Історія: Україна і світ. 11 клас. Мудрий - Нова програма

Шановне учнівство!

Цього навчального року Ви будете вивчати найновіший період української та загалом світової історії - від завершення Другої світової війни до сучасності. І робитимете це в межах інтегрованого навчального курсу, де немає формального поділу на дві історії, - зате історія України повсякчас проступає з історії світу, а світова історія великою мірою твориться в Україні. Це час, коли можна було зримо відчути, як минуле дуже швидко перетворюється на майбутнє, і навпаки.

У Вас неминуче виникатиме питання про зв'язок цієї сторінки новітньої історії з Другою світовою війною, відтак часто буде з'являтися окреслення «повоєнний період». Однак треба взяти до уваги, що зміни, які відбулися в другій половині ХХ і на початку ХХІ ст., радикально вийшли за межі вузького поствоєнного погляду на світ. Вони не тільки стали своєрідним запереченням тієї війни, а й змусили до більшої відповідальності, розвинули інтеграцію до глобального рівня і тим самим унеможливили третю світову війну, у розв'язанні якої мало хто сумнівався.

Найважливішим здобутком українців у цей час стало проголошення і становлення держави Україна. Треба пам'ятати, що державність є цінністю, без якої існування народу в сучасному світі та його поступальний розвиток навряд чи можливі. Творення нової України спонукає також до висновку, що свободу й демократію потрібно боронити. І ще й - за необхідності - боронити силою.

Підручник усіляко заохочуватиме до зацікавлення родинними історіями. Рухаючись сторінками цієї книжки, Ви будете проживати життя своїх рідних і близьких - бабусь, дідусів, батьків. З усіма подіями, про які оповідає підручник, вони безпосередньо стикалися у своєму житті або принаймні про них чули. Отож підручник буде прагнути представити колективні біографії Ваших рідних і близьких у контекстах української та світової, насамперед європейської, історії.

Звичайно, у цій історії не бракувало зла й страху, але відваги стало більше. Значно ліпше, ніж це траплялося раніше, люди засвоїли урок, що не можна потурати злу, бо, за словами видатного чеського політика і драматурга Вацлава Гавела, «досі ще ніхто не схилив зло до поступок чи олюднення». У випадку зустрічі зі злом найліпшим розв'язанням ставала непохитна позиція.

Зі сторінок підручника до Вас промовлятимуть різні тексти: насамперед авторський, а також сучасників тих подій та істориків (Ex libris), історичні документи (Adfontes). У тексті Ви натраплятимете на характеристики постатей (Personalia), цікавинки (Nota bene!), визначення термінів. Розділи розпочинаються анонсами та кількома випереджуючими творчими завданнями. Усі структурні частини параграфів завершуються завданням, яке реалізує певну змістову лінію. Орієнтиром для формування вмінь, пов'язаних з предметно-історичною компетентністю, будуть рубрики Ad disputandum і Repetitio est mater studiorum наприкінці кожного параграфа. Вони дадуть змогу працювати як індивідуально, так і об'єднуючись у групи. У назвах рубрик використано латинські вислови, що має на меті розширити Ваші пізнавальні горизонти. Важливим джерелом інформації та підставою для розмірковувань стануть карти та інші візуальні матеріали.

Зичимо успіхів!

Вступ

Безглуздя кількох правителів і нерозсудливість народів, які йшли за ними сліпо і з великим завзяттям, - таким було людське тло Другої світової війни. Хай би якими не були так звані об’єктивні (політичні, економічні) передумови війни, а без людей, їхнього наміру й бажання знищувати, вона не відбулася б. У 1945 р. великі європейські міста лежали в руїнах, а кількість убитих, зниклих безвісти, скалічених, кинутих напризволяще людей сягала десятків мільйонів. Це була ціна за амбіції без міри. З одного боку, війна відкрила справжнє обличчя диктаторів, розвіяла багато ілюзій, а з другого - суттєво зменшила й частку тих, хто був здатен опиратися емоціям і не піддаватися спокусі простих рішень. «Криваві землі» - так американський історик Тімоті Снайдер назвав терени Польщі, України, Білорусі та Балтійських держав, де масові вбивства під час війни набули небаченого розмаху. Нездоланною перешкодою для справедливого розслідування воєнних злочинів і злочинів проти людства стало нав'язане переконання, що злочини чинив тільки переможений ворог. Та й формальне закінчення бойових дій не принесло бажаного миру всім. У деяких країнах партизанські рухи, які склалися під час війни, тривали й у перші повоєнні роки. У Греції конфлікт між комуністами і довоєнним урядом переріс у громадянську війну. Антикомуністичні озброєні загони діяли в Україні, Польщі, Югославії, країнах Балтії. У Китаї продовжувалася війна, яка тривала від кінця 1920-х років. Усе ж деякі висновки війна змусила зробити. А насамперед те, що жодна країна не може вибудувати свою безпеку за рахунок безпеки інших, що війні легше запобігти, аніж потім її приборкати, і що найдієвіший спосіб приборкання агресії - колективна безпека, об’єднання зусиль, взаємодопомога.

