Історія: Україна і світ. 10 клас. Гісем - Нова програма

§ 44. Фашистський режим в Італії. Б. Муссоліні

МЕТА

• визначити особливості становища Італії після Першої світової війни

• охарактеризувати процес здобуття влади італійськими фашистами

• аналізувати фашизм в Італії в 1922—1939 рр.

ДАТИ

1919—1920 рр. — «червоне дворіччя»

1922 р. — прихід фашистських сил до влади в Італії

1929 р. — утворення держави Ватикан

1935—1936 рр. — італо-ефіопська війна

9 травня 1936 р. — проголошення Італії імперією

1939 р. — «Сталевий пакт» між Італією та Німеччиною

«Революція не відбулася, але не тому що ми зуміли їй протистояти, а тому що Конфедерація праці її не побажала», — так писала після подій вересня 1920 р. впливова італійська газета «Корр'єре делла Сера».

Італія була середньорозвиненою аграрно-індустріальною країною Європи. У Першій світовій війні вона втратила понад 600 тис. осіб загиблими, 1 млн пораненими і ще 700 тис. осіб отримали інвалідність. Загальні збитки від війни становили третину національного багатства країни.

Демобілізовані з армії солдати не змогли знайти роботу й поповнили ряди безробітних, яких в Італії налічувалося понад 2 млн осіб. Зовнішній борг країни за роки війни зріс у 4,5 разу, а віддавати його було нічим. Мобілізація сільського населення в роки війни призвела до скорочення обсягу виробництва сільськогосподарської продукції і перетворення країни з експортера на імпортера продовольства.

Італія приєдналася до Антанти, сподіваючись, що за це будуть задоволені її територіальні претензії після війни. Однак держави Антанти оцінили її внесок у війну як дуже низький і не дотримали своїх обіцянок. Отримавши лише західну частину Істрії з портом Трієст, Південний Тироль, Пулу й Горіцію, Італія стала «переможеною серед переможців». Це викликало в італійському суспільстві розчарування у «вкраденій перемозі» та зневіру в ідеали.

У 1919—1920 рр. країну охопила глибока криза, що увійшла в історію як «червоне дворіччя». Учасниками страйкового руху стали понад 2 млн осіб. Вони вимагали 8-годинного робочого дня, збільшення заробітної плати, укладення колективних договорів з адміністрацією. У деяких містах через високі ціни на продукти страйкарі захоплювали продовольчі магазини і за допомогою профспілок розподіляли конфісковані продукти за низькими цінами. Робітники для захисту від поліції створювали загони Червоної гвардії, а для виконання функцій місцевої влади — фабрично-заводські ради. У Флоренції, Генуї, Болоньї та Мілані робітники захопили муніципалітети. Серед страйкарів переважали прибічники радикальних поглядів, що й обумовлювало їхні симпатії до перетворень у радянській Росії. Цей рух охоплював здебільшого північні промислово розвинені регіони. Державна влада тут майже не діяла.

Робітничий рух спричинив розгубленість уряду, який обіцяв збільшити заробітну плату трудящим. Проте після повернення заводів і фабрик під контроль власників останні відмовилися це робити. Зазнавши поразки, страйкарі втратили довіру до уряду, профспілок і лівих партій, що закликали їх припинити боротьбу. Вони не мали сили, якій могли довіряти в час, коли в Італії виник фашизм.

Одночасно південні регіони Італії охопив селянський рух, учасники якого почали відбирати землі у власників. Це примусило уряд піти на поступки й дозволити в деяких випадках передавати селянам захоплені ними землі.

Протестні настрої поширилися серед ветеранів і військових, обурених зрадою союзників, що обманули країну. Вони радо сприймали гасла фашистів про відновлення національної величі й захоплення територій для включення їх до складу «Великої Італії».

Ситуація в Італії відображала кризу тогочасної державності у формі конституційної монархії. Фактично держава була не здатна подолати труднощі післявоєнного часу.

• Робітники на захопленому заводі ФІАТ. 1919 р.

• Г. д'Аннунціо в'їжджає у Фіуме. 1919 р.

• Б. Муссоліні під час «походу на Рим». 1922 р.

