Підручник з Історії України. Для загальноосвітніх навчальних закладів з поглибленим вивченням історії. 9 клас. Гісем - Нова програма

§19. Місто і село: життя в пореформену добу

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

дізнатися про національний склад населення Наддніпрянської України наприкінці XIX ст.; визначати характерні риси становища основних соціальних верств у суспільстві Наддніпрянщини цієї доби; характеризувати долю тогочасної української жінки; визначати зміни, що відбувалися в житті міст цієї доби.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Яким було повсякденне життя українських селян у першій половині XIX ст.? 2. Які риси менталітету українського селянства формувала його щоденна праця? 3. Як виглядали українські міста першої половини XIX ст.?

1. НАСЕЛЕННЯ НАДДНІПРЯНЩИНИ в другій половині XIX ст. Упродовж другої половини XIX ст. кількість населення дев’яти губерній Наддніпрянщини збільшилася з 13,5 до 23,5 млн осіб. Це надзвичайно швидке зростання було безпосереднім результатом демографічного вибуху в європейських країнах протягом другої половини XIX ст. Особливо швидкими темпами збільшувалася кількість населення Півдня і Сходу українських земель, де відбувався бурхливий розвиток промисловості: із 3,6 млн осіб у 1858 р. до 8,8 млн у 1897 р. Міське населення Правобережжя та Лівобережжя зросло за цей час утричі, Півдня і Сходу — у 5 разів. У населенні Наддніпрянщини (22 млн осіб) переважали селяни. Промислових робітників наприкінці XIX ст. налічувалося близько 360 тис. осіб. За національним складом наприкінці XIX ст. більшість жителів Наддніпрянщини становили українці. Найчисленнішими національними меншинами були росіяни, білоруси, євреї, німці та молдавани. Найбільша частка росіян була характерна для губерній Півдня і Сходу — 21—27 %.

Суттєвих змін упродовж другої половини XIX ст. зазнав національний склад населення Криму. У 90-х рр. XIX ст. відбулася чергова хвиля масової еміграції з півострова татар, викликана постійними релігійними утисками й безвихідним становищем безземельних татарських селян. Це призвело до того, що на 1897 р. із близько 1,5 млн населення півострова 70 % складали росіяни і лише 13 % — татари, що перетворилися на національну меншину.

2. СЕЛЯНИ. Українське селянство було тією частиною населення, яка поважала народну культуру, вважала своєю рідною мовою українську. За пореформеної доби село в цілому зберігало свій давній вигляд. Протягом другої половини XIX ст. в середовищі незаможного селянства переважало житло, що складалося з хати й сіней. Заможні господарі все частіше влаштовували у своєму житлі ще й комору. На початку XX ст. через вплив міст у хаті стали відгороджувати кухню. Традиційне внутрішнє облаштування житла істотних змін не зазнало. Такий вигляд своєї оселі зберігали українці в Карпатах, на Лівобережжі та в селах, створених переселенцями з Наддніпрянщини на Далекому Сході.

Паровий млин. Чернігівська губернія. XIX ст.

Які процеси в сільському господарстві відображала поява таких підприємств?

НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ наприкінці XIX ст.

У харчовому раціоні селянина значних змін не відбулося. Більшість селян харчувалася дуже просто та одноманітно. Переважно вони споживали круп’яну та борошняну їжу, картоплю та інші овочі. На сніданок у селянина (під час літніх польових робіт — о п’ятій годині ранку) були борщ і каша; на полудень — каша, куліш тощо; вечеряли, як правило, картоплею зі шкварками.

За середнім рівнем споживання українці залишалися далеко позаду населення провідних європейських країн. Так, наприкінці XIX ст. данець споживав у середньому за рік 2166 фунтів хліба, німець — 1119, угорець — 1264, росіянин — 1086. А в Наддніпрянщині середній рівень споживання хліба становив лише 867 фунтів.

