Підручник з Історії України. Для загальноосвітніх навчальних закладів з поглибленим вивченням історії. 9 клас. Гісем - Нова програма

Розділ V. Західноукраїнські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині XIX ст.

§24—25. Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель у другій половині XIX ст.

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

визначати особливості розвитку західноукраїнських земель у другій половині XIX ст.; характеризувати зміни, що відбулися в соціально-економічному розвитку Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття; розповідати про розвиток промисловості й сільського господарства, початок масової трудової еміграції населення краю, розвиток кооперативного руху.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Яким було становище українців під владою Габсбургів? 2. Як вплинули на розвиток західноукраїнських земель реформи Марії Терезії та Йосифа II? 3. Що було характерним для розвитку соціально-економічних відносин на західноукраїнських землях протягом першої половини XIX ст.?

1. НАСЕЛЕННЯ ТА УМОВИ ЖИТТЯ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ у другій половині XIX ст. Протягом другої половини XIX ст. кількість населення західноукраїнських земель зросла. За даними австрійських та угорських державних переписів 1857 і 1900 рр., на західноукраїнських землях проживало відповідно 2,6 і 3,8 млн українців. Натомість питома вага українців серед населення західноукраїнських земель зменшилася. Причинами цього були: збільшення української трудової еміграції до Америки, переселення на ці землі поляків, угорців, німців, євреїв та інших народів. Зростання кількості населення все більше загострювало місцеві соціально-економічні проблеми. Посилювалася проблема аграрного перенаселення. У Галичині густота населення в сільській місцевості протягом цього часу збільшилася із 32 до 102 осіб на 1 км2. Рівень життя західних українців був у 10 разів гіршим за загальний рівень життя решти населення цих земель.

На кінець XIX ст. 95 % населення працювало на землі, а близько 1 % — на промислових підприємствах. Західноукраїнська інтелігенція, у тому числі місцеве духовенство, була нечисленною. Так, у Східній Галичині вона складала близько 0,5 % від загальної кількості українського населення. Для порівняння: поляки становили 22 % жителів Східної Галичини, а польська інтелігенція — понад 3 % загальної кількості населення.

2. ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ГАЛИЧИНИ, БУКОВИНИ ТА ЗАКАРПАТТЯ. Революційні події 1848—1849 рр. були важливим етапом у розвитку європейських країн. Незважаючи на те що революція завершилася поразкою, вона прискорила процеси подальшого становлення індустріального суспільства. У європейських країнах зникли залишки кріпосництва, новий імпульс отримав розвиток ринкових відносин.

НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ наприкінці XIX ст.

ЦІКАВІ ФАКТИ

У 60-х рр. XIX ст. на західноукраїнських землях розгорнулося залізничне будівництво. Першу залізницю було збудовано в 1861 р. із Перемишля до Львова. У 1866 р. залізниця з'єднала Львів і Чернівці. Протягом 80-х рр. XIX ст. через гори було прокладено залізницю між Будапештом і Львовом. Згодом Львів отримав залізничну колію до українських земель Російської імперії. Наприкінці XIX ст. протяжність залізниць у регіоні становила майже 4 тис. кілометрів. Масове залізничне будівництво не сприяло економічному піднесенню регіону, навпаки, воно призвело до розорення традиційного господарства в краї. Дешеві товари з більш розвинених регіонів імперії витіснили місцевого виробника. Західноукраїнські землі остаточно стали сировинним придатком промисловості Австрії та Чехії.

Зовсім іншою була ситуація на західноукраїнських землях. Після 1848 р. кріпосницькі порядки вже не перешкоджали економічному розвитку. Однак тут не спостерігалося такого бурхливого зростання продуктивних сил, як в інших частинах імперії Габсбургів. Економічне становище навіть погіршилося. Це було спричинено тим, що з 1861 р. (поява залізниці Львів— Відень) розпочалося широке залізничне будівництво, яке поєднало західноукраїнські землі з провідними промисловими центрами імперії. Здавалося, це мало б сприяти економічному піднесенню, як це відбувалося в провідних країнах Європи. Однак у край хлинув потік товарів з індустріально розвинених регіонів імперії (Австрія, Чехія), який розорив місцеві промисли та зруйнував усю традиційну систему господарювання. Усе це відбувалося на тлі швидкого зростання кількості населення.

Місцева адміністрація краю намагалася подолати ситуацію шляхом розвитку банківської й кредитної систем і залучення інвестицій.

