Історія: Україна і світ. 10 клас. Гісем - Нова програма

§ 47. Еволюція політичних режимів у Центрально-Східній Європі в 1930-ті рр.

МЕТА

• характеризувати розвиток країн Центрально-Східної Європи в 1930-ті рр.

• визначати причини посилення авторитарних тенденцій

• розповідати про визначні події зазначеного періоду

ДАТИ

15 березня 1939 р. — ліквідація Чехословаччини

Економічна криза 1930-х рр. загострила проблеми в державах Центрально-Східної Європи. Спроби розв’язати їх призвели до зростання авторитарних тенденцій у політичному житті, встановлення авторитарних режимів або припинення існування держав. Найгострішою проблемою була національна, яка створювала як внутрішньодержавні, так і міждержавні конфлікти. Також вагомий вплив на розвиток регіону мало його розташування між двома державами, що прагнули його підкорити, — Німеччиною та СРСР.

Чехословаччина

Економічна криза 1930-х рр. завдала серйозного удару по ЧСР. Вузькість внутрішнього ринку, залежність від експорту призвели до значного й тривалого спаду виробництва. У 1933 р. падіння становило 44 %. Безробітних налічувалося близько 1 млн осіб. Щоб вгамувати кризу, уряд отримав надзвичайні повноваження. Під державний контроль потрапило 25 концернів, до яких входило 75 % підприємств, було встановлено державну монополію на торгівлю хлібом. Зрештою ситуація стабілізувалася, і з 1936 р. почалося зростання. Проте криза загострила національні суперечності в країні. Райони, де проживала німецька меншина, найбільше постраждали від кризи. Цим вирішив скористатися А. Гітлер. У Чехії було створено Судето-німецьку партію (СНП) на чолі з учителем фізкультури К. Генлейном, яка домагалася автономії Судетської області. На Німеччину орієнтувалася також Словацька національна партія А. Глінки, що вимагала автономії Словаччини.

На територіях Карпатської України та Словаччини угорські національні партії виступали за приєднання цих земель до Угорщини. Поряд із ними діяли політичні партії, які прагнули автономії для Карпатської України.

Наростання напруженості в країні, яка посилювалася ззовні, примусило владу Чехословаччини до згортання окремих елементів демократичного устрою держави. У 1937 р. було оголошено про заборону політичних мітингів. У відповідь представники СНП вийшли з парламенту.

У березні 1938 р. А. Гітлер заявив, що не бажає миритись із гнобленням німців у Чехословаччині, і розгорнув гібридну війну проти країни. На території Судетської області влаштовували провокації, які мали довести світовій громадськості, наскільки пригнобленим є становище німців у ЧСР, що прагнуть приєднатися до Німеччини.

Велика Британія від самого початку заявила, що відмовляється надати гарантії Чехословаччині, та закликала її лідерів піти на поступки. Така позиція Великої Британії підштовхнула А. Гітлера до дій. Після аншлюсу Австрії в березні 1938 р. Німеччина почала стягувати війська до кордонів Чехословаччини.

Уряд ЧСР оголосив часткову мобілізацію. А. Гітлер відступив. Проте конфлікт не було ліквідовано. СНП вчинила заколот, а з території Німеччини здійснювали напади загони найманців. Для розв’язання кризи прем’єр-міністр Великої Британії Н. Чемберлен двічі зустрічався з А. Гітлером. Вони домовилися, що справу буде вирішено на міжнародній конференції. Зустріч керівників урядів Англії, Франції, Німеччини та Італії відбулася в Мюнхені 29—30 вересня 1938 р. Представників Чехословаччини навіть не запросили. На зустрічі фактично прийняли вимоги Німеччини, подані Чехословаччині як ультиматум. Головною з них була передача Німеччині Судетської області.

• Чехословаччина в 1920—1930-ті рр.

Із заяви міністра закордонних справ Чехословаччини К. Крофта послам Англії, Франції та Італії (вересень 1938 р.)

Для нас це катастрофа... Я не знаю, чи отримають ваші країни вигоди від прийнятого в Мюнхені рішення. В одному ми впевнені: ми, звичайно, не останні, після нас постраждають інші.

1. Аргументуйте позицію міністра закордонних справ Чехословаччини. 2. Які наслідки мала Мюнхенська угода для Чехословаччини? 3. Хто був наступною жертвою агресорів?

• Німецьке населення Судетської області святкує приєднання до Третього рейху. 1938 р.

