Захист Вітчизни. Рівень стандарту. 11 клас. Гудима

ТЕМА «ОСНОВИ РЯТУВАЛЬНИХ ТА ІНШИХ НЕВІДКЛАДНИХ РОБІТ»

§ 32. Характеристика зон стихійного лиха (ураганів, затоплень, пожеж, хімічного, радіаційного та бактеріологічного зараження тощо)

Поміркуйте й скажіть, у яких умовах перебувають люди, які пережили стихійне лихо (урагани, затоплення, пожежі). Як їм можна допомогти?

З групи метеорологічних явищ природного походження вкрай небезпечними стихійними лихами є бурі й урагани (іл. 32.1). Вони є одними з найпотужніших сил стихії і за своїм руйнівним впливом часто порівнюються із землетрусом. Основною причиною їх виникнення є циклонічна діяльність атмосфери. Циклони Атлантичного океану зазвичай називають ураганами, а тропічні циклони західної частини Тихого океану — тайфунами. Факторами небезпеки в разі різних атмосферних вихорів є насамперед сильні вітри та інтенсивні опади. Руйнівна здатність вітру залежить від швидкості і позначена у 12-бальною шкалою Бофорта (табл. 32.1), запропонованою в 1806 р.

Іл. 32.1. Ураган

Таблиця 32.1

Шкала Бофорта

бали

Тип вітру

Ознаки вітру

на землі

на воді

0

штиль

Дим піднімається вгору, прапор не тріпотить

Дзеркальне море

1

тихий

Дим слабо відхиляється, листя шелестить, полум'я свічки слабо відхиляється

З'являються невеликі лускоподібні хвилі без «баранців»

2

легкий

Рухаються тонкі гілки, прапор слабо майорить, полум'я швидко гасне

Добре видно хвилі, гребені їх починають перекидатися, але піна не біла, а склоподібна: рябить поверхня води

3

слабкий

Розгойдуються невеликі гілки, прапор майорить

Короткі хвилі. Гребені утворюють склоподібну піну. Зрідка утворюються маленькі білі «баранці»

4

помірний

Розгойдуються великі гілки, прапор витягується, піднімається пил

Хвилі стають довшими, місцями утворюються пінисті «баранці»

5

свіжий

Розгойдуються невеликі стовбури, свистить у вухах

Усе море вкривається «баранцями»

6

сильний

Розгойдуються дерева, сильно рве намети

Утворюються гребені великої висоти, «баранці» на гребенях

7

міцний

Зриваються намети, гнуться невеликі дерева

Хвилі громадяться і обриваються (руйнуються), вітер зриває з білу піну

8

Дуже міцний

Ламаються тонкі гілки, гнуться великі дерева, людині важко рухатись

Помітно зростає висота і довжина хвиль

9

шторм

Ламаються великі дерева, пошкоджуються дахи

Високі й довгі хвилі перекидаються гребенями

10

сильний шторм

Зриваються дахи, вириваються з коренем дерева

Уся поверхня моря стає білою від піни. Гуркіт у відкритому морі посилюється і набуває характеру поштовхів

11

жорстокий шторм

Відбуваються значні руйнування

Висота хвиль настільки велика, що кораблі, які перебувають у полі зору, часом ховаються за ними

12

ураган

Відбувається спустошення

Водяний пил зривається з гребенів і значно зменшує видимість

Буря (шторм) — дуже потужний, зі швидкістю понад 20 м/с постійний вітер, що викликає великі руйнації на суші та хвилювання на морі (шторми). Для бур характерна менша, порівняно з ураганами, швидкість вітру. Тривалість їхньої дії складає від кількох годин до доби. Залежно від пори року і залучення до повітря різноманітного складу часток, розрізняють курні, безкурні, сніжні та шквальні бурі.

Іл. 32.2. Шторм

Шквальні бурі характеризуються раптовістю й нерідко великою руйнівною силою, іноді супроводжуються сильними опадами. Руйнівний вплив шквалів визначається швидкістю вітру, а також грозами і зливовими повенями.

Шквали можуть виникати в будь-яких місцях України, але найчастіше шквали бувають у степовій, лісостеповій зоні та на Поліссі. Це різке короткочасне (хвилини і десятки хвилин) посилення вітру, іноді до 30-40 м/с зі зміною його напрямку, найчастіше це явище спостерігається під час грози. Штормовий (шквальний) вітер на території України спостерігається дуже часто, а його швидкість буває здебільшого від 20 до 29 м/с, а іноді й більше 30 м/с. У гірських масивах, західних і північно-західних областях України швидкість вітру інколи сягає 40 м/с.

