Підручник з Історії України. 8 клас. Гупан - Нова програма

§ 37. ПРАВОБЕРЕЖЖЯ ТА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ у 20—60-х рр. XVIII ст.

1. ЯКИМ БУЛО СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ

Які особливості соціально-політичного й економічного життя на Правобережній Україні? Які причини загострення соціальних протиріч виникли у цей період?

Із переходом Правобережної України знову до Речі Посполитої стало розвиватися магнатське землеволодіння в основному за рахунок роздачі королівських земель та примусового скорочення селянських наділів. До середини XVIII ст. близько 40 магнатських родів, чимало з яких були нащадками польських вельмож, володіли 80 % території Правобережжя.

Водночас на спустошеному воєнними діями Правобережжі не вистачало робочих рук.

Як магнати вирішували проблему нестачі у господарствах робочих рук? Чому відбулось повторне закріпачення селянства? Які були повинності селян?

Історик Олександр Бойко про особливості земельних відносин на Правобережжі

Магнати створювали на своїх землях слободи, поселяючись у яких, селяни звільнялися від повинностей залежно від договору на 15—30 років. Такі пільгові умови господарювання викликали масовий селянський переселенський рух із Галичини, Волині, Полісся, де вже було кріпацтво. Ця народна колонізація сприяла господарському відродженню краю, пожвавленню його економічного розвитку.

У цей час господарство функціонувало на основі фільварково-панщинної системи, яка у середині XVIII ст. набула поширення на Правобережжі. Характерною рисою аграрних відносин стало повторне закріпачення селян, яких після закінчення пільгових років змушували виконувати грошову та відробіткову ренти.

Розвиток фільваркового господарства супроводжувався зменшенням селянських наділів та зростанням малоземельних і безземельних селян. З’явилася категорія вільних селян — «гультяїв» та наймитів, які йшли на заробітки до заможних господарів.

Магнати і шляхта шукали шляхи збільшення кількості і розширення асортименту вироблюваної продукції. За свідченням історичних джерел, у Тульчині засівали пшеницю трьох сортів (сандомирська, біла і червона), жито — місцеве й «саксонське», горох — угорський і турецький. В окремих маєтках запроваджували сівозміну і добрива. Поряд із землеробством у магнатських господарствах розвивалося тваринництво, садівництво, бджільництво, різні промисли.

Зрушення відбувалися не тільки в аграрному секторі, а й у промисловості, будівництві, торгівлі, фінансах. Проте розвиткові ремесел і промислів та економічному зростанню міст перешкоджали права магнатів і шляхти на найбільш прибуткові галузі господарства: виробництво горілки, млинарство, виготовлення цегли, видобуток воску та ін. Тому зростання ремісничого виробництва відбувалося повільно. Найбільшими ремісничими центрами стали Житомир, Луцьк, Кременець та інші міста.

У чому полягали особливості розвитку міст? Що сприяло, а що заважало такому розвитку?

Історик Орест Субтельний про розвиток міст Правобережжя

На додаток до воєнних руйнувань розвиток міст підривала шляхта. Сидячи по своїх сільських маєтках, що постачали їй усе необхідне, шляхта заважала розвиткові міст: ремісники, що працювали в її маєтках, конкурували з міськими ремісниками; міщанам заборонялося займатися вигідними промислами...; багато міст були такими лише за назвою, бо становили приватну власність магнатів, причому до 80 % їхніх мешканців становили селяни, які обробляли навколишні землі. Міста, зокрема, Луцьк і Дубно на Волині, Кам’янець та Бар на Поділлі, Бердичів та Умань у Київському і Брацлавському воєводствах, виросли завдяки торгівлі.

Характерною ознакою міст було зростання в них кількості євреїв-орендарів, яких підтримували магнати, зацікавлені у їхньому посередництві та орендарських послугах. Євреї прибирали до своїх рук не тільки оренду, а й торгівлю і промисли, що призводило до протистояння між ними та корінним населенням. На селі євреї часто ставали корчмарями, зосереджували у своїх руках горілчаний промисел, були управителями магнатських володінь. За підрахунками істориків, у містах кількість їх сягала 3,5 % усіх міщан.