Важливе місце в житті українського села посідала селянська громада. Проте реформа 1861 р. суттєво змінила економічні й правові основи її життєдіяльності. Відтоді громада стала нижньою ланкою імперської адміністрації. Земельний масив усієї надільної землі належав громаді, яка розподіляла його між окремими селянськими господарствами. Час від часу відбувалися земельні переділи. Усі члени громади отримували певну смугу землі з різних полів, унаслідок чого виникало черезсмужжя. Селянин, як власник земельної ділянки, міг її продати за згодою громади, віддати як посаг за дочкою, але не мав права використовувати на власний розсуд. Спільне господарювання вимагало від селянина підпорядковуватися громадівській сівозміні, і порушити це правило було неможливо. Ліси, пасовища, луки, річки, озера залишалися неподільною спільною власністю громади.

Наприкінці 60-х — у 70-х рр. XIX ст. українське селянство почало використовувати заводські металеві знаряддя праці. Поширення набули нові залізні плуги та плуги із залізними частинами, до яких впрягали коней. Заміна волів кіньми збільшила продуктивність праці в обробітку землі та перевезенні зерна в кілька разів. Заводи сільськогосподарського машинобудування випускали культиватори, парові молотарки та інший реманент. Проте використовувати техніку мали можливість лише заможні господарства. Наприкінці XIX ст. в Наддніпрянській Україні з’явилося чимало механічних млинів, які поступово витіснили дерев’яні вітряки та водяні млини.

За пореформеної доби, коли селянство почало господарювати самостійно, дедалі помітнішим ставало його майнове розшарування. Унаслідок цього селянство поділилося на три основні групи:

• заможне селянство, яке успішно господарювало завдяки поєднанню тяжкої праці, ініціативності, землеробського таланту, використанню праці сільських найманих працівників (батраків). їхні господарства пристосувалися до ринкових потреб та орієнтувалися на виробництво товарної продукції. Вони

РОЗШАРУВАННЯ СЕЛЯНСТВА НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ В ПОРЕФОРМЕНУ ДОБУ

ЦІКАВІ ФАКТИ

Причини становища, до якого потрапили селяни третьої групи — бідняки, були різними. Дехто не вмів господарювати, хтось не міг прожити зі свого малого наділу, часом причиною були нещастя, хвороба, природні лиха, а інколи — просто лінощі та пияцтво. Значна кількість бідняків обумовлювала зростання напруженості в пореформеному українському селі. Ця ситуація певною мірою була наслідком непослідовної та незавершеної земельної реформи 1861 р. нарощували свої наділи, купуючи землі збіднілих односельців, мали кілька коней і сільськогосподарський реманент;

• господарі середнього достатку, або середняки. Земельні наділи, що належали цій категорії селян, давали їм можливість прогодувати сім’ю. Вони також мали кілька коней та голів худоби. І хоча вони були працьовитими господарями, придбати дорогу сільськогосподарську техніку середняки могли дуже рідко. Працювали вони переважно самі, оскільки не мали можливості найняти батраків;

• бідні селяни, або бідняки, що були найчисленнішою групою сільського населення. Вони взагалі не мали землі або мали недостатню її кількість для того, щоб прогодувати себе та свою родину. Щоб якось забезпечити своє існування, бідняки наймалися працювати до заможних односельців і поміщиків або шукали іншої сезонної роботи.

Жнива. XIX ст.

3. ДВОРЯНСТВО. Реформа 1861 р. стала рубіжною подією для більшості дворянства. Землевласники, звиклі розпоряджатися долею своїх селян і не замислюватися над тим, звідки беруться гроші, опинилися в незвичних умовах. Тепер для забезпечення гідного життя вони мали навчитися підраховувати вартість робіт, витрати, прибутки тощо.

Для багатьох це виявилося надто складно. Замість переобладнання своїх маєтків, придбання машин тощо дворяни намагалися зберігати звичний стиль життя. Коли грошей не вистачало — закладали маєтки та брали позики, не замислюючись над тим, що буде далі. Унаслідок цього на 1877 р. великі борги мали 77 % дворян. Розплачуватися за звичку до безтурботного життя багатьом доводилося землею, яку в них купували підприємливі селяни. У 1862—1914 рр. дворянське землеволодіння в Наддніпрянській Україні зменшилося на 53 %.

