Історія: Україна і світ. 10 клас. Гісем - Нова програма

§ 11. Політика Російської імперії на українських землях у роки Першої світової війни

МЕТА

• визначити риси, етапи російської політики на українських землях та пояснювати її зміст

• визначати особливості життя в Наддніпрянській Україні в період війни

• характеризувати проблеми, які спричинила війна

ДАТИ

1914—1915, 1916—1917 рр. — російська окупація Східної Галичини й Північної Буковини

Депортація — організоване владою примусове виселення осіб або груп населення, а інколи й народів із місць їх постійного проживання.

Репресія — заходи державного примусу, залякування або покарання, у тому числі й за ідейні переконання, нерідко позасудовим шляхом.

Російська влада вже в перші дні війни почала здійснювати в Наддніпрянщині широкомасштабні акції проти українства, звинувачуючи його в «австрофільстві», «сепаратизмі» та «мазепинстві». Так, у Києві було заборонено випуск газети «Рада», тижневика «Село», місячників «Українська хата» (редактора П. Бочацького відправили в заслання до Сибіру) та «Літературно-науковий вісник». Заарештували М. Грушевського, який на початку війни повернувся зі Львова до Києва, і заслали спочатку до Симбірська, а потім до Казані. У глиб імперії висилали й інших українських громадсько-політичних діячів. Крім того, до лав російської армії було мобілізовано 3,5 млн українців.

Перемога російських військ у Галицькій битві в 1914 р. призвела до окупації Східної Галичини й Північної Буковини. Захоплені землі влада вирішила включити до складу Російської імперії. З’явилися Тернопільська, Львівська, Чернівецька та Перемишльська губернії, які були об’єднані в тимчасове військове Галицько-Буковинське генерал-губернаторство на чолі з князем Г. Бобринським. У своїх діях він керувався таким принципом: «Східна Галичина і Лемківщина — споконвічна корінна частина єдиної великої Русі; у цих землях корінне населення завжди було російським, устрій їхній через це має бути заснований на російських засадах. Я запроваджуватиму тут російську мову, закон і устрій».

Виходячи із цього, політика щодо українства та інших етнічних груп мала репресивний характер. В умовах запровадженого воєнного стану було закрито українську пресу, заборонено видавати книги українською мовою, припинено діяльність українських партій, «Просвіт» та інших організацій. Розгорнулася реорганізація шкіл за російським зразком, і почалося переведення їх на російську мову навчання (не менше 5 годин на день). Планувалося русифікувати Львівський університет. Натомість діяли польські школи, виходило чимало газет, польська мова функціонувала нарівні з російською.

27 вересня 1914 р. у Львові стався великий єврейський погром. У 1915 р. проводилося виселення євреїв із прифронтової зони.

У жовтні 1914 р. на території генерал-губернаторства розпочалася діяльність жандармського відділу, який за кілька місяців здійснив близько 1000 обшуків і 1200 арештів. До «неблагонадійних осіб» (українофілів) застосовували депортацію. У 1914—1915 рр. було вислано 10 тис. і переселено 2364 особи.

Також набуло поширення взяття заручників для запобігання акціям саботажу, шкідництва та псування майна. Заручниками ставало переважно єврейське населення — банкіри, підприємці та інтелігенція. У 1915 р. під час відступу російської армії з краю було вивезено 554 (за іншими даними — 700) заручники.

Переслідувань зазнала й греко-католицька церква. Священиків заарештовували й висилали в глиб Росії. Не уникнув арешту та заслання й митрополит А. Шептицький. Його звільнили, лише коли розпочалася революція 1917 р. Замість греко-католицьких до краю завозили православних священиків і створювали православні парафії зі школами при них (до березня 1915 р. у Галичині було відкрито 33 такі школи). Так Російська православна церква намагалася покінчити із греко-католицькою та примусити її прибічників повернутися до православ’я. Проте, незважаючи на тиск, із 1874 парафій у православ’я перейшла лише 81 парафія.

• Російські військові на вулицях Львова. 1914 р.

