Підручник з Історії України. Для загальноосвітніх навчальних закладів з поглибленим вивченням історії. 9 клас. Гісем - Нова програма

Розділ VII. Західноукраїнські землі у складі Австро-Угорської імперії на початку XX ст.

§34. Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель на початку XX ст.

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

характеризувати зміни у промисловому розвитку західноукраїнських земель; визначати провідні галузі економіки краю; вказувати на зміни в сільському господарстві західноукраїнських земель на початку XX ст.; визначати роль кооперативного руху в житті українського населення цього регіону.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Якими були основні тенденції економічного розвитку західноукраїнських земель у другій половині XIX ст.? 2. Назвіть основні відмінності розвитку промисловості західно- і східноукраїнських земель. 3. Чим була зумовлена та які основні наслідки мала еміграція українців?

1. ПРОМИСЛОВИЙ РОЗВИТОК. Розвиток промисловості на західноукраїнських землях гальмували штучні процеси з боку метрополії. Понад 94 % промислових підприємств Галичини мали кустарно-ремісничий характер. У Галичині діяло лише 5,5 % парових двигунів усієї Австро-Угорської імперії. Великих підприємств налічувалося лише 220.

Основними галузями промисловості Галичини залишалися нафтова, соляна, лісорубна.

Напередодні Першої світової війни видобуток нафти випереджав інші галузі промисловості Галичини. На початку XX ст. на цей регіон припадало 5 % світового видобутку нафти.

Окрім нафторозробок, Галичина мала монополію на видобуток озокериту — ґрунтового воску. Його використовували для виготовлення церковних свічок, у бджільництві тощо. Проте через виснаження більшості верхніх озокеритових покладів його видобуток стрімко скорочувався. Крім нафти та озокериту, існували невеликі копальні бурого вугілля, який використовували на місцевих залізницях.

У Галичині та Закарпатті також були значними поклади солі. Копальні у Величці (біля Кракова), Калуші, Стебнику, Солотвині забезпечували сіллю майже всю імперію.

Другим після нафти багатством краю був ліс. Починаючи з XX ст. щороку тут вироблялося близько 10 млн м3 деревини. Проте масове вирубування лісу лише в Галичині в 1912 р. призвело до скорочування площі лісів на понад 1100 га.

Отже, на початку XX ст. для здійснення індустріалізації краю існували об’єктивні причини: значні природні багатства, надлишок робочої сили, кваліфіковані спеціалісти, розвинена мережа комунікацій — залізниці (понад 4 тис. км), зв’язок, місткий внутрішній ринок. Бракувало капіталовкладень у промисловість.

СТАН ЕКОНОМІКИ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

Королівська соляна шахта у Величці (Польща)

Заготівля лісу. Початок XX ст.

ЦІКАВІ ФАКТИ

На нафтопромислах Галичини на початку XX ст. працювало близько б тис. робітників. У середньому на місяць робітник отримував 100 крон. Це дорівнювало дворічному доходу галицького селянина. Однак робота на нафтопромислах була дуже небезпечною. Австро-угорська влада не заохочувала переробку нафти на місцях. Вивізне мито на сиру нафту було нижчим, ніж на перероблену. Це призвело до того, що на місці перероблялася лише третина видобутої нафти, а понад 40 % у сирому вигляді вивозилася в центральні австрійські землі для подальшої переробки.

Нарешті Галичиною, а особливо найприбутковішими галузями краю — нафтодобувною та лісообробною промисловістю — зацікавився іноземний капітал. Із кінця XIX ст. поступово зростала й обробна промисловість. В основному це були філії великих австрійських, німецьких, італійських монополій, таких як «Сіменс», «ФІАТ» тощо.

Однак незважаючи на позитивні зрушення в розвитку промисловості, західноукраїнські землі залишалися найменш розвиненими регіонами Австро-Угорщини. Близько 90 % експорту становила сировина. Безробіття й злидні змушували людей емігрувати.

2. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО. На західноукраїнських землях у сільському господарстві працювало близько 80—90 % населення. Провідні позиції в землекористуванні зберігали поміщицькі господарства. Так, у 1902 р. в Галичині існувало 3493 поміщицькі родини, що володіли 57 % землі. Через пристосування поміщицьких господарств до ринкових умов їх кількість скоротилася. Близько 80 % західноукраїнського селянства становила біднота і лише 8 % — заможні господарі. Характерною рисою землеволодіння селян було збільшення кількості господарств унаслідок їх дроблення, що супроводжувалося постійним зменшенням земельних наділів.

На початку XX ст. в Галичині поміщики почали створювати багатогалузеві маєтки — промислово-рільничі господарства, де діяли промислові підприємства з переробки сільськогосподарської продукції. Заможні селяни створювали господарства фермерського типу. Завдяки запровадженню нових досягнень агрономії та сільськогосподарської техніки валовий збір і середня врожайність культур поступово зростали.