І все ж частина землевласників Правобережжя та Півдня спромоглися перебудувати свої господарства відповідно до існуючих умов. У нових маєтках-економіях створювалися великі товарні виробництва з використанням вільнонайманої праці. На початку 90-х рр. XIX ст. серед поміщицьких господарств Наддніпрянщини маєтки-економії становили 40 %. Найвідомішими серед них були земельні магнати Півдня: Фальц-Фейни в Таврії, Аркаси на Херсонщині, Голуби на Катеринославщині. Хоча за своєю соціальною належністю власники нових господарств залишалися привілейованим дворянським станом, фактично вони наближалися до великої буржуазії. Деякі з них згодом стали також власниками фабрик, заводів, банків.

Рекламний плакат Акціонерного товариства Фільверта і Дедіна в Києві. Кінець XIX ст.

Які зміни в селянській праці відображені на ілюстраціях? Як вони пов'язані з промисловою революцією?

Таким чином, нові історичні умови змусили дворян поступитися місцем провідної суспільної верстви представникам буржуазії.

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Головою родини Терещенків був Артем Терещенко (?—1873). Свій капітал він створив, постачаючи продовольство російській армії під час Кримської війни. Потім зароблені гроші він вклав у будівництво великої цукроварні в селі Хутір-Михайлівський на Чернігівщині. Пореформена доба стала періодом активізації підприємницької діяльності голови родини та його синів — Миколи (1819—1903) і Федора (1832—1893). Родина посіла провідні місця в торгівлі хлібом, цукром, худобою, у лісообробці, цукровому, турельному, суконному виробництві, їй належало понад 200 тис. десятин землі.

За успішну підприємницьку діяльність А. Терещенку було надано дворянське звання. Згодом брати Терещенки стали одними із засновників цукрового й рафінадного синдикатів та Всеросійського товариства цукрозаводчиків.

Родина Терещенків уславилася також своєю меценатською діяльністю, витративши на доброчинність близько 5 млн карбованців. М. Терещенко виділяв кошти на будівництво притулків, навчальних закладів, лікарень, храмів, музеїв, пам'ятників, театральних приміщень. Також він допомагав українським митцям. Свій будинок у Києві та велику колекцію творів образотворчого мистецтва М. Терещенко заповів місту. Нині в цьому будинку на вулиці, названій вдячними киянами Терещенківською, розташований музей, основу експозицій якого становить його колекція.

4. БУРЖУАЗІЯ. Реформи 60—70-х рр. XIX ст. сприяли появі нових верств суспільства — буржуазії і промислових робітників. Процес формування буржуазії розпочався ще за дореформеної доби. Представники нової суспільної верстви були здебільшого вихідцями з купців або заможних селян. Прикладом розвитку українського підприємництва була фірма «Брати Яхненки і Симиренко». У пореформений період вона стала лідером у цукровій промисловості.

Наступним етапом формування буржуазії стала індустріалізація. Одночасно з появою фабрично-заводських підприємств, банків, бірж у Наддніпрянській Україні посилювалися позиції буржуазії. Її лави активно поповнювалися представниками інших станів. Крім купецтва, кількість буржуазії збільшувалася за рахунок заможних селян, чумаків, скупників, сільських лихварів. До неї приєднувалися і дворяни, які зуміли створити товарні господарства в сільськогосподарському виробництві, харчовій промисловості тощо. Найвідомішими з них стали правобережні дворяни Бобринські, Потоцькі, Браницькі.

У складі буржуазії з’явилися різні за рівнем заможності групи. Велика буржуазія була нечисленною, але зосереджувала у своїх руках найбільший капітал. Її представляли власники значних купецьких капіталів, промислових підприємств, найзаможніші господарі маєтків-економій. Основну масу середньої буржуазії становило купецтво. До цієї групи також належали колоністи Півдня, власники середніх за розмірами промислових підприємств та інші. Найчисленнішою була дрібна буржуазія — власники крамниць, ремісничих майстерень, корчем, невеликих промислових закладів, заможних сільських господарств.

