Історія: Україна і світ. 10 клас. Мудрий - Нова програма

§ 30. Радянізація західних областей України

1. Адміністративно-територіальна реформа. Радянські партійні та громадські організації

«Нас визволили, і нема на те ради», - ця іронічна фраза композитора Станіслава Людкевича стала хрестоматійною для характеристики змін восени 1939 р. Після приєднання Західної України до Радянського Союзу, яке відбулося на підставі пакту Молотова-Ріббентропа, нова влада розпочала в краї прискорене запровадження порядків, які існували в СРСР. Цей процес називають радянізацією. За радянським зразком уніфіковувалося суспільно-політичне й економічне життя, зокрема було встановлено однопартійну політичну систему з монополією комуністичної партії на державну владу та особливими функціями каральних органів; здійснено націоналізацію промислових підприємств і банків, конфіскацію поміщицьких земель.

У грудні 1939 р. проведено адміністративно-територіальну реформу: польський воєводський устрій ліквідовано й утворено Волинську, Дрогобицьку, Ровенську, Львівську, Станіславську і Тернопільську області в складі УРСР. Микита Хрущов, тоді перший секретар ЦК КП(б)У, наполягав на тому, аби північне Полісся з Брестом теж передали Україні, однак Сталін вирішив віднести ці території до Білоруської РСР. Новий адміністративно-територіальний поділ завершено на початку 1940 р. Замість повітів і волостей створено райони, кільканадцять міст виділено в обласне підпорядкування, згодом визначено й території сільських рад. Замість тимчасових органів влади запроваджували виконавчі комітети обласних, районних і сільських рад депутатів трудящих. Виконкоми створювали без самих рад, оскільки вибори до місцевих рад відбулися щойно в грудні 1940 р. Це свідчило, що створення нових владних структур не залежало від волі населення, а було лише додатком компартійних органів.

Важелі влади було зосереджено не в радах. Політичними центрами управління стали обласні, районні й міські комітети партії. їхня влада над суспільством базувалася на мережі партійних осередків промислових підприємств і установ та номенклатурі, тобто призначених парторганами посадовцях. Кількість членів партії зростала за рахунок відряджених на роботу «уповноважених» і спеціалістів зі східних районів СРСР, а також демобілізованих червоноармійців. До середини 1941 р. у західних областях налічувалося 37 тис. членів і кандидатів у члени ВКП(б). Серед молоді радянська влада заохочувала створення комсомольських і піонерських організацій. Однак через відкидання релігії, народних традицій і пропаганду комуністичних догм їхній авторитет був низьким.

Нові для західноукраїнських теренів радянські громадські організації фактично були філіями партійно-державних органів, їхніми додатками. На підприємствах було створено профспілки радянського типу. На відміну від традиційного принципу вільного вибору нові профспілки формувалися з верху до низу за виробничо-галузевим принципом. А з огляду на аграрну спрямованість економіки регіону більшість його населення (селянства) не могла бути охоплена спілчанським членством, оскільки профспілок сільськогосподарських виробників у СРСР взагалі не існувало. Діяльність громадських організацій жорстко регламентувалася.

Усі важливі посади нової партійно-державної адміністрації займали працівники, що прибули зі східних областей УРСР, а також з РРФСР за скеруванням центральних партійних органів, всесоюзних і республіканських наркоматів. Серед «уповноважених» переважали малокомпетентні особи, загальна освіта яких переважно не перевищувала рівень середньої школи. Траплялося, що в нові області скеровували кадри, які скомпрометувалися і від яких прагнули звільнитися. Значна частина приїжджих керівників не знала звичаїв і традицій місцевого населення або була налаштована до нього упереджено вороже. Формування керівних кадрів з місцевого населення відбувалося переважно з осіб пролетарського походження, так званих висуванців, які не мали спеціальної освіти й замість приймати самостійні рішення постійно вимагали вказівок згори.

Запитання і завдання

1. Використовуючи карту, опишіть адміністративно-територіальну реформу, проведену радянською владою в Західній Україні наприкінці 1939 р. Поміркуйте про мету цієї реформи.

2. Поясніть, як було організовано систему управління в західноукраїнських областях у 1939-1941 рр.

