Історія: Україна і світ. 10 клас. Мудрий - Нова програма

§ 34. Голокост: знищення єврейського населення Європи

1. Політика «остаточного вирішення єврейського питання»: нацистська расова теорія та методи її реалізації

Жахливим епізодом Другої світової війни став Голокост (або Шоа, як його називають самі євреї), тобто переслідування й масове знищення єврейського народу. За визначенням ізраїльського інституту «Яд Вашем», жертвами Гол окосту були ті, «хто жив на окупованих територіях в умовах нацистського режиму й був знищений/загинув у місцях масових розстрілів, у таборах, гето, у в’язницях, у притулках, лісах, а також убитий при спробі опору (організованого чи ні), як учасник партизанського руху, підпілля, повстання, при спробі нелегального перетину кордону або втечі, від рук нацистів і/або їхніх допомагачів (включаючи місцеве населення)».

Антисемітизм був осердям нацистської ідеології. Його було спрямовано проти євреїв у економіці, політиці, культурі. Щоби скоординувати «остаточне вирішення єврейського питання», нацистські високопосадовці провели в січні 1942 р. спеціальну нараду в Ванзеє, передмісті Берліна. Нацисти таврували євреїв як запеклих ворогів Третього рейху, потенційних заколотників, а отже - як зрадників, які підлягали знищенню. Характерною рисою Голокосту було використання расистських (з поділом населення на «арійське» й «неарійське») і псевдонаукових теорій про неповноцінність певних груп людей.

Ескалація відбулася з нападом на Радянський Союз. Світогляд нацистів сприймав єврейське населення СРСР як соціальну основу більшовицького режиму. Від початку передбачали вбивство всіх євреїв-військовополонених і здорового єврейського цивільного населення чоловічої статі. Уже з 24 червня 1941 р. спеціальні підрозділи розпочали масові страти єврейських чоловіків - навіть тих, які підтримали вермахт. У липні-серпні 1941 р. масові вбивства поширилися на єврейських жінок, дітей і старше покоління (особливо в балтійських країнах). Урешті-решт з вересня 1941 р. всі єврейські спільноти в окупованих містах і містечках повністю ліквідовано за кілька днів або тижнів після приходу німецьких військ. Нацистам вдалося забезпечити в цьому співучасть місцевого населення, розпалюючи ненависть до євреїв як до безпосереднього ворога.

Особа в історії

Анна Франк (1929-1945) - єврейська дівчинка-підліток, родина якої з приходом до влади в Німечині нацистів переїхала з Франкфурта-на-Майні до Амстердама. Проте й там не вдалося уникнути німецької окупації: дівчинка протягом 25 місяців разом із сім’єю переховувалася в одному з будинків Амстердама. У серпні 1944 р. її було схоплено й відправлено до табору смерті Аушвіц, а пізніше перевезено до транзитного табору Берген-Бельзен, де вона померла від тифу.

Упродовж усього часу перебування у сховищі Анна вела щоденник, який став згодом усесвітньо відомим.

Історики сперечаються щодо часу появи наказу Гітлера знищити євреїв Європи. Вочевидь його видано між вереснем і груднем 1941 р., коли в окупованій Польщі побудовано кілька таборів смерті. «Остаточне вирішення єврейського питання» розпочалося в травні-червні 1942 р. Тоді нацисти почали ліквідувати гето, а їхніх мешканців депортувати до центрів винищення або вчиняти масові розстріли на місці. На кінець 1942 р. більшість євреїв у окупованій Польщі, на балтійських і радянських територіях загинула. Мінімальні шанси вціліти мали лише ті з євреїв, яких відібрано на примусову працю. На кінець війни було вбито близько 6 млн євреїв, з них 1,5 млн - на території України.

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте ставлення нацистів до єврейського населення. Розкрийте зміст нацистської політики «остаточного вирішення єврейського питання».

2. Якими пропагандистськими штампами послуговувалися нацисти, створюючи психологічні й суспільні кордони між євреями та рештою населення окупованих територій (українцями чи іншими)?

2. Гето, концтабори, табори смерті. Трагедія Бабиного Яру в Києві

Житлові зони на окупованих нацистами територіях, куди насильно переміщували євреїв з метою ізоляції від неєврейського населення, у період Другої світової війни називали гето. Усього в роки війни було створено близько тисячі гето (з них на території України більше трьохсот), де було поміщено не менше мільйона євреїв. Створюючи такі місця, нацисти переслідували кілька цілей: полегшити в майбутньому ліквідацію єврейського населення, запобігти потенційному опору, отримати дармову робочу силу, розпалити антиєврейські настрої серед місцевого населення.

