Історія: Україна і світ. 10 клас. Гісем - Нова програма

Розділ 6

ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА: ПЕРЕБІГ І РЕЗУЛЬТАТИ

§ 65. Український національний рух на початку Другої світової війни

МЕТА

• характеризувати український рух на початку Другої світової війни

• визначати мету діяльності ОУН та УЦК

• розповідати про основні події, пов'язані з українським рухом

ДАТИ

1940 р. — розкол ОУН на прихильників А. Мельника та С. Бандери

1940—1944 рр. — діяльність УЦК

Суперечності, що посилювалися в Європі та світі, не могли залишати осторонь жодну політичну силу. Українські діячи знову почали сподіватися, що новий загальноєвропейський конфлікт створить умови для відродження української держави.

Український національний рух напередодні Другої світової війни гуртувався навколо декількох центрів. Перший був представлений урядом УНР в екзилі (вигнанні) на чолі з А. Лівицьким, що мав свої представництва в різних країнах Європи. Представники УНР не мали чіткої єдиної позиції щодо того, кого підтримати. Частина заявила про свою прихильність ідеалам демократії і, відповідно, англо-французької коаліції. Проте швидка поразка Польщі, а згодом Франції переконала прибічників відновлення УНР у тому, що доля України вирішуватиметься в протистоянні Німеччини та СРСР. Тому робилися спроби налагодити співпрацю з Німеччиною. Крім того, військові структури УНР висунули ідею створити на Волині збройні загони «Січі», які після початку радянсько-німецької війни мали реорганізувати в армію, що разом із німецькими військами брала б участь у звільненні України від більшовизму. Цю ідею почали реалізовувати в середині 1940 р., а в роки німецько-радянської війни загони «Січі» перетворилися на «Поліську Січ» під керівництвом Тараса Боровця (Бульби).

Співробітництво з Німеччиною намагалися налагодити й прихильники П. Скоропадського. Проте нацисти оцінювали його вплив як вкрай низький і не брали до уваги у своїх розрахунках.

Найбільш дієву позицію серед українських політичних сил посідала ОУН, яка спиралася на розгалужене підпілля на західноукраїнських землях, а також на осередки в різних країнах Європи.

Проте на виробленні єдиної лінії в організації майбутньої боротьби трагічно позначився розкол в ОУН після загибелі в 1938 р. лідера організації Є. Коновальця. У 1940 р. оформився розкол на прихильників голови ОУН А. Мельника — ОУН(М) і керівника Крайової екзекутиви на західноукраїнських землях С. Бандери — ОУН(Б).

Усі переговори українських діячів, спроби налагодити співробітництво з Німеччиною наражалися на категоричне заперечення А. Гітлером української державності. Проте нацистське керівництво напередодні війни з Польщею, а згодом і з СРСР майстерно намагалося створити в лідерів українського руху враження, що в майбутньому «українське питання» буде розв'язане позитивно. Німецьке керівництво, особливо розвідку, український рух цікавив лише з точки зору підривної діяльності проти Польщі та СРСР. Проте в більшості керівників українського руху не було ілюзій щодо нацистської Німеччини. А вже на початку радянсько-німецької війни нацисти показали своє справжнє обличчя.

• Повідомлення в газеті про смерть Є. Коновальця. 1938 р.

Лідера ОУН Є. Коновальця Й. Сталін вважав своїм особистим ворогом. Ще протягом 1920-х рр. відбулося декілька замахів радянських спецслужб на життя Є. Коновальця. У 1933 р. у Москві під особистим наглядом Й. Сталіна був розроблений план спецоперації під кодовою назвою «Ставка». Виконавцем замаху став агент радянської служби зовнішньої розвідки П. Судоплатов. Отже, про перебіг операції інформували особисто Й. Сталіна. Черговий замах на Є. Коновальця стався 23 травня 1938 р. у Роттердамі (Нідерланди) в ресторані «Атланта». Московський агент вручив провіднику ОУН коробку цукерок з українським орнаментом і запискою «від друзів». Вибуховий механізм спрацював у момент, коли коробка опинилася в горизонтальному положенні, що дало час П. Судоплатову безпечно залишити ресторан. Тривалий час не існувало жодних доказів причетності Кремля до загибелі Є. Коновальця. Згодом про свій злочин П. Судоплатов розповів у спогадах.

