Історія: Україна і світ. 10 клас. Мудрий - Нова програма

Розділ 1

Перша світова війна

У цьому розділі йтиметься про Першу світову (або Велику, як її називали сучасники) війну. Тоді, у 1914-1918 рр., у її вирі опинилися величезні масиви територій, було зламано звичний уклад життя мільйонів людей, проведено гігантське за обсягами переорієнтування економік на воєнні потреби. Війна призвела до небачених за масштабами жертв, започаткувала міграційні процеси (здебільшого примусові), зумовила появу нових категорій населення - родин мобілізованих і жертв війни, біженців, військовополонених і дезертирів. Війна встановила численні обмеження і водночас відкрила небачені раніше можливості, які проявили себе в науково-технічних винаходах, емансипації жіноцтва, новому осмисленні сутності людського життя. Урешті-решт у результаті війни виявляться зруйнованими, здавалося б, непохитні імперські політичні системи й буде поставлено на порядок денний творення національних держав. Цього досвіду війни серед інших народів сповна зазнали українці. Перша світова війна є своєрідним ключем до розуміння історії всього XX ст.

ПРАЦЮЄМО ТВОРЧО

1. Обґрунтуйте або спростуйте твердження про те, що Перша світова війна почалась як війна імперій, а закінчилась як війна націй.

2. Підготуйте есе «Велика війна 1914-1918 рр.: збіг обставин чи вияв кризи європейської цивілізації?».

3. Доберіть відомості про зумовлені Першою світовою війною наукові й технічні винаходи, які змінили життя людства.

§ 2. Початок Першої світової війни. Політичні програми та орієнтації українців у зв’язку з початком війни

1. Початок війни

Війни від певного часу очікували всі. Ніхто, правда, не знав, якою вона буде і коли розпочнеться. І, як це зазвичай трапляється, - найочікуваніше приходить несподівано. Спочатку маленьке сонне містечко в Боснії - Сараєво - несподівано опинилося в центрі уваги світової громадськості. Австро-угорські політики думали, що війна із Сербією, запланована як локальна, такою й буде. Однак цього разу спалах малої регіональної війни спрацював як снігова куля, що дала початок лавині, яку стримати вже не могла жодна сила. За кілька днів локальний конфлікт переріс у зіткнення двох військово-політичних блоків. Ще тривав нервовий обмін депешами, деклараціями, планами на порятунок миру, а війна вже вступала у свої права. Чи можна було її уникнути? Ті, котрі вважали, що мир буде збережено, ґрунтували свої твердження на уявленнях, які не справдилися. Було переконання про солідарність монархів, довіра до дипломатів, думки про антивоєнну солідарність робітництва й систему взаємного стримування двох військово-політичних блоків, віра в силу пацифістського руху, тиск міжнародних концернів на уряди. Однак усі ці сподівання виявилися безсилими перед духом мілітаризму й новим культурним кліматом, який запанував у Європі на початку XX ст. Він оскаржував людину за марнування життя і брак великих планів. Як писав Томас Манн, «війна мала бути очищенням, вивільненням і великим сподіванням», демонстрацією «сили народу». Не тільки держави, а й національні рухи сподівалися, що збройний конфлікт допоможе їм досягти своїх цілей.

Через місяць після сараєвського вбивства, 28 липня, Австро-Угорщина оголосила Сербії війну. У відповідь Росія оголосила спочатку часткову, а потім і загальну мобілізацію. Німеччина вимагала від Росії скасувати мобілізацію як недружній щодо Берліна акт, однак її прохання було проігноровано. У відповідь Німеччина 1 серпня 1914 р. оголосила війну Росії. Цей день вважають початком Першої світової війни. 3 серпня війну також було оголошено Франції. Німецький генштаб передбачав наступ німецьких військ через територію нейтральної Бельгії. Коли цей наступ розпочався, втрутився Лондон з вимогою поважати бельгійський нейтралітет. 4 серпня війну Німеччині від власного імені й домініонів (Канада, Ньюфаундленд, Австралія, Нова Зеландія) оголосила Британія. У стані війни з країнами Антанти опинилася й Австро-Угорщина. Деякою несподіванкою стала хіба що заява про нейтралітет Італії під претекстом того, що, за договором Троїстого союзу, вона зобов’язалася виступити на допомогу Німеччині в оборонній, а не наступальній війні. Натомість до Центральних держав приєдналися Туреччина (у 1914 р.) і Болгарія (у 1915 р.). Цей військово-політичний блок почали називати Четверним союзом.