Іноземний капітал цікавили родовища нафти, мінеральних солей, величезні масиви лісу. Унаслідок цього стали швидко розвиватися нафтодобувна та лісозаготівельна галузі промисловості. Наприкінці XIX ст. іноземний капітал посів провідні позиції в економіці західноукраїнських земель. Великі фірми прибирали до своїх рук торгівлю, банки, цілі галузі промисловості.

У той час як у промисловості спостерігалися хоч якісь зрушення, сільське господарство, що було головним заняттям населення краю, залишалося в повному занепаді. Край, який вважався найбільшим сільськогосподарським регіоном, мав найнижчий рівень розвитку сільськогосподарського виробництва в імперії. Величезні земельні масиви перебували у власності поміщиків. Водночас більшість селянства, кількість якого стрімко зростала в результаті демографічного вибуху, постійно страждала від малоземелля, незважаючи на деяке розширення посівних площ. Неможливість існувати змушувала селян шукати роботу в інших країнах.

СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ТА ЦЕНТРАЛЬНИХ ПРОВІНЦІЙ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ЗА ЗАЙНЯТІСТЮ В ГОСПОДАРСТВІ

Примітка. У Закарпатті 85 % населення в цей час працювало в сільському господарстві, 10 % — у промисловості та транспорті.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Контроль за розвитком нафтової галузі встановили австрійські та німецькі підприємці. Зацікавленість у збільшенні експорту галицької нафти спонукала їх до застосування технічних удосконалень. Результатом цього стало зростання видобутку нафти з 20 тис. тонн на рік у 1874 р. до 326 тис. тонн у 1900 р., що становило 4 % світового видобутку. Проте віденський уряд перешкоджав будівництву нафтоперегінних заводів у Східній Галичині. Галицьку нафту переробляли на австрійських та угорських заводах. Хоча видобуток нафти й виробництво гасу постійно зростали, селяни не мали коштів, щоб його купити, й освітлювали свої оселі скіпкою.

3. РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ. СТАНОВИЩЕ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ РОБІТНИКІВ. Промисловість на західноукраїнських землях розвивалася сповільненими темпами. Переважна більшість промислових робітників працювала не у великій фабричній промисловості, а на дрібних підприємствах і в майстернях. За офіційними даними на 1885 р., у Східній Галичині з 55 тис. робітників на 175 підприємствах обробної промисловості з числом робітників понад 20 тис. осіб працювало лише 10 тис. осіб. У Закарпатті тоді ж було кілька таких підприємств, а в Буковині їх узагалі не існувало.

Галузева структура промисловості краю розвивалась однобічно. Так, основну частину продукції давали галузі з видобування й переробки місцевої сировини — лісова, лісопильна, нафтова, буровугільна, соляна. Найбільшою галуззю промисловості була нафтова, яка почала розвиватися із 70-х рр. XIX ст. Центрами нафтової промисловості стали міста Борислав і Дрогобич.

Великі площі високоякісних лісів (дуб, смерека та бук) сприяли в другій половині 60-х — на початку 70-х рр. XIX ст. стрімкому розвитку лісопильної промисловості. Іноземні підприємці за безцінь скуповували або орендували в поміщиків лісові масиви та вирубували їх. До лісових районів Карпат було підведено залізничні колії, і цінна деревина вивозилася до Німеччини, Австрії, Італії, Англії, Франції, Туреччини та інших країн.

Якщо лісопильна промисловість розвивалася швидко, то темпи розвитку меблевого виробництва та інших галузей деревообробної промисловості були дуже повільними. Потреби населення західноукраїнських земель у меблях, папері й картоні задовольнялися за рахунок інших регіонів імперії або імпортної продукції.

Великими у Східній Галичині, Закарпатті та Північній Буковині були поклади солі. У другій половині XIX ст. її видобуток зріс у 2 рази. Це забезпечувало більше ніж на 60 % потребу в солі в Австро-Угорщині.

До найменш розвинених галузей належали легка й металообробна промисловість. Легка промисловість залишалася на стадії дрібного ремесла. Місцеві ткачі, шевці та кравці забезпечували одягом і взуттям лише сільське населення, а міщани носили одяг із тканин, вироблених на західноєвропейських текстильних фабриках.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Заробітна платня промислових робітників у краї була в 1,5 разу меншою, ніж у центральних районах імперії. За офіційними даними австрійських установ, платня робітників у Львові становила 48—58 % заробітку робітників у Відні. Нерідко (а особливо в Бориславі та на лісозаготівлях) заробіток видавали не грошима, а талонами, за якими робітники могли отримати продукти лише в крамниці підприємця за завищеними цінами. Набуло поширення штрафування робітників під різними приводами. Розмір платні кваліфікованих промислових робітників не забезпечував їм прожиткового мінімуму.

