Історія: Україна і світ. 10 клас. Мудрий - Нова програма

§ 10. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Українсько-польські відносини

1. Утворення Української Національної Ради. Листопадовий чин і проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Євген Петрушевич

Розпад Габсбурзької монархії актуалізував питання української державності, надав йому нових вимірів. Українці Галичини і Буковини звикли звертатися до Відня як арбітра в національних суперечностях. І хоча вони критикували політику центру, покладали на нього вину й відповідальність за все, що сприймали як національний утиск, усе ж українці залишалися до Австрії лояльними. Та восени 1918 р. австрофільська орієнтація втратила сенс. Найгострішою проблемою, яка постала перед галицькими українцями, стало розмежування з поляками.

Польські діячі були поглинуті відновленням власної держави, до якої зараховували й територію Східної Галичини, хоча українці становили там більшість населення. Такий підхід поляки пояснювали історичною традицією, перевагою в політичній і господарській сферах, змішаним характером населення. Українці ж категорично відстоювали право на самостійність. В австрійському парламенті в жовтні 1918 р. Кость Левицький заявив, що «коли Австрія не може або не хоче перевести поділу Галичини, то заявляємо тут святочно, що наша дорога не веде до Варшави, але до Києва», «коли нас проти нашої волі хотять прилучити до польської держави, заявляємо, що те насильство може бути зроблене по наших трупах».

Парламентська репрезентація ініціювала створення Української національної ради (УНРади). До неї запрошено українських депутатів парламенту, Галицького й Буковинського сеймів, представників партій. Установче засідання за участі 69 осіб відбулося 18 жовтня 1918 р. у Львові. УНРада проголосила утворення на теренах Австро-Угорщини, де українці становили більшість (Галичина, Буковина, Закарпаття), української держави. Передбачалося ухвалення конституції, обрання парламенту загальним, прямим, рівним і таємним голосуванням. Національним меншинам гарантували національно-культурну автономію. Головою (президентом) УНРади обрано Євгена Петрушевича. Наступного дня ці рішення підтримав з’їзд довірених осіб (близько 500 делегатів).

Друга половина жовтня минула в невизначеності. Українці й поляки готувалися перехопити владу, хоча діяли не завжди послідовно. Керівництво УНРади почало контактувати зі створеним у 1917 р. зі старшин Центральним військовим комітетом. Його очолював сотник Українських січових стрільців, самостійник Дмитро Вітовський. Війська, якими могла розпоряджатися УНРада, були нечисельними. Січові стрільці перебували на Буковині. Чимало українців, які служили в австро-угорській армії, не могли відповісти на питання, що робитимуть після розпаду монархії. Однак часу на роздуми не було. Утворена в Кракові наприкінці жовтня 1918 р. Польська ліквідаційна комісія оголосила про намір приєднати Галичину до Польщі. Польські політики спиралися на підтримку Антанти. Вони переконували Захід у тому, що українці не здатні створити державу, мають радикальні настрої, натомість відроджена Польща захистить Європу від більшовиків.

Відвідини українською й польською делегаціями австрійського намісника Галичини Карла фон Гуйна 31 жовтня 1918 р. завершилися нічим. Події прискорила звістка про намір Польської ліквідаційної комісії прибути до Львова. У ніч на 1 листопада було вирішено, що місто візьмуть під контроль українські військові. Багато хто розумів неминучість польсько-української війни. І хоча втома від війни була повсюдною, чимало українців вважало себе зобов’язаними прийняти цей виклик. За твердженням Д. Вітовського, «наша честь вимагає, щоби ми перші взяли владу в краю, хоч би навіть прийшлось зараз її втратити». Військовий штаб, у розпорядженні якого було 1400 стрільців і 60 старшин, розмістився в Народному домі. До ранку українці взяли під контроль державні будівлі, вокзали, казарми (австро-угорські частини зберігали нейтралітет). Над львівською ратушею замайорів синьо-жовтий прапор. Карл фон Гуйн не хотів передавати владу і поступився повноваженнями заступнику-українцю Володимиру Децикевичу, який і підписав відповідний протокол. Австрійські урядовці виїхали до Відня.

