§ 19. Комунізм, фашизм і нацизм

1. Ідейні засади та соціальна база комуністичного режиму, фашизму і нацизму

У 1920-1930-х роках завершилося формування комуністичної, фашистської й нацистської ідеологій. Політична ідеологія - це система уявлень і поглядів на політичне життя, яка відображає інтереси певної соціальної спільноти. Ідеологія містить не тільки знання про політичні процеси, а й те, як людина їх оцінює; відображає колективну точку зору і прагне до поширення на інші групи. Основними функціями політичної ідеології є створення в суспільстві позитивного образу власних трактувань минулого та ідей про організацію майбутнього. На підставі ідеологій формуються суспільно-політичні рухи, які прагнуть вплинути на вибір народом шляху розвитку.

Історично комунізм (лат. communis - спільний) спирався на марксизм, який передбачав скасування приватної власності, створення суспільства з рівними правами й можливостями. У комуністичному суспільстві не могло бути ні товарно-грошових відносин, ні держави. Так само мав відійти в минуле поділ на класи, експлуатація людини людиною. Але побудова комуністичного суспільства потребувала перехідного періоду - диктатури пролетаріату. Найвідоміше гасло марксизму - «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». Першими встановлювати «диктатуру пролетаріату» взялися російські більшовики, захопивши владу в жовтні 1917 р. Тоді й виникло поняття марксизму-ленінізму. Ленін доповнив марксизм ученням про партію нового типу, що мала відіграти ключову роль у суспільних перетвореннях. Спершу між більшовицькими лідерами точилися ідеологічні дискусії. Троцькісти наполягали на перманентній революції, тобто стверджували, що революційні імпульси мають розходитися на весь світ, що забезпечить комунізму перемогу.

Однак гору взяла інша версія комуністичної ідеології, що набула завершеного вигляду на зламі 1920-1930-х років і була пов’язана з особою Йосипа Сталіна. Першою тезою сталінізму була відмова від експорту революції і твердження про можливість побудувати комунізм в одній країні. СРСР став плацдармом для грандіозного соціального експерименту: здійснено форсовану індустріалізацію й суцільну колективізацію селянських господарств. Для придушення опору незгодних висунуто тезу про загострення класової боротьби. Національні відмінності мали бути поступово стерті в новій спільності — радянському народові, що, по суті, було продовженням російської імперської політики. Опоненти режиму отримували тавро «буржуазних націоналістів». Сталінізм робив ставку на примус та ідеологічні стимули. Ідея побудови комуністичного раю на практиці вилилася в СРСР у 1930-х роках у кривавий тоталітарний режим. Він намагався встановити контроль над усіма сферами життя суспільства, не визнавав іншої думки й розправлявся з опонентами, справжніми й уявними ворогами репресіями, ув’язненнями в концтаборах і розстрілами.

Коріння фашизму (італ. fascio - пучок, об’єднання; пучок був символом влади чиновників-лікторів у Римській імперії) знаходилося в італійському націоналістичному русі. Поштовхом до перетворення в Італії націоналізму на фашизм стали результати світової війни. Країна опинилася в ситуації «переможеної» серед переможців, більшість територіальних претензій задовольнити не вдалося, італійці почувалися ображеними. Першу фашистську організацію було створено в 1919 р. у Мілані. Вона була пов’язана з лівими рухами й вимагала нібито демократичних змін: скасування монархії, соціальних привілеїв, аграрну реформу. У 1921 р. установчий з’їзд Фашистської національної партії ухвалив програму, яка пропонувала розуміння нації як організму, єдності минулих, теперішніх і прийдешніх поколінь. Людина начебто могла подолати смертність через самозречення на користь нації.

