Історія: Україна і світ. 10 клас. Гісем - Нова програма

§ 56. Національні революції в Туреччині та Ірані

МЕТА

• розповідати про перебіг національних революцій у Туреччині та Ірані

• характеризувати зміст реформ 1920—1930-х рр.

• визначати наслідки реформ

Туреччина

Поразка в Першій світовій війні призвела до краху Османської імперії. Країни Антанти прагнули поділу її спадку. Англія та Франція, розчленувавши арабські володіння Османської імперії, хотіли зробити те саме з областями із власне турецьким населенням. Країни Антанти встановили контроль над чорноморськими протоками. Франція окупувала Кілікію, Англія — Стамбул, Італія та Греція висадили свої війська в Малій Азії (Ізмір та Анталія). У відповідь на це в Туреччині виник рух за збереження цілісності країни як національної держави. Його очолив генерал Мустафа Кемаль. На неокупованій частині Туреччини в місті Анкарі було скликано меджліс — великі національні збори. Меджліс утворив уряд і почав формування армії.

Маріонетковий уряд султана 10 серпня 1920 р. підписав із країнами Антанти Севрський мирний договір, який закріпив поділ країни. Туреччина втрачала всі володіння на Близькому Сході. Греції переходили частина європейських володінь і місто Ізмір у Малій Азії. На східних кордонах Туреччини утворювалася Вірменська держава. На території Туреччини вводився режим капітуляції, що фактично перетворювало її на напівколонію. Уряд М. Кемаля не погодився з таким договором. Тоді грецькі війська за підтримки Англії почали наступ у глиб країни, що призвело до греко-турецької війни (1919—1922 рр.).

Першим зовнішньополітичним актом нової влади стало звернення до радянської Росії. М. Кемаль відправив до Москви на ім’я В. Леніна листа з пропозицією встановити між двома країнами дипломатичні відносини та проханням «надати Туреччині допомогу в її боротьбі проти імперіалізму».

В особі радянської Росії Туреччина знайшла союзника в боротьбі проти країн Антанти. Причиною зближення двох країн стало неприйняття ними Версальської системи. У березні 1921 р. між радянською Росією та Туреччиною було підписано договір про дружбу і братерство. Згідно з договором, було визначено радянсько-турецький кордон: Туреччина отримала території в Закавказзі, які раніше належали Росії (Карська область), а потім Вірменії (у такий спосіб Вірменію було розділено й знищено). Туреччина отримала фінансову та військову допомогу від РСФРР.

У жовтні того ж року аналогічний договір було укладено з радянськими республіками Закавказзя, а в січні 1922 р. підписано договір з УСРР про дружбу й братерство, делегацію якої очолював М. Фрунзе. Останній допоміг М. Кемалю розробити план розгрому грецьких військ. Вирішальна битва відбулася 26 серпня 1922 р. біля Карахісара. Грецька армія зазнала поразки й почала стрімко відступати до узбережжя Егейського моря. Останнім етапом війни стало падіння Смірни (Ізміра) — останнього великого міста, яке Греція утримувала в Малій Азії. Це стало завершенням греко-турецької війни 1919—1922 рр., у якій Греція зазнала нищівної поразки. У 1922 р. турецькі війська здобули перемогу у війні.

Меджліс — назва законодавчо-представницького органу (парламенту) низки країн (Іран, Азербайджан), народів (меджліс кримських татар), а також узагалі народних зборів, переважно в арабських та ісламських країнах.

Мустафа Кемаль (1881—1938) народився в місті Салоніки в родині дрібного чиновника Алі-Різи. Майбутній перший президент Туреччини відмінно навчався в школі, за що отримав друге ім'я — Кемаль (Бездоганний). Після смерті батька вступив до Стамбульської академії Генерального штабу, яку закінчив у 1904 р. М. Кемаль узяв активну участь у Молодотурецькій революції (1908 р.), відзначився під час війни з Лівією (1911 р.). У роки Першої світової війни під час Дарданелльської операції 1915 р. керував обороною Стамбула, не допустивши прориву десанту військ Антанти з півострова Галліполі. М. Кемаль став популярним у солдатів і населення. У 1916 р. він отримав титул паші. Після поразки Туреччини у війні країна опинилася на межі перетворення на колонію. М. Кемаль не міг змиритися з таким становищем й очолив народний рух проти загарбників.

