Підручник з Історії України. 8 клас. Гісем - Нова програма

§ 27. Північна війна Московської держави зі Швецією та Україна. Повстання С. Палія. Виступ гетьмана І. Мазепи проти царської влади. П. Орлик і його Конституція

Опрацювавши цей параграф, ви зможете: розкрити перебіг Північної війни та участь у ній України; охарактеризувати повстання С. Палія; дати оцінку переходу гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла XII; з’ясувати роль Полтавської битви в подальшій долі України; охарактеризувати гетьманство П. Орлика та його Конституцію; з’ясувати, як було остаточно ліквідовано козацтво на Правобережжі.

1. Яку політику проводив гетьман І. Мазепа на початку свого правління? 2. Який вплив на Україну мали війни Московської держави кінця XVII ст.?

1. Гетьманщина в умовах Північної війни Росії зі Швецією (1700—1721 рр.).

Із 1700 р. Росія вела Північну війну зі Швецією за вихід до Балтійського моря. Від самого її початку козацькі полки постійно брали участь у бойових діях. Тяжкі умови служби викликали скарги й нарікання. Приводом для незадоволення було й те, що досить часто козаків використовували як дешеву робочу силу під час будівництва каналів, доріг, фортець та інших укріплень. У 1706 р. Гетьманщина мусила також утримувати в деяких містах московську армію й воєнні гарнізони. Крім того, з України у великих обсягах вивозилися хліб та інші продукти. Усе це призводило до занепаду господарства й торгівлі, посилювало незадоволення політикою московського царя.

Полковник С. Палій

Крім воєнних негараздів козаків непокоїло обмеження царським урядом їхніх станових прав. Так, зокрема, гостру реакцію викликав указ 1705 р. про перетворення двох козацьких полків, висланих до Пруссії, на регулярні драгунські. Серед козацької старшини поширювалися чутки про ще суттєвіші зміни. Непевність майбутнього України примушувала старшину й гетьмана замислюватися над подальшою долею Гетьманщини. Охоплена антимосковськими настроями старшина тиснула на гетьмана. Та й сам І. Мазепа почав розуміти згубність існуючих відносин України з Московією.

2. Повстання під проводом С. Палія 1702—1704 рр.

У той самий час загострилася ситуація на Правобережжі. У 1699 р. сейм Речі Посполитої ухвалив рішення про ліквідацію козацького війська на Правобережжі. Гетьману Самусю та полковникам наказали розпустити полки. Однак вони відмовилися виконати це розпорядження та розпочали запеклу боротьбу проти польського панування, яку сучасники називали «другою Хмельниччиною», або «паліївщиною». На чолі цього повстання став Семен Палій (Гурко). Програма боротьби міститься в його словах: «Я поселився на вільній Україні, й Речі Посполитій немає ніякого діла до цієї області; лише я один маю право в ній розпоряджатися як справжній козак і гетьман козацького народу».

Семен Палій (Гурко) народився на початку 1640-х рр. у містечку Борзна на Чернігівщині в козацькій сім'ї. Освіту здобув у Києво-Могилянському колегіумі. Потім став козаком Ніжинського полку. Згодом перебував на Запорожжі, де швидко завоював авторитет серед козаків і дістав прізвисько Палій. Служив у П. Дорошенка. У 1683 р. С. Палій очолив козацький загін, що разом із поляками бився під Віднем. Ян III Собеський називав його «віденським богатирем». Після повернення з походу С. Палій оселився на Правобережжі. Коли польський уряд оголосив про формування козацьких полків, С. Палій разом із кількома сотнями запорожців заснував полк із центром у місті Фастів. Під його управлінням була територія колишніх Білоцерківського, Канівського, Чигиринського та Уманського полків. Проте на ці землі прагнула повернутися й шляхта. Козацькі звичаї заважали поширенню панщини, що викликало конфлікт зі шляхтою, який виріс до відкритого протистояння. Ситуацію загострило укладення «Вічного миру» між Польщею та Москвою, за яким Правобережжя залишалося у складі Речі Посполитої. Це перекреслило плани С. Палія. На всі його звертання до царя взяти Правобережжя під свою руку той відповідав відмовою, натомість пропонуючи йому переселитися на Січ. С. Палій на це не погодився. У 1689 р. С. Палій із загоном козаків напав на Немирів, де перебував пропольський гетьман Гришко. Узяти місто не вдалося. Новим гетьманом став Самусь. С. Палія заарештували й ув'язнили в місті-фортеці Магдебург. За рік козаки його звільнили, і він повернувся до Фастова, де продовжив свою політику.