Соляна шахта в селищі Солотвино в Закарпатті. Друга половина XIX ст.

Нафтопромисли «Інфанті». Борислав. XIX ст.

Галицьке село. XIX ст.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Провідною галуззю сільського господарства в краї було землеробство. Проте нова сільськогосподарська техніка фабричного виробництва навіть наприкінці XIX ст. застосовувалася лише в деяких заможних господарствах. Велика кількість дешевої робочої сили безземельних селян робила невигідним застосування новітніх технічних досягнень. У той самий час повільне впровадження нововведень та відстала техніка обробітку землі обумовлювали низькі врожаї. Протягом другої половини XIX ст. врожайність сільськогосподарських культур у краї була в 1,5—2 рази нижчою, ніж у західноєвропейських країнах.

Найбільшими підприємствами краю були залізничні ремонтні майстерні у Львові, Стрию та Станіславі. Однак для капітального ремонту паровози й вагони відправляли до Німеччини, Австрії, Чехії.

Становлення фабрично-заводської промисловості в краї відбувалося надзвичайно повільно. У другій половині XIX ст. тут діяли лише п’ять великих державних тютюнових фабрик (у Східній Галичині — чотири, Закарпатті — одна).

Розвиток промисловості був пов’язаний із виникненням нової суспільної верстви — промислових робітників. Джерелами поповнення робітництва ставали ремісники й селяни, що розорилися.

Становище західноукраїнських робітників було одним із найгірших у Європі. Вони працювали в жахливих умовах, а їхні сім’ї жили в бараках, де спали на підлозі. Частина робітників ночували просто неба. Робочий день західноукраїнських робітників тривав 12—18 годин.

4. РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ТА СТАНОВИЩЕ СЕЛЯН. Аграрні реформи, здійснені на західноукраїнських землях під час революції 1848—1849 рр., звільнили селян від залишків кріпацтва, проте їхнє становище залишалося дуже тяжким. За свою свободу селяни мали протягом 50 років сплачувати щорічні платежі. їхні розміри були в декілька разів більшими, ніж в інших частинах імперії.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

З актів судової справи стосовно боргу закарпатського селянина В. Ряшка

Василь Ряшко позичив у Е. Герша з Буковця 5 золотих, які мав повернути до кінця року з 30%-ю надвишкою. Та Ряшко не міг заплатити вчасно і, щоб уникнути екзекуції (тілесного покарання), зобов'язався сплатити до кінця 1876 р. 40 золотих, і сплачував лише частинами — 5, 10, 14 золотих, тоді коли міг.

Не мав грошей — приніс збіжжя. Коли Герш натиснув на нього — привів коня, потім ще 5 корів і 15 овець.

Коротко кажучи, із позичених Ряшкові 5 золотих боргу зробилося 600. Справа пішла до суду. Герш заперечив, що він позичив Ряшкові тільки 5 золотих, а також заперечив, що дістав 600 золотих. Навпаки, він твердив, що не знає, скільки Ряшко позичив і скільки він дістав від нього назад. Через брак доказів справу припинено.

Як лихварі використовували необізнаність селян у фінансових справах на свою користь?

РОЗШАРУВАННЯ СЕЛЯН НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

На користь поміщиків вирішувалося й земельне питання. Хоча згідно з реформою за селянами мали зберігатися ті землі, якими вони користувалися, поміщики відібрали в них більш родючі угіддя.

Західноукраїнські землі стали краєм, де в сільському господарстві основну частину становили дрібні селянські господарства площею 2—5 га (80 % селянських господарств), які навіть не забезпечували мінімальні потреби селянина, і великі земельні володіння по 15—20 тис. га.

Унаслідок цього розвиток сільського господарства відбувався дуже повільно. В економічних відносинах між селянами й поміщиками переважали відробітки — за позичене зерно, за оренду землі, за дрова тощо. Лише наприкінці XIX ст. відробітки стали змінюватися вільнонайманою працею.

Одним із найголовніших питань для селянина на той час було право користуватися сервітутами.

Сервітут — громадські землі, ліси, пасовища тощо.

Неможливість ведення господарства без лісів і пасовищ була очевидною. Проте землевласники призначали заздалегідь надмірну ціну за користування ними. Сподівання тисяч селян знайти справедливість у судах були марними.