Основними теоретичними роботами, у яких обґрунтовано ідеологію фашизму, стали «Походження і доктрина фашизму» (1929 р.) Джованні Джентіле й «Доктрина фашизму» (1932 р.) Беніто Муссоліні. Націю вважали теж своєрідною особистістю, яку створює держава. Від приходу до влади в Італії в 1922 р. метою фашистів була побудова тоталітарної держави. Утім на практиці їм не вдалося досягнути цього так, як це сталося в Радянському Союзі чи в нацистській Німеччині. Фашистську ідеологію надихала ідея відродження Римської імперії у новій формі. Центральне місце в ній посіли міф і культ «вічного Риму». Відбудову римської державності планували розпочати з повернення в далеку історичну точку — у час створення Римської імперії. Зовнішню політику уявляли як зіткнення між Римом і Москвою. Елементом фашизму стало обожнення лідера - дуче, утілене в крилатому вислові «Дуче завжди правий».

Нацизм (націонал-соціалізм), що витворився в гітлерівській Німеччині, був певним різновидом фашизму, однак мав скромніше ідеологічне наповнення. Питання про інтелектуальні й світоглядні джерела нацизму є дискусійним. Самі нацисти твердили про спорідненість з філософом Фрідріхом Ніцше, однак навряд чи він погодився б мати таких послідовників. У своїй єдиній праці «Моя боротьба» (1925 р.) Гітлер виклав думки про панівну расу і вигадане право Німеччини на життєвий простір на Сході. Людство Гітлер поділив на засновників, носіїв і руйнівників культури. Роль головних ворогів було відведено євреям. Як і фашисти, нацисти вірили, що єдність нації найкраще забезпечить тоталітарна держава, керована однією партією на чолі з вождем. Але головним у нацизмі було переконання у вищості арійської чи нордичної раси, що призводило до думки про підкорення або й повне знищення інших народів. Нацисти були прихильниками «расової чистоти».

Спільним для трьох ідеологій було створення тоталітарних держав. Тоталітаризм (лат. totalitos - цілісний) - це система державно-політичної влади, яка регламентує все життя суспільства і кожної людини зокрема. Тоталітарні режими запроваджували примусову уніфікацію, не визнавали відокремлення від держави будь-яких сфер, включно з питаннями віри, а їхня ідеологія сама претендувала на роль панівної релігії. Ознакою тоталітарного режиму є диктатура однієї партії, її зрощення з державно-бюрократичним апаратом, масове залучення громадян до підконтрольних організацій, жорстка цензура й ідеологічно «правильна» пропаганда, яка не терпить заперечень чи іншої точки зору, розправи з інакомисленням і поширення репресій на велике коло «ворогів народу». Тоталітарна держава несумісна з дотриманням правових норм, демократією, свободою інтелектуальної й творчої діяльності. Однак соціальною опорою такої держави нерідко стає населення, яке мислить потребами одного дня.

Запитання і завдання

1. Порівняйте ідеології комунізму, фашизму й нацизму. Визначте їхні спільні та відмінні риси.

2. Проаналізуйте місце тоталітарної держави в ідейних конструкціях комуністів, фашистів і нацистів.

2. Прихід до влади в Італії фашистів. Утвердження нацистського режиму в Німеччині

Фашистські об’єднання в Італії зростали на тлі повоєнної економічної кризи, зміцнення ліворадикальних рухів, робітничих протестів. У листопаді 1921 р. на з’їзді фашистських союзів у Римі створено Національну фашистську партію, яка розпочала підготовку до захоплення влади. Між фашистськими й соціалістичними організаціями відбувалися вуличні зіткнення, але врешті-решт соціалісти уклали з фашистами «пакт умиротворення». Спробу загального антифашистського страйку було зірвано. 27 жовтня 1922 р. лідер італійських фашистів Б. Муссоліні віддав наказ про похід на Рим. Ця подія увійшла в історію як «марш чорносорочечників» (за назвою фашистських бойових загонів). При цьому Муссоліні заявив: «Наша програма проста. Ми хочемо керувати Італією». У поході взяло участь близько 25 тис. осіб, які рухалися на Рим з кількох напрямків. 30 жовтня збройні колони без опору увійшли в Рим. Король Віктор Еммануїл III призначив Б. Муссоліні прем’єр-міністром. Так фашисти прийшли в Італії до влади, яку втримували до 1943 р.

Б. Муссоліні та А. Гітлер. 1934 р.