Замок Терещенків на Житомирщині. Сучасний вигляд

Артем Терещенко

Визначте коротко (одним-двома реченнями) внесок зображеного діяча в історію України.

За складом буржуазія була багатонаціональною верствою, до якої належали українці, росіяни, євреї, поляки, німці, французи, бельгійці та інші. Хоча українці не мали в ній більшості, протягом другої половини XIX ст. їхні позиції стали посилюватися.

Серед найвідоміших українських підприємців була сім’я Терещенків зі старовинного козацького роду міста Глухова. Українську буржуазію пореформеної доби також представляли Харитоненки, Римаренки, Симиренки та інші.

Меценат — багатий покровитель наук і мистецтв.

5. РОБІТНИКИ. Новою суспільною верствою пореформеної Наддніпрянщини стали промислові робітники. Наприкінці XIX ст. їх налічувалося 330 тис. осіб. Це було лише 7 % наявної робочої сили, хоча в цілому їхня кількість за пореформені роки зросла в 4 рази.

Промислові робітники, на відміну від селян, не мали жодних засобів виробництва та мусили продавати не власні вироби, а свою робочу силу. Перебування на величезних заводах і фабриках, обізнаність із досить складною технікою виробництва, участь у взаємозалежній за своєю природою праці сприяли формуванню в робітників почуття тісного взаємозв’язку з товаришами та колективізму. Так, кількісно поступаючись селянам, вони були значно організованішими за них. Робітники утворили ту масу, яка згодом привернула увагу опозиційних імперській владі сил.

Промислові робітники в другій половині XIX ст. були неоднорідною за складом верствою. Велику кількість робітництва становили сезонні працівники, зайняті в цукровій промисловості. У позасезонний час вони поверталися до своїх сіл, тому їхня праця мала напіввиробничий та напівселянський характер. Суто промисловими робітниками були насамперед жителі промислових районів Півдня — шахтарі Донбасу, металурги Кривого Рогу та інші. Досить строкатим був національний склад промислових робітників. У багатьох галузях промисловості Наддніпрянщини другої половини XIX ст. українці становили меншість серед робітників. Багато в чому таку ситуацію спричиняло те, що умови життя і праці робітників жахали українських селян. За деякими винятками, ці умови зовсім не відповідали тогочасним європейським нормам. Тому селяни Наддніпрянщини всіляко намагалися залишитися працювати на землі. Унаслідок цього підприємці залучали до роботи на заводах і фабриках селян з інших губерній Російської імперії.

Особливо тяжким було становище робітників у великих промислових центрах. Це спричиняло часті страйки та інші сутички між власниками підприємств та їхніми працівниками. Завдяки своїм виступам робітники інколи виборювали певне поліпшення свого становища.

Висококваліфіковані робітники згодом почали отримувати непогану платню. Деякі з них навіть могли наймати прислугу.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Якщо порівняти ціни на продукти харчування й розмір заробітної плати в пореформену добу, то, на перший погляд, проіснувати було можливо, але грошей вистачало фактично лише на їжу. У Донбасі наприкінці 80-х рр. XIX ст. шахтар отримував 21 карбованець на місяць, а саночник (перетягував вугілля із забою) — 16 карбованців. На промислових підприємствах також платили близько 20 карбованців на місяць. Жінки й підлітки за ту саму роботу отримували відповідно дві третини та половину заробітку чоловіків. Хліб у той час коштував 45 копійок за фунт (один фунт дорівнював приблизно 400 грамам), миска борщу — 1,5 копійки, галушок — 5 копійок, м'ясна ковбаса — 15—20 копійок за фунт, свіжий короп — від 50 копійок до 1 карбованця за фунт.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Український громадсько-політичний діяч С. Подолинський про умови життя робітників цукроварень

