Підручник з Історії України. Для загальноосвітніх навчальних закладів з поглибленим вивченням історії. 9 клас. Гісем - Нова програма

Розділ III. Культура України кінця XVIII — першої половини XIX ст.

§12—13. Культура України. Розвиток освіти, науки та літератури

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

визначати особливості розвитку культури українських земель цього періоду; порівнювати розвиток освіти на українських землях під владою Австрійської та Російської імперій; характеризувати основні досягнення української науки цього періоду; пояснювати, якими були здобутки тогочасної української літератури.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Якими були особливості розвитку культури українських земель у другій половині XVIII ст.? 2. Як розвивалася освіта на українських землях у цей період? 3. Якими були основні досягнення української науки цього періоду? 4. Назвіть видатних діячів української літератури другої половини XVIII ст. та їхні твори.

1. УМОВИ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ. Основним змістом змін, що відбувалися в культурному розвитку цього періоду, було становлення модерної української культури. Цей процес значною мірою співвідносився з українським національним відродженням. Суттєвий вплив на розвиток культури мало перебування України під владою Австрійської та Російської імперій. На її розвитку негативно позначалися відсутність власної державності, національне гноблення, імперські кордони, що роз’єднували єдину етнічну українську територію.

У Наддніпрянщині національно-культурна політика Російської імперії стосовно українців поєднувала заходи їхньої русифікації та культурної асиміляції, які здійснювалися жорстокими адміністративними засобами. Наддніпрянська Україна під російською владою перетворювалася на одну з пересічних провінцій імперії. Унаслідок цього чимало талановитих українців через відсутність умов реалізувати себе на Батьківщині вимушені були шукати кращих можливостей в імперських столицях. Тому багато досягнень тогочасних українських культурних діячів зараховували до російської культури.

У досить важких умовах розвивалася культура на західноукраїнських землях, підпорядкованих австрійським Габсбургам. Українці потерпали від онімечування, яке поєднувалося з полонізацією у Східній Галичині, мадяризацією в Закарпатті та румунізацією в Північній Буковині. Денаціоналізації та асиміляції галицьких і закарпатських українців чинила опір греко-католицька церква. Оскільки у складі Австрійської імперії за західноукраїнськими землями зберігалося другорядне становище щодо інших провінцій, то русинські культурні діячі, як і їхні брати-наддніпрянці, змушені були шукати можливості прояву своїх здібностей за межами рідного краю. Однак загальна ситуація в регіоні внаслідок здійснення реформ Марії Терезії та Йосифа II була дещо сприятливішою для розвитку культури, ніж та, що існувала в Наддніпрянщині.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із листа П. Куліша до М. Костомарова про вивчення й розвиток української культури

...Молодь, заглиблюючись у вивчення Малоросії, не позбавляє себе можливості засвоїти європейську освіту. Для чого брати крайнощі? Можна любити свій мальовничий хутор і захоплюватися блиском столиці ще більше, аніж людина, що ніколи не жила на хуторі.

Можна знати напам'ять усі наші пісні, легенди й літописи та разом з тим засвоїти європейську освіченість вищою мірою...

Стосовно розвитку культури, то він відбувається спочатку у її діячах, а потім (особливо при добрих зовнішніх обставинах) переходить до народу. Наші письменники своїми науковими і поетичними працями примусили багатьох замислитися, як врятувати те, що ще вціліло. І література малоросійська, якою вона є на сьогодні, повинна продовжуватися своїм порядком для освічених невігласів, а для неосвічених невігласів — потрібно писати підручники з настановами — практичні книжки і за можливістю заводити школи, але голосно казати про це вкрай нерозумно...

1. Як, на думку автора, співвідносяться знання української культури і європейська освіченість? 2. Чому знання української культури не заважає, а навпаки, допомагає здобувати європейську освіту? 3. Як П. Куліш оцінював те, що зробили для розвитку культури українські письменники? Наведіть приклади, що підтверджують точку зору автора.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Значний вплив на всі сфери суспільного життя і, зокрема, на культуру мав початок промислової революції. Вона спричинила зміни у формах освіти, пов'язані зі зростанням потреби в спеціалістах різного фаху. У науці значна частина відкриттів мала прикладний характер, обумовлений потребами тогочасного життя. Письменники й художники у своїх творах зверталися до нових явищ суспільного розвитку.

