Історія: Україна і світ. 10 клас. Мудрий - Нова програма

§ 31. Українська еміграція на початку війни: вибір політичної позиції

1. Осередки української еміграції. Політичні орієнтації в українському русі

У переддень Другої світової війни головні осередки української політичної еміграції знаходилися в Парижі, Берліні, Варшаві та Празі. В ідейному й організаційному плані вони спиралися на досвід Української революції 1917-1921 рр., зокрема намагалися моделювати майбутню політику відповідно до винесених з того часу уявлень про міжнародний устрій, союзників і ворогів. Однак старі орієнтири не завжди справджувалися. Викликом, який змусив українців переосмислювати міжнародну політику, стала Мюнхенська змова і неприхильна позиція великих держав до Карпатської України. В українських емігрантських середовищах зростали впливи націоналістів, що проявилося в розгортанні діяльності на території Німеччини й Канади напередодні й під час війни Українського національного об’єднання. У зв’язку з окупацією Польщі Державний центр УНР на еміграції переніс осідок з Варшави до Парижа. Там-таки у вересні 1939 р. еміграційний уряд УНР на чолі з Вячеславом Прокоповичем задекларував солідарність із західними демократичними державами, засудивши тоталітарні режими в нацистській Німеччині та СРСР.

Чисельним і впливовим легальним політичним осередком в еміграції залишалися петлюрівці. Навіть у Німеччині й окупованих нею Чехо-Словаччині й Польщі значна частина петлюрівців зайняла антигітлерівську позицію. Вони застерігали українців, аби не стали антирадянською чи антипольською картою в руках німців. Українське політичне керівництво, вважали петлюрівці, повинне піти в підпілля й уникнути колабораціонізму з гітлерівцями. Петлюрівська група виразно заявляла про себе на боці західних демократій. Ключові особи петлюрівського руху - Андрій Лівицький (у Варшаві) і Роман Смаль-Стоцький (у Празі) - перебували під наглядом гестапо. Однак разом із цією антинімецькою позицією все ж переважало бажання вести боротьбу із СРСР, який, на думку петлюрівців, був головним ворогом української державності. На випадок німецько-радянської війни керівники руху розглядали можливість утворення повстанської армії, яка мала виступити проти більшовиків.

Іншим українським еміграційним центром, який мав політичні впливи, був гетьманський рух. На чолі українського гетьманського руху, який у 1937 р. змінив назву на Союз гетьманців-державників, беззастережно стояв П. Скоропадський. Від 1920 р. він постійно мешкав у Ванзеє поблизу Берліна. На еміграції гетьман остаточно позбувся федералістських ілюзій і став переконаним націоналістом. Під його впливом перебувала найбільша в Європі українська громада Німеччини. З початком Другої світової війни гетьманський рух спробував вести гру на два фронти. Виявляючи максимум лояльності до гітлерівського режиму, П. Скоропадський відправив сина й офіційного спадкоємця Данила до Великої Британії для створення альтернативного центру. Його завданням було шукати контактів з нейтральними державами та учасниками антигітлерівської коаліції. Сам П. Скоропадський, на відміну від багатьох інших українських діячів, уже не сподівався на сприяння Німеччини у відновленні української державності.

Запитання і завдання

1. Назвіть осередки української еміграції напередодні і на початку Другої світової війни. Пригадайте, у зв’язку з якими історичними подіями вони виникли.

2. Визначте і поясніть політичні позиції українських емігрантських середовищ напередодні і на початку Другої світової війни.

2. Розкол в Організації українських націоналістів. Степан Бандера

Після саморозпуску партій єдиним дійовим українським політичним угрупованням на терені Західної України залишилася підпільна Організація українських націоналістів (ОУН). Наприкінці 1939 р. в ОУН загострилися відносини між радикальним крилом на чолі зі Степаном Бандерою і поміркованою частиною, що гуртувалася навколо голови проводу Андрія Мельника. Ця криза викрила засадничі розбіжності між членами ОУН у Західній Україні й тими, які жили за кордоном. Місцеві осередки, які витримували головний тягар підпільної боротьби, складалися з молодих людей, що прагнули до керівництва та безоглядно переймали авторитарні ідеї та методи. Сильний вплив на їхній світогляд мав Дмитро Донцов, який пропагував культ волі й сили. Старші провідники ОУН проявляли схильність до більшого консерватизму. Вони могли наголошувати на позитивних рисах італійського фашизму, але засуджували нацизм. Попри це, саме Німеччина була для націоналістів силою, яка могла зруйнувати Версальську систему. Загалом українські політики недооцінювали небезпеку, яку становила нацистська Німеччина. Керуючись уявленнями із часів революції, вони вважали, що німецький і український етнічні ареали не перетинаються і що Німеччина підтримає українську державність так само, як у 1918 р.