Угорські євреї прибувають у табір смерті Аушвіц. 1944 р.

Насамперед гето створювали на території СРСР і окупованих нацистами країн Східної Європи. Найбільшими були гето у Варшаві (450 тис. осіб), Лодзі (200 тис.), Львові, Чернівцях, Мінську (по 100 тис. у кожному), а також у Терезині (Чехія) й Будапешті. Поза Європою - гето в Шанхаї, де японські союзники нацистів тримали місцевих євреїв. Навколо гето зводили (переважно силами в’язнів) огорожу з колючого дроту або глухих стін і парканів. Інструментом німецької політики проти євреїв були юденрати (єврейські ради), які примусово створювала окупаційна влада як органи самоврядування. До їх повноважень входило забезпечення господарського життя і порядку в гето, збір коштів та інших контрибуцій, відбір осіб для роботи в трудових таборах, виконання розпоряджень окупаційної влади. Спочатку чимало євреїв вірило, що гето, як легальна територія, захистить їх від переслідувань.

На території України діяли два класичні концентраційні табори - у Львові (Янівський) і Києві (Сирецький), 78 виправно-трудових таборів і таборів примусової праці спеціально для євреїв (за суворістю режиму утримання вони були подібні до концтаборів, деякі з них були безпосередньо в гето), 242 табори для військовополонених, а ще виправно-трудові табори й табори примусової праці для неєвреїв, пересильні табори, тюрми. Попри відмінності в призначенні й специфіці функціонування, усі табори стали ланками єдиної системи, в основі якої було сконструйовано безупинний конвеєр смерті.

Нацистські концтабори, призначені для масового й систематичного знищення різних груп населення, зокрема євреїв і ромів, називають винищувальними, або таборами смерті. До них зараховують шість таборів: Аушвіц, Треблінку, Белжець, Собібор, Хелмно і Майденек. Усі вони були створені нацистами на території Польщі, а як табори смерті розгорнули діяльність у 1942 р. Тоді почалася депортація євреїв з гето Польщі до таборів смерті, яку здійснювали під назвою «переселення». Згодом до винищувальних таборів почали транспортувати євреїв з інших частин Європи. Спочатку перевозили працездатних осіб, яких використовували для будівництва самих таборів смерті. Після повстань у Треблінці й Собіборі восени 1943 р. ці два табори разом з табором Белжець було закрито, а центр знищення перенесено в Аушвіц поблизу Освенціма. Винищення євреїв у газових камерах Аушвіца тривало до осені 1944 р.

Більшість євреїв з території України загинула не в концентраційних таборах чи таборах смерті. Спеціальні винищувальні загони (айнзатцгрупи) за допомогою місцевої поліції, створеної німецькою адміністрацією, розстрілювали їх на околицях міст, містечок і сіл, де вони жили. Нацистська пропаганда провокувала місцеве населення проти євреїв (особливо в містах, де бракувало продовольства). Найжахливіший акт винищення євреїв відбувся в Києві через кілька днів після окупації міста. Нацистська влада видала наказ євреям зібратися біля старого єврейського цвинтаря на околиці. Необізнані із ситуацією євреї послухалися. 29 вересня 1941 р. вони (з речами і документами) сходилися до пункту збору на Лук’янівці, очікуючи депортації до Німеччини. Натомість у них забирали речі, стягали одяг, ставили над урвищем Бабиного Яру і впритул розстрілювали. Тільки за два вересневі дні тут було вбито 34 тис. За весь час німецької окупації в Бабиному Яру розстріляно 90-100 тис. осіб, з них 65-70 тис. євреїв. Серед жертв також були радянські військовополонені, представники українського національного руху. У Бабиному Яру розстріляно 621 члена ОУН, серед них поетесу Олену Телігу із чоловіком.

Погляд сучасника

Оголошення читали всі: підходили і, як звичайно, мовчки розходились. Тієї ночі не спало все єврейське населення Києва... Переважно всі знали, що на них чекає. Незадовго перед тим до нас приходила моя довоєнна няня Яніна з-під Фастова, захопленого німцями ще 20 липня, і розповіла, що там розстріляли всіх євреїв. Але в Києві хтось таки мав сумніви - аж надто багато було в місті мешканців цієї національності.

