Підручник з Історії України. Для загальноосвітніх навчальних закладів з поглибленим вивченням історії. 9 клас. Гісем - Нова програма

§18. Особливості модернізації промисловості та сільського господарства

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

визначати характерні риси економічної політики російського уряду в Наддніпрянщині в пореформений період; аналізувати процеси модернізації в промисловості й сільському господарстві; з'ясувати особливості зародження кооперативного руху; характеризувати розвиток міст і торгівлі в цей період.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Що таке модернізація, урбанізація, промислова революція? 2. Коли і як у Наддніпрянщині розпочалася промислова революція? 3. Які риси характерні для розвитку сільського господарства Наддніпрянщини в першій половині XIX ст.? 4. Як розвивалися міста й торгівля в першій половині XIX ст.?

1. ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОГО УРЯДУ В НАДДНІПРЯНЩИНІ В ПОРЕФОРМЕНИЙ ПЕРІОД. Реформи 60—70-х рр. XIX ст., попри їх обмеженість, створили умови для економічного розвитку українських земель та зробили можливим здійснення (хоча й із запізненням) індустріалізації. Її темпи в пореформений період були дуже високими. Особливо це відчувалося в Наддніпрянській Україні, де лише за кілька років сформувалися цілком нові галузі промисловості. Промисловий розвиток краю супроводжувався змінами і в інших сферах життя: усі головні міста з’єднали між собою новоутворені залізниці, розгорталися процеси урбанізації, формувалися нові суспільні верстви підприємців і промислових робітників тощо.

Наприкінці XIX ст. Наддніпрянська Україна давала 26 % загальноімперського прибутку, Однак на власні потреби вона використовувала не більше половини від цієї суми. Засобом переміщення капіталів з українських губерній до центру стала також політика ціноутворення. Ціни на сировину, що відправлялася з Наддніпрянщини, були набагато нижчими, ніж вартість російських товарів, що надходили туди у зворотному напрямку. Ці капітали фінансували розвиток інших регіонів.

Використання економічного потенціалу Наддніпрянщини виявлялося також у тому, що перевага надавалася галузям української економіки, які задовольняли потреби Російської імперії (вугледобувна, металургійна, залізорудна). Водночас ті галузі, що могли скласти конкуренцію російським підприємцям (легка промисловість), підтримки не мали. Унаслідок цього швидкими темпами розвивалися сировинні виробництва, а інші помітно відставали. Напередодні Першої світової війни Наддніпрянщина давала 72 % усього видобутку сировини в імперії та лише 15 % виробництва готової продукції. Це стало свідченням того, що українська економіка набула однобічного характеру розвитку.

2. ОСОБЛИВОСТІ МОДЕРНІЗАЦІЇ ПРОМИСЛОВОСТІ. Пореформений період став добою подальшого розгортання промислової революції. Селянська реформа 1861 р. усунула головну перешкоду до формування ринку вільнонайманої робочої сили. Йти працювати на новостворюваних промислових підприємствах селян примушувало й малоземелля, що постійно зростало. У цей період Наддніпрянщина, як й інші регіони Європи, переживала демографічний вибух — різке зростання кількості населення. Так, за 40 років число її жителів зросло майже на 72 %. Протягом 60—70-х рр. XIX ст. кількість робітників промислових підприємств збільшилася з 86 тис. до 330 тис. осіб.

Одним із рушіїв промислової революції стало масове залізничне будівництво, яке потребувало металу, машин та іншого обладнання. Експорт не зміг би задовольнити величезних потреб будівництва. Спочатку залізниці будувалися для покращення вивезення зерна та інших сільськогосподарських продуктів до чорноморських портів, а також для воєнних потреб. Так, перша залізниця в Наддніпрянщині була збудована в 1865 р. від Одеси до Балти. Лише у 80-ті рр. XIX ст. залізниці почали з’єднувати великі промислові центри. До початку 1900 р. на українських землях було прокладено 8417 км залізниць.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Видобуток вугілля в Донецькому кам'яновугільному басейні

Рік

Усього в імперії (без Польщі), млн пудів*

У тому числі в Донбасі

млн пудів

%

1860

7,4

6,0

81,1

1870

22,3

15,6

70,0

1880

122,3

86,3

70,5

1890

216,4

183,2

84,7

1900

734,5

671,7

91,4

*1 пуд = 0,0164 тонни.

Проаналізуйте наведені в таблиці дані та визначте, як змінювалася роль Донбасу в загальноімперському видобутку вугілля.