Проте незважаючи на позитивні тенденції, у краї й надалі не вистачало свого хліба, його доводилося завозити з Угорщини. Значно краще було розвинене тваринництво, яким більше займалися селяни (91 % поголів’я). Експорт худоби став одним із головних джерел прибутку населення краю. У Закарпатті традиційно розвивалося виноградарство.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Відомий галицький громадський діяч К. Левицький із приводу дроблення селянських господарств писав: «Син із батьком не хочуть сидіти на однім ґрунті, донька з матір'ю ділять півморга (земельної ділянки) і кожна окремо ґаздує».

Збір урожаю в маєтку великого землевласника (Східна Галичина). Початок XX ст.

Селяни селища Опорець (Галичина). Початок XX ст.

Малоземелля та інші соціальні проблеми продовжували відігравати провідну роль у збільшенні трудової еміграції українців за океан. Тільки протягом 1900—1910 рр. із Галичини й Буковини виїхало понад 300 тис. селян. Закарпаття в 1905—1914 рр. залишили понад 400 тис. осіб.

Сільське господарство західноукраїнських земель було малоефективним, розвивалося на екстенсивній основі та працювало лише на забезпечення власних потреб. Розвиток товарного виробництва був дуже повільним.

3. КООПЕРАТИВНИЙ РУХ. Важливою та ефективною формою протидії іноземному капіталу та місцевим лихварям і загальному зубожінню селянства став кооперативний рух. Його розгортанню в Галичині сприяла діяльність кооперативних спілок — «Крайового союзу кредитового», «Крайового молочарського союзу» та інших. Важливе значення для зміцнення кооперативного руху мав Освітньо-економічний конгрес, проведений у 1909 р. у Львові товариством «Просвіта». На конгресі представники українського кооперативного руху з Галичини й Буковини визначили основні ідейно-організаційні засади подальшої кооперативної співпраці.

Головним організаційним і координуючим центром українських кооперативів у Галичині був «Крайовий союз ревізійний», заснований у 1904 р. У 1914 р. він об’єднував 609 кооперативів. Майже 100 кооперативів діяли в «Руському ревізійному союзі». Кілька сотень українських кооперативів не входили до цих союзів. У Буковині в цей період діяло близько 150 селянських кас, що об’єднувалися в кооперативну спілку «Селянська каса» (1903 р.). У Закарпатті кооперативний рух був розвинений менше, а існуючі кредитні спілки входили до угорських кооперативних спілок.

Загалом на 1913 р. у Галичині діяло 1300 кооперативів, приблизно 200 — у Буковині й кілька в Закарпатті. Працювали також польські й угорські кооперативні об’єднання. Кооперативи, скуповуючи у своїх членів сільськогосподарську продукцію та постачаючи їм добрива, сільськогосподарську техніку, насіння тощо, сприяли занепаду патріархального укладу селянських господарств, їхньому залученню до ринкових відносин.

Засновники «Крайового союзу ревізійного». Початок XX ст.

Висновки

• Провідною тенденцією економічного розвитку західноукраїнських земель на початку XX ст. було цілеспрямоване стримування промислового розвитку, що перетворило край на один із найвідсталіших у Європі.

• Для цього періоду було характерне інтенсивне проникнення іноземного капіталу (австрійського, німецького, англійського, американського, французького, бельгійського).

який майже повністю контролював промисловість краю та по-хижацьки експлуатував його природні багатства.

• Західноукраїнські землі поступово перетворювалися на ринок збуту для підприємств більш розвинених регіонів Австро-Угорщини.

• Злиденне становище більшої частини населення стимулювало трудову еміграцію за океан.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Яка галузь промисловості західноукраїнських земель була найбільш розвиненою? 2. Які галузі промисловості західноукраїнських земель були привабливими для іноземного капіталу? 3. Які нові риси в розвитку сільського господарства з'явилися на початку XX ст.? 4. Яка галузь сільськогосподарського виробництва західноукраїнських земель давала товарну продукцію для експорту? 5. Скільки українців емігрувало із західноукраїнських земель на початку XX ст.? 6. Яка організація здійснювала координацію українського кооперативного руху в Галичині?

7. Якими були основні тенденції економічного розвитку західноукраїнських земель на початку XX ст.? 8. Які причини зумовили дуже повільний розвиток сільського господарства на західноукраїнських землях? 9. Чому економіку західноукраїнських земель характеризують як колоніальну?

10. Визначте чинники, які сприяли економічному розвитку краю та які гальмували його. 11. Складіть порівняльну таблицю «Розвиток промисловості й сільського господарства українських земель на початку XX ст.».

План характеристики

Українські землі у складі

Російської імперії

Австро-Угорської монархії

Промисловість

   

Сільське господарство

   

12. Чому за сприятливих економічних умов розвиток західноукраїнських земель був дуже повільним? 13. Обговоріть у групах, як впливала на розвиток регіону масова трудова еміграція українців.