Історія: Україна і світ. 10 клас. Гісем - Нова програма

§ 21. Директорія УНР. Друга війна радянської Росії проти УНР

МЕТА

• визначати причини падіння влади гетьмана П. Скоропадського та приходу Директорії УНР

• характеризувати політику Директорії УНР

• розповідати про Другу війну радянської Росії проти УНР

ДАТИ

Листопад 1918 р. — початок Другої війни радянської Росії проти УНР

14 листопада 1918 р. — створення Директорії

6 січня 1919 р. — проголошення створення УСРР

22 січня 1919 р. — проголошення Акта злуки

23—28 січня 1919 р. — робота Трудового конгресу

Директорія — 1) тимчасовий революційний орган, створений у ніч із 13 на 14 листопада 1918 р., керівний орган антигетьманського повстання; 2) верховний державний орган УНР. Фактично припинила існування в листопаді 1919 р.

Кризи гетьманського режиму активізували сили, які виступали за відновлення УНР. Вони гуртувалися навколо Українського національного союзу (УНС), головою якого було обрано В. Винниченка. Поміркована частина членів УНС схилялася до легальної діяльності, порозуміння з гетьманською владою, опозиційна частина наполягала на повстанні. Спроба утворити коаліційний уряд виявилася невдалою. Проголошення гетьманом «федеративної грамоти» схилило думку на користь повстання. Для керівництва повстанням із метою відновлення УНР у ніч із 13 на 14 листопада 1918 р. на засіданні УНС було створено тимчасовий орган — Директорію.

До складу Директорії увійшли представники українських соціал-демократів: В. Винниченко (голова Директорії), С. Петлюра, А. Макаренко; від українських есерів — Ф. Швець; від соціалістів-самостійників — П. Андрієвський. Директорія у своєму зверненні до українського народу закликала до повстання проти гетьмана. Крім того, вона уклала нейтралітет із Великою солдатською радою німецьких військ. Центром антигетьманського повстання стала Біла Церква, а головною ударною силою — січові стрільці. Вирішальною подією в боротьбі Директорії з П. Скоропадським став бій 18 листопада 1918 р. біля станції Мотовилівка, де війська гетьмана зазнали поразки. Після цієї перемоги антигетьманські сили, що налічували понад 100 тис. осіб, оточили Київ. П. Скоропадський зрікся влади й виїхав до Німеччини. 14 грудня військові частини Директорії вступили до Києва. УНР було офіційно відновлено. Директорія досить швидко встановила свою владу на всій території України. Однак, захопивши владу, вона виявилася безпорадною у вирішенні ключових завдань, що стояли перед країною.

Спочатку Директорія прагнула надати своїй владі легітимного характеру. Із цією метою було скликано Трудовий конгрес — щось на зразок Установчих зборів або парламенту, але з обмеженнями для певних категорій виборців. Виборчі права надавали «трудовим» верствам суспільства. У результаті права голосу були позбавлені промисловці, поміщики, комерсанти, міська інтелігенція, частина духовенства та інші «нетрудові» верстви суспільства.

У роботі Трудового конгресу взяли участь 400 делегатів (із них 36 — делегати із Західноукраїнської області). Конгрес працював 23—28 січня 1919 р. і прийняв рішення про передачу влади Директорії.

Конгрес доручив Директорії та Раді народних міністрів працювати в напрямку вирішення таких завдань: 1) здійснення земельної реформи шляхом передачі землі трудящим селянам без викупу; 2) ліквідація безробіття серед «трудових» верств шляхом відновлення роботи промислових підприємств; 3) оборона незалежності республіки. Також Директорія скасовувала всі закони й постанови гетьманського уряду у сфері робітничої політики. Було відновлено 8-годинний робочий день, робітничий контроль на підприємствах, право на укладення колективних договорів, на створення коаліцій і проведення страйків. У земельному питанні діяльність Директорії передбачала конфіскацію поміщицьких земель. Земельні ділянки площею до 15 десятин не конфісковували. Не підлягали конфіскації землі промислових підприємств, цукрових заводів, а також осіб з іноземним громадянством. Строки й порядок розподілу землі не було визначено.