Тільки на деяких цукроварнях людей харчують вволю й непогано, наприклад, у Бобринських і в Симиренка належить по фунту м'яса на день на робітника. Зате майже в усіх інших заводах м'яса дають тільки двічі-тричі на тиждень і не більше як по 1/2 фунта. Житнього борошна належить від 1 пуда 30 фунтів до 2 пудів на місяць на особу, каші — зазвичай пшона, по 30 фунтів. Солі відпускається 3—4 фунти і стільки ж сала. У піст замість сала дають конопляну олію. Приварку, тобто борщу та іншого, дають дуже мало, хоча в нашім краю овочі недорогі... На вечерю дають те саме, що на обід, на сніданок і полудень зазвичай тільки самий хліб... Далеко не на всіх заводах є лазні... Так само ніде на заводах нема особистих прачок для прання сорочок робітника, які через те ходять у чорних сорочках, аж поки вони на їхніх плечах не розпадуться... Далеко не при всіх заводах є шпиталі та навіть далеко не всі заводи наймають лікаря для своїх робітників... У кожному випадку хворий робітник позбувається на той час заробітної платні, а підрядники навіть вираховують із їхньої платні за харчі. Робітники, покалічені на заводах, тільки зрідка дістають карбованців 10 за своє каліцтво, зазвичай їм не дають нічого.

1. Підрахуйте в грамах і кілограмах, скільки харчів становить щоденна норма робітника (1 пуд = 40 фунтів = 16 кг). 2. Яким був рівень соціальної захищеності робітників?

6. ДОЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЖІНКИ. XIX століття стало часом зміни долі жінки, її місця в суспільстві провідних країн світу. Відбувався злам традиційних відносин. Зі стрімким промисловим розвитком ці тенденції набули поширення й на українських землях. Проте вони торкнулися лише незначної частини жіноцтва. Переважно це були жінки, причетні до еліти суспільства, а також жительки великих промислових центрів. В українському селі продовжували зберігатися давні традиції родинного життя.

Частина жінок із заможних родин прагнула здобути вищу освіту й брати активну участь у громадському житті. Проте в суспільстві існувало безліч упереджень і законодавчих перешкод, що заважало жінці стати на цей шлях.

Швидкий розвиток великої промисловості долучив до міського життя велику кількість нових жителів. У нових умовах відбувся злам традиційних родинно-подружніх відносин, і вони були не на користь жінки. Хатнім господарством і догляданням дітей, як і раніше, займалися жінки. Ця праця не була легкою, але вона не мала грошового виразу. Тому годувальником родини вважався чоловік. Таким чином, чітко визначилося залежне становище жінки. Такий економічно підлеглий статус жінки породжував численні сімейні суперечки.

На роботу влаштовувалися або незаміжні жінки, або жінки, сім’ї яких перебували в скрутному матеріальному становищі. Загалом на промислових підприємствах працювало близько 15 % жінок. Проте заробітна плата жінок становила лише дві третини від платні чоловіків за ту саму роботу.

7. ЗМІНИ В ЗОВНІШНЬОМУ ВИГЛЯДІ МІСТ. Індустріалізація спричинила значні зміни в міському житті. Міста стали певною мірою відображенням тих змін, що відбувалися в суспільстві. Характерним явищем, пов’язаним зі швидким зростанням кількості міського населення, стала поява майже в кожному великому місті нічліжних будинків. їх жителями ставали переважно селяни, які працювали на місцевих фабриках і заводах. ЦІ нові міщани не були пристосовані до нового середовища існування, міських традицій і звичок. Вони відійшли від свого минулого, погано орієнтувались у сьогоденні, не були впевнені в майбутньому, і внаслідок цього часто опинялися на межі виживання, ставали суспільними маргіналами (від латин. margo — край, межа). Саме вони поповнювали лави міських крадіїв, жебраків тощо.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Заробітна плата промислового робітника була єдиним джерелом його існування. Робітники Наддніпрянщини отримували вдвічі менше, ніж робітники в Англії, та в 4 рази менше, ніж у США. Проте й цю платню видавали не регулярно, а за бажанням господаря. Зазвичай розрахунки з робітниками здійснювалися 3—4 рази на рік — на Різдво, Великдень тощо. До чергової платні робітник отримував продукти в заводській крамниці в кредит за цінами, що значно перевищували ринкові. Унаслідок цього робітники майже не вживали м'яса, їли лише хліб, картоплю та сало.

