Історія: Україна і світ. 10 клас. Гісем - Нова програма

§ 71. Рух Опору та його течії в Україні

МЕТА

• характеризувати особливості руху Опору в країнах світу та Україні

• визначати складові та течії цього руху

• указувати на наслідки дій руху Опору

ДАТИ

1941 р. — початок розгортання антинацистського руху Опору в Україні

Травень 1942 р. — створення Українського штабу партизанського руху

14 жовтня 1942 р. — заснування Української повстанської армії (УПА)

Окупаційна політика Німеччини та Японії викликала розгортання руху Опору. Він виник у всіх окупованих країнах, але масштаби його були різними. На чолі руху Опору стали соціалістичні, комуністичні, радикальні і націоналістичні партії та рухи.

У результаті перемог на фронтах військ антигітлерівської коаліції рух Опору посилився. Постали цілі партизанські армії, підпільні державні структури. Наймогутнішим збройний рух Опору в Європі був на території України, Білорусії, Росії, Польщі, Югославії, Франції, Греції, Албанії, Італії.

Загалом на боротьбу з рухом Опору Німеччині та її союзникам доводилося залучати понад 10 % своїх сил.

Японська окупація теж дала поштовх для розгортання руху Опору. Найбільшого розмаху він набув у Китаї, Бірмі, Малайї та на Філіппінах, де діяли цілі партизанські армії. Японська окупаційна влада змушена була надати Бірмі формальну незалежність. У В’єтнамі та Індонезії на перших етапах війни переважали пасивні форми боротьби, і лише на завершальному етапі рух Опору набув широкого розмаху. Зрештою лідери національно-визвольного руху проголосили незалежність цих держав.

У роки війни на території України антинацистський рух Опору мав свої особливості. Він був розділений на радянську і націоналістичну течії, які ворогували між собою та мали протилежні прагнення.

Радянський рух Опору виник одразу після початку війни з Німеччиною. Проте радянське керівництво виявилося не підготовленим до такої форми боротьби. Усі спеціалісти з підривної і партизанської діяльності були знищені під час репресій 1930-х рр. Тому організація підпільної і партизанської боротьби в 1941 р. велася поспіхом і не завжди кваліфіковано. Із 3,5 тис. партизанських загонів і диверсійних груп (30 тис. осіб) на окупованій території влітку 1942 р. діяли лише 22 загони, інші розпалися або були розгромлені. Також карателі розгромили мережу підпільних партійних організацій. За перший рік загинуло 30 тис. підпільників і партизанів. Однак це не зупинило радянський партизанський і підпільний рух.

У травні 1942 р. було створено Український штаб партизанського руху, який очолив Тимофій Строкач. Штаб мав координувати дії партизанських загонів і Червоної армії, забезпечувати партизанів зброєю, вибуховими пристроями, продовольством тощо. Він підпорядковувався Центральному штабу партизанського руху на чолі з П. Пономаренком.

У радянському партизанському й підпільному русі брали участь військовополонені, партійні й безпартійні, дорослі й діти.

В Україні найбільш сприятливі умови для таборів партизанів були в північних районах: Чернігівській, Сумській, частково Харківській, Київській і Житомирській областях. Саме там і формувалися найбільші партизанські загони.

Відомими командирами радянських партизанів були С. Ковпак, О. Федоров, М. Наумов, О. Сабуров та інші.

Із кінця 1942 р. у радянському партизанському русі розпочався новий етап. Було створено підпільний ЦК КП(б)У, який прийняв перший план бойових дій партизанів на зиму 1942—1943 рр. Новою формою боротьби став рейд тилами німецьких військ. 26 жовтня 1942 р. з’єднання С. Ковпака і О. Сабурова рушили із Сумщини на захід. Подолавши Дніпро, рухаючись північними районами Київщини та Житомирщини, партизани нищили німецькі комунікації і гарнізони. Рейд виявився несподіванкою і примусив нацистське командування збільшити свої сили в тилу.

• Тимофій Строкач

Партизани — учасники нерегулярних військових формувань, які ведуть збройну боротьбу проти окупантів, пануючого режиму.

Радянський партизанський рух — антинацистський рух Опору збройних формувань на окупованій території з метою здійснення диверсійно-розвідувальних операцій, сприяння діям Радянської армії, засвідчення населенню окупованих територій неминучості повернення радянської влади.

Рух Опору — національно-визвольний рух народів, окупованих Німеччиною та її союзниками в роки Другої світової війни.

