Історія: Україна і світ. 10 клас. Гісем - Нова програма

§ 72. Польський рух Опору на західноукраїнських землях. Україно-польське протистояння

МЕТА

• характеризувати процес формування польського збройного підпілля на українських землях

• визначити причини та результат україно-польського протистояння на території Західної України

ДАТИ

1941 р. — початок формування Армії крайової

1943—1944 рр. — збройне україно-польське протистояння на Волині

1942—1947 рр. — польсько-українська війна на території Західної України

Етнічні чистки — система насильницьких заходів, які передбачають виселення, знищення певної етнічної групи на території, яку інша етнічна група вважає своєю.

Окупація та розчленування Польщі не зломили волю польського народу до відродження власної держави. Уже з 1939 р. почав формуватися підпільний рух, яким із Лондона керував польський емігрантський уряд. У 1939—1941 рр. він намагався завдавати ударів по комунікаціях, якими до Німеччини із СРСР направляли нафту та іншу сировину. Відчайдушними були напади на склади зброї. Проте така діяльність швидко поставила підпільну мережу під удар каральних органів, і вона фактично була розгромлена.

Після нападу Німеччини на СРСР змінилася стратегія польського підпілля. Керівники підпілля вважали все польське чоловіче населення мобілізованим для боротьби проти окупаційної влади.

Із листопада 1941 до лютого 1942 р. у Галичині й на Волині, як і на власне польських землях, польські діячі почали активно створювати Армію крайову (АК). Спочатку її стратегічним завданням було накопичення сил, щоб у сприятливий момент підняти загальнонаціональне повстання (план «Буря»). Перед підрозділами АК в Галичині й на Волині ставили завдання не допустити переміщення військ окупантів у центральні райони Польщі, де мав бути центр повстання. Проте реалії воєнного часу внесли зміни в ці плани. Формування АК на «східних кресах» відбувалося дуже складно й повільно, особливо бракувало зброї. Крім того, не все польське населення поділяло позицію емігрантського уряду «тримати рушницю при нозі». Одні виступали за негайні дії проти окупаційного уряду, інші дотримувалися прорадянських поглядів. Це призвело до формування загонів Армії людової (АЛ) і Батальйонів хлопських. Кількість польських підрозділів у Східній Галичині й на Волині сягала 10—20 тис. осіб.

Для утримання цієї партизанської армії польське керівництво часто проводило реквізицію продуктів у місцевого польського та українського населення. У 1943—1944 рр. підрозділи АК були втягнуті у збройне протистояння з УПА на Волині.

Волинська трагедія, її причини, події, наслідки досі є об’єктом вивчення як польських, так і українських істориків. Жодна сторона не заперечує існування тривалого україно-польського конфлікту ще з козацьких часів. У національній політиці керівники Другої Речі Посполитої (1918—1939 рр.) припустилися багатьох помилок і завдали чимало лиха українству («пацифікація», «ревіндикація» тощо). У той самий час україно-польський конфлікт стимулювала терористична та саботажницька діяльність УВО, а потім ОУН на території Польщі в міжвоєнний період. А ідеологія інтегрального націоналізму, якою послуговувалася ОУН, мала й антипольську спрямованість. Однак самі лише ці причини навряд чи могли призвести до жорстокого етнічного конфлікту, який супроводжувався етнічними чистками.

Розгортання україно-польського конфлікту було обумовлено тими реаліями, у яких опинилися два народи в роки Другої світової війни. У цьому конфлікті були зацікавлені обидва тоталітарні режими — нацистський і радянський. Рейхскомісар України Е. Кох говорив: «Нам треба домогтися, щоб поляк, зустрівши українця, хотів убити його, і щоб українець, побачивши поляка, теж хотів убити його. А якщо дорогою вони вдвох уб’ють єврея — це ще краще».

• Обкладинка до альманаху, присвяченому УПА на Волині та Поліссі. 1949 р. Художник-графік Ніл Хасевич був учасником збройної боротьби УПА. Він створив цілу низку плакатів, малюнків, карикатур, які відображали боротьбу та використовувалися як пропагандистські матеріали. Загинув у 1952 р.

• Підрозділ Армії крайової на Волині. 1940-ві рр.

Із «Постанов III Конференції ОУН» (1943 р.)

Стоїмо за злагіднення польсько-українських відносин у сучасний момент міжнародної ситуації й війни на платформі самостійних держав і визнання та панування права українського народу на західноукраїнських землях. Одночасно продовжуємо боротьбу проти шовіністичних настроїв поляків та апетитів щодо західних українських земель.

Зі «Звернення Крайової Політичної Репрезентації польського народу до українців» (1943 р.)

Розуміємо і цінуємо прагнення українського народу до створення незалежної України. Усвідомлюємо, однак, що не уступимо зі східних земель Речі Посполитої, у південній частині якої від віків живуть поляки біч-о-біч з українцями, яким польський народ протягом віків надав велетенський цивілізаційний і господарський внесок.

1. Яких позицій дотримувалися обидві сторони? 2. Чи можна було їх примирити? 3. Які слова документів викликають у вас моральне несприйняття? Спробуйте пояснити свою думку.

Крім того, конфлікт відволікав населення від боротьби проти нацистської окупації. Радянська сторона в цих суперечках бачила можливість послаблення УПА і АК.

