Підручник з Історії України. 8 клас. Гупан - Нова програма

§ 38—39. ПРАВОБЕРЕЖЖЯ ТА ЗАХІДНА УКРАЇНА в останній третині XVIII ст.

1. ЯК ВІДБУЛИСЯ ПОДІЛИ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ

Коли і за яких обставин відбулися поділи Речі Посполитої? Які наслідки це мало для українських земель?

Наприкінці XVIII ст. Річ Посполита переживала занепад: фільваркова система господарювання і шляхетська анархія гальмували економічний розвиток країни, послаблювали її перед зовнішньою агресією. Сусідні держави — Пруссія, Російська імперія та Австрійська монархія — користуючись слабкістю Речі Посполитої, вирішили розчленувати Польщу та розширити за рахунок її територій свої володіння. Виправдовуючи ці кроки, Катерина II писала: «Немає потреби згадувати про причини, що спонукали Нас приєднати до імперії Нашої... землі, що з давніх-давен Росії належали, міста російськими князями створені і народи спільного з росіянами походження і Нам єдиновірні». Приблизно так само пояснювали свої дії й інші держави.

У 1772 р. відбувся перший поділ Польщі, внаслідок якого майже всю територію Руського, Белзького, західну частину Волинського та Подільського воєводств одержала Австрія. До Пруссії відійшла північно-західна частина Польщі з Гданськом, до Росії — східні білоруські землі з Полоцьком і Вітебськом та частина Ліфляндії.

Приводом до другого поділу Польщі стало те, що сейм розпочав у країні реформи, зокрема прийняв Конституцію, у якій відобразилися ідеї Великої французької революції 1789 р. Але магнати і шляхта були проти цих змін, оскільки ті обмежували їхні права. Вони звернулися по допомогу до сусідів, які не забарилися. 1793 р. Росія і Пруссія підписали конвенцію про другий поділ Польщі. За нею до Пруссії відійшли західні польські землі з Познанню, до Росії — Правобережна Україна і центральна частина Білорусі з Мінськом.

Другий поділ Польщі викликав у державі піднесення національно-визвольного руху. Спалахнуло визвольне повстання під проводом Тадеуша Костюшка. На Правобережній Україні розповсюджувалися листи й прокламації із закликами приєднання до повстання. Проте популярності тут вони не набули. Врешті-решт російські війська придушили повстання. Після цього, у 1795 р. було здійснено третій поділ Польщі, за яким Росія одержувала Волинь, Західну Білорусь, Литву і Курляндію; Австрія — Люблін і Краків із прилеглими районами; а Пруссія — решту польських земель із Варшавою.

Росія отримала 62 % території і 45 % населення колишньої Речі Посполитої. Близько 80 % українського населення опинилося у складі Російської імперії.

Австрія, скориставшись ослабленням Туреччини у російсько-турецьких війнах, у 1775 р. приєднала Буковину. Відтепер у складі Австрійської монархії Габсбургів опинилися Східна Галичина, Закарпаття і Північна Буковина.

На Правобережній Україні, після її приєднання до Росії, було запроваджено загальноросійський адміністративний поділ: спочатку намісництва, а потім губернії. Так було створено Київську (центр Київ), Волинську (Новоград-Волинський) і Подільську (Кам’янець-Подільський) губернії. Тож життя в регіоні тепер розгорталося подібно до територій, що входили до складу Російської імперії. Особливість регіону полягала у тому, що хоч юридично Правобережна Україна і стала належати новій державі, але фактично ще тривалий час перебувала під впливом поляків.

Як ви розумієте напис на пам'ятній медалі Катерини II? Як ви особисто ставитесь до цих подій?

Пам'ятна медаль Катерини II з приводу приєднання Правобережжя. На лицьовому боці медалі було зображено профіль російської самодержавиці, на зворотному — карта приєднаних земель із написом «Отторженная возвратихь» — «Відторгнене — повернуто».

2. ЯК ЗМІНИЛОСЯ СТАНОВИЩЕ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Як змінився адміністративний устрій Правобережжя? Як змінилося життя різних верств населення?

У виданому з нагоди приєднання нових територій маніфесті Катерини II (1793 р.) відзначалися «історичні права» Росії на анексію «польських областей». Приєднані землі проголошувалися «споконвіку російськими», тому імператриця вирішила їх «взяти під державу свою і приєднати на вічні часи до імперії своєї». Шляхті надавалися права, які вона мала за часів Речі Посполитої. Польські шляхтичі урівнювалися у правах із російськими дворянами, звільнялися від сплати державних податків, військової служби, діставали шляхетське самоврядування. Крім того, майно шляхти визнавалося недоторканним, проголошувалася свобода віросповідання.

Анексія (від лат. аnnехіо — приєднання) — це насильницьке приєднання державою всієї або частини території іншої держави в односторонньому порядку.

