Підручник з Історії України. 8 клас. Гісем - Нова програма

§ 28. Церковне життя. Культура наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.

Опрацювавши цей параграф, ви зможете: розповідати про те, як була підпорядкована Українська православна церква московському патріарху; визначати особливості розвитку української культури наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.; дізнатися про основні здобутки української культури цієї доби; розповідати про видатних представників української культури.

1. Якими є основні риси української культури попередньої доби? 2. Назвіть головні здобутки української культури XVII ст.

1. Підпорядкування Української православної церкви Московському патріархату.

Із моменту прийняття Української держави під царську протекцію московський уряд не залишав спроб підпорядкувати православну церкву в Україні владі московського патріарха. Це дало б змогу контролювати Україну не тільки політично, а й через віру населення.

Переломними стали події першої половини 1680-х рр. У 1684 р. Києво-Печерська лавра була вилучена з-під влади константинопольського патріарха й підпорядкована московському. Московський уряд надіслав константинопольському патріарху Якову царську грамоту з пропозицією дозволити Московській патріархії висвячувати київських митрополитів. Не чекаючи відповіді (вона була негативною), цар наказав І. Самойловичу провести вибори київського митрополита та відрядити його на висвячення до Москви. На соборі митрополитом київським було обрано луцького єпископа Гедеона (князь Святополк-Четвертинський). У грудні 1685 р. Гедеон отримав дозвіл на митрополію, ставши «митрополитом Київським, Галицьким і Малої Росії», а традиційна частина титулу київських митрополитів — «і всієї Русі» — була вилучена.

Ці події стали для Української православної церкви катастрофою. Вона втратила колишню самостійність. Московський патріарх започаткував процес відокремлення від митрополії окремих єпархій (першою стала Чернігівська) і монастирів (Києво-Межигірський і Києво-Печерська лавра), які стали безпосередньо підпорядковуватися патріарху. Проте найголовнішим було те, що українська церква почала втрачати свою самобутність.

2. Особливості розвитку культури.

Культура цього періоду ґрунтувалася на двох основах: попередньому розвитку української культури та впливі західноєвропейського бароко.

Для культури бароко характерні такі особливості: 1) вигадливе поєднання деталей, ліній, прикрас; 2) інтерес до людських почуттів та громадських вчинків; 3) увага до символів та алегорій; 4) театральність, парадність.

На українському ґрунті культура бароко набула особливих рис, що дає підставу стверджувати про існування українського (козацького) бароко. Крім того, у культурі цього періоду почали прослідковуватися світські ознаки.

На характер культури цього періоду мали вплив і зміни в соціальній структурі українського населення. Основну частину культурно розвиненого населення складали вже не шляхтичі й духовенство, а козаки, козацька старшина, міщани. Це приводило до розширення підґрунтя, на якому розвивалася українська культура.

Свято-Троїцький кафедральний собор у Чернігові. Сучасний вигляд

3. Освіта і друкарство. Києво-Могилянська академія.

Наприкінці XVII ст. освітній рівень населення козацької України залишався відносно високим. Тут діяла велика кількість початкових шкіл, у яких учителювали дяки, мандрівні студенти Києво-Могилянського колегіуму. У них навчали читати, писати, рахувати, співати. Поширеною була й домашня освіта.

Саме в цей період на Гетьманщині виникла й набула поширення форма навчання й здобуття професійних знань при канцеляріях, де виконували різні доручення й водночас навчалися ведення канцелярських справ, складання ділових паперів. В Україні характерною була професійна підготовка юнаків через систему учнівства в ремісничих цехах. Таку підготовку отримували й козацькі діти в січовій школі на Запорожжі. Вона готувала канцеляристів, кобзарів, сурмачів, скрипалів, цимбалістів.

Виникали нові колегіуми, які були середніми навчальними закладами: Чернігівський (1700 р.), Харківський (1727 р.), Переяславський (1738 р.). Значним освітнім центром став Харківський колегіум, у якому навчалося 800 учнів. Крім традиційних предметів тут вивчалися також інженерна справа, артилерія та геодезія (одна з наук про Землю). Переяславський колегіум безпосередньо займався підготовкою духовенства для православних парафій Правобережжя.