Особа в історії

Євген Петрушевич (1863-1940) - український громадсько-політичний діяч, президент і уповноважений диктатор ЗУНР. Народився в м. Буську в сім’ї греко-католицького священика, племінник історика Антонія Петрушевича. Закінчив Львівську академічну гімназію та юридичний факультет Львівського університету, очолював «Академічне братство». Працював адвокатом у Сокалі й Сколе, займався громадською діяльністю, член УНДП. У баченні сучасників був добрим оратором, сумлінним працівником, «високоосвіченим європейцем» і «джентльменом». Як політик став відомим напередодні війни, коли став депутатом австрійського парламенту і Галицького сейму. У сеймі був одним з керівників українського клубу, який зривав засідання, вимагаючи виборчої реформи. Під час війни перебував у Відні, провадив переговори з австрійськими політиками, захищаючи інтереси українців. Голова (президент) УНРади, а від червня 1919 р. уповноважений диктатор (верховний військово-політичний зверхник під час війни, який поєднував обов’язки президента і керівника уряду) ЗУНР. Не змирився з поразкою й очолив уряд «у вигнанні». Жив у Берліні. На деякий час перейшов на радянофільські позиції, у яких розчарувався під впливом Голодомору і сталінських репресій. Дружина Леокадія Пуніцька походила з польської родини. Помер у Берліні. Перепохований на Личаківському цвинтарі у Львові.

День 1 листопада 1918 р. увійшов в історію як Листопадовий чин.

У відозвах УНРада повідомила про встановлення української влади й закликала зберігати спокій. Українці взяли владу у Львові без жертв, так само сталося в багатьох містах і селах Східної Галичини. На початку листопада українську владу проголошено на Буковині, де УНРаду очолив Агенор Артимович, тимчасовий уряд - Омелян Попович. Однак до середини листопада Буковина перейшла під контроль Румунії. 9 листопада УНРада затвердила назву держави - Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Було утворено й уряд - Тимчасовий державний секретаріат, який очолив Кость Левицький (пізніше Сидір Голубович). 13 листопада 1918 р. УНРада ухвалила «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії».

Площа Ринок у Львові. Листопад 1918 р.

Українська мова отримала статус державної. Виборче законодавство ЗУНР передбачало однопалатний сейм, загальне, пряме, рівне й таємне голосування, фіксовану кількість місць для національних меншин. Було запроваджено 8-годинний робочий день і ухвалено аграрну реформу, яка обмежувала розмір земельної власності, але не врегулювала питання про компенсацію за конфісковані володіння.

Погляди сучасників

На це намісник відповів, що він знає, що Поляки щось готовлять. - «Щодо Вас, Панове, не маю донесень. Видно, вмієте краще конспірувати, - додав жартом. - Але поки цісар не накаже мені, поти я зв’язаний присягою і честю та нікому влади передати не можу, хоч і як Вам симпатизую... Як буду могти, буду боротися, а як треба загинути, то загину. Я і так над гробом. Але вірности ще ні один Гуйн не зломив... Ваш нарід чесний, добрий та хоробрий. Ваші національні змагання оправдані. Але я мушу стояти на довіреному мені становищі до кінця, хоч би то була й пропаща позиція. Взагалі я думаю, що ми віджили своє. Новий світ настає, мій світ іде до гробу... Перед Вами, здається, будуччина. Маєте державу в Києві. Та чи вона вдержиться?.. Боюся, що ні. Забагато маєте ворогів, а самі ще заслабо зорганізовані. Це щойно лиш зачинається заколот. Коли старі монархії впадуть, тяжкі настануть часи. Ви часом могли нарікати на Австрію, але - вірте мені - це була мама для багатьох народів, з якими, Бог відає, що тепер буде...». Сльоза блиснула в старечому, але сміливому оці... Старий генерал, очевидно, розумів до чого йде та на голос думав важку думу перед нами. Хоч не вжив цього вислову, але розумів, що це останні дні Австрії, Габсбурґів та його. Ми мовчали, бо й що мали сказати на це?.. Ми бачили безнадійний трагізм його положення.

