Історія: Україна і світ. 10 клас. Гісем - Нова програма

§ 67. Нацистський «новий порядок» в Україні

МЕТА

• характеризувати нацистський «новий порядок»

• визначати основні риси «нового порядку»

• розкривати зміст і наслідки для України нацистського плану «Ост»

• показувати життя людей за нацистської окупації

ДАТИ

1941—1944 рр. — існування нацистського окупаційного режиму в Україні

Вересень 1942 р. — початок масового вивозу людей до Німеччини на примусові роботи (остарбайтери)

У всіх окупованих країнах німецький уряд запроваджував «новий порядок». Проте в різних країнах він мав свої відмінності, що залежали від ролі, яку нацисти відводили їм у своїй імперії. Українські землі передбачалося перетворити на «життєвий простір» для «арійської раси», тому вони мали стати джерелом постачання продукції та сировини для «нової Європи». Народи, які населяли окуповані території, підлягали знищенню або виселенню. Після завершення війни передбачалася колонізація або онімечення загарбаних територій.

«Новий порядок» передбачав: створення системи масового знищення людей, системи пограбування, системи експлуатації людських і матеріальних ресурсів. Особливістю німецького «нового порядку» був тотальний терор, який здійснювали каральні органи — державна таємна поліція (гестапо), збройні формування служби безпеки (СД) та озброєні загони НСДАП (СС). Із місцевого населення формувалися допоміжна поліція, низові ланки окупаційної адміністрації — бургомістри в містах, старости — у селах. Загалом окупаційні формування становили близько 350 тис. осіб.

Наміри Німеччини на окупованих східних територіях були викладені в плані «Ост», що передбачав знищення населення та «освоєння» окупованих територій на сході. Його розробляли під керівництвом А. Гітлера, Г. Гіммлера, А. Розенберга та інших нацистських діячів. Через зміну становища на фронті він у повному обсязі так і не був затверджений (лише його економічна частина). Однак ідеї, покладені в основу плану, активно впроваджували на окупованій території.

Заходи по встановленню «нового порядку» стали ще однією трагедією українського народу XX ст. На окупованих нацистами територіях загинуло 3,9 млн мирних жителів, було виявлено майже 300 місць масової страти населення, 180 концтаборів, понад 350 гетто тощо. Окупанти знищували цілі села й міста разом із їх жителями. В Україні таких налічувалося 670, а в Білорусі — 628. Наймасовішою стала акція знищення угорськими військами містечка Корюківка на Чернігівщині, де загинули всі 7 тис. жителів.

Для запобігання руху Опору німецький уряд запровадив систему колективної відповідальності за акт терору або саботажу.

«Новий порядок» — назва окупаційного режиму, встановленого німецьким урядом на загарбаних територіях. Характеризувався особливою жорстокістю й масовими знищеннями мирних громадян.

Окупаційні зони (в Україні) — адміністративно-територіальні зони, створені нацистами після окупації України. Передбачали розчленування території України, знищення її як єдиного цілого. На території України було створено рейхскомісаріат Україна, дистрикт Галичина, Трансністрію і зону військової адміністрації, яка охоплювала східні райони України до Азовського моря й Крим.

• Карикатура на А. Гітлера. 1940-ві рр.

• Руїни Корюківки після каральної операції нацистів. 1943 р.

Зауваження та пропозиції Міністерства східних територій за генеральним планом «Ост»

Цілком таємно! Берлін, 27.04.1942 р.

Генеральний план «Ост» передбачає, що після закінчення війни число переселенців для негайної колонізації східних територій має становити... 4 млн 450 тис. осіб.

4 млн 450 тис. німців мають бути розподілені частково також в областях України... в) щодо питання про українців. Згідно з Головним управлінням імперської безпеки, на територію Сибіру мають бути переселені також західні українці. При цьому передбачається переселення 65 % населення...

Яку долю готували нацисти для українців?

• Територіальний поділ України в 1941—1942 рр.

Проводилися показові страти заручників. Найбільшими місцями загибелі мирних жителів — українців, євреїв, росіян та представників інших національностей — були Бабин Яр у Києві (від 100 до 150 тис. осіб), Дробицький Яр у Харкові (30 тис. осіб), Доманівка й Богданівка на Одещині (понад 50 тис. осіб) тощо. Порушуючи міжнародні конвенції (СРСР не визнавав і не підписував ці документи), нацисти вдалися до масового знищення військовополонених на території України: у Янівському таборі (Львів) загинуло 200 тис. осіб, у Славутинському (Хмельниччина) — 150 тис., Дарницькому (Київ) — 68 тис., Сирецькому (Київ) — 25 тис., Хорольському (Полтавщина) — 53 тис., в Уманській Ямі — 50 тис. осіб. В Україні було знищено майже 2 млн військовополонених. Загалом у німецькому полоні перебувало 5,5 млн радянських солдатів (загинуло в полоні 3,5 млн осіб). Тим, кому пощастило вижити, довелося зазнати нових переслідувань і репресій у Радянському Союзі. 8 серпня 1941 р. Й. Сталін видав наказ № 270, згідно з яким полон розглядали як «злісне дезертирство» і зраду. Із 836 тис. військовополонених, які повернулися додому, 233 тис. осіб потрапило до ГУЛАГу, понад 600 тис. працювали в трудових батальйонах.

