершенні війни в Європі й на Тихому океані?

3. Визначте політичні нашарування (тобто прояви політичного суперництва держав-союзників) у рішеннях Ялтинської та Потсдамської конференцій, Нюрнберзького й Токійського судових процесів.

4. Спробуйте оцінити події, що пов'язані із завершенням Другої світової війни, з позиції сьогодення. Спираючись на сучасні інформаційні ресурси, визначте питання, які викликають нині найбільше дискусій.

5. Порівняйте завершення Першої й Другої світових війн. Чи помітили Ви різницю в системах цінностей, які з'явилися після них? Якщо так, то спробуйте їх пояснити.