Цегельський Л. Від легенд до правди. Спомини про події в Україні зв'язані з Першим Листопадом 1918 р. Нью Йорк-Філадельфія, 1960. С. 37-38.

Коли Львів 1 листопада прокинувся, побачив українські прапори на державних будинках, а українських вояків на вулицях міста. Який радісний був той ранок після сторіч неволі! Ось уже ринком маршує «мій» відділ. Великий ратуш. Два кам’яні леви стережуть входу. Не тільки вони: теж українські вояки зі скорострілами... Вояки йдуть тепер почесним маршем, по-військовому віддають пошану прапорові української держави, а люди на хідниках теж здіймають шапки і, мов зачаровані, дивляться вгору. Бачив я на своєму віку різні паради, але цей першолистопадовий марш згадавши, ще й тепер тепло стає біля серця... З пошти я пішов додому. Зголоднів уже. Мати аж заплакала, побачивши мене. Знала, що у Львові українська влада, але журилася, що буде далі, бо вже польські боївки починають рухатися. У хаті батько лежав хворий: мав малярійну гарячку. Я заспокоював матір, як міг. Поснідавши, я одягнув батьків військовий плащ. «Куди ж ти йдеш? Тобі тільки 16 років!» - говорила мати крізь сльози. Але в цей час я мусів іти. Поцілувала мене мати в чоло: «Чи прийдеш на вечерю?». Я обіцяв прийти на вечерю і прийшов, але це сталося аж за півтора року. У військовому плащі, з револьвером, я почував себе воїном. Що в мене тільки 16 років, це хіба не перешкода. Як будуть питати, додам ще два роки.

Горбай В. 1 Листопада 1918. Спогад // Гуцуляк М. Перший Листопад 1918 року на західних землях України. Зі спогадами і життєписами членів Комітету виконавців Листопадового Чину. Нью-Йорк-Ванкувер, 1973. С. 236-237.

Історичний документ

Український народе!

Голосимо тобі вість про твоє визволення з віковічної неволі. Від нині Ти господар своєї землі, вільний горожанин Української Держави...

Доля Української Держави в Твоїх руках. Ти станеш як непобідний мур при Українській Національній Раді і відіпреш усі ворожі замахи на Українську Державу.

Заки будуть установлені органи державної впасти в законнім порядку, українські організації по містах, повітах і селах мають обняти всі державні краєві і громадські уряди і в імені Української Національної Ради виконувати власть.

Де сього ще не зроблено, дотеперішні неприхильні Українській Державі уряди мають бути усунені.

Всі жовніри української народности підлягають від нині виключно Українській Національній Раді і приказам установлених нею військових властий Української Держави...

Все здібне до оружя українське населеннє має утворити боєві відділи...

Всім горожанам Української Держави без ріжниці народности і віросповідання запоручається горожанську, національну і віроісповідну рівноправність.

Відозва Української Національної Ради від 1 листопада 1918 року // Конституційні акти України. 1917-1920. Київ, 1992. С. 94-95.

Запитання і завдання

1. Проаналізуйте твердження Д. Вітовського «наша честь вимагає, щоб ми перші взяли владу в краю». Пригадайте, що вам відомо про польсько-українські відносини в Галичині на початку XX ст.

2. На підставі наведених цитат і додатково зібраних відомостей опишіть атмосферу, яка панувала у Львові 1 листопада 1918 р.

2. Польсько-українська війна

Польсько-українська війна почалася 1 листопада 1918 р. Першими збройний опір учинили польські конспіративні військові групи у Львові. Під контролем поляків опинився захід міста із залізничним вокзалом, українці закріпилися в центрі, на Цитаделі й Високому Замку. Перестрілки спалахували навіть за окремі будівлі, а деякі вулиці було поділено навпіл. Львів’ян обох національностей охопило патріотичне піднесення: до зброї ставали не тільки чоловіки, а й жінки і підлітки. Бої мали позиційний характер: обидві сторони очікували підкріплень. Втрата українцями Перемишля відкрила шлях для надання полякам допомоги із Заходу, тоді як українцям не вдалося зібрати достатньо боєздатних частин. Не поспішало з допомогою й керівництво УНР, яке збирало війська для повстання проти гетьмана. У ніч на 22 листопада 1918 р. українські частини залишили Львів.