Неможливість більшості селян забезпечити себе всім необхідним завдяки праці у власному господарстві змушувала їх шукати додаткових заробітків. Чимало з них йшли наймитувати до великих землевласників. Проте за свою працю вони отримували в 4 рази менше, ніж сільськогосподарські робітники в інших провінціях імперії Габсбургів.

Новою проблемою в житті західноукраїнського селянства стало лихварство. Селяни, змушені позичати гроші для сплати численних податків, швидко опинялися в залежності від лихварів. Ті, вдаючись до відвертого шахрайства, під приводом сплати боргу й відсотків за нього (у середньому 150—250 %) відбирали їхні господарства. Переважна більшість селян, змушена йти на заробітки, знайомилася з передовими досягненнями та за можливості впроваджувала їх у себе.

Почав формуватися новий суспільний стан західноукраїнських селян-підприємців. На відміну від міської буржуазії та поміщиків, селяни-підприємці були переважно українцями.

Протягом другої половини XIX ст. в сільському господарстві західноукраїнських земель відбувалася аграрна революція, унаслідок якої воно переходило на ринковий шлях розвитку. Політика Габсбурзької монархії спричиняла те, що цей процес відбувався дуже повільно й супроводжувався зубожінням більшості селян.

5. ПОЧАТОК ТРУДОВОЇ ЕМІГРАЦІЇ УКРАЇНЦІВ. Загострення соціально-економічних проблем у краї призвело до масової трудової еміграції селян до країн Європи, Північної та Південної Америки. Мізерні заробітки або повна їх відсутність, страх іще не розорених селян перед майбутніми злиднями, зубожіння більшості селянства, нестача землі, пошуки порятунку від голодної смерті, тягар національного гноблення й політичного безправ’я стали основними причинами еміграції.

Родина одного з перших українських емігрантів

Пам'ятник заробітчанам у селі Колочава в Закарпатті

ЦІКАВІ ФАКТИ

Для організації набору й перевезення переселенців існували спеціальні компанії. їхні представники поширювали листівки, у яких змальовували принадні умови переїзду та поселення на нових землях, обіцяли селянам можливість безкоштовного отримання землі, добру платню в промисловому та сільськогосподарському виробництві. Представники компаній були зацікавлені у збільшенні кількості емігрантів, оскільки отримували за кожного з них гроші: за дорослого — 5 доларів, за дитину — 2. Протягом другої половини XIX ст. зі Східної Галичини й Північної Буковини в пошуках кращої долі до Америки виїхало близько 250 тис. осіб. Закарпаття упродовж 1871—1900 рр. залишили 170 тис. переселенців.

Масова еміграція західноукраїнського селянства розпочалася у 80-х рр. XIX ст., а найбільших розмірів досягла на початку XX ст. Вона проходила у формах постійної переселенської й тимчасової заробіткової еміграцій. Постійна переселенська еміграція відбувалася переважно до Бразилії, Аргентини, США та Канади.

На тимчасові сезонні роботи західноукраїнські селяни щорічно виїздили до сусідніх країн — Угорщини, Західної Австрії, Німеччини, Румунії, Росії, Франції тощо. Основна частина постійних емігрантів вирушала до Америки.

Перша хвиля трудової еміграції із західноукраїнських земель тривала до початку Першої світової війни. У цілому вона була частиною світового міграційного процесу, що особливо активізувався на межі XIX—XX ст. За масштабами вона переважала всі наступні хвилі української еміграції. Її результатом стала поява на Американському континенті значної української діаспори.

Трудова еміграція мала деякі позитивні наслідки. Мігранти переказували своїм родичам на батьківщину значні кошти, що сприятливо впливало на економічне життя краю. До того ж трудові мігранти, які поверталися додому, запозичували багатий досвід використання новітньої техніки, технологій, організації трудових відносин.

6. «РУТЕНСЬКА АКЦІЯ». Серед усього західноукраїнського населення становище закарпатських русинів було найтяжчим. Земельна реформа початку 50-х рр. XIX ст. вже на кінець століття вичерпала свій потенціал. 51 % селянських господарств (58 тис.) володіли земельними ділянками (телеками) площею до 1 гектара (2 гольди), тоді як для нормального ведення господарства потрібно було близько 3—5 гектарів. 128 великих землевласників мали 32,2 % земель, а найбільшими з-поміж них були Шенборни і Телекі (відповідно 466 тис. і 74 тис. гектарів).