На початку 1933 р. під тиском нацистів впала Веймарська республіка в Німеччині. На тлі внутрішньополітичної кризи президент Пауль фон Гінденбурґ 30 січня призначив Адольфа Гітлера главою уряду - рейхсканцлером. Відтак Гітлер розгорнув заходи по захопленню влади. У лютому 1933 р. було організовано провокацію - підпал Рейхстагу, у якій звинуватили комуністів. В атмосфері тиску й залякування відбулися парламентські вибори, на яких Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (НСРПН) здобула перемогу. У березні Гітлер домігся ухвалення закону «Про подолання злиденного становища народу й держави», згідно з яким уряд отримав надзвичайні повноваження. За критику влади передбачено кримінальну відповідальність. До літа 1933 р. в Німеччині заборонили діяльність усіх політичних партій, крім НСРПН. У грудні 1933 р. ухвалено закон «Про забезпечення єдності партії та держави», згідно з яким рейхсканцлер як керівник (фюрер) законної партії отримав право особисто формувати Рейхстаг і призначати вищих посадових осіб.

Запитання і завдання

1. Опишіть події, пов’язані з приходом до влади фашистів в Італії та нацистів у Німеччині.

2. Поміркуйте, чи можна було запобігти встановленню фашистського й нацистського режимів.

3. Соціально-економічна політика урядів Б. Муссоліні та А. Гітлера. Знищення політичної опозиції. Встановлення державного контролю над публічним життям і суспільною свідомістю

Після приходу до влади нацистів у Німеччині ключовим питанням було подолання «Великої депресії», зокрема скорочення безробіття та відновлення економіки. Вихід з кризи запропоновано шукати в перетворенні суспільства на корпоративній основі. Ця система не відміняла ринкових відносин, але відкривала шлях для централізації економіки під контролем держави й мобілізації ресурсів. Економікою займалася Генеральна рада німецького господарства, до якої ввійшли найбільші підприємці. Територію країни поділено на господарські округи. Власник підприємства ставав його фюрером і ніс відповідальність за все, що на ньому відбувалося. Страйки було заборонено, працю оголошено соціальною повинністю. Запроваджено громадські роботи. Міністр економіки мав право реорганізовувати або ж об’єднувати підприємства.

Від 1935 р. економіка Німеччини переорієнтовувалася на потреби війни. Було запроваджено загальний військовий обов’язок для чоловіків віком 18—43 років, затверджено чотирирічний економічний план. У 1939 р. директивне централізоване планування охопило 80 % виробничих потужностей. Здійснено кроки на користь фермерів (бауерів). Кожна 18-річна дівчина мала рік відпрацювати в родині бауерів. В Італії економіку також перебудували за корпоративною системою, яка відкрила шлях до державного регулювання. Економічна політика базувалася на вірі в те, що держава здатна забезпечити прискорену модернізацію задля економічної незалежності. Із цією метою примусово створювали картелі.

Після смерті президента Гінденбурґа в 1934 р. Гітлер зосередив усі найвищі посади в державі. Одночасно він розправився з опозицією всередині НСРПН, яка гуртувалася навколо братів Штрассерів. Опозиціонери були лівою течією, яка робила ставку на робітничий рух, симпатизувала інтернаціоналізму, виступала проти біологічного націоналізму. У «ніч довгих ножів» 30 червня 1934 р. це угруповання було розгромлене. Тоді ж загинули лідери штурмовиків, зокрема командир Ернст Рем. Одним з перших заходів Гітлера стала жорстка централізація держави й скасування федерального устрою. Керівників місцевої адміністрації (штатгальтерів) призначав фюрер з-поміж лідерів НСРПН. Місцеві представницькі органи влади (ландтаги) було ліквідовано.

Інспекція військ СС у Берліні. 1938 р.

В Італії владу повністю зосередив Б. Муссоліні після невдалого замаху на нього в 1926 р. Він перестав бути підзвітним парламенту, а всі нефашистські партії розпустив. У 1929 р. Муссоліні підписав «Латеранський конкордат», у якому визнав незалежність Ватикану. Завдяки цьому католицька церква зберегла в Італії певні позиції. Усе, що відбувалося, більшість італійців та німців сприймала лояльно. Після років війни і криз нова влада забезпечила економічне зростання, створила ілюзію добробуту й стабільності. Опозиція нацистам існувала хіба що серед інтелектуалів. Однак незгодних ізолювали й знищували. Серед них було чимало представників аристократії, церковних діячів, колишніх політиків.