Ураган (фр. Ouragan) — це атмосферний вихор великої руйнівної сили. Найважливішими характеристиками урагану є швидкість вітру, шлях його руху, розміри та будова ураганів, середня тривалість дії урагану. Багаторічні спостереження показують, що швидкість вітру під час ураганів перевищує 29 м/с (12 балів за шкалою Бофорта) і сягає, здебільшого, 30-50 м/с.

Основними руйнівними чинниками цих небезпечних атмосферних явищ є: висока швидкість вітру; швидкісний напір та сила повітряного потоку, що обумовлює динамічний удар і має метальну дію; тривалість.

Для зручності контролю за напрямком ураганів та з метою зменшення помилок під час передачі інформації синоптики називають їх короткими жіночими і чоловічими іменами, що легко запам'ятовуються, або використовують чотирицифрову нумерацію. В Україні урагани виникають будь-якої пори року, але переважна більшість їх проходить у липні - вересні. Терміни їх виникнення мають певну циклічність, що сприяє більш точному прогнозуванню.

На більшій частині території України вітри зі швидкістю більше 25 м/с бувають майже щорічно. Найчастіше — у Карпатах, горах Криму та на Донбасі.

Ураганні та штормові вітри взимку часто призводять до виникнення снігової бурі, яка має значно менші руйнівні наслідки. Урагани супроводжуються такими явищами, як зливи, снігопади, град, блискавки (електричні розряди). Вони ламають і виривають з коренями дерева (іл. 32.3), зривають дахи і руйнують будинки, лінії електропередач і зв'язку, виводять з ладу різноманітну техніку. Ураган викликає значні руйнування, завдає великого збитку народному господарству, призводить до травм, а іноді і людських жертв. Люди можуть потрапляти під уламки зруйнованих будинків і споруд, а предмети, що летять з великою швидкістю, можуть завдати людям важких травм. Сучасні методи прогнозування погоди дають можливість за кілька годин, а то і за добу, попередити населення про можливий ураган. Найбільш надійним захистом населення від ураганів є використання захисних споруд (метро, підвалів будинків, підземних переходів тощо).

Іл. 32.3. Наслідки урагану

Дії населення під час виникнення урагану. Після отриманням сигналу про загрозу урагану або бурі населення приступає до робіт щодо підвищення міцності та надійності будинків, споруд та інших місць розташування людей, займається пожежною профілактикою і створює необхідні для забезпечення життєдіяльності запаси. З підвітряного боку будинків щільно зачиняють вікна, двері, люки горищ і вентиляційні отвори. Скло вікон заклеюють, вікна і вітрини захищають віконницями або щитами. З метою збалансування внутрішнього та зовнішнього тиску двері та вікна будинків з підвітряного боку відчиняють. Підготуйтесь до вимкнення електромережі, перекрийте газові крани, погасіть вогонь у грубках, камінах. З моменту отримання інформації про безпосереднє наближення урагану або сильної бурі жителі населених пунктів повинні зайняти раніше підготовлені місця в будинках або сховищах.

  • Перебуваючи в будинку, необхідно зачинити кватирки і відійти від вікон, зайнявши відносно безпечне місце (ніші, дверні прорізи, вбудовані шафи). Покладіть на підлогу речі, які можуть впасти і спричинити травми. Відсуньте ліжко від вікна.
  • Зупиніться, якщо ви їдете автомобілем. Вийдіть і швидко сховайтесь у міцній будівлі або лягайте на дно будь-якого заглиблення (придорожньої канави, видолинка, ями, яру) і щільно притисніться до землі.
  • Під час вимушеного перебування під відкритим небом необхідно триматися на безпечній віддалі від будинків. Такі дії значно зменшують кількість ушкоджень.
  • Необхідно остерігатися пошкоджених та повалених дерев, розгойдування рекламних щитів, вивісок, транспарантів.
  • Не перебувати на підвищеннях, мостах, поблизу трубопроводів, ліній електропередач, об'єктів з отруйними і легкозаймистими речовинами.

Повені — тимчасове затоплення значної частини суші водою в результаті розливу річок та великої кількості опадів (іл. 32.4), танення снігу, заторів льоду в період весняного паводка, вітрового нагону води в річки з моря. Крім того, причиною повені можуть бути завали на річках у результаті землетрусу, гірські зсуви і руйнування дамб, гребель гідровузлів, виникнення цунамі або гравітаційних хвиль від підводних ядерних вибухів.