2. «Націоналізація» промисловості. Економічні та соціальні зміни в сільському господарстві

Економіку було увігнано в межі командно-адміністративної системи й підпорядковано правилам тоталітарного режиму. Радянська влада націоналізувала банки, промислові підприємства, майстерні, перукарні, готелі, лазні, більшість магазинів. Формально націоналізацію проводили згідно з рішенням Народних зборів, фактично - з приходом Червоної армії, але розмаху вона набула після рішення ЦК ВКП(б) у грудні 1939 р. Зовні ця процедура інколи створювала видимість народного волевиявлення, бо спиралася на ухвали загальних зборів робітників. Контроль за ходом націоналізації здійснювали партійні органи. Усього було націоналізовано більше як 2 тис. промислових підприємств.

До квітня 1940 р. було завершено ліквідацію колишньої банківсько-фінансової системи. Грошова реформа, здійснена 21 грудня 1939 р., припинила обіг польського злотого. Вона фактично знецінила заощадження населення. Усі злоті, які знаходилися в банках і ощадних касах, обмінювали на карбованці за співвідношенням 1:1, але не більше як 300 злотих, що за радянськими мірками становило приблизно місячну зарплату некваліфікованого робітника. У державну власність перейшло більше як 400 банків і близько 1,5 тис. фінансово-кредитних установ.

Націоналізація дала змогу створити ілюзію соціальної справедливості, зокрема подолати безробіття, підвищити заробітну плату робітників і службовців, розгорнути житлове будівництво, надати безкоштовну освіту й лікування. Але водночас вона виявила проблеми соціалістичної економіки: низьку ефективність державних підприємств, незбалансованість попиту й пропозиції та незадовільну якість продукції. Відсутність у робітників і спеціалістів матеріальних стимулів до праці влада намагалася компенсувати соціалістичним змаганням, яке від початку дискредитувало базові економічні засади й перетворилося на засіб адміністративного примусу до праці.

Під гаслом боротьби з «класово ворожими елементами» з роботи усували місцевих спеціалістів, колишніх власників підприємств і кваліфікованих управлінців. Насамперед це торкнулося фахівців польської національності, які працювали на промислових підприємствах і залізничному транспорті. Для керівництва націоналізованими промисловими об’єктами призначили робітників. Не володіючи необхідною фаховою підготовкою і можливостями для прийняття самостійних рішень, такі висуванці ставали прихильниками нарад, відчували потребу в інструкціях і циркулярах «зверху», щоб зняти із себе відповідальність.

Докорінних змін зазнало сільське господарство. Аби здобути підтримку селянства, нова влада за лічені тижні (ще в грудні 1939 р.) конфіскувала землю поміщиків, монастирів, колишніх державних службовців. Селяни одержали в користування понад мільйон гектарів землі, десятки тисяч коней і корів. Передача землі, худоби, насіння, реманенту селянам розглядалася владою лише як перехід до «соціалістичних перетворень» у сільському господарстві, які передбачали ліквідацію приватної власності на землю і суцільну колективізацію. Радянська пропаганда всіляко вихваляла переваги колгоспного ладу. Щоб змусити селян вступати до колгоспів, влада запровадила різницю в податках: одноосібників обкладали величезними податками, тоді як колгоспники діставали деякі пільги. Усе одно колективізація відбувалася повільно, її підтримували лише найбідніші селяни.

Погляди сучасників

...Націоналізували не тільки кам’яниці, а й майно. У кооперативному будинку «Власна хата»... пенсіонерку, що володіла двома кімнатами і кухнею, виселили до кухні, забрали речі. У Кульчицького (ревізор кооперативу) забрали меблі і одяг, а самого виселили до кухні. У письменника Грау-Вандмаєра забрали годинник, тому що на ньому була монограма Миколая II. У Ервіна Стерна опечатали друкарську машинку. У ревізора союзу кооператорів забрали меблі, одяг, білизну, вугілля... У колишнього капіталіста Увера, який сам утік за кордон, а дружина (63 роки) залишилась, робив націоналізацію якийсь Гулий. Почав він з того, що націоналізував вино і тут же його випив, сп’янів і почав дебоширити. Витяг із щоденникових записів, дорожніх нотаток Петра Панча про літературне і громадсько-політичне життя в Західній Україні // Культурне життя в Україні.

