Історія: Україна і світ. 10 клас. Гісем - Нова програма

§ 54. Національна революція в Китаї

МЕТА

• вказувати причини и привід національної революції 1925—1927 рр., громадянської війни між комуністами та Гомінданом

• характеризувати лідерів країни

ДАТИ

4 травня 1919 р. — демонстрація студентів Пекіна. Виникнення «Руху 4 травня»

1925 р. — початок боротьби за об'єднання Китаю. Початок національної революції

1926—1927 рр. — Північний похід Чан Кайші

1932 р. — загарбання Маньчжурії Японією

1934—1935 рр. — «Великий похід» китайських комуністів

1937 р. — початок японо-китайської війни. Відновлення союзу між Гомінданом та КПК

Сіньхайська революція 1911—1912 рр. повалила владу імператорів Маньчжурської династії, але не ліквідувала напівколоніальну залежність Китаю. Влада в країні перейшла до місцевих військових угруповань (мілітаристів), що не підкорялися центральному уряду в Пекіні. Тибет та Синьцзян фактично стали незалежними. До того ж країна залишалася розділеною на сфери впливу між Англією, Францією, Японією, США та Росією.

У 1919 р. на Паризькій мирній конференції було ухвалено рішення про передачу Японії Шаньдунського півострова, який вона захопила під час Першої світової війни. Це стало приводом до початку антиколоніальної боротьби. 4 травня 1919 р. студенти Пекіна вийшли на протест, який підтримали й інші верстви суспільства по всій країні. Після двох місяців протестів з уряду було усунуто прояпонськи налаштованих чиновників, звільнено заарештованих студентів, китайська делегація не підписала Версальський мир.

«Рух 4 травня» сприяв зростанню національної самосвідомості. На його хвилі набула поширення й досягла успіху боротьба за «нову культуру», зокрема введення в літературу мови, близької до побутової. Це дало змогу багатьом мільйонам китайців здобути освіту. Події створили передумови для відновлення партії Гоміндан, яка виступала за об’єднання країни, звільнення від засилля іноземців і проведення соціальних реформ. Її лідером залишався Сунь Ятсен.

На початку 1920-х рр. Китай знову опинився перед загрозою революції. Керівництво радянської Росії та Комінтерн сподівалися поширити світову революцію на Схід. У 1921 р. Червона армія, яка встановлювала радянську владу на Далекому Сході Росії, оволоділа територією Зовнішньої Монголії, яку Китай вважав своєю. Тут було проголошено Монгольську Народну Республіку. Це спричинило напруженість у відносинах із Китаєм.

У цей самий час у Китаї було створено Комуністичну партію Китаю (КПК), яка швидко здобула популярність у міського населення країни.

• Демонстрація студентів 4 травня 1919 р.

• Сунь Ятсен, лідер Гоміндану

Листівка студентів під час демонстрації 4 травня 1919 р. в Пекіні

...Передача Японії прав у Шаньдуні підриває суверенітет Китаю, що веде країну до загибелі. Тому ми, студенти, організовано прямуємо до іноземних посольств, щоб зажадати від усіх країн підтримки, справедливості. Ми сподіваємося, що робітники, торговці та інші верстви населення піднімуться та вживатимуть заходів до скликання Національних зборів, захисту національного суверенітету й покарання національних зрадників, бо від цього залежить існування Китаю або його загибель... Країна в небезпеці! Співвітчизники, піднімайтеся!

1. Що спонукало студентів Пекінського університету до радикальних дій? 2. Які вимоги висували студенти?

• Антиімперіалістична демонстрація в Шанхаї. «Рух 30 травня»

Для врегулювання радянсько-китайських відносин у 1922 р. до Китаю прибула радянська дипломатична місія. Однак переговори з урядом Пекіна не мали бажаного результату. Тоді радянська місія вирушила на південь, де уклала угоду з лідером Гоміндану Сунь Ятсеном. СРСР вважав китайських націоналістів силою, яка здатна розпочати революцію на Сході. Угода передбачала фінансову й військову допомогу Гоміндану з боку СРСР. Також Комінтерн наполіг, щоб КПК уклала союз із Гомінданом.

Під тиском обставин уряд Пекіна погодився на відновлення переговорів й уклав угоду про взаємне визнання та збереження контролю з боку СРСР над Китайсько-Східною залізницею та Зовнішньою Монголією.

Заручившись підтримкою СРСР, Сунь Ятсен у 1923 р. створив у Гуанчжоу (південь Китаю) уряд із представників Гоміндану й КПК та армію, за допомогою якої планував силою об’єднати Китай. Проте в 1925 р. Сунь Ятсен несподівано помер. Його наступником став професійний військовий Чан Кайші.

Поштовхом до національної революції 1925—1927 рр. став розстріл англійськими поліцейськими мирної демонстрації текстильників у Шанхаї, яка проходила під гаслом «Виженемо заморських чортів!». 30 травня 1925 р. на знак протесту в місті спалахнуло повстання, підтримане всіма верствами суспільства («Рух 30 травня»). Особливістю революції було поєднання боротьби проти колонізаторів, виступів різних верств суспільства за свої права, гострої боротьби за владу й селянської війни.