2. ОСВІТА. Наприкінці XVIII ст. в Наддніпрянщині становище у сфері початкової освіти було складним. Унаслідок зубожіння селян закривалися школи, а уряд ними не опікувався. За імперською реформою системи освіти 1803 р. в Наддніпрянщині створювалися навчальні заклади трьох типів. Початкові парафіяльні училища, де навчали лише закону Божого, арифметики й грамоти, були призначені для дітей представників нижчих станів. Початкові повітові училища навчали дітей «купців, ремісників та інших міських обивателів». У гімназіях здобували освіту діти дворян, чиновників та багатих купців. У 1850 р. в усіх початкових навчальних закладах Наддніпрянщини навчалося лише 67 тис. учнів. Переважна більшість населення залишалася неписьменною.

Середню освіту надавали гімназії, навчання в яких було платним. Лише їх закінчення забезпечувало право вступу до університету або на державну службу. Вихідців із кріпосних селян до гімназій та вищих навчальних закладів не приймали. Протягом першої половини XIX ст. в Наддніпрянщині діяло 19 гімназій, де навчалося 4 тис. учнів.

На початку XIX ст. в Наддніпрянщині з’явилися перші професійні школи — ремісничі училища, фельдшерські школи, училища торговельного мореплавства, садівництва, виноробства, бджільництва тощо.

Єдиним вищим позастановим навчальним закладом до 1817 р. залишалася Києво-Могилянська академія. Спеціальним рішенням уряду із 1817 р. її ліквідували й створили замість неї духовну академію, що надавала лише вищу богословську освіту.

Харківський університет. XIX ст.

Київський університет Св. Володимира. XIX ст.

Гімназія вищих наук. XIX ст.

Перша будівля Рішельєвського ліцею. XIX ст.

У яких містах Наддніпрянщини розташовувалися зображені навчальні заклади?

Перший вищий навчальний заклад нового типу — університет — було відкрито, як ви вже знаєте, у 1805 р. в Харкові. Він мав словесний (історико-філологічний), юридичний, математичний і медичний факультети. Протягом 1805—1851 рр. у ньому здобули вищу освіту 2800 осіб. У 1834 р. відкрили Київський університет Св. Володимира, який мав філософський та юридичний факультети. Навчання в університетах тривало чотири роки.

Університет (від латин. — сукупність) — вищий навчально-науковий заклад, до складу якого входить кілька факультетів, де викладається повний цикл споріднених наукових дисциплін.

Проміжну ланку між середніми та вищими навчальними закладами становили ліцеї, які у своєму дев’ятирічному курсі поєднували гімназичну та університетську програми: Волинський ліцей у Кременці (1805 р.), Рішельєвський ліцей в Одесі (1818 р.), Гімназія вищих наук у Ніжині (1820 р.).

Використовувати українську мову в усіх навчальних закладах Наддніпрянщини було заборонено.

На західноукраїнських землях зміни в системі освіти відбулися за реформ Марії Терезії та Иосифа II. У 1774 р. було прийнято закон про обов’язкову початкову освіту для дітей 5—12 років. Причому вони мали право навчатися своєю рідною «материнською» мовою. Згодом запровадили нову систему освіти, за якою навчальні заклади поділялися на гімназії різних типів.

Закінчення гімназій, у яких здобували середню освіту, давало можливість вступу до вищих навчальних закладів — академій та університетів. У всіх навчальних закладах, крім початкових, навчання здійснювалося німецькою мовою. Держава не фінансувала навчальні заклади, утримувалися вони коштом населення й місцевих громад.

У Східній Галичині русинам доводилося чинити опір спробам поляків зробити початкові школи польськими. Проте поляки домоглися від австрійської влади прийняття рішення в 1805 р. про передачу всіх початкових шкіл краю під контроль римо-католицької церкви. Унаслідок цього посилилася полонізація початкової освіти в Галичині. Переважна більшість дітей селян-русинів через важке матеріальне становище батьків узагалі не відвідували школу. У 1841 р. в початкових школах Галичини навчалося лише 14 % дітей шкільного віку.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Повну середню освіту на західноукраїнських землях давали гімназії. У 40—50-х рр. XIX ст. у Східній Галичині діяло вісім гімназій, у Північній Буковині — одна, у Закарпатті — дев'ять. Закладами вищої освіти були Львівський університет (заснований у 1661 р., відновлений у 1784 р.). Реальна (торговельна) академія (1817 р.) і Технічна академія (1844 р.). Викладання здійснювалося латинською й німецькою мовами. Однак при Львівському університеті для студентів-русинів у 1787—1809 рр. діяв «Руський інститут», де науки викладалися церковнослов'янською мовою.

