Підручник з Історії України. 9 клас. Гісем - Нова програма

РОЗДІЛ IV. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ в другій половині XIX ст.

§12. Наддніпрянська Україна в системі тогочасних міжнародних відносин

1. Якими були місце та роль Наддніпрянської України в міжнародних відносинах першої половини XIX ст.? 2. Визначте наслідки російсько-турецьких війн, що відбувалися наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. 3. Як Російська імперія використовувала потенціал українських земель у цих війнах? 4. Якими були найбільші селянські виступи кінця XVIII — першої половини XIX ст. у Наддніпрянщині?

Українське питання в контексті європейської міжнародної політики. Протягом XIX ст. українські землі, як і раніше, залишалася об’єктом міжнародної політики. Проте розгортання українського національно-визвольного руху впливало на поширення серед європейських політиків розуміння того, що чимало українців прагнуть змінити підвладне становище свого народу.

У другій половині XIX ст. зовнішня політика Російської імперії непокоїла країни Європи, передусім Пруссію. Вони вбачали небезпеку в прагненні Росії вирішити долю європейських володінь Османської імперії на свою користь. Тогочасні прусські політики розробляли ідею союзу Пруссії, Англії та Франції з метою протидіяти спробам Росії посилити свої позиції шляхом чергової війни проти Османської імперії.

У 1853 р. Росія розпочала Східну (Кримську) війну, і деякі прусські політики стали відверто висловлюватися, що для Пруссії буде корисною «тільки така політика, яка приведе до розчленування та ослаблення Росії». Вони планували відібрати в Російської імперії Фінляндію, землі Прибалтики, Польщу, Південну Україну та Бессарабію. Ці заклики для історичної долі Наддніпрянської України означали насамперед можливість звільнитися з-під влади Російської імперії.

Однак плани прусських політиків залишилися нереалізованими. Незважаючи на те що Східна (Кримська) війна завершилася поразкою Російської імперії, держави-переможниці не бажали розпочинати проти неї нову війну, а мирних шляхів для здійснення планів розділу імперії не існувало.

Українське питання повернулося до міжнародної політики в часи, коли канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк став домагатися для своєї країни гідного місця в європейській політиці. Крім того, Німеччина бажала закріпити свій вплив в Османській імперії, що одразу призвело до зіткнення її претензій із російськими інтересами.

Українське питання — сукупність проблем, пов'язаних із національним і політичним існуванням українського народу.

Балканська криза 1875 р. спричинила російсько-турецьку війну 1877—1878 рр., яка була надзвичайно успішною для Російської імперії. О. фон Бісмарк побачив у цих подіях небезпеку для інтересів Німеччини. У 1879 р. Австро-Угорщина та Німеччина уклали союз проти Росії. Водночас канцлер ініціював появу статті, у якій висувалися плани відторгнення від Російської імперії загарбаних нею земель. Зокрема, зверталася увага на українські землі, де передбачалося утворити незалежну державу — Київське королівство, на чолі якого мав стати представник династії Габсбургів.

Зі статті німецького філософа Е. Гартмана в німецькому журналі «Гегенварт»

Немає ані географічних, ані етнографічних підстав для об'єднання двох світів — російського та українсько-білоруського в єдиний державний організм. Росіяни заселяють межиріччя Волги і Дону, тому для Росії є життєво важливим питання володіти цими річками на цілому їх бігу, але для Росії зовсім не є необхідним володіти Придніпров'ям — територією розселення українського та білоруського народів. Російська національна держава як за своїм національним характером, так і за географічними умовами повернута на південний схід, а не на захід... Обидві частини можуть обійтися одна без другої як за географічним, так і за торговельно-політичним розташуванням... Варто було б також створити Київське королівство в межиріччі Дніпра й Пруту. Така Наддніпрянська держава з 18-мільйонним населенням мала б усі необхідні передумови для самостійного політичного існування. Нова держава мала також отримати від Австрії гарантії недоторканності та увійти з нею до оборонного союзу. Відокремлення від Росії територій із 34 мільйонами населення остаточно покладе край її експансії на Захід...

1. Які докази на користь створення самостійного Київського королівства висуває автор? 2. Яку користь для себе Німеччина розраховувала мати внаслідок створення Київського королівства?

Цей план знайшов підтримку також в офіційних колах Австро-Угорщини. Значення німецького плану створення Київського королівства було досить вагомим як для європейської міжнародної політики, так і для розвитку українського національного руху.

Наміри створити Київське королівство унаочнювали досягнення українського національно-визвольного руху. Європейські політики вже непогано орієнтувалися в українській проблематиці. У 1869 р. французький політик, близький приятель імператора Наполеона IIIсенатор К. Делямар вніс до французького сенату петицію щодо прав українців.