ЗГАДАЙМО

1. Пригадайте ключові події історії України і світу першої половини ХХ ст. Наведіть аргументи на користь твердження, що цей час був для України і світу «великою війною-революцією».

2. Схарактеризуйте політичні зміни, які відбулися в Україні та світі в першій половині ХХ ст. Аргументовано підтвердіть (або спростуйте) думку про те, що Україна в той час знаходилася в центрі європейської політики.

3. Які соціальні зміни відбулися в Україні та світі в першій половині ХХ ст.? Поміркуйте в групах, чому в той час стало можливим масове насильство, яке призвело до десятків мільйонів жертв.

Руїни Дрездена. Вид з міської ратуші. На передньому плані скульптура «Добро». Лютий 1945 р.

§ 1. Уроки Другої світової війни

1. Ціна війни: людські й матеріальні втрати

Попри очевидне - що війна завдала величезних людських і матеріальних втрат, - встановити точну кількість жертв майже неможливо. Держави використовують різні способи підрахунку втрат і по-різному їх групують. Ці дані з року в рік уточнюються й, буває, суттєво змінюються. У війні загинуло, згідно з останніми підрахунками, близько 70 млн людей, що становило 3 % населення планети. Ще десятки мільйонів зазнали фізичних травм і стали інвалідами. У провідних державах втрати загиблими були такі: СРСР - 27 млн, Китай - 20 млн, Німеччина (разом з Австрією й іноземними громадянами німецького походження) - 7 млн, Польща - 6 млн, Японія - 3 млн, Югославія - 1,7 млн, Франція - 0,6 млн, Італія - 0,5 млн, Велика Британія (з колоніями) - 0,45 млн, США - 0,4 млн. Для країн, де тривали активні бойові дії, дуже складно розділити військові й цивільні втрати - через велику кількість військовополонених, величезні масштаби злочинів проти мирного населення, депортаційні акції, зумовлені війною голод і хвороби.

Кількість загиблих військових і цивільних у країнах «осі» та антигітлерівської коаліції

Україна, яка опинилася в центрі найкривавішого театру воєнних дій, наприкінці війни становила сумне видовище. Попри велику територію на карті й місце серед переможців, республіка була однією з головних жертв війни. Загальні демографічні втрати України (які вимірюються сумою загиблих і померлих з числа військових і мирного населення внаслідок бойових дій, окупації, репресій, голоду, епідемій і хвороб, емігрантів - тобто тих, хто з різних причин залишився на чужині, - і ненароджених з причин, породжених війною) становили 13-14 млн осіб, з них прямі людські втрати - 8-10 млн. Упродовж 1941-1944 рр. населення України зменшилося з 41 до 27 млн осіб. Для відновлення довоєнної кількості населення Україні знадобилося майже двадцять років. Характерною рисою війни на теренах України було одночасне розгортання кількох конфліктів, які додавали жорстокості. На цих теренах застосовували тактику «випаленої землі», масові розстріли, знищення населених пунктів тощо.

• Використовуючи наведені дані щодо загиблих у Другій світовій війні, побудуйте діаграму. Порівняйте ці дані з втратами в Першій світовій війні. Спираючись на додаткові джерела інформації, з'ясуйте труднощі, які виникають перед істориками, коли йдеться про сумарні втрати у війні.

Для потреб війни було використано величезні ресурси. Матеріальні втрати досягли 60-70 % національного доходу учасників. Збитки Радянського Союзу становили близько 40 % від загальних втрат усіх країн, що воювали. При цьому частка України в матеріальних втратах СРСР складала так само майже 40 %. Близько 700 українських міст та містечок і 28 тис. сіл лежали в руїнах. У 1945 р. УРСР виробила лише чверть від довоєнних обсягів промислової продукції та 40 % від обсягів сільськогосподарської продукції. Війна виявила й малозрозумілу жагу правителів до руйнувань. Інколи може навіть здатися, що протиборчі сторони ставили як надзавдання перед своїми диверсійними групами, авіаційними й артилерійськими армадами знищити найгарніші міста. Так було перетворено на руїни Берлін, Белград, Будапешт, Варшаву, Вроцлав, Дрезден, Київ, Кельн, Чернігів та інші красені світової архітектури.