Тимофій Осиповський

Михайло Остроградський

Михайло Максимович

У Буковині відбувалася румунізація системи освіти. Навчання здійснювалося румунською й німецькою мовами, українська до шкіл не допускалася. У 1850 р. в краї діяло 55 шкіл.

У Закарпатті завдяки зусиллям греко-католицької церкви існувала найкраща в регіоні система народної початкової освіти. Наприкінці XVII — на початку XIX ст. тут діяло близько 300 шкіл, що утримувалися церковними громадами й викладання в яких здійснювалося русинською народною мовою. В усіх інших навчальних закладах краю використовували угорську мову, що перешкоджало навчанню в них дітей русинів. Угорський уряд наполегливо проводив мадяризацію Закарпаття. За законом 1844 р. в усіх видах шкіл краю запроваджувалася угорська мова.

Прийняте раніше рішення про обов’язкову початкову освіту в 1812 р. було скасовано. Однією з причин цього стало те, що селянство не мало грошей на утримання шкіл.

Революція 1848—1849 рр. спричинила деякі зміни в ситуації з освітою на західноукраїнських землях. У цей період тут почали відкриватися недільні школи для дорослих, де навчання здійснювалося українською мовою. У Галичині їх було 60, у Закарпатті — дев’ять. За рахунок збільшення терміну навчання в початкових трирічних школах було створено нижчі реальні школи, де учнів знайомили з основами сільськогосподарських знань — садівництвом, бджільництвом тощо.

3. НАУКА. Перша половина XIX ст. стала періодом вагомих здобутків українських учених у природничих науках. Розвитку астрономії сприяло заснування астрономічних обсерваторій у Харкові (1808 р.), Миколаєві (1821 р.) і Києві (1845 р.). Цікаві спостереження небесних явищ здійснив професор Харківського університету Тимофій Осиповський (1765—1832). Він також був визначним математиком і створив тритомний «Курс математики», який протягом кількох десятиліть залишався основним підручником із цієї дисципліни. Математик Михайло Остроградський (1801—1861) за видатні досягнення був обраний членом Римської, Туринської, Паризької і Петербурзької академій наук.

Ученим-енциклопедистом став перший ректор Київського університету Михайло Максимович (1804—1873). Він був автором підручників для студентів «Основи біології» та «Основи зоології», праць «Роздуми про природу» і «Систематика рослин». М. Максимович переклав українською мовою «Слово о полку Ігоревім», склав три збірки українських народних пісень, проводив дослідження з історії Києва, Полтави, Переяслава та інших українських міст.

Визначну роль у розвитку хімічної науки відіграли праці професорів Харківського університету Олексія Ходнєва (1818—1883) та Миколи Бекетова (1827—1911). З ініціативи В. Каразіна в 1812—1830 рр. у Харкові, Києві, Миколаєві та Полтаві було створено метеорологічні станції, що започаткувало регулярні спостереження за погодними умовами. Значну роль у розвитку ботаніки, садівництва та агрономії відігравала науково-дослідна робота в ботанічних садах, які в цей період було створено в Києві, Одесі, Кременчуці, Харкові та Ялті. На західноукраїнських землях великий ботанічний сад існував при Львівському університеті.

Василь Кукольник

Петро Лодій

Михайло Балудянський

Успішно розвивалася медична наука. Засновником української хірургічної офтальмології став професор Київського університету Володимир Караваев (1811 —1892). Професор Харківського університету Микола Єллінський (1796—1855) написав двотомний підручник з основ хірургії, за яким тривалий час навчалися студенти університетів і медичних академій Російської імперії.

У вищих навчальних закладах Російської імперії та західноєвропейських країн працювало багато українських учених-закарпатців. Директором Петербурзького головного педагогічного інституту був професор Василь Кукольник (1785—1821), який викладав тут курси права, фізики, хімії та агрономії. Поєднував викладання логіки, моральної філософії та права з директорством у Петербурзькому комерційному училищі професор Петро Лодій (1764—1829). Викладав політичні науки й був першим ректором Петербурзького університету Михайло Балудянський (1769—1847). Зі Львівським і Краківським університетами пов’язана діяльність закарпатця Івана Земанчика (? — після 1822). Він був професором, деканом і ректором Львівського університету, пізніше — професором Краківського університету. У «Руському інституті» при Львівському університеті він викладав народною мовою студентам-русинам фізику та математику.