2. ЯК РОЗГОРТАВСЯ ГАЙДАМАЦЬКИЙ РУХ

Які були причини гайдамацького руху? Які етапи його розвитку можна визначити? Чому рух швидко поширювався Правобережжям?

Завершення терміну «пільгових років», запровадження відробіткової ренти й посилення особистої залежності селян стало основною причиною виникнення соціальних рухів серед «хлопського» населення Речі Посполитої. Соціальне невдоволення посилювалося релігійними утисками православного духовенства зі сторони польської влади.

Тому закономірно, що в цей час зросла соціальна активність українських селян і міщан. Учасники протестного руху дістали назву гайдамаки.

Гайдамак (від тюрк. «гайде» — гнати, переслідувати) — самоназва народних повстанців на Правобережній Україні.

Гайдамаки не мали у своїй діяльності чіткої мети і далекосяжних планів, вони керувалися прагненням помститися магнатам та шляхті за гноблення простих людей, відбираючи власність у заможних.

Яку тактику використовували гайдамаки? Чим можна пояснити появу такого явища, як гайдамацтво?

Із листа шляхтича з Летичева до коронного гетьмана Юзефа Потоцького про організацію гайдамацьких нападів (1746 р.)

Ми маємо достовірні дані про дії гультяїв. Коли нападають на село або містечко, то насамперед забезпечують собі дзвіницю, щоб ніхто не вдарив на сполох. Пізніше кілька стає на воротах, двоє кличуть до вікна, щоб їм відчинити. Коли хтось добровільно відчинить, заберуть те, що він має. Коли буде боронитися, то поб’ють, поріжуть і все заберуть. Коли нападають у полі або в лісі, то мають такий звичай. Розміщуються в ярі, де їм з сіл доставляють харчі. Один із гайдамаків сидить на дереві і дивиться на дорогу, коли хтось з’явиться, вискакують і ведуть в яр.

Гайдамаки спочатку викликали у магнатів і шляхти лише роздратування, але поступово перетворилися на серйозну загрозу для них. Зростання кількості невдоволених кріпацтвом, малочисленність польської армії на Правобережжі (4 тисячі), сусідство із Запорозькою Січчю, яка давала ватажків для загонів, перетворило гайдамацький рух на силу, яка могла знищити польське панування.

Соціальну основу руху становило селянство. Участь у гайдамаччині брали й представники інших верств і прошарків — ремісники, міщани, дрібна шляхта.

Перше потужне гайдамацьке повстання під проводом Верлана сталося в 1734 р.

Як історики пояснюють причини повстання Верлана? Чим воно відрізнялося від попередніх виступів гайдамаків?

Орест Субтельний про повстання Верлана

Особливу небезпеку для шляхти являли гайдамаки тоді, коли поляки втягувалися в міжнародні конфлікти. Так, у 1734 р. точилась боротьба навколо обрання нового короля Польщі, сотник надвірного війська князя Єжи Любомирського на ім'я Верлан утік із війська й оголосив повстання проти панів. Буцімто спираючись на підтримку російської імператриці, Верлан зібрав близько тисячі гайдамаків у формування на взірець козацьких загонів і розпочав грабіжницький похід Брацлавщиною та Галичиною. Врешті польське військо змусило його втекти до Молдавії. Підбадьорені успіхами Верлана, стали виникати й інші гайдамацькі ватаги.

Польський історик Францішек Равіта-Ґавронський про виступ Верлана

Протягом півроку ім’я Верлана стало для польської шляхти злим духом, що розпростерся від Правобережжя по Волинь і Руське воєводство. Ніде не знаходимо згадки, що він особисто брав участь у грабіжництві, хоч вина спадала на нього. Повстання Верлана було зорганізованим і облетіло Правобережжя вогняною кулею.