Новомартенівська піч. Юзівка. XIX ст.

Залізниця. Одеса. Друга половина XIX ст.

Яку інформацію про розвиток промисловості Наддніпрянщини можна отримати за ілюстраціями?

ЦІКАВІ ФАКТИ

Російський уряд для спорудження великого металургійного заводу в Донбасі безоплатно виділив англійському підприємцеві Джону Х'юзу землі з вугільними родовищами та призначив премію за кожен пуд рейок, виготовлених на його заводі. Населений пункт, у якому жили працівники заводу, називали Юзівкою (сучасне місто Донецьк). Дуже швидко Юзівка перетворилася на важливий промисловий центр краю.

Новими промисловими районами, які бурхливо зростали в той час, стали Донецький кам’яновугільний, Криворізький залізорудний та Нікопольський марганцевий басейни. Активне освоєння Донбасу розпочалося на початку 70-х рр. XIX ст. Завдяки урядовим пільгам тут утворювалися численні акціонерні товариства з іноземним капіталом. Провідне місце серед іноземних вкладників належало французьким та бельгійським підприємцям. Унаслідок бурхливого розвитку вугільної промисловості Донбас перетворився на головного постачальника вугілля в Російській імперії.

Майже через десятиліття від початку освоєння Донбасу розгорнувся широкомасштабний видобуток залізної руди в районі Кривого Рогу. Провідне місце в освоєнні цього регіону також посідав французький капітал.

На початку 70-х рр. XIX ст. на Півдні розпочалося будівництво перших металургійних заводів. У цілому протягом 1870—1900 рр. виробництво залізної руди на металургійних заводах Півдня збільшилося в 158 разів, значно випередивши давній центр російської металургії на Уралі (там за цей час виробництво зросло лише в 4 рази).

Бурхливе промислове піднесення 60—80-х рр. XIX ст. спричинило виникнення в Наддніпрянській Україні великого фабрично-заводського виробництва. Нові підприємства базувалися на використанні передової техніки (парові двигуни, верстати, системи машин), більш досконалих організаційних форм виробництва. Основним паливом у промисловості стало кам’яне вугілля. Перехід до нових форм виробництва наприкінці 80-х рр. XIX ст. в цілому завершився в машинобудуванні. На той час уже щонайменше 80 % підприємств використовували енергію пари.

Пам'ятник Джону Х'юзу в Донецьку

Економічний розвиток українських земель у другій половині XIX ст.

Характерною рисою розвитку промисловості в Наддніпрянщині наприкінці XIX ст. став процес концентрації виробництва та пов’язана з ним поява перших монополій. У цей час виникли Союз рейкових фабрикантів (1882 р.), Союз мостобудівних заводів (1884 р.), Союз фабрикантів рейкових скріплень (1884 р.). Перші монополії існували переважно у формі синдикатів.

Монополія — виняткове право приватних осіб, держави, організацій, фірм тощо в різних сферах діяльності.

Синдикат — монополістичне об'єднання, характерною рисою якого є розподіл замовлень, закупівля сировини та реалізація продукції через єдину систему збуту. Члени синдикату зберігають виробничу самостійність, але втрачають комерційну.

Тютюнова фабрика С. Дунаєвського. Полтавська губернія. XIX ст.

3. ПРОЦЕСИ МОДЕРНІЗАЦІЇ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ. Селянська реформа 1861 р. звільнила селян від особистої залежності, але мало покращила їхнє економічне становище. Розміри наділів більшості селян були недостатніми для нормального розвитку господарства. Водночас провідники реформи не врахували природного зростання кількості населення, унаслідок чого наділи, якими володіли селяни, стали зменшуватися до катастрофічних розмірів. У 1914 р. на тій самій кількості землі, яку вони отримали за реформою 1861 р., у Наддніпрянщині господарство вели майже вдвічі більше селян. До того ж їх обклали занадто високими податками й виплатами за землю. За офіційними даними, наприкінці XIX ст. селяни сплачували в 10 разів більше податків, ніж дворяни.

