Історія: Україна і світ. 10 клас. Гісем - Нова програма

§ 42. Велика Британія і Франція в 1930-ті рр.

МЕТА

• характеризувати вплив економічної кризи 1930-х рр. на розвиток Великої Британії та Франції

• розповідати про шляхи виходу з кризи

• давати оцінку діяльності Народного фронту

ДАТИ

1931 р. — створення «національного» уряду. Вестмінстерський статут. Оформлення Британської Співдружності

1934 р. — спроба заколоту праворадикальних сил національно-консервативного характеру у Франції

1936 р. — династична криза у Великій Британії

1936—1938 рр. — Народний фронт у Франції

Тоталітаризм — політичний режим, який прагне повного (тотального) контролю держави над усіма сторонами життя суспільства.

«Велика депресія» була значним потрясінням для держав світу. Шукаючи шляхи подолання кризи, правлячі кола багатьох країн Заходу усвідомили, наскільки важливим є посилення ролі держави в процесах регулювання економіки. США, Велика Британія, Франція, Канада й скандинавські країни в результаті реформ зробили державне регулювання постійним елементом соціально-економічної сфери суспільства й заклали підвалини «держави добробуту». Цього вдалося досягти без ліквідації демократичних інститутів влади й обмеження прав людини.

Іншу модель подолання кризи представляли Італія та Німеччина, де було встановлено тоталітарні режими. У радянській державі, де більшовики затвердили тоталітарний режим та оголосили про будівництво комуністичного суспільства, процеси розвивалися інакше. СРСР став єдиною державою, яка, відокремившись від світової економіки, уникла проявів кризи (масове безробіття, падіння виробництва, криза банківської системи тощо), які були характерні для держав із ринковою економікою.

У той час як у США впроваджували політику «нового курсу», а в Німеччині, Італії та СРСР реалізовували заходи щодо встановлення тоталітарних режимів, Велика Британія, Франція та скандинавські країни намагалися знайти власний шлях виходу з кризи. Натомість обраний ними напрям розвитку відповідав загальній тенденції, що передбачала посилення державного регулювання.

«Велика депресія» охопила Велику Британію на початку 1930 р. Порівняно з іншими державами промислове виробництво в країні скоротилося незначною мірою, оскільки британська економіка не зазнала «процвітання» у 1920-х рр. Найбільше постраждали традиційні галузі промисловості. Експорт зменшився вдвічі. У розпал кризи чверть працездатного населення не мала роботи.

Криза припала на період другого приходу до влади лейбористів. Оскільки головною їхньою опорою були профспілки, уряд мав вирішувати проблему зайнятості та безробіття. Було створено навіть нове міністерство для боротьби з безробіттям. Воно опікувалося переселенням робітників у сільську місцевість, домініони, організовувало громадські роботи. Була розширена система страхування в разі безробіття. Проте в міру посилення кризи можливості уряду щодо здійснення соціальних реформ звужувалися.

Подальші антикризові заходи (було знижено заробітну плату, зменшено допомогу з безробіття, не було відновлено 7-годинний робочий день на шахтах, зберігалися антипрофспілкові закони тощо) підривали довіру виборців. У країні розпочалася нова хвиля страйків, демонстрацій, «голодних походів» безробітних.

Через відсутність єдиної точки зору на вихід із кризи в уряді стався розкол, який закінчився відставкою кабінету.

У 1931 р. Джеймс Рамсей Макдональд сформував коаліційний «національний» уряд із лейбористів, консерваторів і лібералів, який загалом проводив неоконсервативну політику (щоправда, за це Дж. Р. Макдональд був виключений із Лейбористської партії).

У міжвоєнний період суттєвих змін зазнав консерватизм. Раніше він орієнтувався на аристократію, великих підприємців і фінансистів, що прагнули впливати на державну владу, тепер — на селянство, дрібних і середніх підприємців, що були стурбовані невизначеністю, яку готувало їм майбутнє. Нові консерватори, не заперечуючи розвитку, вважали, що традиції минулого слід зберегти в сьогоденні й майбутньому. Суспільно-Історичний процес може бути успішним лише за умови поєднання творення нового й збереження спадковості від минулого.