Мобілізовані до французького війська на вулицях Парижа. Серпень 1914 р.

Мобілізовані до німецького війська вирушають на фронт під гаслом «На Париж!». Серпень 1914 р.

Погляди сучасників

Перша звістка, яку я почув у Відні, було оповіщення війни Сербії. Я поїхав до готелю Muller. ...Був дуже стомлений і скоріше ліг спати. Коли чую вночі - якийсь глухий шум, неначе рев. Я кинувсь до вікна і що бачу: внизу на вулиці море людських голів; юрба тихо посувається, виспівуючи не то гімн, не то марш, і всі йдуть в напрямку до цісарського палацу. Я догадався, що це патріотична маніфестація, - віденці радіють війні. Чи передчували бідолахи, як сумно вона для них скінчиться! Маніфестація тяглася цілу ніч аж до ранку, перепинив її тільки дощ, що пішов вранці. Я вже не міг заснути тої ночі, напосіли чорні думки.

Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 роки). Київ, 2007. С. 15-16.

Було це у перші серпневі дні тисяча дев’ятсот чотирнадцятого року. У мене саме розпочиналась літня відпустка, і я мандрував Північно-Східною Галичиною. ...Немає нічого кращого, аніж у тиху літню днину блукати рівнинами Галичини: здається, що зовсім поруч земля зливається з небом, але що ближче підходжу, то більше віддаляється горизонт. ...Я був у Кристинополі, містечку з кількома тисячами населення, неподалік Сокаля. То був базарний день. ...По обіді, коли гамір на ринковій площі почав наростати, раптом донісся барабанний дріб. Натовп заворушився, і люди оточили роєм поліціянта, який щось зачитував вголос. Його чули лише ті, хто стояв поруч, проте за кілька хвилин все містечко вже знало: оголошено загальну мобілізацію. Картина на площі враз змінилася: селяни побігли до своїх фір, гендлярі закидали торби на плечі; кожен хотів якомога швидше дістатися дороги.

Блюменталь Г. Галичина. Східний вал // Галичина з Великої війни / упоряд. А. Паславська, Т Фоґель, В. Кам'янець. Львів, 2014. С. 131.

Запитання і завдання

1. Що стало приводом до початку Першої світової війни? Відтворіть хронологію подій, які перетворили локальний конфлікт на світову війну.

2. Спираючись на свідчення сучасників і візуальні матеріали, визначте настрій, який панував у суспільствах протиборчих держав у перші дні й тижні війни.

2. Головна українська рада

Важливим чинником у війні стало національне питання. Напочатку імперські уряди та національні рухи, навіть попри розвинені незалежницькі течії, шукали способи порозуміння. Критично важливою для цісарського та царського урядів була позиція поляків і чехів, але й українське питання набуло чималої ваги. Лідери українського руху в Австро-Угорщині відразу заявили про лояльність до монархії. 1 серпня 1914 р. було створено Головну українську раду (ГУР; ця назва нагадувала про Головну руську раду з революційного 1848 р.) з представників провідних галицьких партій. Головою було обрано Костя Левицького, а заступниками - Михайла Павлика і Миколу Ганкевича.

Вони були представниками відповідно національно-демократичної, радикальної й соціал-демократичної партій. У своєму маніфесті від 3 серпня ГУР закликала український народ до участі в боротьбі на боці Австро-Угорщини та її союзників проти Росії з метою виборення державної самостійності. Українські політики в Галичині мали подвійну політичну програму. Вона включала запровадження української територіально-національної автономії в монархії Габсбурґів і створення під австрійським протекторатом самостійної української держави на українських землях, що входили до Російської імперії. У травні 1915 р. Головну українську раду було перетворено на Загальну українську раду з метою розширення впливу на українські території в межах кордонів Російської імперії й представництва загальноукраїнських інтересів під час світової війни.