Бойові дії перемістилися в провінцію. Законом УНРади від 13 листопада 1918 р. передбачено загальну мобілізацію чоловіків віком 18-35 років. Армійськими питаннями займався Державний секретаріат військових справ. Війську - Українській галицькій армії (УГА) - було надано регулярний характер. Однак мобілізацію провели лише частково: до лав УГА залучено близько 40 тис. бійців, які утримували 300-кілометровий фронт. Нестачу командного складу частково вирішено запрошенням офіцерів Армії УНР, які здобули військову освіту в Російській імперії. Так командувачами УГА стали генерали Михайло Омелянович-Павленко й Олександр Греків. Першим галичанином, який служив в австро-угорській армії й отримав звання генерал-хорунжого УГА, став Мирон Тарнавський. Польськими військами командував Тадеуш Розвадовський, який в австро-угорській армії мав звання генерала дивізії.

На зламі 1918-1919 рр. українські війська двічі безуспішно намагалися взяти Львів. Змінивши тактику, командування УГА провело Вовчухівську операцію, мета якої полягала в перетині залізниці Перемишль-Львів з перспективою оточення західноукраїнської столиці. Бої відбувалися на лінії Судова Вишня-Городок і складалися вдало для українців. Однак цей наступ припинила місія Антанти на чолі з французьким генералом Жозефом Бартелемі. Прибувши до Львова, місія домоглася перемир’я й запропонувала провести демаркаційну лінію, за якою Львів і Дрогобицький нафтовий регіон відходили до Польщі. Українські представники спершу брали участь у переговорах, у яких вбачали шанс на визнання Заходом української державності, але почувши про лінію Бартелемі, вийшли з них. Генерала Бартелемі звинувачували і в постачанні зброї полякам.

Мирон Тарнавський

У перші місяці 1919 р. бойові дії розгорнулися й на Волині, де польські війська зіткнулися з Армією УНР. Використовуючи наступ Червоної армії, вони за підтримки місцевого польського населення захопили Володимир-Волинський і продовжили просуватися в напрямку на Луцьк. У травні 1919 р. у бій вступила сформована у Франції 60-тисячна армія Юзефа Галлера, яка взяла під контроль Галичину і частину Волині. У червні 1919 р. УГА перейшла в контрнаступ (Чортківська офензива), але швидко він втратив силу. Хоча на цьому етапі до армії зголошувалися добровольці, багатьом з них відмовляли через брак зброї. УГА було відтіснено до трикутника між р. Дністром і Збручем. У середині липня вона перейшла Збруч, щоб спільно з Армією УНР воювати за звільнення України від більшовицької Росії.

Погляд сучасника

За той час, коли наша увага мимохіть була спрямована на схід, ситуація з польської сторони ставала для нас усе більше безнадійна. Наші парляментарі застрягли десь, не даючи про себе вістки. Врешті, коли я побачив, що положення наше не дає ніяких інших вислідів, як лиш великі втрати на нашому боці, я рішився на крок, який подиктувала мені совість не коменданта армії, лиш людини, українця, відповідального за тисячі істнувань найкращих синів галицької области України... Тоді виявилася вперше сконкретизована думка: через Київ до Львова... Не буду ширше описувати настроїв, що огортали кождого з нас, коли Збруч був за нами... За нами остала нездійснена мрія, перед нами нерозгадане обличчя невідомого. Можливо, що наші почування були чимось, що в обличчі ідеї соборности було загумінковим сантиментом, хоча по правді мали вони глибшу раціональну основу. Сяк чи так, десь там у душі нило за погребаними надіями, за довгим шнурком сірих могилок від Львова по Збруч, у яких спочили наші приятелі, товариші по зброї. Чомусь більше до голосу приходило похоронне, гнітюче прочуття, як надія скорого повороту на нашу землю в ролі її здобувців та господарів... Прочуття говорять іноді більше правди, як найбистроумніші заключения.

