Історія: Україна і світ. 10 клас. Гісем - Нова програма

§ 35. Економічне й політичне становище держав Центрально-Східної Європи у 1920-х рр.

МЕТА

• характеризувати становище держав Центрально-Східної Європи в 1920-ті рр.

• визначати особливості внутрішнього життя Польщі, Чехословаччини та Румунії

• називати основні проблеми регіону

ДАТИ

1920 р. — створення Малої Антанти

1924 р. — реформи В. Грабського в Польщі

1926 р. — державний переворот. Встановлення режиму «санації» в Польщі

1926—1928 рр. — династична криза в Румунії

Після Першої світової війни регіон Центрально-Східної Європи зазнав значних змін. Після розпаду імперій тут постала низка держав, які відстояли свою незалежність та отримали міжнародне визнання. А на ті національні держави, що існували з кінця XIX ст., чекали серйозні внутрішні перетворення.

Упродовж 1920-х рр. їхній внутрішньополітичний розвиток, стан економіки, становище на міжнародній арені мали низку суттєвих відмінностей. Так, в одних державах існували монархічні форми правління (Югославія, Румунія, Угорщина, Болгарія, Сербія), в інших були встановлені республіки (Австрія, Польща, Чехословаччина, країни Балтії). Одні держави пережили спроби встановлення комуністичних режимів, інші зуміли уникнути цих подій. Австрія й Чехословаччина були економічно розвиненими, у решті розвивалося сільське господарство. Проте в Польщі, Югославії та Угорщині існували окремі промислові центри. Австрія, Угорщина, Болгарія мали обмеження, які були накладені на них за умовами повоєнних мирних договорів. Натомість Польща, Чехословаччина, Румунія та Югославія були гарантами Версальської системи, членами Малої Антанти або мали союзницькі відносини із Францією.

Проте існувало чимало спільних рис у розвитку країн регіону:

• усі держави потребували модернізації. Рівень життя більшої частини населення був низьким (крім Австрії та Чехословаччини);

• промисловість і сільське господарство країн, що були складовими загиблих імперій, мали серйозні проблеми з ринками збуту, потерпали від розриву економічних зв’язків і не відповідали потребам внутрішнього ринку. Промисловість навіть у найкращі часи ніколи не працювала на повну потужність. Для подальшого розвитку були потрібні іноземні інвестиції. У сільському господарстві першочерговим було завдання завершити аграрні реформи, щоб зняти напруженість у суспільстві. До того ж сільськогосподарські виробники, переважно дрібні, не витримували конкурентної боротьби за експортом сільськогосподарської продукції зі США, країн Латинської Америки, колоніальних володінь європейських держав, СРСР;

• нерівномірність розвитку регіонів країн, відмінності в менталітеті народів, що були об’єднані в одній державі. Особливо ці проблеми проявлялися в Польщі, Румунії та Югославії;

• наявність значних національних меншин, які вели національно-визвольну боротьбу;

• міждержавні конфлікти, спричинені територіальними суперечками.

У внутрішньополітичному розвитку країн Центрально-Східної Європи в 1920-ті рр. можна виділити два етапи.

Перший етап тривав до середини 1920-х рр. (у деяких країнах трохи довше). Він вирізнявся домінуванням ліберальних і соціал-демократичних партій, які намагалися врахувати прагнення широких мас населення зміцнити демократичні інститути влади.

• Мала Антанта (назви держав підкреслені)

1. Проти кого була спрямована Мала Антанта? 2. Які держави мали військові обмеження за умовами мирних договорів?

• Польський злотий. 1924 р.

• Міклош Горті

У 1920—1944 рр. в Угорщині існував режим адмірала М. Горті.

Риси режиму:

• Консерватизм

• Обмеження демократичних прав і свобод

• Збереження представницьких, демократичних інститутів влади

• Легальне існування опозиції, обмеження діяльності лівих сил

• Панування традиційної еліти (земельної аристократії)

• Необмежена влада

• Відсутність масової партії — опори правлячого режиму

• Монархічна, націоналістична демагогія

На другому етапі (друга половина 1920-х рр.) почали наростати антидемократичні тенденції, які призвели до встановлення авторитарних режимів. Такі зміни були зумовлені низкою чинників, ключовим із яких стала неспроможність прихильників демократичного шляху розвитку стабілізувати становище в країнах, вирішити національні, економічні та соціальні проблеми.

Чималий вплив на внутрішнє життя мало те, що держави, які межували із СРСР, утворювали «санітарний кордон» проти проникнення комунізму в Європу. Відповідно ліві сили в цих державах ототожнювалися з агентами Комінтерну й зазнавали переслідувань.

Польща

Друга Річ Посполита в 1920-ті рр. характеризувалася нестабільністю як в економічному, так і в політичному житті.