У міжвоєнний період консерватори в країнах Заходу прийняли чимало важливих ідей і принципів, які раніше вони відкидали, — вільних ринкових відносин, виборності органів влади, парламентаризму, конституціоналізму, політичної та ідеологічної багатоманітності тощо.

Щоб піднести авторитет своїх реформ, уряд почав заощадження із себе: Дж. Р. Макдональд зменшив свою заробітну плату прем’єр-міністра на 20 %. Королівська родина на 10 % скоротила кошти, які держава виділяла на її утримання. Політику «затягування пасків» схвалювали не всі. Проте вибори 1931 р. засвідчили, що більшість населення підтримує коаліцію, яка здобула 497 мандатів проти 46 у лейбористів. Після цього уряд активізував антикризові заходи.

У 1931 р. було ліквідовано золотий стандарт фунта стерлінгів та утворено стерлінгову зону, що об’єднувала країни, які використовували англійську валюту для взаєморозрахунків. А в 1932 р. Велика Британія відмовилася від вільної торгівлі й запровадила протекціоністські закони. Це сприяло підвищенню конкурентоспроможності англійських товарів, зупинило падіння виробництва й насування фінансової кризи.

Ще одним вагомим кроком стало врегулювання відносин із домініонами. У 1931 р. англійський парламент ухвалив Вестмінстерський статут. Він уточнював функції парламентів домініонів. Домініони отримали право анульовувати закони, прийняті в Лондоні. Статут було прийнято всіма членами Співдружності (ПАС та Ірландією — з деякими застереженнями). Також із домініонами були підписані двосторонні угоди про встановлення режиму «імперської переваги». Одночасно Велика Британія брала на себе зобов’язання надати для реалізації виробів домініонів більш сприятливі умови. Так формувався єдиний ринок метрополії з домініонами, який був захищений від зовнішніх конкурентів.

Щоб дещо знизити соціальну напруженість та організувати адресну систему допомоги нужденним, було прийнято акт про страхування в разі безробіття та закон про райони, що потерпали від лиха.

Загострення соціальних проблем призвело до зростання впливу комуністів і праворадикальних сил національно-консервативного характеру. Проте вони не мали у Великій Британії достатньої соціальної бази. До того ж британське суспільство, виховане на парламентських традиціях, не сприймало їхніх методів боротьби. Щоб остаточно згасити запал радикальних елементів, у 1934 р. було прийнято закон про підбурювання до бунту, а в 1937 р. — акт про громадський порядок.

Після чергових парламентських виборів 1935 р. Дж. Р. Макдональд поступився посадою прем’єр-міністра на користь лідера консерваторів Стенлі Болдвіна. Новому уряду довелося вирішувати, крім економічних проблем, ще й династичну кризу, що виникла в 1936 р. Того самого року помер король Георг V, який зумів за час свого правління зміцнити роль династії в житті Великої Британії. Наступником престолу став Едуард VIII. Він хотів узяти шлюб з американкою Волліс Сімпсон, яка до того вже була двічі одружена та не мала знатного походження. За традицією, англійський монарх є водночас і главою англіканської церкви. Одруження із цією жінкою завдало б серйозного удару по престижу монархії, традиціях держави й суспільства. У відповідь на бажання короля уряд і королівська родина рішуче заявили: «Або трон, або Сімпсон». Едуард обрав родинне щастя. Він зрікся престолу на користь молодшого брата Альберта, який став королем під ім’ям Георга VI.

Із кінця XIX ст. провідні європейські економісти визнавали позитивним державне регулювання економіки. Їхні дослідження стали основою нового напрямку політичної та економічної філософії — неолібералізму. Вони виступали за зростання регулюючої ролі держави в економіці для створення можливостей щодо реалізації основних ліберальних прав і свобод. Саме вони висунули замість уявлення про «державу — нічного охоронця» нове гасло — про «державу добробуту».