Тарнавський М. Спогади / упоряд. Є. Федорів. Львів, 2008. С. 116-117.

Запитання і завдання

1. Визначте причини польсько-української війни 1918-1919 рр. Опишіть її перебіг.

2. Проаналізуйте становище й дії Української галицької армії. Підготуйте інформацію про її командувачів.

3. Акт злуки УНР і ЗУНР

Об’єднання з Наддніпрянщиною в незалежній державі було важливою метою українського руху в Габсбурзькій монархії. Тож мова про це зайшла відразу після створення УНРади. Непевність ситуації й бойові дії не вселяли оптимізму. Західноукраїнські політики спочатку мали намір обмежитися декларацією про об’єднавчий процес. Соціалістичний уряд Директорії був для керівництва ЗУ HP складним партнером: цей союз додавав польським політикам аргументів у представленні українців на Заході радикалами. Однак сама Директорія побачила в об’єднанні можливість зміцнити українську державність. 1 грудня 1918 р. представники Директорії УНР і Ради державних секретарів ЗУНР у Фастові підписали «передвступний» договір, яким проголосили спільну волю створити єдину державу. Зважаючи на різний історико-політичний досвід, західноукраїнська область мала отримати в цій державі автономію.

Уряд ЗУНР, який переїхав до Тернополя, а згодом до Станіслава, не поспішав з юридичним оформленням злуки, вважаючи першочерговим завданням відвоювання Львова. Західноукраїнських політиків стримувала більшовицька загроза та ймовірність зовнішньополітичних змін, насамперед реставрації Габсбурзької монархії. На підтримку злуки в Галичині, на Буковині й Закарпатті відбулися багатотисячні віча, учасники яких вимагали об’єднання, сподіваючись на захист з боку Великої України. З січня 1919 р. УНРада затвердила Фастівський договір. Наступним етапом стала участь делегації УНРади під керівництвом Льва Бачинського в роботі Трудового конгресу в Києві. До її складу ввійшло 36 осіб - представників політичних партій, органів влади й селяни, які мали вивчити досвід вирішення земельного питання в УНР. Буковина була представлена одним, а Закарпаття - двома делегатами. Керівники УНР зустріли делегацію ЗУНР урочисто, відзначали високий рівень політичної організації західних українців.

Поштівки видавництва «Червона калина» із зображеннями Українських січових стрільців. Худ. Е. Козак

22 січня 1919 р. на Софійській площі в Києві проголошено Універсал Директорії УНР про злуку обох держав, у якому зазначалося: «Однині во єдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України - Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умірали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народня Республіка». Наступного дня Акт злуки затвердив Трудовий конгрес. Урочисто проголошена злука УНР і ЗУНР була декларацією надзвичайної історичної ваги, хоча в практичній площині майже не була реалізована. ЗУНР стала Західноукраїнською областю УНР (ЗОУНР), а її гербом - тризуб (замість золотого лева на синьому тлі). Органи влади УНР і ЗУНР продовжували ухвалювати закони, які стосувалися лише окремих територій і випливали з попередніх напрацювань. В умовах бойових дій на кілька фронтів співпраця УНР і ЗУНР мала перспективи насамперед як військово-політичний союз. Але й тут не бракувало проблем.