Мешканці Дрездена. 1948 р.

• Прокоментуйте щоденниковий запис Олександра Довженка від 30 червня 1945 р.: «Я не знаю мистецтва війни. Я знаю трудність війни, жах війни, ганьбу війни, жорстокість, мерзенність і розорення війни». Чи погоджуєтеся Ви з цим твердженням?

Людське сприйняття завершення війни складалося не тільки з відчуття однозначної перемоги чи поразки. У більшості почування були значно складніші, і всі вони - насичені гіркотою. Для когось це був щемливий біль за втраченими близькими людьми, для інших - розпач власного безсилля через каліцтво чи втрачене здоров'я або ностальгія за вщент зруйнованим довоєнним життям. У перші повоєнні роки зростало, хай хвилево, усвідомлення марності витрачених зусиль. Величезні жертви не принесли бажаного спокою й безпеки. Людина знову відчула себе заручником політичних режимів. Оте усвідомлення марності жертв відобразилося у творахзахідноєвропейськихфілософів-екзистенціалістів,якіоб'єднувалися навколо Жана-Поля Сартра. Війна зумовила нові теми і в українській літературі, де з'явився мотив протиприродності війни, протиставлення людини і зброї. Так, роман Олеся Гончара «Людина і зброя» (опублікований 1960 р.), який з української перспективи осмислював події Другої світової війни, був співзвучним з романом Ернеста Хемінгуея «Прощавай, зброє!» (1929 р.), що спирався на досвід Великої війни.

Nota bene!

Відображенням потрясінь, які спіткали людство в першій половині ХХ ст., і прагненням зрозуміти поведінку людини в граничних ситуаціях був екзистенціалізм, або філософія існування (лат. exsistentia - існування), - філософський напрям, що розглядав людське життя як можливість, а кожну людину як індивідуальність, здатну до усвідомленого вибору власної долі. Основою існування людини екзистенціалісти вважали її свободу як відповідальність за результат свого вибору. Центральна проблема для екзистенціалізму - конфлікт особистості й суспільства. Колектив, суспільство протистоять особистості, прирікають її на повсякчасне безособове існування,

що викликає в неї страх, відчуття невпевненості, безсилля. Тому особистість повинна протидіяти цьому. Одним з найвідоміших і найвпливовіших екзистенціалістів був французький філософ і письменник Жан-Поль Сартр (1905-1980). Він стверджував, що людина - єдине джерело, критерій і мета моральності; вона наче приречена бути вільною, а тому мусить постійно робити вибір і нести відповідальність за всі свої вчинки. В українській літературі екзистенціалізм проявився у творчості Валер'яна Підмогильного, Івана Багряного, Тодося Осьмачки, Василя Барки, Василя Стуса.

2. Зміни політичної карти світу

Друга світова війна докорінно змінила політичну ситуацію у світі й визначила історичний розвиток багатьох країн і народів на десятиріччя наперед. І ці результати були суперечливими. Призвідниці війни - Німеччина, Італія та Японія, що раніше мали статус великих держав, унаслідок воєнної поразки не лише ослабли економічно, а й втратили на деякий час можливість брати активну участь у міжнародному житті. Велика Британія і Франція, хоча й були серед переможців, також виснажилися війною. Відтак той вакуум сили в Західній Європі, що утворився в результаті розгрому Німеччини й ослаблення інших держав, заповнили США. Загалом у Європі не було жодної держави на кшталт США, яка б і перемогла, і втримала свою силу водночас. Трохи більше реальної незалежності зберегли хіба що кілька нейтральних держав, як-от Іспанія і Швеція.

Ще не встигла закінчитися війна, а союзники по антигітлерівській коаліції перетворилися на запеклих військово-політичних та ідеологічних суперників. Головною причиною непорозумінь стали розбіжності в підходах до післявоєнного устрою, зокрема прагнення Радянського Союзу, всупереч Атлантичній хартії, встановити гегемонію в Європі та деяких азійських регіонах. Радянське керівництво, захоплене перемогою, взялося примусом поширювати соціалізм у країни Центральної та Південно-Східної Європи, а насправді насаджувати в них тоталітарні комуністичні режими. Так було створено блок соціалістичних країн: Албанії, Болгарії, Німецької Демократичної Республіки, Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини, Югославії. Зовнішню і внутрішню політику цих країн було поставлено під контроль Радянського Союзу.