Іл. 32.4. Повінь через випадання великої кількості опадів

Повені характеризуються швидким підйомом рівня води і затопленням значних територій, де велика кількість населення залишається без притулку, питної води та продуктів харчування; люди зазнають впливу холодної води, вітру та інших метеорологічних чинників. Спеціалісти вважають, що людям загрожує небезпека, коли шар води сягає одного метра, а швидкість потоку перевищує один метр на секунду. Підйом води на 3 м призводить до руйнування будівель та споруд. В Україні повені є найпоширенішим стихійним лихом (іл. 32.5).

Іл. 32.5. Затоплене місто Галич під час паводка на Заході України в 2008 р.

Паводки і повені на гірських річках бувають, зазвичай, у період літніх дощів, на рівнинних — найчастіше є наслідком весняного танення снігу.

Найвірогідніші зони можливих повеней на території України:

у північному регіоні — басейни річок Прип'ять, Десна та їхні притоки; у західному регіоні — басейни верхнього Дністра, Тиси, Прута, Західного Бугу та їхні притоки; у східному регіоні — басейни Сіверського Дінця з притоками, Псла, Ворскли, Сули та інших приток Дніпра; у південному і південно-західному регіонах — басейни приток нижнього Дунаю, річки Південний Буг та її приток.

Під час повені виділяють чотири зони затоплення:

перша зона — катастрофічного затоплення; друга зона — зона швидкої течії; третя зона — зона середньої течії; четверта зона — зона слабкої течії (розливу).

Повені на річках за висотою підйому води, площею затоплення та величиною завданої шкоди поділяють на 4 категорії: низькі (малі), високі (середні), значні (великі) та катастрофічні. Катастрофічні повені зі значними матеріальними збитками, а також людськими жертвами в останні роки відбуваються в Закарпатті, їх причиною є не тільки природні фактори, але й непродумана діяльність людей, насамперед — вирубка лісів.

Тривалість повеней (затоплень) може сягати 7-20 діб і більше. При цьому можливе затоплення не тільки 10-70 % сільськогосподарських угідь, але й великої кількості техногенно небезпечних об'єктів. Повені супроводжувались селями та зсувами, руйнуванням житлових будинків, захисних дамб, мостів, доріг (іл. 32.6.) та людськими жертвами.

Іл. 32.6. Наслідки повені на річці Кроуфіш у штаті Вісконсин (США) у 2008 р.

На ріках України створено каскад гідровузлів (майже 2000 гребель), за руйнації яких можуть виникнути аварії на гідротехнічних спорудах (гідродинамічні аварії) (іл. 32.7) з подальшими катастрофічними затопленнями. Для них характерні: значна швидкість поширення (до 25 км/год), висота (до 20 м) та ударна сила (до 10 тонн на см2) хвилі прориву, а також значна швидкість затоплення всієї території. У зоні опиняться сотні населених пунктів, у яких будуть зруйновані (розмиті) системи водопостачання, каналізації, зливних комунікацій, банно-пральних стічних вод, місця збору сміття і нечистот та інших відходів. Усі ці нечистоти, сміття і відходи будуть забруднювати зони затоплення і поширюватись течією. У цих зонах зростає небезпека виникнення і поширення інфекційних захворювань. Цьому ж буде сприяти скупчення населення на обмеженій території за умов значного погіршення матеріально-побутових умов життя. Для попередження аварій на гідротехнічних спорудах підвищують стійкість наявних дамб, насипів, а також проводять заходи, які унеможливлюють виникнення вибухів (удосконалення технологічного процесу, запобігання тероризму, захист від високоточної та інших видів зброї).

Іл. 32.7. Зруйнована вибухом гребля Дніпрогесу в 1941 р.

Величина матеріальних втрат і ураження людей буде змінюватися залежно від щільності населення в зоні затоплювання, своєчасності оповіщення, відстані населеного пункту від місця початку повені та від розташування медичних установ, висоти хвилі, що затоплює, і часу її проходження, температури води і навколишнього середовища, періоду доби та багатьох інших особливостей.

Захист людей в умовах повені передбачає оповіщення, евакуацію людей та інші дії відповідно до планів боротьби з повенями та захистом населення. З метою попередження повеней створюють водосховища для регулювання річкового стоку, будують спеціальні захисні споруди (дамби). Так, на річці Дніпро створена мережа водосховищ, яка дає змогу планомірно регулювати річковий стік та значно зменшувати масштаби повеней.