Відверта боротьба проти Польщі розпочалася в 1701 р. із селянських заворушень на Поділлі та Брацлавщині. Потім повстання охопило Київщину та Східну Волинь. На бік повсталих перейшли всі правобережні полки.

З інструкції послам від шляхти Київського воєводства на сейм (листопад 1701 р.)

Хоч конституція миротворчого сейму 1699 р. всі козацькі війська на ділі заборонила, все-таки бунтівник Палій не хоче підкорятися законам, а також не хоче слухати й виконувати наказів їх милості панів-гетьманів і навіть захопив Фастів, що належить до Київського єпископства, і багаті землі. На захоплених землях він зробив собі кордон на річці Тетерів, козаки ж його зазнають великих утисків, дає на зиму, а також влітку притулок бідним людям; грабує, робить такі наскоки, що загрожує нашій любій батьківщині (Польщі). Наше воєводство стало поживою для грабіжників... Поставити питання про Палія та його похідний полк і щоб якнайефективніше були вжиті заходи, такі, як суворі закони минулого сейму, щоб прийняти рішення про вигнання Палія з нашого воєводства і з Фастова, а також щоб він сам був притягнутий до відповідальності за заподіяні злочини.

1. Як прореагував С. Палій на ліквідацію козацтва Польщею? 2. Яких заходів щодо С. Палія вимагала шляхта?

Коронний гетьман Яблоновський спробував захопити С. Палія у Фастові, але на захист міста піднялися всі жителі. Після невдалої облоги міста поляки відступили на Поділля, а козаки Палія зайняли територію майже всієї Правобережної України та вигнали звідти шляхту.

Влітку 1702 р. повстання спалахнуло з новою силою, набувши рис національно-визвольної боротьби. У листопаді повсталі захопили оплот поляків на Правобережжі — Білу Церкву, а згодом Немирів. Для придушення повстання поляки кинули 15-тисячний загін під командуванням Адама Сенявського. Повстання було придушено на Поділлі та Брацлавщині.

Розвиток повстання відбувався в дуже складних зовнішніх умовах. Йшла Північна війна. Річ Посполита поділилася на два ворогуючі табори: один на чолі зі Станіславом Лещинським підтримував Швецію, інший на чолі з Августом II — Росію. Об’єктивно повстання відповідало інтересам Швеції, але його лідери сподівалися на підтримку Москви й лівобережного гетьмана.

Лише навесні 1704 р. московські війська з українськими козаками, очолюваними гетьманом І. Мазепою, виступили в похід, щоб надати допомогу королю Августу II в боротьбі зі шведами. Водночас гетьман мав надії на відновлення єдності козацької держави.

Повстання припинилося навесні 1704 р. зі вступом І. Мазепи на Правобережжя. С. Палія як можливого претендента на гетьманську булаву було заарештовано й за згодою царя заслано до Сибіру. Правобережні землі опинилися під управлінням І. Мазепи, який фактично став правителем об’єднаної Гетьманщини. На цих землях він проводив обережну політику. З одного боку, було збільшено кількість козацьких полків до семи: уся старшина, крім С. Палія, залишилася на своїх посадах. З іншого — каралися «бунтівники» й підтримувалася шляхта.

У 1707 р. ситуація різко змінилася. Шведський король Карл XII здійснив стрімкий похід, завдавши поразки Августу II. Петро І опинився перед вибором: приєднати до Московії Правобережжя й тим самим налаштувати проти себе польську шляхту чи залишити Правобережжя у складі Речі Посполитої, підтримавши проросійські сили. Він вирішив, що краще мати в Польщі проросійські сили при владі й контролювати всю країну, ніж отримати одну її частину й мати другу вороже налаштовану одиницю. Проте це не влаштовувало І. Мазепу. Ситуація, що склалася, стала ще одним поштовхом до виступу гетьмана проти московського царя.

3. Перехід І. Мазепи на бік Карла XII.

Узявши за мету звільнення Гетьманщини з-під влади Московії, І. Мазепа розпочав таємні переговори зі шведським королем Карлом XII.

У 1708 р. Карл XII із 35-тисячною армією вирушив у похід на Москву. Пізніше до нього мав приєднатися генерал Адам Левенгаупт із 16-тисячним військом та важкою артилерією. Шлях на Москву був перекритий великими залогами московських військ у Пскові, Новгороді та Смоленську. Карл XII, віддаючи перевагу маневре ній війні, вирішив здійснити обхід через Білорусію. Проте через погані дороги, вороже ставлення місцевого населення та дії партизанів шведська армія втратила потрібну рухливість. Ударом по шведах став розгром московським військом армії Левенгаупта поблизу села Лісне в Білорусії. Після цього шведський король рушив в Україну, де сподівався на допомогу І. Мазепи.