Чехословаччина змушена була поступитися тиску. Виконання договору між СРСР і Чехословаччиною, укладеного в 1935 р., залежало від дій Франції, яка, підписавши Мюнхенську угоду, фактично зрадила Чехословаччину. У жовтні німецькі війська окупували Судетську область. ЧСР змушена була віддати Польщі Тешинську Силезію. У листопаді 1938 р. за рішенням І Віденського арбітражу Угорщині було передано частину Словаччини й Карпатської України.

Чехословаччина втратила третину своєї території з населенням 5 млн осіб, а ще прикордонні укріплення і 40 % промисловості. ЧСР було перетворено на федеративну республіку чехів, словаків та українців (русинів). Вона опинилася в залежності від Німеччини.

14 березня 1939 р. Словаччина стала незалежною. Уряд очолив Й. Тісо. 15 березня було проголошено незалежність Карпатської України на чолі з А. Волошиним, але вона одразу зазнала агресії з боку Угорщини й була окупована.

15 березня президент ЧСР Е. Гаха підписав акт про ліквідацію республіки, і на територію країни вступили німецькі війська. Чехію та Моравію було оголошено протекторатом Німеччини.

Польща

Серед країн Центрально-Східної Європи падіння виробництва в Польщі під час кризи було одним із наймастабніших — 41 %, безробіття становило 43 % працездатного населення. Для подолання наслідків кризи було збільшено державні інвестиції, які наприкінці 1930-х рр. становили понад 60 %. Планувалося створити потужний промисловий потенціал. У 1936 р. було розроблено шестирічний план. За два роки його реалізації промислове виробництво вдалося збільшити на 28 %. Новим стимулом розвитку польської промисловості стало приєднання Тешинської області, що забезпечило зростання вуглевидобутку на 52,2 %, виробництва чавуну — на 67 %, сталі — на 38 %. Водночас слабким місцем залишалося сільське господарство, стрімко скорочувався експорт.

Успіхи в економіці не сприяли розв’язанню інших проблем. Режим «санації» поступово перетворювався на жорсткий авторитарний режим. У 1930 р. Ю. Пілсудський влаштував показову акцію розправи над українським населенням, що отримала назву «пацифікація», а в 1931 р. — над опозицією. Кульмінацією влади Ю. Пілсудського стало ухвалення конституції 1935 р., яка забезпечувала непідконтрольність його влади та її зверхність над усіма гілками державної влади. Проте через кілька місяців Ю. Пілсудський помер. Фактично влада опинилася в руках головнокомандувача військ маршала Е. Ридз-Смігли, а президент І. Мосціцький, наділений значними конституційними повноваженнями, намагався опанувати ситуацію. Військові на чолі з Е. Ридз-Смігли в умовах насування війни взяли курс на згортання демократичних інститутів і придушення національних рухів. Національна катастрофа 1939 р. перервала всі ці процеси.

• Польський танк долає чехословацькі прикордонні укріплення. Тешинська область, 1938 р.

24 серпня 1930 р. Ю. Пілсудський відправив у відставку прем'єр міністра й сам очолив уряд. 29 серпня 1930 р. президент підписав декрет про розпуск парламенту та призначив на листопад нові вибори. На другий день було припинено дію права депутатської недоторканності. Міністр внутрішніх справ видав розпорядження про арешт представників опозиції. Списки особисто перевіряв Ю. Пілсудський. У ніч на 10 вересня 1930 р. без судової санкції було заарештовано 21 найактивнішого діяча парламентської опозиції (із них 20 — колишні посли сейму).

Берестейський процес (26 жовтня 1931 — 13 січня 1932 р.) — показовий судовий процес над лідерами парламентської опозиції в Польщі — Центроліву, ув'язненими в Берестейській фортеці.

• Король Кароль II

У зовнішній політиці Румунія дотримувалася союзу з Англією та Францією. Проте після Мюнхенської угоди вона почала схилятися до співробітництва з Німеччиною, зрозумівши, що саме вона є домінуючою силою в Європі. Крім того, Німеччина була головним торговельним партнером Румунії.