Особиста безпека. Почувши попередження про загрозу повені, вимкніть газ, електроенергію і негайно виходьте у безпечне місце — на підвищення. Якщо повінь розливається повільно і ви маєте час, уживайте заходів щодо рятування майна та матеріальних цінностей: перенесіть їх у безпечне місце, а самі займіть верхні поверхи (горище), дахи будівель. Зробіть запас продуктів харчування та питної води. Використовуйте наявні плавальні засоби або зробіть їх із колод, дощок, автомобільних камер та інших предметів.

Опинившись у воді, скиньте із себе важкий одяг (шерстяний одяг здатний зберігати тепло у воді, тому в холодній воді його знімати не рекомендується) та взуття, скористайтеся плаваючими поблизу або піднятими над водою предметами та чекайте допомоги.

Важливими умовами ефективного проведення рятувальних робіт під час повені є прогнозування можливого часу виникнення і масштабів повеней, своєчасність оповіщення населення і його евакуації, організація пошуку людей на затопленій території, чіткість проведення аварійно-рятувальних робіт, кількість рятувальних загонів, їх забезпеченість спеціальними засобами та технікою і підготовленість особового складу цих формувань, своєчасність і якість надання медичної допомоги потерпілим, організація чіткої взаємодії між органами охорони здоров'я, рятувальними та іншими формуваннями, що беруть участь у ліквідації наслідків повені та наданні домедичної допомоги постраждалим. У проведенні заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків повеней, беруть участь формування різноманітних служб, які призначені для проведення аварійно-рятувальних робіт, проведення евакуації та надання медичної допомоги. Надання допомоги розрізненим групам населення відразу на великій території обумовлює роботу зазначених бригад невеликими силами на значній ділянці, іноді на значній відстані однієї бригади від іншої з використанням плавзасобів (катерів, моторних човнів). Усі особи, які беруть участь у порятунку на воді, повинні бути забезпечені рятувальними засобами (поясами тощо).

Пожежі — стихійне поширення нищівної дії вогню, який виходить з-під контролю людини. Виникають пожежі, як правило, унаслідок порушення правил пожежної безпеки, а також у результаті розрядів блискавки, самозаймання, особливо під час засухи тощо.

Лісові пожежі — некероване горіння рослинності, що поширюється на площі лісу (іл. 32.8, іл. 32.9). Залежно від того, у яких елементах лісу поширюється вогонь, пожежі поділяють на верхові, низові і підземні (ґрунтові). Причиною лісових пожеж можуть бути блискавки, а торф'яних — самозагорання. У разі верхової пожежі вогонь охоплює крони дерев, при цьому згоряють хвоя, листя, гілки. Верхові пожежі супроводжує інтенсивне перекидання полум'я на значні відстані (на десятки, а іноді й на сотні метрів від вогнища). Залежно від просування краю та висоти полум'я пожежі бувають слабкими, середніми і сильними; за швидкістю поширення — швидкими та стійкими. Під час низових пожеж вогонь поширюється лише ґрунтом, обпалюючи нижні частини стовбурів і коренів, які виступають над поверхнею ґрунту. Під час швидких пожеж переважає полум'яний тип горіння, який поширюється з великою швидкістю, а під час стійких — безвогневий (підземні торф'яні пожежі).

Іл. 32.8. Лісова пожежа під Кременчуком

Іл. 32.9. Лісова пожежа на Херсонщині

Прийоми і способи гасіння масових лісових пожеж залежать від їх виду, розмірів, швидкості поширення, наявності пожежної й іншої техніки, метеоумов і характеру місцевості (іл. 32.10). Гасіння лісової пожежі має такі стадії: припинення пожежі, локалізації вогнища пожежі, нагляд за вогнищем. Припинення пожежі полягає в ліквідації його крайки, тобто в припиненні полум'яного горіння. Локалізація пожежі — у придушенні вогнища, як правило, безполум'яного горіння (тління) у зоні погашеної крайки.

Іл. 32.10. Гасіння швидкої пожежі

Пожежі в містах і населених пунктах виникають унаслідок порушення правил протипожежної безпеки, несправності електропроводки, у результаті стихійних лих (землетруси, урагани), аварій. Пожежі поділяють на окремі (горить одна або декілька споруд), масові (горить до 20 % будинків), суцільні (горить до 90 % будинків). Продукти горіння, що виділяються під час пожежі, мають високу токсичність, особливо під час горіння полімерів. Оксид вуглецю може утворити з киснем вибухонебезпечну суміш. У диму пожеж є такі токсичні продукти, як чадний газ, оксиди азоту, хлорид водню, ціаніди, сірководень, сірчистий газ тощо, що також призводить до отруєння людей. Основна умова запобігання пожежам — дотримання таких правил протипожежної безпеки:

  • утримувати в справному стані електромережі, електричні прилади, прилади опалення і дотримувати заходів безпеки під час їх експлуатації;
  • дотримувати правил безпеки під час користування печами, газовими приладами, предметами побутової хімії та ремонту в квартирі із застосуванням лаків, фарб;
  • не загромаджувати драбини, загальні холи, коридори та підходи до засобів пожежогасіння;
  • не загромаджувати евакуаційні люки на балконах верхніх поверхів;
  • не зберігати в гаражах пально-мастильні матеріали;
  • не будувати сараї, гаражі та інші споруди в протипожежних розривах.