Російські війська руйнують Батурин і чинять розправу над його жителями. 1708 р.

Розгляньте малюнок. Складіть розповідь про трагічну долю гетьманської столиці та її жителів.

Гетьман опинився перед вибором: чи відверто підтримати шведів, чи залишитися на боці Петра І. 4 листопада 1708 р. гетьман прийняв остаточне рішення приєднатися до Карла XII.

Дізнавшись про вчинок І. Мазепи, цар Петро І наказав зруйнувати гетьманську столицю Батурин, де зберігалися великі запаси зброї, артилерії та продовольства. Долю Батурина вирішила зрада. Полковник І. Ніс показав таємний вхід у місто, через який московські війська проникли в столицю та вчинили погром. Місто було спалене, а населення знищене. І. Мазепу було оголошено зрадником. На Старшинській раді в Глухові новим гетьманом було обрано Івана Скоропадського (1708—1722 рр.). Крім того, Петро І звернувся до населення із закликом бути вірним йому, а на Січ відправив дарунки та гроші. Через кілька днів більшість старшини залишила І. Мазепу, підписала присягу на вірність царю й визнала гетьманом І. Скоропадського.

Проте до І. Мазепи й Карла XII приєднався кошовий отаман Запорозької Січі Кость Гордієнко із частиною запорожців.

8 квітня 1709 р. І. Мазепа та К. Гордієнко підписали з Карлом XII угоду, яка передбачала утворення на українських землях, що перебували у складі Росії, князівства під формальною протекцією Швеції. Питання про долю правобережних і західноукраїнських земель не порушувалося, оскільки шведський король визнавав їх частиною Польщі. Однак цим планам не судилося здійснитися.

Полтавська битва. Художник П.-Д. Мартін

Петро І продовжував каральні заходи в Україні. У квітні 1709 р. московські війська під командуванням П. Яковлева здійснили каральний похід на Запорожжя, у результаті якого Чортомлицька Січ була знищена. Лише небагатьом запорожцям вдалося врятуватися втечею в турецькі володіння.

4. Полтавська битва та її наслідки.

Тим часом основні сили шведів і козаки І. Мазепи підійшли до Полтави. Залога міста, що складалася з козаків і московських солдатів, відмовилася здатися. Облога міста тривала три місяці. Тим часом до Полтави підійшли головні московські сили. Вирішальна битва Північної війни відбулася 8 липня (27 червня) 1709 р. під Полтавою та завершилася поразкою шведів. Таким чином, доля України була вирішена без українців.

Після поразки І. Мазепа й Карл XII втекли в турецькі володіння. Петро І доручив своєму послу в Стамбулі підкупити великого візира, якому було обіцяно значну винагороду за видачу І. Мазепи. Ця звістка схвилювала гетьмана й остаточно підірвала його слабке здоров’я. 22 серпня 1709 р. він помер. Тіло І. Мазепи відвезли в місто Галац (Румунія) і там у колі військової старшини й самого короля Карла XII поховали в міському монастирі.

5. Гетьман П. Орлик і його Конституція. Ліквідація козацького устрою на Правобережжі.

16 квітня 1710 р. під Бендерами відбулася козацька рада, на якій новим гетьманом було обрано найближчого сподвижника І. Мазепи — генерального писаря його уряду Пилипа Орлика (1672—1742 рр.). Він очолив першу українську політичну еміграцію в Західній Європі й уряд в екзилі (еміграції).

Політична еміграція — це вимушена зміна місця проживання або переселення зі своєї батьківщини в інші країни через політичні причини.

Пилип Орлик походив із давнього чеського роду. Його батько загинув у війні з Туреччиною. Навчався П. Орлик спочатку в єзуїтській колегії у Вільні, а потім у Києво-Могилянському колегіумі. Він був освіченою людиною, знав кілька європейських мов. Обіймав посади в Генеральній військовій канцелярії, згодом став генеральним військовим писарем і найближчим радником гетьмана І. Мазепи.

Під час козацької ради 16 квітня було прийнято складений П. Орликом документ «Пакти й Конституції законів і вольностей Війська Запорозького» (пізніше цей документ дістав назву Конституція Пилипа Орлика). Це була угода між старшиною та запорозькими козаками, з одного боку, та гетьманом — з іншого. Вперше новообраний гетьман укладав зі своїми виборцями офіційну угоду, де чітко зазначалися умови, за яких він отримував владу.