Кость Левицький

З початком війни постало питання про українське військове формування. Ще в 1913 р. у Галичині було створено українське військове товариство «Січові стрільці», а також стрілецькі секції в товариствах «Січ» і «Сокіл». Невдовзі стрілецькі осередки діяли в усіх місцевостях краю. Найбільшим оглядом стрілецьких сокільсько-січових і пластових сил стало Шевченківське свято, яке відбулося 28 червня 1914 р. у Львові. Тоді відкрито вулицями міста в марш-параді пройшло близько 500 стрільців - в одностроях і озброєнні. У перші дні війни ГУР об’єднала всі стрілецькі організації Галичини в одну Українську бойову управу - Українських січових стрільців (УСС) під керівництвом Теодора Рожанковського і Кирила Трильовського й оголосила мобілізацію українського населення краю. Так було створено легіон УСС - українське добровольче військове формування у складі австро-угорської армії. Служити в легіоні виявили бажання 28 тис. галичан, однак австрійська влада дала дозвіл на формування стрілецької частини з 2,5 тис. вояків. Більшість галицьких українців воювала у складі регулярних підрозділів австро-угорської армії: їхній відсоток серед офіцерського корпусу становив 0,4 %, а серед рядових солдатів - 7,8 %. Загалом до австро-угорської армії було мобілізовано близько 300 тис. українців, а до російської - близько 4 мли, вони мали воювати по різні боки фронту. Формування легіону УСС відбулося в серпні-вересні 1914 р., його основу склали активісти січового, сокільського і пластового рухів, гімназисти та студенти. Серед новобранців були й дівчата-студентки. До первісного командного складу увійшло півтора десятка кадрових старшин-українців австрійської армії.

Історичний документ

З маніфесту Головної української ради

Український Народе! Надходить важна історична хвиля. Важить ся доля держав і народів. Нічого не вдіяли всі зусиля дипльоматії, щоб удержати в Европі мир. Буря війни суне на Европу і ніщо її не спинить...

Ми не є прихильниками війни, ми разом з цілим культурним світом уважаємо мир найціннійшим добром людскости. Але бувають в історії держав і народів хвилі, коли війна являється неминуча. І коли не можемо війни відвернути, то мусимо старати ся, щоб ті жертви, яких вона від нас вимагає, не пішли марно, щоби кров батьків принесла добро дітям.

Дорога, яка веде до сього, ясна. Війни хоче царь росийський, самодержавний володарь імперії, яка є історичним ворогом України. Царі росийські зломили Переяславський договір, яким вони обов’язали ся були шанувати самостійність України, і поневолили вільну Україну. Царська імперія протягом століть веде політику, яка має за ціль відобрати поневоленій Україні національну душу і зробити український нарід частю росийського народу. Царський уряд відобрав українському народови його найсвятійше право, право рідної мови. В царській Росії нинішнього дня найбільше поневолений - український нарід.

І коли Росія хоче війни, то говорить з неї ненаситність, яка червоною ниткою тягнеться через усю історію сеї імперії, що з московського князівства, загарбуючи все нові землі, поневолюючи народи, розросла ся в кольос, який від ряду літ загрожує загальноєвропейському мирови і загально-людському поступови, культурі і жило народів.

Та ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю. Історичний ворог України не може спокійно дивитися, що не вся Україна в його руках, що не весь український нарід стогне поневолений під його панованнєм, що існує часть української землі, де український нарід не є винятий з-під права, де він може жити своїм національним життєм.

Ідучи війною на австро-угорську монархію, Росія грозить загином також українському національному життю, яке найшло охорону в конституційнім ладі австрийської держави. Побіда Росії мала би принести українському народови австро-угорської монархії те саме ярмо, в якім стогне 30 міліонів українського народу в росийській імперії...

Побіда австро-угорської монархії буде нашою побідою. І чим більше буде поражение Росії, тим швидше виб’є година визволення України...

До бою - за здійсненне ідеалу, який в теперішню хвилю з’єднує ціле українське громадянство!

Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце вільної України!

Львів. 3 серпня 1914.

За Головну Українську Раду:

Д-р Кость Левицький, голова, Михайло Павлик, Микола Ганкевич, заступники голови, Д-р Степан Баран,секретарь.

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріяли / упоряд. Т. Гунчак, Р. Сольчаник. [Б. м.]: Сучасність, 1983. Т. 1. С. 211-213.

Запитання і завдання

1. Як українська суспільність і політичні сили сприйняли початок Великої війни? Чи виправданими були в той час оптимістичні погляди на війну? Поясніть причини цього оптимізму.

2. Проаналізуйте наведений документ і виділіть аргументи, які використовували очільники ТУР для обґрунтування проавстрійської позиції у війні. Схарактеризуйте діяльність ГУР.