Як діяти в будинку, що горить:

  • для захисту від диму і чадного газу необхідно дихати через зволожену тканину;
  • передусім допоможіть вивести дітей, інвалідів та людей похилого віку;
  • виходити із осередку пожежі необхідно в той бік, звідки дме вітер;
  • якщо загорівся ваш одяг, падайте на землю і перевертайтесь, щоб збити полум'я;
  • під час гасіння пожежі використовуйте вогнегасники, пожежні гідранти, а також воду, пісок, землю, ковдри;
  • якщо горить електричне обладнання або проводка, вимкніть рубильник або вимикач, а потім починайте гасити вогонь.

Особливості надання медичної допомоги під час пожеж:

  • ретельний пошук постраждалих на задимленій території й усередині помешкань;
  • необхідність надання допомоги великій кількості опікових уражених, а також ураженим чадним газом і димом.

Зона хімічного забруднення. Під час екстремальних ситуацій природного (землетруси, пожежі, повені), виробничого, транспортного характеру можливе надходження різноманітних хімічних речовин у довкілля: в атмосферу або на поверхню ґрунту, відкритих водойм-накопичувачів та інших об'єктів із наступним розповсюдженням парів, аерозолів територією населених пунктів. Світовий досвід аналізу хімічних катастроф свідчить про те, що руйнація підприємств хімічної промисловості, складів та інших об'єктів, як і викид у навколишнє середовище різноманітних отрут, може призвести до серйозних наслідків. До хімічно небезпечних об'єктів (ХНО) господарського комплексу належать підприємства, що виробляють різноманітну хімічну продукцію, нафтопродукти, фармацевтичні препарати, а також підприємства, що мають холодоагенти, значні водонапірні й очисні споруди, залізничні станції зі шляхами відстою, склади з отрутохімікатами, сховища, транспортні трубопроводи тощо. Значна частина цих об'єктів виробляє або використовує як сировину в технологічних процесах сильнодіючі отруйні речовини (СДОР), які можуть спричинити масові ураження людей, тварин і рослин. СДОР можуть бути в рідкому стані або зберігатися в ємностях під тиском власних випарів як зріджений газ.

Аварійні викиди СДОР можуть відбуватися внаслідок ушкодження та руйнування ємностей під час збереження, транспортування (іл. 32.11) або перероблення СДОР. Крім того, деякі нетоксичні речовини у визначених умовах (вибух, пожежа) у результаті хімічних реакцій можуть утворювати СДОР.

Іл. 32.11. Аварійні викиди СДОР під час їхнього транспортування

Головним вражаючим чинником аварій на ХНО є хімічне зараження нижнього шару атмосфери, що призводить до ураження людей, які перебувають у зоні дії СДОР. Найбільш імовірними СДОР, спроможними викликати масові отруєння, у наш час слід вважати хлор, аміак, азотну кислоту, оксиди азоту, чадний газ, сірчистий ангідрид, сірковуглець, синильну кислоту, деякі інсектициди та цілу низку інших сполук. СДОР спроможні викликати ураження не тільки людей, але і тварин, рослин, заражати на тривалий час територію, призводячи до значних екологічних втрат.

Масштаби хімічного зараження характеризуються розмірами зон зараження.

Розрізняють такі зони:

- смертельних токсодоз;

- токсодоз, що виводять зі строю;

- граничних токсодоз (зона зараження).

Зона хімічного зараження, утворена СДОР, охоплює ділянку розливу і територію, якою поширилися пари отруйних речовин у вражаючих концентраціях.

Плануючи заходи щодо захисту населення від СДОР, визначають максимально можливі зони хімічного зараження. Визначають зони хімічного зараження завчасно, беручи до уваги прогнозований викид СДОР в атмосферу.

Осередок хімічного ураження — це територія, у межах якої в результаті впливу СДОР відбулися масові ураження людей, тварин і рослин. Залежно від кількості викинутої отруйної речовини, у зоні хімічного зараження може бути один або декілька осередків хімічного ураження.