Провідне місце в цій неоліберальній концепції держави посідало наголошення на необхідності здійснення програм соціальної допомоги різним категоріям громадян, державного сприяння розвитку освіти, медицини й житлового будівництва. Держава також мала вирішити конфлікти між працівниками й підприємцями. Усе це, на думку неолібералів, мало забезпечити стабільність країн західної демократії та уникнути революцій.

У найбільш завершеній формі принципи неолібералізму в економіці були сформульовані британським економістом і соціологом Джоном Кейнсом (1883—1946). Сутність кейнсіанства полягала у визнанні необхідності доповнення традиційних ліберальних засад принципом визнання необхідності державного регулювання економічної і соціальної сфер.

Саме держава, на його думку, мала забезпечити своїм громадянам необхідний рівень добробуту. Дж. Кейнс стверджував, що стан економіки країни залежить від рівня купівельної спроможності населення, і тому держава має бути зацікавленою у збільшенні заробітної плати та прибутків населення. Важливим, на думку економіста, було державне регулювання діяльності корпорацій, трестів та природних монополій.

• Король Георг VI із дружиною та двома доньками. 1937 р.

• Черга безробітних за безкоштовним обідом. Франція, 1930-ті рр.

Вважаючи, що свою місію в політиці він виконав — урятував англійську монархію, С. Болдвін подав у відставку. У 1937 р. прем’єр-міністром став Невілл Чемберлен. Він мав пересічні здібності, а цю посаду отримав завдяки аристократичному походженню та родинним зв’язкам. Консерватори проводили внутрішню політику, спрямовану на збереження існуючих порядків, а в зовнішній дотримувалися політики «умиротворення».

Економічна криза у Франції почалася пізніше, ніж в інших країнах, — наприкінці 1930 р. Проте вона швидко розвивалася й виявилася глибокою. Так, у 1932 р. обсяг промислового виробництва був меншим, ніж у 1913 р. Найбільше постраждали легка промисловість і сільське господарство. Зросли інфляція та державний дефіцит. Збільшилося безробіття. Фаза депресії тривала до 1937 р. Однак потім розпочалася нова криза, яку не подолали й до початку Другої світової війни. Таким чином, у Франції економічна криза переросла в національну катастрофу.

Економічні проблеми загострили політичну боротьбу. Протягом 1931—1932 рр. змінилося сім урядів.

Загострення економічних проблем, нездатність традиційних політичних партій вивести країну з кризи призвели до зростання популярності організацій праворадикальных сил національно-консервативного характеру, які були одержимі ідеями сильної влади та сильної Франції. Проте цей рух не був єдиним; він також виступав не за повну ліквідацію демократичних інститутів, а лише за їх обмеження для «ворогів нації» — комуністів і соціалістів. Організації праворадикальных сил були не звичайними партіями, а воєнізованими організаціями — лігами. Найбільшою була ліга «Вогняні хрести», яка об’єднувала колишніх фронтовиків. Ліга звинувачувала уряди в зраді й зайвій поблажливості щодо Німеччини.

Інша організація — «Аксьйон франсез» («Французька дія») — мала шовіністичну й монархічну спрямованість та об’єднувала 60 тис. осіб.

Прихід нацистів до влади в Німеччині підштовхнув французькі праворадикальні сили до активних дій. Приводом до їхнього виступу стала справа шахрая С. Ставіського. Він прийняв під заставу коштовності в іспанського аристократа, який утік до Франції після революції 1931 р. в Іспанії. Згодом він замінив у коштовностях діаманти на підробні й продав їх, а коли це було викрито, заподіяв собі смерть. У процесі розслідування з’ясувалося, що шахрайство протягом тривалого часу здійснювалося під прикриттям вищих урядовців.

6 лютого 1934 р. воєнізовані загони пішли на штурм парламенту. Вони громили магазини, нищили автомобілі тощо. Поліція відкрила вогонь. Загинуло 17 осіб, 2 тис. було поранено.