Угорщина

Криза сільського господарства, що охопила країни Східної Європи наприкінці 1920-х рр., світова економічна криза 1929—1933 рр. завдали сильного удару економіці Угорщини, особливо сільському господарству. Проте ситуація не була катастрофічною. У 1931 р. відбулася зміна уряду, який очолив Д. Гембеш. У період його правління (1931—1935 рр.) було значно урізано демократичні права, а саме: скорочено кількість виборців; розширено права верхньої палати парламенту; обмежено діяльність опозиційних політичних партій. Активізували діяльність ультраправі сили, зокрема партія угорських фашистів на чолі з Ф. Салаші «Схрещені стріли». У зовнішній політиці було взято орієнтир на зближення з Німеччиною. Відроджувалися гасла відновлення «історичної Угорщини» та реваншу.

У 1936 р. прем’єр-міністром став граф Пал Телекі, політика якого була спрямована на зближення з Німеччиною. У 1938—1939 рр. Угорщина взяла участь у розділі ЧСР і приєдналася до Антикомінтернівського пакту. 6 квітня 1941 р. Угорщина вступила в Другу світову війну, здійснивши разом з іншими державами-агресорами напад на Югославію. Граф П. Телекі на знак протесту проти розділу Югославії (1941 р.) наклав на себе руки. На його місце було призначено Ласло Бардоші. Протягом 1938—1941 рр. до Угорщини було приєднано значні території: частину Словаччини (Верхню Угорщину), Закарпатську Україну, Трансильванію та частину Югославії (Воєводина, Банат).

Румунія

У 1927 р. помер король Фердінанд І, який зробив своїм спадкоємцем малолітнього онука Міхая. Позбавлений влади Кароль не бажав миритися із ситуацією. Завдяки приходу до влади цараністів (Селянська партія), які пообіцяли повернути йому престол, він у 1930 р. проголосив себе королем Каролем II. Ці події збіглися з економічною кризою, яка охопила всі галузі виробництва, крім нафтодобувної. 600 тис. осіб були безробітними. На початок 1934 р. національний дохід країни складав 49,4 % порівняно з 1929 р. За період 1929—1933 рр. змінилося десять урядів.

У роки кризи ще більшою стала популярність правоекстремістських організацій, таких як «Залізна гвардія», що використовували націоналістичні гасла, поєднані із соціальною демагогією. У своїй діяльності вони наслідували італійських фашистів.

10 лютого 1938 р. Кароль II здійснив переворот. Було прийнято нову конституцію, за якою король отримав усю повноту влади, а парламент перетворився на дорадчий орган. Конституція також закріплювала привілеї для румунського населення. Ліквідували багатопартійність, створили єдину офіційну партію «Фронт національного відродження» (Партія нації). Узявши за зразок Італію, Кароль II здійснив корпоратизацію промисловості. Головною опорою короля в його політиці були армія та «Залізна гвардія». Однак між генералітетом і лідерами «Залізної гвардії» існувала ворожнеча. У листопаді 1938 р. Кароль II розправився з лідерами «Залізної гвардії» і зосередив у своїх руках усю повноту влади. Таким чином, будь-яка опозиція в країні була придушена.

Із виступу К. Кодряну, одного з лідерів «Залізної гвардії» (кінець 1937 р.)

...Я проти великих демократичних засад, проти Малої та Балканської Антант, не маю довіри до Ліги Націй. Я за зовнішню політику Румунії разом із Римом та Берліном, разом із націонал-революційними державами. Проти більшовизму... Через 48 годин після перемоги легіонерського руху Румунія укладе союз із Римом та Берліном.

1. Які зовнішньополітичні цілі проголошували лідери «Залізної гвардії»? 2. Що сприяло зростанню впливу й приходу до влади в Румунії ультраправих сил на чолі з Й. Антонеску? Яку зовнішню політику вони проводили?

• «Залізна гвардія» на марші. 1930-ті рр.

У липні 1940 р. Й. Антонеску надіслав листа до Кароля II, у якому висловлював незгоду з поступкою СРСР Молдавії. У відповідь він був заарештований і засланий до віддаленого монастиря. Втрачаючи владу, король згадав про Й. Антонеску. Під час зустрічі 3 вересня 1940 р. Кароль II сказав йому: «Ти єдиний справжній патріот. Я звертаюся до тебе, тому що завжди вважав тебе останнім резервом. Ти не можеш відмовитися. Настав твій час. У цей важкий момент довіряю тобі уряд і країну».

Йон Антонеску (1882—1946) — румунський державний і військовий діяч. Походив із родини військових. Брав участь у Першій світовій війні, здобув бойові нагороди, хоча особливо не відзначився. У 1920—1930-ті рр. посідав військові й дипломатичні посади. Після встановлення королівської диктатури був відсторонений від служби. Й. Антонеску захоплювався ідеями А. Гітлера, вбачав головним союзником Румуни Німеччину, а не Англію і Францію.