Аварії з викидом СДОР мають такі ознаки: раптовість, швидкість і масовість ураження; спроможність заражати довкілля; наявність комбінованих уражень (інтоксикація СДОР + опік, інтоксикація СДОР + механічна травма тощо). Отруйні речовини можуть проникати в організм через дихальні шляхи, шкірні покриви, слизові оболонки очей і шлунково-кишкового тракту, надходячи до нього з їжею або водою.

Комплекс заходів щодо захисту від сильнодіючих отруйних речовин:

  • інженерно-технічні заходи щодо збереження і використання СДОР;
  • повсякденний хімічний контроль (газосигналізатори);
  • забезпечення персоналу, що працює з ОР відповідними засобами індивідуального захисту (промисловими та ізоляційними протигазами);
  • прогнозування зон зараження;
  • повідомлення про небезпеку ураження;
  • хімічна розвідка;
  • використання засобів колективного та індивідуального захисту;
  • пошук уражених і надання їм медичної допомоги;
  • евакуація людей із небезпечної зони;
  • локалізація та ліквідація зараження.

На об'єктах, що мають СДОР, заздалегідь розробляють заходи безпеки на основі «Плану захисту робітників та службовців об'єкта на випадок аварії», а також ліквідації осередка ураження або виробничої аварії. Для ухвалення рішення про захист населення від впливу СДОР оцінюють хімічну обстановку, що передбачає:

  1. Визначення розмірів і площі зони хімічного зараження;
  2. Визначення часу підходу зараженого повітря до визначеного рубежу (об'єкта);
  3. Визначення часу вражаючої дії СДОР;
  4. Визначення меж можливих вогнищ хімічного ураження;
  5. Визначення можливих втрат людей у вогнищах хімічного ураження.

Організація медичної допомоги постраждалим під час аварій на хімічних підприємствах має певні особливості (іл. 32.12). Вирішальне значення у виживанні людей має час надання домедичної допомоги. Досвід ліквідації наслідків хімічних катастроф свідчить про те, що навіть у разі забезпечення на 100 % засобами захисту через різноманітні чинники все ж варто очікувати приблизно 10 % уражених. Тільки негайна (у перші хвилини) допомога важким ураженим може врятувати їхнє життя. Найважче діагностувати слабовиражені форми ураження, початкові стадії легких отруєнь. До першочергових належать заходи, спрямовані на своєчасне використання індивідуальних засобів захисту, виходу (виносу) потерпілих із зараженої зони, проведення санітарної обробки.

Іл. 32.12. Медична допомога постраждалим під час аварії на хімічному підприємстві

Зона радіоактивного забруднення. Атомні електростанції (АЕС), розміщені на території України, є одними з основних джерел забезпечення електричною енергією господарства країни (іл. 32.13). Виробництво, транспортування, збереження і використання радіоактивних матеріалів на цих електростанціях суворо регламентовано правилами технології, техніки безпеки і контролю за їх застосуванням. Проте це не виключає можливості виникнення аварій, унаслідок чого ці об'єкти називають радіаційно небезпечними.

Іл. 32.13. Рівненська АЕС

Аварія з руйнацією ядерного реактора може відбутися в результаті стихійного лиха, впливу вибуху звичайних боєприпасів, авіакатастроф тощо. Викид радіоактивних речовин (РР) за межі АЕС понад установлені норми, що створює загрозу для життя і здоров'я людей, називається радіаційною аварією.

За масштабами наслідків розрізняють такі радіаційні аварії: 1. Локальні — радіаційні наслідки обмежуються одним будинком; 2. Місцеві — наслідки обмежені будинком, територією АЕС і санітарно-захисною зоною; 3. Загальні — радіоактивні продукти, викинуті з реактора, поширюються за межі санітарно-захисної зони АЕС, у результаті чого можливе опромінення населення і радіоактивне забруднення довкілля. Вони можуть бути регіональними і навіть глобальними.

У результаті загальних радіаційних аварій, як це було на Чорнобильській АЕС (іл. 32.14), з пошкодженого ядерного реактора в навколишнє середовище викидаються радіоактивні речовини у вигляді розпечених газів і аерозолів. Викиди поширюються в різних напрямках, залежно від спрямування приземних шарів повітря, і створюють зону радіоактивного забруднення місцевості. На поширення радіоактивних продуктів може істотно вплинути зміна напрямку вітру під час тривалого викиду, як це мало місце під час аварії на Чорнобильській АЕС. Дощ значно збільшує кількість випадання радіонуклідів у тій або іншій зоні. Після аварії на АЕС відбувається нерівномірне зараження місцевості радіонуклідами, на місцевості зазвичай виникають ділянки у вигляді окремих плям із різними рівнями радіації і ступенем зараження радіонуклідами.