Через спробу заколоту соціалісти і комуністи пішли на зближення в боротьбі проти спільного противника. Почалися масові демонстрації лівих сил. Влітку 1934 р. вони утворили Народний фронт. У 1935 р. до них приєдналася частина радикалів. 14 липня 1935 р. було проведено спільну демонстрацію. Її очолили Леон Блюм (соціаліст), Моріс Торез (комуніст), Едуард Даладьє (радикал). У 1936 р. ці партії розробили спільну програму і сформували уряд. Очолив його соціаліст Леон Блюм. Комуністи не увійшли до складу уряду, але обіцяли підтримку в парламенті.

• Фрагмент «лінії Мажіно». Сучасний вигляд. У 1929—1934 рр. у Франції на кордоні з Німеччиною було зведено систему укріплень, яка отримала назву «лінія Мажіно». Її будівництво дало змогу дещо зменшити негативні наслідки кризи 1930-х рр.

• Лідери Народного фронту на мітингу 14 липня 1935 р.

• Оплачувані відпустки дали змогу простим громадянам насолоджуватися відпочинком. Франція, 1930-ті рр.

Влітку 1936 р. парламент Франції прийняв 133 закони, які загалом реалізували програму Народного фронту. Так, було заборонено воєнізовані ліги, прийнято закони про 40-годинний робочий тиждень і двотижневу оплачувану відпустку, підвищено пенсії, надано допомогу з безробіття. Для покращення становища селянства уряд почав закуповувати продукцію за завищеними цінами. Було запроваджено контроль держави над Французьким банком і залізницями.

Після виконання програми Народного фронту постало питання про подальші напрямки розвитку Франції. Із приводу цього розгорнулися активні суперечки.

Комуністи й частина соціалістів вимагали повного викорінення нацизму, навіть з обмеженням конституційної законності. Радикали й особисто Л. Блюм вважали за неможливе порушувати конституцію.

Комуністи вимагали різкого збільшення податків на підприємницьку діяльність, установлення жорсткого контролю над підприємствами й фінансами. Л. Блюм не погоджувався, прагнучи спочатку закріпити попередні досягнення. У лютому 1937 р. він оголосив про перерву в реформах.

Зростання державних витрат призвело до спаду виробництва. Щоб активізувати його й стимулювати експорт, уряд вдався до девальвації франка. Це робило французькі товари дешевшими на зовнішньому ринку, а отже, і більш конкурентоспроможними. Комуністи виступили проти, стверджуючи, що це призведе до зростання цін усередині країни. До цих розбіжностей між комуністами й соціалістами додалися суперечності в питаннях зовнішньої політики. Економічне становище Франції тим часом погіршилося. Підприємці, занепокоєні можливістю введення високих податків, переказували свої капітали за кордон, що одразу призвело до падіння виробництва. Виникла інфляція.

Економічні негаразди дуже розчарували населення. Це ще більше ускладнило відносини між партіями Народного фронту. У червні 1937 р. Л. Блюм подав у відставку.

Народний фронт був насамперед засобом боротьби проти праворадикальних сил національно-консервативного характеру. Цю загрозу у Франції йому вдалося усунути, однак не саме явище.

• Захоплення робітниками заводу. 1936 р.

• Страйк робітників у Франції. 1936 р.

• Агітаційний плакат правих сил. Лідери Народного фронту — агенти Москви

Що давало підстави для заявлених тверджень?

• Е. Даладьє із членами уряду. 1930-ті рр.

Водночас Народний фронт був спробою знайти вихід із кризи. На відміну від інших держав, у Франції до реалізації цих заходів долучилися комуністи. Проте участь комуністів у Народному фронті створила небезпеку його перетворення із засобу захисту демократії на засіб ліквідації демократії заради «диктатури пролетаріату».

У квітні 1938 р. посаду прем’єр-міністра обійняв лідер радикальних сил Едуард Даладьє. Його уряд одразу скасував низку соціальних програм. У зовнішній політиці він повністю наслідував Англію. Підписання Мюнхенської угоди призвело до остаточного розпаду Народного фронту. У жовтні 1938 р. з нього офіційно вийшли радикали.