Перші дні перебування Директорії в Києві показали, що до влади прийшла сила, набагато радикальніше за УЦР. У місті було проведе но перевірку сейфів і конфісковано цінності. Звісно, значна частина конфіскованого не потрапила до державної скарбниці. До повстанської армії приєдналися авантюристи й звичайні грабіжники, які хотіли поживитися, скориставшись ситуацією. Він імені Директорії вони здійснювали відверті пограбування. Повна державна скарбниця, яку нова влада отримала у спадок від П. Скоропадського, була розкрадена в перші ж місяці.

• Директорія на Софійській площі (В. Винниченко, П. Андрієвський, Ф. Швець, С. Петлюра). 19 грудня 1918 р.

Для національних меншин відновлювалася національно-персональна автономія.

Важливим здобутком Директорії стало проголошення 22 січня 1919 р. Акта злуки УНР і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), яка була створена в листопаді 1918 р. Проте реальне об’єднання двох держав відкладалося на майбутнє.

Головною турботою для Директорії стала війна з радянською Росією й необхідність створити боєздатну регулярну армію.

Ще 11 листопада 1918 р. Раднарком РСФРР скасував умови Брестського миру. Щоб приховати агресію, він видав директиву про надання військової допомоги «трудящим України» силами більшовицьких загонів, які маскувалися під виглядом «українських повстанських дивізій», що були сформовані в нейтральній зоні між Україною та Росією. Тобто створювалося враження, наче йде війна між українцями. 28 листопада 1918 р. на території РСФРР було сформовано Тимчасовий робітничо-селянський уряд України (голова уряду — Г. П’ятаков, із 29 січня 1919 р. — X. Раковський). Наступного дня він видав маніфест про відновлення радянської влади в Україні. З січня 1919 р. більшовицькі загони зайняли Харків, куди й переїхав Тимчасовий робітничо-селянський уряд. А 6 січня 1919 р. тут було проголошено створення Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР).

Щоб урятувати ситуацію, лідери УНР пропонували іноді протилежні рішення. В. Чехівський, М. Грушевський та інші вважали, що необхідно укласти союз із радянською Росією. Дипломатична місія, яка прибула до Москви, заявила, що Директорія погоджується на радянську форму влади в УНР за умов: пропорційного представництва в радах селян і робітників; укладення економічного союзу з РСФРР; проголошення нейтралітету України; оборони проти армій А. Денікіна, Антанти, Польщі; припинення наступу військ радянської Росії на Україну; визнання незалежності УНР. Проте радянська Росія навіть під час переговорів не припиняла вторгнення, але офіційно заявляла, що військ радянської Росії на території України немає. Тоді за наполяганням прихильників союзу України з Антантою (С. Петлюра, В. Винниченко) 16 січня 1919 р. було оголошено війну радянській Росії. Однак це не зупинило наступу. 5 лютого 1919 р. більшовики вступили в Київ.

• Парад військ Директорії в Києві. Січень 1919 р.

• Голова Раднаркому УСРР у 1919—1923 рр. X. Раковський

Як і під час Першої війни з радянською Росією, захищати УНР було нікому. Створити боєздатну армію зі збройних формувань, що виникли під час антигетьманського повстання, не вдалося. Ті частини, що існували, стрімко «більшовизувалися». На бік більшовиків перейшли Дніпровська дивізія на чолі з отаманом Зеленим (Д. Терпило), частини Задніпровської дивізії у складі отаманів М. Григор'єва, Ю. Тютюнника, С. Савицького. Про підтримку рад оголосили загони Н. Махна в Гуляйполі. У підпорядкуванні Директорії залишилися Запорізький корпус (отаман П. Болбочан), Корпус січових стрільців (командир Є. Коновалець) та деякі окремі частини загальною кількістю до 21 тис. осіб.