Рано-вранці 29 вересня... з Подолу рушили величезні колони. У тому торговельно-ремісничому районі здавна проживала переважна більшість київських євреїв. «Знать» з Хрещатика і Липок евакуювалася. Йшли люди різних професій, різного віку, фізичного стану. Вийшли здорові й хронічно хворі, інваліди, паралізованих везли на візках і тачках. Вдягнені в зимові пальта і шуби. Несли речі, дехто - в’язки улюбленої цибулі через шию. Чимало людей вірило в переселення до гето чи навіть у Палестину. Були і проводжаючі.

При видовищі такої кількості людей думка про їхню масову загибель здавалася неможливою, дикою. Та прозорливіші не брали з собою дітей, залишали їх сусідам або здавали до дитячих будинків. Біля Покровського монастиря черниці, які теж вийшли на Львівську вулицю подивитись, як багато інших мешканців, інколи вихоплювали з рядів дітей, особливо несхожих зовнішньо на єврейських (білявих, чи що).

Малахов Д. Кияни. Війна. Німці. Київ, 2010. С. 61-62.

Запитання і завдання

1. Розкрийте зміст понять «гето», «концентраційний табір», «табір смерті». Використовуючи додаткові матеріали, підготуйте для обговорення в класі інформацію про трагедію Бабиного Яру в Києві.

2. Чи погоджуєтеся ви з твердженням історика С. Плохія, що «Голокост в Україні та в решті західних територій Радянського Союзу не тільки зруйнував єврейське населення і його суспільне життя, як це мало місце в Європі в цілому, а й травмував та бруталізував тих, хто був його свідком»? Відповідь обґрунтуйте.

3. Опір Голокосту. Праведники народів світу. Діяльність митрополита Андрея Шептицького

Кожному, хто рятував євреїв і навіть підтримував з ними стосунки, загрожувала смертна кара. У Києві плакати з такими попередженнями з’явилися в перший день розстрілів у Бабиному Яру. Неєвреї мали вагомі причини серйозно поставитися до застережень. У деяких випадках за порушення цього правила карали всю сім’ю. Однак навіть наражаючи себе на смертельну небезпеку, неєвреї все одно допомагали чи рятували євреїв. Чимало мешканців України різних національностей намагалися врятувати єврейських сусідів і друзів, надаючи їм харчі й притулок, попереджаючи про час ліквідації гето.

Погляд сучасника

Давид Кахане

Я ліг на тапчан і замислився. Перший раз із моменту втечі з табору я намагався оцінити те нове дивне становище, в якому я опинився... Різниця між цими двома світами - Янівським табором з його страхіттями, звірствами та вбивствами, з одного боку, і спокоєм, що царював у закритому, ізольованому від світу монастирі, з другого боку - була занадто разючою. Що зараз роблять євреї в гетто? Мене опанували докори сумління. Чи мав я право втікати, рятуючи себе? Лячна тиша замкненої келії віддавалася в моїй голові. Я не міг ні розслабитися, ні заснути.

Перед моїми очима пропливали дикі сцени табірного життя, які, немов у калейдоскопі, заступали одна одну. Я пригадав записку, яку моя дружина передала мені з незнайомим в’язнем. Там повідомлялося, що в резиденції Шептицького на мене чекає порятунок, і тому я можу сміло втікати з табору. Для мене було підготовано схованку. Записка означала життя, тоді як щоденне перебування в таборі обіцяло смерть. А нам усім так хотілося жити, жити за будь-яку ціну...

Навряд чи мені пощастить знайти слова, щоб описати ту страшну внутрішню боротьбу, яка охопила мене тим холодним зимовим ранком під час переклику. Я гадаю той, кому не довелося пройти через табір примусової праці, просто неспроможний зрозуміти цю боротьбу, яку веде сама з собою людина, обираючи життя або смерть... І я вирішив відмовитися від цієї нагоди. ...

Надто добре знав, що за кожного втікача на наступному переклику будуть розстріляні чотири чи п’ять євреїв.

Саме це міркування виявилося для мене вирішальним.

Але як все трапилося цього разу? Об 11 ранку [23 травня 1943 р.], після нічної зміни, я дізнався від поляка, що управляв фабрикою VIB на вулиці Замарстинівській, про криваву розправу в таборі. Чи повинен я був залишитися і сам повернутися до табору? Кому б я цим допоміг? Що доброго було б у моєму вчинку? Я вирішив тікати.

...Менше за все я міг припустити, що одного прекрасного дня я буду шукати захисту в українському монастирі...

