Історія: Україна і світ. 10 клас. Мудрий - Нова програма

Розділ 3

Облаштування повоєнного світу: між демократією та авторитаризмом

Вихід з Першої світової війни виявився для всіх складним. Потрібно було демобілізувати армії, забезпечити людей роботою, допомогти постраждалим. Однак ресурсів не вистачало. Розпад монархій, утворення нових держав і кордонів торкнулися мільйонів життів. Складним було питання про переможців і переможених. Серед політиків були ті, хто закликав до толерантності й спільного облаштування повоєнного світу. Однак гору взяв інший курс. Визнана головним винуватцем війни Німеччина із цим не погодилася, і в німецькому суспільстві почали формуватися реваншистські настрої. Спроби побудувати демократичні держави не всюди були вдалими, а в деяких випадках завершувалися реставрацією монархій, встановленням диктаторських режимів. Не всі народи відстояли свої інтереси. Серед тих, кому не вдалося цього зробити, були й українці, розділені між кількома державами. Осмислюючи уроки Української революції, вони шукали способи діяти по-іншому. 1920-ті роки увійшли в історію багатьох країн як час процвітання, зумовленого економічним зростанням, визнанням рівності громадянських прав і технологічним прогресом. Утім у тогочасних політичних дебатах і повсякденних розвагах все ж простежувалося відчуття тривоги й непевності, що було провісником чергових потрясінь.

ПРАЦЮЄМО ТВОРЧО

1. Знайдіть на карті світу нові країни, які було створено внаслідок Першої світової війни. Поміркуйте, яким народам не вдалося здійснити свої мрії про державність.

2. Підготуйте есе на тему «Ідея пан-Європи: витоки, спроба реалізації та причини невдач».

3. Зберіть матеріал і підготуйте презентацію на тему «Технічні новинки 1920-1930-х років».

§ 12. Паризька мирна конференція. Українське питання

1. Система мирних договорів з переможеними. Встановлення кордонів у Європі

Для повоєнного облаштування світу переможці Першої світової війни скликали Паризьку мирну конференцію. Вона працювала з перервами від 18 січня 1919 р. до 21 січня 1920 р. Завдання форуму полягало в укладенні мирних договорів з переможеними - Німеччиною та її союзницями, представників яких запросили тільки для вручення договорів. Хоча учасниками конференції стали 32 країни, рішення ухвалювало вузьке коло - Рада десяти (по два представники від США, Великої Британії, Франції, Італії та Японії) і Рада п’яти (міністри закордонних справ цих держав).

Головними дійовими особами конференції були Томас Вудро Вілсон (президент США), Девід Ллойд Джордж (прем’єр-міністр Великої Британії), Жорж Клемансо (прем’єр-міністр Франції) і Вітторіо Орландо (прем’єр-міністр Італії), якого замінив Франческо Нітті. Представників радянської Росії на конференцію не допустили, а дипломати колишньої царської Росії не мали повноважень. Мирні договори стали спробою розв’язати суперечності між державами, які накопичилися на початок XX ст. і загострилися під час війни. Проте рішення влаштовували не всі сторони, що вело до нових конфліктів. Принцип конференції - право народів на самовизначення - не був застосований до всіх однаково.

Найбільшу увагу прикуто до Німеччини, з якою 28 червня 1919 р. укладено Версальський договір. Німеччина втратила сьому частину території й десяту населення. Ельзас і Лотарингію повернули Франції. На багату вугіллям Саарську область Франція теж претендувала, але її на 15 років передано під управління Ліги Націй, подальшу ж долю мав визначити референдум. Приєднати до Франції Рейнську область західні союзники не погодилися. Частину західного кордону Німеччини було змінено на користь Бельгії, Північний Шлезвіг приєднано до Данії.

Томас Вудро Вілсон

Жорж Клемансо

Девід Ллойд Джордж

Вітторіо Орландо

Значно змінився східний кордон Німеччини. Унаслідок передачі Польщі районів навколо Познані й Торуня виник «коридор», який відкрив їй доступ до Балтійського моря. Данциг (Гданськ) став вільним містом під контролем Ліги Націй. Долі південної частини Східної Пруссії та Верхньої Сілезії мали бути вирішені на референдумах. У Пруссії за приєднання до Німеччини висловилися майже 90 % опитаних. Натомість у Сілезії почалися заворушення, після яких край поділено між Німеччиною та Польщею. Поділ регіонів створював напругу на прикордоннях.