• Симон Петлюра

• Музей-вагон злуки УНР та ЗУHP (місто Фастів). Вагон С. Петлюри — єдиний у світі вагон-столиця на колесах, бо місто, куди він прибував, і ставало новою столицею УНР: Фастів, Житомир, Бердичів, Сарни, Кам'янець-Подільський. Остап Вишня згодом жартівливо писав: «У вагоні Директорія, під вагоном територія»

Становище Директорії виявилося загрозливим. Вона переїхала до Вінниці й розпочала переговори з Антантою. Представники Антанти в ультимативній формі вимагали: реорганізувати Директорію та її уряд, вивівши з її складу представників соціалістичних партій; відмовитися від більшовицької соціально-економічної політики; реорганізувати Армію УНР і підпорядкувати її союзному командуванню. Фактично це означало ліквідацію суверенітету УНР. Розуміючи, що склалася безвихідна ситуація, В. Винниченко та В. Чехівський подали у відставку, С. Петлюра вийшов із соціал-демократичної партії. Був створений уряд на чолі із С. Остапенком, який прихильно ставився до союзу з Антантою. Проте ці кроки не дали бажаного результату. Допомоги з боку Антанти не надійшло. Директорія зазнала поразки і втратила контроль над більшою частиною України.

Директорія і уряд із Вінниці переїхали до Проскурова (Хмельницький), де в середині березня 1919 р. відбулося останнє засідання Директорії в повному складі. На початку квітня в Рівному Директорію було реорганізовано. Тепер у її складі були С. Петлюра, А. Макаренко, представники ЗУНР і два представники соціалістичних партій. Новий уряд очолив Б. Мартос.

Слабкість влади Директорії, як і більшовиків, стала причиною появи такого явища, як отаманщина. Загалом в Україні діяло декілька сотень отаманів. Отамани досить часто змінювали свою політичну орієнтацію, виходячи лише з власних інтересів.

Загалом історична наука дала отаманщині негативну оцінку як деструктивній силі, що шкодила українській визвольній боротьбі. Сваволя у війську часто зводила нанівець плани командування. Проте отаманщина була проблемою не лише для української влади, але й для більшовиків та Білої армії генерала А. Денікіна.

Більшовики, здійснивши вдруге загарбання України, прагнули нав’язати порядки, що існували в радянській Росії.

Формування органів влади розпочалося зі створення уряду — Ради народних комісарів (Раднаркому) УСРР. Очолив його авторитетний більшовик, професійний революціонер, болгарин за національністю Християн Раковський, якого прислали з Москви. Більшість членів уряду становили росіяни та євреї, українців серед вищих чиновників була незначна кількість.

На місцях влада належала революційним комітетам (ревкомам) та комітетам бідноти (комбідам). Для узаконення влади більшовики 10 березня 1919 р. провели Третій з’їзд рад, який ухвалив Конституцію УСРР. Вона закріплювала диктатуру пролетаріату, скасовувала приватну власність і позбавляла «експлуататорські класи» виборчих прав. Вищим органом державної влади визнавався Всеукраїнський з’їзд рад, у період між з’їздами — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). Проте реальна влада належала Комуністичній партії (більшовиків) України (КП(б)У), яка була обласною організацією Російської комуністичної партії (більшовиків). Усі органи управління (Раднарком, Українська рада народного господарства) теж були відповідними філіями російських і діяли за російськими законами. Щоб приховати окупаційний характер влади, у травні-червні 1919 р. була створена видимість укладення військово-політичного союзу радянських республік, зокрема УСРР і РСФРР.

• Червона армія вступає в Київ 5 лютого 1919 р.

Отаманщина (або махновщина) — 1) засилля різноманітних збройних формувань, переважно з представників селянства, в умовах відсутності реальної державної влади; 2) період в історії визвольних змагань (кінець 1918 — перша половина 1919 р.).