Єдиною умовою одержання цих прав була присяга на вірність російській імператриці і державі: «Усі, хто прийме підданство, будуть нагороджені всіма правами, вольностями і привілеями», а хто зі шляхти не бажав присягати, тому дозволялося продати нерухомість і у тримісячний термін залишити територію імперії. Поступово почались адміністративні зміни у краї. Керівні посади і конфісковані в опозиційної шляхти та католицької церкви землі надавалися росіянам і полякам, які підтримували імперію.

Для українського селянства, що становило більшість населення Правобережжя і найбільше потерпало від сваволі місцевих панів, ніяких змін не відбулося. До правобережних селян застосовувалося кріпосне право російського зразка.

Як зазначав історик Володимир Антонович, поляки втратили юридичну владу над селянами, характерну для часів Речі Посполитої, але їхнє економічне панування було повністю визнане і захищене законом та сильно організованою адміністрацією і міцною владою.

До кого було звернено указ? За чим мали стежити керівники губерній і священики? Які права мали селяни?

З указу імператора Павла І від 1797 р.

Про належну слухняність селян своїм поміщикам у повинностях і про обов’язки щодо цього губернського начальства та парафіяльних священиків

... всі селяни, які належать поміщикам, мають бути слухняні поміщикам своїм в сплаті оброку, роботах і всякого роду селянських повинностях, побоюючись за непослух і свавілля неминучого суворого законного покарання.

За даними істориків, у 1795 р. серед правобережних селян поміщицькі кріпаки складали 85,2 %, а державні селяни — 14,8 %, тоді як у цілому по Росії — відповідно 60 % і 40 %. Поміщицькі селяни перебували в особистій залежності від своїх власників. Закон забороняв селянам отримувати на своє ім’я землю, будинок, позичати гроші під заставу, залишати помістя, скаржитися на власника. В обов’язок поміщицьких селян входило виконання повинностей на користь держави (платити подушну подать і поставляти солдатів) та поміщиків (відробляти панщину і платити оброк).

Поміщицькі і державні селяни платили подушну подать одного розміру. Причому, якщо розміри державних повинностей встановлювались офіційно, то поміщицькі — повністю залежали від волі дворян і шляхти.

Яким залишилося становище селян після переходу під владу Російської імперії? Що змінилось?

Історик Дмитро Дорошенко про становище на Правобережжі наприкінці XVIII ст.

Російський уряд залишив без змін соціально-економічний лад, що був під Польщею. Кріпацтво, яке в кінці XVIII ст. досягло в Польщі найбільшого розвитку,... дістало від російського уряду повну підтримку... Селянська маса, яка сподівалася, що перехід під владу православної Росії принесе їй полегшення, розчарувалась.

Єдине, що змінилося супроти давніших порядків, це свобода повернення від церковної унії до православія. Російська влада навіть спонукала до цього. Але й це не поліпшило долі української кріпацької маси, а скасування уніятської церкви з її культурними установами привело тільки до ослаблення культурних впливів.

Ознакою імперської влади була присутність в Україні російської армії. Її загони розміщувалися по всій території, а командири обкладали населення повинностями. Найтяжчою з них став призов до армії. Термін служби становив 25 років. Через часті війни це вважалося рівнозначним смертному вироку. Нерідко пани карали непокірних кріпаків відправленням до армії.

Водночас правобережним містам дозволялося витрачати прибутки від торгівлі на потреби міського господарства. Створювалися нові митниці поблизу прикордонних міст, налагоджувався регулярний поштовий зв’язок, школи передавались у відання місцевої адміністрації, а в навчанні запроваджувалася російська мова.

3. ЯКИМ БУЛО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ПІД ВЛАДОЮ АВСТРІЇ

Як змінився адміністративний устрій західноукраїнських земель? Чим характеризувалося життя різних верств населення?

Після трьох поділів Речі Посполитої значна частина українських земель опинилася під владою австрійських Габсбургів. Адміністративно вони належали до різних частин монархії. Більшість західних українців жили в Галичині, об’єднаній із польськими територіями, Закарпаття належало Угорському королівству, а Північна Буковина виділялася в окрему адміністративну одиницю.

Розкажіть, коли західноукраїнські землі опинились у складі Австрійської імперії, та покажіть їх на карті 7.

Дві третини (66 %) населення Галичини становили українці. Майже 20 % — поляки й приблизно 10 % — євреї, причому українці населяли переважно Східну Галичину, а поляки — Західну. Панівним станом тут була польська шляхта. У Буковині, де українців налічувалося до 75 % населення, провідні позиції займали румунські бояри, а в Закарпатті (40 % українців) — угорські поміщики. Більшість українців у всіх трьох регіонах, підконтрольних Австрії, була сільським населенням.