До Версальського договору включено пункти про сплату Німеччиною репарацій, тобто відшкодувань за завдані війною збитки. Одразу Німеччина мала виплатити 20 млрд марок, а решту суми повинна була визначити спеціальна комісія. Переможці зобов’язали Німеччину роззброїтися: скоротити армію в чотири рази (до 96 тис. солдатів і 4 тис. офіцерів), а флот звести до сторожових човнів. Передбачено обмеження важкого озброєння, ліквідацію генштабу і військових училищ, демілітаризацію Рейнської області. Протести, що розгорнулися в Німеччині, змусили союзників відступити в деяких питаннях, зокрема, вони не добилися видачі Вільгельма II. Німецька пропаганда використала умови Версальського договору для розпалювання в суспільстві реваншистських настроїв.

Паризька конференція закріпила розпад Австро-Угорщини. 19 вересня 1919 р. підписано Сен-Жерменський договір з Австрією, а 2 червня 1920 р. - Тріанонський з Угорщиною. Спірні питання вирішували на користь союзників Антанти. Італія отримала Південний Тироль; між Італією та Королівством сербів, хорватів і словенців розділено Словенію. На користь Чехословаччини Австрія втратила Богемію (із Судетами, де проживало близько 3 млн німецькомовного населення) і Моравію, а Тешинську Сілезію розподілено між Чехословаччиною і Польщею. Буковину передали Румунії, питання Східної Галичини відклали. Австрія перетворилася на маленьку країну з населенням 6,5 млн і армією 30 тис. осіб. Окремими пунктами договорів їй заборонено аншлюс - приєднання до Німеччини. Угорщина втратила території на користь нових слов’янських держав і частину Трансильванії на користь Румунії.

Українська делегація прибула на Паризьку конференцію із запізненням. Вона не мала офіційного статусу, оскільки країни Антанти не визнали самостійність України. Однак керівники УНР все ж скерували представників у столицю Франції, щоб привернути увагу міжнародної спільноти. Очолював делегацію Григорій Сидоренко, якого згодом замінив граф Михайло Тишкевич. Інтереси України посланці відстоювали через звернення до урядів країн-переможниць, публікацій у пресі. Українській делегації в Парижі бракувало єдності. Усі спроби домогтися визнання УНР і запобігти включенню Галичини до Польщі виявилися безуспішними.

На Балканах переможеними країнами були Болгарія, з якою 27 листопада 1919 р. підписано Нейїський договір, й Османська імперія, з якою 10 серпня 1920 р. укладено Севрський договір. Більша частина турецької території перебувала під військовим контролем переможців. Турецькі володіння в Європі мали бути передані Греції. Албанія перейшла під італійський протекторат. Константинополь і Чорноморські протоки оголошено демілітаризованою зоною під міжнародним контролем. Арабські країни перейшли під французький (Ліван і Сирія) і британський (Ірак і Палестина) мандати. Туреччина визнала незалежність Вірменії, протекторат Великої Британії над Єгиптом, Франції - над Тунісом і Марокко. Передбачалося відокремлення від Туреччини Курдистану. Туреччині заборонено мати флот, армію скорочено до 50 тис. Деякі з цих положень було переглянуто Лозаннським мирним договором 1923 р., який зменшив зовнішній контроль, повернув кілька прикордонних територій, однак усе ж зафіксував розпад Османської імперії.

Гарантувати виконання рішень Паризької конференції не вдалося. Уже під час її роботи намітилися непорозуміння між Францією, яка вимагала створити надійну системи безпеки в Європі, і Великою Британією, що прагнула «європейської рівноваги». Версальську систему (тобто нове міжнародне правове поле, що утворилося внаслідок укладення низки угод під час Паризької конференції) захитали політичні зміни в США. Будро Вілсон не добився затвердження Версальського договору Сенатом, а в листопаді 1920 р. на президентських виборах поступився республіканцеві Уоррену Гардінгу. У 1921 р. США підписали сепаратний мир з Німеччиною, Австрією й Угорщиною. У країні набуло популярності гасло «повернення до нормального життя», тобто зосередження на внутрішніх проблемах.