За наполяганням мукачівського греко-католицького єпископа Ю. Фірцака, занепокоєного становищем селян, угорський уряд вислав у Закарпаття спеціаліста із сільського господарства Едмунда Егана для перевірки.

Едмунд Еган

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Зі звіту угорського чиновника Е. Егана про умови життя закарпатських селян

Міг би хто подумати, що в сих сторонах, забитих дошками від світу, бодай прожиток дешевий. Куди! Якраз навпаки! До половини зими з'їв кожний господар свої хліборобні засоби, а до жнив жив дорого купленою стравою. За все платить він на 18—20 % дорожче за міську ціну...

Русинський селянин не бачить цілий рік ні м'яса, ні яйця, хіба вип'є кілька крапель молока, а у великосвяточний день з'їсть кусень житнього або пшеничного хліба. Зрештою, його поживою є вівсяний ощіпок і — коли не бракне — бульба. Не дивниця, що коли в інших гірських сторонах бачимо людей рослих і здорових, у русинському Підкарпатті подибуємо хіба недокровні, марні, пожовклі мари, безсильні, хиткі, нездалі до військової служби...

Розпука бере дивитись на сей умираючий нарід. Нині можна б навіть передбачити день, у якому останній русин утече з краю...

1. Якими були умови життя закарпатських селян? 2. Чим, на вашу думку, це було спричинено?

Е. Еган відповідально поставився до своїх обов’язків і склав докладну картину становища русинів краю, яка виявилася навіть гіршою, ніж уявлялося спочатку.

Розроблені Е. Еганом заходи стали основою організації «Верховинської господарської акції», яка почала здійснюватися із середини 1897 р. Іноді її називали «рутенською акцією». Спочатку було арендовано у графа Шенборна 12,6 тис., а згодом 40 тис. га землі, переважно пасовищ, на яких почали розводити завезену з Німеччини та Швейцарії худобу високопродуктивних молочних порід і роздавати місцевим селянам. Для переробки молока, що здавали селяни, у селі Нижні Ворота було створено спеціальне молочне господарство. Крім скотарства, «рутенська акція» сприяла розвитку кролівництва, птахівництва, бджолярства та народних промислів.

Важливим заходом Е. Егана стало обмеження свавілля лихварів. У 1899 р. було створено кредитну спілку, яка під низькі відсотки надавала селянам позики.

Важливим завданням було впорядкування виїзду селян на сезонні роботи до маєтків великого землевласника Альфреда (5—10 тис. осіб).

Хоча ці заходи мали поверховий характер, вони певною мірою сприяли покращенню життя населення. Проте не всіх влаштовувала діяльність Е. Егана, і 20 вересня 1901 р. за таємних обставин його було тяжко поранено, а за два дні він помер. Відтак «рутенська акція» зійшла нанівець. Населення краю, як і раніше, потерпало від утисків панів, лихварів та неврожаїв.

7 КООПЕРАТИВНИЙ РУХ. Нужденне становище західноукраїнського селянства стало проблемою і для української національної боротьби. Єдиною реальною можливістю вирвати українське населення краю зі злиднів стало розгортання кооперативного руху.

У Галичині кооперативний рух, що зародився в 60-ті рр. XIX ст., набув свого розвитку у 80—90-ті рр. На західноукраїнських землях його започаткував Василь Нагірний (1847—1921). Тривалий час досліджуючи кооперативний рух у Швейцарії, він розгорнув активну діяльність зі створення мережі кооперативних спілок у краї. Спочатку це були кредитні спілки, що мали врятували селянство від грабіжницьких відсотків лихварів і шинкарів (150—250 %).

Василь Нагірний

Визначте коротко (одним-двома реченнями) внесок зображеного діяча в історію України.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Львів, заснований у XIII ст. князем Данилом Романовичем Галицьким, був культурним, адміністративним, економічним центром Східної Галичини та історичною столицею краю. Протягом другої половини XIX ст. кількість його населення зросла найбільше серед усіх західноукраїнських міст — із 70 тис. у 1857 р. до 160 тис. у 1900 р. та понад 200 тис. жителів у 1910 р. Наприкінці XIX ст. Львів був п'ятим за кількістю населення містом імперії Габсбургів (після Відня, Будапешта, Праги та Трієста) і четвертим на українських землях (після Одеси, Києва та Харкова). Розвитку міста сприяла розбудова залізничної мережі краю. Унаслідок цього Львів став одним із найбільших у Східній Європі залізничних вузлів. Будівництво вокзалу далеко від давнього історичного центру міста спричинило появу там нових торговельно-промислових районів.