Усе літо, з 4 червня і до вересня 1943 року, я провів у цьому сховку. Перший тиждень був важким, можливо, найважчим за весь цей час. На початку червня німці розпочали ліквідацію гетто. Цілий тиждень доносилися до мене голоси, стрілянина. Ці червневі ночі глибоко закарбувалися в моїй пам’яті. Ночами часто чув я розпачливі зойки знайдених у бункері євреїв, яких витягали з їхніх укриттів. Моє серце переповнювалося болем переслідуваних і свідомістю власного безсилля. Не можна передати словами ці душевні муки...

Вулиця, з її шумом, перехожими, з упорядкованим побутом, зводила мене з глузду. Варто було мені підійти до вікна, як я починав втрачати розум: жінки штовхали перед собою візочки з дітьми, люди літнього віку, зручно влаштувавшись на лавах, про щось жваво розмовляли, повільно прогулювалися молоді пари, група дітей щось співала, їхні невинні обличчя випромінювали радість життя. О Творець! Як це можливо? Хіба вони не знають, що коїться за парканом? Хіба їм не відомо, що там, як вода, ллється кров і людей закопують живими?

Щоденник Львівського гетто. Спогади рабина Давида Кахане / упоряд. Ж. Ковба. Київ, 2009. С. 166-167, 170, 172-173.

Зусиль для порятунку євреїв докладав глава Греко-католицької церкви митрополит Андрей Шептицький. З братом Климентієм, архімандритом монахів-студитів, він врятував 150 єврейських дітей, зокрема майбутнього головного рабина Військово-повітряних сил Ізраїлю Давида Кахане. У листопаді 1942 р. митрополит видав пастирське послання «Не убий» про святість людського життя. Багато хто бачив у цьому посланні й засудження Голокосту. Кілька греко-католицьких священиків також намагалися рятувати євреїв, потай охрестивши їх, - і заплатили за це життям. Таким був Омелян Ковч, який видав сотні свідоцтв хрещення, а в листі до Гітлера засуджував убивства євреїв, за що в грудні 1942 р. його заарештувало гестапо. Він загинув у таборі смерті Майданек. Відомою порятунком єврейських дітей стала й ігуменя монастиря студиток Олена Вітер (сестра Иосифа).

Людей, які ризикували життям заради євреїв, називають Праведниками народів світу. Це почесне звання було встановлене в Ізраїлі в 1953 р. На 2017 р. найбільше Праведників народів світу було в таких країнах: Польща (6 706 осіб), Нідерланди (5 595), Франція (3 995), Україна (2 573), Бельгія (1 731), Литва (891), Угорщина (844), Італія (682), Білорусь (641), Німеччина (601). Ці списки постійно оновлюють. Чи не найвідомішим німцем, якого удостоєно такого почесного звання, є Оскар Шиндлер, бізнесмен, який урятував більше тисячі євреїв, наймаючи їх на свою фабрику в Кракові. На медалі, яку отримує Праведник народів світу, вигравійовано: «Той, хто врятував одну душу, врятував світ».

Запитання і завдання

1. Поміркуйте, чому всупереч загрозі смертної кари в роки Другої світової війни знаходилися люди, які допомагали й рятували євреїв, навіть ціною власного життя.

2. Хто такі «Праведники народів світу»? Використовуючи різні джерела інформації, знайдіть додаткові відомості про людей, які рятували євреїв і всіх тих, кому загрожувала небезпека.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ ПАРАГРАФА

1. Використовуючи матеріал параграфа й додаткову інформацію, поясніть сутність поняття «Голокост». Схарактеризуйте нацистську політику «остаточного вирішення єврейського питання». Прослухайте симфонію № 1 («Бабин Яр») композитора Д. Клебанова (1945 р.) і висловте думки й емоції, які вона у вас викликала.

2. Спробуйте схарактеризувати вбивць і рятівників єврейського населення в роки Другої світової війни. Поміркуйте, чи є місце для «людяності в нелюдяний час». Перегляньте фільми «Список Шиндлера» (реж. С. Спілберг, 1993 р.), «Піаніст» (реж. Р. Поланський, 2002 р.), «Чужа молитва» (реж. А. Сеїтаблаєв, 2017 р.) та підготуйте відгуки на них.

3. Анна Франк, єврейська дівчинка-підліток, яка понад два роки переховувалася від нацистів з одному з будинків Амстердама і все ж загинула, писала в щоденнику: «Відвага й життєрадісність - це найважливіше!». Висловте свої міркування стосовно цього запису.