Із розвитком науки пов’язана поява наукових центрів, які сприяли дослідницькій діяльності вчених і популяризації їх ідей. Першим науковим центром у Наддніпрянщині стало засноване В. Каразіним на Харківщині Філотехнічне товариство (1811—1818 рр.). У 1812—1829 рр. при Харківському університеті діяло Товариство наук. Основним напрямком діяльності Тимчасового комітету для розшуку старожитностей (1835—1845 рр.), створеного в Києві, стали археологічні дослідження. Археологами-аматорами, які входили до його складу, було знайдено фундамент Десятинної церкви й руїни Золотих воріт у Києві.

Найбільшим культурно-освітнім і науковим центром на західноукраїнських землях був «Оссолінеум» (Народний заклад ім. Оссолінських) у Львові, заснований польським істориком і громадським діячем Юзефом Оссолінським у 1817 р. У ньому зберігалися архіви польської шляхти, колекції зброї, картин, скульптур, археологічних пам’яток тощо. Зокрема, там були архіви українських міст, універсали козацьких гетьманів тощо. До складу «Оссолінеуму» входили також велика бібліотека, друкарня й музей.

Іван Котляревський

Григорій Квітка-Основ'яненко

Євген Гребінка

4. ЛІТЕРАТУРА. У тогочасній українській літературі та мистецтві основними художніми напрямками були класицизм і романтизм. Розвиток класицизму пов’язаний із творчістю І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненка. Естетики романтизму дотримувалися харківські романтики (Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров та інші), члени «Руської трійці» (Я. Головацький, І. Вагилевич, М. Шашкевич), у Закарпатті — О. Духнович. Вершиною романтизму вважається творчість Т. Шевченка, П. Куліша. У класичному та романтичному стилях писав свої твори Є. Гребінка.

Класицизм — один з основних напрямків європейської літератури й мистецтва XVII — початку XIX ст., зразком для якого було класичне (давньогрецьке й давньоримське) мистецтво.

Романтизм — напрямок у європейській літературі та мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. в Німеччині, Англії та Франції. Він привертає увагу до внутрішнього світу людини; його головним образом є недосяжна мрія, ідеал.

Бурлеск — комічна поезія.

Травесті — гумористична поезія, близька до пародії.

Іван Котляревський (1769—1838) став майстром бурлескно-травестійного жанру й засновником нової української літератури, написаної народною мовою. Його літературна діяльність розпочалася близько 1794 р. з переробки поеми римського поета Вергілія «Енеїда».

Перше часткове видання «Енеїди» з’явилося в 1798 р., повне — в 1842 р. Поява твору стала початком Нової доби в українській літературі, за якої стару книжну мову було остаточно витіснено народною.

Творцем нової української прози називають Григорія Квітку-Основ’яненка (1778—1843). Його перу належать повісті «Пан Халявський», «Українські дипломати», «Маруся», «Сердешна Оксана», «Козир-дівка», п’єси «Сватання на Гончарівці», «Щира любов», «Шельменко-денщик» та інші твори. У деяких із них автор по-доброму глузував над вадами людської натури, в інших — заглиблювався в гіркі реалії життя українського села, із великим теплом зображував повсякденне селянське життя.

Письменник Євген Гребінка (1812—1848) уславився своїми байками («Малоросійські приказки»), які завдяки лаконічності вислову, добрій мові й національному колориту вважаються одними з найкращих в українській літературі. Він писав також поезії, прозові твори, переклав поему О. Пушкіна «Полтава».

Значне місце в українській літературі посідає творчість Пантелеймона Куліша (1819—1897). Він написав перший український історичний роман «Чорна рада», історичні поеми «Україна», «Настуня», «Кумейки», «Солониця», «Великі проводи» та інші. Особливе місце серед них посідала поема «Україна», яку П. Куліш хотів зробити українським епосом на зразок «Іліади» Гомера про події від князя Володимира до гетьмана Богдана Хмельницького. Велике значення мав виконаний ним переклад українською мовою Біблії. Він працював також над перекладами творів світової літературної класики, зокрема поем Дж. Байрона та драм В. Шекспіра.

Петро Гулак-Артемовський

Тарас Шевченко. Автопортрет

Творчість Миколи Гоголя (1809—1852) для більшості сучасників і наступних поколінь стала прикладом письменника, який дошкульною сатирою на існуючий лад забезпечив собі почесне місце серед класиків світової літератури. Саме цьому були присвячені соціальна комедія «Ревізор» і поема-драма «Мертві душі». Особливим українським колоритом, поєднаним із ґрунтовними знаннями народної творчості та історії, насичені його повісті «Вечори на хуторі біля Диканьки» і «Тарас Бульба».