У країні щороку наростав спротив королівській диктатурі. Вирішальними стали зовнішньополітичні поразки Румунії. У червні 1940 р. до СРСР відійшли Бессарабія та Північна Буковина. Згідно з II Віденським арбітражем (серпень 1940 р.) Румунія також втрачала Трансильванію на користь Угорщини, а згодом і Добруджу на користь Болгарії. Це остаточно підірвало віру населення в короля, відбулися масові виступи. За цих умов Кароль II надав право сформувати уряд генералу Йону Антонеску. 6 вересня 1940 р. під тиском Й. Антонеску Кароль II був змушений зректися трону на користь Міхая. Останній же був майже відсунутий від влади. У Румунії встановилася диктатура Й. Антонеску. Розпочалися антисемітська кампанія, румунізація власності й бізнесу, вводився поліцейський режим. Державу було проголошено легіонерською, а Й. Антонеску став кондукетором — вождем держави. У країну було введено німецькі війська, які розмістилися в районах нафтових промислів. Між країнами був укладений нерівноправний торговельний договір. Німеччина встановила контроль над румунською промисловістю. Румунія стала одним з основних постачальників продуктів харчування, сировини й нафти для Німеччини. 6 квітня 1941 р. Румунія вступила в Другу світову війну на боці Німеччини.

Югославія

У 1920-ті рр. в країні було проведено аграрну реформу, яка на деякий час послабила гостроту земельного питання. Почала розвиватися промисловість, але країна залишалася аграрною.

Найбільш гострим питанням для Югославії стала національна великосербська політика, яку проводили король та уряд. Вона привела до розгортання сепаратистських рухів хорватів, словенців, а також мусульман, які вимагали зрівняння в правах представників усіх народів та віросповідань і надання автономії. На чолі сепаратистського руху стояла Хорватська республіканська селянська партія (ХРСП) із лідером Степаном Радичем. Надання Хорватії прав обмеженого самоврядування лише на деякий час послабило суперечності. У 1927—1928 рр. національний конфлікт досяг найбільшої гостроти. 20 червня 1928 р. під час бурхливої дискусії у скупщині лідера опозиції С. Радича та інших парламентаріїв від опозиції було вбито.

6 січня 1929 р. король Александр оприлюднив маніфест, згідно з яким у країні було ліквідовано парламентську монархію, скасовано Видовданську конституцію, розпущено Народну скупщину і всі партії та організації. Король перебрав на себе всю повноту влади. У жовтні 1929 р. держава отримала назву Королівство Югославія.

Одночасно було проведено адміністративну реформу, за якою країна поділялася на дев’ять банів та один столичний округ. Кордони адміністративних одиниць були проведені так, щоб у банах переважало сербське населення. Бани підпорядковувалися тільки королю.

У 1930 р. Югославію охопила економічна криза. Промислове виробництво скоротилося на 50 %, а ціни на сільськогосподарську продукцію впали вдвічі. У 1934 р. національний дохід, порівняно з 1929 р., становив 46,5 %. Крім того, у суспільстві загострилися національні, соціальні та інші суперечності. Боротьба за права хорватів, мусульман, словенців набула інтернаціонального характеру. Хорватські усташі (націоналісти) на чолі з Анте Павеличем, яких підтримувала Італія, а згодом і Німеччина, почали вдаватися до терористичних актів. Уряд, намагаючись послабити кризу, встановив контроль за цінами на сільськогосподарську продукцію. Проте обійтися без іноземних кредитів було неможливо. У 1931 р. Франція надала Югославії значний кредит за умови послаблення королівської диктатури.

• Карикатура на королівську диктатуру в Югославії

Із маніфесту короля до сербо-хорвато-словенського народу 6 січня 1929 р.

Мої сподівання та сподівання народу, що розвиток нашого внутрішнього політичного життя принесе порядок країні та зміцнить її, не виправдалися. Парламентський лад і всі політичні погляди дедалі більше виявляють свої негативні якості, від яких народ і держава зазнають самих лише збитків. Замість того, щоб розвивати та зміцнювати дух національної й державної єдності, парламентаризм у тому вигляді, яким він є зараз, починає спричиняти духовну дезорганізацію й національний розбрат. Мій священний обов'язок берегти всіма засобами національну єдність держави... Унаслідок цього я вирішив і постановив, що Конституція... втратила свою чинність. Усі закони країни залишаються чинними доти, доки вони не будуть скасовані моїм указом.... Скупщина... розпускається.