У колегіумах вивчали старослов’янську, українську, польську, німецьку, французьку мови, поетику, риторику, філософію, богослов’я, математику, фізику, медицину, історію, географію, астрологію (астрономію), музику.

На Правобережжі та західноукраїнських землях діяли переважно єзуїтські колегіуми — Луцький, Кам’янецький, Львівський, Перемишльський та інші.

Вознесенський собор у Переяславі. Художник Т. Шевченко

Харківський колегіум. Будівля XVIII—XIX ст.

Вища освіта на українських землях була представлена Києво-Могилянським колегіумом (1632 р.) та Львівським університетом (1661 р.).

Поширення грамотності серед населення сприяло розвитку книгодрукування. Найбільшою друкарнею в Україні з 13 існуючих була Києво-Печерська. Серед виданих нею книг відома, зокрема, «Іфіка ієрополітика» (1712 р.), у якій пояснювалися норми поведінки. Видавалися релігійні трактати, букварі та інші книги. На західноукраїнських землях продовжувала діяти Львівська братська друкарня. Вона видавала букварі та інші книжки. Значний внесок у розвиток книгодрукування зробили Почаївська та Унівська друкарні.

Прикметною рисою книгодрукування того часу, незважаючи на заборони Синоду Російської православної церкви, стало зростання друку світської літератури. А запроваджений за Петра І гражданський шрифт зробив книжки більш доступними для широкого кола читачів.

4. Розвиток природничих наук.

У XVII—XVIII ст. на українських землях, як і в інших країнах Європи, швидко розвивалася наука. Особливістю науки в Україні було те, що на відміну від Європи, де вона долала сильний опір церкви, тут її представниками у своїй більшості були церковні діячі, іноді вищі ієрархи. Так, Феофан Прокопович навіть виголосив перед студентами й викладачами Києво-Могилянської академії спеціальну промову «Про заслуги і користь фізики».

Видатні діячі того часу зосереджували увагу на складних питаннях астрономії, математики, медицини, географії. Так, І. Галятовський намагався розкрити причини таких природних явищ, як сонячне й місячне затемнення, хмарність, дощ, вітер, блискавка тощо. Є. Славинецький здійснив переклад слов’янською мовою посібника з астрономії Везалія «Космографія», яку вивчали в медичних колегіумах. У 1707—1708 рр. Ф. Прокопович уклав курс лекцій з арифметики та геометрії для Києво-Могилянської академії.

У XVIII ст. набули поширення медичні знання.

З’явилася низка лікарів-українців, які здобули вчений ступінь доктора медицини: І. Полетика, М. Кружень, П. Погорецький та інші. У 1707 р. в Лубнах відкрилася перша в Україні польова аптека.

Ф. Прокопович

5. Розвиток літератури.

Із другої половини XVII ст. розпочався період піднесення літературної творчості. Для літератури цього часу характерними були такі риси:

• зберігався зв’язок літератури з релігійним світоглядом;

• мистецтво слова поступово ставало самостійною галуззю творчості;

• все виразніше виявлялися світські й естетичні функції літератури, вироблялися нові форми й способи художньо-словесного зображення;

• основна увага письменників зосереджувалася на людині, а також на її зв’язку з Богом, утверджувалися нові жанри художньої літератури.

Друга половина XVII ст. — це період розквіту української літератури стилю бароко. Найбільш яскраво барокові риси проявлялися в поезії. Поетичні твори цієї доби різноманітні — від громадсько-політичних до ліричних.

Громадсько-політична поезія пов’язана з подіями Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького та Руїни. Відомі такі твори: «Висипався хміль із міха», «Похвала віршами Хмельницькому од народа малоросійського», «Чигирин» тощо.

