Історія: Україна і світ. 10 клас. Гісем - Нова програма

§ 2. Доля солдата на війні

МЕТА

• створити уявлення про долю солдата в роки війни

• показати, які нові проблеми створила Перша світова війна

Бліндаж — укриття, влаштоване на бойових позиціях для захисту від артилерійського та іншого вогню.

За роки війни до армій воюючих держав було мобілізовано 73,5 млн чоловіків віком від 18 до 60 років. Війна докорінно змінила їхнє світобачення, відірвавши від звичного життя. Одні потрапили на фронт добровільно, піддавшись патріотичному піднесенню й пропаганді, інші ставали до війська в результаті масових мобілізацій. Для більшості цих людей місцем перебування на фронті стали траншеї (окопи). Люди жили в невеликих землянках, бліндажах або просто неба, потерпали від спеки і холоду, спраги й голоду, тонули в багнюці під зливами. У таких умовах їм доводилося рити нові траншеї, будувати укріплення, тягати гармати, відбивати атаки противника. Іноді люди гинули, навіть не побачивши противника в обличчя.

Найбільше за артилерійський і кулеметний вогонь противника бійців у траншеях турбували проблеми антисанітарні і погане харчування. Іноді місяцями солдати не бачили гарячої їжі. Єдиною їхньою розрадою була банка тушонки. Найгірше забезпечувалася продовольством французька армія. Проблемою була й питна вода. Використання будь-яких джерел води призводило до поширення кишкових захворювань.

Солдати хворіли через відсутність елементарних санітарних умов і швидко вкривалися вошами. Як згадував один з учасників війни: «Воші особливо не допікали на холоді, коли стоїш на посту або йдеш вартувати. Однак коли повертаєшся в землянку, коли починаєш зігріватися, саме тут вони починають вилазити з потаємних схованок лахміть нашого одягу... Вони не залишали нас у наших буднях ніколи... Замучені до краю як фізично, так і морально, ми не могли стулити очей через вошей».

Під час тривалих боїв земля між позиціями противників перетворювалася на кладовище без могил і пам’ятників, куди скидали тіла вбитих і поранених, яким не могли надати допомогу. Проте поранені, що потрапляли у госпіталі, не завжди отримували належну допомогу через відсутність ліків і методів лікування. Від зараження й різних хвороб померло більше людей, ніж було вбито. Значна частина тих, що вижили, залишалися каліками. Мільйони солдатів страждали від контузії — післятравматичного стресового розладу. Вони не могли спати, говорити або безконтрольно годинами сміялися, плакали або співали. Деякі солдати відновлювалися, а інші страждали все життя. Частими були психічні захворювання, які спочатку сприймалися як боягузтво, тому солдатів із такими розладами психіки розстрілювали.

У таких умовах солдати намагалися не втрачати людяності, піклуючись про поранених і полонених противників. Несподіваним стало спільне святкування Різдва солдатами протиборчих армій у 1914 р. Із 1917 р. частим було таке явище, як братання, коли солдати потай від своїх командирів домовлялися не стріляти один в одного або тільки вдавали ведення бою.

У будь-якій війні частина солдатів за різних обставин потрапляла в полон. Із давніх часів склалися правила поводження з бранцями, а напередодні Першої світової війни вони були врегульовані міжнародними конвенціями. Проте жодна зі сторін не могла передбачити, що війна буде тривалою, а кількість полонених сягатиме мільйонів осіб. Так, за всю війну солдатів російської армії потрапило в полон близько 4 млн, австро-угорської — 2,2 млн, італійської — 600 тис., німецької — 1 млн, французької — 500 тис., англійської — 200 тис. осіб тощо.

• Австрійські траншеї, залиті водою

• Траншеї війни в розрізі. Фрагмент діорами

Із листа німецького солдата

Тепер я знаю, чим є війна. Ми сидимо вже вісім днів в окопах, і тут дуже холодно. Уже десять днів ми не споживали теплої їжі. Тільки галети з паштетом, бо польова кухня не може до нас доїхати. На пагорбі біля нас лежить багато вбитих. Із 240 осіб ще 40 лежить там. Моїм єдиним бажанням є якнайшвидше завершення війни.