З отриманих унаслідок поділу Речі Посполитої земель Австрійська імперія утворила Королівство Галіції та Лодомерії із центром у Львові. Усю владу у своїх руках зосереджував намісник, призначений австрійським імператором. Щоб схилити на свій бік галицьку верхівку, Відень дозволив магнатам, шляхті й духовенству обирати становий сейм. Окремим округом цього «королівства» стала Буковина з центром у м. Чернівці.

Основною галуззю економіки було сільське господарство, проте рівень виробництва, особливо селянського, залишався надзвичайно низьким. Селяни користувалися земельними наділами, пасовищами й луками, незначною частиною лісів. За все вони мусили нести повинності, відпрацьовувати панщину, а також сплачувати податки державі та на утримання духовенства. Урешті-решт, селянинові з того прибутку зазвичай лишалося 15—30 %. Перехід поміщицьких господарств до товарно-грошових відносин призводив до зростання панщини.

У зв’язку з розширенням фільварків ішло скорочення селянських наділів. Посилювалася у селі і соціальна нерівність. Зокрема, з одного боку, збільшувався прошарок заможних господарів, а з іншого — зростала чисельність сільської бідноти.

Як характеризує становище селянства історик? Що було причиною такого становища?

Історик Орест Субтельний про становище селянства

Умови життя в населених українцями землях імперії Габсбургів характеризувалися одним словом: бідність. Горбистий рельєф та невеликі наділи ускладнювали обробку землі, а постійний гніт польської шляхти доводив селян до повного виснаження.

У фільваркових маєтках і заможних селянських господарствах для обробітку ґрунту використовувалися сучасні плуги (великі і малі із залізним лемешем) та інші новітні засоби. Такі господарства були забезпечені тягловою силою, окремі з них володіли водними млинами та вітряками. Під впливом розвитку товарно-грошових відносин власники шукали шляхи збільшення кількості і розширення асортименту вирощуваної продукції, яка поставлялася не лише на внутрішній ринок, а й за кордон.

Найприбутковішим у землеробстві вважалося вирощування зернових культур, продукція яких постійно зростала в ціні. В останній чверті XVIII ст., окрім пшениці, жита і ячменю, в західноукраїнських землях почала з’являтися кукурудза. Водночас із традиційними сільськогосподарськими культурами там стали вирощувати й нові — картоплю, цукровий буряк. Зростав асортимент і технічних культур — тютюн, льон, коноплі, хміль.

У магнатських господарствах, поряд із землеробством, розвивалося тваринництво, садівництво, бджільництво тощо. Вони ставали багатогалузевими й орієнтувалися на потреби ринку, що мотивувало господарів привозити породистих корів із Голландії, коней — з Італії, Туреччини та Іспанії, овець — із Валахії тощо. Господарники засновували молочарні, овечі ферми, кінні «заводи», ферми з вирощування свиней та ін.

У Північній Буковині до третини земель належало духовенству, ще близько третини перебувало під маєтками поміщиків, а у селян — до 40 %. Головними культурами у сільському господарстві ставали кукурудза й картопля. У цьому регіоні було мало землі, придатної для землеробства, тому поширювалося скотарство: розведення великої рогатої худоби й овець.

Міське життя у Західній Україні розвивалося повільно. Єдиним великим містом був Львів (30 тисяч жителів). Мешканці містечок переважно займалися сільським господарством, а не ремеслами і торгівлею. Помітною, на той час, стала зміна національного складу міст. Більшість міщан становили поляки, німці, євреї, вірмени. Українці поступово перетворювалися на селянську націю.

Як оцінюють економічний стан Галичини історики? З чим вони пов’язують занепад економіки краю?

Історики про становище західноукраїнських міст

Дмитро Дорошенко

До рук австрійської влади Галичина перейшла в стані економічного упадку. Шведські війни, російська окупація, боротьба магнатів між собою, занепад зовнішньої торгівлі — все це довело край до зубожіння. Особливо тяжке було становище української людності, яка становила головну масу населення.

Орест Субтельний

Після поділів Польщі галицькі міста було відрізано від традиційних ринків в Україні, їхня й без того тяжка доля стала ще тяжчою. Не дивно, що Галичина мала репутацію однієї з найбільш відсталих частин імперії... українці мали обмежений доступ до політичної влади через відсутність дворянства. Не маючи міського населення, вони лишалися поза цариною торгівлі та промисловості.

На Закарпатті налічувалося 27 міст і містечок, на промисловий і торговий центр краю поступово перетворювався Ужгород. Найбільше гальмувала економічний розвиток міст їхня залежність від феодалів. Жителі багатьох закарпатських міст нарівні з селянами-кріпаками відбували панщину на землевласників або державу, сплачували натуральну данину.

У другій половині XVIII ст. на західноукраїнських землях почали з’являтися перші мануфактури з виробництва сукна і полотна. Але переважним залишалось ремісниче виробництво. Габсбурги мало опікувалися економічним розвитком периферії своєї імперії.