Посилення СРСР і перетворення країн Центральної та Південно-Східної Європи на форпост подальшого просування соціалізму (у його радянському варіанті) було сприйнято недавніми західними союзниками Москви як загроза їхнім інтересам. І якщо Радянський Союз ставив за мету насадження своєї моделі соціалізму в світі, то Захід усіляко протидіяв цьому. Об'єднувальною силою європейських держав у протидії СРСР стали США, найсильніша світова економічна й військова потуга. Так війна призвела до формування «двополюсного світу», в якому ключову роль тривалий час (аж до кінця 1980-х років) відігравали США і СРСР. «Декларація звільненої Європи», ухвалена в Ялті в лютому 1945 р., залишилася на папері.

Друга світова війна призвела до значних змін на політичній карті світу. Німеччина втратила частину територій (зокрема Східну Пруссію), які передали Польщі та Радянському Союзу. Західний кордон Польщі з Німеччиною встановлено по річках Одер і Нейсе. Так само деякі території втратила Італія (на користь Югославії та Греції). Саму Німеччину, відповідно до рішень Ялтинської (Кримської) конференції, було поділено на чотири зони окупації: радянську, британську, американську й французьку. У 1949 р. у зоні окупації союзників (Великої Британії, Франції, США) було проголошено Федеративну Республіку Німеччину (ФРН), а в зоні окупації Радянського Союзу - Німецьку Демократичну Республіку (НДР), у якій установлено тоталітарний соціалістичний режим. На зони окупації поділено й Берлін: східна частина міста стала столицею НДР, а західна, окупована союзниками, набула особливого політичного статусу. Україна в межах СРСР розширила свою територію на заході: не тільки закріпила приєднані на початку війни Галичину, Волинь і Буковину, а й долучила Закарпаття. Подією світового значення стало створення на Близькому Сході в 1948 р. Держави Ізраїль.

Повоєнні політичні зміни були зумовлені й розпадом світової колоніальної системи та утворенням великої кількості нових незалежних держав. Війна зробила неможливим подальше існування колоніальних імперій, якими були Франція, Велика Британія, Нідерланди, Бельгія, Іспанія. І не тільки тому, що активізувала антиколоніальні рухи: ослаблені війною європейські країни не мали сили вести колоніальні війни та утримувати окупаційні режими на залежних територіях. На місці колишніх імперій виникло понад сто суверенних держав в Азії, Африці, Океанії, Латинській Америці. Так, Британська імперія виявилася не в змозі зупинити кампанію громадянської непокори в Індії, розпочату в 1942 р. Махатмою Ганді під гаслом «Вільна Індія». Відтак у 1947 р. було створено незалежну державу Індія. А рік 1960-й, коли проголосили незалежність 17 африканських країн, було названо «роком Африки». Останньою розпалася Португальська колоніальна імперія - у 1975 p., після повалення в країні диктаторського режиму.

• Використовуючи текст підручника, карту й додаткові матеріали, з'ясуйте повоєнні зміни на політичній карті світу. Схарактеризуйте повоєнні кордони України. Як Ви розумієте вислів, що мир, як і війна, має власну ціну?

3. Переосмислення цінності людського життя й формування сучасної концепції прав людини

Майже дві третини загиблих під час війни становили цивільні. Вони загинули через бої у прифронтових районах, бомбардування, у концентраційних таборах, у результаті масових страт, до яких вдавалася окупаційна адміністрація. Серед загиблих було близько 6 млн євреїв, знищених під час Голокосту. Вочевидь втрати серед мирного населення були особливо великими на територіях, де велися активні бойові дії. Найбільшими (щодо загальної кількості населення - від 10 до 20 %) вони були в Польщі, Радянському Союзі, Югославії, а з-поміж радянських республік найбільше постраждали Україна і Білорусь. Багато істориків погоджуються, що для країн і народів Центрально-Східної Європи спільною є доля «маленької людини», бо тільки вона може зрівняти багатоголосся конфліктів, перемог і поразок. Та й зрештою, навіть перемоги у всіх були різні й не завжди належали тим, хто їх домагався. А ось випробування для людей були схожими.