Значну роль фашисти приділяли ідеології. 9 травня 1936 р. Італію було проголошено імперією. Дуче поставив завдання «підняти на імперський рівень усе національне життя країни». Почалося масове військово-патріотичне виховання дітей із чотирьох років. Для виховання молоді у фашистському дусі створювали молодіжні організації, що мали прищеплювати культ сили й волі. Насаджували культ особи Б. Муссоліні. Скрізь встановлювали його пам'ятники, розвішували портрети й гасло «Дуче завжди правий!». Навіть бокс, який подобався диктатору, оголосили «винятково фашистським засобом самовираження».

Італійський фашизм виник у 1919 р. Спираючись на ідеї реваншизму, антикомунізму й соціальної демагогії, він об’єднав усіх, хто був не задоволений ситуацією в країні. За своєю ідеологією вони представляли праворадикальні сили національно-консервативного характеру. Італійські фашисти виступали за першість інтересів нації і держави перед інтересами людини. Розглядаючи робітничий рух як свого противника, вони закликали відновити порядок у країні й зберегти «велику націю». Фашисти відверто розпалювали реваншистські настрої в суспільстві. Так, восени 1919 р. їхній загін, очолюваний Г. д’Аннунціо, захопив порт Фіуме, який Антанта обіцяла передати Італії, але не зробила цього. Завдяки цьому фашистів у суспільстві почали сприймати як самовідданих патріотів.

У 1919—1920 рр. фашисти не становили небезпеки. На виборах 1919 р. вони не здобули жодного місця в парламенті. Однак погіршення ситуації і нездатність влади змінити її поступово збільшували кількість їхніх прибічників.

У листопаді 1921 р. на з’їзді своїх союзів у Римі фашисти створили Національну фашистську партію, яку очолив Беніто Муссоліні (він прийняв титул дуче — вождь). Було проголошено курс на здобуття влади.

Після цього Італія стала ареною насильства. Нахабно й безкарно фашисти громили робітничі організації, зривали мітинги, влаштовували бійки й терор політичних противників. Спроби соціалістів зупинити їх були невдалими. На виборах 1921 р. вони вже здобули 35 місць у парламенті. Втомлена безвладдям країна прагнула «сильної руки».

27 жовтня 1922 р. Б. Муссоліні віддав наказ про «похід на Рим». Через три дні 25 тис. «чорносорочечників» дуче колонами вступили в Рим і влаштували там справжній погром. Король Віктор Еммануїл прийняв Б. Муссоліні й запропонував йому посаду голови уряду. Так Італія стала країною, де владу захопили фашисти.

Уряд, який очолив Б. Муссоліні, був коаліційним. Однак дуче навіть не припускав думки, що хтось матиме іншу позицію, ніж він.

У 1924 р. відбулися парламентські вибори. Напередодні за наполяганням фашистів було прийнято новий виборчий закон, за яким партія, що набирала 50 % плюс один голос, отримувала 2/3 місць у парламенті. Вибори відбувалися в умовах терору й провокацій. Оголошену перемогу на них фашистів піддав сумніву депутат-соціаліст Дж. Маттеоті, за це він був убитий. Опозиційні сили утворили «Авентинський блок», вимагаючи відставки Б. Муссоліні й розпуску парламенту, але дуче його розігнав і розпочав погроми опозиції.

У 1925 р. він заявив, що піднімається друга хвиля боротьби за владу, і висунув гасло «Усю владу фашистам!». Після усунення з парламенту опозиції Б. Муссоліні в 1926 р. провів через парламент низку надзвичайних законів. Відповідно до них голову уряду призначав король, а не парламент, до того ж уряд звільнявся від відповідальності перед останнім. Уряд отримав право видавати замість законів декрети. Місцеві органи влади було замінено префектами, яких призначав дуче. Старі профспілки та всі політичні партії, крім фашистської, заборонялися. Було відновлено смертну кару над ворогами держави, створено трибунал і таємну поліцію, запроваджено заслання за політичні погляди без суду й слідства.

• Фашистська мода. 1930-ті рр.

Реаліями життя тогочасної Італії стали «битви» за хліб, дороги, осушення земель тощо. У цей час усі італійці мобілізувалися й разом із дуче працювали на полях, будівництві доріг, проводили меліорацію долини річки По, споруджували греблі. У цей період розпочалася масова перебудова Рима. Ключовою фігурою всіх цих «битв» був Б. Муссоліні, якого проголошували «першим трактористом», «пілотом» тощо.