Уряд у Гуанчжоу оголосив себе національним і розпочав боротьбу за об’єднання Китаю. У жовтні—грудні 1925 р. війська під командуванням Чан Кайші захопили провінцію Гуандун, а в липні 1926 р. розпочали Північний похід, план якого розробив радянський радник В. Блюхер. Після захоплення Нанкіна Чан Кайші переніс туди столицю та створив національний уряд, який здобув підтримку з боку деяких мілітаристських угруповань півночі. Він і його прихильники вважали, що мети вже досягнуто і слід узятися за реформаторську діяльність. Проте КПК наполягала на продовженні революції.

Щоб позбутися небезпечного союзника, Чан Кайші у квітні 1927 р. влаштував погром комуністів і встановив свою одноосібну владу. У 1928 р. він узяв під контроль Пекін і завершив об’єднання Китаю. Спроба комуністів підняти повстання в Наньгуні («повстання осіннього врожаю») зазнала невдачі. Після цього дипломатичні зв’язки між СРСР та Китаєм було розірвано. КПК стала на шлях партизанської боротьби проти Гоміндану. Спалахнула громадянська війна, яка з перервами тривала до початку 1950-х рр. У першій половині 1930-х рр. Чан Кайші вдалося завдати поразки комуністам, решта яких після важкого «Великого походу» 1934—1935 рр. перебазувалася ближче до СРСР і заснувала Особливий прикордонний район на межі провінцій Шеньсі, Ганьсу та Нінся.

Новим лідером комуністів у 1931 р. став Мао Цзедун. Він сформулював провідні ідеї китайських комуністів, які згодом дали їм змогу перемогти: революція в Китаї буде переважно селянською й матиме форму партизанської боротьби. Особливий прикордонний район став місцем для втілення в життя комуністичних експериментів.

• Прапор Китайської республіки

• Чан Кайші

Крім збройної боротьби з комуністами, Чан Кайші намагався здійснити низку соціально-економічних реформ та зовнішньополітичних заходів, які б зміцнили суверенітет країни й забезпечили її модернізацію. Уже в 1928 р. уряд оголосив про відновлення митної автономії. У цей самий час було ліквідовано внутрішні митні бар’єри. Завдяки переговорам Китаю було передано 20 із 33 концесій. Однак спроби отримати закордонні позики для реконструкції країни закінчилися провалом. Навіть розпочався відплив іноземного капіталу з країни. Тоді уряд узяв під контроль усю фінансову систему країни, створив механізм державного планування економічного розвитку. Проте водночас він сприяв приватним інвестиціям і гарантував право власності.

Також було ухвалено закони про працю, створено систему офіційних державних профспілок, встановлено мінімальний рівень заробітної плати. Домінування державного сектору відбувалося в дусі китайських традицій і тенденцій світового розвитку.

Така економічна політика, за умов обмеження привілеїв іноземного капіталу, сприяла розвитку місцевого капіталу й відповідно зменшенню залежності Китаю. У 1930 р. було прийнято аграрний закон, який обмежував розміри орендної плати й розміри земельних володінь, захищав права орендарів. Одночасно цей закон мав на меті позбавити комуністів соціальної бази. Проте зміни відбувалися дуже повільно та зі значними перегинами на місцях. Це гальмувало розвиток країни.

Становище Китаю ще більше погіршилося після створення японським урядом у 1932 р. у Маньчжурії маріонеткової держави Маньчжоу-Го на чолі з останнім імператором Китаю Пу І. Усі зусилля китайського керівництва отримати допомогу від держав Заходу в боротьбі проти Японії успіху не мали. Тоді Чан Кайші в 1935—1936 рр. знову звернувся по допомогу до СРСР. Відкрита агресія Японії, що почалася в 1937 р., і тиск СРСР змусили КПК і Гоміндан у квітні 1937 р. знову об’єднати сили.

Проте союзники мало довіряли один одному. Незважаючи на це, основний тягар боротьби проти японської агресії взяла на себе армія Чан Кайші. Його уряд став основним, хто отримував американську й радянську допомогу. Однак дії китайської армії не можна було назвати успішними. До 1939 р. весь Східний Китай — від Маньчжурії до В’єтнаму — окупувала Японія. Невдачі Гоміндану посилювали авторитет комуністів.

• Мао під час «Великого походу» 1934—1935 рр.

З інтерв'ю Чан Кайші шанхайській газеті 14 грудня 1927 р.

Тепер ми маємо твердо встановити напрямок наших зовнішніх відносин. Нині консульства радянської Росії повсюди є органами Комуністичної партії. Моя позиція зводиться ось до чого: на майбутнє до завершення успіхів національного руху необхідно розірвати дипломатичні відносини із СРСР і відновити їх лише після успіху нашої справи в Китаї... Якщо раніше ми стояли за союз із СРСР, то нині є противниками такого союзу. Я переконаний у тому, що ми маємо не тільки порвати із СРСР, але й об'єднатися з іншими державами в боротьбі проти комуністичних партій... Гуандунський переворот — лише початок... Усі кола китайського суспільства мають об'єднатися для повалення комунізму.

1. Чим була спричинена така зміна в зовнішній політиці Чан Кайші? 2. На союз із якими державами він сподівався?

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Які події стали поштовхом до боротьби проти колонізаторів і за об'єднання Китаю? 2. На якій конференції великі держави визнали суверенітет Китаю й проголосили політику «відкритих дверей»? 3. Яку роль відіграв СРСР у подіях у Китаї в 1920—1930-х рр.? 4. Яку внутрішню політику проводив Чан Кайші, доступившись до влади? 5. За допомогою додаткових джерел підготуйте презентацію про лідерів Китаю Чан Кайші та Мао Цзедуна.