Підручник з Історії України. 8 клас. Гупан - Нова програма

§ 42. Практичне заняття. КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ XVII—XVIІІ ст. ЯК ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА

1. ЯКІ ТВОРИ НАЗИВАЮТЬ КОЗАЦЬКИМИ ЛІТОПИСАМИ

У чому особливості козацьких літописів як історико-літературних творів? Хто були їхні автори?

Козацькими літописами називають історико-літературні твори другої половини XVII — середини XVIII ст., присвячені козацьким війнам. Назва «літописи» досить умовна, бо кожен із цих творів є складною, багатоплановою розповіддю про події Національно-визвольної війни, у якій поєднуються характеристики історичних діячів, описи подій — битв, повстань, переговорів, окремі документи, тлумачення цього періоду історії України. Стиль цих творів далекий від традиційної літописної форми. Написані вони тогочасною мовою у формі щорічних записів, оповідань, сказань, повістей із залученням різних документів: більш ранніх українських літописів (Густинського, Львівського, Острозького, Чернігівського тощо), власних спостережень, спогадів сучасників, документальних матеріалів (офіційні і приватні листи, грамоти, універсали), творів чужоземних істориків, легенд і переказів.

До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи — Літопис Самовидця, Літопис Граб’янки та Літопис Самійла Величка (1720). Кожен із творів є оригінальним, має свої особливості.

Ярослав Дзира про авторів козацьких літописів

Авторами історико-літературних творів XVIII ст. ...були зазвичай козацькі канцеляристи — службовці Генеральної військової канцелярії або місцевих канцелярій. Молоді люди приступали до виконання своїх обов’язків, здобувши ґрунтовну освіту, зокрема й знання іноземних мов. До їх компетенції входило не лише поточне діловодство. Канцеляристам також доводилося брати участь у вирішенні господарських, судових і дипломатичних справ. Завдяки доступу до державних та інших документів вони добре орієнтувалися в суспільно-політичній ситуації, володіли знаннями з української історії. Паралельно зі своєю професійною діяльністю вони залучалися до участі в бойових операціях.

2. ЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ПРИТАМАННІ КОЖНОМУ З ЛІТОПИСІВ

Працюючи в шести малих групах, оберіть для розгляду один із літописів і визначте його особливості як історичного джерела. Доповніть свої характеристики оцінками вчених.

Літопис Самовидця

Літопис до середини XIX ст. не мав усталеної назви, оскільки автор його не відомий. Твір Самовидця відбиває живу атмосферу другої половини XVII ст., вважають, що це писала людина, яка була сучасником, очевидцем описаних подій. Сам автор теж говорить про особисту присутність під час подій. Це дало підставу назвати твір літописом Самовидця.

Написаний літопис на Лівобережжі, найвірогідніше (з уваги на локальні новини) у Стародубі. Дослідники вважають, що автором Літопису Самовидця найвірогідніше був Роман Ракушка-Романовський, генеральний підскарбій за Івана Брюховецького, а в останні десятиліття свого життя — священику Стародубі.

Текст твору охоплює 1648—1702 рр. І складається з двох частин. Перша — низка оповідань про початок національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького до 1672 р. У першій частині праці історичний стиль викладу переважає над літописним. Самі події викладаються в логічно-причинній послідовності, мають форму завершених і пов’язаних між собою історичних оповідань.

Друга частина — це хроніка щорічних подій, яку автор, уже як справжній літописець, рік за роком писав до кінця життя. Вона не має, на відміну від першої, оповідань і заголовків, її основним стрижнем є хронологія, а отже — добираються як важливі, так і другорядні події, явища і факти.

У літописі багато особистих суджень автора. Він виокремлює гетьманів за ознакою турботи про національні інтереси, з одного боку, і руйнівною егоїстичністю — з іншого.

Історик Сергій Литвин про літопис Самовидця

Як історичне джерело, написане очевидцем, літопис містить цінні фактичні відомості з історії українського, білоруського, російського, польського та інших народів другої половини XVII століття. Багато з цих відомостей є унікальними. У ньому простежується поєднання літописного й історичного жанрів... Центральною темою літопису Самовидця є Національно-визвольна війна українського народу 1648—1654 років, подається економічна, політична і культурна характеристика країни, факти з історії Росії, Польщі, Угорщини, Швеції, Молдови, Туреччини та інших держав. Водночас у ньому немає яскраво вираженої ідеї, яка б об’єднувала твір. Автор літопису намагається дотримуватися нейтрально-інформативного висвітлення подій. У подібних випадках факти керували автором, що призводило до суперечливих оцінок Самовидцем історичних постатей.