Погляд сучасника

В останні місяці війни у Франції, яка найсильніше від неї постраждала, а також в Англії й Америці, громадська думка дедалі голосніше вимагала покарати осіб, винних у звірствах, які виходили поза межі тієї жорстокості, яку вважали законною, оскільки жорстокість назагал неминуча в сучасних умовах ведення війни. Французьке населення окупованих районів постраждало від тих ексцесів... Втрати моряків від потоплення чи залишення у відкритому морі були жахливі. В Англії вважали, що кайзер несе особисту відповідальність за цю страшну жорстокість. Американська громадська думка була також глибоко вражена тими звірствами, які фактично й привели Америку до війни проти Німеччини. Міцніла думка, що війна сама по собі - це злочин проти людства і що війни ніколи не будуть ліквідовані повністю, поки їх не кваліфікують як кримінальні злочини, а ініціатори й підбурювачі війни не будуть належно покарані.

Ллойд Джордж Д. Правда о мирных договорах: в 2 т. / пер. с англ. Т. 1. Москва. 1957. С. 90.

Запитання і завдання

1. Проаналізуйте мирні договори, укладені під час Паризької мирної конференції. Визначте сильні й слабкі сторони Версальської системи.

2. Поміркуйте про наслідки поразки у війні. Чому українській делегації на Паризькій мирній конференції не вдалося відстояти національно-державні інтереси України?

2. Українська Соціалістична Радянська Республіка. Поділ української території

Назву Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР) було затверджено Тимчасовим робітничо-селянським урядом України в січні 1919 р. Формально її проголошено на III Всеукраїнському з’їзді рад у Харкові в березні 1919 р., коли прийнято першу конституцію радянської України. Однак тоді більшовицькі війська контролювали тільки частину української території. У жовтні 1919 р. під натиском Червоної армії білогвардійці відступили в напрямку Криму та Одеси. Більшовицьке керівництво зайнялося розбудовою радянської державності в Україні.

У червні 1919 р. ВЦВК видав декрет про військово-політичний союз радянських республік, яким передав збройні сили радянської України під контроль московського центру. Поява декрету була зумовлена сигналами радянських працівників з України, які вказували на небезпеку появи українізованих збройних частин. Водночас керівники наспіх створеної УСРР, насамперед Християн Раковський і Григорій Петровський, наполягали на тому, що українське питання потрібно все ж вирішувати.

У листопаді 1919 р. ситуацію в Україні розглядали на засіданні політбюро ЦК РКП(б). Ішлося, зокрема, про співпрацю з Українською комуністичною партією (боротьбистів) - УКП(б). Було ухвалено резолюцію «Про Радянську владу на Україні», яка показала, що більшовицьке керівництво винесло деякі уроки з поразки. Документ вказував на потребу виваженого підходу до національного питання, зокрема дотримання мовно-культурної рівноправності, знання української мови посадовцями, і на цій основі готувати ґрунт для злиття УСРР з радянською Росією. Такий підхід мав на меті досягти компромісу між прагненням українців зберегти державність і намірами більшовиків підпорядкувати їх завданням комуністичного будівництва.

У грудні 1919 р. у Москві впритул приступили до реставрації УСРР. Було створено Всеукраїнський революційний комітет. До його складу, затвердженого Леніним, увійшли X. Раковський (голова), В. Затонський, Д. Мануїльський, Л. Серебряков і К. Ворошилов. У «Листі до робітників і селян України з приводу перемог над Денікіним» Ленін повідомив про вибори до IV Всеукраїнського з’їзду рад, що мав ухвалити рішення про державний устрій в Україні. Ці вибори не були вільними: депутатів визначали партійні комітети. Одночасно зростала присутність Червоної армії в Україні: до кінця 1919 р. вона вже контролювала Київ і Харків, куди прибув Всеукрревком. Столицею радянської України визначено Харків.

У травні 1920 р. IV Всеукраїнський з’їзд рад узаконив радянську владу в Україні. Більшість його депутатів була більшовиками. З’їзд обрав Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК) і його президію, яка стала вищим органом влади в Україні. Більшовицький уряд - Раднарком УСРР - було підпорядковано ВУЦВК. Одночасно вибудувано компартійну вертикаль влади, функція якої полягала не так у розв’язанні адміністративних чи господарських завдань, як у здійсненні диктатури, тобто реалізації права на прийняття всіх рішень.