3. Союз визволення України

Подібне до ГУР ставлення до війни мав і гурт українських політичних емігрантів з Наддніпрянщини, які 4 серпня 1914 р. створили організацію під назвою «Союз визволення України» (СВУ), що мала бути безпартійним представництвом національних інтересів українського народу в Росії. Осідком СВУ був недовгий час Львів, а пізніше - Відень. Висловлюючи прихильність до Центральних держав, СВУ проголошував своєю метою державну самостійність України або формування основ української державності у формі автономії на українських землях поза межами Росії, зокрема в Австрії, чи на українській території Росії на випадок їх приєднання до Австрії. Головні пункти політичної платформи СВУ було викладено в публікації «Наша платформа», що вийшла друком у першому числі «Вістника Союза визволення України» на початку жовтня 1914 р.

Позиція СВУ не одержала широкого відгомону серед суспільності підросійської України, яка на перших порах висловила свою підтримку російському урядові в його війні із центральноєвропейськими державами. У підсумку головні зусилля СВУ було спрямовано на роботу з військовополоненими українцями в австрійських таборах задля залучення їх до українського руху на боці Центральних держав. СВУ розгорнув також інформативно-представницьку діяльність у центральних і нейтральних державах Європи, оскільки мав представників у Німеччині, Туреччині, Болгарії, Румунії, Італії, Швеції, Норвегії, Швейцарії. Союз об’єднав діячів з дуже різними політичними орієнтаціями, ідейними переконаннями, досвідом і характерами. Серед його творців (і першим головою) був майбутній засновник радикального українського націоналізму 1920-1930-х років, уродженець південної України Дмитро Донцов. Чи не найбільше для налагодження діяльності СВУ зробив виходець із Полтавщини, соціал-демократ Андрій Жук.

Андрій Жук

Уявлення членів СВУ про майбутню українську державу були доволі схематичними. Переважно революціонери і соціалісти, які опинилися в еміграції, тепер були змушені пристосовуватися до монархічних режимів Австро-Угорщини та Німеччини. У політичній платформі Союзу не було терміна «демократична республіка», а йшлося про конституційну монархію, побудовану на демократичних засадах. Але в інших питаннях діячі Союзу пропагували відверто соціалістичні погляди, зокрема декларували проведення радикальної земельної реформи, що мала базуватися на конфіскації великої власності. У прагненні звільнитися з-під російської залежності діячі СВУ покладалися на підтримку Центральних держав - Австро-Угорщини та Німеччини, помилково вважаючи, що українська держава, яку вони створять, зможе бути цілком вільною в зовнішній і внутрішній політиці. Вони вважали, що український рух на відвойованих теренах змусить австро-угорський і німецький уряди рахуватися з ним і врешті-решт допоможе «передати владу в руки самих українців».

Історичний документ

З програмної статті СВУ «Наша плятформа»

Українські землі по обидва боки австро-росийського кордону є не тільки одним з головних теренів сучасної європейської війни, а також одною з причин і предметом війни.

Українці добре розуміють, що у війні сій ходить головно о їх долю, ходить о те, чи в результаті війни український Піємонт в Австрії буде знищений, чи українське житє розцвіте також по той бік Збруча, аж за Дніпро і над Чорне море, і тому не можуть зоставатися німими свідками теперішних подій, а голосно і рішучо підносять свої неоспоримі права на національну самостійність.

Об’єктивна історична конечність вимагає, аби між західною Европою і Москівщиною повстала самостійна українська держава. Потрібне се для осягнення і утревалення європейської рівноваги, є се в інтересі народів австро-угорської держави, а передовсім в інтересі німецького народу в обох цісарствах, а для українського народу було б се здійсненнєм вікових його мрій і зусиль...

Національно-політичною плятформою Союза є державна самостійність України.

Формою правління самостійної української держави має бути конституційна монархія, з демократичним внутрішним устроєм політичним, однопалатною системою законодавства, горожанськими, язиковими і реліґійними свободами для всіх національностей і віроісповідань, з самостійною українською церквою.

На випадок прилучення до Австрії більшої чи меншої українсько-російської території буде Союз обстоювати за створеннєм з усіх земель, заселеним українським народом в Австрії, осібного автономного краю.

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріяли / упоряд. Т. Гунчак, Р. Сольчаник. [Б. м.]: Сучасність, 1983. Т. 1. С. 216-217.

Запитання і завдання

1. Назвіть засновників СВУ, схарактеризуйте його ідейно-політичну платформу та діяльність.

2. Проаналізуйте наведений документ і виділіть аргументи, які використовували очільники СВУ України для обґрунтування проавстрійської позиції у війні.