Конституція Пилипа Орлика складалася зі вступу й 16 статей. У документі проголошувалася незалежність України від Росії та Речі Посполитої; обґрунтовувалася протекція шведського короля та союз із Кримським ханством. Територія України визначалася Зборівським договором 1649 р. Козакам поверталися їхні території в Подніпровії. При гетьмані утворювалася Генеральна рада із законодавчою владою, яка складалася з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та делегатів від запорожців; рада збиралася тричі на рік — на Різдво, Великдень, Покрову. Справи про кривду гетьманову та провини старшини розглядав Генеральний суд, до якого гетьман не мав права втручатися. Державна скарбниця й майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначалися окремі землі. Установлювалася виборність полковників, сотників із наступним їх затвердженням гетьманом. Спеціальна комісія мала здійснювати ревізію державних земель, якими користувалася старшина, а також повинностей населення. Гетьман мав захищати козацтво та все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.

Гетьман П. Орлик

Сторінка з «Пактів і Конституцій...» П. Орлика

Таким чином, проголосивши фактично республіканський політичний устрій Української держави, Конституція Пилипа Орлика стала зразком тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а й узагалі в Європі.

Конституція обмежувала права гетьмана, передбачала створення представницького органу — Генеральної ради. У ній були закладені підвалини принципу розподілу законодавчої, виконавчої та судової влади, впроваджувалася виборність посад.

Зміст документа відповідав інтересам козацької старшини, яка через послаблення гетьманської влади отримала можливість більшої участі в управлінні державою. Конституція Пилипа Орлика до 1714 р. діяла на тій частині Правобережної України, де зберігався військово-територіальний полковий устрій.

Подальші дії П. Орлика були спрямовані на звільнення України з-під московської влади. Він уклав угоди з кримським ханом Девлет-Гіреєм, шведським королем Карлом XII, прибічниками поваленого польського короля С. Лещинського з метою спільного визволення Гетьманщини й Слобожанщини. До них приєдналася Османська імперія, яка 20 листопада 1710 р. оголосила війну Московії. За спільним планом союзників передбачалося здійснити військову експедицію з метою звільнення Правобережної України.

На початку 1711 р. хан із 40-тисячною ордою та 2 тис. запорожців вирушив на Слобідську Україну.

Не досягнувши там воєнного успіху, він із 12 тис. захоплених бранців повернувся до Криму. Тим часом П. Орлик із 5 тис. запорожців, 20—30-тисячною татарською ордою та загоном поляків рушив на Правобережжя. Він здобув Немирів, Брацлав, Вінницю й узяв в облогу Білу Церкву. До нього приєдналося близько 11 тис. місцевих козаків на чолі з полковником Самусем. Однак після звістки про наближення московських військ татари припинили облогу та почали брати ясир (10 тис. жителів). Місцеві козаки залишили гетьмана й кинулися рятувати своїх близьких. П. Орлик втратив мало не все своє військо й був змушений припинити похід і повернутися до Бендер. Козаки Самуся відмовилися відступити та продовжили боротьбу. Вирішальна битва з московськими й польськими військами відбулася при обороні Богуслава. Самусь та його прихильники потрапили в полон і були заслані до Сибіру.

Влітку 1711 р. Петро І розпочав воєнну кампанію проти Османської імперії — Прутський похід. Московська армія вирушила до Молдавії, де її володар підняв антитурецьке повстання.

8—9 липня 1711 р. поблизу річки Прут відбулася вирішальна битва. Армія Петра І була оточена турецьким військом, і їй загрожувала капітуляція. Петро І вирвався з оточення лише завдяки підкупу та значним політичним поступкам.

За Прутським мирним договором 1711 р. московська сторона повертала Туреччині Азов, знищувала свої фортеці, нещодавно збудовані на Запорожжі, і зобов’язувалася не втручатися у внутрішні справи Речі Посполитої. Окремий пункт стосувався українських земель, від яких Росія мала відмовитися та повернути їх під протекторат Кримського ханства й Туреччини. Проте його сформулювали дуже нечітко, і було незрозуміло, про що йдеться — Запорожжя, Правобережжя або всю Гетьманщину.