Християн Раковський

Питання про західний кордон УСРР залишалося відкритим. Керівники Польщі затягували його розгляд, країни Антанти декларували право націй на самовизначення, бачили Польщу в етнічних кордонах, очікували поразки більшовиків. У червні 1919 р. Антанта визнала за Польщею право на тимчасовий контроль Східної Галичини (під претекстом захисту від наступу більшовиків). У грудні 1919 р. ухвалено «Декларацію Верховної ради союзних і об’єднаних держав з приводу тимчасового східного кордону Польщі». Кордон встановлено по лінії Керзона (за прізвищем британського міністра закордонних справ) - від Гродна на Ялівку, Немирів, Брест-Литовський, Дорогуськ, Устилуг, на схід від Грубешова через Крилів, на захід від Рави-Руської, на схід від Перемишля до Карпат.

Такий кордон не влаштував поляків. 18 березня 1921 р. між Польщею, з одного боку, та УСРР і РСФРР - з другого, підписано Ризький мирний договір. Польща визнала УСРР, що означало скасування Варшавського договору. Кордон між Польською Республікою та УСРР встановлено на 150-200 км на схід від лінії Керзона, тобто Східна Галичина, Західна Волинь і Західне Полісся відійшли до Польщі. Варшава зобов’язалася надати українцям, росіянам і білорусам рівні національні права. 14 березня 1923 р. східний кордон Польщі по р. Збруч визнала Рада послів країн Антанти в Парижі. За Сен-Жерменським договором Закарпаття (Підкарпатська Русь) увійшло до Чехословаччини, а Буковина — до Румунії. Так було закріплено поділ території України.

Запитання і завдання

1. Поміркуйте про причини поділу території України внаслідок Першої світової війни. Свої думки обґрунтуйте посиланнями на конкретні історичні факти.

2. Проаналізуйте утворення Української Соціалістичної Радянської Республіки.

3. Утворення Радянського Союзу. Статус Української СРР у складі Радянського Союзу

Після утвердження більшовиків при владі в Москві головним прагненням Леніна було збереження імперії (щонайменше в дореволюційних кордонах). У 1917-1922 рр. існував конгломерат з формально незалежних радянських держав, пов’язаних диктатурою кремлівського центру. Основні інститути Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) було сформовано ще під час бойових дій і насаджено силою зброї. Утворення СРСР у 1922 р. тільки формально завершило цей процес. Із середини 1919 р. було встановлено централізоване управління обороною, народним господарством, фінансами, транспортом, поштою і телеграфом. Усі такі структури в республіках було підпорядковано російським наркоматам. Це забезпечило військово-політичний союз.

Хоча між більшовицькими лідерами точилися дискусії навколо таких понять, як «федерація», «конфедерація», «автономія», «централізм», це мало впливало на зміст об’єднавчого процесу. Прихильником негайного об’єднання виступав Сталін. Він вважав, що етап загравання центру з національними рухами вичерпав себе й потрібно будувати сильну владу, яка подолає хаос в управлінні державою. Для цього він планував включити формально ще незалежні республіки до РСФРР на правах автономій. Ленін, тоді вже важко хворий, більшість часу перебував у Горках. Однак він не підтримував цей план і пропонував федеративне об’єднання, продовжував, за висловом Сталіна, «гру в незалежність».

Ленін все ж зміг наполягти на своєму. Його підтримали представники радянської України. 30 грудня 1922 р. І Всесоюзний з’їзд рад у Москві затвердив Декларацію про утворення СРСР і союзний договір. Радянський Союз на правах федерації утворили чотири республіки - Російська, Українська, Білоруська і Закавказька. У 1924 р. II Всесоюзний з’їзд рад затвердив першу конституцію СРСР. Наступного року на її основі було прийнято конституцію УСРР. Хоча в конституції СРСР було закріплено право виходу з його складу, республіки втратили суверенні права.

Погляд історика

Ленін мав рацію, визнаючи за своєю ідеєю про входження ... радянських республік на рівних правах у новоутворену державу тільки пропагандистське значення. Справа виглядала б інакше, якби поряд з російськими центральними відомствами постали організовані союзними республіками на паритетних засадах нові управлінські структури. Такого, однак, не сталося. У союзні органи, починаючи від очолюваного самим Леніним Раднаркому, були перейменовані органи російські... В країні існувала диктатура державної партії, замаскована під «диктатуру пролетаріату» у формі робітничо-селянської влади рад. Будь-яка диктатура несумісна з побудовою держави у вигляді федерації... Тим більше не існувало справжніх федеративних засад у новій двоповерховій конструкції під назвою «Радянський Союз».