Ех libris

Погляд історика

Очевидно, нацизм був аморальним - це одна з найбільш аморальних ідеологій, яка будь-коли існувала. Отже, будь-яка війна, яку вели західні демократії з метою знищення цього лиха, в основі своїй мусить бути моральною. Так само несуть високий моральний зміст ідеї Атлантичної хартії, де проголошуються вільні вибори і верховенство закону. Проблема починається тоді, коли ми додаємо до цієї суміші Радянський Союз. Цей режим вчинив скільки завгодно жахливих злочинів, багато з них - до того, як став союзником західних країн. І особливо в тому, що стосується Польщі, аморальність Радянського Союзу заплямувала і дії західних лідерів.

Різ Л. Друга світова війна за зачиненими дверима: Сталін, нацисти і Захід. Київ, 2010. С. 395.

Погляд сучасника

24/VII [19]45. Я був учора на Параді Перемоги на «Красній площаді». Перед великим мавзолеєм стояло військо і народ. Мій любимий маршал Жуков прочитав урочисту і грізну промову перемоги. Коли згадав він про тих, що пали в боях в величезних, незнаних в історії кількостях, я зняв голівне вбрання. Ішов дощ. Оглянувшись, я помітив, що шапки більше ніхто не зняв. Не було ні павзи, ні траурного маршу, ні мовчання. Було сказано ніби між іншим дві чи одна фраза. Тридцять, якщо не сорок мільйонів жертв і героїв, ніби провалились в землю, або й зовсім не жили, про них згадали як про поняття. Мені стало сумно <...>

Довженко О. Щоденникові записи, 1939-1956 / уклад. С. Тримбач; післямова О. Красовицького. Харків, 2015. С. 263.

Із закінченням бойових дій у Європі виникло питання про покарання винуватців війни. Головний аргумент - величезні втрати серед мирного населення. Однак крім гуманітарних були й політичні міркування. Найбільше на проведенні показового судового процесу наполягав Сталін. Для нього це була добра нагода й уже звичний, бо випробуваний у 1930-х роках у Радянському Союзі, інструмент проявити силу. Показовий процес на хвилі військової перемоги був для Сталіна також найкращим способом уберегти себе від будь-якого справедливого суду, на якому він сам міг легко опинитися на лаві підсудних. Відтак за домовленістю між союзниками крапку в Другій світовій війні намагалися поставити два міжнародних трибунали, які завершилися судовими процесами - Нюрнберзьким 1945-1946 рр. і Токійським 1946-1948 рр.

Трибунали працювали в умовах правової невизначеності. Представники звинувачення не без збентеження були змушені апелювати не до юридичних норм, а до загальногуманітарних понять, як-от «панування закону», «сумління народів», «священна пам'ять про мільйони жертв фашистського терору», «сумління всіх свободолюбивих народів», безпорадність «цивілізованого світу» перед «такими незмірними злочинами». Тільки так поступово торувала собі шлях думка про права людини як норму міжнародного права. Автором цієї концепції був британський юрист Герш Лаутерпахт. Рафаель Лемкін, тоді радник Верховного суду США, намагався використати Нюрнберзький процес для включення до міжнародного права поняття геноциду. Обидва юристи були пов'язані з Галичиною: Лаутерпахт - народженням, а Лемкін - навчанням у Львівському університеті.

Ad fontes

Загальна декларація прав людини, ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. (витяг)

Преамбула

Беручи до уваги, що визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру: і

беручи до уваги, що зневажання і нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства, і що створення такого світу, у якому люди будуть мати свободу слова і переконань і будуть вільні від страху і нужди, проголошено як високе прагнення людей; і

беручи до уваги, що необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення; і

беручи до уваги, що необхідно сприяти розвиткові дружніх відносин між народами; і

беручи до уваги, що народи Об'єднаних Націй підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи і в рівноправність чоловіків і жінок та вирішили сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя при більшій свободі; і

беручи до уваги, що держави-члени зобов'язалися сприяти у співробітництві з Організацією Об'єднаних Націй загальній повазі і додержанню прав людини і основних свобод; і

беручи до уваги, що загальне розуміння характеру цих прав і свобод має величезне значення для повного виконання цього зобов'язання;

Генеральна Асамблея

проголошує цю Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав - членів Організації, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією. <...>

URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015

Злочини проти людства (злочини проти миру і безпеки людства) - злочини, які загрожують людській спільноті, довкіллю, порушують правила людського співжиття. Караються не тільки законами певної країни, а й міжнародним законодавством. Це - пропаганда війни, планування і ведення війни, застосування зброї масового знищення, піратство, хуліганство на вулиці, наруга над могилою, жорстоке поводження з тваринами, забруднення довкілля, створення злочинної організації, бандитизм, тероризм. Злочини проти людства є одночасно злочинами проти людяності, які завдають шкоди людині - здоров'ю, добробуту, честі.