Історик Іван Крип’якевич про літопис Самовидця

Автор, як видно з його твору, брав участь у козацьких походах, у посольствах, використовував урядові документи. Вважають, що ним міг бути полковник Федір Канциба. Все це надає його літописові великої ціни. На основі оповідання Самовидця про «Чорну раду» побудував Куліш свою однойменну повість.

Літопис Григорія Граб’янки

Григорій Іванович Граб’янка вчився у Києво-Могилянській колегії, володів кількома мовами. З 1686 р. перебував на військовій службі. Спочатку був гадяцьким сотником, полковим осавулом, потім — гадяцьким полковим суддею, загинув 1737 р. у поході проти татар. Літопис під назвою «Дійствія презільной і от начала поляков кровавшой небивалой брані Богдана Хмельницького, гетьмана запорозького з поляками...» був закінчений 1710 р. у Гадячі.

Твір Граб’янки значною мірою компілятивний. Серед головних джерел спогади сучасників подій, а також твори вітчизняних та іноземних історіографів. Найбільше Граб’янка користувався літописом Самовидця, «Синопсисом». Твір містить багато фактичних помилок і може розглядатися в першу чергу як літературна пам’ятка, а не як історичне джерело.

Граб’янка розповідає про історію козацтва від найдавніших часів до 1709 р. За змістом літопис можна поділити натри частини. У першій розповідається про події від початків козацтва до визвольної війни, у другій — про саму війну, а в третій — що відбувалося в Україні після смерті Богдана Хмельницького. Для викладу Граб’янка обирає форму «сказаній».

Компіляція (від лат. соmpilо — грабую) — неоригінальний, несамостійний твір; праця, побудована на використанні інших творів; поєднання інших творів.

Мовознавець Юрій Луценко про літопис Григорія Граб’янки

Літопис Григорія Граб’янки можна назвати бароковим історичним романом. Тут наявний широкий спектр художніх засобів. Автор вводить у свою розповідь вірші, напівлегендарні перекази. На основі таких переказів написані оповідання про будівництво фортеці Кодак, про захоплення Хмельницьким королівських привілеїв, про смерть і похорон Хмельницького та ін. На сторінках твору знаходимо такі властиві для барокових художніх творів особливості, як поєднання символіко-алегоричного значення різних персонажів з історико-реалістичним, використання прийомів контрасту, пишні натюрморти, несподівані метафори, нанизування епітетів і т. д.

Історик Сергій Литвин про літопис Григорія Граб’янки

Літопис Григорія Граб’янки варто розглядати в першу чергу як літературний твір, а не як історичний. Автор подає не документальні факти, а літературно опрацьовану історію, прагне зробити її доступною для загалу. Головним завданням Граб’янки в умовах поступової втрати Україною автономії було нагадати про колишню козацьку славу. У процесі виконання цього завдання літописець відтворив осіб і предмети не такими, якими вони були насправді, але такими, якими вони повинні б бути, даючи їм, таким чином, нове існування і ніби створюючи їх повторно.

Літопис Самійла Величка

Самійло Васильович Величко народився бл. 1670 р. на Полтавщині. Навчався у Києво-Могилянській академії. Служив у генерального писаря Війська Запорозького Василя Кочубея, потім у Генеральній військовій канцелярії, де обіймав посаду старшого канцеляриста. Брав участь й у воєнних походах. Очевидно виконував доручення гетьмана Івана Мазепи, бо був ув’язнений у 1709—1715 рр. Після звільнення проживав у маєтностях Кочубеїв на Полтавщині, де навчав дітей грамоти. Останні роки життя провів у селі Жуки. Тут помер і похований.

Його історична праця, написана на початку XVIII ст., складається з двох частин. Перша — «Сказання про війну козацьку з поляками» — охоплює події 1648—1659 рр., друга — «Повість літописна про малоросійські та... інші події...» — присвячена подіям 1660—1700 рр.

Працюючи над цим історичним дослідженням, автор не лише дослідив документи Генеральної військової канцелярії, ознайомився з козацькими літописами, а й вивчив праці багатьох зарубіжних і вітчизняних авторів. За оцінкою дослідників, праця Величка одночасно є і літописом, й історичним дослідженням, а також художнім твором, збіркою документів й антологією літературних творів різних авторів і жанрів. У цьому літописі вперше в українській літературі подано детальну систематизацію життєписів гетьманів. Самійло Величко з особливою любов’ю пише про Богдана Хмельницького, наділяючи його ледь не надприродними властивостями.

Історик Іван Крип’якевич про літопис Самійла Величка

У творі Величка знайшла сильне вираження його любов до України. Рукопис прикрасив портретами гетьманів. Оповідання Величка про похід Сірка на Крим і про лист Сірка до кримського хана послужило мотивом картини Рєпіна «Запорожці пишуть листа...» та драми-казки Черкасенка «Про що тирса шелестіла...»