Документи дають змогу стверджувати, що україно-польське протистояння розпочалося на Холмщині в 1942 р. Обидві сторони нищили національних активістів і звинувачували одна одну у співпраці з нацистською владою. Взимку 1943 р. конфлікт перекинувся на Волинь. Інформація про перебіг конфлікту поширювалася між різними регіонами. У результаті емоційно насичені, перебільшені новини про жертв на одній території розпалювали конфлікт на іншій.

Проводилися взаємні «відплатні акції», до яких втягувалися поліцейські підрозділи, сформовані з українців або поляків, що перебували на службі в нацистів. Кожен був на своєму боці. Нацистське керівництво передало зброю польському населенню. Поступово в конфлікт втягувалися УПА і АК, які розглядали ці території як свою територію боротьби. Збройні загони почали нищити цілі села з мирним населенням. Однією з найбільших акцій став одночасний напад 11 липня 1943 р. підрозділів УПА на десятки сіл переважно з польським населенням. Подібну скоординовану акцію АК провела в 1944 р.

Умови партизанської війни, загальне моральне падіння суспільства на тлі світової війни створювали додаткові можливості для скоєння воєнних злочинів обома сторонами протистояння. Українське та польське населення було не лише жертвою розправ під час нападів окупантів, а іноді й безпосереднім учасником або навіть ініціатором атак.

ОУН і УПА розглядали виселення або знищення польського населення на Волині та у Східній Галичині як усунення перешкод до незалежності України. АК знищення українського населення розглядала як ліквідацію ще одного противника й засіб утвердження права польського народу на ці землі. У 1944 р. протистояння перекинулося на Східну Галичину й Холмщину.

Серед українських і польських провідників були сили, які прагнули не допустити або припинити криваву бійню. Робилися спроби вирішити проблему шляхом переговорів. ОУН навіть засуджувала україно-польський конфлікт. 27 жовтня 1943 р. вона видала «Наказ № 1/43», яким заборонила антипольські дії. Проте конфлікт тривав.

• Трагедія на Волині. Художник Ю. Журавель

Прокоментуйте малюнок. Яку ідею намагався донести його автор?

• Переговори між українськими та польськими антикомуністичними повстанцями в селі Руда Ружанецька на Люблінщині (Польща). 1945 р.

Напередодні відступу німецьких військ із Західної України в першій половині 1944 р. польське підпілля розгорнуло реалізацію плану «Буря», щоб продемонструвати контроль над цими територіями. Українські повстанці намагалися завадити цьому, і в результаті в окремих регіонах спалахнули тривалі бої між підпільними арміями УПА та АК. Збройні сутички припинилися тільки після приходу радянсько-німецького фронту.

1 вересня 1944 р. ОУН офіційно відмовилася від антипольських акцій і почала шукати порозуміння з АК із метою спільної боротьби проти радянських військ.

Проте наприкінці 1944 — на початку 1945 р. криваве протистояння охопило населені здебільшого українцями території Надсяння та Лемківщини, які після вигнання нацистів знову стали частиною Польщі. Ця територія (у термінології УПА — Закерзоння) стала останньою ареною конфлікту між українським і польським підпіллям, а згодом місцем, де вони досягли порозуміння. Навесні 1945 р. було домовлено про перемир’я, а згодом навіть про співпрацю між обома рухами. Найвідомішою стала спільна атака нових союзників на містечко Грубешів у травні 1946 р.

Проте україно-польський конфлікт тривав. Після досягнення перемир’я головним супротивником УПА на цих територіях стали військові та адміністративні структури польського комуністичного режиму, які почали масштабну депортацію українців до УРСР та в західні райони Польщі. Повстанці нищили комунікації, атакували підрозділи Війська Польського та його допоміжних служб, щоб зірвати виселення. Навесні 1947 р. із засідки УПА було вбито віце-міністра оборони Польщі Кароля Свєрчевського. Його загибель стала приводом для остаточного розв’язання «українського питання» на територіях повоєнної Польщі.

У квітні 1947 р. була проведена операція «Вісла», у результаті якої близько 150 тис. українців було депортовано з рідних земель на територію Північно-Західної Польщі. Рішення про це, ймовірно, приймали за участі радянського керівництва. У результаті керівництво УПА було змушене припинити боротьбу в Закерзонні, адже на цій території вже не було українців.

Так завершилася польсько-українська війна, уникнути якої керівникам обох національних рухів не вдалося, і здобути перемогу не могла жодна зі сторін. Протистоянням між українцями та поляками скористався комуністичний тоталітарний режим, який на кілька десятиліть закріпив своє панування над ними. Зараз ще остаточно не встановлено кількість жертв цього етнічного конфлікту. Дослідники називають десятки тисяч українців та поляків.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Коли розпочалося формування Армії крайової на «східних кресах»? 2. Якою була мета її діяльності? 3. Чим був спричинений збройний конфлікт між українцями й поляками в Західній Україні в роки Другої світової війни? 4. Яким було ставлення німецької окупаційної влади до конфлікту? 5. Чому саме Волинь стала осередком україно-польського протистояння? 6. Проведіть дискусію та визначте, чи можна україно-польські збройні конфлікти назвати війною. 7. Як було розв'язано україно-польський конфлікт? 8. Зробіть добірку документальних свідчень, що вказують на причини україно-польського протистояння на Волині.