Права людини - комплекс прав і свобод, які кожна людина набуває при народженні (право на життя, особисту свободу, власність, безпеку й опір гнобленню, свободу поглядів, думки та слова, презумпцію невинуватості), а також комплекс тих прав і свобод, якими наділяє людину законодавство. Мірилом свободи виступає право, яке покликане узгодити свободу окремої людини зі свободою інших членів суспільства, дотримуючись принципу рівності.

Нюрнберзький і Токійський процеси створили підстави для формування в міжнародному праві сучасної концепції прав людини, однак повного відчуття справедливості все ж не дали. Попри покарання (страту або тривалі терміни ув'язнення) кількох десятків осіб, визнаних судом винними в розпалюванні війни й злочинах проти людства, судові процеси залишили також чимало відкритих питань. Вони, по суті, були демонстрацією безмежної влади переможців, які навіть думки не припускали, що й серед переможців могли бути ті, хто чинив злочини. Під час Нюрнберзького процесу радянські представники зробили спробу перекласти на німецьку сторону навіть власні вбивства польських офіцерів у Катині, а обвинувачення з радянського боку формували особи (як-от Роман Руденко, який фактично керувався вказівками Андрія Вишинського, колишнього генерального прокурора СРСР), самі відповідальні за масові репресії 1930-х років.

Чи була Друга світова війна «моральною»? Підготуйте есе на тему «Друга світова війна: чи можлива людяність у нелюдяний час?».

4. Відповідальність людини за наукові й технічні досягнення

Друга світова війна дала поштовх для науково-технічного розвитку. Одним з найбільших винаходів і відкриттів періоду війни було виготовлення атомної бомби, що справило визначальний вплив на весь повоєнний розвиток науки і техніки. Радарні установки, створені в Британії для виявлення німецьких літаків, зумовили згодом стрімкий розвиток радіоелектроніки. А разом ці обидва напрями в галузі фізики сприяли стрімкому розвитку кібернетики. Ще одним винаходом війни були реактивні двигуни, які почали застосовувати в снарядах, а згодом у літаках і ракетах. Уже після війни вони трансформувалися в могутні ракети-носії ядерної зброї та космічних кораблів. Значних успіхів досягли протиборчі сторони у виготовленні автоматичної зброї, танкобудуванні, створенні авіаносців. Але все це було великим парадоксом науки: зусилля вчених підпорядковано винайденню засобів масового знищення людей, а не засобів захисту їхнього життя.

Поміркуйте про відповідальність учених і винахідників за наукові й технічні досягнення. Якими світоглядними цінностями й моральними нормами, на вашу думку, повинні керуватися вчені?

Здійснюючи відкриття і створюючи винаходи, інженери й учені здебільшого прагнуть зробити світ кращим, безпечнішим і зручнішим для життя. Однак нерідко траплялося інакше: розпочинали з добрими намірами, тобто створювали для використання суто в мирних цілях чи для припинення війни, а на ділі це призводило до винайдення ще смертоноснішої зброї й до нових страждань ще більшої кількості людей. Альфред Нобель шкодував про винахід динаміту, Орвілл Райт - літака, а Альберт Ейнштейн і Джуліус Роберт Оппенгеймер - атомної бомби. Питання про відповідальність вченого й винахідника з'явилося також на сторінках літературних творів. Прикладом може бути п'єса Бертольда Брехта «Життя Галілея», особливо її друга редакція, створена під враженням від атомного бомбардування японських міст. У науці Брехт бачив одночасно надії й розчарування світу. Він зробив висновок, що наука не повинна відчужуватися від людей і розвиватися без накопичування культури в особистості вченого, тим більше наукові досягнення не повинні потрапляти до рук пристосуванців, які завжди знайдуть способи використати їх для утвердження власної гегемонії.