Українське питання поступово перетворювалося з проблеми внутрішнього життя Австро-Угорської та Російської імперій на складову європейської геополітики. План О. фон Бісмарка унаочнив початок визнання окремими європейськими політиками права українців створити власну державність.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. в Європі склалися два політичні блоки держав: Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) та Антанта (Велика Британія, Франція, Росія). Країни Троїстого союзу позитивно ставилися до українського національного руху, оскільки вбачали в ньому чинник ослаблення свого противника. Через це для українських діячів, які боролися за визволення своєї Батьківщини з-під влади Російської імперії, орієнтація на союз із її противниками була історично обумовленою. Тому на території країн — членів Троїстого союзу українські діячі мали змогу діяти досить активно, не зустрічаючи значних перешкод із боку урядових структур.

«Згода». Плакат 1914 р. на честь Антанти

Німеччина, Австро-Угорщина та Італія стоять над бочкою з порохом. Французька карикатура на Троїстий союз

Поясніть, як ви розумієте зображене на ілюстраціях.

Чергова спроба Російської імперії розв'язати турецьке питання. Східна (Кримська) війна 1853—1856 рр. Після придушення революційних подій 1848—1849 рр. вплив і авторитет Російської імперії в Європі значно посилились. Спираючись на це, імператор Микола І все більш наполегливо намагався розв’язати на свою користь питання перерозподілу європейських володінь Османської імперії. Проте плани російського імператора викликали негативну реакцію та сприяли згуртуванню європейських країн.

У роки Східної (Кримської) війни 1853—1856 рр. Росія воювала проти Османської імперії та її союзників — Великої Британії, Франції та Сардинського королівства. Завдяки війні Росія намагалася розширити свої володіння, зміцнити вплив на Близькому Сході та Балканському півострові. Вона, зокрема, претендувала на протекторат над Дунайськими князівствами (Молдавією та Валахією), Болгарією та Сербією. Водночас планувалося встановити контроль над протоками, які вели із Чорного до Середземного моря.

Битва в Синопській бухті. Художник О. Боголюбов

Оборона Севастополя. Художник Ф. Рубо

Проте Росія не врахувала, що в розвитку західноєвропейської цивілізації протягом першої половини XIX ст. відбулися зміни. Процеси становлення індустріального суспільства в державах Західної Європи спричинили посилення їхнього економічного потенціалу та бажання захопити нові ринки, джерела сировини і сфери впливу. За таких умов вони прихильно сприймали допомогу Росії в придушенні революційних виступів, але не хотіли погоджуватися з її утвердженням у тих регіонах, на які претендували самі.

Приводом до війни стали суперечки між католицькою та православною церквами навколо права опіки над християнськими святинями в Палестині. Російський імператор вдав сильну образу на турецького султана, коли той передав це право католикам. У червні 1853 р. раптово, без оголошення війни, Росія окупувала залежні від Османської імперії Дунайські князівства. Турецькі війська спершу воювали вкрай невдало й зазнавали поразок від російської армії. Турків розбили в Закавказзі, їхня чорноморська ескадра була розгромлена російським флотом у Синопській бухті. Росіяни почали просуватися до кордону з Болгарією.

Оскільки такий розвиток подій викликав занепокоєння в Європі, Велика Британія, Франція й Сардинське королівство вирішили прийти на допомогу Туреччині. Вимоги до російського імператора вивести війська з території Дунайських князівств висували також Австрія та Пруссія.

Об’єднана англо-французька ескадра розпочала воєнні дії проти Росії в Чорному морі атаками на її узбережжя.

Прикордонну смугу від Одеси до гирла Дунаю захищали три полки Дунайського козацького війська. Особливо відзначилися нащадки козаків-задунайців під час оборони міста у квітні 1854 р. Спільно із залогою міста вони вели двобій з англо-французькою ескадрою та брали участь у здобутті англійського пароплава «Тигр». Козацькі човни підійшли до корабля, який наскочив на мілину, і взяли його в полон. «Небувала справа,— писали очевидці,— козаки взяли в полон пароплав!» Гармата з англійського фрегата донині прикрашає Причорноморський бульвар Одеси, нагадуючи про хоробрість козаків-задунайців.

У червні-липні 1854 р. російські війська змушені були залишити Дунайські князівства, і їхнє місце одразу зайняли австрійські війська. Головний театр воєнних дій перемістився до Південної України. На початку вересня англо-французькі війська заблокували чорноморські порти й висадилися в Криму. Після кількох поразок, завданих російській армії, союзники розпочали облогу головної військово-морської бази імперії на Чорному морі — Севастополя.

Облога тривала 349 днів. 30 серпня 1855 р. останні захисники залишили місто. Втрата Севастополя, загроза окупації Бессарабії, Півдня й навіть Правобережжя змусили Російську імперію піти на укладення в 1856 р. Паризького миру на умовах, продиктованих союзниками. Гирло Дунаю поверталося Османській імперії, Росія позбавлялася права тримати військово-морський флот і фортеці на Чорному морі.

Вплив війни на становище в Наддніпрянській Україні. Оскільки Наддніпрянська Україна частково була територією воєнних дій, її господарство зазнало значних втрат. Звідси також поповнювалася рекрутами та ополченцями російська армія. Усього з Наддніпрянщини було взято 750 тис. осіб.