• С. Ковпак (праворуч) і комісар з'єднання С. Руднєв

Сидір Ковпак (1887—1967) був помітною особою в радянському партизанському русі. Війну він зустрів у віці 54 років. Напередодні війни С. Ковпак очолював Путивльський міськвиконком Сумської області. Коли місто було окуповано, він організував партизанський загін, який згодом переріс у велике партизанське з'єднання. С. Ковпак виявився талановитим командиром. На чолі із С. Ковпаком з'єднання здійснило ряд складних і небезпечних рейдів по тилах німецьких військ. За роки війни воно подолало понад 10 тис. км і розгромило гарнізони в 39 містах, підірвало десятки їхніх ешелонів із бойовою технікою тощо. С. Ковпак за роки війни став генерал-майором і був двічі удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

У 1944 р. з'єднання було перейменовано в 1-шу українську партизанську дивізію ім. С. Ковпака, яка брала участь у рейдах на території Польщі та Словаччини. Командував нею П. Вершигора. Сам С. Ковпак у цих рейдах участі вже не брав через заборону Й. Сталіна.

Про свою партизанську діяльність С. Ковпак залишив спогади: «Від Путивля до Карпат», «З щоденника партизанських походів», «Партизанськими стежками». Після війни С. Ковпак став депутатом Верховної Ради УРСР. Із 1947 до 1967 р. — заступник Голови Верховної Ради УРСР. Із 1967 р. — член Президії Верховної Ради УРСР.

Яскравою сторінкою партизанської боротьби в Україні в перші місяці 1943 р. став «Степовий» рейд партизанського з’єднання під командуванням М. Наумова. Партизани з боями подолали 2396 км до Одеської області та під тиском німецьких військ відійшли до Білорусії. Найуспішнішим партизанським рейдом вважають Карпатський рейд партизанського з’єднання С. Ковпака (червень—вересень 1943 р.). З’єднання С. Ковпака налічувало 1,9 тис. бійців. Партизани мали дев’ять гармат, 33 міномети, 32 протитанкові рушниці, 140 кулеметів. У боях вони підбили два літаки, знищили чотири танки, п’ять гармат, 333 автомашини. Було зруйнувано 40 нафтових веж, 13 нафтосховищ, три нафтопереробні заводи; підірвано 19 ешелонів, 47 мостів.

Головною в бойовій діяльності партизанів у 1943 р. стала боротьба на комунікаціях вермахту. Улітку 1943 р. партизани здійснили широкомасштабні операції «Рейкова війна» і «Концерт» із метою паралізувати транспортну систему окупаційної влади. Крім того, партизани допомагали Червоній армії під час форсування Дніпра й визволення Правобережної України.

Також діяли підпільні організації, які, крім антигітлерівської пропаганди, здійснили низку диверсій і бойових операцій.

У міру зменшення зони окупації Український штаб партизанського руху розформовував частину партизанських загонів і приєднував їх, як правило, до підрозділів НКВС, що вели активну боротьбу проти УПА. Решта продовжила свою діяльність на територіях сусідніх країн. Суттєвою була допомога радянських партизанів словацькому народу під час національного повстання 1944 р. На території Польщі діяло сім з’єднань і 26 окремих загонів, а також багато диверсійно-розвідувальних груп. На територіях Румунії та Угорщини діяли спеціальні диверсійно-розвідувальні групи.

Антиукраїнська політика Німеччини змусила лідерів українського національного руху перейти до збройних методів боротьби.

У 1942 р. ОУН(Б) почала створення повстанської армії. Керівництво закликало своїх прихильників піти в ліси для організації збройного опору. Серед тих, хто відгукнувся, були 5 тис. поліцейських допоміжної поліції. Перші загони сформувалися на Волині й у Поліссі, де окупаційна влада поводилася особливо жорстоко. У жовтні 1942 р. відбулася Перша військова конференція ОУН. Днем створення УПА було оголошено 14 жовтня 1942 р. Насправді УПА постала навесні 1943 р. Першим її командиром був В. Івахів, згодом — Д. Клячківський. З осені 1943 р. УПА очолив Р. Шухевич.

За короткий час УПА взяла під контроль частину території Волині, Полісся, згодом — Галичину, Поділля та Черкащину.

Своєю метою ОУН(Б) проголосила боротьбу проти більшовизму та нацизму. Проте за тих обставин першими противниками УПА виявилися польське населення й польські збройні загони на Волині. Збройне протистояння між українцями і поляками стало трагедією двох народів.

• З'єднання С. Ковпака. 1943 р.