• Текст Маніфесту ОУН(Б) — першого публічного документа організації

Із Маніфесту ОУН(Б)

Ми, українці, підносимо прапор боротьби за свободу народів та людини. Розвалюючи назавжди жахливу тюрму народів — московську імперію, творимо новий справедливий лад і кладемо основи нового політичного укладу в світі.

Боремося за визволення українського народу та всіх поневолених Москвою народів. Боремося проти всіх видів московського імперіалізму, а зокрема проти більшовизму, що довів національно-політичний, релігійний, культурний, соціальний і господарський гніт до крайніх меж...

Українці силою об'єктивних умов є авангардом усіх поневолених Москвою народів у їхній боротьбі за повне визволення. Українці на землях поневолених Москвою народів стають у перші лави їх революційної боротьби. Кличемо всіх українців — де вони не жили б — ставати у бойові лави Фронту Української Національної Революції, яку веде Організація українських націоналістів під проводом Степана Бандери.

1. Як лідери ОУН(Б) визначали мету боротьби в умовах світового конфлікту? 2. Кого вони проголошували головним ворогом України?

Головним питанням, яке призвело до розбіжностей між двома ОУН, стало визначення стратегії подальшої боротьби.

В умовах розколу обидва напрями ОУН продовжували втілювати в життя власні, на їхній погляд, єдино правильні політичні та ідеологічні засади. Керівники обох ОУН виходили з того, що радянська імперія та сталінський тоталітарний режим є головними ворогами українського народу. Звідси випливала основна мета — рішуча боротьба проти СРСР. Ця боротьба, на думку ОУН(М), могла бути успішною лише в союзі з Німеччиною. Проте рішення було ухвалено на Другому Великому зборі ОУН(М) у Римі (27 серпня 1939 р.).

Зі свого боку ОУН(Б) вважала, що Українську самостійну соборну державу можна вибороти лише власними силами й революційними методами. С. Бандера не відкидав думки і про союзників, але він вважав, що визвольна боротьба — це справа насамперед самого народу. Якщо народ не буде готовий до рішучої боротьби за державні ідеали, зовнішня допомога не приведе до позитивних наслідків. С. Бандера також розумів, що якщо ОУН не матиме відповідного авторитету серед населення, то й союзники не будуть на неї зважати. Тому він закликав до наполегливої організаційної та політичної роботи на українських землях. Разом із тим ОУН(Б) не бажала, щоб поневолення України «советами» змінилося новим поневоленням Німеччиною. Сподіваючись на радянсько-німецьку війну, ОУН(Б), як зазначав один із її лідерів М. Лебідь, готувалася «використати її виключно для того, щоб відбудувати свою самостійну незалежну державу».

Програма подальшої боротьби за незалежність ОУН(Б) була проголошена на Другому Великому зборі (Краків, квітень 1941 р.). Із метою консолідації українських сил ОУН(Б) виступила ініціатором їх об’єднання. 22 червня 1941 р. у Кракові відбулася нарада, у якій взяли участь представники Державного центру УНР, монархісти-гетьманці, УНДП, Фронт національної єдності та інші організації та партії. ОУН(М) відмовилася від участі в роботі наради.

• Степан Бандера

Українські історики досі не виробили чітких критеріїв щодо оцінювання діяльності УЦК. Одна група схильна трактувати його діяльність як явний прояв колабораціонізму, інша вбачає в УЦК легальну установу, що проводила так звану реальну політику, суть якої полягала в тому, щоб за дотримання формальної лояльності щодо німецької влади зберегти українське населення від переслідувань, зміцнити його становище тощо.