Інтервенція Антанти на півдні України (листопад 1918 — квітень 1919 р.)

16 листопада 1918 р. військові кораблі країн Антанти пройшли чорноморські протоки Босфор і Дарданелли й рушили в усі порти від Одеси до Новоросійська. На початок 1919 р. тут висадилися дві французькі дивізії, а також англійські, грецькі, румунські й польські частини загальною кількістю до 60 тис. осіб. Проте своє пряме завдання — взяти під контроль території, які залишали армії Центральних держав, — вони не виконали. Ці війська зайняли лише прибережну смугу на лінії Тирасполь—Бірзула—Вознесенськ—Миколаїв—Херсон, відмовившись просуватися у глиб території України. Проте вони підтримували в Україні білогвардійців, які виступали за відновлення «Великої і неподільної Росії». Однак період окупації Півдня України був нетривалим. Повстання моряків на французькому флоті, які потрапили під вплив більшовиків, поразка під Вознесенськом від військ Червоної армії, якими командував М. Григор'єв, змусили країни Антанти евакуювати свої війська (квітень 1919 р.).

Проте морська блокада узбережжя флотом країн Антанти тривала. Здійснювалося перевезення білогвардійських військ.

Сутність політичного курсу більшовиків полягала в прискореному встановленні контролю над Україною, насильницькому зламі існуючої соціально-економічної системи, що ґрунтувалася на товарно-грошових відносинах, і заміні її прямим товарообміном, здійснення якого покладали на державних чиновників. Тобто передбачалося негайно впровадити елементи комуністичного суспільства. В. Ленін це називав «кавалерійською атакою на капіталізм». Такі заходи згодом отримали назву політики «воєнного комунізму».

Найважливіші заходи політики «воєнного комунізму»:

• націоналізація великих і середніх підприємств, встановлення державного контролю над виробництвом; приватні підприємства мали дотримуватися визначених державою цін і розцінок;

• мілітаризація праці (загальна трудова повинність, трудова мобілізація, запровадження на виробництві законів воєнного часу);

• скасування товарно-грошових відносин, натуралізація оплати праці (карткова система розподілу продуктів, зрівняльний розподіл). Проте повністю це здійснити не вдалося, гроші (радянські знаки) залишилися в обігу, але сфера їх вживання була звужена;

• встановлення державної монополії на торгівлю — цукром, вугіллям, залізною і марганцевою рудою, продукцією металургії, металообробки, шкіряної промисловості;

• заборона приватної торгівлі, яку оголошували спекуляцією;

• запровадження системи насильного вилучення всіх надлишків (того, що не йшло на проживання й на засів) хлібних запасів на селі — продрозкладки. Фактично відбувалася реквізиція врожаю в селянства спеціальними продовольчими загонами (продзагонами);

• здійснення спроби прямого переходу до комуністичного будівництва на селі в Україні. Почалася колективізація селянських господарств. До літа 1919 р. було створено близько 500 колективних господарств — переважно комун, де вся власність ставала спільною.

• Продзагін за роботою

До початку липня 1919 р. діяло 46 продзагонів загальною кількістю 1,5 тис. бійців. У 1919 р. на українське село наклали продрозкладку в 140 млн пудів, але до наступу військ А. Денікіна вдалося зібрати близько 7 млн пудів.

Спираючись на малюнок, складіть розповідь про дії продзагонів в Україні.

Із висловлювань політичного й державного діяча УНР І. Мазепи

...Коли подальша організована українська боротьба ще тривалий час не припинялася, то найбільша заслуга в цьому належить Петлюрі. Він у цей критичний момент не втратив голови і не впав у відчай. Навпаки, із великим ентузіазмом і вірою в справу, що були найціннішою рисою його як національного провідника, він непохитно продовжував працювати для організації наступу проти більшовиків. Це, на мою думку, урятувало український фронт від остаточного розпаду. Без Петлюри, із його популярністю в решті українського війська, український фронт у цей час або зовсім занепав би, або попав би в руки окремих, не об'єднаних між собою різних безвідповідальних отаманів, що з'являлися тоді сотками.