1. Що спонукало короля Александра видати цей маніфест? 2. Якими були головні ідеї маніфесту?

Не бажаючи виглядати в очах світової громадськості диктатором, король погодився на конституцію, яка відновила деякі демократичні права і свободи. У жовтні 1934 р. в Марселі усташі, діючи згідно з розробленим у Німеччині планом «Тевтонський меч», убили короля Александра й міністра закордонних справ Франції Л. Барту. Знищивши двох найбільших прихильників політики колективної безпеки, Німеччина досягла своєї мети чужими руками.

У зовнішній політиці Югославія дотримувалася союзу із Францією, входила до Малої Антанти й Балканської Антанти (Югославія, Греція, Румунія, Туреччина).

Після смерті Александра королем Югославії став його 11-річний син Петар II, а регентом при ньому — принц Павел.

У 1935 р. уряд очолив Мілан Стоядинович. Розуміючи, що для приборкання хорватських сепаратистів треба позбавити їх зовнішньої підтримки, він уклав конкордат із Ватиканом, за яким католицька церква (хорвати, переважно католики) отримувала ряд привілеїв. Проте це призвело до конфлікту між урядом і православною церквою.

У 1937 р. М. Стоядинович уклав договір із Болгарією та Італією. За його умовами Італія припиняла підтримку усташів, Югославія визнавала окупацію Ефіопії та аншлюс Австрії, а після розчленування Чехословаччини заявила про припинення існування Малої Антанти. Проте вирішити хорватське питання уряд не зумів. Тоді король надав право формувати уряд Д. Цвєтковичу (лютий 1939 р.). 26 серпня 1939 р. новий керівник уряду підписав угоду з лідером хорватського руху В. Мачеком про створення Хорватської самостійної адміністративної одиниці. Також Югославія приєдналася до Троїстого пакту між Німеччиною, Італією та Японією.

Пронімецька політика мала багато противників. 27 березня 1941 р. стався переворот під гаслом «Краще війна, ніж пакт (союз) із Німеччиною». Було усунуто регента принца Павела та уряд Д. Цвєтковича, а Петара II короновано. У країні було створено уряд національної єдності на чолі з Д. Симовичем. Це був проанглійський і прорадянський державний військовий переворот, підтриманий демократичною опозицією. Заколотники уклали союзницький договір із СРСР. Це докорінно змінювало плани А. Гітлера.

А. Гітлер вирішив напасти на Югославію, навіть якби довелося відкласти запланований напад на СРСР. 6 квітня 1941 р. німецькі війська вдерлися на територію Югославії та Греції. Наймогутнішу в регіоні югославську армію була розгромлено за десять днів. Солдати й офіцери хорватського, македонського та словенського походження масово дезертирували або переходили на бік противника.

10 квітня 1941 р. Хорватія проголосила незалежність. Між Італією та Хорватією було укладено договір, за яким Італія визнавала територіальну цілісність Хорватії, а Хорватія зобов’язувалася не мати флоту і пропускати італійські війська через свою територію. Із частини території Сербії було створено маріонеткову Сербську державу. Решту території Югославії було поділено між Болгарією, Угорщиною, Німеччиною та Італією. Проте південнослов’янські народи розпочали партизанську боротьбу, провідною силою в якій були комуністи на чолі з Й. Броз Тіто.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Як економічна криза 1930-х рр. вплинула на розвиток держав регіону? 2. Обговоріть у групах: якою була головна проблема регіону? 3. Які держави припинили існування наприкінці 1930-х — на початку 1940-х рр.? 4. У яких країнах були встановлені королівські диктатури? 5. Чому для подолання наслідків кризи в регіоні не проводили реформи на зразок «нового курсу», а перевагу взяли авторитарні тенденції? 6. Визначте, чому наприкінці 1930-х рр. більшість країн регіону переорієнтували свою зовнішню політику на Німеччину. 7. Чому система союзів (Мала Антанта, Балканська Антанта), що існувала в регіоні, не забезпечила захисту від зовнішньої агресії? 8. Які держави виникли внаслідок агресії Німеччини в регіоні? 9. Чому методи гібридної війни виявилися дієвими в агресії проти Чехословаччини? 10. Які країни регіону зазнали агресії СРСР у 1939—1940 рр.?