Колабораціонізм — співробітництво урядів, окремих осіб з окупаційною владою; явище, притаманне періоду Другої світової війни.

Значну увагу ОУН(Б) приділяла питанню створення української армії. Із цією метою вона використовувала будь-які можливості для підготовки відповідного командного складу й набуття бойового досвіду. За згодою з німецькими військовими і розвідкою діячі ОУН(Б) проходили навчання в поліцейських школах, старшинській школі в Кракові. Навесні 1941 р. у складі спецпідрозділів абверу було створено батальйони «Роланд» (очолив майор Є. Побігущий) та «Нахтігаль» (сотник Р. Шухевич). Навесні 1941 р. батальйони пройшли підготовку в Нойгаммері та Зауберсдорфі (Німеччина). 22 червня 1941 р., із перших годин радянсько-німецької війни, батальйони взяли участь у бойових діях. Проте співпраця з нацистами була нетривалою. Після арешту нацистами С. Бандери та інших лідерів бійці батальйонів відмовилися воювати. їх було відкликано з фронту й розпущено, а на їхній основі створено 201 поліцейський батальйон. Вони воювали проти радянських партизанів у Білорусії.

1 грудня 1942 р. термін дії контракту закінчився, і бійці батальйону відмовилися присягати на вірність А. Гітлеру. Батальйон перевезли до Львова, де офіцерів заарештували (Р. Шухевичу вдалося втекти). Німецька команда вимагала, щоб учасники переїхали до Любліна для створення нового батальйону. Проте ніхто з них цього не зробив. Більшість учасників перейшла в загони УПА.

Після розгрому й окупації Польщі українці, що опинилися в німецькій зоні окупації, прагнули налагодити культурно-освітнє й господарське життя. У листопаді 1939 р. було утворено Українське Національне Об’єднання (УНО). Його очолив Володимир Кубійович.

Важливим досягненням УНО стало заснування українського видавництва, видання української преси, відновлення Української автокефальної православної церкви. У 1940 р. В. Кубійович очолив Український Центральний Комітет (УЦК) у Кракові (діяв до 1944 р.) — легальну суспільно-громадську організацію українців у Генеральній губернії (була створена окупаційною владою на території Південно-Східної Польщі).

Працюючи на межі дозволеного та забороненого, УЦК фактично охопив своїм впливом майже всі ланки національного та суспільного життя, крім політики. Комітет став своєрідною громадською установою з масовим членством, одночасно наділеною деякими напівурядовими правами. УЦК представляв інтереси українства перед німецькою владою; допомагав військовополоненим та в’язням; підтримував культуру й кооперативний рух. УЦК був змушений взяти участь у формуванні дивізії СС «Галичина».

Володимир Кубійович народився 23 вересня 1900 р. у Новому Санчі на Західній Лемківщині. У 18 років він перервав навчання в Ягеллонському університеті в Кракові, щоб у складі артилерії УГА взяти участь у війні проти Польщі. Повернувшись із фронту, В. Кубійович завершив навчання в університеті, згодом упродовж 11 років викладав там. Напередодні Другої світової війни його було звільнено за українофільство. Після війни він став одним із провідних науковців української діаспори. Засновник «Енциклопедії українознавства».

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Коли загинув лідер ОУН Є. Коновалець? Хто був організатором терористичного акту? 2. Назвіть причини розколу ОУН. 3. У чому полягала принципова відмінність у позиціях ОУН(М) і ОУН(Б)? 4. Із якою метою ОУН шукала співпраці з Німеччиною? 5. Коли було створено Український Центральний Комітет? Якою була його діяльність? Хто його очолював? 6. Обговоріть у групах: як події боротьби за державність 1917—1921 рр. вплинули на позиції лідерів українського руху на початку Другої світової війни? 7. Проведіть дискусію за питанням: чи було створення батальйону «Нахтігаль» та УЦК проявом колабораціонізму?