Personalia

Джуліус Роберт Оппенгеймер (1904-1967) - американський фізик-теоретик. Народився в єврейській сім'ї. Батьки походили з емігрантських родин із Німеччини: батько - заможний імпортер тканин, а мати - художниця. Під час Другої світової війни був керівником Манхеттенського проекту, під час роботи над яким розроблено перші зразки ядерної зброї. Атомну бомбу було випробувано в липні 1945 р. Враження від вибуху змусило вченого задуматися про наслідки: «Я - смерть, великий руйнівник світів, що несе загибель усьому живому». Після війни він очолив Інститут перспективних досліджень у Принстоні, став радником у Комісії США з атомної енергії. Використовуючи своє становище, виступав на підтримку міжнародного контролю над ядерною енергією з метою запобігти поширенню ядерної зброї та гонці озброєнь. Однак антивоєнна позиція вченого наштовхнулася на гнів політиків: у 1954 р. його усунуто від секретних розробок. Не маючи відтоді прямого політичного впливу, зосередився на науковій і викладацькій роботі. Згодом президент Джон Кеннеді на знак політичної реабілітації вченого нагородив його премією Енріко Фермі.

Друга світова війна виявила, що загрози для сталого розвитку людства знаходяться не тільки у військовій площині. Війна завдала значних збитків довкіллю. Насамперед це було пов'язано з використанням природних об'єктів у військових цілях (зокрема, пожежами й отруєнням джерел води), застосуванням нових двигунів, вибухових речовин і снарядів, які глибоко проникали в землю. Переміщення значних мас людей, спорядження й озброєння також призводило до руйнування ґрунтів і забруднення території на багато кілометрів. На полях битв і в місцях масових страт залишалися величезні поховання. За час війни потоплено більше 10 тис. військових кораблів і цивільних суден. Багато з них мали великі резервуари нафти. Унаслідок руйнування в 1944 р. дамб у Голландії затоплено сотні тисяч гектарів земельних угідь, що стало великою бідою для населення приморських низовин. В Україні така сама катастрофа сталася в 1941 р., коли було підірвано греблю Дніпрогесу. Значної шкоди довкіллю завдали під час війни вирубки лісів (так звані протипартизанські заходи), особливо в Польщі й Україні. А під кінець війни застосування ядерної зброї впритул наблизило людство до загрози знищити себе й природне середовище.

Грибоподібна хмара над Хіросімою після ядерного вибуху

Поміркуйте про вплив Другої світової війни на довкілля. Розширте перелік прикладів, які ілюструють згубні наслідки війни на навколишнє середовище.

5. Друга світова війна в історичній пам'яті

За розмахом і наслідками, масштабами жертв і руйнувань Друга світова війна не має аналогів в історії людства. Ця війна на багато десятиліть наперед визначила майбутнє країн і народів світу, стала відправним пунктом і поштовхом до велетенських геополітичних змін. Війна залишила глибокий слід у пам'яті людей: родини, яких торкнулося воєнне лихоліття, зберігали свої рахунки з нею і в наступних поколіннях. Травматичні події Другої світової війни, поряд з Голодомором 1932-1933 рр., становлять найболючішу частину пам'яті українців.

Водночас Друга світова війна як соціально-історичний феномен є дуже складним і багатовимірним явищем. З одного боку, вона завдала великих страждань і горя кожній родині, нації, країні, крізь які пройшла, забравши людські життя, роз'єднавши сім'ї, порушивши фізичне і моральне здоров'я людей, зруйнувавши їхні домівки й усталений побут. Разом із тим, ставши суворим випробуванням для людства і попри свою тотальну брутальність, війна виявила численні приклади гідності, стійкості, відваги, героїзму, самопожертвування, людяності. Українці мали ще й власний вимір війни - вона давала шанс на відновлення національної державності.

Еx libris

Погляд сучасника

Зі спогадів Лариси Залеської Онишкевич (нар. 1935 р.) - української вченої у США, дослідниці історії української літератури

Пані Ольга Микласевич і її славні торти

Тому, що в ті воєнні роки десертів не було з чого робити, мені запам'яталася одна історійка з ними [події відбувалися в 1943 р. у Стрию на Львівщині]. Моя Мама мала приятельку зі Союзу Українок, пані Микласевич, яка була знана з того, що за давних «добрих часів» (себто передвоєнних) вона пекла надзвичайно смачні торти. <...> Одної неділі ми з Мамою були в неї на чайочку, до якого пані Микласевич подавала смачний-пресмачний торт (а я гинула за тортами!). Після того, як кожний вже дістав один шматок, і, згідно з добрим тоном, один кусок залишився на тортівниці, мені почали роїтися думки, а що як би то він мені припав? А тут, несподівано, за великими скляними дверима сталася якась метушня на веранді, і всі звернули свої голови туди. Я подумала собі: «Забудь за етикету! Треба діяти вже, або більше ніколи не смакувати такого доброго торта. Це ж час війни!» Я швиденько схопила той останній кусок і ще швидше з'їла його. Коли всі повернули свої голови до стола, то відразу зрозуміли, чому в мене почервоніле обличчя, а тортівниця порожня; тоді всі споглядали на мене з теплою усмішкою і зрозумінням. <...>