Із доповідної записки секретарю ЦК КПУ М. Хрущову «Про факти брутального порушення радянської законності в діяльності так званих спецгруп МГБ»

МГБ УРСР та його управління в західних областях із метою виявлення ворожого, українсько-націоналістичного підпілля широко використовують так звані спецгрупи, що діють під виглядом бандитів УПА... Однак, як свідчать факти, грубо провокаційна і нерозумна робота ряду спецгруп і допущені їхніми учасниками свавілля й насильство над місцевим населенням не тільки не полегшують боротьбу з бандитизмом, а й, навпаки, ускладнюють її, підривають авторитет радянської законності й незаперечно завдають шкоди справі соціалістичного будівництва в західних областях України.

Визначте за документом сутність радянського режиму та методи його утвердження.

У той самий час УПА вела бої і проти нацистської влади. У липні—листопаді 1943 р. було проведено 120 боїв, під час яких було знищено, за неповними даними, 4,5 тис. німецьких солдатів та офіцерів. Втрати повстанців становили 1,6 тис. бійців. Найвідоміший бій відбувся біля Загорівського монастиря на Волині (8—12 вересня 1943 р.).

Потреба в широкій підтримці населення спонукала ОУН(Б) змінити свою ідеологію. 21—25 серпня 1943 р. відбувся Третій надзвичайний Великий збір ОУН(Б). Він виробив соціально-економічну платформу організації, яка передбачала безоплатну передачу землі селянам, свободу вибору форм господарювання. Проголошувалася рівність у правах та обов’язках для всіх громадян, що проживають на території майбутної Української держави, незалежно від їхньої національності. ОУН(Б) також визнавала право на існування інших політичних течій і партій, фактично відмовилася від гасла «Україна для українців».

У листопаді 1943 р. ОУН(Б) організувала Конференцію поневолених народів. У ній взяли участь 39 делегатів від 13 національностей. Під час роботи конференції було висловлено тезу, що визволити Україну від поневолення можна лише в союзі з іншими поневоленими народами.

На початок 1944 р. УПА мала 50 українських куренів і 15 куренів, до складу яких входили представники інших народів. Вони налічували 80 тис. українців і 20 тис. представників інших народів.

Із наближенням фронту командування УПА прийняло рішення про переміщення основних частин загонів у Карпати та на Волинь і розпуск небоєздатних формувань. У результаті кількість вояків УПА скоротилася майже наполовину.

Роман Шухевич (1907—1950) — активний учасник національно-визвольної боротьби ще за студентських років. Став членом УВО, згодом — ОУН, очолював бойові загони організації в Галичині. За свою діяльність не раз був заарештований польською владою. Через деякий час був звільнений за амністією. Відомий під псевдонімом «сотник Щука». Був одним із засновників і керівником організації «Карпатська Січ» (1938—1939 рр.).

У 1941 р. став крайовим керівником ОУН на українських землях Польського генерал-губернаторства. Також постійно працював у Головному військовому штабі ОУН. Розраховуючи на допомогу Німеччини у визволенні України й відродженні державності, Р. Шухевич став організатором і керівником Українського легіону (батальйони СС «Нахтігаль» і «Роланд»).

Антиукраїнська політика Німеччини змусила Р. Шухевича перейти від співробітництва до боротьби з німецькою окупацією. Навесні 1943 р. він став військовим референтом у проводі ОУН.

У середині 1943 р. Третій надзвичайний Великий збір ОУН обрав Р. Шухевича на посаду голови Бюро проводу ОУН. З осені став Головним командиром УПА і вже відомий як генерал Тарас Чупринка. У листопаді 1943 р. Р. Шухевич став ініціатором та організатором проведення на Волині Конференції поневолених народів. Із 1944 р. під псевдонімом Лозовий очолив уряд (Генеральний секретар Української головної визвольної ради), Секретаріат військових справ, командував УПА, був головою проводу ОУН. На цих посадах він залишався до своєї смерті. У 1945 р. провід ОУН видав Декларацію, у якій взяв на себе зобов'язання, що не залишить території України та вестиме боротьбу. 5 березня 1950 р. у селі Білогорщі під Львовом він загинув під час бою з військами НКВС.

Повстанці — нерегулярні збройні формування, що діють проти влади, уряду з метою їх повалення. Вони роблять усе власними зусиллями на своїй території, користуються підтримкою місцевого населення. Іноді отримують допомогу із-за кордону, укладають ситуативні союзи з іншими противниками існуючих режимів.