У 1883 р. В. Нагірний заснував споживчий кооператив «Народна торгівля», який створював мережу крамниць у селах і містах, де за помірними цінами можна було придбати необхідні речі для господарства селянина, оминаючи посередників. Таким чином заощаджувалися кошти селян.

У 1892 р. була заснована страхова компанія «Дністер», що надало кооперативному руху стабільності.

Крім кредитування і страхування селян, кооперативи запроваджували серед народу сучасні методи господарювання (товариство «Сільський господар», 1899 р.), підтримували освіту, сприяли поширенню громадсько-політичної, навчальної та іншої літератури.

8. МІСТА І МІСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ. Західноукраїнські міста упродовж тривалого часу зберігали свій традиційний вигляд, що склався за часів Середньовіччя. Кількість міського населення зростала поступово. Швидше за інші розвивалися Львів і Чернівці, а також міста, що були значними залізничними центрами, — Станіслав, Стрий тощо. Зростала також кількість населення Дрогобича й Борислава, де виникли нафтодобувні підприємства.

У цілому частка міського населення західноукраїнських земель залишалася досить невеликою. У Галичині жителі міст становили 10 % від усього населення. Українці у складі міського населення налічували лише 14—25 %. У містах Східної Галичини переважали поляки та євреї. Проте навіть невеликі за кількістю українські міські громади відігравали значну роль у розвитку українського національного життя. У другій половині XIX ст. містами-осередками українського культурного й політичного життя в краї були Чернівці, Перемишль, Станіслав, Коломия, Тернопіль, Ужгород. Загальноукраїнським центром національно-визвольного руху став Львів.

Щодо економічного розвитку, західноукраїнські міста залишалися центрами ремесла й торгівлі. Однак у складі місцевого купецтва українців майже не було. Абсолютну більшість у цьому секторі економіки становило єврейське купецтво. Завдяки їхній діяльності в краї було налагоджено економічні зв’язки між містами й селами.

Єврейські купці скуповували в селах сільськогосподарську продукцію та привозили на продаж селянам необхідні товари. У містах вони мали численні крамниці, де продавалися продукти й готові товари, вироблені місцевими ремісниками або завезені з інших регіонів імперії. Одночасно з торгівлею єврейські купці здійснювали інші комерційні операції: позичали гроші, продавали товари в борг тощо. Завдяки їхній діяльності західноукраїнське селянство залучалося до товарно-грошових відносин.

Друга половина XIX ст. для західноукраїнських земель, на відміну від Наддніпрянщини, не стала часом докорінної зміни. Давній вигляд міст за Нової доби визначався особливостями економічного розвитку краю.

Перший електричний трамвай у Львові. Кінець XIX ст.

Які зміни можна було побачити на вулицях міста?

Висновки

• Ефективною формою протидії зубожінню населення західноукраїнських земель став кооперативний рух. Він також сприяв політичному згуртуванню українства.

• Економічне становище західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини, як і раніше, залишалося дуже тяжким.

• Регіон був ринком збуту готової продукції із центральних регіонів імперії та джерелом надходження сировини, а також дешевої робочої сили на закордонні ринки праці.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Якими були склад населення та умови життя західних українців? 2. Які галузі промисловості розвивалися на західноукраїнських землях? 3. Коли почалося масове будівництво залізниць у краї? 4. Як і до яких регіонів світу відбувалася еміграція західних українців? 5. Яке місто на західноукраїнських землях було найбільшим? б. Хто був засновником українського кооперативного руху в Галичині? 7. Що таке «рутенська акція»?

8. Охарактеризуйте особливості економічного розвитку західноукраїнських земель. 9. Визначте характерні риси розвитку міст на західноукраїнських землях. 10. Якими були причини трудової еміграції українців? 11. Чи можна однозначно стверджувати, що трудова еміграція із західноукраїнських земель мала суто негативний характер? 12. Якою була мета українського кооперативного руху в краї?

13. Складіть план пункту параграфа «Розвиток сільського господарства та становище селян». 14. Складіть таблицю «Економічний розвиток західноукраїнських земель у другій половині XIX ст.».

Галузі

Риси розвитку

   

15. Чому масове залізничне будівництво на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст. (було збудовано 3,7 тис. км) негативно позначилося на економічному розвитку регіону? 16. Як ви розумієте гасло кооперативного руху в Галичині «Свій до свого по своє!»?