Історія: Україна і світ. 10 клас. Гісем - Нова програма

§ 64. Радянізація Західної України в 1939—1941 рр.

МЕТА

• характеризувати заходи політики радянізації

• визначати ставлення населення до встановлення радянської влади

• давати оцінку приєднанню Західної України до СРСР

ДАТИ

1939—1941 рр. — перша спроба радянізації Західної України

Радянізація — насильницьке насадження норм економічного, суспільно-політичного та культурного життя, що було характерним для СРСР. За першим періодом радянізації 1939—1941 рр. закріпилася народна назва «перші совєти».

Для узаконення радянського режиму в Західній Україні 22 жовтня 1939 р. під контролем НКВС було проведено вибори до Народних зборів. За офіційними даними, у голосуванні взяли участь 92 % виборців. На виборчих дільницях вони отримали вже складені безальтернативні списки кандидатів у депутати. Наприкінці жовтня Народні збори прийняли Декларацію про входження Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з УРСР. 1 листопада 1939 р. сесія Верховної Ради СРСР, а 15 листопада сесія Верховної Ради УРСР ухвалили відповідні закони. На території Західної України, що офіційно увійшла до складу УРСР, у грудні 1939 р. було створено шість областей — Львівську, Станіславську, Волинську, Тернопільську, Рівненську, Дрогобицьку.

Фактичному включенню до складу СРСР було надано зовнішню форму «вільних виборів» до Народних зборів, офіційного прохання про включення до складу Радянського Союзу та прийняття до «країни совєтів».

Менш ніж через рік було законодавчо оформлено й включено до складу УРСР території Північної Буковини та придунайських земель.

Кількість населення України збільшилася на 8,8 млн осіб і на середину 1941 р. становила понад 41,6 млн осіб; її територія розширилася до 565 тис. км2. Після приєднання західноукраїнських земель до СРСР розпочався процес радянізації.

Для зміцнення нової влади в Західну Україну було направлено 86 тис. партійних, комсомольських, профспілкових діячів. Сюди також направляли вчителів, культпрацівників, агрономів, лікарів тощо. Більшість із них становили молоді люди без освіти й відповідного досвіду роботи, що спричиняло чимало конфліктів із місцевим населенням.

Найбільш позитивно селянство сприйняло заходи з розподілу поміщицьких земель і земель «осадників», сільськогосподарського інвентаря, худоби, посівного матеріалу та майна. Загалом було розподілено близько 2 млн га землі. Третина найбідніших селянських господарств була звільнена від податків. Проте прихильне ставлення селян швидко змінилося, коли нова влада почала створювати колгоспи. Перші колгоспи з’явилися в 1940 р. На 1 червня 1941 р. було створено 2,6 тис. колгоспів, що об’єднували 140 тис. господарств (13 %).

• Радянські прапори над Львовом. Вересень 1939 р.

• Радянізація західних областей України

Які заходи нової влади сприймали позитивно, а які — негативно?

• Внесення символічного подання до Верховної Ради УРСР. 1939 р.

24 вересня 1939 р. відбулася зустріч української делегації (Допомоговий комітет) під проводом доктора К. Левицького з радянським комендантом Львова генералом Івановим та уповноваженим Міщенком. К. Левицький виголосив промову, у якій назначив, що західні українці не знають нової влади, але просять, щоб не було репресій за минуле, дозволялося й далі організовувати культурне й економічне життя, щоб було збережено газету «Діло», не переслідувалося духовенство тощо. У відповідь радянські представники сказали, що все, що було дотепер, іде в забуття, а радянська влада вимагає від своїх громадян лише лояльності й разом із визволенням надає західним українцям багато благ. Однак уже за декілька днів було закрито газету «Діло», у приміщенні її редакції розміщено редакцію газети «Радянська Україна», К. Левицький та інші діячі українського руху кінця XIX ст. — 1930-х рр. були заарештовані й відправлені до Москви.

• Радянські агітаційні матеріали

Яку думку намагалася нав'язати радянська влада?

Із газети від 23 серпня 1941 р.

...Агітація була шаленою, неперебірливою в засобах. Усупереч Конституції, за якою колгоспна справа — це річ добровільна, страшили людей виселенням, арештами... кликали щоразу до сільради (навіть серед ночі) та намовляли підписувати членську заяву.

Де не вдавалося заложити колгоспи, там [накладали]... непосильні обов'язки — ...вивозити каміння, дерево і тому подібне в часи найгарячішої роботи в полі. За невиконання карали ув'язненням.

1. Якими заходами радянська влада примушувала селян вступати до колгоспів? 2. Чи відрізнялися ці заходи від тих, що застосовували під час створення колгоспів у Наддніпрянській Україні?

Нова влада здійснювала заходи, спрямовані на ліквідацію приватної власності. Були націоналізовані земля та її надра, промислові підприємства (2,2 тис.) та заклади торгівлі, на яких за радянським зразком створювали профспілки. На підприємствах запроваджувався 8-годинний робочий день (замість 13—14-годинного), суттєво збільшувалася заробітна плата. Щоб завантажити підприємства роботою, їм надавали державні замовлення й забезпечували сировиною. Завдяки цим заходам за кілька місяців було ліквідовано безробіття. Тих, хто не знайшов роботу на місці, відправляли на підприємства Донбасу. Так, із Галичини виїхало 17 тис., із Буковини — 14 тис. осіб.

Одним із заходів радянізації був розподіл націоналізованого житла колишніх польських чиновників, власників підприємств, поміщиків тощо. Значну кількість квартир отримали переселенці з Наддніпрянщини. Лише у Львові «трудящим» було передано 11 869 квартир.