Іл. 32.14. Аварія на Чорнобильській АЕС

Під час аварій на АЕС мають місце два основні чинники радіаційної небезпеки:

1) зовнішнє у-випромінювання — від радіонуклідів, що є в повітрі в момент проходження радіоактивної хмари, і від радіоактивних опадів, що випали на землю; у цьому випадку має місце загальне опромінення всього тіла людини, рівень якого згодом знижується;

2) внутрішнє α- і β-опромінення — у результаті вдихання радіонуклідів із хмари викиду, радіонуклідів, піднятих з опадів у повітря, і тих, які надійшли до організму людини разом із забрудненою РР водою та їжею. Опромінення цього виду здебільшого призводить до ураження окремих органів і тканин тіла.

Радіонукліди через органи дихання, ШКТ (із їжею, продуктами харчування) і ранові (опікові) поверхні швидко потрапляють у кров (легкорозчинні РР) і осідають в органах і тканинах організму. У скелеті локалізуються переважно кальцій, стронцій, радій, плутоній; у печінці — церій, лантан, плутоній тощо; рівномірно розподіляються органами і системами тритій, вуглець, інертні гази, цезій тощо. Небезпечним є потрапляння в організм радіоактивного ізотопу йоду 131J, що з крові надходить у щитоподібну залозу і швидко накопичується в ній.

Важкість радіаційного ураження буде різною залежно від багатьох чинників (ступеня захищеності населення, потужності викиду, наявності опадів, метеоумов тощо). Своєчасно проведена санітарна обробка (у перші години після зараження) може виключити або значно послабити ураження шкірних покривів, не закритих одягом.

Серед наслідків, безпосередньо пов'язаних із впливом іонізуючого випромінювання, є променеві ураження — гостра променева хвороба, радіаційні ураження шкіри, слизових оболонок, деяких органів і систем організму.

Основною метою заходів захисту населення за будь-яких радіаційних аварій є зменшення кількості опромінених і зниження дози опромінення. До заходів радіаційного захисту населення належать:

  • своєчасне оповіщення відповідних органів і населення про виникнення аварії;
  • локалізація викиду й утворюваного ним забруднення;
  • екстрена оцінка радіаційної обстановки й очікуваних доз опромінення населення;
  • інформування населення про проведення конкретних заходів захисту;
  • виявлення постраждалих і надання їм медичної допомоги;
  • укриття населення в захисних спорудах (протирадіаційні укриття), герметизованих помешканнях (з обмеженням вентиляції, ущільненням дверей, вікон);
  • захист органів дихання від радіоактивних аерозолів;
  • профілактичний прийом препаратів стабільного йоду та інших радіопротекторів;
  • евакуація населення (за необхідності);
  • захист шкірних покривів;
  • дезактивація населених пунктів і території;
  • індивідуальна дезактивація (санітарна обробка, зміна одягу для усунення радіонуклідів);
  • обмеження і контроль доступу в район радіоактивного зараження;
  • проведення радіаційного контролю;
  • забезпечення населення незабрудненими водою і продуктами харчування;
  • проведення агротехнічних, агромеліоративних і агрохімічних заходів;
  • інформування населення про проведені заходи захисту і радіаційну обстановку;
  • проведення санітарно-просвітницької роботи серед населення.

Основні принципи попередження радіаційних уражень такі: використання матеріалів, що захищають від іонізуючого випромінювання, скорочення часу опромінення, збільшення відстані від джерела іонізуючого випромінювання, використання засобів медикаментозного захисту.

Унаслідок потрапляння в довкілля та поширення в ньому небезпечних біологічних засобів, достатніх для виникнення хвороби (збудників особливо небезпечних інфекцій, бактеріальних токсинів — отруйних речовин, які виділяються бактеріями, суміші деяких видів мікробів або токсинів та їх перенощиків), утворюється зона біологічного зараження. Вона може виникнути внаслідок застосування біологічної зброї (іл. 32.15), поширення небезпечних біологічних засобів (хвороботворних мікроорганізмів, які спричиняють особливо небезпечні інфекції), через порушення правил техніки безпеки під час їхнього транспортування або під час роботи з ними.

Іл. 32.15. Знак біологічної небезпеки, яким маркується біологічна зброя

Особливо небезпечні інфекції (ОНІ) — група гострих заразних захворювань людини, які можуть раптово виникнути, швидко поширитись і масово охопити населення; характеризуються тяжким перебігом і високим рівнем смертності. Прикладом бактеріальних токсинів може бути токсин ботулізму, який належить до найсильніших біологічних отрут.