Корпоративна держава — одна з державних форм авторитарного режиму (наприклад у фашистській Італії). Осередки італійських фашистів називали бойовими союзами. Вони мали спеціальну напіввійськову форму — чорні сорочки. Серед фашистів було поширене привітання за давньоримським зразком — змахом витягнутої руки. А їхня організаційна структура передбачала поділ на когорти і легіони.

У країні встановилися терор та однопартійна система. Лише за один день було заарештовано 12 тис. комуністів.

У 1927 р. було прийнято «Хартію праці», яка проголосила страйки кримінальним злочином і започаткувала корпоративну систему в економіці держави, що мала забезпечити «спільні національні інтереси». У 1934 р. у країні існувало 22 корпорації, що об’єднували промисловців, трудящих через нові контрольовані владою профспілки й посадовців фашистської партії. Уряд було замінено на Велику фашистську раду, а парламент — на Палату фашій і корпорацій. Дуче проголосив, що «фашистська держава може бути лише корпоративною, інакше вона не буде фашистською». Взаємовідносини особи й держави в тогочасній Італії Б. Муссоліні стисло висловив у гаслі: «Усе в державі, усе для держави й нічого поза державою».

Корпоративна система стала специфічною формою запровадження державного регулювання економіки в поєднанні з владою в країні в руках фашистів. Пряме втручання корпоративної держави в економіку дало змогу мобілізувати ресурси, подолати кризові явища, модернізувати економіку й досягти економічної незалежності Італії.

У 1938 р. в Італії з’явилися расові закони. Чисту арійську італійську расу оголошували панівною над іншими. Однак таких жахливих дій для їх реалізації, як німецькі нацисти, італійські фашисти не чинили.

Зовнішньополітичний курс фашистів у 1920-х рр. був досить обережним. Спроба захопити острів Корфу зазнала невдачі, але в 1924 р. італійські війська нарешті заволоділи портом Фіуме. Італія встановила дипломатичні відносини із СРСР. Через два роки було досягнуто домовленості з Великою Британією про перерозподіл сфер впливу в Ефіопії на користь Італії.

У 1930-х рр. дуче перейшов до відверто агресивної зовнішньої політики боротьби за «національне розширення». Фашисти заявляли, що прагнуть відродити Римську імперію і перетворити Середземне море на «mare nostrum» («наше море», як казали давні римляни). Реалізувати ці плани вони збиралися шляхом загарбницьких війн. Свою «цивілізаторську місію» в Африці вони розпочали з Ефіопії, яку окупували в 1935—1936 рр. Однак агресія проти Ефіопії унаочнила слабкість Італії, що й підштовхнуло її до зближення з ідеологічно близькою Німеччиною. Спільно вони втрутилися у громадянську війну 1936—1939 рр. в Іспанії, підписали Антикомінтернівський пакт у 1937 р. та взяли участь у Мюнхенській конференції 1938 р. Союз фашистської Італії і нацистської Німеччини закріпив укладений у 1939 р. «Сталевий пакт». У квітні 1939 р. Італія окупувала Албанію, яку також вважала сферою своїх інтересів.

В Італії почалася шалена підготовка до війни: армія збільшувалася кількісно, нарощувався випуск озброєнь. Створена із надзвичайними зусиллями армія виявилася недостатньо озброєною новими видами зброї та слабо підготовленою до ведення сучасної війни. Імперські прагнення вкрай виснажили економіку Італії. Стало зрозумілим, що фашистська модернізація країни провалилася. Становище не покращувалося. Остаточний крах італійського фашизму відтермінували союз із Німеччиною, яка надавала значну економічну допомогу, і наближення Другої світової війни.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Якими були наслідки Першої світової війни для економічного й соціально-політичного розвитку Італії? 2. Укажіть території, приєднані до Італії після Першої світової війни. 3. Якими були причини виникнення фашизму в Італії? Хто став на чолі фашистського руху в Італії? 4. Що змінилося в Італії під владою фашистів у 1922—1939 рр.? 5. З'ясуйте етапи фашизації Італії. Проаналізуйте структуру управління державою, що була створена фашистами. 6. Яку зовнішню політику проводили фашисти? 7. Обговоріть у групах: якими були особливості фашизму в Італії? 8. Складіть історичний портрет Б. Муссоліні.