4. Український рух у Російській імперії: між заявами про лояльність і переслідуваннями

Ставлення більшості підросійських українців до війни висловив Симон Петлюра у статті «Війна і українці», що з’явилася друком у липневому (1914 р.) випуску журналу «Украинская жизнь», що виходив у Москві. У цій публікації він доводив, що українці лояльно виконають свій обов’язок перед Російською державою, і висловлював надію, що в майбутньому ставлення влади до українського питання зміниться. Вибір українців на користь Росії він уважав в умовах війни безальтернативним, указував на інструментальну політику австрійської влади щодо українського населення. Петлюра належав до молодшого покоління українських діячів, але в тій конкретній ситуації вважав за необхідне виступити з позиції, по суті, старших діячів українського руху, які були готові обміняти свою лояльність до режиму на поступки в мовно-культурній сфері.

Симон Петлюра

Для Петлюри публікація проросійської декларації з приводу початку світової війни, яка була неоднозначно сприйнята українцями по обидва боки фронту, стала надзвичайно складним життєвим кроком. Він уважав, що треба не тільки враховувати реальні настрої в суспільстві, а й турбуватися про інституційну життєздатність українського руху. Редагуючи від 1912 р. журнал «Украинская жизнь», Петлюра розумів, яку важливу роль відіграє це видання для українського суспільства. Відповідальність за журнал (в умовах постійного пошуку коштів і тиску цензури) змусила його зробити видання частиною власного життя, відмовитися від багатьох бажаних занять, зокрема літературної критики. Тому-то так гостро (по суті, як особисту поразку) він сприймав загрозу його закриття. Публікація проросійської декларації допомогла зберегти журнал, що в ті складні роки залишався єдиним національним періодичним виданням.

У самій підросійській Україні настрої серед українства не були такими однозначно проросійськими, як це представив Петлюра. Тут за лідера українського руху сприймали Михайла Грушевського. Він співпрацював із Товариством українських поступовців, яке ставило за мету здобути українську автономію. Грушевський був твердим прихильником цієї позиції і спонукав українських поступовців переконувати російських конституційних демократів, зокрема їхнього лідера Павла Мілюкова, підтримати українські автономістські вимоги. Кадети, своєю чергою, готові були домагатися запровадження української мови в шкільній освіті, але вважали федералізацію небезпечною для російської держави. Початок війни захопив Грушевського у відпустці: він відпочивав у своєму літньому будинку в Криворівні в Карпатах. Через воєнні обставини він не зміг повернутися до Львова, однак австрійське командування не дозволило йому залишатися в Криворівні. Зіткнувшись із наступом російських військ, Грушевський вирушив у тривалу подорож. Спершу він поїхав до Будапешта й Відня, далі в Італію і нарешті в листопаді 1914 р. дістався до Києва. Тут його заарештувала російська влада і вислала у глиб Росії.

Погляд історика

Чому російська влада вважала за потрібне заарештувати й вислати Грушевського? ...В офіційному російському лексиконі «мазепинець» - уособлення зради та сепаратизму, а Грушевського та інших лідерів українського руху вважали... потенційними зрадниками. ...Жорстка настанова щодо «мазепинців» вилилася в рішучу кампанію проти українського руху в Російській імперії... Під цим оглядом, арешт Грушевського - логічний наслідок урядової політики щодо українського руху. З початком війни поборники всеросійської єдности і давні вороги Грушевського... набули необмежену можливість переслідувати своїх ідеологічних суперників. Російські газети охоче друкували авторів, які закидали Грушевському всі мислимі й немислимі гріхи супроти Російської імперії. В Австрії його звинувачували у проросійськості, а в Росії - у проавстрійськості.

Плохій С. Великий переділ. Незвичайна історія Михайла Грушевського. Київ, 2011. С. 80-82.

Історичний документ

Зі статті-відозви Симона Петлюри «Війна і українці»

Виклик Німеччини Росія прийняла... У вир подій, що розгоряються, подій світового значення... можливо будуть втягнені ще й інші держави, що їхні інтереси вже порушені початком війни або будуть зачеплені нею. Світове значення цієї бурі усвідомлюють собі всі... Такого ставлення цілком виразного, без обумовлень і ясности, що їм під сучасну хвилю немає і не може бути місця, вимагають ці події і від нас українців. Від нас тим більше і настирливіше, бо силою історичної долі наш нарід роздертий і увіходить своїми нерівномірними частинами до складу держав, що є ворогами і воюють одна з одною.... Але в хвилину винятково важкої проби, якій піддане тепер наше національне почуття, ми повинні виявити і відповідне, нашому національному розвиткові, розуміння сучасних подій, здоровий політичний розум та організовану волю нації, що тисячами ниток, - кровних, племінних, економічних та історичних - зв’язана з країною, що стоїть зараз проти Німеччини та Австро-Угорщини.