Поява нужденного села стала прямим наслідком реформи 1861 р. Більшість селян не могли придбати ні додаткову землю, ні сільськогосподарську техніку. Неспроможні вести самостійне господарство, селяни були змушені йти працювати на панській землі. Так, збереглися залишки кріпацтва у вигляді відробіткової системи, що полягала в обробітку поміщицької землі селянами їхнім господарським інвентарем. Наймалися селяни переважно за гроші чи хліб у борг, зобов’язуючись потім відробити його. Існування відробіткової системи спричиняло використання застарілих сільськогосподарських знарядь праці й низькі врожаї. Розуміючи невигідність цієї системи, деякі землевласники відмовлялися від неї та заміняли відробітки вільнонайманою працею. Використання вільнонайманої праці переважало в господарствах Правобережжя й Півдня, а на Лівобережжі були поширені обидві системи.

Незважаючи на бідування більшості селянства, Наддніпрянщина зберігала роль європейської житниці. Найпомітнішим зростання виробництва товарного зерна було на Півдні, де здавна переважала вільнонаймана праця. Урожайність зростала, хоч і дещо повільніше, і в інших регіонах. Унаслідок цього наприкінці XIX ст. Наддніпрянщина постачала хліб до центральних губерній Російської імперії та забезпечувала 90 % експорту зерна.

Одночасно зі зростанням виробництва товарного зерна збільшувалося виробництво цукру, ячменю й тютюну. Товарного характеру набувало тваринництво. У Наддніпрянській Україні, зокрема у 80-х рр. XIX ст., існувало більше тисячі кінних заводів, де розводили високопородних коней на продаж у країні та за кордон. Провідне місце посідали українські губернії у виробництві м’яса, тонкорунної вовни, шкур, кінського волосу та інших продуктів тваринництва.

Розвиток товарного виробництва наприкінці XIX ст. сприяв деяким змінам у спеціалізації районів сільськогосподарського виробництва. Південна Україна, крім Кримського півострова, стала регіоном поширення торговельного зернового господарства. Крим та Бессарабія спеціалізувалися на розвитку виноградарства. Полтавська губернія вважалася одним із головних виробників тютюну в країні. Інші губернії Лівобережжя та Правобережжя стали регіонами переважання цукробурякового виробництва.

Сільськогосподарська виставка. XIX ст.

Що, на вашу думку, відображала тогочасна сільськогосподарська виставка? Обґрунтуйте свою точку зору за допомогою ілюстрації.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Першим кооперативом у краї вважається засноване в 1866 р. Споживче товариство в Харкові. Воно розгорнуло активну діяльність, створивши власну пекарню, їдальню, підприємство з виготовлення мінеральної води, організувавши торгівлю одягом, кам'яним вугіллям, дровами та швейними машинками. Однак місцеві купці стали чинити йому перешкоди, заявляючи, що якщо товариство не припинить діяльність, то їм доведеться зачинити свої крамниці. У 1872 р. Харківське споживче товариство самоліквідувалося.

ЦІКАВІ ФАКТИ

У 60—70-ті рр. XIX ст. споживчі кооперативи з'явилися в Одесі, Лебедині, Катеринославі, Полтаві, Херсоні, Миколаєві, Чернігові, Києві, Єлисаветграді, Бердянську тощо. Виникло чимало товариств кредитної кооперації, що надавали позички селянам на розвиток господарства. Виробнича сільськогосподарська кооперація розвинулася у формі артілей, у яких гуртувалися селяни, що брали в спільну оренду землю.

4. ЗАРОДЖЕННЯ КООПЕРАТИВНОГО РУХУ. Новим явищем у модернізації господарства тогочасної Наддніпрянщини стало зародження кооперативного руху. У цей час чимало українських громадських діячів захопилися пошуком нових форм розвитку суспільства, зокрема, ідеями кооперації, започаткованими європейськими соціалістами-утопістами Р. Оуеном, Ш. Фур’є та А. Сен-Сімоном.

Кооператив — добровільне об'єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певним видом господарської діяльності.

Кооперацію представники ліберальної громадськості розглядали як форму організації економічного життя, що сприяє його капіталістичній модернізації, створює ефективні механізми пристосування широких верств населення до умов товарного господарства та забезпечує швидке оновлення соціально-економічних відносин.

У Наддніпрянщині в 60-х рр. XIX ст. було створено близько 20 споживчих кооперативів.

Однак усі тогочасні кооперативні об’єднання діяли на основі звичаєвого права, не були оформлені на законодавчому рівні, що спричиняло чимало складнощів. Саме тому перші кооперативні товариства виявилися недовговічними. Перешкодами на шляху їх розвитку ставали низький рівень культури населення, яке негативно ставилося до підприємливих співвітчизників, відсутність навичок самореалізації й самоуправління та проблеми адміністративно-правового характеру.

