Історія: Україна і світ. 10 клас. Гісем - Нова програма

§ 16. Громадянська війна на землях колишньої Російської імперії

МЕТА

• визначати причини громадянської війни та її основні етапи

• характеризувати «білий рух», указувати причини його поразки

• розповідати про ключові події громадянської війни

ДАТИ

1917—1922 рр. — збройна боротьба за владу й національне визволення на землях колишньої Російської імперії

Громадянська війна — найгостріша форма політичної боротьби між класами, соціальними групами, прихильниками різних ідеологічних та ідейних течій, яка має збройний характер. На землях колишньої Російської імперії громадянська війна поєднувала в собі боротьбу між «білими» і «червоними», селянську війну, боротьбу з національними рухами, інтервенцію 14 держав тощо.

«Червоний терор» — арешти або знищення противників більшовиків із метою залякування і фізичного знищення.

«Воєнний комунізм» — внутрішня політика радянської влади, запроваджена в роки громадянської війни з метою зосередження всіх трудових і матеріальних ресурсів у руках держави й будівництва комунізму.

Захоплення влади більшовиками та їхніми союзниками лівими есерами негативно сприйняли як революційні сили, так і противники революції. Проте антибільшовицькі сили не були згуртованими. Це дало змогу більшовикам досить швидко поширити свою владу на більшості території Росії, придушивши виступи прихильників попередньої влади, і розпочати боротьбу з національними державами, що виникли в результаті розпаду Російської імперії та утворення радянської держави (із липня 1918 р. — Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, РСФРР).

Початком громадянської війни в Росії одні історики вважають жовтень 1917 р., інші — весну 1918 р. Однією з причин війни була внутрішня політика більшовиків. Вони розігнали демократично обрані Установчі збори (січень 1918 р.), націоналізували землю й промислові підприємства, ліквідували товарно-грошові відносини (політика «воєнного комунізму»), узурпували владу, здійснювали «червоний терор». Усе це викликало невдоволення в землевласників та підприємців, колишніх чиновників, духовенства, інтелігенції, селянства тощо.

Випробуванням для більшовицької влади стало укладення Брестського миру із Центральними державами (березень 1918 р.). Ціною втрати значних територій більшовики легітимізували свою владу й зосередили сили на боротьбі з політичними противниками, які активно об’єднувалися на півдні Росії (Дон і Кубань, Північний Кавказ), формуючи Добровольчу армію, на Уралі та в Сибіру, де згуртувалися прихильники розігнаних Установчих зборів. Крім того, країни Антанти направили десанти в Мурманськ, Архангельськ, Владивосток, щоб не допустити передачі Німеччині зосереджених там військових вантажів.

У травні 1918 р. відбулося повстання Чехословацького корпусу, який за домовленістю з владою більшовиків через Далекий Схід прямував у Францію, щоб продовжити участь у Першій світовій війні. Проте, занепокоєні можливістю бути роззброєними більшовиками, чехи підняли повстання й на шляху від Уралу до Далекого Сходу повалили більшовицьку владу.

Влітку 1918 р. значного розмаху набув антибільшовицький рух на чолі з есерами, які здійснили спробу повалити радянський уряд у Москві. Хоча контрольована більшовиками територія значно скоротилася, вони зуміли утримати владу. Завдяки діяльності наркома Л. Троцького з розрізнених більшовицьких загонів була створена регулярна Червона армія із централізованим керівництвом і забезпеченням. Крім того, для мобілізації вкрай обмежених ресурсів були запроваджені заходи, які згодом отримали назву політики «воєнного комунізму».

• Кількісний склад Червоної армії радянської Росії (1918—1920 рр., млн осіб)

Що дало можливість у 1920 р. так різко збільшити загальну кількість Червоної армії?

Причини громадянської війни з позиції більшовиків

Причини громадянської війни з позиції їхніх противників

• Війна — невід'ємна ознака імперіалізму.

• Контрреволюційні сили розв'язали громадянську війну, щоб повалити диктатуру пролетаріату.

• Війна стала результатом боротьби об'єднаних сил внутрішньої контрреволюції та збройної інтервенції держав Антанти; «червоний терор» під час війни став відповіддю на «білий терор», зокрема замах на В. Леніна в серпні 1918 р.; «червоний терор» упорядкував боротьбу проти ворогів революції і врятував їх від самосуду трудящих.

• Радянська влада постала як влада трудящих, більшовики встановили дійсно народну, а не буржуазну демократію, і тому захищали завоювання народу всіма доступними їм засобами

• Війна — невід'ємна ознака більшовизму.