У 1921 р. було прийнято конституцію Польської республіки, у якій проголошувалися демократичні права громадян. Польща стала парламентською республікою. Повноваження президента, обраного парламентом на сім років, були обмеженими. Закріплювалося привілейоване становище католицької церкви.

У листопаді 1922 р. відбулися перші парламентські вибори, на яких жодна партія не набрала більшості голосів. Така ситуація спричиняла гостру політичну боротьбу.

Відсутність єдиного внутрішнього ринку, повоєнна розруха, економічна блокада з боку Німеччини, неврегульованість торговельних відносин із сусідами, неповернення кредитів призвели до стрімкої інфляції та знецінення польської марки (запроваджена в 1920 р.). Різко знизився життєвий рівень населення, зросло безробіття, у промислових центрах прокотилася хвиля економічних страйків. Крім того, комуністи, підбурювані Комінтерном, спробували підняти в Кракові повстання (1923 р.), яке було придушене (загинуло декілька десятків осіб). На парламентських виборах жодна політична партія не набирала переконливої більшості. Усі ці обставини свідчили про слабкість парламентської республіки, яка була встановлена конституцією 1921 р.

Нестійкість коаліцій призводила до політичних криз і частих змін урядів. Невирішеною залишалася проблема національних меншин. Активна колонізаторська політика, яку проводили ендеки, спричинила опір із боку національних меншин, особливо українства. Ця боротьба посилилася після визнання країнами Антанти належності Східної Галичини Польщі (1923 р.).

На тлі цих негараздів позапартійний прем’єр-міністр Владислав Грабський першочерговим завданням вважав стабілізацію фінансової сфери. Уряд звернувся до багатих громадян із проханням поділитися своїми доходами для збалансування бюджету. У квітні 1924 р. було започатковано грошову реформу: запроваджено польський злотий, створено Польський банк — незалежну фінансову установу, акції якого були продані на вільному ринку. Уряд також розпочав аграрну реформу, за якою парцеляції (розподілу) підлягали маєтки площею понад 180 га (на «східних кресах» — 300 га). Парцеляція мала бути здійснена особисто землевласником упродовж двох років, і тоді він отримував від держави повну грошову компенсацію. Натомість селяни отримували від держави дешеві кредити для розвитку господарства. Розпочалося будівництво залізниць, що мало зв’язати економічні центри держави з новим портом — Гдиня, який будували на Балтійському узбережжі поряд із Гданськом. Ці заходи швидко дали позитивний результат, але не усунули причин кризи Другої Речі Посполитої.

• Акт на право власності на землю в Польщі. 1922 р.

• Юзеф Пілсудський

• Бої у Варшаві. Травень 1926 р.

12 травня 1926 р. військові під командуванням Ю. Пілсудського, який вирішив повернутися до політичного життя, почали наступ на Варшаву. У вуличних боях урядові війська зазнали поразки.

Переворот значною мірою підтримало населення, яке сподівалося на покращення життя. Ю. Пілсудський, що мав авторитет національного героя, установив одноосібну владу. Його прихід до влади збігся з економічною стабілізацією в країні, що дало можливість закріпитися встановленому режиму, який отримав назву «санація» (оздоровлення). Утричі збільшився експорт вугілля, пожвавилися машинобудівні галузі промисловості, зросли транспортні перевезення. В економіку Польщі було залучено англійські, американські та німецькі інвестиції. Знизилося безробіття, зміцнів курс злотого. Селяни збирали добрі врожаї.

Чехословаччина

Чехословаччина успадкувала 4/5 промислового потенціалу імперії Габсбургів і в 1920—1930-х рр. стала високорозвиненою європейською державою. Вона увійшла до десятки найбільш промислово розвинених країн світу. Економічну й політичну стабільність країни забезпечував значний прошарок середнього класу — 13 % працездатного населення вело підприємницьку діяльність. Порівняно швидкими темпами тут розвивалися провідні галузі виробництва, особливо важкої промисловості. Проте слід зауважити, що промисловість ЧСР ніколи не працювала на повну потужність через вузькість внутрішнього ринку та залежність від експорту.

У важкій промисловості провідним підприємством було акціонерне товариство «Шкода», що випускало машини, літаки, верстати, обладнання, зброю тощо. Взуттєвий концерн Томаша Баті забезпечував до 80 % виробництва взуття в країні. Значна частка його продукції ішла на експорт. Майже на всіх континентах працювали філіали цього концерну. Швидкі темпи розвитку економіки приваблювали іноземний капітал, частка якого становила 20 % усіх інвестицій в економіку. Проте словацькі й закарпатські землі були розвинені набагато гірше, ніж чеські та моравські. Тут переважав аграрний сектор економіки. Життєвий рівень цих земель був значно нижчим, що породжувало невдоволення та соціальну напруженість.

У політичному розвитку Чехословаччина була найдемократичнішою державою Європи. Тут діяло близько 20 основних партій.