Авторами релігійно-філософської поезії були представники духовенства — Л. Баранович, В. Ясинський, Д. Туптало, С. Яворський, Ф. Прокопович та інші, у творах яких порушувалися морально-етичні проблеми. У поезії цього напрямку найбільше проявився стиль бароко — символіка, алегорія, гра слів, ускладнені асоціації, натуралістичність деталей. Найбільшу поему (23 тис. рядків) на релігійну тематику склав І. Максимович («Богородице Діво»).

У руслі бароко розвивалася й панегірична поезія. Найвідомішими її представниками були І. Величковський, Л. Баранович.

Велику популярність мали епіграми (невеликі вірші дошкульного змісту). Найкращими епіграфістами вважалися Л. Баранович, І. Величковський, Д. Братковський, К. Зиновіїв. В епіграмах часто перепліталися релігійно-філософські та побутові сюжети.

Найкращі вірші ліричної поезії написані С. Климковським, І. Бачинським, Д. Левицьким, І. Мазепою, Л. Барановичем. Жанрово ця поезія дуже різноманітна — це і опис соціально-побутових явищ, і опис природи, і любовні елегії. Вона наповнена народними образами та символами. Любовна поезія тісно пов’язана з піснею.

Д. Туптало

Синопсис

І. Галятовський. Євангеліст Іоанн

Значної популярності набула й сатирична віршована література. У рукописних збірках поширювалися вірші К. Зиновіїва (370 віршів) та І. Некрашевича («Ярмарок», «Сповідь»). У них відтворювалися колоритні побутові сцени, висміювалися вади суспільства, прославлялася чесна праця хліборобів і ремісників.

Серед прозової творчості найбільше значення залишалося за полемічною богословською літературою. Серед найвидатніших полемічних творів можна виділити такі: «Фундаменти», «Бесіда» І. Галятовського, «Нова міра старої віри» Л. Барановича, «Навіти» анонімного автора.

До богословської літератури належать і проповіді. їхні автори схвалювали вірність православ’ю, прагнення миру, злагоди та спокою; засуджували заздрість, підступність, невдячність, жадобу, моральну розпусту. Найвизначнішими творами були «В істинній вірі», «Мир із богом людині» І. Гізеля, збірки проповідей Л. Барановича «Меч духовний» і «Труби словес проповідних». Крім того, проповідями уславилися Д. Туптало, С. Яворський, Ф. Прокопович та інші.

Продовжував розвиватися й агіографічний жанр (опис житій святих). Його найвидатнішою пам’яткою є чотиритомна збірка житій святих Д. Туптала.

Із середини XVII ст. в літературі набув розвитку жанр езопівської байки. Її вивчали в школах, поширювали в рукописних збірках. Згодом ці байки сприяли формуванню нової української літератури.

Велику частину літературного доробку складає історична література. Серед неї слід виділити «Синопсис» (1674 р.) — короткий нарис історії України та Московії від найдавніших часів до останньої чверті XVII ст. (автор невідомий).

У XVIII ст. в українському суспільстві існував великий інтерес до подій Національно-визвольної війни, що відображався у творчості. У 1702 р. з’явився перший такий твір — «Літопис Самовидця», створений одним із діячів часів Руїни Р. Ракушкою-Романовським. Найпопулярнішими стали праці С. Величка «Сказання про козацьку війну з поляками» та «Повість літописна про малоросійські та частково інші події» і «Дійствія презільної брані...» Г. Грабянки. У XIX ст. їх називали козацькими літописами, хоча насправді це були типові історичні твори XVIII ст., написані в бароковому стилі.

6. Архітектура.

Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького, події Руїни, народні повстання, війни Росії, Речі Посполитої з турками, татарами, шведами зумовили бурхливий розвиток фортифікаційного будівництва. Не було такого міста й містечка, яке б не мало оборонних споруд із валів, ровів, дерев’яних або кам’яних стін, ланцюгових мостів, веж. Розвиток артилерії зумовив і зміни у фортифікації. Стали переважати укріплення бастіонного типу, які зводили навіть навколо старих фортець і замків у Кам’янці-Подільському, Хотині, Львові, Ужгороді тощо. Найбільшою оборонною спорудою на українських землях на початку XVIII ст. стала Київська (Печерська) фортеця, яка увібрала в себе всі тогочасні досягнення фортифікації.