Із Декларації Українських Народних зборів про прийняття Західної України до складу СРСР і включення її до складу Української РСР (жовтень 1939 р.)

Український народ у колишній польській державі був приречений на вимирання. Його долею було пригноблення, знищення та пограбування. Польські пани зробили все, щоб полонізувати українське населення, навіть слово «українець» замінили словами «бидло» і «холоп».

Українських селян позбавляли землі. Робітникам і службовцям, українцям не давали працювати на фабриках, заводах і в установах. Українців не приймали в навчальні заклади. Викорінювали рідну українську мову. Прагнули знищити українську культуру. Усе це не раз викликало хвилю протесту, відбувалися селянські повстання проти колоніального режиму правлячих кіл панської Польщі.

Але скінчився час пригноблення і безправ'я. Волею всього багатонаціонального радянського народу, за указом радянського уряду Червона армія визволила навіки народ Західної України від влади польських поміщиків і капіталістів.

...Українські Народні збори як виразник непохитної волі й сподівань народу Західної України постановляють:

Просити Верховну Раду Союзу РСР прийняти Західну Україну до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, включити Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки з тим, щоб з'єднати український народ у єдиній державі, покласти край віковому роз'єднанню українського народу.

1. Якими історичними обставинами в документі аргументовано необхідність входження Західної України до складу СРСР? 2. Чому сьогодні історики по-різному оцінюють цю історичну подію?

Зі спогадів селянина із села Вишенька Мала Городецького району Львівської області

Агітація вступати до колгоспів не мала результатів. Тоді уряд вдався до насильства. До Сибіру почали вивозити заможних селян. Депортація проводилася грубо й жорстоко: під'їжджали до селянина, дозволяли взяти із собою необхідні в дорогу речі й дещо з продуктів харчування, вантажили на автомашини або фури й вивозили на залізничну станцію. Зазвичай це відбувалося вночі. На станціях люди мерзли по кілька днів у товарних вагонах, доступ до рідних і близьких був заборонений.

• Розподіл поміщицької землі серед селян. Початок 1940-х рр.

Проте це не вирішило житлової проблеми в місті. Тому влада вдалася до традиційних для СРСР методів ущільнення. Це призвело до руйнування комунікацій газу, води, каналізації, електрики.

На щойно приєднаних землях були запроваджені безкоштовне медичне обслуговування та освіта, організовано дитячі садки і ясла, школи та курси з ліквідації неписьменності та малописьменності для дорослих. Повсюдно запроваджувалася українська мова, а також український репертуар у театрах, різко збільшилася кількість українських шкіл (до 5,6 тис.) з одночасним скороченням польських. Було підвищено заробітну плату працівникам освіти та охорони здоров’я. Львівський університет було перейменовано на честь І. Франка, мовою викладання в ньому, а також у Львівській політехніці стала українська. Кількість українських студентів зросла в чотири рази та становила 50 %. У Львові було засновано філіал Академії наук УРСР. Періодичні видання переводили на українську мову. Зі східних областей було привезено багато книжок українською мовою. Влаштовували гастролі театральних, хорових і музичних колективів зі сходу.

Проте із часом населення почало помічати, що через такі дії влада намагається нав’язати нові радянські цінності. Було ліквідовано стару українську пресу, культурно-просвітні організації, «Просвіти», Наукове товариство ім. Т. Шевченка тощо. Українізацію проводили в жорстких межах радянської системи.

Соціальні перетворення супроводжувалися репресіями. Спочатку вони стосувалися переважно поляків. Серед представників українського народу раніше за інших репресій зазнали активні діячі політичних партій.

Широкомасштабні репресії проти українства почалися із грудня 1939 р. Вироки виносили без суду й слідства, але з метою залякування населення інколи проводилися показові процеси. Найпоширенішою формою репресій стала депортація. Перших жителів було депортовано до Сибіру й Казахстану в лютому 1940 р. разом із родинами польських військових «осадників». Друга хвиля депортації відбулася у квітні 1940 р. та охопила родини репресованих. Третя (червень 1940 р.) і четверта (травень-червень 1941 р.) хвилі торкнулися переважно тих, хто тікав із нацистської зони окупації Польщі. Загалом із західних областей України було депортовано 320 тис. осіб. Смертність серед депортованих становила 16 %.

Єдиною організованою силою опору новій владі була ОУН, яка зберегла свою підпільну мережу. Учасники підпілля поширювали листівки, готували молодь до майбутньої боротьби, іноді здійснювали збройні акції проти представників нової влади. ОУН налагодила співпрацю з абвером і вела підготовку до дій під час майбутньої війни між СРСР та Німеччиною. Органи державної безпеки докладали значних зусиль для боротьби з оунівським підпіллям. У січні у Львові відбувся закритий процес над 59 членами ОУН. Найпомітнішою фігурою на процесі був уніатський священик Р. Берест. Суд засудив 42 молодих людей, серед них 11 дівчат, до смертної кари. 17 осіб було ув’язнено на десять років. Таке судове рішення судді пояснювали тим, що «майже всі підсудні заявили, що не хочуть зупинити ворожої діяльності проти радянської влади». Однак Колегія Верховного суду СРСР «пом’якшила» вирок львівського суду: 19 засуджених розстріляли, інші отримали термін від чотирьох до десяти років позбавлення волі. Одну студентку депортували за кордон.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Коли розпочали здійснюватися заходи щодо радянізації Західної України? 2. Які заходи передбачала радянізація за «перших совєтів»? 3. Чому ставлення до радянізації різних верств суспільства було різним? 4. Обговоріть у групах: для яких українських земель цей процес був найболючішим? 5. Яку мету мали масові репресії в регіоні? 6. Яку частку населення було депортовано на схід? 7. Якою була мета «процесу 59»?