Із перших днів окупаційна влада запровадила жорсткий режим і нові правила, щоб принаймні зовні Львів набув російських рис. На вежі ратуші встановили російський прапор. Середньоєвропейський час змінили на петроградський. Усі вивіски на крамницях, установах і трамваях переписувалися російською мовою. В обіг було уведено російські карбованці за заниженим курсом (1 австрійська крона = 30 копійок). Було встановлено комендантську годину, посилено режим реєстрації в готелях, заборонено продаж алкогольних напоїв. Навіть музикантам забороняли грати на вулицях.

• Території Галичини і Буковини, окуповані російськими військами в 1914—1915 рр.

• Залишки українського села, спаленого під час відступу російських військ. 1915 р.

Таку репресивну політику, що дістала назву «європейський скандал», було засуджено і в самій Росії.

Російська влада протрималася до літа 1915 р. Відступ супроводжувався погромом українства і нищенням майна. Російське командування віддало військам наказ, за яким залишена територія «...мала бути перетворена на пустелю, тобто звільнена як від населення, так і від усього, що могло становити для ворога певну цінність». Із практичного боку це означало масове виселення людей, особливо чоловіків від 17 до 45 років, вивезення або знищення продовольчих запасів, у тому числі посівів зернових культур. Примусово на схід було депортовано 100 тис. українців.

У результаті Брусиловського прориву 1916 р. російська влада відновила Генерал-губернаторство областей Австро-Угорщини, зайнятих за правом війни, що існувало в липні 1916 — лютому 1917 р. і складалося із Чернівецької та Тернопільської губерній. Очолював його генерал Ф. Трепов. Головним завданням адміністрації він вважав забезпечення потреб армії, фронту та «уникнення всякої політичної тенденції в управлінні краєм». Щодо українства та інших етнічних груп політика в цей період була переважно нейтральною. Безперешкодно видавалися дозволи на відкриття українських шкіл. Надавалася допомога населенню, що постраждало від воєнних дій: продовольство, будівельні матеріали, посівний матеріал тощо. У церковній політиці підтримували виключно Російську православну церкву.

Війна докорінно змінила життя не лише західноукраїнських земель, на яких із перших днів війни точилися бойові дії, а і Наддніпрянської України. Тут пролягав тил російської армії, утримання якої лягло на плечі населення цих земель. На території України розміщувалося майже 4 млн солдатів російської армії.

Війна позначилася на зовнішньому вигляді міст і сіл. Вулиці вкрилися патріотичними плакатами й закликами, наповнилися чоловіками у військовій формі, біженцями, жінками у траурному одязі. Змінилися вигляд вітрин та асортимент більшості крамниць. Військові госпіталі з’явилися в кожному місті. Для мільйонів людей війна стала нескінченним джерелом тривоги за долю рідних та близьких. Загалом життєвий рівень населення суттєво знизився.

Російська імперія була найменше підготовлена до тривалих бойових дій. Пристосування економіки до нових реалій забрало значно більше часу, ніж в інших великих держав. До того ж негативні наслідки війни були більш відчутними й руйнівними. Так, незважаючи на значні потреби фронту, у дев’яти губерніях Наддніпрянщини обсяги сільськогосподарського виробництва скоротилися на 27 %, видобування залізної руди — на 46 %, марганцю — на 29 %, виплавка чавуну — на 32 %, сталі — на 33 %. Через масові мобілізації гостро постала проблема трудових ресурсів. Припинили роботу 1,4 тис. промислових підприємств. Найслабшою ланкою економіки виявився транспорт. Його нестабільна робота спричинила в окремих регіонах, на фронті труднощі із забезпеченням продовольством за наявності його значних запасів. Цілі регіони іноді опинялися в ізоляції.

• Біженці із Галичини. 1915 р.

• Патріотичний плакат часів Першої світової війни

Російський державний діяч П. Масальський-Кошуро, який виконував обов'язки харківського губернатора, видав низку постанов щодо боротьби з дорожнечею. Поліція, намагаючись їх реалізувати, вдалася до терору проти дрібних торговців. «Треба повісити одного, другого, третього, і тоді все буде гаразд», — заявляв він. Час від часу з'являючись на харківських ринках, він довільно визначав ціни на продовольчі товари, після чого вони надовго зникали з продажу.

Чому такі заходи не давали бажаного результату?