Нацистська й фашистська пропаганди були спрямовані на формування спрощеного розуміння єдності (як-от «єдиний народ», «єдине минуле», «єдина доля», «єдиний вождь»). Головним завданням вважали виховання нової особистості, покликаної служити спільним інтересам. На службу пропаганді було поставлено весь арсенал доступних засобів: пресу, кінематограф, науку, мистецтво, які пропагували культ материнства, чоловічої мужності, патріотизму. Особливу увагу надавали вихованню молоді, об’єднаної обов’язковим членством у «Гітлерюгенді».

Мешканців Німеччини поділено на громадян і підданих. В основу цього покладено расовий принцип і «чистоту крові». Повноту прав визнавали тільки за представниками німецького й «споріднених» народів (фольксдойче). Цей поділ було закріплено законами «Про громадянство» і «Про захист німецької крові та німецької честі» (1935 р.). Фольксдойче мали поводитися бездоганно й доводити відданість німецькій державі. Широке трактування отримало поняття «ворогів народу», до яких зараховано всіх, хто не поділяв ідеології націонал-соціалізму. Людина, яка опинялася під підозрою, ставала беззахисною. Основою репресивної системи були війська СС («загони охорони»). У системі СС була низка підрозділів, зокрема таємна поліція (гестапо), служба безпеки, зовнішня розвідка.

Від 1933 р. під наглядом СС створено мережу концтаборів для «перевиховання» громадян.

Єврейки-біженки з Німеччини у Великій Британії. 1938 р.

У 1933 р. в Німеччині мешкало близько півмільйона євреїв. Спершу переслідування євреїв були вибіркові, але поступово расове законодавство дедалі більше обмежувало їхні права. Приводом для початку масових репресій стало вбивство 7 листопада 1938 р. в Парижі секретаря німецького посольства, яке вчинив Гершель Грюшпан. 9 листопада в Німеччині пройшла хвиля єврейських погромів, відома як «кришталева ніч». На євреїв було накладено колективну контрибуцію - 1 млн марок, під претекстом якої євреїв позбавляли власності. У деяких місцевостях євреїв почали переселяти в місця компактного проживання — гето. Подібних переслідувань зазнавали й роми. Наприкінці 1930-х років расове законодавство було прийняте й у Італії.

Погляд сучасника

Становище німців-ненацистів влітку 1933 року було, звісно, з найважчих, у якому тільки можуть опинитися люди: цілковита безнадія і пригніченість... Тепер ми повністю залежали від ласки нацистів. Усі фортеці було взято, колективний спротив зробився неможливий, індивідуальний - лишень формою самогубства. Нас переслідували у найглибші куточки приватного життя, в усіх ділянках панував страшний занепад, прихована втеча, про остаточну мету і кінець якої ніхто навіть і не здогадувався. Водночас щодня можна було почути пропозицію: ні, не здатися, а перейти до ворожого табору. Маленька угода з чортом - і Ви вже були поза табором полонених і переслідуваних, натомість належали до переможців та переслідувачів. Така спокуса була найбільшою та найпростішою. Чимало людей перед нею не встояло.

Гаффнер С. Історія одного німця. Спогади 1914-1933 / пер. з нім. Р. Дубасевича. Львів. 2004. С. 164.

Запитання і завдання

1. Проаналізуйте соціально-економічні заходи урядів нацистської Німеччини та фашистської Італії. Яку мету вони переслідували?

2. Визначте основні напрями внутрішньої політики урядів нацистської Німеччини та фашистської Італії. Чому ці режими прагнули встановити контроль над суспільним життям?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ ПАРАГРАФА

1. Поясніть зв’язок між ідеологіями нацизму й фашизму та формуванням тоталітарних політичних режимів.

2. Визначте ідейні положення нацизму й фашизму, які вели до расової чи будь-якої іншої ненависті.

3. Спробуйте описати відчуття і спостереження інтелектуала в нацистській Німеччині кінця 1930-х років.