Селянка з дитиною. XIX ст.

Значну частку переселенців до українських міст, які перетворилися на великі промислові центри, становили селяни з російських губерній. Збільшення їхньої кількості в містах і панівне становище російської культури спричиняли те, що на міських вулицях переважала російська мова.

Індустріалізація змінила не лише склад міщан, а й зовнішній вигляд міст. Особливо інтенсивно змінювалися Катеринослав, Київ, Харків, Одеса, які перетворилися на великі торговельно-промислові центри. Зводилося все більше кам’яних споруд. їх кількість у Києві зросла з 361 в 1856 р. до 3000 у 80-х рр. XIX ст. З’являлося багато громадських будівель: повітових і губернських земських установ, міських дум, дворянських і губернських зборів тощо. Житлові квартали стали прикрашати пишні будинки підприємців, купців, банкірів. З’являлися цілі квартали приватних прибуткових будинків.

На міських околицях купчилися хатки незаможних міщан та оселі робітників. Поряд із ними можна було побачити схожі на сільські городи, сінокоси, пасовища, на яких випасалася дрібна худоба.

Значні зміни відбулися в міському благоустрої. Центральні вулиці викладалися бруківкою, плитами, цеглою. Тротуари наприкінці XIX ст. стали вкривати асфальтом. Зросла увага до озеленення міст. У Києві висаджували липи, тополі, каштани, придніпровські схили перетворювали на затишні парки. На вулицях південних міст зростали акації. У другій половині XIX ст. значно покращилося освітлення міських вулиць.

Шахтарське житло. XIX ст.

За водою. Листівка початку XX ст.

Яку інформацію про оселі тогочасних селян і шахтарів можна отримати за наведеними ілюстраціями?

Кінний городовий у Харкові. Кінець XIX ст.

Конка. Кінець XIX ст.

Спершу їх освітлювали гасовими, а згодом — газовими ліхтарями. Наприкінці 70-х рр. XIX ст. газове освітлення з’явилось у Києві, а із 1890 р. місто почали освітлювати електрикою. Поширення електрики сприяло також змінам в освітленні житла. Свічки поступилися спершу гасовим лампам, а згодом — електричному освітленню. Розгорнулося також будівництво водогонів і системи каналізації.

На початку 80-х рр. XIX ст. набув поширення телефонний зв’язок. Через десять років телефонні лінії вже діяли в Одесі, Києві, Харкові, Миколаєві. Однак ці послуги дорого коштували, і кількість користувачів телефонів була незначною.

Зростання міст і кількості їхнього населення спричинило появу міського громадського транспорту. У містах виникли кінні залізниці — конки. У 1890 р. конка з’явилася на вулицях Києва, а згодом і в інших містах. Починаючи з 80-х рр. XIX ст. в найбільших містах Наддніпрянщини споруджували електростанції. Відтак у 1892 р. конку на вулицях Києва заступив перший у Східній Європі електричний трамвай. До початку XX ст. трамвайний рух розпочався в Катеринославі, Житомирі, Єлисаветграді, Севастополі.

ЦІКАВІ ФАКТИ

У 1872 р. одним із перших було споруджено водогін у Києві, який забезпечував місто водою з Дніпра. У наступні роки водогони з'явилися в Одесі, Харкові, Житомирі, Олександрівську. Однак більшість міського населення, як і раніше, користувалася колодязною водою. Важливою проблемою розвитку міст була система каналізації. ЇЇ примітивність спричиняла численні спалахи епідемій інфекційних захворювань серед міського населення. У середині XIX ст. каналізацію було побудовано у Феодосії, де відпочивала імперська знать. Наприкінці століття каналізація стала діяти в Києві, Одесі, Ялті.