Унаслідок розпаду перших кооперативів розвиток кооперативного руху в Наддніпрянщині в останній чверті XIX ст. зупинився.

5. УРБАНІЗАЦІЯ. РОЗВИТОК ТОРГІВЛІ. Друга половина XIX ст. стала періодом швидкого зростання міст. Поряд із великими промисловими підприємствами виникали фабрично-заводські поселення, які згодом перетворювалися на нові міста. Небаченому раніше руху населення, зростанню кількості міського населення й виникненню нових міст сприяла поява залізниць. Унаслідок розвитку промисловості й торгівлі залізничні вузли поступово перетворювалися на міста. Кількість дрібних міст скоротилася майже вдвічі, тоді як кількість великих і середніх міст подвоїлася. Так, міське населення Наддніпрянщини в 60—90-х рр. XIX ст. зросло більше ніж удвічі. За переписом 1897 р., тут налічувалося вже 130 міст. І все ж, незважаючи на загальне зростання кількості жителів, міське населення наприкінці XIX ст. становило лише 13 %.

Промислова революція швидко змінювала вигляд міст. Ті, у яких зосереджувалися фабрично-заводські підприємства, перетворилися на великі промислові центри. Найбільшими з них стали Київ, Харків, Катеринослав, Одеса, Херсон, Миколаїв, Єлисаветград, Кременчук, Луганськ, Юзівка, Маріуполь, Кривий Ріг. Щоправда, ремісниче й мануфактурне виробництва повністю не зникли. Протягом другої половини XIX ст. ремісничі майстерні й мануфактури задовольняли потреби міщан і селян в одязі, посуді, дрібному господарському інвентарі тощо.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Кількість міського населення особливо швидко збільшувалася на Півдні, де виникали нові фабрично-заводські підприємства. Типовим прикладом став розвиток Катеринослава, який із невеликого міста з населенням 19 тис. осіб у середині XIX ст. за кілька десятиліть перетворився на одне з найбільших українських міст, населення якого зросло в 6 разів.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Купецтво в пореформені роки зросло за кількістю та збільшило свій вплив у суспільстві. Проте через обмеження попередніх десятиліть українське купецтво залишалось у меншості, поступаючись кількісно і за впливом російським купцям.

Великі міста стали також значними культурними центрами, де діяли вищі й середні навчальні заклади, науково-культурні товариства, театри й музеї.

Життя губернських і повітових міст, які не перетворилися на промислові й торговельні центри, змінилося мало.

Розгортання промислової революції, зміни в житті пореформеного українського села сприяли пожвавленню торгівлі. Велике значення для її розвитку мала поява залізниць, що зробило товарообіг значно дешевшим і швидшим. Унаслідок цього фактично зникло чумацтво. Більшість із тих, хто нагромадив капітали, займаючись чумацьким промислом, вкладали кошти в організацію промислових підприємств або торговельних фірм.

Залізничні станції перетворилися на торговельні центри. Дрібні торговці-посередники відкривали тут свої контори, щоб закуповувати в селян товари, на які був попит у місті. Водночас вони продавали те, що було потрібно селянам. У такий спосіб село залучалося до товарно-грошових відносин, ставало частиною ринкової економіки.

Протягом 60—90-х рр. XIX ст. змінювалися форми торгівлі. Зростання кількості міст і міського населення спричинило поступову заміну базарів стаціонарною торгівлею через крамниці й магазини. Стаціонарна торгівля зосереджувалась у великих промислових центрах, де виникали сотні нових торговельних закладів. Вони створювались і поза межами міст — у фабрично-заводських поселеннях та інших населених пунктах.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Через порт Одеси у 80—90-х рр. XIX ст. експортували мільйони пудів українського цукру й сотні тисяч відер спирту. У більшості тогочасних європейських країн споживався саме український цукор.

Через порти й митниці Наддніпрянщини ввозилися бавовняні, шовкові й вовняні тканини, чай, кава, прянощі, рис, вина тощо.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Розвиток міст Наддніпрянської України в другій половині XIX ст.

Кількість міського населення, тис. жителів

Кількість міст

1863

1897

до 10

92

51

10—20

24

48

20—50

8

19

50—100

4

8

100—200

1

2

Понад 200

2

Усього

129

130

Проаналізуйте дані таблиці та визначте основні тенденції розвитку міст у зазначений період.

Найбільші міста Наддніпрянської України наприкінці XIX ст.