Із другої половини XVII ст. нове піднесення переживало монументальне будівництво. На українському ґрунті його поширення відбувалося двома напрямками: українізація західноєвропейського бароко та надання барокового вигляду українській архітектурній традиції. Як наслідок, мистецтвознавці говорять про існування українського (козацького) бароко, що має свої специфічні риси.

Для архітектури бароко були характерні риси урочистої піднесеності, грандіозності, схильності до рухливих композицій і декоративної насиченості. Ці риси забезпечувалися певними архітектурними прийомами — протиставленням великих і малих розмірів, світла й тіні, поєднанням контрастних матеріалів і кольорів, набуттям архітектурним декором скульптурної виразності.

Архітектура бароко в першу чергу вплинула на оздоблення старовинних храмів, які, зберігаючи попередню структуру, отримали новий декор — вигадливі декоративні фронтони (передня частина будівлі), обрамлення вікон і дверей, мальовничі багатоярусні грушоподібні бані, ступінчасті дахи. Після реконструкції барокового вигляду набули Софія Київська, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Михайлівський Золотоверхий собор, Спаський і Борисоглібський собори в Чернігові. Такими ці храми збереглися до наших днів.

Більшість барокових споруд в Україні були збудовані за часів гетьманства І. Мазепи або його коштом. До найкращих барокових ансамблів культового призначення належать Миколаївський собор у Ніжині (1668 р.), Троїцький собор Густинського монастиря (1671 р.), Покровська церква в Харкові (1689 р.), Троїцький собор у Чернігові (1679—1695 рр.), Всіхсвятська надбрамна церква Києво-Печерської лаври (1696—1698 рр.), Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1734 р.), костьол домініканців у Львові (1745—1749 рр.) та інші. До цього переліку можна віднести дзвіницю Софії Київської.

Крім церковного розгорталося й світське кам’яне будівництво. Зводяться трапезні, колегіуми, магістрати, військові канцелярії, житлові будинки. Серед цих споруд слід відзначити корпус Київської академії, келії Києво-Печерської лаври, Троїцького та енецького монастирів Чернігова, будинок Кочубея в Батурині.

Проте основним будівельним матеріалом залишалося дерево. До наших днів збереглося чимало дерев’яних храмів тієї доби, особливо в Прикарпатті, Буковині та Закарпатті.

Михайлівський Золотоверхий собор у Києві

Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях

Церква Св. Юра в Дрогобичі

7. Мистецтво.

Від другої половини XVII ст. український живопис швидко почав відходити від церковних канонів, у ньому переважало зображення реальних людей, подій. У творчості митців цього періоду переважав вплив мистецького стилю бароко.

У монументальному живописі яскраво проявлялися народні традиції. Особливо реалістично відтворено образи людей із народу, краєвиди в оздобленні церкви Св. Юра в Дрогобичі, а також у розписах дерев’яних храмів на Закарпатті. У Софії Київській були створені нові розписи з використанням сюжетів про боротьбу з татарами та поляками. В Успенському соборі Києво-Печерської лаври була намальована ціла портретна галерея української знаті цієї доби. Водночас київські майстри намагалися максимально зберегти старовинні мозаїчні та фрескові композиції.

Творчість народних майстрів яскраво відобразилася в картинах Страшного суду. Визначним явищем стало звернення до образів козака-бандуриста — захисника Батьківщини («Козак Мамай»), а також селянина-повстанця, борця проти соціального й національного поневолення.

Продовжував розвиватися іконопис. На іконах поряд із біблійними персонажами стали зображати реальних персонажів — гетьманів, старшин, рядових козаків, міщан на тлі реальних інтер’єрів тієї доби (ікони «Воздвижения Хреста», «Запорозької Покрови» тощо).