А. Гітлер прагнув зменшити кількість споживачів сільськогосподарської продукції на окупованих територіях, тому в листопаді 1941 р. він прийняв рішення про організацію штучного голоду в Україні (план «Бакке»). Унаслідок цього населення міст скоротилося на 53 %. У Києві від голоду померло 50 тис., Харкові — 20 тис. осіб.

Свої дії нацисти супроводжували ідеологічною обробкою населення (агітація та пропаганда). її метою було нейтралізувати наслідки ідеологічної діяльності сталінського режиму, підірвати волю до опору, пробудити ганебні почуття, розпалити національну ворожнечу. Окупанти видавали 190 газет загальним тиражем 1 млн примірників, діяли радіостанції, кіномережа, організовували виставки різної тематики тощо. В ідеологічній роботі нацисти використовували факти недавнього минулого, масові злочини сталінського режиму (репресії, Голодомор тощо).

У різних регіонах окупаційний режим мав свої особливості:

• На території дистрикту Галичина режим терору був менш жорстоким. Тут було дозволено функціонування українських громадських установ, кооперативних організацій, закладів освіти. В органах місцевого самоврядування українському населенню надавали перевагу над польським.

• У східних районах, що перебували під владою військової адміністрації, допускалося існування деяких українських громадських організацій і не існувало всеохопного систематичного поліцейського терору.

• На території Трансністрії режим був більш ліберальним — не існувало такого терору, як в інших районах, дозволялася торгівля. В Одесі навіть підвищився життєвий рівень населення. У той самий час румунська адміністрація керувалася наказом Й. Антонеску: «Брати на зайнятих місцевостях усе, що потрібно, усе, що можливо, без будь-яких церемоній».

Пограбування України окупаційною владою набуло таких масштабів: до березня 1943 р. до Німеччини було вивезено 5,95 млн т пшениці, 1,37 млн т картоплі, 2,12 млн т голів худоби, 49 тис. т масла, 220 тис. т цукру, 400 тис. голів свиней, 406 тис. голів овець. До березня 1944 р. ці цифри вже значно виросли: 9,2 млн т зерна, 622 тис. т м'яса та мільйони тонн іншої промислової продукції і продовольства.

Промислові підприємства, що вціліли, окупанти оголосили власністю Німеччини, приєднали до імперських фірм, використовували для ремонту військової техніки, виготовлення боєприпасів тощо. Проте нацистам вдалося ввести в дію лише 2,3 % довоєнної кількості підприємств України.

Робітників примушували працювати по 12—14 годин на добу за мізерну заробітну плату або лише за мінімальний продовольчий пайок.

Нацистський уряд не став знищувати колгоспи й радгоспи, а на їхній базі створював так звані «громадські збори», «загальні двори», «державні маєтки» із метою постачати сільськогосподарські продукти для армії та вивозити до Німеччини. Праця на цих «дворах» і «маєтках» нагадувала справжню панщину, рабство. Майже 85 % від загального обсягу поставок продуктів до Німеччини з окупованих радянських територій здійснювалося за рахунок українських земель.

Нацистський уряд запровадив величезну кількість різних поборів із населення: податки за будинок, садибу, двері, худобу, домашніх тварин (собак, котів). Вводилося подушне — 120 карбованців за чоловіка і 100 карбованців за жінку. Крім того, здійснювалося пряме пограбування, мародерство.

Для цього була створена система грабіжницьких заготівельних органів. Найбільшим було «Центральне товариство сходу», яке мало 30 комерційних відділів із 200 філіями на місцях. У його операціях брали участь 250 німецьких сільськогосподарських фірм.

Одним із заходів «нового порядку» стало тотальне пограбування музеїв, картинних галерей, бібліотек, храмів. До Німеччини вивозили коштовності, шедеври живопису, історичні цінності, книги тощо. За роки окупації було знищено велику кількість архітектурних пам’яток.

В окупації опинилося 92 % довоєнного населення України. Воно було поставлене перед проблемою забезпечення власного виживання, збереження сім’ї, дітей.

Фактично населення залишалося без засобів до існування. Нацисти, користуючись цим, вимагали максимальної праці за мінімальну заробітну плату. До того ж вони почали проводити трудові мобілізації для виконання певних робіт, ухилення від яких жорстоко карали.

У такій ситуації кожен мав зробити власний вибір, як поставитися до приходу нацистських окупантів. Одні сподівалися на ліквідацію сталінського режиму, колгоспів, на розподіл землі між селянством, інші відгукнулися на заклик партійно-державних структур СРСР і приєдналися до боротьби проти Німеччини. Проте більшість населення посіла вичікувальну позицію.

Гуманітарна катастрофа — стан суспільства, який характеризується загрозою його знищення в результаті міграцій, голоду, втрати моральних орієнтирів, епідемій, насильства щодо мирного населення. Найчастіше загроза гуманітарної катастрофи виникає під час бойових дій, стихійних лих, актів геноциду тощо.