Місто

Кількість населення в 1897 р., тис. осіб

Одеса

403,8

Київ

247,7

Харків

173,9

Катеринослав

112,8

Ознайомтеся з даними таблиці. Порівняйте кількість населення міст Наддніпрянщини в середині XIX ст. (с. 24) та наприкінці XIX ст. Які зміни відбулися серед найбільших міст українських земель? Із чим вони пов'язані?

Торговельна площа в Харкові. Середина XIX ст.

Катеринославський проспект у Катеринославі. Середина XIX ст.

Яку інформацію про тогочасні міста та життя в них можна отримати за ілюстраціями?

ЦІКАВІ ФАКТИ

У другій половині XIX ст. питома вага традиційних українських ярмарків у загальному товарообігу зменшувалася. Замість торгівлі сільськогосподарськими продуктами й кустарними виробами, як було раніше, набув поширення оптовий продаж за зразками. Унаслідок цього ярмаркова торгівля набула характеру біржових операцій.

Для задоволення щоденних потреб населення в містах і містечках збиралися базари, на яких продавали продукти харчування. Збільшення мережі базарів у 60—90-х рр. XIX ст. було пов’язане з розвитком промисловості та зростанням міст. Наприкінці XIX ст. в Києві щоденно працювали шість базарів, у Харкові та Одесі — п’ять.

У пореформений період Наддніпрянщина посіла провідне місце в зовнішній торгівлі Російської імперії. Через азово-чорноморські порти й розташовані на російсько-австрійському кордоні митниці Волині й Поділля вивозилася значна кількість товарів, вироблених на українських землях. Більшість експорту становила сировина. Поряд із зерном вивозили продукти тваринництва — м’ясо, сало, шкури, вовну тощо. Митні збори з імпортних товарів залишалися джерелом поповнення скарбниці Російської імперії.

Висновки

• Економічна політика Російської імперії щодо Наддніпрянської України в пореформений період не зазнала змін за своєю сутністю, а лише змінилася за формою відповідно до нової історичної ситуації.

• Промислова революція на українських землях завершилась у 80-х рр. XIX ст. Її наслідком стала поява фабрично-заводської промисловості та формування нових суспільних верств.

• Із кінця XIX ст. розпочався швидкий процес концентрації й монополізації виробництва.

• Процеси модернізації охопили також сільське господарство. Однак через недоліки реформи 1861 р. їх результатом стало формування не заможного, а нужденного села.

• Промислове піднесення дало поштовх до зростання міст, вплинуло на сферу торгівлі.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Яку частку загальноімперських прибутків давала Наддніпрянська Україна наприкінці XIX ст.? 2. Які нові промислові райони утворилися в Наддніпрянщині в цю добу? 3. Яку частку експорту зерна забезпечувала Наддніпрянщина наприкінці XIX ст.? 4. Прикладом яких процесів став стрімкий розвиток міста Катеринослава? 5. Які зміни в цей період відбувалися у формах торгівлі? б. Що таке кооператив?

7. Якими були характерні риси економічної політики російського уряду в Наддніпрянській Україні в пореформений період? 8. Охарактеризуйте процеси модернізації в розвитку Наддніпрянщини. 9. Якими є тенденції й особливості розвитку сільського господарства Наддніпрянщини в пореформений період? 10. Визначте особливості розвитку міст і торгівлі Наддніпрянщини в другій половині XIX ст. 11. Як відбувалося зародження кооперативного руху?

12. Проведіть дискусію за проблемою «Які чинники сприяли швидкому економічному розвитку Наддніпрянщини в пореформену добу?». 13. Складіть порівняльну таблицю «Особливості економічного розвитку Наддніпрянської України в XIX ст.

Галузь

Особливості розвитку

Перша половина XIX ст.

Друга половина XIX ст.

Сільське господарство

   

Промисловість

   

Торгівля

   

14. Головний натхненник створення Харківського споживчого товариства М. Баллін писав: «На кооперацію стали нападати з різних сторін: казали, що це скупердяйство, що це стремління розвинути в народі гендлярство, що воно розвине куркульську психологію, що кооперація... не створює жодного атома багатства». Із чим, на вашу думку, було пов'язане таке ставлення до кооперації в тогочасному суспільстві Наддніпрянщини? 15. Підготуйте повідомлення за темою «Зміни в економіці Наддніпрянщини очима тогочасної людини». У своїй роботі відобразіть зміни умов і форм економічного розвитку певного регіону впродовж життя людини.