Історія: Україна і світ. 10 клас. Мудрий - Нова програма

§ 15. Українська CPP в умовах нової економічної політики

1. Політико-економічна криза більшовицького режиму. Голод 1921-1923 рр.

Політика «воєнного комунізму» призвела до дезорганізації економіки й урешті-решт до голоду. Коли європейські уряди долали повоєнну кризу, труднощі більшовиків тільки зростали, адже їхні дії суперечили економічним законам, реалізувалися через насильство і реквізиції. Держава не змогла замінити підприємців і землевласників. Спроба встановити контроль над мільйонами дрібних виробників виявилася безглуздою. Знищення ринкових відносин порушило товарообмін між містом і селом. Селяни, втративши стимул виробляти товари на продаж, скорочували посівні площі, переходили на натуральне господарство. Найбільше невдоволення селян викликала продрозверстка.

Загроза голоду в містах змушувала більшовиків звернути увагу на Україну, яку ніяк не вдавалося підкорити. У грудні 1920 р. Ленін розпорядився вдатися до надзвичайних заходів для придушення в Україні селянського опору, який визначено як «контрреволюційний бандитизм». Для боротьби із селянами використано частини Червоної армії під командуванням Михайла Фрунзе. Тим часом параліч охоплював нові галузі господарства. Через відсутність продовольства зупинився видобуток вугілля на шахтах. Це спричинило зупинку залізничного транспорту: навіть завантажені зерном вагони не могли доїхати до міст. Утворилося замкнуте коло: хліба не було через брак вугілля, а вугілля - через брак хліба.

У 1921 р. в основних хліборобних районах — Поволжі, на Північному Кавказі й Півдні України була посуха, однак більшовицьке керівництво вимагало нарощувати обсяги вилучення хліба. Для забезпечення цього більшовицький уряд посилав на Україну спеціальні продовольчі армії й загони, сформовані переважно за її межами і з міського населення. Таємними постановами передбачалося встановлення кругової поруки, розстріли заручників, спалення сіл. За незданий хліб селян судили трибунали, які керувалися не законом, а так званою революційною законністю. Конфісковане продовольство та майно передавали в міста, насамперед у Росію, і на потреби армії. Про потреби селян України взагалі не йшлося. Відповіддю став широкий повстанський антибільшовицький рух, який у 1920-1921 рр. охопив значну частину України. Тим часом більшовики використали голод, який тривав до 1923 р., для розправи із цим рухом.

Запитання і завдання

1. Визначте причини політико-економічної кризи більшовицького режиму.

2. Якою була політика більшовиків щодо українського села на початку 1920-х років?

2. Нова економічна політика

Проблеми з продовольчим забезпеченням, розбалансування більшості галузей народного господарства, страх перед голодом у містах і в армії, що міг підштовхнути населення на бунт проти радянської влади, - такими були основні аргументи, що змусили більшовиків повернутись обличчям до селянства й згорнути програму негайного комуністичного будівництва. Щоправда, його визнано не помилковим, а передчасним. На X з’їзді РКП(б) в березні 1921 р. Ленін оголосив необхідність замінити продрозверстку продподатком. Так на зміну «воєнному комунізму» прийшла нова економічна політика (неп). Період непу датують 1921—1928 рр. - від проголошення до початку форсованої індустріалізації. В Україні нова економічна політика почалася у другій половині 1923 р., а вже у 1925 р. були перші спроби її згорнути.

Торгівля на Контрактовій площі в Києві. 1920-ті роки

15 березня 1921 р. X з’їзд РКП(б) ухвалив постанову «Про заміну розверстки натуральним податком». Питання поспішали вирішити до посівної кампанії через страх перед масовим опором селян. Хоча не кожний селянин міг чинити збройний опір, але не засіяти поле більшості з них було до снаги. Більшовики не наважилися відновити товарно-грошові відносини. Вони просто дозволили селянам після сплати податку розпоряджатися залишками продукції. Такий хід аргументували тим, що селяни мають «дрібновласницькі інстинкти», а держава перебуває в капіталістичному оточенні, яке вимагає сплатити кредити і змушує утримувати велику армію. На думку Леніна, неп мав тривати близько десяти років, щоб підготувати економіку до комуністичного будівництва.

Неп торкнувся й промисловості. Націоналізувавши підприємства, держава зобов’язалася забезпечувати їх усім необхідним, однак не могла з цим впоратися. Частину підприємств легкої й харчової промисловості віддано у приватні руки. На державних підприємствах відповідальність за виробництво покладено на адміністрацію. Підприємство могло самостійно діяти на ринку, з’явилося поняття комерційного (господарського) розрахунку. Виникли українські трести «Південсталь», «Хімвугілля», «Українліс», «Укртекстильтрест». У 1922 р. проведено деномінацію грошових знаків з розрахунку 10 тис. старих рублів за один новий, а вже наступного року цей захід повторили з розрахунку 100 до одного.

Грошові розрахунки між містом і селом на деякий час пожвавилися. Підприємницька діяльність стала легальною. З’явилася нова буржуазія - орендарі, маклери, торгівці, промисловці, яких називали «непманами». Згодом це визначення в радянській пропаганді набуло негативного забарвлення, а самі «непмани» здебільшого ставали першими жертвами репресій. Перехід до непу дав більшовикам змогу впоратися з наслідками воєнної та революційної розрухи в економіці. У другій половині 1920-х років економічні показники сягнули рівня 1913 р. Утім говорити про відновлення вільного ринку не доводилося. Ледь дозволений ринок перебував під контролем і дріб’язковими обмеженнями. Способом перекачування ресурсів із села до міста були так звані ножиці цін - штучне завищення цін на промислові товари й заниження на сільськогосподарські.