Західні землі: Документи і матеріали / відп. ред. Ю. Сливка. Київ, 1995. Т. 1. С. 77-78.

Крім нечисленних розумних людей, які здають собі справу з аграрної господарки в нашому краю, більшість представників Радянської Влади... розпорядженнями своїми... компрометують центральну владу. Поступають так, як коли б одинокою їх метою було цілковите знищення селянства й хліборобства. Очевидна річ, що в такому поступувані не йдуть за вказівками вищої влади. Зі сторони тієї влади такі розпорядки були б яскравим самовбивством. Чим є ті розпорядки зі сторони нижчих органів влади - трудно зрозуміти. Те видається кожному розумному чоловікові певним, що їх вища влада не може одобрити. Ті розпорядки підкопують на цілій лінії прямо існування Радянської влади в краю. Накладають податки, що... перевищують усякий можливий дохід.

У півстолітніх змаганнях: Вибрані листи до Кирила Студинського (1891-1941) / упоряд. О. Гайова, У. Єдлінська, Г. Сварник. Київ, 1993. С. 690-691 (З листа митрополита Андрея Шептицького від 11 квітня 1941 р.).

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте економічні й соціальні зміни, які відбулися в Західній Україні після приєднання до Радянського Союзу.

2. Якою була реакція українського робітництва та селянства на економічні й соціальні заходи радянської влади?

3. «Українізація». Влада і західноукраїнське суспільство

Встановлення радянського режиму в Західній Україні відбувалося під гаслами «українізації». У найбільших містах почали виходити нові українські газети з показовими назвами «Вільна Україна», «Червона Україна», «Радянська Україна», «Вільна праця». Відкривалися українські школи та виші, а університет Яна Казимира у Львові перейменовано на університет імені Івана Франка. У Львові виникли філіали інститутів Академії наук УРСР - літератури, мовознавства, фольклору, археології, історії України та економіки. їх було створено переважно на основі структур Наукового товариства імені Шевченка (НТШ), яке влада змусила «саморозпуститися». На початку 1940 р. було зукраїнізовано і Великий театр у Львові - його перейменовано на Театр опери і балету імені Івана Франка. Українська мова стала головною в державних і громадських організаціях. Нею провадили навчання в більшості шкіл, у вишах і технікумах.

Попри позірну «українізацію», з утвердженням у західноукраїнських областях тоталітарного режиму звичайними стали адміністративні, наказні методи керівництва культурою, всеохоплюючий контроль компартійних органів за діяльністю творчої інтелігенції, що дедалі більше сковувало її ініціативу, самостійність. Помітним було небажання прибулих зі східних областей республіки керівників, які зайняли практично всі важливі посади в державних і господарських органах, зважати на інтереси місцевого населення. Особливо болісно сприймалося відверте нехтування «уповноваженими» українською мовою. У школах запроваджено обов’язкове вивчення російської мови, а в закладах вищої освіти організовано кафедри марксизму-ленінізму, яким відведено ключову роль.

Створені за радянськими зразками обласні організації республіканських спілок письменників, художників, композиторів стали зручним засобом партійного контролю за літературно-мистецьким життям. Підтримку влади одержувало обмежене коло авторів, які прийняли «радянську платформу» і погодилися працювати в руслі «соцреалізму». Під тиском влади припинили діяльність давні українські наукові та громадсько-просвітні організації й товариства - НТШ, «Просвіта», «Рідна школа». З книгарень і бібліотек вилучено українські книжки, видані після 1917 р. Усеосяжною стала цензура.

Радянська влада прагнула позбавити Греко-католицьку церкву можливостей впливу на суспільство й засобів до існування. Відразу було закрито всі церковні періодичні видання, релігійну літературу вилучали з крамниць і бібліотек. Націоналізовано церковні освітні заклади, конфісковано кошти й господарські об’єкти. Митрополит Андрей Шептицький, аби зберегти Церкву, наставляв духовенство триматися осторонь політики. Він намагався перенести наголос з труднощів існування під радянською владою на позитивний факт об’єднання українських земель. Зважаючи на те що система шкільної освіти стала основним об’єктом антирелігійної пропаганди, митрополит закликав посилити релігійне виховання в домівках, розгорнути просвітницьку роботу. У посланнях до вірних і духовенства він вказував не плутати вимушене мовчання і християнську покірність зі згодою на насильство, пояснював зв’язок між релігійною і національною свідомістю.