У творчості Петра Гулака-Артемовського (1790—1865) гумор і сатира мали форму гострої критики соціальної несправедливості. Найвідомішим його твором була байка «Пан та собака», де автор зобразив жахливе життя українських кріпаків. П. Гулак-Артемовський робив також травестійні та звичайні переклади творів інших авторів. Проте найбільше він уславив своє ім’я складанням байок.

Вершиною розвитку української літератури вважають творчість Тараса Шевченка (1814—1861), який став не лише її класиком, а й національною гордістю українського народу. Він почав писати поезії в другій половині 30-х рр. XIX ст. У Петербурзі було видано збірку поезій «Кобзар» (1840 р.) і найбільшу історичну поему «Гайдамаки» (1841 р.). У 1843—1845 рр. Т. Шевченко створив збірку поезій «Три літа», де рішуче виступив проти соціального й національного гноблення українців, затаврував усіх кривдників народу — панів, царів, тиранів, «розпинателів народних». Цей протест був однією із причин подальшої розправи з поетом російської влади. У наступні роки у творчості Т. Шевченка з’явилися повісті «Музикант», «Художник», «Близнята», «Капітанша», драма «Назар Стодоля». Наприкінці життя він створив низку поезій, що стали високими зразками любовної та пейзажної лірики.

На західноукраїнських землях нову українську літературу започаткували члени «Руської трійці». Найталановитішим серед них визнавали М. Шашкевича. Зміст його творів («Туга», «Розпука», «Веснівка», «Підлісся») мав переважно сумне забарвлення, яке часто поєднувалося з національними закликами.

Одним із найталановитіших західноукраїнських поетів уважали Миколу Устияновича (1811—1885). У його доробку чимало віршів, балад і пісень. Романтичні картини карпатського життя змальовано в новелах «Помста верховинця», «Страсний четвер».

Висновки

• Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. розвиток української культури відбувався під впливом західноукраїнських культурних явищ та політики, яку здійснювали на українських землях Австрійська та Російська імперії.

• В освіті імперськими урядами було здійснено реформи, які мали на меті змінити її відповідно до потреб часу. Становище в освітній сфері на західноукраїнських землях унаслідок шкільних реформ Габсбургів було дещо кращим, ніж у Наддніпрянщині.

• Наукові досягнення цього періоду були проявами високого рівня можливостей українських учених.

• Протягом першої половини XIX ст. виникла нова українська література, яка зробила вагомий внесок у формування національної культури, стала важливим чинником українського націотворення.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Для представників яких станів за реформою 1803 р. були призначені початкові повітові училища? 2. Назвіть заклади вищої освіти на західноукраїнських землях. 3. Якими були наукові досягнення Т. Осиповського? 4. Коли було створено «Оссолінеум» у Львові? 5. Що таке класицизм? б. Які твори Г. Квітки-Основ'яненка ви знаєте?

7. Охарактеризуйте особливості розвитку української культури цього періоду. 8. Порівняйте розвиток освіти в Наддніпрянщині та на західноукраїнських землях. 9. Охарактеризуйте здобутки української науки цього періоду. 10. Як відбувалося становлення нової української літератури?

11. Проведіть дискусію за проблемою «Чи можна вважати кінець XVIII — першу половину XIX ст. добою розквіту української літератури?» 12. Розпочніть складання таблиці «Українська культура кінця XVIII — першої половини XIX ст.».

Галузь культури

Основні досягнення

Видатні діячі

     

13. Румунський історик М. Еліаде написав: «Не можна бути людиною, не бувши творінням тієї або іншої культури». Поясніть, як ви розумієте думку вченого, на матеріалі української культури цього періоду. 14. Проаналізуйте наведену таблицю й визначте, як імперське панування вплинуло на розвиток освіти в Наддніпрянщині, ураховуючи, що на території семи полків Гетьманщини в 1740—1747 рр. було 866 шкіл.

РОЗВИТОК ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ (за даними на 1856 р.)

Губернії

Школи всіх типів (вищі, середні, нижчі)

Кількість слухачів та учнів

Учні на 100 осіб населення

Волинська

76

3558

0,23

Подільська

143

4432

0,25

Київська

142

9114

0,50

Херсонська

168

8704

0,80

Катеринославська

161

9652

0,92

Таврійська

169

8867

1,34

Харківська

128

7227

0,45

Полтавська

160

7866

0,44

Чернігівська

173

8867

0,34