• Бажання комуністів остаточно знищити будь-яку опозицію своїй диктатурі, не давши їй отямитися, організуватися і зміцнитися.

• Війну спричинила політика більшовиків, запроваджений ними «червоний терор» проти всіх, хто не підтримував їх, проти чого виступили різні верстви: монархісти, соціалісти, великі землевласники, селяни, козацтво.

• Захопивши збройним шляхом владу й розігнавши Установчі збори, більшовики зрадили принципи демократії, а підписавши мирний договір із Німеччиною в березні 1918 р., — Росію

• Атака «червоної» кінноти. У роки громадянської війни як «білі», так і «червоні» створили цілі корпуси, армії кінноти, які відігравали провідну роль у наступальних діях. Найбільш відомою стала 1-ша Кінна армія під командуванням С. Будьонного

Чому в роки Першої світової війни кіннота не відігравала такої ролі, а під час громадянської стала головною ударною силою?

• Лідери «білого руху»: 1 — генерали М. Юденич та А. Денікін; 2 — адмірал О. Колчак

Із 3 вересня 1918 р. проти всіх, кого більшовики зараховували до ворогів, почали застосовувати «червоний терор». Лише восени 1918 р. було розстріляно близько 15 тис. аристократів, офіцерів, представників буржуазії, меншовиків, есерів, кадетів. Загалом жертвами «червоного терору» до 1922 р. стали 140 тис. осіб. Війна набула зовсім іншого змісту й розмаху. Сформувався «білий рух», який спробував повалити більшовицький режим шляхом проведення скоординованих воєнних операцій. У Сибіру та на Уралі, де влада була зосереджена в руках адмірала Олександра Колчака, була сформована 130-тисячна армія, яка розгорнула наступ на Москву зі сходу. Генерал Антон Денікін зі своєю Добровольчою армією також рушив на Москву з півдня. На території країн Балтії генерал Микола Юденич готувався до наступу на Петроград. «Білі» отримали значну матеріальну допомогу країн Антанти. Крім того, війська Антанти захопили чорноморські порти, Баку, Архангельськ, Мурманськ, узяли під контроль увесь Далекий Схід. «Білий рух» знайшов підтримку з боку різних верств населення, особливо тих, що постраждали від влади більшовиків. Так, «червоний терор» на Дону та Кубані призвів до того, що 30 тис. козаків приєдналися до армії А. Денікіна. Незважаючи на досить серйозну підтримку, «білий рух» не став виразником прагнень антибільшовицьки налаштованих верств суспільства. Він залишався замкнутим, майже виключно офіцерським. Керівництво «білого руху» не сприймало соціалістичні партії, національні рухи — для них усі вони були ворогами «Великої і неподільної Росії». На звільнених від більшовиків територіях вони не дбали про відновлення економіки, а встановлювали режим жорстокого терору, намагаючись повернути старі порядки та відібрати якомога більше продовольства. Це налаштовувало селян проти «білих». Один із лідерів антибільшовицького руху В. Шульгін говорив, що «білий рух» розпочали «майже святі», але він потрапив до рук «майже бандитів».

Влітку 1919 р. становище більшовиків було критичним. Однак у наступні місяці вони здобули ряд перемог, які докорінно змінили перебіг війни. Причини цього полягали не лише в кількісній перевазі більшовиків, але й у помилках «білих», які не змогли скоординувати свої дії. Спочатку Червона армія розгромила війська О. Колчака й стрімко рушила на схід. В Іркутську О. Колчака було заарештовано й розстріляно. Восени 1919 р. зазнав поразки й наступ М. Юденича на Петроград. Наприкінці 1919 — на початку 1920 р. радянську владу було встановлено на півдні Росії, частково в Україні. Залишки розгромленої армії А. Денікіна закріпилися в Криму. В окупаційних частинах союзників під впливом агітації більшовиків поширилися революційні настрої. Інтервенти були змушені вивести свої війська. Цьому сприяв громадський рух у Європі та США під гаслом «Руки геть від радянської Росії!».

• Плакат часів громадянської війни. Його автор намагається пояснити суть боротьби між «червоними» і «білими»

Чи згодні ви з таким трактуванням боротьби?

Продрозкладка стала основним елементом політики «воєнного комунізму». Вона передбачала вилучення в селян надлишків продовольчих припасів в обмін на промислові товари. На практиці заходи продрозкладки стали насильним вилученням у селян без всякої компенсації всього продовольства, яке знаходили спеціально створені продовольчі загони.

• Кадр із кінофільму, де відображено гасло селянського повстанського руху

Якими були прагнення селян? Чому частина селянства не підтримувала ні «білих», ні «червоних»?