1. Про які негаразди окопного життя розповідає солдат? 2. Який вплив мали описані негаразди на його світобачення?

• Французькі солдати із каліцтвами обличчя. Щоб їх приховати, вони носили спеціальні маски

Зі спогадів російського полоненого

Усі, хто міг, записувалися на польові роботи, на шахти або на фабрики. До кінця війни сотні тисяч полонених жили по чеських, німецьких та угорських селах без нагляду, під відповідальність своїх господарів. Багато з них узимку поверталися до табору, але були щасливці, які назавжди виривалися з таборів і роками залишалися в селах. Селянки, що поховали своїх чоловіків або втратили зв'язок із ними, часто сходилися з новими працівниками, і нехитрий порядок сільського життя брав своє... Оскільки все це відбувалося всюди і набувало масового характеру, то, не соромлячись сусідів, полонений вбирався в одяг відсутнього господаря і ставав зовсім своїм.

Чим можна пояснити таке ставлення до військовополонених?

• Французькі солдати приготувалися до зустрічі Різдва з німцями. 1914 р.

Різдво 1914 р. стало особливим. Воно запам'яталося тим, що солдати воюючих держав раптово перестали стріляти і влаштували спільне свято, пригощаючи один одного. Такі перемир'я всупереч волі командування відбувалися і в наступні роки війни. Із того часу перемир'я на Різдво під час війни стало традицією.

Про що свідчить явище братання?

Для утримання такої кількості людей у Німеччині було створено близько 250 таборів, в Австро-Угорщині — 300, у Росії — 400. Сотні таборів налічувалося у Франції та Англії. За роки війни на території Німеччини опинилося близько 6 млн полонених і переміщених осіб. Щоб утримувати стільки людей, спочатку Німеччина, а потім й інші держави почали використовувати працю полонених на фабриках, заводах, копальнях, транспорті, у сільському господарстві.

Ставлення до військовополонених у воюючих державах відрізнялося й залежало від внутрішнього становища в країні та подій на фронті. Через міжнародні благодійні організації, зокрема Червоний Хрест, уряди намагалися надати допомогу своїм громадянам, що опинилися в полоні. Найбільшого успіху в цьому досягли у Великій Британії.

Здійснювалися спроби залучити військовополонених до своїх армій. Так, у Росії були створені чеський, польський, югославський корпуси, у Німеччині та Австро-Угорщині — підрозділи з українців та поляків. Проте ця практика не набула поширення.

Затягування війни та втома солдатів призводили до масового дезертирства або бунтів. Найбільшого розмаху такі процеси досягли на Східному фронті, коли російська армія почала розпадатися під впливом революційної агітації.

Доволі специфічними були відносини між льотчиками воюючих держав. Тут панував «кодекс рицарської честі». Англійські й американські льотчики майже ніколи не брали із собою парашута, вважаючи його використання боягузтвом. Повітряні бої сприймали як турніри. Про долю збитого льотчика, що опинився на території противника, повідомляли протилежній стороні. Деякі льотчики ставали національними героями. Найуспішнішим льотчиком у Першій світовій війні був Рітмейстер фон Ріхтгофен (1892—1918), який збив 80 літаків. Він мав прізвисько Червоний Барон за колір свого літака. Загинув під Ам'єном. Найвідомішим льотчиком-винищувачем союзників був француз Рене Фонк (1894—1953), який збив 75 літаків.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Чому під час Першої світової війни до армій воюючих держав було мобілізовано мільйони чоловіків? 2. Як позиційна війна вплинула на долю солдата під час війни? 3. Якою була доля військовополонених під час війни? 4. Складіть презентацію про життя солдатів в окопах (траншеях). Укажіть проблеми, які їм доводилося вирішувати.