Із виступу К. Ататюрка

Перемога нової Туреччини над англо-французькими і грецькими окупантами була б пов'язана з незрівнянно більшими жертвами або навіть зовсім неможлива, якби не підтримка Росії. Вона допомогла Туреччині і морально, і матеріально. І було б злочином, якби наша нація забула про цю допомогу.

Чим була цінною допомога радянської Росії для Туреччини?

Слід зазначити, що відносини К. Ататюрка із «червоною» Москвою були досить дивними. За переконаннями він був антикомуністом. Прийшовши до влади, прихильники К. Ататюрка не тільки заборонили комуністичну партію Туреччини, але і втопили в Чорному морі в районі Трабзона її керівників, що пробиралися на батьківщину з радянських закавказьких республік. Дружбу з радянською Росією К. Ататюрк скоріше підтримав за розрахунком, адже це допомогло йому прорвати кільце воєнної блокади з боку Антанти.

Антанта змушена була підписати з урядом М. Кемаля перемир’я. Умови Севрського договору переглянули. У 1923 р. було підписано Лозаннський мирний договір, згідно з яким зберігалася територіальна цілісність Туреччини як національної держави.

Зовнішньополітична стабілізація створила умови для проведення внутрішніх реформ. Туреччина стала республікою (1923 р.). Церкву було відділено від держави, а школу — від церкви; скасовано халіфат (1924 р.); введено латинський алфавіт. Усіх турків зобов’язали взяти собі прізвища. Мустафа Кемаль узяв прізвище Ататюрк — «батько турків». У країні було заборонено багатоженство, цивільний шлюб став обов’язковим. Уряд почав підтримувати національну промисловість, зосереджуючи увагу на розвитку імпортозамінних галузей. Після кризи 1930-х рр. у країні вводилися елементи планової економіки й створювався державний сектор.

До самої смерті К. Ататюрка в 1938 р. Туреччина була досить сильною державою в європейському розумінні, а «батько турків» став прикладом для націоналістів Близького Сходу та Середньої Азії.

Персія (Іран)

Перша світова війна та революція в Росії зачепили й Персію (Іран). Англія намагалася не допустити піднесення національно-визвольного руху та поширення його на Індію, а також бажала остаточно підкорити Іран, перетворивши його на плацдарм для збройної інтервенції проти радянської Росії. У 1918 р. англійські війська розпочали окупацію всього Ірану, вдерлися в Баку (Азербайджан) та Середню Азію.

У Тегерані було створено проанглійський уряд на чолі з Восугом ед-Доуле. Порушивши конституцію, без відома меджлісу він підписав англо-іранську угоду, відповідно до якої під контроль англійських радників та інструкторів переходили іранська армія, фінанси, шляхове будівництво, зовнішня торгівля та інші галузі суспільно-економічного життя Ірану.

Окупація спричинила антианглійський рух. Особливо широко він розгорнувся на півночі. 7 квітня 1920 р. в Тебризі (Іранський Азербайджан) спалахнуло повстання проти влади шаха й Англії, яке очолив лідер азербайджанських автономістів шейх Мохаммад Хіябані. Він виступав проти кабальної англо-іранської угоди, вимагав зміцнення національної незалежності, проголошення Ірану республікою, проведення демократичних реформ і автономії для Азербайджану. Повсталі захопили владу в Тебризі та інших містах і районах Іранського Азербайджану. У вересні 1920 р. повстання було придушене. Шейха М. Хіябані та багатьох його прибічників було вбито. В іншій північній провінції Ірану — Гіляні 5 червня 1920 р. було проголошено Гілянську республіку й тимчасовий революційний уряд на чолі з Кучек-ханом.

До уряду Кучек-хана увійшли представники різних політичних течій і соціальних груп: поміщики, націоналісти, демократи, комуністи. Суперечності між членами уряду і, відповідно, між політичними силами, які вони представляли, послабили республіку. Голова уряду Кучек-хан відкидав аграрну реформу, на якій наполягали комуністи й представники національних меншин, зокрема курди.

Проанглійська політика зазнала поразки, і уряд Восуга ед-Доуле пішов у відставку.

• Греки-біженці в очікуванні евакуації в порту Смірни. 1922 р.

Після відступу грецької армії зі Смірни відбулися небачені погроми грецького, вірменського населення. У Смірні та її околицях не залишилося християн. Близько 400 тис. людей вдалося евакуювати, але 183 тис. греків, 12 тис. вірмен і кілька тисяч ассирійців загинули.