• Кирило Осьмак

У червні 1944 р. з ініціативи ОУН(Б) було засновано Українську головну визвольну раду (УГВР) — орган керівництва повстанським рухом. У його складі було 25 осіб, десятеро з яких члени ОУН(Б). Виконавчим органом УГВР був Генеральний Секретаріат, головою якого обрали Р. Шухевича. Президентом УГВР став Кирило Осьмак.

Після звільнення С. Бандери з концтабору 5 жовтня 1944 р. з ним зустрівся німецький генерал Г. Бергер, який мав донести до українського керівника інформацію, що Німеччина змінює свою політику щодо УПА і пропонує співробітництво. Проте С. Бандера відмовився від пропозиції. У звіті про зустріч Г. Бергер зазначав: «Бандера — це незручний, впертий і фанатичний слов'янин. Своїй ідеї він відданий до останнього. На цьому етапі надзвичайно цінний для нас, опісля — небезпечний. Ненавидить як росіян, так і німців».

Коли радянські війська почали наближатися до районів, контрольованих УПА, остання припинила воєнні дії проти німецьких військ. Проте нацисти не змінили свого негативного ставлення до українського руху. У 1944 р. головний штаб вермахту видав інструкцію, у якій зазначалося: «З огляду на їхню ненадійність не може бути й мови про якісь спільні дії з УПА...». Лише у вересні 1944 р. після втрати території України нацистська влада звільнила з концтаборів лідерів ОУН С. Бандеру, Я. Отецька, А. Мельника та інших, сподіваючись, що їхня боротьба проти радянської влади в Україні дасть змогу полегшити становище нацистських військ на фронтах. Лідери ОУН категорично відмовилися йти на співробітництво з Німеччиною. Водночас УПА не заперечувала можливості поповнити свій збройний потенціал за рахунок німецької армії та її союзників, зокрема Угорщини.

Починаючи із січня 1944 р. розгорілися бої УПА з радянською армією. Поштовхом до широкомасштабних акцій проти УПА стало смертельне поранення командувача Першого Українського фронту генерала М. Ватутіна (помер 15 березня 1944 р. у київському госпіталі), який потрапив у засідку бійців УПА на схід від Рівного.

Протягом лютого 1944 — січня 1946 р. радянські війська і війська НКВС здійснили проти УПА 39,7 тис. операцій, було вбито 110 тис. осіб, заарештовано 15,9 тис. повстанців і 8,3 тис. членів ОУН; 160 тис. дезертирів і тих, що ховалися від призову до Радянської армії; 50 тис. учасників УПА з’явилися з повинною. Було вилучено 60,9 тис. одиниць вогнепальної зброї.

Крім бойових операцій, для боротьби з повстанським рухом радянська влада влаштовувала облави та арешти тих, кого підозрювали у співробітництві з повстанцями, членів сімей та близьких (акції тривали до 1949 р., було депортовано понад 200 тис. осіб). Проводилися масові мобілізації молоді до лав Радянської армії та загонів самооборони, що підривало соціальну базу повстанського руху. Здійснювалися агітація, пропаганда, ідеологічний тиск на мирне населення. Проголошувалися амністії учасникам повстанського руху.

Найпідступнішими стали дії переодягнених у повстанців загонів НКВС, які влаштовували терор щодо місцевого населення.

У період 1944—1946 рр. УПА діяла досить великими з’єднаннями. У визволених районах вона намагалася налагодити систему влади, здійснювала пропагандистські рейди на території, не охоплені боротьбою, та в сусідні країни. Проте після каральних акцій НКВС і Радянської армії УПА перейшла до боротьби невеликими загонами, головною метою яких було перешкодити утвердженню радянської влади.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Коли в Україні розпочався рух Опору проти нацистських загарбників? 2. Які течії руху Опору сформувалися в Україні? 3. До яких форм та методів боротьби вдавалися учасники руху Опору в Україні? 4. Назвіть імена найвідоміших командирів радянського партизанського руху. 5. Коли було створено УПА? 6. Як відбувалося формування руху Опору в Україні? 7. Яка спільна мета об'єднувала всі течії руху Опору в Україні? 8. Із якою метою було створено Український штаб партизанського руху? 9. Які зміни в ідеології ОУН відбулися в роки війни? 10. Обговоріть у групах: чим була зумовлена ворожнеча між різними течіями руху Опору в Україні? Як це впливало на хід боротьби з нацистськими окупантами? 11. Коли було створено УГВР? Хто її очолив? 12. Як можна оцінити боротьбу ОУН і УПА проти сталінського режиму?