Цей виступ засвідчив перехід гайдамацького руху на новий рівень — від розрізнених дій невеликих ватаг, що обмежувалися нападами на місцевих шляхтичів і орендарів, до масштабних загальних рухів, здійснюваних великими загонами. Щоб їх приборкати, шляхта вдалась до жорстокості. Проте гайдамацький рух не вщухав.

Новий спалах гайдамацького руху відбувся навесні 1750 р. За своїм розмахом він перевершив попередній. Брацлавщина, Київщина, Волинь, Поділля були звільнені від шляхетського панування. Але усунення шляхти, орендарів, уніатів не супроводжувалося встановленням порядку і формуванням нової державності. Кривава різанина, зруйновані міста, сотні повстанців, що вершили суд і розправу на власний розсуд, — таким був інший бік повстання.

Як ви думаєте, чому польське військо не могло впоратися з гайдамаками?

Зі звернення Київського воєводства до коронного гетьмана Потоцького про допомогу в боротьбі з гайдамаками (червень 1750 р.)

Ми позбавлені допомоги в той час, коли щораз більшим стає гайдамацький натовп,... який вливається також із-за російського кордону у наше воєводство, спустошуючи країну... Фортеця Білоцерківська на чолі з паном Бекірським, який командує воєводством, просить про надання допомоги людьми.

Петро Мірчук про гайдамацькі виступи 1750 р.

Польські війська виявились неспроможними впоратися з повстанцями. Наприклад, у Білій Церкві польська військова залога втекла разом зі своїм комендантом і губернатором, як тільки гайдамаки почали наступ. Поляки звернулися до московського уряду по допомогу.

Узимку 1750 р. польські та російські війська придушили повстання. Але остаточно гайдамацький рух угамувати не вдалося.

3. ЯКІ ПОДІЇ НАЗИВАЮТЬ КОЛІЇВЩИНОЮ

Чи можна вважати, що Коліївщина була якісно новим етапом гайдамацького руху?

У другій половині 60-х рр. XVIII ст. Правобережна Україна опинилась у складному становищі. Окрім гайдамацького руху, загострився розкол серед польської шляхти на прихильників і противників короля Станіслава II Августа, який був ставлеником росіян. Ускладнилися стосунки між православними та католиками й уніатами. Уніати на чолі з митрополитом Володкевичем розгорнули активний наступ на православну церкву. У відповідь православні на чолі з ігуменом Мотронинського монастиря Матвієм (Мельхіседеком) Значком-Яворським звернулися по допомогу до Росії.

На початку 1768 р. між Річчю Посполитою й Росією було укладено трактат про зрівняння православних і протестантів у політичних правах із католиками. Але реалізувати цей договір не вдалося, оскільки у м. Барі утворилась конфедерація шляхти, члени якої виступили проти короля. Вони прагнули насадити в Україні католицьку й уніатську церкви і відновити владу шляхти. Озброєні загони конфедератів «вогнем і мечем» пройшлися Правобережжям.

Конфедерація — воєнно-політичне об’єднання шляхти для досягнення певних цілей.

Ці події стали поштовхом до народного повстання, яке увійшло в історію під назвою «Коліївщина» (1768—1769 рр.). Його очолив послушник Мотронинського монастиря запорозький козак Максим Залізняк (народився близько 1740 р.). Повстанці зосередилися в урочищі Холодний Яр, неподалік Чигирина.

Повстанський рух швидко охопив Правобережну Україну. Близько 30 загонів повсталих розправлялися зі шляхтою, католицьким і уніатським духовенством та євреями-орендарями, одночасно грабуючи їхнє майно. Вони здобули Жаботин, Смілу, Корсунь, Канів, Богуслав та інші міста і містечка.

Згодом головний удар було спрямовано на Умань.

9 червня 1768 р. повсталі взяли місто в облогу. Долю Умані вирішив перехід на сторону повсталих сотника надвірного війська магнатів Потоцьких — Івана Ґонти. Спільними зусиллями вони оволоділи містом і розправилися із шляхтою та місцевим населенням.

Максим Залізняк

Іван Ґонта

Як поводилися повстанці в Умані? Чи можна, на вашу думку, виправдати таку жорстокість повстанців?

Із розповіді Максима Залізняка на суді

Поляків, жидів, а при них і тих, хто в конфедератів прислужував віри грецької, покололи чимале число, а скільки, точно знати не можу, але думаю, що не менше, як всіх чоловіків, жінок, малих дітей, тисяч дві людей... і при тому пограбовано тисяч сто рублів... Між побитих нами, губернатор із жінкою вбитий, а про попів та інших польських шляхтичів не знаю, тому що не з цих міст родом.

Повстання з Правобережжя загрожувало перекинутися на власне польські землі, а також на Лівобережжя й Запорожжя. Повстанці обрали Залізняка гетьманом, а Ґонту — уманським полковником.

Коліївщина відрізнялась від попередніх повстань гайдамаків за своїми масштабами і наявністю програми боротьби, метою якої стало відновлення Гетьманщини, де не було б «панів і підданих, а всі користувалися б козацькими вольностями». Очільники коліївського руху, розгортаючи боротьбу проти шляхти, зверталися до народу з універсалами, закликаючи боротися за «звільнення від гноблення, яке ви терпіли від панів своїх».

Налякані повстанням, панівні верхівки Росії та Польщі об’єднали свої зусилля задля придушення Коліївщини. Командувач російських підрозділів під Уманню полковник Гур’єв, заявивши про свою начебто прихильність до повстанців, запросив Максима Залізняка, Івана Ґонту та інших старшин на бенкет, де їх заарештували. Повстанці, залишившись без провідників, були розбиті російським військом. Після розгрому основного осередку «Коліївщини» розпочались каральні акції проти повстанців в інших районах. Жертвами карателів стали тисячі учасників повстанського руху. Іван Ґонта, як підданий короля, був переданий полякам, і ті стратили його. Залізняка, підданого Російської імперії, покарали засланням до Сибіру на каторжні роботи.

Спираючись на карту 6 та ілюстрації, розкажіть про основні події Коліївщини. Які були, на вашу думку, причини її поразки?

1 — Т. Шевченко. Мотронинський монастир (1845 р.);

2 — освячення ножів, яке за легендою відбулося у Мотронинському монастирі на початку повстання (сучасний малюнок);

3 — бенкет у Лисянці (ілюстрація до поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки»);

4 — взяття Умані (сучасний живопис).

4. ЗА ЯКИХ ОБСТАВИН ВИНИКАЄ І ПОСИЛЮЄТЬСЯ РУХ ОПРИШКІВ У ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

Як були пов’язані умови життя населення і виникнення руху опришків? Поясніть свою думку на фактах.

Ускладнилося становище на той час і на західноукраїнських землях, які входили до Речі Посполитої, Османської імперії, Угорщини та Австрії. Українці в Галичині, Буковині і Закарпатті потерпали не лише від соціальних і релігійних утисків, а й від постійних воєн та політичної нестабільності.

В економічній сфері життя західноукраїнські землі відставали від Лівобережної і Правобережної України. Тут загальмувався розвиток продуктивних сил, особливо міст. Становище селян погіршувалося через зростання феодального землеволодіння та збільшення повинностей. Це призводило до занепаду й обезземелення селянських господарств. Так, у Жидачівському повіті Галичини безземельні становили 22,5 %, малоземельні — 50,8 % усіх селян. Більше 30 % галицьких селянських господарств не мали робочої худоби.

У західноукраїнських землях, поруч із українцями жили чималими етнічними групами поляки, румуни, угорці, а також такі етнічні меншини, як євреї, німці, чехи, словаки, вірмени. Ключові посади в адміністративних органах Галичини займали поляки, на Закарпатті — угорці, які були тут повновладними господарями. У відповідь на їхні утиски на західноукраїнських землях, особливо в Карпатах, поширювався народний опір. Повстанців тут називали «чорними хлопцями», або опришками.