Отже, зона біологічного зараження — це територія, заражена біологічними збудниками небезпечних для людей, тварин або рослин захворювань у кількості, яка перевищує допустиму. Тут виникають умови для виникнення ОНІ.

Збудники таких інфекційних хвороб можуть передаватися людьми, комахами, особливо кровососними, тваринами, гризунами, птахами, збільшуючи зону зараження.

Зона біологічного зараження характеризується видом мікроорганізмів, розмірами (площею території), розміщенням її відносно об'єктів господарювання, часом утворення, ступенем небезпеки і змінами, які відбуваються в ній.

Розміри зони біологічного зараження залежать від виду хвороботворних мікробів чи шкідників рослин, їх кількості, умов потрапляння та розмноження в довкіллі, метеорологічних умов, швидкості їх виявлення, своєчасності проведення профілактичних і лікувальних заходів. Якщо ці заходи здійснити своєчасно, то можна попередити потрапляння в організм людини біологічного збудника, що значно зменшить кількість інфекційних захворювань.

Осередок біологічного ураження — це територія, на якій у результаті впливу хвороботворних мікроорганізмів (біологічних засобів) виникають одиничні (іл. 32.16) або масові захворювання людей особливо небезпечними інфекціями, сільськогосподарських тварин, рослин. Він може утворитися не тільки в зоні зараження, а й за її межами як результат поширення інфекційних захворювань.

Іл. 32.16. Догляд за хворим особливо небезпечною інфекцією

Осередок біологічного ураження характеризується видом мікроорганізмів, кількістю уражених (хворих) людей, тварин, рослин, тривалістю дії, особливістю вражаючих властивостей збудників хвороб.

Осередок біологічного ураження може виникнути в мирний час через інфекційні захворювання людей, тварин і рослин унаслідок завезення чи перенесення збудника хвороби з інших країн або в результаті порушення епідеміологічних норм (зокрема через відсутність вакцинації проти кору).

Для запобігання поширенню інфекції в осередку біологічного зараження проводять лікувально-профілактичні, санітарно-гігієнічні заходи, дезінфекцію і санітарну обробку людей, тварин, води, техніки тощо.

Стійкість осередку біологічного ураження залежить від температури, вологості повітря, наявності сонячних днів. Збудники багатьох хвороб за температури нижче 0 °С можуть тривалий час зберігатися в зовнішньому середовищі, тому взимку тривалість біологічного зараження більша.

Улітку за високої температури та інтенсивної сонячної радіації збудники хвороб гинуть швидше.

Підвищення рівня вологості також сприяє зниженню стійкості збудників хвороб. За даними досліджень учених, ідеальним станом атмосфери для застосування бойових біологічних засобів є інверсія, а найбільш вигідний час доби настає після заходу сонця, коли немає прямої дії сонячних променів на мікроорганізми.

Отже, оптимальним для застосування біологічної зброї є вечірній і нічний час.

Розроблення та визначення біологічної зброї проводять у спеціальних лабораторіях із застосуванням такого сучасного методу, як генна інженерія, коли непатогенним мікроорганізмам надають властивостей особливо небезпечних збудників. На збудник, створений цим методом, не впливають наявні в медицині лікарські препарати, і це створює загрозу для людства в мирний час у разі випадкового потрапляння такого збудника за межі лабораторії (іл. 32.17 а, б, в).

Іл. 32.17. Визначення виду збудника біологічної зброї в бактеріологічній лабораторії

  1. Опишіть зони таких стихійних лих: бурі, шквалу, шторму, урагану.
  2. Як діяти після отримання сигналу про загрозу урагану або бурі та появі ознак цього стихійного лиха?
  3. Охарактеризуйте повені, які трапляються на території України.
  4. Охарактеризуйте соціальні та воєнні надзвичайні ситуації.
  5. Як організовують захист населення під час повені?
  6. Чим характеризується зона лісових пожеж?
  7. Як запобігти пожежам в містах та інших населених пунктах?
  8. Унаслідок чого може виникнути зона хімічного зараження?
  9. Які особливості надання домедичної допомоги постраждалим під час аварій на хімічних підприємствах?
  10. Які небезпеки для людини виникають під час аварії на радіаційно небезпечному об'єкті, як їх можна зменшити або усунути?
  11. У чому полягає небезпека зони біологічного зараження? За яких умов може виникнути осередок біологічного ураження?