Цікавим явищем українського малярського бароко стала діяльність художнього осередку в Жовкві. Так, І. Руткович (1667—1707 рр.) традиційні сюжети іконостасів подавав як напівсвітські картини з тонким колористичним вирішенням та реалістичним відтворенням людських образів. Найбільш відомими його творами е іконостаси храмів у Жовкві, Волиці-Деревлянській, Волі-Висоцькій, Новій Скваряві. Інший відомий митець цієї доби Й. Кондзелевич (1667—1740 рр.) віддавав перевагу складним монументальним композиціям, у яких знаходили відображення події реального життя українського народу. Найбільш відомі його роботи, створені для монастиря Скит Манявський (зберігаються у Львівському національному музеї), Білостоцького та Загорівського монастирів на Волині.

Сцена біля криниці з іконостаса із Нової Скваряви. Художник І. Руткович. 1697—1699 рр.

Ікона Знамення Богородиці. Фрагмент іконостаса Й. Кондзелевича. Кінець XVII — початок XVIII ст.

До плеяди жовквівських митців належать також Ю. Шиманович, М. Альтамонте, В. Петрахнович. їхня творча спадщина представлена не лише творами сакрального малярства, а й світськими портретами, батальними картинами.

У цей період набув розвитку український портретний живопис, особливо поширений у середовищі шляхти й козацької старшини. Портрет як жанр світського мистецтва мав національну особливість. Наприкінці XVII — на початку XVTII ст. він ще зберігав тісний зв’язок з іконописом. Були створені монументальні портрети Б. Хмельницького й відомих козацьких старшин. Світські барокові портрети надзвичайно пишно декоровані, різні орнаментальні елементи виразно підкреслюють майнове та соціальне походження зображуваних. Розквіт портретного живопису припадає вже на другу половину XVIII ст. Великої популярності за тих часів набув ктиторський портрет — зображення засновників і покровителів храмів.

Помітного розвитку досягла в цей період графіка, що була тісно пов’язана з друкарством. Книжки ілюструвалися гравюрами, що виконувалися на дереві чи металі. Найбільшу роль у розвитку графічного мистецтва того часу відіграли брати Тарасовичі. Олександр створив портретну галерею визначних діячів України, Леонтій виконав цикл ілюстрацій до «Києво-Печерського патерика» та Нового Заповіту.

Визначним майстром графіки був І. Щирський. На його гравюрах рослинні орнаменти органічно поєднувалися з античними сюжетами та реалістичними зображеннями. Цікавим типом графічного мистецтва стали великі афіші — оголошення про диспути в Києво-Могилянському колегіумі (академії), виконані Щирським.

У другій половині XVII ст. високого розвитку досягло декоративне й ужиткове мистецтво, зокрема різьблення по дереву. Різьблені геометричні або рослинні орнаменти прикрашали меблі, ткацькі верстати, вози тощо.

З усіх видів народної художньої творчості чи не найпоширенішими в Україні були ткацтво та вишивка, пов’язані з художнім прикрашанням побуту, одягу, житла.

8. Музика і театр.

Наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст. завершується формування основних рис народної музики, що існують і сьогодні. Народні думи та історичні пісні виконували кобзарі, лірники, бандуристи. Усталюється народна інструментальна музика, що супроводжує всі свята,— популярними стають троїсті музики. Свою назву вони отримали не за кількістю інструментів в ансамблі, а за функції, які виконували музиканти: мелодія, ритм, темп.

Побутовий багатоголосий пісенний жанр — кант (псалма) — набув національних рис щодо поетики та змісту музики. У ньому посилюються світські мотиви. Мелодика кантів виступала джерелом і для культової музики того часу. Авторами кантів були визначні культурні діячі тієї доби — Л. Баранович, Д. Туптало та інші.