Після розколу Народного фронту внутрішня політика Е. Даладьє, як і раніше, мала правий ухил: робочий тиждень було збільшено до 48 годин, зросли податки з усіх верств суспільства, розпочався наступ на профспілки, які своїми діями, на думку уряду, підривали обороноздатність країни. Такі дії уряду поставили в опозицію до нього й соціалістів. Це ще більше загострило кризу в країні.

Перед загрозою війни в липні 1939 р. уряд відклав парламентські вибори та почав проводити термінові заходи зі зміцнення обороноздатності країни. Окупація Чехословаччини Німеччиною показала всю згубність політики «умиротворення», адже Франція втратила відданого союзника на сході. Довелося терміново шукати нових союзників: було остаточно оформлено союз із Великою Британією, підписано франко-польський таємний військовий протокол, у Москві розпочалися англо-франко-радянські переговори військових місій. Загроза національній безпеці загострювала внутрішнє становище країни. Зрив англо-франко-радянських переговорів й укладення радянсько-німецького пакту стали причиною розгортання антирадянської кампанії та гоніння на Французьку комуністичну партію (ФКП), яка схвалила цей пакт. Комуністичні газети було закрито, а депутатів ФКП вивели зі складу парламентських комісій.

Із виступу президента США Ф. Рузвельта на закритій прес-конференції 25 вересня 1936 р.

Уявіть на мить, що брат Гувер залишився б президентом до квітня 1936 р., продовжуючи свою політику попередніх чотирьох років, і не зробив би жодного кроку в бік соціального забезпечення чи допомоги фермерам або ліквідації дитячої праці та скорочення робочого дня і введення пенсій за віком. Якби це сталося у квітні теперішнього [1936] року, становище в нашій країні нагадувало б те, яке застав Блюм, прийшовши до влади. Французи впродовж 25 або 30 років нічого не зробили в галузі соціального законодавства. Я. Блюм узявся за його здійснення, бо отримав загальний страйк уже в перший тиждень перебування при владі. Він [загальний страйк] вимагав 40-годинного робочого тижня... [Блюм] провів закон, який скорочував робочий день. Вони [страйкарі] зажадали один оплачуваний вихідний на тиждень, потім вони зажадали негайно створити комісію з підготовки плану для забезпечення літніх людей. Блюм зробив усе це, але чи не було це запізно?

1. Яку оцінку реформам Народного фронту дав Ф. Рузвельт? 2. У чому він вбачає причину поразки реформ Народного фронту? 3. Порівняйте реформи Народного фронту й «новий курс».

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. У чому полягали особливості економічної кризи 1930-х рр. у Великій Британії? Оцініть ефективність заходів уряду в подоланні кризи. 2. Представники яких партій увійшли до складу «національного» уряду? 3. Чим була викликана династична криза у Великій Британії? Яким чином вона була розв'язана? 4. Які зміни сталися у відносинах між метрополією та домініонами? Коли було утворено Британську Співдружність і з якою метою? 5. Чи можна британське суспільство 1930-х рр. вважати демократичним? Обґрунтуйте свою відповідь. 6. Як економічна криза у Франції позначилася на її економічному й політичному розвитку? 7. З'ясуйте причини утворення Народного фронту. Які партії його утворили? 8. Охарактеризуйте реформи, проведені урядом Народного фронту. 9. Якими були особливості діяльності праворадикальних сил національно-консервативного характеру у Франції? 10. Якими були причини розпаду Народного фронту? Дайте оцінку діяльності комуністів в уряді Народного фронту. 11. Чим було зумовлено відхід уряду Б. Даладьє від реформ Народного фронту? 12. У чому ви вбачаєте демократизм французького суспільства? 13. Проведіть дискусію: яка модель виходу з кризи реалізовувалася у Великій Британії та Франції (неоконсервативна, неоліберальна, соціал-демократична, тоталітарна)? 14. Обговоріть у групах: чому економічна криза у Франції переросла в національну катастрофу?