У К. Ататюрка не було своїх дітей, проте він мав десятеро прийомних. Серед них — Сабіха Гекчен, льотчиця, яка стала першою у світі жінкою — військовим пілотом-винищувачем. Другий міжнародний аеропорт Стамбула названий на її честь.

Події в Ірані 1919—1922 рр. можна оцінити як національну революцію, основним завданням якої були ліквідація напівколоніальної залежності, збереження єдності країни та проведення в ній модернізації.

У країні панувало безладдя. Султан Ахмад-шах ніяк не міг навести в ній лад: на півночі країни до влади прагнули прийти комуністи, на півдні панували англійці, населення потерпало від банд грабіжників, озброєних загонів кочівників. Під загрозою було існування держави. Син селянина, офіцер перських козаків Реза-хан очолив похід 4-тисячного загону козаків на столицю Ірану Тегеран. Фактично це був державний переворот. У лютому 1921 р. на вимогу заколотників було створено новий уряд, у якому Реза-хан отримав посаду військового міністра. Через три місяці він усунув від влади прем’єр-міністра й вислав його з країни. Уся влада опинилася в руках Реза-хана, якого підтримувала віддана йому козацька дивізія.

Реза-хан здійснив різкий поворот у зовнішній політиці країни: було ліквідовано політичну залежність від Великої Британії. Він змусив її вивести війська з Ірану. Одночасно було налагоджено відносини з радянською Росією (угода 1921 р.). Реза-хан жорстоко придушив повстанський рух і навів лад у країні.

Шах у цій ситуації перетворився на символічну фігуру. У 1922 р. виник Національний блок, який став опорою Реза-хана. Він домігся призначення його прем’єр-міністром. На виборах до меджлісу, заручившись підтримкою республіканців, його блок отримав більшість.

У 1925 р. меджліс під тиском військових призначив Реза-хана верховним головнокомандувачем із необмеженими повноваженнями. Меджліс ухвалив рішення про зречення Каджарської династії та передачу тимчасової влади Реза-хану, а також про скликання Установчих зборів, які мали визначити форму державного правління в Ірані. 12 грудня 1925 р. обрані з прихильників прем’єр-міністра Установчі збори проголосили Реза-хана спадковим шахом Ірану під іменем Реза-шаха Пехлеві. В Ірані утвердилася нова династія.

Реза-шах, спираючись на досвід Туреччини та американських радників, почав проведення реформ, спрямованих на модернізацію країни. Фінансові реформи були забезпечені прибутками від продажу нафти. Підґрунтям економічної самостійності країни мала стати індустріалізація.

У 1920—1930-х рр. в Ірані було проведено деякі реформи в галузі культури й побуту; запроваджено світські школи, невелику кількість жіночих шкіл, відкрито університет у Тегерані та сільськогосподарський інститут у Кереджі. У 1935 р. було видано декрет про обов’язкове зняття чадри, запроваджено європейську форму одягу, пишні титули замінено прізвищами.

Вплив духовенства на суспільно-політичне життя країни обмежувався, було проведено реформу календаря: замість місячного офіційним стало сонячне літочислення, запроваджувався григоріанський календар. Одночасно придушували будь-які виступи опозиції, селянські повстання.

У зовнішній політиці в 1930-ті рр. Реза-шах пішов на зближення з Німеччиною, прагнучи знайти в ній противагу СРСР та Великій Британії.

У 1937 р. Іран підписав Саадабадський пакт (був спрямований проти радянської Росії). У 1938 р. держава відмовилася укласти нову угоду із СРСР, що призвело до майже повного припинення радянсько-іранської торгівлі (раніше становила майже 40 % зовнішньоторговельного обігу Ірану). Територію Ірану як плацдарм для здійснення своїх завойовницьких планів намагалася використати Німеччина.

• Реза-шах Пехлеві

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Якими були причини революцій у Туреччині та Ірані? 2. Назвіть лідерів революційних подій у цих державах. 3. Якою була роль радянської Росії в революційних подіях? 4. Якими були наслідки революцій? 5. Які реформи були проведені в Туреччині та Ірані в 1920—1930-ті рр.? Якими були їхні результати? 6. Чому на шляху модернізації Туреччина була більш успішною, ніж Іран? 7. Обговоріть у групах: які чинники сприяли успіху революцій у Туреччині та Ірані? 8. Підготуйте презентації про діяльність Мустафи Кемаля Ататюрка і Реза-шаха Пехлеві.