Продовжував розвиватися хоровий спів. Найбільш поширеним став партесний концерт, де спів відбувався без інструментального супроводу. Він набув професійних рис. Виступи колективів відбувалися в панських палацах та церквах. Відомі імена таких визначних співаків, як К. Коновський, Й. Загвойський, О. Лешковський та інші.

Професійну музичну освіту можна було здобути в Києво-Могилянській академії, музичних школах при магістратах, духовних семінаріях, оркестрах. У 1738 р. в Глухові була відкрита спеціальна музична школа.

Через зростання значення професійної музики ще Б. Хмельницький у 1652 р. видав універсал про створення цеху музики. Згодом цехи виникли в Стародубі, Ніжині, Чернігові та інших містах. Цеховики обслуговували урочисті церемонії, брали участь у воєнних походах, виступали під час розваг у великих маєтках.

Продовжувало розвиватися й театральне мистецтво. Найбільш популярним, як і раніше, був вертеп. Вертепні вистави дуже урізноманітнилися — нових персонажів брали з казок, легенд, переказів. Значно розширилася народно-побутова частина вертепного дійства.

Шкільний театр та шкільна драма найбільшого розвитку досягли в Києво-Могилянській академії, де написання та розігрування драм було обов’язковою складовою навчального процесу. Дійства шкільного театру розподілялися на різдвяні та великодні. Найпопулярнішими драмами були «Комедія на Різдво Христове» Д. Туптала та «Слово про збурення пекла». Шкільна драма поступово ускладнювалася, виникали її різноманітні форми — повчальні та історичні драми тощо. Під час вистав використовувалися декорації, предмети бутафорії, сценічні ефекти.

Сліпий кобзар із хлопчиком-поводирем. Художник С. Васильківський

Висновки. Підпорядкування Київської православної митрополії Московському патріархату послабило політичні позиції гетьманського уряду та мало далекосяжні наслідки для Української держави, культури, церковного життя.

У другій половині XVII — першій половині XVIII ст. українська культура набула небаченого розквіту. Особливо це проявилося в освіті, архітектурі та мистецтві.

В українській культурі цього періоду тісно пов’язані національні традиції та західноєвропейські впливи, що спричинило виникнення явища під назвою «українське (козацьке) бароко».

Перебування Української козацької держави у складі Росії, що перетворювалася на імперію, мало негативний вплив на українську культуру: заборони, залучення провідних діячів до служби в імперії, нищення національних ознак.

Запитання та завдання

1. Коли Київська православна митрополія потрапила в підпорядкування московського патріарха? 2. Які чинники впливали на розвиток української культури кінця XVII — першої половини XVIII ст.? 3. Із яких закладів складалася система освіти на українських землях? 4. Як було організовано навчання в Києво-Могилянській академії? 5. Що свідчило про розвиток друкарства на українських землях? Назвіть головні центри книгодрукування в Україні. 6. Які жанри характеризують розвиток української поезії? 7. Визначте риси богословської літератури цього часу. 8. Яка мистецька школа переважала в українському мистецтві кінця XVII — першої половини XVIII ст.? 9. Якими є основні риси мистецтва бароко? Назвіть архітектурні пам'ятки в стилі бароко. 10. У яких формах розвивалася скульптура на українських землях? 11. Які жанри музичного та театрального мистецтва мали поширення наприкінці XVII — на початку XVIII ст.?

12. За яких обставин українська православна церква втратила свою автокефалію? Які це мало наслідки? 13. Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. територія Лівобережної Гетьманщини характеризувалася високим рівнем освіченості населення, більша частина дорослого населення була письменною. Чим це зумовлювалося? 14. Чому в другій половині XVII — першій половині XVIII ст. в Україні швидко розвивалося оборонне будівництво?

15. Охарактеризуйте жанрове різноманіття української літератури в другій половині XVII — першій половині XVIII ст. Відповідь подайте у вигляді схеми. 16. Використовуючи додаткові джерела інформації, складіть опис однієї з археологічних пам'яток тієї доби.

17. Чому московський патріарх так наполегливо прагнув отримати у своє підпорядкування Київську митрополію?