Росія зволікала з виконанням умов договору. Зрештою наприкінці 1711 р. Туреччина висунула московській стороні вимогу передати всю Наддніпрянську Україну з Києвом під її протекторат відповідно до умов Прутського миру. Проте Росія не погодилася на ці умови. У результаті переговорів за сприяння англійського й голландського послів було досягнуто домовленостей, що росіяни відмовляються від Правобережжя (крім Києва з околицями) і західної частини Запорожжя (землі на правому березі Дніпра з Кодаком), а турки не висувають претензій на інші запорозькі землі та Лівобережну Україну. Ці домовленості були зафіксовані в московсько-турецькому договорі, підписаному у квітні 1712 р., та Адріанопольському договорі 1713 р. Вони стали тяжким ударом для П. Орлика та його сподвижників.

Розуміючи, що Правобережжя втрачене, царський уряд аж до 1714 р. «зганяв» місцеве населення на Лівобережжя з метою позбавити Орлика будь-якої підтримки.

Україна знову залишалася розділеною. Влада ж П. Орлика над Правобережжям, отримана згідно з указом султана, була нетривалою. У квітні 1714 р. між Туреччиною й Польщею було укладено договір, за яким Правобережна Україна залишалася за Польщею. Ще в 1712 р. польський сейм прийняв рішення про скасування полкового устрою на Правобережжі. У 1714 р. московські війська передали полякам Білу Церкву, а залишки правобережних полків переправилися через Дніпро. Польща остаточно відновила свою владу на Правобережжі. Однак ці землі не стали «пусткою». Уже від 1720-х рр. почалося їх інтенсивне заселення й відродження. Проте цього разу вже не козацтву належала вирішальна роль у цьому процесі.

У червні 1714 р. П. Орлик виїхав із Бендер у подорож до країн Європи, де намагався отримати допомогу в боротьбі проти Росії. У 1720 р. він подався до Німеччини, а згодом до Франції. Однак підтримки у правителів європейських держав гетьман не знайшов.

Після підписання російсько-шведського Ніштадтського мирного договору 1721 р. перебування українських політичних емігрантів у всіх європейських столицях не схвалювалося. До того ж за наказом Петра І непокірного гетьмана намагалися заарештувати.

У 1722 р. П. Орлик був змушений переїхати на територію Туреччини, де й прожив останні 20 років свого життя. Усі його дипломатичні зусилля виявилися марними.

Висновки. Північна війна стала важким тягарем для українського народу. У таких умовах проти політики царя виступив гетьман І. Мазепа.

Гетьман І. Мазепа у своїх діях покладався на хитрість, розрахунок та інтриги, а не на героїзм і відданість народу та його провідників. Поразка шведів у битві під Полтавою стала й провалом планів гетьмана на здобуття незалежності України.

Створення козацьких полків у Правобережній Україні відроджувало традиції національного державотворення в цьому регіоні. Вагома роль у цьому процесі належала С. Палію.

Незважаючи на те що на певний час вдалося об’єднати дві частини України, міжнародне становище було не на користь України. Зрештою Правобережжя залишилося у складі Речі Посполитої, а козацький устрій на цих землях був ліквідований.

П. Орлик збагатив українську та світову історію першою конституцією в сучасному розумінні цього слова.

Запитання та завдання

1. Коли та між якими державами відбувалася Північна війна? 2. Якою була участь козацьких військ у першому етапі Північної війни? 3. Які воєнно-політичні акції Петра І стали відповіддю на союз І. Мазепи з Карлом XII? 4. Розкажіть про перебіг Полтавської битви. Чим вона завершилася? 5. Якою була доля І. Мазепи після Полтавської битви? 6. Коли та за яких обставин П. Орлика було обрано гетьманом? Коли була ухвалена його Конституція? 7. Хто очолював національно-визвольне повстання на Правобережжі в 1702—1704 рр.? 8. Коли польський сейм прийняв рішення про ліквідацію козацького устрою на Правобережжі? Коли ця ухвала була здійснена?

9. Розкажіть про перебіг повстання. За яких обставин і як воно було придушене? 10. Що підштовхнуло І. Мазепу на союз зі Швецією? 11. Чим гетьманство П. Орлика відрізнялося від правління усіх його попередників? 12. Із якою метою П. Орлик запропонував козацтву «Пакти і Конституції...»? 13. Чому походи П. Орлика в Україну зазнали поразки?

14. Складіть історичний портрет І. Мазепи або П. Орлика. 15. Прослідкуйте за картою (с. 193 підручника) події Північної війни на землях тогочасної України. Визначте території, охоплені повстанням 1702—1704 рр., напрямки походів П. Орлика на Правобережжя.

16. Чому національно-визвольне повстання на Правобережжі 1702—1704 рр. називали «другою Хмельниччиною»? Чому доля України в Полтавській битві вирішувалася без участі українців?