Чи справедливою є така оцінка діяльності С. Петлюри?

• Склад Директорії в другій половині 1919 р. Зліва направо: А. Макаренко, Ф. Швець, С. Петлюра

Антисемітизм — одна із форм національної нетерпимості, яка виражається у ворожому ставленні до осіб єврейської національності й прагненні обмежити їхні права.

Політика більшовиків в Україні в 1919 р. справила гнітюче враження на населення України, спричинила невдоволення широких верстів суспільства і зрештою призвела до масового народного повстання й чергового вигнання більшовиків з України.

• Жертви єврейського погрому в Проскурові. Лютий 1919 р.

Стихія революції, безвладдя, що панували на більшій частині території України, зробили масовим таке явище, як єврейські погроми. У 1917—1921 рр. було зафіксовано 1236 погромів у 524 населених пунктах, де, за різними оцінками, загинуло 30—60 тис. єврейського населення. Причетними до цієї трагедії були всі сили, що діяли в Україні. Проте згодом у суспільній свідомості укорінилася думка, що головними її винуватцями були українці, а керівником — С. Петлюра. Однак факти заперечують це.

Ті українські загони, що були причетні до погромів, лише номінально підпорядковувалися Директорії. Головний отаман виступав проти погромів. В одному зі своїх наказів він наголошував: «...Час уже зрозуміти, що мирне єврейське населення — їхні діти, їхні жінки, так само, як і ми, — було поневолено і позбавлено національної волі. Йому нікуди йти від нас; воно живе з нами з давніх-давен, поділяючи з нами нашу долю і недолю... Усіх же, хто підбурюватиме вас на погроми, рішуче наказую викинути геть із нашого війська і віддати під суд як зрадників вітчизни. Суд же нехай судить їх по їхнім вчинкам, не жаліючи для злочинців найсуворіших кар закону». І цей наказ застосовувався. Зокрема, було страчено отамана І. Семесенка за погром у Проскурові в лютому 1919 р.

Незважаючи на те що більшовики категорично заперечували антисемітизм (27,8 % керівників партії мали єврейське походження), Червона армія також брала участь у погромах. У 1919 р. до цієї справи були причетні бійці Таращанського й Богунського полків, а в 1920 р. (тоді відбулося найбільше погромів) — бійці 1-ї Кінної армії під командуванням С. Будьонного.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Із якою метою було створено Директорію? Хто був у її складі? 2. Під якими гаслами та завдяки чому Директорії вдалося прийти до влади? 3. Що таке Трудовий конгрес? 4. Обговоріть у групах: чому Директорія під час виборів до Трудового конгресу виборчим законом фактично виключила з виборчого процесу національно свідому й заможну частину населення? 5. Яку внутрішню політику проводила Директорія? Назвіть основні заходи. 6. Якої зовнішньополітичної орієнтації дотримувалася Директорія? Які відносини склалися між УНР та країнами Антанти? Поясніть, чому саме такі. 7. Чому спалахнула Друга війна з радянською Росією? 8. Якими були причини поразки Директорії? Спробуйте пояснити відомий у 1919 р. вислів: «У вагоні Директорія, під вагоном — територія». 9. Що таке отаманщина? 10. Коли було проголошено створення УСРР? Якими були заходи радянської влади в УСРР? 11. Які заходи політики «воєнного комунізму» були реалізовані в Україні в першій половині 1919 р. у галузі сільського господарства? 12. Чому В. Ленін назвав політику, яку здійснювали більшовики в 1918—1921 рр., «воєнним комунізмом»? 13. Коли було створено військово-політичний союз радянських республік?