Після вбивства в 1938 р. радянським агентом Є. Коновальця українські націоналісти зіткнулися з питанням лідерства. У серпні 1939 р. Другий великий конгрес ОУН, який проходив у Римі, обрав головою організації А. Мельника. Йому надано титул «вождя» і проголошено відповідальним лише «перед Богом, нацією і своїм власним сумлінням». Але із цим вибором не погодилися крайові осередки. їхнім лідером став С. Бандера, звільнений з ув’язнення після окупації Польщі у вересні 1939 р. Прибічники Бандери скликали в лютому 1940 р. у Кракові конференцію крайових провідників ОУН і створили так звану революційну фракцію - скорочено ОУН(р). Щоправда, більшого вжитку набуло скорочення за іменем її лідера - ОУН(б). Спроба Мельника розв’язати кризу через переговори була марною. У квітні 1941 р. фракція Бандери провела свій Другий надзвичайний конгрес у Кракові, який проголосив Римський конгрес незаконним і вибрав С. Бандеру головою. Розлам став незворотним.

Особа в історії

Андрій Мельник (1890-1964) - військовий і політичний діяч. Народився в сім’ї заможних селян. Брав участь у Першій світовій війні у складі легіону УСС. Після звільнення в 1917 р. з російського полону, під час Української революції творець (разом з Є. Коновальцем) Галицько-буковинського куреня січових стрільців. У 1919 р. - начальник штабу Армії УНР. У 1920 р. перебував у таборі для інтернованих на території Польщі, виступив одним із засновників Української військової організації.

Здобувши в Празі диплом інженера-лісника, повернувся до Галичини, де працював лісником в угіддях митрополита Андрея Шептицького і водночас займався підпільною діяльністю. У 1929 р. взяв участь у створенні Організації українських націоналістів. У 1938 р. після смерті Є. Коновальця очолив ОУН, однак не зміг переконати прибічників С. Бендери в необхідності збереження єдності організації. Під час Другої світової війни перебував під німецьким арештом. Після війни (до смерті) жив у Люксембурзі, де виношував плани об’єднання представників різних українських політичних партій і рухів. У 1957 р. ініціював створення Світового конгресу вільних українців.

Степан Бандера (1909-1959) - політичний діяч, теоретик українського націоналізму. Народився в сім’ї греко-католицького священика. Навчався на агрономічному факультеті Львівської політехніки. Член Української військової організації, а згодом Організації українських націоналістів. Від 1933 р. - крайовий провідник ОУН на західноукраїнських землях. Під його керівництвом структури ОУН у Галичині опанувала охоплена революційним максималізмом і радикально налаштована молодь. У 1936 р. засуджений польським судом до смертної кари, згодом міру покарання було замінено на довічне ув’язнення. Після звільнення в 1939 р. очолив опозиційну течію в проводі українських націоналістів, прибічники якої безкомпромісно наполягали на радикалізації форм і методів боротьби. У 1941 р. обраний головою революційної фракції ОУН, яка на початку німецько-радянської війни ініціювала відновлення української державності 30 червня 1941 р. Невдовзі заарештований гітлерівцями й ув’язнений у концтаборі Заксенгаузен, де перебував до осені 1944 р. Убитий агентом КДБ у Мюнхені.

Замість однієї організації в націоналістичному таборі сформувалися два політичні центри: бандерівський - ОУН(б) та мельниківський - ОУН(м). Але стратегічні цілі обох організацій були спільними: здобуття незалежності України, розрахунок на підтримку Німеччини в цій справі, заперечення демократії та вождизм, визнання принципу націократії, тобто влади етнічної нації в державі. Розходження мали тактичний і поколіннєвий характер і значною мірою вичерпувалися персональним суперництвом лідерів. Хоча історія з Карпатською Україною, коли Гітлер дозволив угорську окупацію, викликала деякі застереження стосовно союзу з нацистською Німеччиною, однак не відштовхнула від німців жодну з фракцій. Стратегія оунівців полягала в тому, щоб визволити Україну від більшовиків «у тіні німецького походу на Схід». Попри формальну заборону політичної діяльності, яка торкалася в Третьому рейху всіх ненімецьких організацій, обидві ОУН в очікуванні німецько-радянської війни розгорнули в Кракові підготовчу роботу зі створення в Україні майбутніх державних структур.

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте стан і становище українського націоналістичного руху напередодні й на початку Другої світової війни. Визначте і поясніть причини його розколу. Чи погоджуєтеся ви з думкою історика Ю. Киричука, що цей розкол стався тоді, коли «перед ОУН відкривалися найбільші політичні можливості й перспективи»?