...Українці не піддадуться провокаційним впливам і виконають свій обов’язок громадян Росії в цей тяжкий час до кінця і не тільки на полі бою, в шерегах війська, що бореться проти порушників світового миру і права, але й як громадяни-обивателі, що повинні в міру своїх сил і спроможностей сприяти успішному виконанню російською армією виїмково відповідального завдання, що випало на її долю.

Ми можемо твердити, що суцільність і сила тієї однодушности, що під впливом усвідомленої небезпеки тісно з’єднала всю різноплемінну людність Росії, всі кляси і групи суспільства, однодушности, якої давно не бувало і яка так яскраво, відсвіжуюче і підбадьорливо виявилася, повстали і за участю українського суспільства, що зуміло знайти в собі і досить і політичного розвитку і громадянського такту, щоб в годину державного потрясения поставити на перший плян ідею оборони держави і відбиття загрозливої для неї небезпеки... Такі струси в державному житті, як війна, відкривають суспільству державної нації не одну з її помилок у відношенні до недержавних народів. Воно переконується, що ці народи в однаковій мірі з ним відстоюють цілість держави, обороняють її нерозривність та добро, віддають своїх дітей, тратять сили і матеріяльні засоби на оборону від спільного ворога...

Було б великим щастям і для Росії, і для її народів, коли б ця примара розвіялася і прояснена свідомість російського суспільства сприйняла потреби інородців, що живуть у державі, не під кутом видуманих небезпек, що загрожують їй, а в світлі того високого громадянського розвитку, який виявили інородці в цих днях проби. ...В цьому єднанні - прообраз і дальшого мирного співжиття «частин» із цілим, основаного на наданні їм природних прав на національний розвиток. Якщо в найбільш критичні дні проби народи Росії виконують свої обов’язки у відношенні до неї, то в свідомість суспільства і його керівних кіл повинна просякти думка про надання цим народам і відповідних прав...

Толерантна постава до українців Австрії, яку диктують обставини часу, відкрила б великі можливості: вона створила б потяг відірваної історичними умовами частини до національного українського цілого, зв’язаного з Росією; у наслідок того сталось би велике діло виправлення історичної помилки, а українському народові, що всі частини його були б з’єднані, відкрилась би можливість розвитку його багатих сил в єднанні з відродженою Росією і народами, що її заселюють.

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріяли / упоряд. Т. Гунчак, Р. Сольчаник. [Б. м.]: Сучасність, 1983. Т. 1. С. 207-210 (пер. з рос. Л. Чикаленка)

Російський уряд використав війну для додаткових обмежень українського руху. Українських діячів, попри їхні запевнення в лояльності, російські урядовці вважали «мазепинцями», розглядали їх як потенційних агентів Габсбурґів. У Росії з початком війни було закрито українські організації, зокрема осередки товариства «Просвіта», і ті українські видання, що ще залишалися. Під заборону потрапила й газета «Рада», що виходила друком з 1906 р. Вона була єдиною щоденною українською громадсько-політичною, економічною і літературною газетою ліберального напряму, що виходила українською мовою на Наддніпрянщині. Коли дедалі очевидніше ставало протиукраїнське ставлення російських урядових кіл (заборона українських культурно-просвітніх товариств, преси), українське ліберальне середовище в Росії зайняло негативну позицію щодо політики царського режиму. Це не означало, проте, підтримки Німеччини та її союзників. Позиція суспільності в підросійській Україні супроти держав - учасниць війни була радше байдужою.

Запитання і завдання

1. Визначте дилеми, з якими зіткнувся український руху Російській імперії на початку Першої світової війни. Схарактеризуйте роль С. Петлюри і М. Грушевського у формуванні платформи українського руху в роки війни.

2. Проаналізуйте статтю С. Петлюри та виділіть аргументи, які він використав для обґрунтування проросійської орієнтації українців у війні.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ ПАРАГРАФА

1. Визначте причини й механізми переростання локального конфлікту у світову війну. Поміркуйте, чому не вдалося уникнути війни.

2. Схарактеризуйте позиції українських політичних сил у зв’язку з початком світової війни. Визначте причини розколу українських політичних сил у ставленні до війни.

3. Спираючись на текст параграфа, поясніть, чому Першу світову війну називають «генератором політичних можливостей». Які можливості вона відкривала для українців?