Лідерів українського політичного руху прихід радянської влади застав, по суті, зненацька. Більшість з них очікувала німців, а відтак була змушена пристосовуватися до несподіваного повороту. Представники «легального сектору» української політики розділилися. Одна частина після перших звісток про наступ Червоної армії залишила Львів і перебралася до німецької зони, а друга - залишилася. 21 вересня 1939 р. Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО) і кілька інших партій було розпущено. Решта, остерігаючись репресій, самі припинили діяльність. Взамін утворено Допомоговий комітет на чолі з Костем Левицьким, який мав представляти інтереси українців перед новою владою. «Нелегальний сектор» української політики - націоналісти - розгорнув боротьбу з новою владою, але все ж більше був зосереджений на розбудові підпільної мережі, яка змогла б перебрати владу після початку очікуваної німецько-радянської війни.

Погляд сучасника

Наприкінці вересня закрили школу Сестер Василіанок і нас перевели в колишню гімназію ім. Кокорудзів. Ґімназію, одну з найславніших українських дівочих ґімназій у довоєнному Львові, перетворили на десятирічку, і ми почали навчатися за радянською навчальною програмою... До школи приїхало багато вчителів і різних вожатих (піонерських, комсомольських) зі східних областей; натомість позвільняли деяких з тих, хто працював тут раніше, насамперед вчителів класичних та іноземних мов... Клімат виразно змінювався. Змінювався він і на вулиці.

У 1939 році приїжджі зі сходу дуже відрізнялися від місцевих. Бабця називала їх «сірі люди», бо сірий колір домінував у їхньому осінньому і зимовому, далекому від будь-якої моди, одязі. Відрізнялися вони і поведінкою, а навіть ходою. Більшість з них відразу кинулася купувати речі, що їх, не маючи засобів до життя, продавали на чорному ринку місцеві мешканці міста. На цю тему з’явилося багато анекдотів, зокрема серед польського, гострого на язик суспільства. їх героїнями були, в першу чергу, офіцерські жінки, а темою для кепкувань - необізнаність з модою, місцевими порядками, історією...

Висміювалося усе, до чого лише можна було причепитися. А чіплятися до тих нещасних, збідованих людей, часто наївно переконаних... у своєму культуртреґерстві, було за що.

Крушельницька Л. Рубали ліс... (Спогади галичанки). Львів. 2001. С. 146-147.

Запитання і завдання

1. Поясніть, чому встановлення радянського режиму в Західній Україні відбувалося під гаслами «українізації». Наведіть приклади радянської «українізації».

2. Схарактеризуйте відносини радянської влади і західноукраїнського суспільства. Чому радянська влада не наважилася відразу ліквідувати Українську греко-католицьку церкву, тоді як інші українські національні інституції змусила «саморозпуститися»?

4. Політичні репресії. Депортації

Інструментом інтеграції західноукраїнських теренів до складу СРСР у руках нової влади стали репресії. Їх здійснювали відповідно до вказівок з Москви «очистити міста і села від ворожих елементів». До літа 1941 р. у шести західних областях УРСР під приводом нелегального переходу кордону або контрреволюційної діяльності було заарештовано 65 тис. осіб - колишніх офіцерів, чиновників, суддів, поліцейських, великих землевласників, підприємців, торговців, священиків, представників інтелігенції, заможних селян. Ув’язнено майже всіх представників політичної еліти, як української, так і польської, єврейської. До таборів запроторено й багато колишніх членів КПЗУ і Компартії Польщі, над якими нависло тавро ненадійності.

Депортація радянською владою «небажаних елементів» з Галичини. 1940 р.