2. Скориставшись текстом підручника, а також залучивши додаткову інформацію, підготуйте інформацію про С. Бандеру як політичного лідера. Висловте своє ставлення до його політичної позиції.

3. Український центральний комітет у Кракові. Володимир Кубійович

Український центральний комітет у Кракові був єдиною легальною суспільно-політичною установою, що в 1939-1945 рр. відстоювала перед німецькою окупаційною владою інтереси українського населення в Генеральній губернії. Комітет створено у зв’язку з появою в Генеральній губернії великої кількості втікачів із зайнятої радянськими військами території Західної України. Він був об’єднанням українських комітетів для допомоги місцевим і прибулим українцям. Остаточне оформлення УЦК у Кракові як центру Українських допомогових комітетів відбулося в липні 1940 р. Протягом усього часу існування УЦК очолював Володимир Кубійович. У політичному плані УЦК перебував під впливом ОУН(м). Багато прибічників А. Мельника були співробітниками комітету.

Особа в історії

Володимир Кубійович (1900-1985) - учений (географ, демограф) і громадсько-політичний діяч. Походив з польсько-української сім’ї. Під впливом батька прийняв українську ідентичність. Після проголошення ЗУНР і початку польсько-української війни в листопаді 1918 р. вступив до Української галицької армії. Випускник, а згодом викладач Краківського (Яґеллонського) університету.

Дійсний член НТШ. Після того як поставив під сумнів правдивість польської урядової статистики і звинуватив польських учених у маніпулюванні демографічними даними, був звільнений у 1939 р. з університету і зазнав переслідувань. Як голова УЦК в Кракові, відстоював інтереси українців перед німецькою адміністрацією. Силою політичної інерції виступав за створення українських військових підрозділів у складі вермахту для боротьби з більшовизмом. Відразу після війни жив у Баварії (Німеччина) в американській окупаційній зоні. У 1946 р. заарештований американською військовою поліцією за звинуваченням у колабораціонізмі, однак після допитів і за сприяння друзів його було виправдано. Став одним з найвідоміших учених і організаторів української науки на Заході. Мешкав у Мюнхені, а згодом у Парижі. Редактор «Енциклопедії українознавства».

Суворо регламентовану статутом діяльність УЦК проводив, переважно, у сфері освіти та соціальної опіки. Службовці комітету були змушені всі плани та конкретні дії узгоджувати з німецькими окупаційними органами влади. Це викликало негативну реакцію радикально налаштованих учасників українського національного руху Опору, а подекуди й звинувачення керівництва комітету в колабораціонізмі. У відносинах з німецькою владою УЦК, справді, діяв доволі прямолінійно: розвивав мережу легальних українських організацій (господарських кооперативів, культурно-освітніх закладів, шкіл, видавництв) з метою усунути, скориставшись німецькою окупацією, польські впливи на українських територіях. Великою мірою, хоча й на короткий час, це вдалося зробити. Німецькій владі, своєю чергою, вигідно було підтримувати таку «українізацію», щоб забезпечити собі роль арбітра в українсько-польських відносинах.

Погляд сучасника

УЦК був загальною і єдиною громадською легальною і непартійною установою і тим самим мав обслуговувати всіх українців та притягати їх до співпраці. У практиці я мусів зважати на дійсність, себто на силу різних установ і організацій, у першу чергу на ОУН... У перші місяці діяльність ОУН і його членства була на різних відтинках українського суспільного життя дуже позитивна: їм була притаманна велика жертвенність, ідейність, активність, любов до праці та бойовість. Але з часом видно було і слабі сторони: мале фахове знання, невелике політичне вироблення, брак витривалости і послідовности в праці, нахил до нелеґальщини там, де її не треба було, нерозуміння специфічних відносин у терені. Українські комітети часто поставали з ініціятиви ОУН... З часом, коли праця в комітетах вимагала більше фаховости, вони часто не могли впоратися з своїми обов’язками, їх треба було замінити фахівцями, що спричинило невдоволення. Я зміцнив свою позицію і звернув насамперед увагу на загальне добро українського населення і докладав зусиль, щоб УЦК не став прибудівкою ОУН.

Кубійович В. Мені 70. Париж-Мюнхен, 1970. С. 42-43.

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте діяльність Українського центрального комітету, що діяв у Кракові. Чому виникла потреба у створенні такого комітету?

2. Скориставшись текстом підручника, а також залучивши додаткову інформацію, підготуйте інформацію про В. Кубійовича як вченого і політика. Чи погоджуєтеся ви з його політичними рішеннями?