Погляд сучасника

Сьогодні в річницю проголошення четвертого універсалу УНР, котрим проголошено самостійність, на Софійській площі відбулась друга національна урочистість проголошення прилучення Західної Української Народної Республіки до Великої Східної України. Стоїть морозний день, дерева покриті інеєм. З самого ранку місто приняло урочистий вигляд. Доми прибрано національними прапорами і транспарентами... Тріюмфальну арку при вході з Володимирської вулиці на Софійську площу було прибрано зверху, також і по боках, старовинними гербами України й Галичини... В одинадцятій годині ранку на площу, під звуки музики, почали приходити українські піхотні частини, артилерія і самострільні команди... За військом поволі зібралась велика кількість народу, котра до початку урочистості заповнила всю площу й сусідні вулиці. Багато вилізло на дерева для того, щоб звідтам краще побачити урочистість... Духовенство всіх церков збиралось у Софійському соборі, де в цей час йшла Служба Божа... Вже здалека чути поклики «Слава!» в честь членів Директорії, котра під’їздить до площі на автомобілях. Поклики «Слава» переливаються, робляться все дужчі. Скоро члени Директорії, на чолі з головою Винниченком, занимають свої місця. Військова оркестра грає національний гимн. Чути нові поклики «Слава». На площі настає тиша. Наступає самий урочистий момент сьогодняшнього свята.

Лукасевич Л. Роздуми на схилку життя. Нью-Йорк - Баунд-Брук, 1982. С. 112-113.

Запитання і завдання

1. Поміркуйте про історичне значення злуки УНР і ЗУНР. Обґрунтуйте твердження посиланнями на історичні факти.

2. Користуючись цитатою і додатково зібраними матеріалами, опишіть атмосферу, у якій було проголошено Акт злуки між УНР і ЗУНР. Поясніть, що викликало емоції учасників урочистого заходу.

4. «Трикутник смерті» й Варшавська угода 1920 р. Юзеф Пілсудський

Після переходу УГА за Збруч уряди ЗУНР і УНР та штаби армій розташувалися в Кам’янці-Подільському. Назагал, обмірковуючи плани, вони випромінювали оптимізм. Тоді наступ в Україні вела Добровольча армія під командуванням Денікіна, яка витісняла більшовиків. Керівникам УНР здавалося, що вони зможуть розвинути стрімкий наступ, позаяк мали в розпорядженні УГА. Не дійшовши згоди, українські керівники розпорядилися одночасно виступити у двох напрямках - на Київ і Одесу. 30 серпня 1919 р. частини УГА увійшли в Київ, проте одночасно туди вступили денікінці. Українцям довелося відступити. Між урядами й військовим керівництвом УНР і ЗУНР почастішали непорозуміння, з’явилися взаємні звинувачення й недовіра.

Зиму 1919 р. українське військо зустріло в оточенні ворожих армій і без ресурсів. Перемир’я з жодною силою укласти не вдавалося. Порозуміння з більшовиками перекреслювало пошуки допомоги на Заході, Денікін відмовлявся вести переговори з лідерами УНР, галичани виключали компроміс із поляками. Восени епідемія тифу призвела до тисяч смертей. Затиснення військ УНР і ЗУНР між ворожими арміями відоме в історії як «трикутник смерті». Інколи кажуть «чотирикутник смерті», беручи до уваги й румунські війська. За таких обставин воєначальники почали шукати рішення вже без огляду на політику, керуючись прагненням зберегти людські життя. У листопаді 1919 р. договір з Денікіним уклав головнокомандувач УГА Мирон Тарнавський. УГА переходила в підпорядкування Денікіну, однак із застереженням, що не може бути використана проти Армії УНР. Ця угода завершила історію УГА: хоча армія ще проіснувала близько п’яти місяців, вона не вела бойових дій.

Особа в історії

Юзеф Пілсудський (1867-1935) - польський політичний і державний діяч, перший керівник відновленої Польської держави. Народився в с. Залавас коло Вільнюса в сім’ї шляхтича, учасника польського повстання 1863 р.

Навчався у Вільнюській гімназії й на медичному факультеті Харківського університету, звідки був виключений за участь у таємних гуртках. Заарештований за підозрою в причетності до замаху народовольців на царя і засуджений до 5-ти років заслання, на якому зблизився із соціалістами. Працював у Польській соціалістичній партії, жив у Вільнюсі, Лодзі. Організатор парамілітарних груп, зокрема стрілецьких союзів у Галичині. З початком Першої світової війни на цій основі було сформовано польські легіони. У 1918-1922 рр. - тимчасовий керівник (начальник) Польщі й головнокомандувач збройних сил. Прагнув створити велику федеративну державу з включенням народів Російської імперії. Підтримував незалежну Україну, однак з точки зору польських інтересів. У 1926 р. здійснив державний переворот і запровадив режим «санації». Намагався нормалізувати відносини з українцями, але врешті-решт розпорядився провести умиротворення («пацифікацію»). Мав двох дружин і доньок. Похований на Вавелі у Кракові, а серце - поряд з матір’ю у Вільнюсі. Одна з найважливіших постатей у польському пантеоні національних героїв.