У грудні 1939 р. серед ув’язнених опинилося також чимало старших офіцерів польської армії, а також науковці, викладачі вишів, літератори. їх засуджували переважно за статтями кримінального кодексу, які передбачали довготривале ув’язнення, заслання в глиб СРСР або смертну кару. Польських полонених офіцерів ізолювали в терміново створених таборах. За рішенням політбюро ЦК ВКП(б) більше 20 тис. ув’язнених офіцерів, поліцейських і чиновників було розстріляно без суду в Катинському лісі (Смоленська обл.), у Старобільському таборі біля Харкова, в Осташковському таборі (Тверська обл.), а також у таборах і в’язницях Західної України та Західної Білорусії. Радянська влада не вважала полонених польських офіцерів звичайними військовополоненими — вони належали до категорії «контрреволюціонерів».

Масовим видом репресій стали депортації уявних «ворогів народу» — осіб, які викликали підозру своїм соціальним походженням, політичним минулим або антирадянськими поглядами. Депортації розпочалися в лютому 1940 р. і тривали аж до початку німецько-радянської війни в червні 1941 р. Адміністративне переселення здійснювали без суду й слідства. Головними регіонами, куди переселяли, були Сибір, північні райони європейської частини Російської Федерації, Казахстану. Усього із західних областей України в 1939-1941 рр. вивезли мало не 550 тис. осіб. Жертвами депортацій стали представники всіх національностей — українці, поляки, євреї.

Репресивно-депортаційні акції були зумовлені самою природою радянської системи. Історики зазначають принаймні три цілі, які намагався реалізувати комуністичний режим у Західній Україні: а) ліквідувати організаторів і активних учасників тих економічних, політичних і культурних структур, які не вписувалися в тоталітарну систему СРСР; б) не допустити - у дусі угоди між Радянським Союзом і Німеччиною — відродження польської держави, насамперед ліквідувати польську еліту як основу й головну силу для її відновлення; в) підготуватися до експансії комунізму в Європу, створивши для цього своєрідний санітарний кордон від Балтики до Молдови.

Загалом жертвами репресій - депортацій, ув’язнень, розстрілів - за час радянської окупації 1939-1941 рр. стало близько 10 % населення Західної України. Зазнали репресій громадські й політичні діячі, греко-католицьке духовенство, члени ОУН і колишньої КПЗУ й навіть лісники, бо влада боялася перетворення лісів на місце антирадянського підпілля. У січні 1941 р. у Львові відбувся великий процес над 59 членами ОУН, переважно студентами львівських вишів і гімназистами, яких звинувачено в підготовці повстання проти радянської влади. Серед обвинувачених був майбутній командир УПА-Північ Дмитро Клячківський (Клим Савур). У підсумку 19 засуджених було розстріляно, інші отримали тривалі терміни ув’язнення.

Погляд сучасника

Цілком очевидно, що під більшовиками всі ми почувалися приреченими на смерть; вони не приховували свого стремління знищити і задушити християнство, затерти найменші його сліди. Робили вони це уповільнено, щоби не збурити надто великого спротиву серед цілого загалу населення. Вони також побоювалися громадської думки в Европі... Назагал вони не почувалися тут як вдома; можливо, це і стало однією з причин того, що вони поводилися з нами обережніше, аніж ми того очікували.

Боцюрків Б. Українська Греко-Католицька Церква і Радянська держава (1939-1950) / пер. з англ. Н. Кочан, за ред. О. Турія. Львів, 2005. С. 49 (З листа митрополита Андрея Шептицького до нунція Анджела Ротти від 30 серпня 1941 р.).

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте політичні репресії в Західній Україні в 1939-1941 рр. Яких верств суспільства вони торкнулися?

2. Обґрунтуйте (або спростуйте) твердження, що репресивно-депортаційні акції зумовлювалися самою природою радянської системи.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ ПАРАГРАФА

1. Визначте причини і наслідки політики «радянізації» західних областей України. Чи досягла радянська влада мети? Перегляньте документальний фільм «Золотий вересень. Хроніка Галичини 1939-1941» (реж. Т. Химич, 2010 р.) і підготуйте відгук на нього.

2. Історик С. Кульчицький пише: «Українське населення західних областей гостро відчуло ту несвободу, якою огорнув комуністичний режим кожну людину, даючи їй гарантований мінімум засобів існування». Як ви розумієте його слова?

3. Спираючись на доступні джерела інформації, підготуйте презентацію на тему «Західна Україна: зміни в повсякденному житті населення України після анексії СРСР».