Кулшицький С. Червоний виклик. Історія комунізму в Україні від його народження до загибелі. Київ. 2013. Кн. 2. С. 79-80.

Запитання і завдання

1. Поміркуйте, чи можна вважати СРСР федерацією союзних республік. Обґрунтуйте відповідь конкретними історичними фактами.

2. Визначте й спробуйте пояснити розбіжності серед більшовиків щодо утворення Радянського Союзу.

4. Українська політична та культурна еміграція

Поразка Української революції зумовила появу політичних емігрантів - військових, чиновників, інтелігентів. Коли дещо стабілізувалася ситуація в Галичині, чимало західноукраїнських емігрантів повернулося додому. В еміграції залишилися переважно вихідці з радянської України. Більшість емігрантів покинула батьківщину в 1920 р., коли Армія УНР і УГА відступили на території сусідніх держав, де були інтерновані. Після ліквідації статусу інтернованих у Чехословаччині, Румунії й Польщі в 1923-1924 рр. українські військовики набули статусу політичних емігрантів і розселилися по різних країнах Європи, у США і Канаді.

З 1921 р. діяв Державний центр УНР (ДЦ УНР) на еміграції. Його праця була спрямована на те, щоб добитися визнання з боку західних урядів і отримати від них допомогу для пропагандистських, розвідувальних і військових акцій на території України з метою повалення радянської влади. Керував роботою ДЦ УНР С. Петлюра, а місцями його розташування спочатку були Тарнув і Париж. У Парижі Центр співпрацював з дипломатичною місією УНР на чолі з О. Шульгиним, яку було створено на основі української делегації на Паризькій мирній конференції. Після вбивства Петлюри в 1926 р. ДЦ УНР розмістився у Варшаві. Очолив його Микола Лівицький. Існування ДЦ УНР на еміграції (в екзилі) символізувало продовження боротьби українців за державність.

Павло Скоропадський з донькою Оленою

У 1920-х роках багато українських емігрантів переїхало до Чехословаччини, де були сприятливі умови для діяльності. У Празі діяв Український громадський комітет, який допомагав емігрантам облаштуватися і розвинути діяльність. Серед його керівників був Микита Шаповал. Комітет заснував у Празі культурний центр - «Українську хату», відкривав навчальні заклади, зокрема за підтримки уряду. Так почали роботу Український вільний університет у Празі та Українська академія сільського господарства в Подебрадах. У 1923-1933 р. у Празі існував Український вищий педагогічний інститут, де викладали Д. Антонович, Д. Дорошенко, С. Рудницький, С. Русова, Д. Чижевський, Л. Білецький. Український видавничий фонд підтримував україномовні видання.

Центром українського гетьманського руху став маєток Скоропадських у берлінському передмісті Ванзеє. Тут відбувалися зустрічі з українськими політичними й культурними діячами, німецькими політиками. Важливий осередок української наукової й політичної еміграції сформувався у Відні, де працював створений М. Грушевським Український соціологічний інститут. У 1919-1923 рр. у Відні перебував закордонний уряд ЗУНР на чолі з Є. Петрушевичем, виходила газета «Український прапор». Українську еміграцію в Австрії підтримував Вільгельм Габсбурґ. В емігрантських осередках тривали гострі дискусії про майбутнє України, і водночас вони відіграли значну роль у пропагуванні української культури і національних інтересів за кордоном.

Погляд сучасника

До нас приходили німці, росіяни, англійці, американці, французи. Часто за нашим столом упереміш звучали різні мови. Звичайно, приїздило також багато українців з-за кордону й професори, які перебували в Берліні. Багато дипломатів, науковців, журналістів приходили постійно, деякі впродовж років, і ставали справжніми друзями. Інші з’являлися ненадовго й знову зникали. ...Батько запрошував людей, які його цікавили, до кабінету, щоб там обговорити з ними українські проблеми, що його хвилювали. Очевидно, саме так неформально і вирішувалось багато біжучих українських справ. Або ж присутні як гості іноземні журналісти зацікавлювалися українськими питаннями й потім публікували у своїх країнах відповідні статті... Сторонній людині може здатися, що мама була в тіні мого такого блискучого і натхненного батька. Насправді це було не так. Вона була цілком сильною і впевненою в собі особистістю. Незадовго до завершення нашого життя в Ванзеє... батько сказав мені: «Знаєш, без мами мене лише половина».