Армія УНР відступила на Волинь. Частина її вирушила в Зимовий похід, деякі підрозділи було інтерновано поляками. Симон Петлюра виїхав до Варшави. Тут 21 квітня 1920 р. він підписав Варшавську угоду, відому також як угода між Петлюрою й Пілсудським. Польща визнала УНР як самостійну державу, а Директорію й головного отамана - як її законну владу. Натомість влада УНР погодилася з включенням до Польщі Галичини, частини Волині, Холмщини, Підляшшя, Полісся. Додатком до угоди стала військова конвенція про союз України й Польщі в боротьбі з більшовиками. Армію УНР підпорядковано польському командуванню.

Налякані більшовицькою загрозою уряди держав Антанти надавали Польщі всіляку допомогу, зокрема військову. Польсько-українські війська перейшли в наступ і на початку травня 1920 р. зайняли Київ. Однак контрнаступ Червоної армії створив загрозу самій Польщі. Сподівання політиків УНР на антибільшовицьке повстання в Україні, як і розрахунок більшовиків на революцію в Європі, не справдилися. Польсько-радянська війна завершилася в березні 1921 р. Ризьким мирним договором, згідно з яким Польща визнала радянську Україну і встановила з нею кордон. Війська УНР було інтерновано на території Польщі. Варшавський договір є однією з найскладніших тем в історії України. Багато хто сприйняв такі дії Петлюри як зраду національних інтересів.

Погляд сучасника

Чи можна передати слабою, щоденною мовою крик конаючої людини, яка у тифозній безпритомності бреде про свої надлюдські терпіння, про кохану матір, далеку любку чи нездійснені бажання? Я волів би зовсім пропустити цей період у свому оповіданні. Скільки ж разів вертаюся тямкою до нього, стільки разів переживаю знову велику трагедію, якою став фінал наших визвольних змагань! Видається мені, що коли б я був навіть геніяльним майстром слова, опис того, що доводилося мені тоді бачити, чути й відчувати, переходив би мої спроможности. Адже те, що звемо нині чотирикутником смерти, було не що інше, як трагедією тисячів молодих істнувань, яким приходилося складати життя не на полі слави, не від зброї видимого ворога, вмирати не з вірою в побіду... Ось ця пара очей бачила те, чого цілою душею не бажаю вам бачити. Ось чому здрігаюся перед тим, заки закрию їх долонею, щоби оживити померклі краски минулого, я - вояк, що без тривоги заглядав колись у вічі смерти... Згарячкований ум, спрямований всеціло на шукання найдогіднішого виходу для зовсім уже небоєздатної армії, що над нею нависло марево тифозної гарячки, не в’язав, а то й не сприймав уже далеких фактів, які в’язалися безпосередньо з пекучим питанням: «І що ж далі?»

Тарнавський М. Спогади / упоряд. Є. Федорів. Львів. 2008. С. 131-133.

Запитання і завдання

1. Поясніть поняття «трикутник смерті». Поміркуйте, як у цій ситуації могли діяти українські сили.

2. Визначте історичне значення Варшавської угоди 1920 р. (з точки зору державних інтересів УНР, ЗУНР, Польської Республіки). Відповідь обґрунтуйте.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ ПАРАГРАФА

1. Порівняйте процеси державотворення в УНР і ЗУНР. Чим були зумовлені відмінності між двома українськими державами?

2. Схарактеризуйте політичних лідерів УНР і ЗУНР. Чи можна було уникнути непорозумінь між ними?

3. Проаналізуйте зовнішньополітичні орієнтації УНР і ЗУНР. Поміркуйте про важливість у процесі державотворення зовнішніх союзників.