4. Український рух у Закарпатті в умовах угорського панування

У березні 1939 р. опір Карпатської України було зламано. Край опинився під угорським правлінням. Закарпаття в межах Угорщини, згідно зі статистикою 1941 р., займало 12 тис. км2 з населенням 622 тис. осіб. Утворене угорською окупаційною владою місцеве губернаторство із центром в Ужгороді поділялося на три адміністративні округи: Ужанський (із центром в Ужгороді), Березький (у Мукачевому) і Марамороський (у Хусті). Будапешт вирішив не проводити не те що плебісциту, а й навіть виборів: до парламенту просто включали «кращих людей» Закарпаття, визначених угорською владою. У пошуках кращої долі закарпатці, переважно селяни й молодь, тікали на територію СРСР. Однак там на них здебільшого чекало звинувачення в шпигунській та диверсійній діяльності й заслання в табори.

Угорська окупаційна влада розгорнула масовий терор насамперед проти громадсько активних українців. Представників місцевої інтелігенції запроторено в угорські концтабори, українську молодь примушували вступати у напіввійськову профашистську угорську організацію «Левенте» (угорс. герой, лицар). Організацію було засновано в 1921 р., декларуючи за мету фізичний розвиток і здоров’я. Із середини 1930-х років цей рух поступово перетворився на воєнізовану організацію як спроба обійти обмеження Тріанонського договору, який забороняв військовий призов. У 1939 р. членство в організації стало обов’язковим для всіх юнаків і молодих чоловіків у віці від 12 до 21 року.

Історичний документ

Згідно таємних донесень, що надходять з Підкарпаття, там знову оживає українська антиугорська пропаганда... Особливо шкідливу діяльність проводять колишні чехословацькі службовці - українські, русинські працівники залізниць і пошти, які, маючи постійний зв’язок з населенням, можуть вільно поширювати підривні антиугорські ідеї, проводити шкідливу роботу. Для боротьби проти цих небезпечних явищ є тільки один ефективний засіб: одержаний від чехословаків персонал негайно перевести в чисто угорські області, де б вони не мали ніякого ґрунту для своєї шкідливої діяльності.

Історія державної служби в Україні: у п’яти томах / кер. колект. упоряд. Г. Боряк. Т. 5: Документи і матеріали. Кн. 1:1914-1991. Київ, 2009. С. 335 (Із пропозиції міністра збройних сил Угорщини Міністерству внутрішніх справ щодо звільнення українських службовців з роботи в установах Закарпаття. Будапешт. 14 червня 1940 р.).

Мешканці Рахова

Мешканці Хуста

Будапешт штучно інспірував творення «русинської» мови і культури, водночас переслідував кожну спробу української активності. Політичні партії було заборонено. Президент Карпатської України А. Волошин під час окупації краю Угорщиною емігрував разом з урядом до Праги. На зламі 1939-1940 рр. створено крайовий провід ОУН «Закарпаття». Його очолив Андрій Цуґа. У 1942 р. угорська контррозвідка викрила в краю широку молодіжну мережу українського націоналістичного підпілля. Після жорстоких допитів її учасників відправили до таборів інтернування в глиб Угорщини. Під час окупації 1939-1944 р. угорці не зуміли здобути ніяких симпатій серед українського населення Закарпаття.

Погляд сучасника

Цілий ряд горожанських шкіл закрито, наприклад], у Рахові, Нересниці, Тересві, Білках, Іршаві, - а в школах, що ще залишилися, заведені високі оплати, наслідком чого наша селянська бідна дітвора змушена покидати школи... Крім високих оплат причиною покидання школи є також неможлива мова навчання в т. зв. русских клясах. Більше чим 60 % предметів учать учителі виключно по мадярськи (історія, географія, фізика, природа, числення), а решту предметів неможливим мадярсько-русским язичієм. Ніяких книг в горожанських школах немає. Українські та «карпаторуські» (панькевичівка) попалили й учебний матеріал диктують оцим нечуваним язичієм... До гімназій майже не приймають дівчат... За професорів понабирали всяких докінчених мадярів, мадяронів і русофілів, між тим, як наших кваліфікованих професорів порозділювали на горожанські школи.

Культурне життя в Україні. Західні землі: Документи і матеріали / відп. ред. Ю. Сливка. Київ, 1995. Т. 1: 1939-1953. С. 91-92 (Із газети «Наступ» від 16 березня 1940 р.).

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте становище українців Закарпаття в умовах угорської окупації.

2. Чи мали закарпатські українці можливості для розвитку національного руху під владою Угорщини? Якою була національна політика угорської влади?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ ПАРАГРАФА

1. Схарактеризуйте осередки української політичної еміграції в переддень і на початку Другої світової війни. Назвіть лідерів цих осередків.

2. Спираючись на здобуті раніше знання й матеріал параграфа, визначте дилеми, які виникли перед закордонним українством у зв’язку з початком Другої світової війни.

3. На основі знання історії й родинної пам’яті, підготуйте есе «Як початок Другої світової війни вплинув на життя моєї родини».