Перша і найболючіша границя

З тих тижнів подорожування [йдеться про виїзд деяких українських родин з Галичини на захід улітку 1944 р.] товаровими ваґонами (для худоби!) різні події явно сильно занурені в моїй пам'яті. Перша з них, це коли я побачила напис «ГРАНИЦЯ» кількома мовами. Я запитала Маму, що це справді означає. Мама відповіла, що раз ми переїдемо границю, ми вже не будемо на українській землі. Це було твердження, чи радше опис факту, але я дуже різко зреаґувала і спротивилася. Я не хотіла покидати Україну!

Залеська Онишкевич Л. Бомби, границі і два праві черевички. Друга світова війна очима дитини-біженця. Львів, 2018. С. 79, 88.

Пам'ять про Другу світову війну не є однаковою. Вона прямо пов'язана з характером політики. Нині найчастіше порівнюють західноєвропейську та пострадянську моделі пам'яті про минуле. В основу західноєвропейської моделі покладено співіснування різних поглядів, розуміння балансу звитяг і трагедій, публічне визнання власних провин, осуд антигуманних політичних режимів, подолання конфліктів, спрямованість у майбутнє. І навпаки - пострадянська модель, що характерна для сучасної Росії, спрямована на власне возвеличення, протиставлення сталінського й гітлерівського режимів, конфронтацію з опонентами, забуття власних злочинів. Ця модель спрямована в минуле.

У СРСР пам'ять про війну стала інструментом ідеології та політики не відразу, а після того, як померла значна частина фронтовиків. У повоєнне двадцятиліття державні заходи на відзначення перемоги відбувалися, однак на них не наголошували. Це був звичайний робочий день, без масових урочистостей. 9 травня стало державним святом і вихідним днем тільки у 1965 р. Відтоді в ролі ідеологічного фундаменту радянсько-комуністичного ладу «Велика Вітчизняна війна радянського народу проти німецько-фашистських загарбників» заступила собою «Велику жовтневу соціалістичну революцію». В офіційній радянській пам'яті про війну фактично не було місця для Голокосту євреїв і ромів, депортацій десятків національних груп у 1944-1946 рр. і репресій проти учасників некомуністичних національно-визвольних рухів, злочинів радянських військ у визволеній від нацистів Європі, зневажливого ставлення командування до солдатів.

Ad disputandum

• Об’єднавшись у групи, з’ясуйте зміст поняття «історична пам’ять». Поміркуйте, як змінюється історична пам'ять залежно від давності події.

• Чому Друга світова війна залишається подією, до якої досі найбільше й найчастіше звертаються українці? Що означає вислів «війна пам’ятей»?

• На прикладі України визначте особливості пам’яті про Другу світову війну на державному, регіональному, національному, локальному, особистісному рівнях.

• Поміркуйте про зміст поняття «місця (простори) пам’яті». Наведіть приклади «місць (просторів) пам’яті» в Україні про Другу світову війну.

Repetitio est mater studiorum

1. Поміркуйте про символізм дат 8-9 травня і 2 вересня 1945 р. У зв’язку з цим прокоментуйте твердження з наукового часопису: «Ми живемо у часі моди на пам’ять і водночас у часі щоразу очевиднішого і масштабнішого забування».

2. Окресліть головні територіальні простори Другої світової війни. Яке місце з-поміж них займала Україна? Які зміни на політичній карті світу зумовила війна?

3. Які джерела до історії Другої світової війни, на Вашу думку, найвагоміші? Чому історичні джерела по-різному представляють минуле?

4. Чому трактування Другої світової війни зазнавало неодноразових змін? Поміркуйте, як впливають результати війни на життя сучасного суспільства.

5. Схарактеризуйте образ Другої світової війни в пам’яті людей і народів. Поміркуйте, чим відрізняється пам’ять історична від пам’яті людської. Перегляньте фільм «The Second World War: a war to remember» («Друга світова війна: війна, щоб пам’ятати» (ідея - Вєра Лінн, продюсери - Лін Бірдсел, Роберт Ґарофало, Велика Британія, 2001 р.) і підготуйте відгук на нього.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст