Підручник з Історії України. 7 клас. Гупан - Нова програма

§ 29. Практичне заняття. ЕТНІЧНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ. ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ в XIV—XV ст.

Об'єднайтесь у 6 груп, оберіть одне із завдань і виконайте його. Результати роботи представте класу.

Завдання 1.

Прочитайте текст і розгляньте наведені ілюстрації. Придумайте назву вашої презентації. Опишіть, яким було житло значної частини мешканців тогочасної України. Під час презентації залучіть до розповіді 3—4 особи та ілюструйте розповідь зображеннями підручника.

Із книги історика Н. Яковенко «Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.»

Неукріплені поселення (селища) розміщувалися зазвичай на прирічкових терасах, на підвищеннях, у заплавах чи на берегах великих рік, над невеликими річками чи острівцями, затоками, озерцями. У XIII— XV ст. як у містах, так і в селах основним будівельним матеріалом було дерево. У XV ст. і наступних періодах в Україні будувалися також житла і господарські споруди, плетені з лози й обмазані глиною.

...Переважна більшість жител — наземні, у плані — прямокутні чи квадратні, орієнтовані за сторонами світу. Площа в середньому 20—30 м. Печі були глинобитні, але іноді складалися й із каміння.

З «Історії української культури»

«Українська хата — це затишна і мальовнича, найчастіше білена зовні і всередині, будівля, переважно під солом'яним дахом. Всюди вона має видовжену форму. Це тому, що всі приміщення в ній розташовуються найчастіше в такому порядку: хата — сіни, хата — сіни — комора... Житлове приміщення завжди у плані наближене до квадрата.

Вигляд української хати, з одного боку, підкреслював естетичні смаки селянина, його характер, індивідуальність, з іншого — унікальність, неповторність того місця на землі, де цей будинок розташований. У традиціях хати відчувається прояв творчої наснаги народу, його досвіду, знань і художнього смаку...

Закладання нової хати, початок забудови садиби завжди супроводжувалися багатьма обрядами. Найбільше уваги приділялося вибору місця для житла.

Заборонялося будуватися на теренах, де раніше йшла дорога, було когось вбито чи покалічено, був будинок, спалений блискавкою. «Нечистим», отже й непридатним для будівництва хати, було й місце, на якому, за переказами, з'являвся упир. «Чистими», щасливими, придатними для спорудження дому вважали місця, де лягала рогата худоба, водилися мурашки (останні виступали символом родючості). Щоб виявити такі місця, зверталися до практичних дій — пошуків і ворожби».

Поділля

Київщина

Волинь

Завдання 2.

Прочитайте текст і розгляньте наведені ілюстрації. Придумайте назву вашої презентації. Опишіть одяг мешканців тогочасної України. Під час презентації залучіть до розповіді 3—4 особи та ілюструйте розповідь зображеннями підручника.

Із книги «Історія української культури»

В Україні XIV — середини XV ст. одяг розвивався на основі попередніх давньоукраїнських форм.

...Литовські, польські та угорські магнати, які входили до правлячої верхівки, одягалися у свої національні строї. Українські шляхтичі також поєднували в одязі елементи самобутнього українського вбрання з польсько-литовськими та угорськими.

Вбрання селян залишалося довший час традиційним. Воно, як і раніше, виготовлялося із полотен і сукон домашнього виробництва, з овечих шкур, козячого, вовчого хутра. До вбрання селян входили полотняні сорочки й штани. Різновидом верхнього одягу була сукняна свита. Зимою одягали кожухи з овечого або козячого хутра. Селянським взуттям були чоботи, личаки, які плели із лика, та постоли зі шкіри, їх одягали на в’язані шкарпетки — «копитця» — або онучі, якими обвивали ноги. На голову вбирали повстяний ковпак.

...Міські мешканці носили сорочки з різним кроєм горловини (голошийка, каре, стійка), штани з вузьким кроєм штанин. ...Теплим одягом слугували сукняні свити І кожухи. ...Кожухи городян шили із дешевого в ті часи козячого та вовчого хутра, а свити — із сукна домашнього виготовлення. До складу чоловічого міського вбрання входили шкіряні рукавиці й плетені шкарпетки. Міщани носили такі ж шапки, як і селяни, але із різноманітніших тканин.

...Найрозкішніший одяг, як і найкраща та найкоштовніша зброя, мали підтримувати престиж верхівки суспільства — князів, бояр, пізніше магнатів, міської верхівки.

Певні комплекти одягу личили селянам, інші — міщанам, ще інші — шляхті. Однак згодом характер одягу став усе більше визначатися ступенем заможності.

Найбагатші міські купці справляли собі таке саме вбрання, як магнати і заможна шляхта. Саме з метою підкреслення престижу носили і в теплу погоду дорогий хутряний одяг. Своєрідне змагання в багатстві й оригінальності було типовішим для святкового вбрання, у той час як повсякденне було одностайнішим. В одязі селян різних національностей було більше відмінностей, ніж в одязі суспільної верхівки.

1 — вбрання литовського князя і бояр; 2 — вбрання київських міщанок; 3 — вбрання селян; 4 — типи взуття різних верств населення XIV—XV ст. (реконструкція З. Васіної)

Завдання 3.

Прочитайте текст і розгляньте наведені ілюстрації. Придумайте назву вашої презентації. Опишіть, яким було харчування мешканців тогочасної України. Під час презентації залучіть до розповіді 3—4 особи та ілюструйте розповідь зображеннями підручника.

Із книги «Історія української культури»

Здавна в харчуванні українців головну роль відігравали страви із зернових, хліб і хлібні вироби. З різного часу маємо згадки про каші з проса, ячменю, вівса, пшениці, гороху, сочевиці... Традиційними були й борошняні страви, що попередньо піддавалися бродінню — вівсяний кисіль (жур), житньо-гречана кваша. Вживалися й такі страви з борошна, як затірка, галушки, вареники, локшина.

Хліб у середньовічній Україні випікався переважно з житнього борошна, рідше з ячмінного або з домішками ячменю та вівса, хоча відомий був і білий хліб із пшениці. ...Хліб і хлібні (борошняні й круп’яні) страви символізували добробут, гостинність, родючість. ...Випікання хліба було привілеєм жінок, готувала його головна господиня родини.

В українській кухні багато овочевих страв: насамперед з капусти, буряків, моркви, пастернаку, ріпи. Варили капусняк та борщ. Капусту й огірки їли свіжими і квасили, гарбузи та інші овочі йшли в начинку для пирогів. Цибуля з’явилась у нас не раніше XIII ст. Багато споживали фруктів і ягід — як свіжих, так і сушених та для начинок, квасів, узварів. Навесні в їжу широко йшла зеленина — лобода, кропива тощо.

Істотне місце в раціоні українців посідали продукти тваринництва, мисливства, рибальства та бджільництва.

...Святкова та ритуальна їжа українців відігравала важливу функцію соціального спілкування... Найважливішою обрядовою стравою був хліб, який використовувався на весіллі (коровай та інше печиво), у пологових, поховальних, календарних (новорічних, весняних) обрядах. ...Давньою ритуальною їжею була кутя, а також поминальний канун (коливо), що готувалися з немолотої пшениці. Хліб і хлібні та круп’яні страви символізували родючість природи, землі, жінки, єднання людей, всесвіт і місце людей у ньому (коровай як втілення ідеї світового дерева)... Яйця у весняних, пологових, весільних обрядах вважалися символом відродження природи та продовження роду.

...Святкове трапезування... носило колективний характер, причому не тільки й не стільки родинний. На святкові бенкети збиралися великі колективи як родичів, так і членів середньовічних громад. ...Саме під час таких спільних трапез люди усвідомлювали себе членами колективів, з якими... пов’язувалася вся їхня життєдіяльність, права, а часто й особиста свобода.

Завдання 4.

Прочитайте текст. Придумайте назву вашої презентації. Опишіть, якими були родинні стосунки мешканців тогочасної України. Під час презентації залучіть до розповіді 3—4 особи.

Я. Ісаєвич, О. Федоров про сімейний побут і становище жінки

Дуже мало збереглося відомостей про сім’ї XIV—XV ст., але можна зробити припущення, що поширеною була мала сім’я. Поширеність малих сімей засвідчує те, що, як видно з розмірів більшості хат, у них могло мешкати по шість-сім осіб.

...Чоловікові належала вирішальна роль у розв’язанні всіх питань. Він стежив за розпорядком господарських робіт в українській селянській родині. Щодня за вечерею він підсумовував, що було зроблено протягом дня, та давав завдання кожному члену сім’ї на завтра.

...Робочий день починався дуже рано; влітку — о четвертій-п’ятій годині, взимку — о п’ятій-шостій. Швиденько поснідавши, усі, хто міг працювати, відправлялися в поле. ...Знову до купи сім’я збиралася тільки пізно ввечері. Після вечері готувалися до наступного дня, лагодили реманент, оглядали худобу.

Узимку роботи було менше. Правда, не для всіх. Жінки і взимку вставали дуже рано, поралися в хаті й по господарству, пряли, ткали, лагодили одяг, шили й вишивали сорочки.

...Жінка садила, доглядала й обробляла город, збирала з нього й переробляла врожай, готувала страву, обробляла льон і коноплі, пряла, ткала, шила сорочки, доглядала за птицею, коровою, свинями. Крім того, вона піклувалася про чоловіка й дітей, прала одяг, прибирала житло.

В обов’язок чоловіка входила робота на полі, виготовлення й лагодження сільськогосподарського реманенту, заготівля палива й будівельних матеріалів, догляд за робочою худобою. Спільно подружжя збирало врожай на полі (чоловік косив, а жінка в’язала).

...Діти рано залучалися до праці, особливо — в найбідніших родинах. У сім’ї дітям прищеплювали слухняність, повагу до батьків і старших взагалі. За звичаєм діти, навіть дорослі, до батька й матері звертались на «ви».

Завдання 5.

Прочитайте тексти та розгляньте ілюстрації. Придумайте назву вашої презентації. Опишіть, як виглядали середньовічні міста та яким було життя їх мешканців. Під час презентації залучіть до розповіді 3—4 особи та ілюструйте розповідь зображеннями підручника.

Історики В. Смолій, В. Степанков про українські міста

Повноправними міщанами вважалися ті, котрі володіли будинками в межах міста й мали відповідний статус. Отримати його можна було спадково або за заслуги, через купівлю будинку й землі, одруження тощо. Міщани сплачували податки, розмір яких залежав від розмірів нерухомого та рухомого майна, від цехів, крамниць, торгівлі тощо. До повинностей, зокрема, належали: військова, ремонт шляхів, укріплень.

Спосіб життя міщан залежав від їхнього положення. Верхівку містян складав патриціат, який зосереджував у своїх руках самоврядні органи управління. Представники верхівки розв’язували всі питання внутрішнього життя міста, обстоювали його інтереси у стосунках із державною владою. Будучи заможними, вони жили в найкращих будинках.

Середнім прошарком були ремісники, торгівці, купці. Ремісники з ранку до вечора займалися виробництвом товарів, у чому їм допомагали підмайстри та учні. Вдосконалюючи професійну майстерність, трударі намагалися їх вигідно продати, бо за виручені кошти утримували сім’ї, закуповували необхідні для роботи матеріали. Торгівці й купці часто перебували в дорозі. Нерідко вони зазнавали нападів розбійників чи зловживань з боку магнатів.

Особливістю українських міст у порівнянні із західноєвропейськими був їхній зв’язок із сільськогосподарською округою. Ремесло і торгівля, хоча і були досить розвинутими, не становили основу їх розвитку. У багатьох містах і містечках торгово-ремісниче населення становило меншість (8—30 % ), а більшість займалася сільськогосподарськими роботами. Навіть у Києві наприкінці XV ст. чимало міщан заробляли на життя землеробством і сільськогосподарськими промислами.

Низи міського населення складали наймані працівники (сторожі, слуги), жебраки та ін. На відміну від села, у самоврядних містах міщанин вважався вільною особою. Селянин, проживши в місті певний час і ставши хоча б комірником чи халупником, міг дістати свободу.

Із книжки «Україна: хронологія розвитку»

За розмірами, а отже і за кількістю населення, міста ХІІ—ХІІІ ст. можна розділити на чотири групи: найбільші центри, площа яких наближалась до 100 га (насамперед столиці земель-князівств); ті міста, що мали площі в 10—50 га; міста з площами в 2,5—10 га; із площею менше 2,5 га, але більше 1 га.

Головним елементом зростання і розвитку кожного міста була фортеця. ...відносно невеликий князівсько-боярський дитинець, де зосереджувались органи влади й управління, та велике за розмірами передмістя — посад, заселений, переважно, демократичними верствами населення. У деяких випадках зафіксовані й окольні міста, що займали проміжне становище між двома вищеназваними. Така соціально-топографічна модель залишалася універсальною протягом століть.

З дослідження історика М. Капраля

У першій половині XV ст. шевський цех Львова був залучений — разом з іншими ремісничими об’єднаннями — до обслуговування фортифікаційних споруд, які в той час активно будували. У 1407 р. шевці брали участь у виготовленні баліст (машин для метання стріл або каменів), а за інформацією Дениса Зубрицького, датованою 1445 роком, після спорудження башт високого міського муру обсаджували під час воєнної небезпеки та забезпечували амуніцією вежу, що дещо пізніше іменувалась Бернардинською (від назви розташованого поряд монастиря.

1 — розкопки середньовічного міста;

2 — план Давнього Галича з фортецею та єпископською частиною, підгоріддям з валами і насипами;

3 — план Новгород-Сіверського: ядром міста є дитинець площею близько 2 га, що розміщувався на високому останці річки з крутими схилами;

4 — Ковальська, Різницька, Гончарська, Кравецька башти міських укріплень Кам’янця (сучасний вигляд)

Завдання 6.

Прочитайте тексти й розгляньте наведені ілюстрації. Придумайте назву вашої презентації. Опишіть, яким був етнічний склад населення тогочасної України та становище різних етнічних груп. Під час презентації залучіть до розповіді 3-4 особи та ілюструйте розповідь зображеннями підручника.

І. Крип'якевич про склад населення України

Чужосторонні колонії на наших землях у тих часах доволі різноманітні. Були це найбільше купецькі оселі по містах. ...в XIII і XIV в. почався невеликий наплив німецьких колоністів. Уже тоді стрічаємо зорганізовані німецькі громади по більших містах, таких як Володимир, Галич, Львів, Сянік. ...Нові оселі діставали самоуправу та різні господарські привілеї, тим-то могли успішно конкурувати з місцевим населенням. Українці (чи то «визнавці грецької віри») по нових містах діставали тільки невеликий квартал або вулицю (як у Львові — Руська вулиця), а то й зовсім не могли ставати громадянами міста. Колоністи... від XIV віку всі попольщилися. Таким чином нові міста скріпили польський елемент на українських землях.

З німецького опису України XVI—XVII ст. М. Груневега

У цьому місті (у Львові), як і у Венеції, стало звичним зустрічати на ринку людей з усіх країн світу в своїх уборах: угорців у їхніх малих маґерках, козаків у великих кучмах, росіян у білих шапках, турків у білих чалмах. Ці всі у довгому одязі, а німці, італійці, іспанці — у короткому. Кожен, якою б мовою він не говорив, знайде тут свою мову.

З досліджень історика М. Капраля

У містах України за часів середньовіччя нараховувалося чимало євреїв, греків, німців, поляків, вірмен, татар, турків та ін. Усвідомлюючи свою етнічну окремішність, іноземці здебільшого не вкладали кошти в землеробство та сільське нерухоме майно. Вони займалися торгівлею, лихварством, ремісництвом. Селилися іноземці в окремих частинах міста, гуртуючись власними общинами.

Великі єврейські общини Існували в Луцьку, Володимирі, Києві та інших містах. Кожна з них мала власний орган самоуправління, який підпорядкувався лише місцевій владі, та створювала власні суди.

З досліджень істориків М. Петрова, Л. Войтовича, Н. Яковенко

У багатьох містах (Кам’янці-Подільському, Львові, Києві, Луцьку, Володимирі, Снятині та ін.) існували вірменські громади, що мали автономію в упорядкуванні власних справ. Вірмени домінували не тільки в торгівлі та ремісництві, а й наданні провідників та перекладачів державним місіям і королівським посольствам, що відряджалися до східних країн.

Значну групу міського населення в західних регіонах України складали поляки. Після укладання Кревської унії роль міщан польського походження в українських містах суттєво зросла. Аби зміцнити позиції польської влади, їм надавалися привілеї та створювалися необхідні умови. Вони мали стати провідниками інтересів короля та польської шляхти в денаціоналізації та утвердженні католицизму серед українського населення.

Оселялися в українських землях й турки. Їхні общини існували в Києві, Каневі, Черкасах та інших містах. Проте в історичних документах згадується, що найбільші поселення турків були на Брацлавщині та Поділлі. Незначну групу населення України складали караїми, волохи та інші поодинокі переселенці з окремих країн.

Зі статті Б. Скаврона «Татарські сліди в Галичині»

Про давні зв’язки жителів Галичини зі степовиками свідчить навіть топоніміка — з переселенцями зі степів пов’язують, зокрема, села Печеніжин і Татарів на Івано-Франківщині. Ще більше на Прикарпатті є поселень, які хоч і не містять у своїй назві вказівок на чужинське походження, однак мають славу «татарських»... А в селі Тисові Болехівської міськради жителів присілка Пирчова віддавна називають «тисівськими татарами».

1 — синагога, 1532 р., смт Сатаніва, Хмельницька обл.;

2 — відомий львівський бургомістр Йоганн Альнпек писав про середньовічний Львів: «Тут натовпи євреїв, це майже їх земля обітована»;

3 — Вірменський собор у Львові, XIV ст.;

4 — польський костьол Св. Варфоломея, м. Дрогобич, Львівська обл.

Перевірте засвоєне на уроці

Обговоріть у загальному колі:

• Що нового ви дізналися про повсякденне життя мешканців України в XIV—XV ст.?

• Що для вас виявилося найбільш несподіваним та цікавим?

• Що ви розповіли б про це заняття своїм друзям?

ПЕРЕВІРТЕ СВОЇ ЗНАННЯ З РОЗДІЛУ V. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО, ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛІВСТВА ТА ІНШИХ ДЕРЖАВ (друга половина XIV—XV ст.)

Назвіть дати подій та події за датами (входження українських земель до складу різних держав та утворення Кримського ханства). Визначте їхню взаємовіддаленість і віддаленість від сьогодення, синхронізуйте.

Покажіть на картах № 4 і № 5 та встановіть взаєморозміщення історико-географічних об'єктів: українських земель у складі різних держав, території Кримського ханства.

Поясніть поняття: «унія», «українська шляхта», «магнат», «фільварок», «кріпацтво», «панщина», «невільник», «ясир», «гетьман», «господар», «хан», «султан», «магдебурзьке право», «іконостас».

Опишіть історичні події, явища, процеси періоду, спираючись на історичні джерела Галицько-Волинського літопису, Густинського літопису.

Опишіть основні історико-культурні пам’ятки цього періоду.

Визначте причини, суть і наслідки Кревської унії для українських земель.

Зіставте та порівняйте вияви внутрішньої та зовнішньої політики Великого князівства Литовського, Польського королівства й інших держав щодо українських земель.

Схарактеризуйте діяльність литовських князів у розбудові українських удільних князівств; особливості розвитку міст і магдебурзького права в українських землях; суспільно-політичне становище українських земель у складі різних держав та побут різних етнічних груп; роль суспільних верств і станових груп у житті тогочасного суспільства; ступінь розвитку господарства й торгівлі.

Опишіть діяльність князів Гедиміновичів, Ягайла і Ядвіги, ханів Гіреїв, Костянтина Острозького; висловте своє ставлення щодо їхньої значущості в історичному процесі.

Висловте власне ставлення до історичних подій, явищ, процесів зазначеного історичного періоду.