Як діяли опришки? Чим їхня тактика відрізнялась від гайдамаків?

Олександр Гаврош про тактику опришків

Для нападів опришки вибирали зручну для засідки місцевість, де проходила дорога і робили засіки. Дозорні слідкували за дорогою, а побачивши ціль (панів, магнатів, провладні загони, які боролися проти опришків), оцінювали сили ворога, і якщо вважали, що в них достатньо сил для знищення противника, несподівано відкривали вогонь із вогнепальної зброї, луків та арбалетів.

Обстрілявши ворога, опришки йшли в ближній бій. Головною зброєю тут була бартка, без якої гуцул у гори не йде. Власне, саме сокира робить українське опришківство унікальним з-поміж інших повстанських рухів, де переважали шаблі, ножі, вогнепальна зброя. Після бою опришки відходили на деяку відстань і дожидалися ночі, а вночі вирушали ще далі від місця бою. Також була і тактика несподіваних нападів на маєтки.

Бартка — гуцульська сокира.

Найактивніше опришки діяли у 1730—1740-х рр. під проводом Олекси Довбуша.

Олекса Васильович Довбуш (1700—1745) — один із найвідоміших ватажків руху опришків. Народився в сім’ї бідняка-коморника. В дитинстві був пастухом громадської худоби. 1738—1739 рр. разом із братом Іваном та невеликою ватагою «побратимів-легінів» нападав на панів, орендарів і лихварів. В одних випадках розправлявся з ними фізично, в інших — палив садиби, відбирав майно, коштовності й гроші. Значну частину здобичі роздавав бідним. Після 1739 р. через конфлікт із братом став діяти окремо.

Із 1740 р. очолюваний Олексою загін влаштував свій табір у Чорногорах, куди відступив унаслідок переслідування їх шляхтою. З гори Стіг (на пограниччі Галичини, Молдови й Угорщини) опришки здійснювали рейди на Прикарпаття, Закарпаття, Буковину.

Про силу його загону свідчить один промовистий факт: «Великий коронний гетьман Юзеф Потоцький вирушив сам на Гуцульщину на чолі двох із половиною тисяч вояків на придушення повстанського руху». Окрім цього війська, горами постійно пересувався загін полковника Пшелуського, який роками висліджував Довбуша. Тож чимале урядове військо протистояло кільком десяткам наймитів, пастухів та зубожілих селян.

Олекса Довбуш загинув у 1745 р. від кулі найманця, який спокусився обіцянками шляхти про звільнення від повинностей і володіння землею на правах власника. Після загибелі легендарного ватажка опришківський рух не припиняється. Відомо, що загони очолювали Василь Баюрак, Іван Бойчук та ін. Проте «героїчна доба» в історії опришківства з часом стала згасати, а сам рух переродився з форми соціального протесту на звичайне розбійництво.

Перевірте засвоєне на уроці

1. Якими були особливості економічного і соціального життя Правобережної України у 20—60-х рр. XVIII ст.?

2. Хто такі гайдамаки? Які виступи гайдамаків вам відомі?

3. Де й коли розгорнулась Коліївщина?

4. Хто такі опришки? Де діяли повстанці?

5. Як були пов'язані особливості становища населення Правобережної України і виникнення масових протестних рухів 1740—1750 рр.?

6. Історики і сьогодні дискутують про характер гайдамацького руху: чи був це рух відчаю знедолених селян, які перетворились на розбійників, чи національно-визвольна боротьба?

7. Чи була Коліївщина типовим гайдамацьким рухом, чи це окремий організований національно-визвольний виступ?

8. Чи погоджуєтесь ви з думкою О. Субтельного. який називає гайдамаків і опришків «соціальними розбійниками»?

9. Як ви ставитесь до ватажків цих рухів?

Домашнє завдання

1. Оберіть одного з очільників народного руху і напишіть про нього есе, у якому висловіть своє ставлення до цієї постаті.

2. Прокоментуйте, яке враження на вас створює живопис, присвячений цим подіям.

О. Щупляк. Два птахи