• Кількість учасників страйків у 1914—1916 рр., тис. осіб

Ще одним негативним явищем стала інфляція, яка сягнула понад 400 %. Ціни на окремі товари вже в 1916 р. зросли у 2—8 разів. Не дали очікуваного результату спроби врегулювати продовольче питання надзвичайними заходами: урядові заготівлі, реквізиції (у листопаді 1916 р. була введена примусова хлібна заготівля (розкладка) за фіксованими цінами). Активізувалися чорний ринок і спекуляція. Запровадження від початку війни в Росії «сухого закону» стало ще одним негативним кроком, який підірвав економіку країни. Втрати бюджету дорівнювали військовим витратам. Поширення самогоноваріння, вживання наркотиків загострило проблему злочинності.

Перша світова війна призвела до появи на території Наддніпрянщини мільйонів переміщених осіб — біженців, військовополонених, депортованих. Це було зумовлене тим, що Східний фронт, на відміну від Західного, переміщувався на сотні кілометрів, захоплюючи все нові території. Частина населення добровільно залишала свої місця під страхом опинитися в епіцентрі боїв, інші — із політичних міркувань, не бажаючи стати об’єктом насилля за нелояльність.

Російське командування також відзначилося акціями депортації. Як наслідок, станом на 1917 р. в Російській імперії переміщені особи становили 5 млн осіб, серед яких 1 млн розмістилися в Наддніпрянській Україні. До цієї кількості слід додати сотні тисяч військовополонених, робітників із Середньої Азії та Китаю. До такого потоку влада була не готова. Спочатку їхньою долею опікувалися різні громадські благодійні організації, церква. Першою такою українською громадською організацією стало створене навесні 1915 р. «Товариство допомоги населенню Півдня Росії, яке постраждало від війни». Державна допомога виявилася мізерною та неефективною через бюрократичні перешкоди й розкрадання.

Війна змінила становище українських жінок у суспільстві. Вони взяли на себе весь тягар виробництва та турботи про сім’ю. Кількість жінок у промисловості зросла з 15 тис. у 1914 р. до 133 тис. у 1917 р., що становило майже 30 % працівників. Жінки були основною робочою силою і в сільському господарстві, де залишилося менше ніж 39 % працездатних чоловіків. Багато жінок, насамперед у містах, закінчували курси сестер милосердя й працювали в госпіталях і лазаретах, надавали медичну допомогу пораненим на фронті.

Воєнні дії, голод та хвороби спричинили зростання кількості дітей-сиріт і безпритульних. Незважаючи на свій юний вік, деякі діти нарівні з дорослими працювали в медичних закладах і навіть тікали на фронт і брали участь у бойових діях.

Затягування війни змінило ставлення до неї населення. Патріотичне піднесення та ентузіазм, що панували в суспільстві на початку війни, вичерпалися. Солдати втомилися від війни та втрачали розуміння того, за що саме вони ризикують життям.

Надмірне збагачення одних та зубожіння інших спричиняли обурення в суспільстві. У тогочасній Україні був відомий вислів: «Кому війна, а кому мати рідна». Невдоволення населення безпорадністю влади в умовах наростання труднощів воєнного часу сприяло поширенню соціальних протестів. У Наддніпрянщині зросла страйкова боротьба робітників за свої права. Відбулося понад 160 селянських виступів.

У Російській імперії також проявилися ознаки політичної кризи. Влада почала втрачати контроль над країною.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Яку мету мала окупаційна політика Росії на західноукраїнських землях у роки Першої світової війни? 2. Які прошарки українського суспільства першими зазнавали репресивних заходів? 3. Які негаразди спіткали українські землі в роки Першої світової війни? 4. До яких соціальних змін в Україні призвела війна? 5. Хто такі переміщені особи? 6. Чому в роки війни в промисловості та сільському господарстві Наддніпрянщини відбулося скорочення виробництва? 7. Висловіть припущення, чим була зумовлена зміна репресивної політики Росії на західноукраїнських землях у 1916—1917 рр. 8. Складіть порівняльну таблицю окупаційної політики Російської імперії на західноукраїнських землях у 1914—1915 та 1916—1917 рр. 9. Підготуйте презентацію про діяльність митрополита А. Шептицького в роки війни. 10. Створіть ілюстрований плакат на тему «Наддніпрянська Україна в роки Першої світової війни».