8. ПОЛІЦІЯ — УОСОБЛЕННЯ ІМПЕРСЬКОЇ ВЛАДИ В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ. Повсякденне життя українських міст другої половини XIX ст. було важко уявити без звичної постаті городового, околоточного чи іншого представника поліції. Для населення вона була найближчою владою, із якою йому доводилося безпосередньо розв’язувати всі нагальні справи.

Поліція мала величезні повноваження, що дозволяли їй втручатися в усі сфери суспільного та особистого життя громадян. Одним із найважливіших засобів у цьому було її право видавати довідки про благонадійність громадян, без яких не можна було вступити до університету чи обійняти відповідальну посаду. Попередній дозвіл поліції був також необхідний для підприємницької діяльності.

Для населення Наддніпрянщини всевладність поліції стала уособленням імперської влади. Жорсткий контроль, установлений над життям громадян, мав унеможливити прояви будь-яких опозиційних настроїв стосовно існуючих порядків.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Джерелом влади поліції над громадянами було її право встановлювати нагляд за будь-яким громадянином. У того, за ким установлювався нагляд, відбиралися всі документи, а замість них видавалося посвідчення від поліції. Піднаглядний не мав права переїздити до іншого міста без дозволу поліції, його оселю могли в будь-який час обшукати. Йому заборонялося обіймати будь-яку громадську посаду, викладати, читати лекції тощо. Поліція також контролювала його пошту.

Висновки

• Розгортання процесів модернізації сприяло демографічному вибуху, який призвів до швидкого зростання кількості населення українських земель.

• У складі населення українських земель, як і раніше, переважали селяни. Усе помітнішим стало їх майнове розшарування.

• У житті людей пореформеної доби відбувалися значні зміни. Найвідчутнішими вони були для жителів міст, які активно долучалися до урбанізованого сучасного життя.

• Важливі зміни відбулися в зовнішньому вигляді міст та їх благоустрої.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Якою була кількість населення Наддніпрянської України наприкінці XIX ст.? 2. Чиєю власністю були в пореформеній Наддніпрянщині ліси, пасовища, луки й річки? 3. Хто належав до дрібної буржуазії Наддніпрянщини? 4. Якою була кількість промислових робітників Наддніпрянщини наприкінці XIX ст.? 5. Чим стали вкривати тротуари вулиць у містах Наддніпрянщини наприкінці XIX ст.? 6. Коли й де в Наддніпрянській Україні з'явився першій у Східній Європі електричний трамвай?

7. Які зміни відбулися в житті й суспільному становищі селян за пореформеної доби? 8. Яким було становище дворянства? Чим воно відрізнялося від їх життя в дореформену добу? 9. Із яких соціальних груп формувалася буржуазія? Яке становище в суспільстві вона посідала? 10. Охарактеризуйте умови життя й праці промислових робітників. 11. Які зміни в долі української жінки відбулися в пореформену добу? 12. Проаналізуйте зміни, що відбувалися в містах Наддніпрянщини в другій половині XIX ст. порівняно з першою половиною XIX ст.

13. Об'єднайтеся в малі групи й обговоріть, як змінилося повсякденне життя населення Наддніпрянщини в цей період порівняно з першою половиною XIX ст. 14. Складіть таблицю «Основні верстви суспільства Наддніпрянської України другої половини XIX ст.».

Верства

Особливості становища

   

15. Складіть порівняльний опис умов життя, інтересів і потреб представників різних соціальних верств тогочасної Наддніпрянщини. 16. Напишіть листа вигаданому другу з викладом у ньому особливостей життя представника обраного вами стану за пореформеної доби. 17. Поясніть, як ви розумієте вислів «Поліція — уособлення імперської влади в Наддніпрянщині». Як величезні повноваження поліції характеризували відносини між владою та суспільством?