На завершальному етапі (1920—1922 рр.) війна була найбільш кровопролитною. У 1920 р. зріс опір селян політиці продрозкладки. На Тамбовщині, в Україні, у Сибіру та на Нижній Волзі, у багатьох губерніях Центральної Росії тривала селянська війна.

Навесні 1920 р. розпочалася війна з Польщею, яка, намагаючись утвердити свою незалежність, прагнула силою розв’язати ситуацію на свою користь. Більшовики вирішили використати наступ польської армії як привід для нової спроби принести на багнетах революцію в Європу. У той самий час як розгорталися трагічні події на Польському фронті, генерал П. Врангель сформував російську армію в Криму й розпочав наступ на Донбас. Після провалу наступу на Варшаву більшовики уклали мир із Польщею і всі сили кинули проти П. Врангеля. У листопаді 1920 р. Червона армія за допомогою повстанської армії Н. Махна розгромила армію П. Врангеля. Її залишки разом із великою кількістю цивільного населення евакуювалися в Туреччину та Болгарію. Проти тих учасників «білого руху», що залишилися в Криму, більшовики розгорнули небачений до того «червоний терор». Десятки тисяч людей було страчено. Ці події більшовики проголосили закінченням громадянської війни. Проте бойові дії ще тривали в Середній Азії та на Далекому Сході.

До 1922 р. більшовики зуміли заволодіти більшістю територій, що належали Росії. За межами їхньої влади залишилися Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Польща. Остання, у свою чергу, захопила Західну Україну й Західну Білорусію (Ризький мир 1921 р.), а Румунія — Бессарабію (Бессарабський протокол 1920 р.).

Слід урахувати, що під час громадянської війни в Росії більшовики здійснили агресію проти України (1918 р.), Литви, Латвії та Естонії (1919 р.), Польщі, Азербайджану та Вірменії (1920 р.), Грузії (1921 р.). Середньої Азії (1920—1922 рр.). Звичайно, це була війна «червоного імперіалізму», намагання повернути втрачені території і сформувати нову імперію під червоним прапором.

Зі спогадів генерала Е. Достовалова (1920 р.)

Революція поставилася до офіцерів жорстоко. Проте з перших днів революції і до її кінця, оголошені ворогами народу, яким немає місця в будівництві нової Росії, ми не могли ні думати, ні міркувати спокійно. На чолі всіх контрреволюційних груп, які підняли зброю проти більшовиків, постали офіцери зі своїми вождями. Уже на початку 1918 р. у Москві й по всій Росії йшла вербовка офіцерів, які вирушають на південь або в Сибір для формування армій Корнілова і Колчака.

І хоча солдати, із якими вони вправлялися, були справжнім робітничо-селянським російським народом, — вони не знали народу. У боротьбі, розпочатій офіцерами, вони виявилися трагічно самотніми. 130 тис. поміщиків, які бажали панувати над 130 млн селян, і ті стани, що становлять поверхневий шар у державі, яким жилося добре при старому режимі, зробили їх зброєю у своїх руках і повели на боротьбу з народом... 95 % російського народу, зі своїми прихованими бажаннями і століттями накопиченою образою, були для них не відомі. Чи любили ми Росію? Справжню, живу? Я думаю, що ми любили своє уявлення про неї! Проте оскільки офіцерський корпус загалом був зброєю в руках правлячої аристократичної верхівки, яка хотіла, щоб армія захищала інтереси їхнього класу, і оскільки інтереси цього класу були протилежні й ворожі цьому народу — офіцери виявилися ворогами народу.

У цій штучній відірваності від народу, у винятковості їхніх понять і уявлень, щеплених їм вихованням, з'явився перший, ще не усвідомлений ними акт офіцерської трагедії. Вірні собі, вони пішли в «білі» армії вмирати за казку, за міраж, який здавався їм дійсністю, пішли вмирати за віджилі фетиші, які групи політичних ділків, напудривши і підфарбувавши, підсовували їм, за фетиші шкідливі й непотрібні ні російському народові, ні самим офіцерам.

1. На які причини поразки «білого руху» вказує генерал Е. Достовалов? 2. Які ще причини поразки «білого руху» ви можете назвати?

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Якими були причини громадянської війни? 2. Кого називали «білими», а кого — «червоними»? 3. Який період став кульмінацією війни? 4. Якою була мета масового терору в роки війни? 5. Обговоріть у групах: що стало головним чинником перемоги «червоних» у війні? 6. Проведіть дискусію на тему: чи існують герої в громадянській війні? 7. Як ви розумієте поняття «червоний імперіалізм»?