4. ЯК ВПЛИНУЛИ НА УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ РЕФОРМИ МАРІЇ-ТЕРЕЗІЇ ТА ЙОСИФА II

Які реформи запроваджувала австрійська влада? Чи були вони важливі для українського населення? Чому?

Включення українських земель до складу Австрійської імперії збіглося у часі з реформами у державі Габсбургів, які проводили імператриця Марія-Терезія та її син — Йосиф II. Реформи базувалися на ідеях освіченого абсолютизму і спрямовувалися на встановлення контролю влади над усіма сферами суспільного життя.

Які реформи було запроваджено? Чи стосувались вони українського населення? Як впливали на нього?

Основні реформи Марії-Терезії та Йосифа II

Селянська

Релігійна

Освітня

1775 р.— заборона панам вводити додаткові повинності.

1782 р. — звільнення селян від особистої залежності: дозвіл одружуватися на власний розсуд, навчатися ремесел, пересуватися по країні тощо.

1786 р. — визначення категорій селян і розмірів панщини залежно від кількості землі (від 12 до 156 днів панщини на рік (3 дні на тиждень).

1787 р. — оголошення земель, що перебували в користуванні селян, їхніми володіннями.

1789 р. — встановлення розмірів усіх повинностей пропорційно до кількості землі у селянина (не більше 30 % доходу від землі і сплачуються грошима)

Підпорядкування церкви державі.

Перетворення священиків на державних службовців.

Ліквідація ордену єзуїтів.

Зрівняння у правах католицької, протестантської та греко-католицької церкви.

Проведення секуляризації церковних земель, за рахунок яких започатковано Релігійний фонд Галичини, з якого фінансувалося утримання монастирів, духовних навчальних закладів

Проголошення загальної середньої освіти.

Створення в містах і селах мережі навчальних закладів:

— однокласні і двокласні школи з рідною мовою навчання;

— трикласні двомовні школи;

— чотирикласні школи з німецькою мовою навчання.

Переведення шкільної освіти за державний кошт.

Заснування кількох греко-католицьких семінарій.

Відкриття Львівського університету

У регіонах ці реформи впроваджувалися по-різному. Зокрема, найменше ці перетворення торкнулися буковинських селян. Деякі закони викликали спротив шляхти і були пізніше змінені на користь феодалів.

Однак усі ці реформи залишили велике землеволодіння й панщину. Лише 4 % усіх земель належали державі, церкві, міським громадам і вільним селянам. Та все-таки, за словами Івана Франка, «після австрійських законів хлоп не був уже панська власність і ґрунт його не був панська власність».

Перевірте засвоєне на уроці

1. Які українські землі перейшли під владу Російської імперії наприкінці XVIII ст.?

2. Які адміністративні та соціально-політичні зміни було запроваджено на початку російського панування на Правобережжі?

3. Яким було становище селян на західноукраїнських землях?

4. Чим характеризувався соціально-економічний стан західноукраїнських земель наприкінці XVIII ст.?

5. Назвіть основні реформи Марії-Терезії та Йосифа II.

6. Чи погоджуєтесь ви з міркуваннями Катерини II щодо повернення у результаті поділів Речі Посполитої «споконвічних відторгнених земель»?

7. Як ви думаєте, чому російська влада вирішила у своїй соціальній політиці спиратись на католицьку польську шляхту, а не на православне українське селянство, яке становило більшість населення Правобережжя?

8. У чому виявилася прогресивність, а в чому обмеженість реформ австрійської влади?

9. Порівняйте становище українських селян Правобережної України після переходу під владу Російської імперії і західноукраїнських — Австрійської.

10. Історик О. Субтельний. оцінюючи підсумки XVIII ст., стверджує: «Відтак, тогочасна історія України йшла двома паралельними шляхами: один торували західні українці в Австрійській імперії, а другий — східні українці в Російській». Чи погоджуєтесь ви з ним?

Домашнє завдання

1. Складіть план «Наслідки поділів Польщі для українських земель».

2. Як оцінює селянську реформу на західноукраїнських землях Орест Субтельний? Чи погоджуєтесь ви з ним? Чому?

Це були зміни величезної ваги. Галицький селянин більше не був зневаженою, не захищеною законом істотою. Тепер він став особою з певними законними правами.

...У багатьох чинниках селянин лишався підвладним панові. Однак його становище поліпшилося: зі звичайного предмета особистої власності він стає чимось на зразок орендаря, котрий передає свій наділ у спадщину, а стосунки його із землевласником регулюються законом. Рішучий характер цих реформ стає ще очевиднішим, якщо згадати, що саме в час їх проведення інша імператриця — Катерина II — заганяла у кріпацтво селян Лівобережної України.