Остарбайтери — офіційна назва, яку вживали у Третьому рейху щодо робітників, вивезених зі східних окупованих територій.

• Дівчина-остарбайтер прислуговує в німецькій родині. 1942—1943 рр.

• Відбудова церкви. 1941 р.

Чому окупаційна влада дозволяла існування українських шкіл та відновлювала церкви?

Із листа української дівчини Ніни з Білоцерківщини

...Привітання з далекої Німеччини. Я поки що жива... Напишу вам, як годують нас. У нас свині вдома краще їдять, ніж нам дають... А який суп на смак, щоб ви знали? Від нього нудить, як з'їси три ложки... Схопишся за живіт і мучаєшся два чи три дні. Лежати не можна. Хоч і слабкий, але маєш іти. Стоїш біля верстата, у голові паморочиться... На роботу йдемо з поліцаєм, на волю не пускають. Сидимо в бараці за ґратами... Мамочко-голубонько, нащо ж мені таке життя сумне-невеселе, нащо ж наші роки молоді так даремно пропадають. Плачемо вдень і вночі: ні поїсти, ні попити, ні сісти відпочити. Нащо ж нам життя таке?

Яким було життя остарбайтерів?

• Остарбайтери на сільськогосподарських роботах у Німеччині. 1942 р.

Перші заходи нацистів довели, що «новий порядок» нічим не кращий за сталінські злодіяння. А подальші репресії показали, яку реальну долю готували нацисти місцевому населенню.

Проте неможливо організувати дієву систему управління на загарбаній території без залучення місцевого населення. Щоб тримати ситуацію в Україні під контролем, нацисти створили допоміжні українські управи, які були єдиним порятунком для людей у тій ситуації. Саме завдяки їхній діяльності вдалося уникнути гуманітарної катастрофи. Більшість управ, наскільки це було можливо, не втручаючись у політичні питання, зуміли налагодити систему допомоги нужденним. Вони відкривали підприємства, установи, лікарні, школи тощо. Так, на Волині завдяки управам близько 80 % населення вдалося забезпечити роботою, на Дніпропетровщині змогли зберегти розгалужену систему освіти від вищої до початкової та українізувати її. Повсюдно створювали систему кооперації та всілякої допомоги. Управи також ставали прикриттям для діяльності націоналістичного й радянського підпілля. Водночас як структури окупаційної влади вони мали засвідчувати лояльність нацистам, сприяти їхній окупаційній політиці. Чимало керівників і співробітників управ, яких нацисти підозрювали в нелояльності або ворожих діях, було знищено.

Справжньою трагедією для України стало вивезення людей, у першу чергу молоді, на роботу до Німеччини. Цих людей називали остарбайтерами. У вересні 1942 р. німецькі адміністрації на окупованих територіях УРСР отримали вказівку з Берліна: «Фюрер дав розпорядження негайно відправити до Німеччини 400—500 тис. українських жінок віком від 15 до 35 років для використання їх у хатньому господарстві». Проведення цієї кампанії, що мала бути завершена протягом трьох місяців, фюрер доручив генеральному уповноваженому з використання робочої сили.

Спочатку окупаційна влада намагалася використовувати добровольців. Засоби масової інформації поширювали пропагандистські матеріали про те, що на всіх, хто поїде працювати до Німеччини, очікує щасливе життя. Крім газетних статей, на стовпах у багатьох містах розклеювали агітаційні листівки, де йшлося про переваги роботи в Німеччині на «світлих фабриках із досконалими верстатами». У листівках зазначалося, що в Німеччині створені «чудові житлові умови», українці будуть забезпечені заробітною платою та харчуванням нарівні з німецькими робітниками.

Проте реалії виявилися іншими. Умови життя більшості остарбайтерів були нестерпними, за окремими винятками. Через погане харчування й фізичне виснаження, від надмірної праці й поширення хвороб серед остарбайтерів був дуже високий рівень смертності.

Про це стало відомо не одразу, і певна частина людей погоджувалася їхати добровільно. Однак після того як із Німеччини почала надходити правдива інформація, населення намагалося будь-що уникнути відправки. Щоб забезпечити виконання вказівки фюрера, на початку 1943 р. поліція та військові підрозділи влаштували масові облави на молодь. Загалом з України, за різними даними, було вивезено від 2,2 до 2,7 млн осіб, що становило 80 % усіх вивезених на примусові роботи з території СРСР. За приблизними підрахунками, із них загинуло 80—100 тис. остарбайтерів.

1 ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Як називався нацистський окупаційний режим? За яким планом нацисти здійснювали свою окупаційну владу? 2. Якою була мета нацистської окупації? Якими методами нацисти здійснювали свою окупаційну політику? 3. Із якою метою нацисти розчленували територію України? На які окупаційні зони було поділено територію України? 4. Скільки українців було вивезено на примусові роботи до Німеччини? Як називали цих робітників? 5. Назвіть основні риси життя в окупації. 6. Що допомагало населенню виживати в умовах окупації? 7. За допомогою додаткових джерел підготуйте розповідь про долю остарбайтерів.