Історик Сергій Литвин про літопис Величка

Як історик Величко прагнув створити картину воєнних подвигів і випробовувань, слави і зрад, засліплення пристрастями героїв і безмірних людських страждань, які випали на долю українського народу в добу... Національно-визвольної війни та Руїни... Гуманіст і демократ Величко був гарячим прихильником козацтва, вважав його оборонцем України... Він перший в українській історіографії і літературі визначив і детально обґрунтував поняття «Україна» і «український народ» як територіально і національно усталені.

Письменник Валерій Шевчук про літопис Величка

Літопис Самійла Величка є не тільки результатом діяльності однієї людини. Це й Літопис, й історичний, і художній, і публіцистичний твір, збірка тогочасних документів, збірка художніх творів різних авторів. А насамперед — то велична пам'ятка, якій немає рівних у тогочасній нашій культурі.... С. Величко — монументальна літературна постать. Його життя пішло на те, щоб написати найбільший літопис, що знає українська наука... Цей Літопис — грандіозне мозаїчне панно, котре попри помилки залишається вражаючим і до сьогодні, адже все в ньому взаємозв’язане, вибагливо сплетене. Отож усією масою докладної інформації, з’єднанням усіх картин та описів твір не міг не впливати на наступні покоління.

3. ЯК ЛІТОПИСИ ВИСВІТЛЮЮТЬ ІСТОРИЧНІ ПОДІЇ І ПОСТАТІ

Опрацюйте подані уривки з літописів, використовуйте знання, здобуті у попередній частині уроку щодо особливостей кожного з творів.

1) Як кожен із творів висвітлює причини Національно-визвольної війни? Чому з викладеного можна довіряти? Чому — ні?

Літопис Самовидця

Початок и причина войни Хмелницкого ест едино от ляхов на православіе гоненіе и козаком отягощеніе... бо вони не хотіли... панщини робити, нести службу замковую... Над козаками реєстровими шляхта панове і гетман коронний поставлені були, которіе об їх волности... не дбали... Плату, которая постановлена була козакам від короля по золотих тридцять на рок, то на себе відбирали...

Літопис Григорія Граб’янки

Різні літописці вважають, що причиною воєн козацьких був собор Берестейський, бо саме після нього новоутворена унія внесла смуту серед православних, бо саме тоді Наливайко першим повстав на поляків... ляхи нестерпно тяжкий глум над людом українським чинили, над храмами божими глумилися, як силою брали у благочестивих маєтності їхні, а сам их смертю карали, честі та влади позбавляли, навіть до суду не допускали.

А найгіршим було те, що жиди нові побори придумували і маєтки козацькі не вільно було тримати, хіба що хто тільки жінкою володів у себе вдома, та й то не зовсім.

Літопис Самійла Величка

Діялося це року 1648, коли панували в Москві цар Олексій Михайлович, а в Польщі — Владислав Четвертий, король польський і шведський... Чинилося тоді шляхетним малоросіянам і посполитим, що жили обіруч Дніпра, і козакам Запорозького війська велике гноблення від польських панів та їхніх доглядачів, і це було незалежно від королівської й Річі Посполитої волі, їх безміру знищувано тоді й плюндровано, і це почали робити поляки, либонь, від 1333 року.

2) Як кожен із творів висвітлює особистість Богдана Хмельницького? Чому з викладеного можна довіряти? Чому — ні? Із якими характеристиками Богдана Хмельницького ви би погодились і чому?

Літопис Самовидця (з коментарів сучасного упорядника тексту, історика Ярослава Дзири)

Особі гетьмана, його історичним вчинкам літописець присвячує багато сторінок, однак ніде не виявляє прямого ставлення до постаті Хмельницького... Свою працю Самовидець починає розповіддю про діяльність гетьмана, який був «козак ростропній в ділах козацких военних, и у писмі біглій». Це, безперечно, підтверджує, що літописець добре розумів значення й важливість цієї доби в історичній долі українського народу та місце й заслуги Хмельницького, однак свою оцінку він приховує і не виявляє її.

Блискучі перемоги Хмельницького над польсько-шляхетським військом, військовий талант, глибокий розум гетьмана... не викликають жодних емоцій... Отже, з самого літопису випливає, що прихильного ставлення до особи гетьмана в цій праці немає. Замість того є об’єктивна інформація, характеристика Хмельницького, яка відповідала поглядам автора.

Літопис Григорія Граб’янки

Це була людина воістину варта звання гетьмана. Він не боявся біди, у найтяжчому становищі не втрачав голови, не боявся найтяжчої роботи, був міцний духом; з однаковою мужністю зносив мороз і спеку, їв і пив не скільки хотів, а скільки можна було, а коли справи і труд воїна зморювали його, то він спав невеличку крихту часу.