Запитання і завдання

1. Визначте причини й мету запровадження більшовиками непу.

2. Проаналізуйте результати непу. Чим він відрізнявся від ринкової економіки?

3. Людина в період непу

Згідно з переписом 1926 р. в УСРР налічувалося 23,6 млн мешканців села, що становило понад 81,5 % населення. Українське село жило в стані безперервної війни: відносно спокійними для нього були тільки 1924-1926 рр., хоча й тоді радянська влада не припиняла «класової боротьби». Села обростали павутиною таємних інформаторів із числа членів комнезамів. Під час показових каральних акцій червоноармійці спалили тисячі дворів, чимало селян загинуло через підозру в причетності до повстанського руху. Вилучення хліба відбувалося із застосуванням брутальної сили. Компартійна влада поводилася із селянами зверхньо. Звичним було використання означень «махновці», «куркулі», «несвідомі елементи». Селян зображали як архаїчну масу, що гальмує революційний прогрес. Село відповідало взаємністю, замикаючись у собі. Головною формою опору став саботаж.

Гасло «Земля - селянам!» не поліпшило матеріального стану селян. Замало було взяти більшу площу землі в користування. Реманент для її обробітку давали лише колективним господарствам. Дедалі більше селян шукали роботу в місті. Вони усвідомлювали приреченість індивідуального господарства, рятувалися від так званого розкуркулення. Ознакою селянського повсякдення стало недоїдання. Навіть родини середняків відмовляли собі в фабричній продукції, яка стала предметом розкоші. Узимку через брак одягу і взуття діти нерідко сиділи вдома.

Більшовики робили ставку на колективізацію в розрахунку, що нове покоління селян звільниться від індивідуалізму батьків. Однак селяни воліли триматися традиційної культури. Хоча війна внесла зміни в розподіл тендерних ролей, у 1920-х роках ситуація в селі повернулася до попереднього стану. Чоловіки вперто демонстрували упередження до участі жінок у громадських справах, висміювали їхні спроби висловитися з політичних питань. Так само глузливо селянський загал ставився до місцевих компартійних активістів. Український селянин волів жити у прагматичному світі та не збирався змінювати ментальність на догоду ідеології.

Національний склад населення України в 1926 р. (у тис.)

Групи населення

Українці

Росіяни

Євреї

Інші

Разом

Усе населення

23 219 (80,0 %)

2 677 (9,2 %)

1 574 (5,5 %)

1 548 (5,3 %)

29 018 (100 %)

Міське населення

2 536 (47,2 %)

1 344 (25,0 %)

1 219 (22,7 %)

275 (5,1 %)

5 374 (100 %)

Завдання

Проаналізуйте таблицю. Спираючись на знання з історії XIX і початку XX ст., а також додаткову інформацію, установіть зміни в національному складі міського населення України після революції. Чому українці все ж залишалися найменш урбанізованою національною групою? Як така національна структура населення могла впливати на перебіг непу в Україні?

Доба непу дала змогу кожному спробувати себе в підприємництві. Непманами ставали як ті, хто мав досвід власної справи, так і ті, хто мусив заробити на життя. Не всі дали собі раду в жорстких умовах, багато хто кинув розпочате. Революція зумовила розрив між дореволюційним і непівським поколіннями підприємців. Непмани не дотримувалися підприємницької етики, виконували маргінальну роль у соціокультурному просторі. Прийнятим стало балансувати на грані між «злочинним» і «не забороненим», а конкуренцію вести недобросовісно. Поширеними були зловживання довірою, невиконання зобов’язань. Дореволюційне «купецьке слово» перетворилося на порожній звук. Таким був наслідок репресій проти заможних верств та інтелігенції. Те, що в громадській думці образ непмана утвердився як мало симпатичний, полегшило згортання непу.

Погляд історика

На селі війна продовжувалася й тоді, коли вся країна чула про «перехід до мирного будівництва». Щоденною реальністю «маленької» людини залишалася незахищеність її життя і гідності. Постійна готовність до воєнного лихоліття залишалася реалією селянського світу між революцією і колективізацією... Програвши на полі політичному, село тим не менше вільно маневрувало на своїй території продовольчих ресурсів. Воно знаходилося в ситуації обложеного табору: йому було перекрито виходи у «великий світ»... але в лабіринті селянського світу «червоногвардійські атаки» режиму незмінно захлиналися: село стало кошмаром і прокляттям для компартійної впади, з цілого ряду злободенних питань із села неможливо було дістати навіть інформації, достовірної і дієвої... Село воліло все вирішувати «по-свійськи», «по-сімейному».

Лях С. Між революцією і колективізацією: селянський ренесанс. Нариси повсякденного життя радянської України в добу непу (1921-1928 рр.) / відп. ред. С. Кульницький: у 2-х ч. Київ, 2009. Ч. 1. С. 124-125, 133.

Запитання і завдання

1. Поміркуйте, як вплинула доба непу на свідомість українського селянина. Чи поділяєте ви думку, що неп сприяв розкріпаченню селян?

2. Поясніть зміст поняття «непман». Спробуйте створити колективний портрет непманів.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ ПАРАГРАФА

1. Укажіть спільні й відмінні риси між «воєнним комунізмом» і непом.

2. Проаналізуйте мотиви запровадження більшовицьким керівництвом нової економічної політики. Як ця політика відповідала комуністичній доктрині?

3. Які зміни відбулися в житті різних верств українського суспільства в період непу.