Через відсутність залізниць весь тягар забезпечення російської армії ліг на чумаків та селян, мобілізованих зі своєю худобою й підводами.

На Півдні, який був прифронтовою зоною, оголосили воєнний стан. Селян забирали до війська, населення мусило утримувати військових під час постоїв, доглядати поранених тощо. Усе це руйнувало економіку Півдня. Припинили роботу порти, через які Росія здійснювала експорт товарів.

Тяжким залишалося становище жителів Криму. Російські військові, підозрюючи місцевих татар-мусульман у прихильності до турків, виганяли їх зі своїх осель, примушуючи залишати Крим, або вбивали. Політика імперії на півострові була спрямована на те, щоб під приводом воєнних дій очистити його від кримських татар. Вони масово, цілими сім’ями й селищами, емігрували до Туреччини. Усього після Кримської війни, за офіційними даними, туди переселилося близько 192 тис. осіб, що становило на той час дві третини всього татарського населення півострова. У Криму залишилося дещо більше 100 тис. татар.

Селянський рух під час Східної (Кримської) війни. Наприкінці війни в Наддніпрянській Україні відбувалися численні виступи селян. Приводом до заворушень стало оголошення імперського маніфесту від 29 січня 1855 р. про формування «рухомого суходільного ополчення», а також отримане київським генерал-губернатором від військового міністра розпорядження організувати чотири кінні козацькі полки. Для українських селян слова «ополченець» і «козак» були тотожними поняттю «вільна людина». Серед селян поширювалися чутки, що тих, хто запишеться в козаки, звільнять від кріпацької залежності.

Особливого поширення рух набув у 1855 р. в Київській губернії, звідки й виникла його назва — «Київська козаччина». Це обумовлювалося тим, що на Київщині була зосереджена найбільша в Наддніпрянській Україні кількість кріпосних селян — понад 1 млн осіб. Рух охопив повіти, у яких проживало близько 180 тис. селян-кріпаків. Для придушення «Київської козаччини» російському уряду довелося використовувати значну кількість регулярних військ.

Останнім етапом пов’язаного з війною селянського руху став похід селян «у Таврію за волею». Його спричинили розмови про те, що для заселення спустошеного внаслідок примусової еміграції татар Криму російський уряд закликає переселятися туди всіх бажаючих. Поширювалися чутки, що кожен селянин-переселенець стане вільним, отримає землю та значну грошову допомогу на розбудову свого господарства або зможе стати вільнонайманим працівником та отримувати добру платню.

Навесні та влітку 1856 р. розпочалося масове стихійне переселення селян, які з усім своїм майном рушали до Перекопа. На боротьбу з переселенцями уряд спрямував кілька дивізій та полків регулярної армії, створив заслони й перекрив шляхи через Перекоп. Однак селяни не вірили російським урядовцям і чинили опір тим, хто намагався силою повернути їх додому. Улітку 1856 р. поблизу Перекопа зосередилися десятки тисяч селян. Лише наприкінці 1856 р. військовим загонам вдалося придушити селянський рух.

Повернення переселенців. Скульптор Л. Позен

Яку інформацію про селян-переселенців можна отримати за зображеною скульптурною композицією?

Висновки. У другій половині XIX ст. українське питання було складовою європейської міжнародної політики. Проте якщо українські діячі очікували допомоги у визволенні своєї Батьківщини, то європейських політиків більше цікавила можливість здійснення своїх планів.

Поразка Російської імперії у Східній (Кримській) війні наочно показала її військово-технічну відсталість, викликану існуванням кріпосницької системи, що мало безпосередній вплив на підготовку селянської реформи 1861 р.

У ході Східної (Кримської) війни, як і під час війн у попередні періоди, Росія активно використовувала людський і матеріальний потенціал українських земель. Селянські виступи, що відбувалися в цей час у Наддніпрянщині, унаочнили напруженість ситуації в краї.

Запитання та завдання

1. Що таке українське питання? 2. Що стало приводом до Східної (Кримської) війни? 3. Назвіть дату Східної (Кримської) війни. 4. Скільки днів тривала оборона Севастополя? 5. Якими були результати війни? 6. Коли відбувся селянський рух «у Таврію за волею»?

7. Охарактеризуйте зміст і роль українського питання в європейській міжнародній політиці другої половини XIX ст. 8. Охарактеризуйте вплив війни на становище в Наддніпрянській Україні. 9. Якими були особливості селянських рухів у цей період? 

10. Складіть характеристику Східної (Кримської) війни за планом: 1) передумови; 2) привід; 3) перебіг; 4) результати; 5) історичне значення. 11. Прослідкуйте за картою перебіг подій війни. 12. Проведіть дискусію за проблемою «Спільне й відмінне в місці та ролі Наддніпрянської України в першій та другій половині XIX ст.».

13. За додатковими джерелами підготуйте повідомлення за темою «Оборона Севастополя в роки Східної (Кримської) війни». 14. Чи могли, на вашу думку, українці в роки Східної (Кримської) війни вибороти державну незалежність? Чому?