Лягаючи спати, не думав, як би знайти тихий куточок, а вкладався посеред військового гамору; одягався він так, як і всі інші, мав коней та зброю не набагато кращу, ніж в інших. Не раз його бачили, як, укрившись військовим плащем, знеможений, він спав посеред сторожі.

Він завжди першим кидався в бій і останній повертався з битви. Маючи ці та до цих подібні достоїнства, зовсім не дивно, що він став переможцем та пострахом для ляхів, а мирянам припав до душі.. . У його воїнства все так було злагоджено, що коли б він не пощадив... то зовсім би міг знищити Польщу».

Літопис Самійла Величка

...добрий вождь наш, дякуючи голові якого не тільки ми, його підручні, але й уся Малої Русі Річ Посполита могла жити довгі літа при щасливих успіхах... кому... допомагала рука божа стояти при своїй правді за вольність та свої старожитні права проти братів, але разом із тим ворогів наших — польських савроматів.

...той... завдяки справі якого могли сподіватися ніколи не вмирати оживлені старожитні права й вольності Запорозького війська... милий наш вождю... гетьмане славного Запорозького війська і цілої козако-руської України Хмельницький Богдане...

Коли хто з цікавості захотів би знати, чого Хмельницький, бувши шляхетської руської породи, велів поховати себе після смерті не в столичнім і предковічнім козацькім місті Чигрині, але в Суботові... на своїй, заслуженій власною кров’ю суботівській землі і в церкві, зведеній його коштом.

3) Як кожен із творів висвітлює особистість Івана Виговського? Чому з викладеного можна довіряти? Чому — ні? Із якими характеристиками гетьмана ви би погодились і чому?

Літопис Самовидця

Виговський належав до тих, чия заздрість або бажання влади були надто важливими для нього як і для інших зі старшини, а не маючи можливості цього відкрити, вони здійснили усунення молодого Хмельницького від влади.

Літопис Григорія Граб’янки

Після того... Пушкар повернувся в Полтаву, Виговський уже зовсім безпечно утвердився на гетьмануванні. Спершу він зробив вигляд, що з власної волі і нібито добровільно з'явився до царської величності . А потім став супостатом... Деякий час він за всякими послугами царю приховував свою ворожість.

Літопис Самійла Величка

Виговський, готуючись до зради, а також не сподіваючись приязні від запорожців, написав через свого посла до кримського хана, прагнучи вступити з ним в такий союз, який був у того з покійним гетьманом Хмельницьким.

4) Якими були, на думку вчених, історичні погляди літописців? Як це впливало на їхній виклад подій?

Учені про історичні погляди літописців

Ярослав Дзира

Козацькі канцеляристи докладали зусиль, щоб довести законність дій української сторони. Виходячи із заданих наперед ідеологічних настанов, вони подавали події Визвольної війни не як бунт проти законної влади Речі Посполитої, учасники якого керувалися тільки егоїстичними інтересами грабунку й наживи, а як об’єктивно неминучу й законну революцію в ім’я гуманістичних ідеалів національної та соціальної справедливості.

Мирослав Попович

Усі згадані літописці тією чи іншою мірою пов’язані з якоюсь антиросійською опозицією, видається дивною їх стійка орієнтація на політичну лінію Хмельницького і Переяславської ради.

Чим керувались українські літописці та збирачі старожитностей?.. Опис героїчної боротьби українського козацтва, насамперед у часи Хмельницького і Переяславської ради, був важливим аргументом на користь дворянських претензій козацької старшини.

Перевірте засвоєне на уроці

Обговоріть у загальному колі:

1. Як ви вважаєте, чому всі три автори висвітлюють один і той самий період з історії України, а не починають історію з часів Київської Русі, як попередні літописці?

2. На яких джерелах побудовані аналізовані твори?

3. Чим відрізняються козацькі літописи від традиційних літописів?

4. У чому значення козацьких літописів для сьогодення? Порівняйте ваші думки з думкою історика.

Ярослав Дзира про козацькі літописи

Представники різних соціальних груп взялися за перо, щоб передати нащадкам історію недавнього минулого, зафіксувати події, учасниками яких вони були, визначити своє ставлення до них. Автори, а ними були переважно військові канцеляристи, освічені вищі козацькі чини, залучали до своїх творів нові джерела, переосмислювали їх, унаслідок чого літописна форма викладу матеріалу (порівняно з попередніми літописами) витіснялася розгорнутою літературно-історичною розповіддю, що містила вже елемент наукового підходу до осмислення історії, а також свідчила про новий етап у розвитку українського літописання, про перехід від накопичення історичних знань до історичної науки.