• Морський порт у Гдині. 1930-ті рр.

Режим «санації» — авторитарний режим на чолі з Ю. Пілсудським, встановлений в умовах кризи парламентської системи й польської державності. Він базувався на лавіруванні між різними політичними силами, що позбавляло опозицію змоги чітко організуватися. Влада відверто зневажала сенат і сейм, видаючи тимчасові успіхи в економіці за свої заслуги.

Т. Масарик мав тісні зв'язки з Україною. Він із розумінням ставився до українських визвольних змагань і підтримував українську еміграцію. У роки між двома світовими війнами в Празі виникли та активно діяли Український вільний університет. Високий український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, українські мистецька студія, гімназія, історико-філологічне товариство, наукова асоціація, Музей визвольної боротьби України; у Подєбрадах — Українська господарська академія.

• Йон Братіану

• Король Фердінанд І

Найбільшою підтримкою користувалися центристські й лівоцентристські партії, які утворювали урядові коаліції. Стабілізуючу роль у політичному житті відігравали неформальні зустрічі президента країни Т. Масарика з лідерами провідних партій, під час яких усували найсерйозніші розбіжності.

На міжнародній арені Чехословаччина орієнтувалася на Францію, а в 1920—1921 рр. разом із Румунією та Королівством СХС створила Малу Антанту. Незмінним керівником зовнішньої політики ЧСР у 1918—1935 рр. був Е. Бенеш.

Румунія

Після Першої світової війни перед румунським суспільством відкрилися позитивні перспективи. Тепер усе залежало від того, чи зуміє правляча еліта скористатися нагодою модернізувати країну. Під тиском виступів населення прагнення робітників про 8-годинний робочий день і введення мінімальної заробітної плати були задоволені, а в 1920—1921 рр. прийнято закон про аграрну реформу, за яким максимум землеволодіння встановлювався в розмірі 100 га для Бессарабії та 200—500 га для інших районів країни. Надлишки землі передавали селянам за викуп (20 % від її вартості).

У зовнішній політиці Румунія підтримувала існування Версальсько-Вашингтонської системи, була членом Малої Антанти.

На початку 1920-х рр. становище в країні поступово стабілізувалося. Цьому сприяли позики Англії та Франції румунському уряду. Ці країни також вкладали значні інвестиції в розвиток промисловості Румунії, особливо нафтодобувної (контролювали 49 %). До 1927 р. було завершено аграрну реформу, у результаті якої селяни отримали 3 млн га. У 1930 р. в країні налічувалося 15 % землевласників, земельні володіння яких становили понад 100 га.

Протягом 1922—1928 рр. владу в країні утримувала Національна ліберальна партія (у 1922—1926 рр. прем’єр-міністром був Йон Братіану, а в 1927—1928 рр. — Вінтиле Братіану). Значним її здобутком було прийняття конституції 1923 р., яка закріпила всі демократичні свободи. Проте вони не були реалізовані.

У 1924 р. у Південній Бессарабії спалахнуло Татарбунарське повстання під проводом комуністів. Його метою було встановлення радянської влади та від’єднання Бессарабії. Проте воно мало локальний характер і зазнало поразки. Під час повстання загинуло З тис. осіб. За підтримку територіальних вимог СРСР до Румунії комуністичну партію було заборонено.

Основними політичними противниками лібералів були партії націоналістів і цараністів (селянська партія). У 1927 р. після смерті короля Фердінанда І королем став його 6-річний онук Міхай, а Регентську раду при ньому очолив В. Братіану. Син Фердінанда принц Кароль був позбавлений трону через родинні негаразди. Період 1926—1928 рр. охопила династична криза.

Націоналісти й цараністи об’єдналися в єдину партію та розпочали рішучу боротьбу з лібералами, здобувши перемогу на виборах 1928 р. Націонал-цараністська партія прийшла до влади в несприятливий момент: країну уразила економічна криза, яка охопила всі галузі виробництва, крім нафтодобувної.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Які країни Центрально-Східної Європи мали обмеження, встановлені мирними договорами після Першої світової війни? 2. Які країни утворили Малу Антанту? 3. Для яких держав Центрально-Східної Європи ключовою була національна проблема? 4. Які реформи провів уряд В. Грабського в Польщі? 5. Що призвело до державного перевороту в Польщі в 1926 р.? 6. Завдяки чому Чехословаччина в 1920-ті рр. зберігала політичну та економічну стабільність? 7. Чому Румунію називали міні-імперією? 8. У чому полягає сутність аграрних реформ у державах регіону? 9. Як впливало на розвиток країн регіону сусідство з Радянським Союзом? 10. Якими були основні риси режиму «санації» в Польщі? 11. Підготуйте презентації про діяльність Ю. Підсудського, Т. Масарика, братів Й. та В. Братіану.