Отт-Скоропадська О. Спогади мого дитинства // Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 - грудень 1918 / гол. ред. Я. Пеленський. Київ-Філадельфія, 1995. С. 406-410.

Запитання і завдання

1. Назвіть основні центри української пореволюційної політичної еміграції. З якими проблемами, на вашу думку, стикалися українські політичні емігранти?

2. Поміркуйте над способом життя українських емігрантів після поразки Української революції та можливостями продовження громадської й наукової роботи.

5. Спроби формування системи колективної безпеки в Європі. Ліга Націй

Спільним прагненням учасників Паризької конференції було забезпечення миру на нових і міцних засадах. Так виникла ідея створити міжнародну організацію - Лігу Націй. Найбільше її відстоював президент США Вудро Вілсон. Він уважав, що для уникнення значних конфліктів потрібно враховувати позиції всіх народів, а не лише великих гравців на політичній арені. Статут Ліги Націй було включено до Версальського й інших мирних договорів. Датою заснування організації вважають 10 січня 1920 р., коли Версальський мирний договір після ратифікації набув чинності. Першим генеральним секретарем Ліги Націй обрано британського дипломата Джеймса Еріка Драмонда.

У межах Ліги Націй діяли: асамблея (щорічне зібрання представників усіх країн-учасниць), рада і секретаріат, постійні й тимчасові комісії. Спочатку статут Ліги підписали 44 країни, згодом їх кількість зросла. До Ліги Націй мали право вступати: держави, які підписали мирні договори 1919-1920 рр. з боку переможців; тринадцять нейтральних у війні країн, які приєдналися до організації в двомісячний термін; будь-яка незалежна держава, яку підтримали дві третини членів асамблеї. Переможені країни до Ліги Націй тимчасово не допустили. Асамблеї скликали раз на рік у Женеві, де в 1930-х роках збудовано Палац націй. Створення Ліги Націй стало кроком на шляху до європейської інтеграції.

Рада Ліги Націй мала складатися з п’яти постійних членів (на практиці їх було чотири, бо США до організації не ввійшли) і чотирьох непостійних, яких обирали по черзі. Рада готувала до розгляду всі питання щодо підтримання миру. Завдання Ліги Націй визначено як створення системи колективної безпеки в Європі, вирішення конфліктів між державами і спільні дії у випадку загрози війни. Постанови мали бути ухвалені одностайно, однак домагатися цього було складно. Великі держави конкурували й не поспішали брати зобов’язання по забезпеченню миру. Ніхто не знав, як реагувати на конфлікти та як діяти у випадку одностороннього порушення домовленостей. Ці проблеми накопичувалися, породжували як невдоволення, так і відчуття вседозволеності.

Важливим елементом системи колективної безпеки в Європі було врегулювання відносин з більшовицькою Росією. Не допускаючи більшовиків на Паризьку конференцію, країни Антанти все ще підтримували білий рух. Однак сподівання на швидке падіння більшовицього режиму не справдилися, тож серед західноєвропейських лідерів виникла ідея встановити санітарний кордон, тобто підтримати невеликі «буферні» держави на сході, які мали протидіяти поширенню більшовизму й не допустити союзу Німеччини та більшовицької Росії. Було підписано мирні договори Фінляндії, Естонії, Литви і Латвії, Польщі з РСФРР. До кінця 1921 р. кордони радянських республік в Європі й Азії було вже в основному визначено, проте республіки залишилися в міжнародній ізоляції.

Запитання і завдання

1. Проаналізуйте причини й обставини створення Ліги Націй. Якими були завдання цієї міжнародної організації?

2. Поясніть сутність французько-британської ідеї створення «санітарного кордону» з більшовицькою Росією, а згодом із СРСР.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ ПАРАГРАФА

1. Визначте інтереси й цілі «великих» держав світу після Першої світової війни. Чи вдалося їм реалізувати мету своєї політики під час повоєнного облаштування світу?

2. Порівняйте становище Німеччини та радянських республік після світової війни. Яке місце в міжнародних відносинах займала Україна?

3. Зберіть додатковий матеріал на тему «Українська революція в оцінках її діячів». Поміркуйте про причини поразки та історичне значення Української революції з перспективи облаштування повоєнного світу.